Революціонстська теорія Г.Спенсера

 

 

Чорноморський державний університет

 ім. П.Могили   

Факультет соціології

 

Реферат  на тему:

 

"Революціонстська  теорія Г.Спенсера"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 117 групи Гергель Марина М.

Перевірила: 

Чорна В.О

 

 

 

Миколаїв – 2013

 

 

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У моєму рефераті йдеться про революціоністську теорію Спенсера.Я думаю,що ця тема є досить цікавою,оскільки Герберт Спенсер зробив великий внесок в історію розвитку соціології.Спираючись на значний масив знань,він розширив перелік наук, які  хотів охопити в своєму філософському синтезі. Він поділив усі науки на три групи:

• Абстрактні науки (напр. логіка, математика).
• Абстрактно-конкретні науки (напр. — механіка, фізика, хімія).
• Конкретні науки (напр. астрономія, біологія, соціологія)

Герберт Спенсер визначає філологію  як найзагальніше знання, оскільки її узагальнення «охоплюють і об'єднують найширші узагальнення науки.

Герберта Спенсера вважають засновником органічної школи в соціології. У фундаментальній праці "Основи соціології" (1877) Спенсер проводив аналогії між біологічною і соціальною еволюцією, між живим організмом і суспільством,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Біографія Герберта Спенсера

 

Ім’я британського вченого заслуговує на згадку як фундатора серед основоположників соціології.Він справив величезний вплив на соціальні науки свого часу,визначив напрям розвитку соціологічної теорії,окреслив предметне поле дисципліни,основні методологічні принципи .Г.Спенсет народився у Середній Англії у багатодітній родині ,він був старшим і єдиним з дев’яти дітей,що залишилися жити.Батько вчителював,відрізнявся індивідуалістичною вдачею,критикою офіційного кліру.сектанством,виявляв інтерес до наук і політики,що й передав своєму синові.Хвороблива дитина Герберт навчався дома з батьками ,згодом з дядьком,у якого також почерпнув дещицю філософського радикалізму й релігіцного протестантизму.Майбутній учений одержав пристойні знання у галузі природничих наук,хоч і не здобув формальної освіти.Навчання в університеті мало приваблювало його і він пішов служити на залізницю,де завдяки математичним і фізичним знанням посів інженерну посаду.

Молодий Г.Спенсер багато співробітничав з популярними журналами «Нонконформіст», «Економіст»,де віідстоював вільні підприємницькі іднї,захищав індивідуальне самовиявлення особи від обмежуючого контролю з боку держави тощо.Серії його статей згодом склалися у багатотомні праці.Діставши у спадщину від дядька певні кошти,він покинув редакторську працю і до кінця свого життя залишався нкзалежним дослідником,не пов’язаним з будь-якою установою.

В особистому житті Г.Спенсер також не пов’язав себе ні з ким,мешкав одинаком,скромно і економно.Багато хто мав його за чудакуватого самітника загадкову особу.Філософ страждав на нервові розлади,депресії,боровся з ними з  допомогою опіуму,що не сприяло працездатності мислителя;тим більш вражаючою є плідність дослідника –тисячі сторінок з’явилися з-під його пера.

Розмаїття інтересів і обмеженість традиціями академічної науки сприяли привабливості публікацій Г.Спенсера.Останні були надзвичайно популярні.Понад 100 тис. Примірників його книг,які розійшлися на рубежі століть-величезна цифра як на ті часи.1845 р. Г.Спенсер видає «Принципи психології»,а 1862 р. «Початкові принципи»-першу книгу «Синтетичної філології»,де ставилося за мету поеднати всі науки на грунті спільних принципів.Згодом надійшли «Принципи біології» і лише 1873 р. –перша соціалогічна праця «Вивчення соціології»,а 1874 р.- перший том «Принципів соціології».Список видань цим не завершується,включаючи п’ятнадцятитомну «Описову соціологію»,де характеризувалися різні типи суспільства.

Незважаючи на всесвітню відомість на схилі життя,юританський теоретик не посів належного пісця у науковому світі.Свій шлях він завершив у розладі з духом ХХ ст.,що наближалося.Будучи радикалом і прогресистом у молодості ,на старості Г.Спенсер став символом консерватизму;популярний наприкінці  ХIХ ст., він став не цікавим для соціологів після смерті.Багато в чому соціолог став жертвою наступних вульгаризацій та упереджених оцінок своїх опонентів,гострої критики,хоч деякі його праці й давали для цього чимало підстав.

Життєвий шлях та доля вчення Г.Спенсера можуть бути прикладом парадоксів розвитку наукових знань та умонастроїв часу.Видатний теоретик не досяг академічного статусу,не очолив школи,не мав учнів,не виступав публічно,майже не спілкувався з колегами,рідко читав їхні праці(й не посилався на них),тобто не мав характерних рис традиційного вченого.Британський теоретик був ерудитом у вік спеціалізації наукових досліджень,виступав і як біолог,і як соціолог,долаючи дисциплінарні межі.А головне:його погляди,які вважалися радикальними у другіц половині ХIХ ст.,опинилась в арсеналы консервативних кыл ХХ ст., Г.Спенсер був принциповим супротивником соіалістичного колективізму за часів розквіту цих ідей.

 

2. Соціологічна система Спенсера

 

За аналогією з біологічним організмом Спенсер розглядав суспільство як складний організм, вихідним елементом, якого виступає індивід. Правда співвідношення частини і цілого він трактував особливим чином. Індивід, хоча і виступає частиною цілого (суспільства), тим не менше це не звичайна частина органічного цілого, а така, яка характеризується багатьма ознаками цілого, але володіє відносною свободою у рамках цілісної структури громадської організації. Спенсер виділяв риси подібності біологічного і соціального організмів:

1. зростання, збільшення  в обсязі,

2. ускладнення структури,

3. диференціація функцій,

4. зростання взаємодії  структури і функцій,

можливість тимчасового існування частин при розладі

Аналогія з біологічним організмом позначилася і на трактуванні ідеї еволюції Спенсера. У теорії еволюції він виділив сторони:

інтеграція - перехід від простого до складного, об'єднання

індивідів у групи (органи за аналогією з біологічним організмом), кожен з яких виконує властиві їй функції. Товариство виникає як об'єднання індивідів у зв'язку зі зростанням чисельності або поступовим злиттям маленьких володінь у великі феодальні, з яких виростають провінції, королівства, імперії.

диференціація - перехід від однорідного до різнорідної, ускладнення будови. Первісне суспільство - просте і однорідне. Але згодом виникають нові соціальні функції, відбувається поділ праці, відбувається подальша різнорідність структури і функцій, що призводить до виникнення іншого більш складного типу суспільства.

зростання порядку - перехід від невизначеного до визначеного

Спенсер сформулював основні принципи функціонального підходу, які потім розвинув Парсонс. Ці принципи полягали в наступному:

1. Суспільство розглядається  як цілісна структура, єдиний  організм, що складається з безлічі частин: економічної, політичної, військової, релігійної і т.д.

2. Кожна частина може  існувати тільки в рамках цілісної  системи, де вона виконує певні  функції.

3. Функції частин завжди  означають задоволення будь-якої суспільної потреби. Всі разом функції спрямовані на підтримку стійкості суспільства і його відтворення.

4. Оскільки кожна з  частин виконує тільки їй властиву  функцію, у разі порушення діяльності  частин, що виконують певні функції, чим більше ці функції відрізняються, тим важче іншим частинам заповнити порушені функції.

функціонального підходу, які потім розвинув Парсонс. Ці принципи полягали в наступному:

1. Суспільство розглядається  як цілісна структура, єдиний  організм, що складається з безлічі частин: економічної, політичної, військової, релігійної і т.д.

2. Кожна частина може  існувати тільки в рамках цілісної  системи, де вона виконує певні  функції.

3. Функції частин завжди  означають задоволення будь-якої суспільної потреби. Всі разом функції спрямовані на підтримку стійкості суспільства і його відтворення.

4. Оскільки кожна з  частин виконує тільки їй властиву  функцію, у разі порушення діяльності  частин, що виконують певні функції, чим більше ці функції відрізняються, тим важче іншим частинам заповнити порушені функції.

Спенсер розумів, що еволюція всесвіту є необхідний процес. Початковий пункт еволюції - нестабільна гомогенність. «Во всех случаях мы наблюдаем прогрессивное движение к равновесному состоянию». Що стосується людини, «эволюция может закончиться только с установлением величайшего совершенства и полнейшего счастья».  Зрозуміло, рівновага може порушитися, але навіть умови хаосу і розпаду не можна вважати остаточними, тому що з них може початися новий процес еволюції. Отже, всесвіт прогресує, розвивається на краще. На цьому заснований оптимізм Спенсера: «Эволюция есть интеграция материи, сопровождаемой рассеянием движения; в ней материя переходит от неопределенной и несвязанной гомогенности к определенной и связанной гетерогенности, в то время как сохраненное движение претерпевает параллельную трансформацию». 
     Сформульований загальний закон еволюції Спенсер поширив на весь Всесвіт - неорганічну природу, органічну природу (біологія і психологія), надорганічну природу, тобто соціальне життя (соціологія).

Соціологічна система Спенсера (1820 — 1903) грунтується на трьох основних елементах: еволюційній теорії, органіцизмі та вченні про соціальні організації — інститути. 
Ідея еволюції Г. Спенсера спиралася на науковий природничий матеріал, свій еволюціонізм він поширював на всі без винятку явища природи та суспільства — космічні, хімічні, біологічні, соціальні. Спенсер вважав, що навіть такі феномени, як психологія і культура, — природні за своїм походженням і тому розвиваються за законами природи, а отже, й еволюції. 
Еволюція — це поступовий процес безперервної інтеграції матерії, що перетворює її з невизначеної і непов’язаної однорідності (маси елементів) у визначену різнорідність. Так, сонячна система виникає з розсіяної і безладної матерії та утворює взаємопов’язану компактну систему планет. Суспільство виникає як об’єднання людей у зв’язку зі зростанням їх чисельності чи поступовим злиттям маленьких володінь у провінції, королівства та імперії. 
Г. Спенсер категорично виступає проти соціальних революцій і навіть радикальних реформ, які неодмінно порушують і руйнують природній процес еволюційного розвитку, що призводить до занепаду суспільства, спричиняє конфлікти, безладдя та зубожіння. Учений розглядає соціальні революції як історичні патології і порівнює їх із тими наслідками для організму, які викликаються захворюванням шлунка. 
В аналізі суспільства та соціальних явищ спенсерівська соціологічна система спирається на принципи органіцизму, оскільки в ній соціальна система уподібнюється живому організмові. Г. Спенсер дає високу оцінку ідеям О. Конта про зв’язок соціології (соціальної фізики) з біологією і її залежність від останньої. Проте біологічний та соціальний організми, на його думку, мають істотні відмінності: у суспільства нема чітко окресленої форми, суспільство виступає несталою цілісністю, здатність відчувати й мислити притаманна всім складовим елементам суспільства, кожний індивід відносно автономний у системі цілісного суспільства на відміну від структурних елементів біологічного організму; в біологічному організмі складові елементи підпорядковані цілому й існують заради цього, у суспільства не індивиди існують заради суспільства, а суспільство — заради блага кожного окремого члена. 
Виходячи зі свого еволюційного вчення, зокрема “закону групування”, Г. Спенсер показує, що на фазі надорганічної еволюції виникають і розвиваються спеціалізовані “соціальні органи”, які він назвав “соціальними інститутами”. Сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію — суспільство. 
В “Основах соціології” Спенсер виділяє й аналізує шість типів соціальних інститутів: домашні (сім’я, шлюб), обрядові чи церемоніальні, політичні, церковні (релігійні), професійні та промислові. Він розкриває, як історично завдяки розвитку соціальних інститутів у суспільстві відбулася еволюція стосунків між людьми (від первісної людини до сучасної) внаслідок еволюції знання, мови, моралі, мистецтва, зростання інтелектуального потенціалу суспільства тощо.

В основі соціологічних поглядів Г. Спенсера, лежали два вихідних положення, тісно пов’язаних з дарвінським вченням:

а) розуміння суспільства як соціального організму, подібного до біологічного організму, і організму, який підкоряється тим же законам організації, функціонування і розвитку;

б) вчення про загальну еволюцію, згідно з якою будь-яке явище неорганічного, органічного і надорганічного світу є «частиною загального процесу еволюції», оскільки існує тільки одна еволюція, що відбувається всюди однаково».

Органіцистичні, натуралістичні ідеї Г. Спєнсера невіддільні від його еволюціонізму в соціології. Сам предмет соціології уявлявся йому як вивчення «зростання, розвитку, будівлі і відправлення суспільного агрегату». Еволюція розглядалася ним як джерело будь-якого природного і суспільного явища. У її основі — прояв і взаємодія двох протилежних процесів: інтеграції (концентрації, об’єднання) і дезинтеграцї (диференціації, розсіювання), тому що еволюція — це «інтеграція речовини і розсіювання руху». Вона завжди спрямована на перехід від невизначеного і простого до визначеного і складного.

Таким чином, і соціальна еволюція виступає в Спенсера як автоматичний, нездоланний, в загальному і в цілому визначений процес чергування розвитку і розкладу певних суспільств. При цьому в ході еволюційних змін спершу відбувається перехід від розсіяного стану суспільства в концентрований, а потім — від однорідного стану до неоднорідного.

Згідно з цим Г. Спенсер класифікував суспільства за ступенем їх складності, а соціальний прогрес бачив у послідовному підйомі на усе більш ускладнені ступені організації суспільства, що відбивають все більш високі ступені їхньої внутрішньої згуртованості. Він поділяв у цьому зв’язку суспільства на:

•       прості,

•       складні,

•       подвійно і

•       потрійно складні.

Характеризуючи структуру суспільства, Г. Спенсер розрізняв, наприклад, три підсистеми — підтримуючу (економіка), розподільчу (розподіл праці) і регулюючу (держава), а також шість типів соціальних інститутів (родинні, освітні, політичні, церковні, професійні і промислові). 
Отже, він дав три характеристики еволюції: всюди у Всесвіті розвиток йде від розсіяного до згуртованого, інтегрованого, тобто характеризується концентрацією; від однорідного до різнорідного, тобто характеризується диференціацією; від невизначеного до визначеного, індивідуального. 
Це твердження продовжує ідею прогресу, яку розвивали видатні мислителі до Спенсера - Г. Лейбніц, Г. Гегель. Однак, на відміну від них, воно грунтується на даних наук - геології, ботаніки, фізіології, психології, естетики, моралі, лінгвістики, історії та ін.

 

 

 

 

3. Вчення Спенсера про психіку.Теорія Спенсера

 

Закон еволюції Спенсер застосовує також до розуміння психіки, вважаючи, що психіку можна зрозуміти виключно тільки через аналіз її розвитку. У 1854 р. Спенсер писав: «Якщо доктрина Еволюції вірна, неминучий висновок про те, що Розум можна зрозуміти, лише спостерігаючи, як він еволюціонує». 
У своїй теорії Спенсер зближує психологію і біологію, використовуючи для пояснення процесів і феноменів психіки та поведінки, вчення про біологічну еволюцію. Він розробив систему психологічних понять, відповідних еволюційної теорії. 
Психічні явища Спенсер розглядає як один з видів життєвих проявів. Предметом вивчення у психології має стати не тільки свідомість, а й поведінка, що розглядається як зв'язок свідомості з навколишнім середовищем. У процесі еволюції відбувається поступова диференціація психічного життя від життя фізичного. Середовище - це не тільки сила, що пускає в хід за типом механічного поштовху внутріорганічні процеси, але й здатна видозмінювати життєдіяльність, так що поступово зростає складність пристосування до середовища. Спенсер вважає, що завдання психології - вивчення співвідношення та асоціацій поведінки зі свідомістю.

Вчення Спенсера про психіку:

1.Виникнення психіки обумовлено специфікою навколишнього середовища і умовами життя, тобто психіка є механізмом адаптації організму до мінливих умов навколишнього середовища, її завдання - пристосування внутрішніх відносин до зовнішніх. 
2. Психіка є вищим ступенем психічного розвитку людини, так як виникає не відразу, а поступово, і механізмом її виникнення є все більш ускладнені в процесі еволюції Всесвіту умови життя. 
3. Вихідним етапом розвитку психіки є виникнення відчуття, обумовленого подразливістю, і на його основі формується будь-який інший, більш складний засіб психічного життя. 
4. Всі засоби пристосування індивіда до навколишнього середовища розташовуються в полі двох суб'єктів психіки: відчуття, пам'ять, воля, розум, інтелект знаходяться у свідомості і є вищими формами пристосування, а рефлекси, інстинкти та навички - у поведінці. 
Вперше з часів Декарта Спенсер звернувся до аналізу предмета психології, тому що вважав його «ототожнення з свідомістю незадовільним». Переглядаючи предмет психології Спенсер писав, що психологія вивчає співвідношення зовнішніх форм з внутрішніми, асоціації між ними: "Психологію відрізняє від інших наук, на яких вона базується, те, що кожне з її положень охоплює в один і той же час як пов'язані між собою внутрішні явища, так і пов'язані між собою зовнішні явища, до яких вони належать ". Так він розширив предмет психології, включаючи в нього не тільки асоціації між внутріпсихічними процесами (асоціації тільки в полі свідомості), а й вивчення зв'язку свідомості із зовнішнім світом. 
Досліджуючи роль психіки в еволюції людини, влітку 1854 року Герберт Спенсер почав писати працю з психології, «у напрямку думки якої було мало спільного з напрямком думки, переслідуваним раніше». Його робота під назвою «Принципи психології» з'явилася на наступний рік. У ній Спенсер говорив про те, що психіка є механізмом адаптації до середовища. У своїх працях, він об'єднав ассоціанізм і сенсомоторную концепцію з ламарксістською еволюцією. Більш того, він не тільки підняв два питання еволюції, але також і дав відповіді на них у такому стилі, який з тих пір став основним в англо-американській психології. 
Особливе значення у психологічних поясненнях Спенсера зайняло поширення розробленого еволюційною біологією нового розуміння детермінації явищ. Якщо раніше організм трактувався як система, яка відокремлена від її оточення і в процесі життя пристосовується до неї, то в психології Спенсера закріпилося  розуміння не організму самого по собі, а нової системи: "організм - середовище" як особливої цілісності, що еволюціонує за своїми особливими законами. Це чітко висловила одна з головних ідей Спенсера, згідно з якою "життя є безперервне пристосування внутрішніх відносин до зовнішніх", тобто до зовнішнього середовища, причому спеціалізація цього пристосування зростає в процесі еволюції. 
З цієї точки зору має бути розглянутий і психічний процес як різновид життєвого. Свідомість тим самим аналізувалася в контексті біологічної адаптації. Існування і розвиток не може мати іншого сенсу, окрім як пристосувального. Якби психіка не служила цій меті, вважав Спенсер, її поява і розвиток було б дивом. Природний відбір створює психіку з невблаганною необхідністю, і вона служить одним з могутніх знарядь виживання. 
Так в науці з'явився новий підхід до детермінації психіки - біологічний, що прийшов на зміну механістичного пояснення. З цього підходу випливає, що психіка виникає закономірно на певному етапі еволюції, в той момент, коли умови життя живих істот ускладнюються настільки, що пристосуватися до них без адекватного їх психічного відображення неможливо - така основна теза психологічної теорії Г. Спенсера. Щоб вижити, організм змушений встановлювати зв'язок між об'єктами цього світу і своїми реакціями на них. Випадкові, несуттєві для виживання зв'язки він ігнорує, а зв'язки, необхідні для вирішення цього завдання, міцно фіксує, зберігає "про запас", на випадок нових конфронтацій з усім, що може загрожувати його існуванню. Адаптація в даному випадку означає не тільки пристосування до нових ситуацій органів почуттів як джерел інформації про те, що відбувається зовні (як, наприклад, змінюється чутливість ока в темряві). Затверджувався особливий вид асоціацій - між внутрішніми психічними образами і реалізуючими адаптацію цілісного організму м'язовими діями. 
Так відбувся крутий поворот в ході психологічної думки. З "поля свідомості" вона звернула в "поле поведінки". Відтепер не фізика і хімія, як раніше, а біологія стає дороговказом у розробці асоціативної доктрини, знаходить новий вигляд у біхевіоризмі і рефлексології. Спенсер стояв біля витоків того шляху, по якому просувалися Сєченов, Торндайк, Павлов, Бехтерев, Уотсон і інші піонери об'єктивної психології. 
Спенсер виділив етапи розвитку психіки виходячи з того, що психіка людини є вищим ступенем психічного розвитку, який з'явився не відразу, а поступово, у процесі ускладнення умов життя і діяльності живих істот. 
Первинною одиницею психіки Спенсер вважає відчуття. Доказ правильності своєї теорії він черпає з розгляду зародкового душевного життя, в якому, перш за все, виникають почуття, тобто найпростіші відчуття. Наприклад, дитина, яка не має ще жодних уявлень, може плакати, тобто відчувати почуття невдоволення. Спенсер вважає почуття первинним тому, що воно, на його думку, раніше всього виникає в душевному житті. 
Відчуття розвинулося з подразливості. Зовнішній світ, впливаючи на організм, виробляє в ньому поштовх, який має і суб'єктивний ефект -- почуття, тобто найпростіше відчуття. Те, що об'єктивно є нервовий імпульс, суб'єктивно є одиниця почуття. Потім з найпростіших відчуттів, тобто з різного роду поєднань почуттів утворюються різноманітні форми психіки, що відображають пов'язані між собою рівні становлення свідомості та поведінки. 
Всі форми психіки є інструментами виживання організму, формами адаптації до середовища. До таких  форм пристосування відносяться: 
свідомість ,поведінка,  відчуття,рефлекс , почуття , інстинкт,пам'ять, навик 
розум, вольова поведінка. 
У процесі пристосування внутрішніх відносин до зовнішніх утворюються рефлекс, інстинкт, пам'ять, розум, воля. Вони суть фази психічного розвитку, стадії пристосування. 
Людський розум, зазначав Спенсер, відрізняється від психіки тварин тим, що не має обмежень, властивих нижчим формам психіки, і тому забезпечує найбільш адекватне пристосування індивіда до середовища. Основним ядром психіки людини є її інтелект - цей постулат Г. Спенсера визначив весь подальший розвиток психології (в тому числі і його крайність, що виразилася в так званому інтелектуалізмі). 
Інтелект - вища фаза душевного розвитку, з його допомогою пристосування розширюється в просторі і в часі, зростають його спеціалізація, точність і складність. Спенсер пише: "Интеллект, рассматриваемый с самых разнообразных сторон, состоит в установлении соответствий между отношениями в организме и отношениями в среде, а все развитие мыслительной способности может быть сформулировано как прогресс таких соответствий в пространстве, во времени, в специальности, в общности и в сложности". 
Почуття і воля теж виникають з нижчих форм психічної діяльності. Почуття завжди супроводжують акти пізнання, виникають там, де дія перестає відбуватися автоматично. Вольові вчинки відрізняються від автоматичних тим, що в них є попередня свідомість того, що повинно бути виконано. Ця ідея про зв'язок психіки, головним чином інтелекту, з адаптацією стане провідною для психології початку XX століття. 
На питання про те, яким чином відбувається пристосування внутрішніх відносин до зовнішніх, відповідає теорія асоціації ідей. 
У психології Спенсер рішуче дотримувався ассоціаністської доктрини, яка панує в середині XIX століття. 
Принцип асоціації Спенсер розглядає як закон, що лежить в основі психічного розвитку. Він пояснював цей розвиток як наростання асоціативних зв'язків, коли два психічних стани, слідуючи один за одним (і в філогенезі і в онтогенезі), настільки міцно зчіплюються, що при відтворенні першого є тенденція до того, щоб у поведінці та свідомості виник інший.Ця тенденція посилюється в міру того, як ідеї все частіше асоціюються одна з одною. 
Спенсер намагався логічним шляхом вивести закони психічних асоціацій з сенсомоторної конституції нервової системи та головного мозку. Він зображував мозок як сенсомоторний асоціативний пристрій, стверджуючи, що «людський мозок - це організований регістр нескінченно численних переживань». Спенсер пояснив, яким чином мозок накопичував досвід у ході еволюційного ланцюжка. Таким чином, вроджені рефлекси і інстинкти являють собою всього лише асоціативні звички, настільки добре завчені, що вони стали частиною генетичної спадщини виду. Подібні звички можуть бути придбані протягом не індивідуального життя, а життя всього виду, відповідно до законів асоціації. 
До цього спадкового досвіду попередніх поколінь, закріпленому в нервовій системі, приєднується індивідуальний досвід. Зовнішні відносини та зв'язки виробляють зв'язки внутрішні. Вони і утворюються в індивідуальному досвіді. Їх продуктом є відчуття, сприйняття, почуття, автоматичні процеси - звички. Це безумовні рефлекси, інстинкти, а також деякі знання й уміння, які закріплюються в структурі мозку внаслідок їх повторення в досвіді численних поколінь. Асоціації, пов'язані з почуттям задоволення, закріплюються в організмі і передаються у спадок наступним поколінням, тоді як ті, що викликають негативні почуття нівелюються. 
Другий наслідок об'єднання еволюції і сенсомоторної концепції нервової функції більш знаменний: відмінності в психічних процесах у різних видів зводяться до того, яку кількість асоціацій в мозку вони здатні встановити. Будь-який головний мозок працює одним і тим же способом, за допомогою асоціацій, і існують лише кількісні відмінності в багатстві цих асоціацій. Як писав Спенсер: «З враженнями, отриманими більш низьким інтелектом, аж до найнижчого, поводяться згідно моделі». Таким чином, відповідаючи на запитання виду, Спенсер заперечує якісні відмінності між видами і допускає лише кількісні, асоціативні відмінності. Ця ідея стосується як внутрішньовидових відмінностей, так і міжвидових; він говорив, що «... європеєць успадковує двадцятьма кубічними дюймами мозку більше, ніж папуас ... такі здібності, як здатність до музики, що майже не існують у багатьох нижчих людських рас, стають вродженими у рас більш високих. Внаслідок цього  і відбувається, що від дикунів, нездатних порахувати числа своїх пальців і, які говорять - мовою, що складається тільки з іменників і дієслів, виходять шляхом довгого розвитку наші Ньютони і Шекспіри». Це передбачає, що «цивілізована людина володіє складнішою або гетерогенною нервовою системою, ніж нецивілізована». 
Отже, розвиток психіки Спенсер розглядав як окремий випадок дії загальної закономірності, висловленої ним формулою: від невизначеної незв'язної гомогенності до певної зв'язної гетерогенності. Це означало, що психічне життя (і у тваринному світі, і у окремого індивіда) має єдиний "вектор" еволюції, в процесі якого нерозчленовані, розрізнені форми стають все більш диференційованими і інтегрованими. 
Так, Спенсер виступив як основоположник еволюційного асоціанізму. Це і додало виняткову популярність його праці "Основи психології" (1855), яка надалі дала поштовх виникненню і розвитку генетичної та порівняльної психології. Перше видання цієї книги (що з'явилося ще до "Походження видів" Дарвіна, де були викладені нові принципи розвитку живої природи), залишилося непоміченим. І не дивно, тому що на перший погляд вона представляла черговий трактат на захист асоціативної психології. Стверджувалося, що розвиток інтелекту у величезній мірі залежить від закону, який свідчить: коли два психічних стани йдуть один безпосередньо слідом за іншим, то при відтворенні першого є тенденція до того, щоб другий неодмінно послідує за ним. 
Те, що асоціація виявилася у Спенсера поставлена в залежність від факторів, невідомих колишній асоціативній психології, уваги не привернуло. Це стало ясно лише тоді, коли у світі ідей розігралася буря, викликана дарвіністським вченням. Спенсер відразу ж виявився одним з апостолів теорії еволюції. І друге видання "Основ психології" (1870-1872) принесло Спенсеру всеєвропейську славу творця еволюціоністської психології, здійснивши вплив на психологічні вчення в різних країнах, у тому числі і в Росії.

 

4. Суб'єктивна і об'єктивна психологія Спенсера

 

Для середини XIX ст. вчення Спенсера було абсолютно незвичайним, оскільки у всіх психологічних напрямках домінував інтроспекціонізм. Саме незадоволеність інтроспекціонізмом спонукала ідеолога позитивізму О. Конта, на позиції якого спирався Спенсер, відмовити психології в праві вважатися справжньою наукою. Однак Спенсер визнає психологію автономною наукою. Розділивши психологію на суб'єктивну і об'єктивну, він підпорядковує другу першій. Він пише: "... Об'єктивна психологія не може існувати, як така, не запозичуючи своїх даних від суб'єктивної психології". Суперечність двох систем - суб'єктивної та об'єктивної - в еволюційному ассоціаціонізмі Спенсера, що є результатом зіткнення наукового знання з ідеалістичною методологією, вирішується на користь останньої. Об'єктивна психологія, згідно думки Спенсера, не може існувати як така, не запозичуючи свої дані у суб'єктивної психології, знаряддя якої - "заглядаюча всередину себе свідомість". 
Об'єктивна психологія трактує психічні явища у тварин і людини як коррелянт нервово-м'язових пристроїв, за допомогою яких живі істоти пристосовують свої дії до оточуючих їх речей і відносин; її метод - зовнішнє спостереження. Суб'єктивна психологія - займається станами свідомості: вивчає думки і почуття, відкриті тільки для їх носія - суб'єкта, за допомогою внутрішнього спостереження. 
Спенсер доводив, що поряд з суб'єктивною психологією повинна існувати об'єктивна, яка розглядає поведінку не з точки зору внутрішніх переживань, а з позицій, що дозволяють розглядати психіку як сукупність нервово-м'язових пристосувань. За допомогою цих пристроїв вищі організми кожну мить приладнують свої дії до оточуючих їх "співіснуванням і послідовностям". 
Спенсер писав про те, що об'єктивна психологія вивчає будову мозку, а суб'єктивна психологія займається станом душі. Досліджуючи різні стани душі, він прийшов до висновку, що існують паралельні етапи у розвитку внутрішніх і зовнішніх (поведінкових) психічних актів. Таким чином, психологія, як стверджував Спенсер, має своїм предметом «не співвідношення між внутрішніми явищами, не співвідношення між зовнішніми явищами, але співвідношення між цими співвідношеннями». І внутрішнє, і зовнішнє ставало предметом дослідження психології, що дозволяло виробити об'єктивні методи дослідження природи, походження і значення зв'язків між свідомістю та зовнішнім середовищем, неможливі при зведенні психіки тільки до свідомості. 
Спенсер справедливо підкреслює, що вся попередня асоціативна психологія замикалася всередині організму, вважала єдиним шляхом його вивчення встановлення зв'язку між нервовими процесами і психічними. На відміну від цього в психології Спенсера психіка береться в її ставленні до зовнішнього середовища і отримує реальну функцію у здійсненні зв'язку організму з середовищем. 
Він також підкреслював специфіку психологічного дослідження, кажучи про унікальність психології як єдиної науки, яка розглядає зв'язок зовнішнього і внутрішнього, в той час як інші дисципліни залишаються або у зовнішньому полі (фізика, хімія), або у внутрішньому (філософія, фізіологія). Важливим моментом у такому визначенні було дослідження процесу, що, на думку позитивістів, відкривало вихід на більш широкі закономірності. Ці положення Спенсера розвивали в американській психології В. Джемс, психологи-функціоналісти, біхевіористи. 
Людську психіку Спенсер розглядає в основних поняттях біологічної еволюції, хоча і підкреслює, що людині, на відміну від тварин, необхідно пристосовуватися не тільки до природного, але і до надорганічного, тобто соціального середовища. Тому її психіка розвивається в процесі розвитку людського суспільства. Соціальна еволюція, по Спенсеру, складає частину еволюції взагалі, тому закони і механізми пристосування людини до соціального середовища тільки ускладнюються завдяки появі нових факторів - мови, суспільства, матеріального виробництва, науки, моральних та естетичних категорій та ін. 
Одним з перших в психології Спенсер порівнював психологію дикуна і сучасної людини, роблячи висновок, що у сучасної людини більше розвинене мислення, в той час як у первісних людей було більше розвинене сприйняття. Ці висновки в той час були досить нетрадиційні і принципові. Вони дозволили вченим розробити порівняльні методи психічних досліджень, які набули широкого поширення. Аналізуючи різницю в психічному розвитку людей, що належать до різних народів і живуть у різному часі, Спенсер переглядав колишні погляди асоціанізму на прижиттєвість формування знань. Закон зміцнення асоціацій від їх повторення, прийнятий асоціативною психологією, набував у Спенсера новий сенс. Він переніс його з історії індивіда на історію роду. Він писав, що найбільш часто повторювані асоціації не зникають, але закріплюються в мозку людини і передаються у спадок: кожне покоління від народження має знання про простір і час, але вони були придбані в продовж тривалого періоду, через який відбувся розвиток людства. Те, що апостеріорного для роду, стає апріорним для індивіда. 
Таким чином, «сознание – не чистый лист, оно полно предуготованных ассоциаций».  
Історично оцінюючи підсумки розвитку асоціаністичної психології в цілому, необхідно мати на увазі наступне. Відстоюючи емпіричний підхід до розуміння психіки, асоціанізм захищає ідею досвідченого походження індивідуальної свідомості і безмежної вихованості людини. Така позиція прогрессивна, вона створює наукову базу для педагогіки, відкриваючи широкі перспективи для розробки шляхів навчання і виховання. 
У асоціанізмі дано детальний опис як самого факту асоціації, так і принципів (законів) винекнення асоціацій, виявлено умови утворення і збереження асоціацій. Ці дані вплинули на розуміння процесу придбання знань, особливо в період експериментального розвитку асоціанізму. Тому аcоціативна психологія має і прикладне значення. Аcоціативний експеримент у різних варіантах знайшов широке застосування в клінічній практиці (Р. Зоммер, Е. Крепелін, З. Фрейд, К. Юнг та ін.) У педагогіці використовуються дані про роль повторення, про способи заучування і ін. 
Теорія Спенсера отримала широке поширення, зробивши величезний вплив на подальший розвиток психології; сприяла створенню експериментальної психології та формуванню генетичної (дитячої) психології. 
Разом з тим, незважаючи на серйозні і незаперечні досягнення, асоціанізм, розвиваючись, дедалі більше виявляв свою теоретичну неспроможність. Цей напрямок був замкнений в свідомості і не відкривав шляхів для його об'єктивного дослідження. "Чиста психологія свідомості" - так називав англійську психологію Ед.Гартман у своїй книзі "Сучасна психологія". 
Спенсеру належить перша серйозна спроба пояснити психіку (як з боку змісту, так і з боку зміни і розвитку) з позицій загальних засад органічної еволюції. Ці пояснення дали імпульс впровадженню нових ідей в різні психологічні напрямки як матеріалістичного, так і ідеалістичного спрямування.

 

 

 

 

5. Герберт Спенсер - один із основоположників позитивізму

 

Позитивізм(франц. positivisme, від латів. positivus - позитивний), філософський напрям, заснований на принципі, що усе справжнє, "позитивне" (позитивне) знання може бути отримане лише як результат окремих спеціальних наук (в особі свого засновника, Огюста Конта, позитивізм налічує шість наук: математика, астрономія, фізика, хімія, біологія і соціологія) і їх синтетичного об'єднання (у позитивній науці, що зводить дані усіх наук воєдино) і що філософія як особлива наука, що претендує на самостійне дослідження реальності, не має права на існування.

Герберт Спенсер наблизив науку до здорового глузду середньої людини, який протягом тижня робить гроші, використовуючи свій інтелект і наукові знання, а по неділях, відклавши все це в сторону, ходить до церкви. Для Спенсера наука - це взагалі всяке знання. Неможливо ніде провести лінію розмежування і сказати: «Тут починається наука». Знання - це перш за все і головним чином знання про порядок, про закономірного зв'язку явищ.

Здоровий глузд цілком здатний дати і дає таке знання, наука в цьому відношенні йде лише трохи далі, тому вона «... може бути названа розширенням сприйнять шляхом умовиводи».

2. Весь світ, з точки  зору Спенсера, розвивається еволюційно. Будь-яка система - фізична, біологічна, соціальна - на початку свого існування  знаходиться в деякому нерівноважному  стані. Це стан породжує або  розкладання, або процес еволюції. Еволюція полягає в переході  від простого до складного, в  якому початкове нерозчленованим  єдність змінюється диференціацією. Кінцевим пунктом еволюції є  інтегрована стійка цілісність.

Загальна схема еволюції використовується Спенсером і для тлумачення розвитку науки.

А) Тут також на першій ступені існує нерасчлененная цілісність.

Б) Проте встановлення законів у тих чи інших конкретних областях призводить до диференціації наук, отже, до ускладнення початкового простого стану.

В) Подальше взаємодія наук, встановлення все більш загальних законів і принципів, під які підводяться менш загальні закони і принципи, веде до інтеграції наук і відновленню єдності науки.

У цьому процесі індуктивного сходження до все більш широких узагальнень, вважає Спенсер, мається межа, бо гранично широкі наукові узагальнення лежать вже на самому кордоні пізнаного, за якою тягнеться темна область непізнаваного. «Позитивне знання, - каже він, - не охоплює і ніколи не зможе охопити всієї області можливого мислення. Дивлячись на науку як на поступово розширюється сферу, ми можемо сказати, що всяке поповнення до її поверхні збільшує і зіткнення її з навколишнім незнанням ».

3. Саме в цій області  непізнаваного, завжди навколишнього  сферу пізнаного. Спенсер знаходить  місце для релігії, вирішуючи  тим самим проблему співвідношення  наукового розуму і релігійної  віри. «Як і тепер, так і в  майбутнє час розум людський  буде займатися не тільки вже  відомими явищами та їх відносинами, а й тим невідомим« щось  », на яке вказують явища і  їхні стосунки. Таким чином, якщо  знання не в змозі наповнити  всій області свідомості, якщо  для розуму завжди залишається  можливість обертатися за межами  того, що перевищує знання, то  завжди залишиться місце для  чогось, що носить характер релігії, так як релігія в усіх її  формах відрізняється від усього  іншого тим, що предмет її є  щось таке, що лежить поза сферою  досвіду ». Тут Спенсер відходить  від Конта, який релігію таки  відносив до донаучной стадії  розвитку людського інтелекту. Зате  цим Спенсер забезпечує собі  симпатії респектабельної публіки, готової захоплюватися успіхами  науки, але за умови, що ці успіхи  не зачіпають традиційних вірувань  і забобонів.

Спенсер не тільки говорить про цілком мирне співіснування науки і релігії, але в певному сенсі він і саму науку ототожнює з релігією. Для нього знати що-небудь - значить мати певний наочно-чуттєвий образ. Те, що не можна представити у вигляді чуттєвого образу, знанням не є. Наука ж, простуючи до теорій зростаючою спільності, винаходить все більш абстрактні поняття, чуттєве уявлення яких стає все блідіше і блідіше і, нарешті, виявляється зовсім неможливим. А це означає, з точки зору Спенсера, що найбільш загальні фундаментальні принципи і поняття науки не виражають ніякого справжнього знання. «Кінцеві релігійні та кінцеві наукові ідеї однаково виявляються простими символами дійсності, а не знаннями про неї», - пише він. І далі стверджує, що наукове знання без істин віри взагалі неможливо.

Тут Спенсер в деякій мірі відобразив характер науки XVTII-XIX століть. У цей період найбільшого розвитку і найбільших успіхів домоглася ньютонова механіка, і фахівці інших областей фізики і суміжних наук широко використовували наочні механічні моделі для кращого розуміння досліджуваних явищ. Наприклад, газ представляли у вигляді соударяющихся пружних кульок; електричний струм уподібнювали потоку рідини; світло розглядали як потік частинок-корпускул або як хвилю, що біжить в ефірі, і т. д. І до тих пір, поки для представлення досліджуваного явища не вдавалося знайти підходящу наочну механічну модель, воно вважалося не цілком зрозумілим. Однак якраз у другій половині XIX століття, коли Спенсер писав свої філософські праці, наочні механічні моделі починають швидко виявляти свою обмеженість, а надалі, з виникненням квантової механіки і створенням теорії відносності, наука. Специфічна особливість позитивізму Герберта Спенсера - його вчення про загальну еволюцію, засновану на інтерпретації вчення Дарвіна, в якому він, проте, відмовлявся шукати глибинні причини, вважаючи, що еволюціонізм є простий опис фактів дійсності. Він розвиває також агностичне вчення про непізнаваність об'єктивної реальності, в суть якої можна проникнути лише за допомогою релігії, а не за допомогою наукитивної реальності, в суть якої можна проникнути лише за допомогою релігії, а не за допомогою наукимайже повністю від них відмовляється.  

 Спенсер увійшов в  історію філософії як творець  концепції еволюції. Почав розробляти  її за кілька років до опублікування  в 1859 р. «Походження видів» Дарвіна, який, безперечно, вплинув на його  погляди. На думку Спенсера, еволюція  є універсальним явищем. Всесвіт, біологічний світ і окремі  організми, суспільство і окремі  соціальні явища підлягають певним  еволюційним змінам. Він наголошував  на трьох важливих моментах  еволюції: 
   1. Перехід від відокремленого стану елементів до зв´язаного (інтеграція, або концентрація). Перш ніж розвиватись, система повинна утворитись. 
   2. Диференціація, тобто перехід від однорідного стану до різнорідного. Йдеться, зокрема, про спеціалізацію органів, поділ праці в суспільстві тощо. 
   3. Зростання порядку, перехід від невизначеності до визначеності. 
   Загалом еволюцію він розумів як перехід від відособленої однорідності (гомогенності) до зв´язаної різнорідності (гетерогенності). Порушені Спенсером проблеми (упорядкування хаосу) є предметом вивчення нової науки синергетики, а його можна вважати одним із її попередників. Концепція еволюції Спенсера виникла на основі біології. Звідси походить біологізм його поглядів на суспільство. Моральні норми, наприклад, він розглядав як інструменти пристосування людини до середовища.

 

6. Теорія соціальної еволюції

 

Соціологічною  еволюцією,  за Спенсером,є прогресивний розвиток суспільства шляхом його ускладнення і вдосконалення діяльності соціальних інститутів.Основними складовими еволюції,в тому числі соціальної,є інтеграція-перехід від простого до складного;диференціація-перехід від однорідного до різнорідного;зростання порядку-перехід від невизначеного до визначеного.

Г.Спенсер за аналогією між суспільством і живим організмом твердив,що розподіл функції між органами є спільною ознакою як суспільства,так і живого організму.Однак він бачив і суттєві відмінності між ними.Еволюцію пояснював як реалізацію принципу інтегріції матерії і джерело руху.Відносини суспільства з довкіллям,на його думку,регулюються принципом рівнодії енергії.Це регулювання виявляється в боротьбі за існування між суспільством і навколишнім середовищем,між різними типами суспільств,між індивідами.Джерелом класових відмінностей він вважав завоювання(переможці утворюють панівний клас,переможені стають рабами чи кріпаками).

Кожне розвинуте суспільство,на думку Спенсера,має виробничу.розподільну і регулятивну системи органів.як специфічні частини суспільства виділяв соціальні інститути:домашні,обрядові,політичні,церковні,професійні та промислові,розглядаючи їх як продукти повільної еволюції.