Рейдерські атаки наТОВ “Агро-клас”

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА 

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ 

Кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту 
 
 
 
 
 

Рейдерські  атаки наТОВ “Агро-клас” 
 
 
 
 
 
 
 

Львів 2011 
ЗМІСТ 

       Вступ

       1. Рейдерство в Україні

       2. Спроби захоплення ТОВ “Агро-клас”

       3. Шляхи боротьби з рейдерством

       Висновки

       Список  використаних джерел

ВСТУП 

       Серед економічних проблем України  нового століття рейдерство є однією з найбiльш злободенних. Про неї говорять політики, з нею борються спеціальні державні структури, що створюються, і недержавні утворення. В масштабах свiтового ринку об’єм грошових коштів, які були задіяні в процесi злиття компаній, дуже великий. За деякими оцінками, за останнє десятиріччя більш ніж 80% усіх міжнародних капіталовкладень витрачалось не на створення нових виробництв, а на придбання активів вже існуючих підприємств.

       Процеси злиття та поглинання підприємств як властивостi ринкової економіки володіють своєю динамікою як конструктивного, так і деструктивного характеру. Остання проявляється, коли злиття та поглинання набувають протиправного і суто кримінального характеру, що підриває довіру до ринкових перетворень економіки в цілому.

       Світова практика показує, що в більшості  випадків злиття та поглинання відбувається за взаємною згодою обох підприємств. Однак трапляються і випадки ворожих захоплень, коли керівники не погоджуються щодо такого приєднання.

       Актуальність  проблеми полягає в тому, що для  пострадянських країн злиття та поглинання – це засоби нагромадження капіталу, збільшення своєї частки на ринку та здійснення інвестицій. Проте, незважаючи на позитивні аспекти злиттів та поглинань, в Україні більш поширене силове захоплення компанії або “рейдерство”.

       Адже, основні проблеми пов’язані з  захопленням – це втрата управлінського апарату компанії, припинення діяльності підприємства через процедуру банкрутства, втрата робочих місць та галузевої приналежності.

1. РЕЙДЕРСТВО В УКРАЇНІ 

       Рейдерство – загальна назва ланцюжка операцій, що за допомогою прогалин у законодавстві дозволяє отримати у володіння певний капітал (зазвичай – підприємство). При цьому відбувається виведення активів з володіння законних власників. Рейдерство – більш-менш законний, складний, високоінтелектуальний і високоприбутковий бізнес. Люди, які здійснюють рейдерство на замовлення, називаються “рейдерами” – саме таке визначення рейдерства пропонує Інтернет-енциклопедія Вікіпедія. Проблема рейдерства виникла не сьогодні й не зараз. У вітчизняній історії можна виділити як мінімум чотири масові, революційні перерозподіли власності, які були ініційовані владою. Перший перерозподіл власності відбувся ще в епоху Івана Грозного. Другий улаштував Петро Перший. Третій – більшовики, після Великої Жовтневої Соціалістичної революції 1917 року. Четвертий ми переживаємо, починаючи з 1990-го року.

       Сьогодні  Україна переживає черговий кримінальний бум. Шпальти газет заповнені  повідомленнями про скандальні захоплення підприємств та криваві “розбірки” з конкурентами. Слово “рейдер” з лексикона економістів успішно перейшло до словникового запасу пересічних громадян і стало загальновизнаною лайкою, а замовні вбивства власників великих підприємств та вдалих банкірів стали практично повсякденним явищем. Ситуація в країні нагадує мутний час “пізньої перебудови”. Тема корпоративних воєн і недружніх захоплень взагалі характерна для країн з перехідною економікою, де при мінімально затрачених зусиллях є можливість миттєво стати власником господарського товариства, за безцінь приватизувати стратегічне підприємство, а при наявності потрібних зв’язків – взагалі привласнити цілу галузь. Але, як і будь-яке інше явище, проблема рейдерства має свої передумови. У державах з такою економікою як наша, умови для рейдерства створюються в той момент, коли суб’єкт господарської діяльності приватизується незаконним шляхом. Сумнівна передісторія приватизації об’єктів, коли підприємства з розірваними технологічними та економічними зв’язками були насильно вкинуті в “ринок” при повній відсутності ринкової інфраструктури, сприяла появі незадоволених міноритарних акціонерів. А це – практично весь необхідний набір умов, необхідних для успішного рейдерського захоплення. Рейдер не може здійснити захоплення об’єкта, якщо його корпоративна історія бездоганна, й немає ані найменших причин для судових позовів. Рейдер також не зможе атакувати господарське товариство, перекуповуючи акції в міноритарних акціонерів, якщо його власники консолідували 80-100% акцій. Наявність корпоративного спору – це все, що потрібно вмілому рейдеру для втілення своїх амбіційних планів захоплення.

       Певні спроби боротьби з недружніми захопленнями й поглинаннями підприємств в  Україні робляться лише протягом останніх 2-х років. У засобах масової  інформації корпоративні захоплення підприємств, як правило, висвітлюють крізь призму неефективної протидії рейдерам з боку правоохоронних органів. Мовляв, досить лише протиставити силовому захопленню або недружньому поглинанню ефективну державну охоронну структуру, й відсоток успішності операції силового захоплення буде зведений нанівець. До цього часу існує думка про те, що саме за браком професійних охоронців рейдерам вдається проникнути на територію підприємства та, як наслідок, заволодіти необхідною документацією. Насправді ж, ця проблема є набагато глибшою.

       Нещодавно Україна пережила масові приватизаційні процеси, які були досить тяжким випробуванням для країни і, не встигнувши оговтатись від них, країну захопила нова хвиля перерозподілу власності – рейдерство. Нині ми можемо спостерігати вершину розвитку та досконалості дій рейдерів.

       Рейдерство  для багатьох людей стало успішним бізнесом, який приносить шалені прибутки та швидко розвивається. Приміром, успішно  реалізованим вважається рейдерський  проект, строк реалізації якого не перевищує 6 місяців. Звісно, це відносний  вимір успішності та відносний строк реалізації проекту. На практиці зустрічаються і такі проекти, які тривають понад три роки. Рейдери за успішної реалізації проекту витрачають приблизно до 30% ринкової вартості активу підприємства – “цілі”. Таким чином, у разі вдалої реалізації рейд-проекту за короткий час рейдерським компаніям вдається заробити досить великі грошові кошти.

       Однією  з причин розвитку рейдерства в Україні  можна назвати відсутність єдиного  державного органу, на який покладався би обов’язок протидії рейдерству. Спробою вирішити цю проблему стало створення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 257 Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств. За рік роботи Міжвідомча комісія опрацювала безліч звернень від юридичних та фізичних осіб з приводу дій рейдерів та винесла не один десяток висновків щодо корпоративних конфліктів. Однак недоліком роботи Міжвідомчої комісії в боротьбі з рейдерством було те, що вона не була наділена імперативними функціями, її рішення мали лише дорадчій характер, а за умови відсутності жорсткої вертикалі влади в країні деякі державні органи не зважали на її рішення. В останній час у пресі з’являється інформація про можливе припинення діяльності Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств та утворення аналогічної Комісії з дещо іншими функціями на базі Ради національної безпеки та оборони України. Однак, на мою думку, це не вирішить питання протидії рейдерству. Не варто руйнувати те, що є, а слід лише вдосконалити роботу вже створеного та успішно функціонуючого органу. Оскільки, попри все, Міжвідомча комісія може навести не один приклад того, коли завдяки своєчасним її діям вдавалося захистити відомі в державі підприємства.

       Чимало  фахівців зазначають, що основною проблемою  того, що рейдерство в Україні існує  і розвивається, є недосконалість судової системи та корупція в  судах. З цим не можна не погодитись, позаяк, на мій погляд, велика частка успіху рейдерських атак залежить від рішень судів. Однак доцільно зауважити, що і суди нічого не роблять для протидії рейдерству. Прийняття Рекомендацій Президії ВГСУ № 04-5/14 від 28 грудня 2007 р. “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин” та узагальнення судової практики з вирішення корпоративних спорів Верховного Суду України свідчить саме про те, що суди не стоять осторонь існуючої проблеми. Хоча в наш час ще є непоодинокими рішення судів, на підставі яких власників великих пакетів акцій без їх відома позбавляють корпоративних прав на користь рейдерів, не маючи на це жодної законної підстави.

       Також одним із ключових чинників існування  рейдерства в Україні є те, що на цьому етапі розвитку держава  не здатна швидко вдосконалювати законодавство. Це призводить до того, що деякі нормативні акти або повністю, або частково втрачають свою актуальність, з’являються прогалини в законодавстві. А прийняття нових нормативних актів, як правило, має хаотичний характер. Поширена на сьогодні і ситуація, за якої чинні нормативні акти своїми нормами прямо суперечать один одному, або суперечливі нормативні акти приймаються одним і тим само державним органом. Багато важливих законопроектів, які за своєю природою покликані захистити законного власника майна від рейдерів, упродовж багатьох років так і лишаються законопроектами. Яскравий приклад – законопроект “Про акціонерні товариства”, прийняття якого кілька років поспіль всі очікують. Всі ці обставини, пов’язані з недосконалістю законодавства, і дають можливість рейдерам розробляти та успішно втілювати свої схеми в життя.

       Не  останню роль у діяльності рейдерів відіграє корупція в державних органах. Корумпованість окремо взятих чиновників дає змогу рейдерам маніпулювати роботою державних органів, виконувати їх замовлення, що значно полегшує втілення задумів рейдерів у життя. Приміром, на успішному підприємстві впродовж місяця здійснюється близько 15 перевірок різними державними органами. Існують навіть випадки, коли в ролі рейдерів виступають державні чиновники, які, зловживаючи своїм посадовим становищем, здійснюють тиск на законних власників підприємств, тим самим спонукаючи останніх передати їм їх бізнес або продати його за безцінь.

       Поштовхом для появи рейдерства стало те, що в країні майже вся власність  була перерозподілена під час приватизації. Виникла необхідність в пошуку нового механізму дешевого заволодіння власністю. Тут в пригоді став досвід Росії, в якій рейдерство з’явилося років на три раніше, а Росія, своєю чергою, перейняла досвід розвинутих країн, в яких рейдерство як явище існувало в 1970-1980-х рр. Таким чином, в Україні потроху став формуватися ринок злиття та поглинання, з’явилися рейдерські компанії, а пізніше і компанії, які надають підприємствам послуги щодо захисту від недружніх поглинань.

       У роботі рейдерам допомагає те, що внаслідок  приватизації власниками потужних підприємств  стала велика кількість людей. Трапляються  випадки, коли кількість акціонерів одного акціонерного товариства перевищує 5 тис. осіб і, як правило, на таких підприємствах контрольний пакет акцій нікому з акціонерів не належить, чим успішно і користуються рейдери. Спочатку за допомогою тих чи інших незаконних дій вони намагаються отримати контроль над корпоративними правами товариства, а вже через корпоративні права безперешкодно отримати контроль над майном товариства.

       Всі ці обставини в сукупності і призвели до появи такого явища, як рейдерство. Однак подолати його можливо лише за наявності комплексного підходу  до вирішення проблеми та за наявності  політичної волі. Дивлячись на досвід країн, у яких рейдерство стало пережитком минулого, можна з упевненістю сказати, аби його подолати, потрібен тільки час. Проте з огляду на останні політичні події в державі часу знадобиться багато. 

2. СПРОБИ ЗАХОПЛЕННЯ ТОВ “АГРО-КЛАC” 

       Зупинка або втручання недружніх бізнес-структур у господарську діяльність унікального  українського харчового масляного  терміналу компанії «Агро-КЛАС», яка є об’єктом середнього бізнесу, більше 10 років працює в Бердянському порту, може підірвати довіру міжнародних партнерів і традиційно міцні позиції України на світовому ринку соняшникової олії. Такі побоювання висловлюють керівники масложиркомбінат Запорізької області

       В українських реаліях практично  будь-який успішний бізнес бодай раз  у своїй історії зіткнувся з необхідністю захисту від нечесних партнерів, які бажають привласнити створену і налагоджену чужою працею й інтелектом справу. Про «рейдерство» у цивілізованому розумінні цього слова зазвичай у таких випадках не йдеться. Найчастіше недружні дії підпадають під визначення “силове захоплення”. І “силою” при цьому виступають не тільки й не стільки міцні хлопці з охоронних служб, скільки підгодовані чиновники, судді, протекція державних і політичних лідерів чи мандат народного депутата.

       Яскравим  прикладом особливостей вітчизняного бізнес-клімату стала атака недружніх  бізнес-структур на одну з найавторитетніших на українському ринку соняшникової олії стивідорних компаній — «Агро-клас», яка понад десять років успішно розвиває бізнес у Бердянському морському торговельному порту (БМТП). Компанія побудувала єдиний у нашій країні харчовий олійний термінал і на час своєї роботи стала еталоном якості у вузькоспеціалізованому сегменті перевалки соняшникової олії. Про її авторитет і довіру до неї іноземних партнерів свідчить уже той факт, що тільки її термінал продовжував відвантаження відповідно до укладених зовнішньоекономічних контрактів у розпал скандалу-2008, пов’язаного з якістю української олії. (28 квітня 2008 року Єврокомісія відкликала близько 40 тис. тонн української соняшникової олії з ринків ЄС через виявлення у кількох партіях слідів вуглеводнів і майже на рік закрила свої ринки для української рослинної олії).

       Бажання ласих до чужого бізнесменів мати цей унікальний бізнес уявити неважко. Дивно інше — методи, якими вони користуються для реалізації свого, м’яко кажучи, нескромного бажання. Наприклад, на компанію, сильною стороною якої є якість у всіх її виявах, намагалися впливати нескінченними санітарними, екологічними та іншими перевірками. І робиться це з допомогою запитів народного депутата Дмитра Ветвицького, за  наводкою дніпропетровського ТОВ «Оптимус» (директор Денис Полежаєв), яке раніше намагалося залишити компанію «Агро-клас» без оренди в порту і навіть без її власності — технологічного обладнання.

       Треба сказати, що комісії не виявили на терміналі жодного із заявлених порушень, тоді як звинувачували, серед іншого, навіть «у створенні умов виникнення аварійних морських подій». Недарма стивідорна компанія “Агро-клас”, яка здобула світовий авторитет, має сертифікати якості міжнародних стандартів ISO 14001, ISO 9001, а також сертифікована за системою управління безпекою продуктів харчування ISO 22000.

       Сьогодні  компанія через власний харчовий термінал забезпечує перевалку олії на іноземні морські судна, а також виступає гарантом експортних обсягів і якості продукції.

       Унікальність  Бердянського олійного термінала та компанії «Агро-клас» на цьому ринку полягає насамперед у його високій технологічності і традиційній спрямованості на жорсткий контроль якості й експортного оформлення продукції, що перевалюється. Це єдиний в Україні цілеспрямований харчовий олійний термінал. Його ємності покриті всередині не тільки харчовими фарбами, а й харчовими лаками. За всю одинадцятирічну історію термінала жодного разу не було забруднення в ємностях.

       Іноземні судновласники відкрито, якщо в них є вибір завантажуватися олією, наприклад, в Іллічевську, Херсоні чи Бердянську, то судна йдуть із великим бажанням у Бердянськ, тому що там зачищення суднових танків практично не забере часу (а в морських перевезеннях час — гроші). Більшість вітчизняних заводів виготовляють олію дуже високого рівня. Бруд з’являється тоді, коли починають заводську олію змішувати з олією кустарних маслобоєнь. «Агро-клас» з ними не працює.

       Утім, успішність компанії визначається не тільки технологічністю й екологічністю обладнання термінала. Як і будь-який добре і надійно налагоджений бізнес, він має свої секрети, технологічні й організаторські нововведення і унікальні особливості. Та головна перевага стивідорної компанії — у напрацьованому роками авторитеті серед вітчизняних і зарубіжних клієнтів. Основний засновник ТОВ «Агро-клас» — компанія FLAS&K — є членом Федерації ФОСФА (FOSFA) — впливової міжнародної організації, яка об’єднує понад 850 членів з 75 країн світу. ФОСФА є своєрідним аналогом ОПЕК, тільки не за нафтою, а за олією. Членство в цій організації, а також високий авторитет серед світових контрагентів дає змогу компанії вести бізнес за світовими правилами, не будучи при цьому торгуючою організацією.

       Мабуть, успіх не найбільшого, але високотехнологічного термінала не давав спокійно спати багатьом менш щасливим бізнесменам. І керівництву компанії «Агро-клас» довелося відчути на собі наслідки їхньої заздрості. У 2008 році закінчувався термін оренди причалів БМТП, на яких розташований термінал. Відповідно до існуючого законопорядку, ТОВ «Агро-клас» звернулося в порт із проханням про пролонгацію, порт надав компанії листа зі своєю згодою, листа надіслали до регіонального фонду держмайна, і після підготовки ними всіх належних паперів пакет документів був спрямований у Міністерство транспорту України.

       У цей момент «Агро-клас» несподівано  дізнається, що ТОВ «Оптимус» написало свого листа в порт із проханням надати йому право участі в конкурсі на орендований під термінал причал. Причому «Оптимус» без будь-яких законних підстав побажав отримати причал разом із обладнанням, розташованим на цьому причалі, що є беззаперечною власністю ТОВ «Агро-клас» (щоб пройти реєстрацію в БТІ, у 2007 році воно було додатково узаконене ще й судом Запорізької області).

       Коли  «Агро-клас» почав цікавитися просуванням своїх документів у Міністерстві транспорту, виявилося, що в перших числах вересня Печерський суд Києва розглянув і задовольнив позов, спрямований ТОВ «Оптимус» на адресу ФДМ України, в якому «Оптимус» вимагав заборонити всі дії з оренди, віддати їм в оренду весь причал разом із розташованим на ньому майном, цинічно гарантуючи його використання «за призначенням». При цьому власник обладнання навіть не був притягнутий як третя сторона в судовій справі про оренду причалу. Апеляція також була вирішена Печерським судом на користь ТОВ «Оптимус».

       У цей час до власників ТОВ «Агро-клас» звернувся Олександр Кваша з пропозицією захистити інтереси компанії через деяких «впливових» осіб. За цю послугу пан Кваша попросив частку в розмірі 25% статутного капіталу ТОВ «Агро-клас», яку він мав намір придбати на ТОВ «Кірасир», одноосібним власником якого на той час був. У разі відмови від цієї «пропозиції» пан Кваша пообіцяв дощенту зруйнувати бізнес. Засновники ТОВ «Агро-клас» були змушені в цій ситуації продати 25-відсоткову частку компанії за умовні 2,5 тис. грн. Договір купівлі-продажу був укладений нотаріально. Цікавим для наступних подій нюансом було те, що нотаріус, яка реєструвала угоду, була дружиною депутата Дмитра Ветвицького. Як стало зрозуміло пізніше керівництву «Агро-клас», під «впливовими» персонами пан Кваша мав на увазі директора ТОВ «Оптимус» Дениса Полежаєва і народного депутата Дмитра Ветвицького.

       Утім після переходу 25% компанії у власність Олександра Кваші, ситуація з судовим позовом анітрохи не поліпшилася. Лише коли «Агро-клас» у касаційній скарзі зажадав притягнення представників компанії хоча б як третьої сторони, «Оптимус» відмовився від своїх претензій.

       З дій цих осіб можна побачити, що вони застосували таку форму рейдерства, як рейдерство через заволодіння акціями.

       ТОВ «Агро-клас» продовжило обслуговування контрактів і перевалку соняшникової олії південного сходу України, сплачувало всі податки і звернулося в першу інстанцію господарського суду з проханням пролонгувати оренду. У Києві відбулися дві наради у ФДМ України у зв’язку з наявними судовими розглядами. ФДМ висловив свою тверду позицію щодо оренди. Тільки після цього господарський суд ухвалив рішення про визнання пролонгації оренди.

       Таким чином, після закінчення року судових  розглядів «Агро-клас» отримує  оренду, яку мав отримати автоматично, причому, схоже, не завдяки, а всупереч позиції впливових панів Ветвицького і Полежаєва. Але й після цього спроби здобути контроль над успішним бізнесом не припинилися. І депутатськими запитами справа не обмежувалася.

       Як  стало відомо керівництву компанії «Агро-клас», на сьогоднішній день Олександр Кваша передав свою частку ТОВ «Кірасир» на користь нерезидента з офшорної зони. Водночас на зборах учасників «Агро-класу» із боку «Кірасира» були присутні два юристи (юрист пана Ветвицького і ТОВ «Оптимус»), що побічно вказує на фактичних власників компанії «Кірасир».

       Силовий тиск на компанію «Агро-клас» розвивався за типовим для нашої країни сценарієм. Хоча для Бердянська це був ледь не перший випадок рейдерства. Була вчинена спроба силового захоплення офісу підприємства «Агро-клас». Штурм підприємства невстановленими особами міцної статури розпочався близько полудня і тривав до другої години ночі. Тільки завдяки оперативному втручанню служби безпеки порту проникнути в офіс компанії нальотчикам так і не вдалося. Втім, вони все-таки встигли зламати вхідні двері та домофон і завдати тілесних ушкоджень секретареві — літній самовідданій жінці, яка виявилася єдиною співробітницею компанії, котра перебувала в офісі.

       Як  з’ясувалося пізніше, офіційно наліт  мав назву — візит співробітника Державної виконавчої служби Бердянського міського районного управління юстиції, якому було доручено виконати ухвалу суду про застосування запобіжних заходів, винесену суддею Господарського суду Запорізької області Тетяною Азізбекян. Вона ухвалила взяти у ТОВ «Агро-клас» шляхом вилучення оригінали документів, починаючи з 2008 року, і передати їх у Господарський суд Запорізької області, нібито для здійснення аудиторської перевірки (остання аудиторська перевірка була проведена відомою і авторитетною київською компанією у червні 2010 року). Всі потрібні папери керівництво стивідорної компанії, яке спішно повернулося з відрядження, передало виконавцеві у понеділок вже у спокійній обстановці, без присутності бойовиків.

       За  словами представників ТОВ «Агро-клас», згадану ухвалу суду винесено з грубими порушеннями процесуального законодавства і це було лише ланкою в ланцюзі явно неправосудних процесуальних актів, ухвалених суддею Азізбекян щодо компанії. Суд фактично бере на себе функції, які належать до виключної компетенції зборів засновників компанії. «Агро-клас» навіть не запрошували на судові засідання, не вислуховували їхню сторону.

       На  цей час ТОВ «Агро-клас», як і раніше, втягнутий у судові розгляди з ТОВ «Кірасир». Понад те, на прохання партнера-позивача суддя Т.Азізбекян своєю ухвалою наклала арешт на основні засоби, нерухоме майно, акції та корпоративні права, які належать ТОВ «Агро-клас», а також заборонила реєстратору проводити реєстраційні дії, пов’язані з виключенням «Кірасира» зі складу учасників ТОВ «Агро-клас» і проведенням у зв’язку з цим державної реєстрації нової редакції статуту.

       Ще  у червні Вищий господарський суд скасував цю судову ухвалу. Однак старший державний виконавець ВДВС Бердянського міжрайонного управління юстиції Запорізької області І.Смирнова дотепер не винесла постанови про закриття виконавчого провадження. Прокоментувати ситуацію керівництво Господарського суду Запорізької області категорично відмовилося.

       З вище згаданого можна побачити, що рейдери використали схему пов’зану з судовою тяганиною.

       Сьогодні  стивідорній компанії «Агро-клас» доводиться працювати, обслуговуючи експортні контракти, забезпечуючи та гарантуючи якість української соняшникової олії перед іноземними покупцями, і одночасно боротися з партнерами (явними і прихованими в офшорах), яких і ворогу не побажаєш.

       Утім, статутом компанії передбачено спосіб порятунку від такого нав’язаного  партнерства — загальні збори членів ТОВ. Тому що вибирати собі партнерів — справа учасників і засновників компанії, і суд не має права їх нав’язувати.

3. ШЛЯХИ БОРОТЬБИ З РЕЙДЕРСТВОМ 

       Древні  римляни говорили: “Хто попереджений – той у безпеці”. Однак реально захоплення дуже важко розпізнати, і це є основною причиною невчасної реакції власника.

       Універсального  способу захисту підприємства від рейдерства немає. Утім, шанси рейдера на успішну атаку значно знижуються, якщо власник вчасно вибудує кілька ліній оборони, ретельно структурує систему власності, розробить способи прийняття рішень.

       Практика  показує, що найефективнішим від  захоплення підприємства рейдерами є захист превентивного характеру. Його стратегічна мета – максимальне підвищення вартості захоплення підприємства для того, щоб зробити атаку рейдерів нерентабельною, а отже – недоцільною. Відповідно власникові необхідно здійснити заходи, щоб перевести інтерес потенційного рейдера із площини корпоративного захоплення на цивілізований механізм об'єднання та поглинання. Для цього слід провести системну реструктуризацію бізнесу, що дасть змогу створити таку систему володіння і управління найбільш привабливих активів, яка зробить захоплення рейдерами підприємства нерентабельним бізнесом.

       Найпростішими методами протистояння рейдерству є:

•   концентрація акціонерного капіталу або викуп частки в учасників, які не беруть участі в діяльності підприємства; постійний моніторинг змін у складі акціонерів; реструктуризація підрозділів зі зміною їх організаційно-правового статусу; контрольне скуповування акцій і додаткова емісія;
•   визначення правового статусу власності, здійснення переоцінки майна. В умовах значного ризику буде корисною структуризація власності з використання дочірніх структур, створення штучної заборгованості підприємства і передача нерухомості та інших активів у позичку під кредитування;
•   недопущення виникнення та прострочення кредиторської заборгованості;
•   удосконалення роботи менеджменту та персоналу (недопущення конфліктних ситуацій, протиправного звільнення працівників тощо);
•   підвищення культури суб'єктів господарювання (прозорі конкурентні відносини, підтримання ділової репутації тощо);
•   використання в службі економічної безпеки способів і методів конкурентної розвідки;
•   залучення громадськості й засобів масової інформації до боротьби з рейдерством.