Ринок технологий

      Міністерство  освіти і науки України

      Харківський національний економічний університет 
 
 
 
 

Кафедра міжнародних економічних відносин та менеджменту ЗЕД 
 
 
 
 
 

Реферат 

на тему: Міжнародний ринок технологій 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Харків, 2006 
Зміст 

      Вступ           3

      1. Суть міжнародно-технічних відносин      4

      2. Комерційний зміст науково –  технічних знань    6

      3. Інтернаціоналізація науково-технічної  діяльності    8

      4. Міжнародні науково-технічні програми: цілі, методи 

        фінансування, механізм реалізації      11

5. Торгівля ліцензіями в міжнародному науково-технічному обміні 16

6. Перспективи включення науково-технічного потенціалу України в         міжнародні науково-технічні зв`язки      17

Висновок           20

Список використаної літератури       21 

       Вступ 

      Міжнародні науково-технічні відносини (зв'язки) мають практично цілком комерційний характер і являють собою основу для розвитку одного з найважливіших і швидко зростаючих в останні десятиріччя у зв'язку з розгортанням НТР секторів економіки — світового ринку науково-технічної інформації та знань.

      Науково-технічна революція, різке загострення еколого-економічних проблем цивілізації, пов'язана з цим загальна потреба в принциповій зміні технології та структури виробництва підвищують зацікавленість усіх членів світового співтовариства в інтенсифікації взаємних ринкових, виробничих, науково-технічних зв'язків. Високі темпи науково-технічного прогресу, зростаюча небезпека неконтрольованих та некомпенсованих змін у середовищі проживання людства примушують активніше використовувати переваги міжнародного поділу праці та обміну діяльністю з метою оптимізації господарського розвитку окремих країн, регіонів і світового співтовариства в цілому.

      Таким чином, міжнародні економічні відносини відображають господарські зв'язки між державами, регіональними об'єднаннями, фірмами, підприємствами, корпораціями, банківськими та кредитно-фінансовими установами, фізичними та юридичними особами з приводу виробництва й обігу товарів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів, що забезпечують виробничі й особисті потреби, і в цих відносинах частка науково-технічної діяльності постійно зростає.

      В Україні поступово створюються  передумови для інтенсивнішої взаємодії зі світовими ринками, використання переваг міжнародного поділу праці з метою здійснення структурної перебудови нашого господарства і його включення в процеси міжнародної економічної інтеграції.

       1. Суть міжнародно-технічних відносин 
 

      Міжнародні  науково-технічні зв'язки — це міжнародні відносини з приводу трансферу (обміну результатами) НДДКР; спільного              проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільних розробки і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією.

      Міжнародні  науково-технічні відносини (зв'язки) мають  практично цілком комерційний характер і являють собою основу для  розвитку одного з найважливіших і швидко зростаючих в останні десятиріччя у зв'язку з розгортанням НТР секторів економіки — світового ринку науково-технічної інформації та знань.

      У комерційно-правовому аспекті до найважливіших видів міжнародних науково-технічних відносин належать:

      1. Патентні відносини—відносини з приводу патентування технічних рішень і винаходів з міжнародним визнанням виключного права власника патенту на його використання і передачу за плату чи іншу еквівалентну їй форму відшкодування права іншим юридичним особам можливості тимчасового використання цього патенту.

      2. Ліцензійні відносини—основна комерційна форма, в якій реалізуються міжнародні науково-технічні відносини. Вони являють собою договори між власником ліцензії (ліцензіаром) і контрагентом (ліцензіатом) на використання в певних межах патентних прав. Ліцензія передається на обумовлений строк, фіксуються межі використання (обсяги виробництва, з правом чи без права передачі третім особам) і встановлюється певна плата. Форми платежів за передані ліцензії, як правило, дві: паушальні платежі (загальна сума за використання ліцензії без урахування прибутку, котра сплачується відразу) і більш поширена в сучасній практиці — роялті (збір з одиниці виробленої на основі ліцензії продукції чи відсоток від прибутку).

      3. Відносини з приводу «ноу-хау» — надання, здебільшого на ліцензійній основі, різноманітної інформації, необхідної для ефективної організації виробництва та збуту певної продукції. Це можуть бути технічці та технологічні рішення, виконані на рівні винаходів, але не захищені патентами, конструкційні креслення, інструкції з технології і т. п., включаючи методики для навчання виробничого персоналу.

      В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні відносини можна класифікувати на:

      1. Обмін загальною науково-технічною інформацією, накопичення останньої в банках даних для спільного використання, наприклад у консультаційних цілях, включаючи обмін програмними продуктами.

      2. Укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права розпорядження результатами розробок замовнику (в тому числі права оформлення патенту і ліцензії на виробництво).

      3. Спільне проведення на основі прямих зв'язків партнерами з різних країн коопераційних НДДКР щодо конкретного винаходу з наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензій (чи, що буває значно рідше,— роздільним).

      4. Здійснення міжнародних (за участю кількох країн або фірм) науково-технічних програм з розробки важливих спеціальних проблем (наприклад, телекомунікаційна технологія чи біотехнологія) на основі спеціалізації та кооперації

      НДДКР.

      5. Реалізація міжнародних комплексних науково-технічних програм типу «Еврика»,

      Три останніх види міжнародних науково-технічних  відносин становлять основу процесу науково-технічної інтеграції.

       2. Комерційний зміст науково –  технічних знань 

Про зростаюче значення науково-технічної інформації й технології, яка її обслуговує, мабуть, найкрасномовніше свідчить такий висновок експертів Комісії Європейського співтовариства: конкурентоспроможність 2/3 вироблюваної в наш час промислової продукції й 55 % робочих місць у Західній Європі залежить від рівня розвитку технології інформації. Саме тому це, позбавлене сенсу припущення футурологів, що людське суспільство в недалекому майбутньому перетвориться з «індустріального» в «інформаційне».

      Таким чином, в умовах значного зростання  витрат на НДДКР, коли внаслідок швидких технологічних змін темп «старіння» прискорюється і необхідна для подальшого прогресу «новизна» зумовлює настійну необхідність йти па комерційний ризик, науково-технічна інформація й інформація взагалі повинні комерціалізуватися, що на практиці означає виконання умови окупності витрат на НДДКР.

      На  жаль, ще не існує єдиного методологічного  підходу до проблеми ціноутворення на обмінювану інформацію виробничого призначення. У більшості випадків практикується порівняння пропонованої на продаж науково-технічної документації з найкращими світовими аналогами, на основі якого формуються контрактні ціни світового ринку науково-технічних знань та технологій. Однак ні для кого не є новиною, що світові ціни піддаються впливу кон'юнктурних та кризових коливань, а також діяльності транснаціональних корпорацій. Таким чином, подібне ціноутворення іманентне країнам з ринковою економікою.

      Цілком  слушно розглядати продукт прикладних досліджень як результат наукової праці, котра є складовою частиною суспільної, має вартість і споживну вартість. Вартість продукції науково-прикладних досліджень визначається суспільною працею, необхідною для її створення, а споживна вартість виражається у впливі на вартість суспільного продукту, задоволенні суспільних потреб.

      Споживна вартість науково-технічної продукції може бути охарактеризована її здатністю зменшувати суспільні витрати на одиницю задоволення певної суспільної потреби (випуск продукції, контроль за якістю виробів, здійснення технологічного й організаційного управління виробництвом і т. ін.). Різниця між величиною економії суспільної праці в сфері матеріального виробництва внаслідок використання у ньому результатів науково-технічних розробок і витрат на їхнє створення може виступати мірою споживної вартості розробки, одночасно характеризуючи її економічний ефект.

      Треба мати на увазі, що впровадження продукту науково-технічної розробки не обмежується економічним ефектом. Не другорядну роль (а інколи й головну) відіграє соціальний ефект, що одержується внаслідок комп'ютеризації, автоматизації виробничих чи допоміжних процесів, пов`язаних з ручною працею. Більше того, соціальний ефект знаходить відображення в економічному ефекті ( зниження трудомісткості продукції, зростання продуктивності праці), соціальний ефект можна прямо перевести в економічний шляхом обліку економії звільненої праці.

      Ціна  науково-технічного продукту (інформації) не є перетвореною формою вартості, вона має ірраціональний характер і в найзагальнішому вигляді повинна розглядатися як капіталовкладення, котрі дають доход, рівний економічному ефекту від науки.

       3. Інтернаціоналізація науково-технічної  діяльності 

      В нових умовах, які склалися у світовій економіці під впливом сучасного етапу НТР, прискорення науково-технічного прогресу є найпріоритетнішою проблемою для будь-якої, в тому числі індустріальної, держави, якщо вона намагається навіть не зміцнити, а принаймні зберегти свої позиції у світі.

      Стимулювання  НТП з боку сучасної держави відбувається в таких напрямах. По-перше, безпосередньо фінансується значна частка НДДКР у системі державних науково-дослідних організацій та вищих навчальних закладів. По-друге, діє система державних замовлень на НДДКР приватним та іншим недержавним науково-дослідним організаціям і промисловим корпораціям. По-третє, держава фінансує дослідження, пов'язані з виконанням приватними компаніями урядових замовлень на ті чи інші товари. По-четверте, держава надає фінансову допомогу фірмам, що проводять дослідження в перспективних, з точки зору уряду, напрямах і сферах. Загалом державою в індустріальних країнах сплачується сьогодні від 40—60 до 70 % усіх витрат на НДДКР.

      Таке  становище значно розширило ресурси, котрі використовуються нині західними країнами на НДДКР, у порівнянні з будь-яким періодом у минулому. Якщо в довоєнні роки всі витрати на НДДКР, як правило, не перевищували одного відсотка національного продукту, то на кінець 50-х років вони становили в провідних західних країнах 1,5—2 %, на початок 70-х років—2—2,6, а у 80-ті роки—навіть 2,5—3%. Певне уявлення про частку витрат на НДДКР у ВНП індустріальних країн дають показники, представлені в табл. 1. Витрати на НДДКР, особливо у 

      Таблиця 1. Витрати на НДДКР, % до ВНП

      * 1970 р. наведено як рекордний у витратах частки ВНП на НДДКР у період до початку криз 70—80-х років, що підштовхнули нове зростання вкладень у науку.

      ** Оцінка

      80-ті роки, швидко зростали в індустріальних країнах не тільки відносно, а й абсолютно. Загальні витрати на НДДКР 24 країн ОЕСР у 2004 р. становили більше 250 млрд дол. Із цієї суми більше половини видатків відшкодовувалося державою.

      Ступінь одержавлення сфери НДДКР значно вищий, ніж у середньому по інших галузях господарства, навіть у тих країнах, для яких є характерними міцні позиції держсектора в економіці. До того ж, будучи прямим замовником, а то й виконавцем відповідного науково-технічного проекту або його кредитором, держава в сфері НДДКР може використовувати не тільки індикативні, а й директивні елементи планування, чого вона позбавлена в інших галузях (секторах) господарства.

      Регулююча функція державної політики стимулювання НТП реалізується в таких напрямах:

      по-перше, розробка обгрунтованого прогнозу науково-технічного розвитку на національному і, по можливості, глобальному рівнях, котрий зміг би бути основою формування національної стратегії розвитку;

      по-друге, визначення пріоритетних сфер розвитку НТП, забезпечення, високого ступеня інтегрованості приватної та державної діяльності в сфері НДДКР.

      У реалізації державної науково-технічної  політики в повоєнний період простежувалися два відмінні між собою підходи. Перший, характерний головним чином для Японії та ФРН, був зорієнтований на комерційний аспект НТП, безпосередньо на підвищення технічного рівня виробництва і підсилення його міжнародної конкурентоспроможності.

      Інший підхід реалізується у США. В цій  країні першочергова увага приділяється розвиткові військових, космічних та ядерних досліджень, близько 80 % державних видатків на науку спрямовувалося у 80-ті роки на військово-космічні програми. Отже, США заінтересовані у проведенні (фундаментальних досліджень. Такий підхід певною мірою властивий і Великобританії, де в минулому десятиріччі па оборонні НДДКР припадало більше половини всіх державних асигнувань на науку.

      Зрозуміло, що відмінності існують не тільки в цілях, але й у засобах і методах реалізації науково-технічної політики, а головне, в можливостях, які мають національні уряди. Підтримувати високий рівень конкурентоспроможності в однаково диверсифікованій економіці, наприклад, для ФРН складніше, ніж для США, враховуючи незрівнянність ресурсів для технологічних розробок у цих країнах.

        Однак, незважаючи на наведені та деякі інші розбіжності в підходах розвинутих індустріальних країн до проведення науково-технічної політики, вона має багато спільних рис, завдяки яким сформувалися передумови бурхливого розвитку у 80-ті роки інтеграційних процесів у сфері науки і техніки.

      Таким чином, зростання ролі держави у  формуванні й реалізації науково-технічної політики, її активна участь у розробці і здійсненні масштабних та авангардних за змістом технологічних програм, створенні й стимулюванні діяльності технологічних центрів дали змогу провести апробацію на національному рівні нових форм інтеграції науки і виробництва, взаємозв'язку наукового та промислового потенціалів. Ці форми виникли і розвивалися під тиском нового етапу НТР.

      Разом з тим, оскільки ці процеси розгорнулися одночасно у всіх розвинутих країнах, остільки значного розриву між ними в науково-технічній сфері не виникло. Проте обмеженість людських, фінансових складових науково-технічних потенціалів окремих держав Західної Європи, традиційна для повоєнного періоду технологічна залежність від США примусила їх шукати можливості для колективної науково-технологічної протидії зростаючій могутності Японії й традиційній силі в цій сфері Сполучених Штатів.

       4. Міжнародні науково-технічні програми: цілі, методи фінансування, механізм  реалізації 

      Однією з форм науково-технічних зв'язків, яка одержала значний імпульс на новому етапі НТР, є кооперування в іноваційній сфері. Цей процес зумовлений об'єктивними обставинами. Для  забезпечення стійких темпів економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності виробів на світовому ринку необхідно мати можливості й ресурси для прискореної масової реалізації науково-технічних знань та їхнього застосування у сфері матеріального виробництва. Це вимагає дедалі більших затрат інтелектуальних ресурсів. Зростає диверсифікація НДДКР, яка потребує інтеграції в науково-технічній сфері навіть найрозвинутіших у науково-технічному відношенні держав.

      У сучасних умовах науково-технічна інтеграція здійснюється на наступних трьох рівнях.

      Науково-виробнича  кооперація на рівні фірм. Деяке уявлення про її масштаби і регіональний розподіл дають нижченаведені, далеко не повні дані про напрями спільної науково-технічної та виробничої діяльності провідних західних фірм: 

      Прикладом такого співробітництва у  високотехнологічній сфері є програма «Мегапроект» (строки виконання — 1984—2005 рр.), у межах якої голландською фірмою «Філіпс» і німецькою «Сіменс» проводяться спільні дослідження. В процесі виконання проекту створені надпотужні запам'ятовуючі пристрої, на що витрачено вже понад 1 млрд дол.

      Реалізація  спільних науково-технічних  програм регіональними економічними угрупованнями. Наприклад, тільки в межах ЄС на кінець 80-х років виконувалися роботи за понад 120 науково-технічними проектами, які фінансувалися повністю чи переважно на кошти єдиного бюджету співтовариства.

      Регіональне і глобальне співробітництво  в авангардних  галузях НТП. Так, у Західній Європі здійснюється програма науково-технічної інтеграції «Еврика», індустріальне розвинуті країни Заходу беруть участь у реалізації «Стратегічної оборонної ініціативи» (СОЇ) та «Х'юмен фронтьєр сайєнс прогрем».

      На  особливу увагу заслуговують процеси  науково-технічної інтеграції в західноєвропейському регіоні, що прискорено розвиваються з кінця 70-х років.

      У межах Європейського співтовариства ці процеси конституйовані угодами про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі. Європейського співтовариства по атомній енергії, а також ст. 41 і 235 Римського договору.

      Після прийняття Єдиного Європейського  Акта (1986 р.) частина третя Договору про створення ЄС була доповнена спеціальним розділом «Наукові дослідження і технічний прогрес». Таким чином, об'єктивний процес науково-технічної інтеграції в Західній Європі має і правову основу.

      Загальна  стратегія західноєвропейського науково-технічного співробітництва матеріалізується в рамкових програмах НДДКР. Перша програма ЄС здійснювалась у 1984—1987 рр. із загальним обсягом фінансування зі спільного бюджету співтовариства 3,75 млрд євро, в тому числі 1,06 млрд (28,2 %) було спрямовано на розвиток наукових розробок, покликаних сприяти підвищенню конкурентоспроможності західноєвропейської промисловості. Загалом витрати на наукові дослідження й розробки в межах ЄС становлять 3,5 % бюджету співтовариства. За оцінками, для реалізації плану створення «Технологічної Європи» (воно має передувати формуванню до ЗІ грудня 2007 р. «Єдиного європейського ринку») необхідно подвоїти витрати на НДДКР, які зросли 370 млн євро в 1973 р. до 1046 млн у 1995 р. і досягли 1516 млн євро в 2005 р. Незважаючи на таке, здавалося б, значне зовнішнє зростання, загальні витрати співтовариства на науково-технічний розвиток становлять лише 2 % відповідних витрат держав—членів цього угруповання.

      Друга рамкова програма ЄС здійснювалася  у 1997— 2003 р. (загальний обсяг фінансування—5,4 млрд євро) і передбачала цілу низку широкомасштабних науково-технічних проектів (ЕСПРІТ—ІІ, БРІТЕ—Н, БАП і т. д.). Фінансування другої програми було досить жорстко розбито за напрямами: 40 % — на дослідження й розробки в сфері інформатики і телекомунікацій, 20 — енергетика, 16 % — модернізація традиційних галузей виробництва.

      Найбільшою  і певною мірою центральною програмою науково-технічного співробітництва в межах ЄС є програма ЕСПРІТ (Європейська стратегічна програма в галузі інформаційної технології), реалізація якої була розпочата в лютому 1984 р. Головна її мета—забезпечити європейську промисловість інформаційної технології технічною базою, яка дозволить їй вийти в 90-х роках на вищий світовий рівень виробництва.

      На  першому етапі реалізації програми було витрачено 1,5 млрд євро (половина—за рахунок, коштів бюджету ЄС). Активну участь у здійсненні програми брали приватні фірми, університети і науково-дослідні центри. Кількість учасників програми досягла 200, а розроблюваних субпроектів — 1000.

      Загальний обсяг фінансування—3,2 млрд євро, з яких 50% фінансується ЄС, а інші 50 % — приватними фірмами. Бюджетні асигнування на цей етап реалізації програми становлять 23 % загальних витрат співтовариства на НДДКР. Значно зросла кількість розроблюваних проектів і виконавців. ЕСПРІТ—II (відповідно 500 і 5,5 тис.). Вимоги до учасників програми залишаються традиційними: ними повинні бути партнери з двох чи кількох країн ЄС. Новим моментом тут є офіційна згода співтовариства на участь у цих проектах фірм і дослідних центрів з країн — членів Європейської асоціації вільної торгівлі.

      Поряд з ЕСПРІТ—-II під егідою ЄС здійснюється ще декілька масштабних проектів: БРІТЕ (Базові дослідження в галузі промислових технологій для Європи); РЕЙС (Дослідження і розробки в галузі складних комунікаційних системі в Європі); БЕП (Програма з біоінжинірингу), БАП (Програма дій у галузі біотехнології), «Сайенс» (Програма стимулювання міжнародного співробітництва й обміну дослідженнями в галузі точних і природничих наук).

      З поглибленням науково-технічної інтеграції в межах ЄС цей процес дедалі поширюється на весь західноєвропейський регіон. Слідом за програмою КОСТ , яка виконується ще з 1970 р. за участю більшості західноєвропейських країн, зокрема Югославії та Туреччини, з 1985 р. реалізується проект широкого європейського співробітництва в авангардних галузях науки і техніки — «Еврика». Розробка цієї програми пов'язана з розгортанням нового етапу НТР, котрий був причиною початку на Заході реіндустріалізації економіки. Па цьому етапі перед західними індустріальними державами постало завдання досягти прискореного розвитку економіки шляхом структурної перебудови, розширення фронту НЛДКР, зв'язків науки з виробництвом. Саме цьому завданню підпорядковується реалізація «Еврики».

      Треба зазначити, що досить поширена характеристика «Еврики» як західноєвропейського аналога програми СОЇ не зовсім коректна. Звичайно, й «Еврика» включає дослідження військового напряму, але вона значно ширше ніж СОЇ за своїм складом, у неї входить багато проектів суто цивільного характеру. Сама абревіатура «Еврика» розшифровується як «Європейське агентство з координації досліджень», що підтверджує її головну мету — координацію досліджень у галузі нових технологій. Посилання на її закритість у зв'язку з нібито військовим характером багато в чому невірні, така закритість пояснюється намаганням держав Західної Європи обмежити доступ інших країн до нових технологій.

      Статус  офіційного учасника програми «Еврика» сьогодні мають 12 країн ЄС, шість країн—членів ЄАВТ і Туреччина. Виконавцями деяких проектів є фірми й організації США, Канади, Угорщини, Югославії. Вищий керівний орган програми — щорічна міжурядова конференція, в засіданнях якої беруть участь представники урядів країн — офіційних членів і представники Комісії ЄС.

      П'ять  пріоритетних напрямів програми— Євроматік, Євробот, Євроком, Євробіо та Євромат—містять проекти із загальним обсягом фінансування 8 млрд євро.

       5. Торгівля ліцензіями в міжнародному науково-технічному обміні 

      Одним із самостійних напрямів розвитку системи міжнародних    науково-технічних відносин є міжнарод ний обмін       науково-технічними досягненнями на комерційних засадах.

  Об'єктами такого обміну стали науково-технічні знання (винаходи, патенти та ін.), права на їхнє використання, а також досвід виробничого застосування, «ноу-хау», які часто мають більше значення для ліцензіата, ніж самі винаходи.

      Міжнародний технічний обмін є в останні десятиріччя одним з найдинамічніше зростаючих напрямів розвитку світогосподарських зв'язків. Темпи збільшення обсягу ліцензійної торгівлі — основної форми комерційного міжнародного науково-технічного обміну — випереджають темпи розвитку світової торгівлі й вивозу капіталу.

      Тісний  зв'язок головного об'єкта міжнародного технологічного обміну—винаходів—з процесом виробництва зумовлює залежність останнього від загальних тенденцій розвитку світового господарства і кон'юнктури на світових ринках. Як зазначалося вище, технологічний обмін реалізується в кількох формах: продаж ліцензій на винаходи, «ноу-хау», тобто продаж знань як таких, передача технології через товарну торгівлю і т. ін.