Роль специфічних рис характеру соціального педагога в подоланні та переживанні стресу та вигорання

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Кам’янець-Подільський  Національний університет ім. І. Огієнка

 факультет корекційної і соціальної педагогіки та психології 
 
 
 
 
 

Реферат на тему: 

«Роль специфічних рис характеру соціального педагога в подоланні та переживанні стресу та вигорання »

Виконала:

Студентка 51 групи

Балагур Ю.О. 
 
 
 
 
 

м. Кам’янець-Подільський, 2011р. 

     ВСТУП 

     Традиційно  і в суспільній свідомості, і в  науковій літературі при вивчені  професійної діяльності спеціалістів соціономічних професій (лікарів, педагогів, психологів, соціальних працівників  та ін.) акцент робиться, перш за все, на позитивних аспектах роботи з людьми. Разом з тим цілком очевидно, що саме робота з людьми через високі вимоги, які ставляться перед представниками таких професій, особливу відповідальність та емоційні навантаження потенційно містить в собі небезпеку тяжких переживань, пов’язаних з робочими ситуаціями, і ймовірність виникнення професійного стресу.

     Сьогодні  поняття стресу набуло особливої  актуальності, а уміння справлятися  з ним перетворюється на нагальну потребу.

      Енциклопедичний словник пояснює це слово так: «Стрес - це сукупність фізіологічних  реакцій, що виникають в організмі  людини у відповідь на вплив різних несприятливих факторів (стресорів) .Стрес може бути корисним і руйнівним. Він може сприяти мобілізації  людини підвищити її адаптаційні  можливості в умовах дискомфорту  й небезпеки (конструктивний, корисний), а може й руйнувати людину, різко  знизити ефективність її роботи і  якість життя (деструктивний, руйнівний).

      Переважна більшість людей в сучасному  суспільстві знаходиться під  впливом стресу, бо у часи науково-технічної  революції, в які ми живемо, посилюється  психічна діяльність людей. Це пов'язано  з необхідністю засвоєння і переробки  великого обсягу інформації. Тому й  виникає проблема емоційного стресу, тобто напруження і перенапруження фізіологічних систем організму  під впливом емоційних чинників.

      У сучасному житті стреси відіграють дуже значну роль. Вони впливають на поведінку людини, її працездатність, здоров'я, взаємовідносини з оточуючими і у родині.

      Сучасні психологи стверджують, що дві третини  населення промислово-розвинутих країн  вмирають від стресів. Довгі фізичні  та психологічні навантаження, які  перевищують норми, призводять до порушення  функціонування окремих органів  та до серйозних хвороб. Такі "хвороби  століття" як інфаркт, гіпертонія, інсульт, виразкова хвороба та інші є кінцевим результатом післястресових порушень у нервовій діяльності.

      Стрес присутній у житті кожної людини, так як наявність стресових імпульсів  в усіх сферах людського життя  та діяльності безперечна.

     Саме  тому зараз багато зусиль науковців  спрямовано на дослідження взаємодії  між людьми, виявлення впливу професійних  факторів на особистість, зокрема на деформацію особистості. У зарубіжній та вітчизняній літературі можна  зустріти багато досліджень феномену стресу та емоційного вигорання.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Загальні  відомості про  синдром емоційного вигорання

     Синдром емоційного вигорання – це реакція  організму, яка виникає в результаті тривалої дії професійних стресів  середньої інтенсивності. Не Європейській конференції ВООЗ у 2005 р. відмічено, що стрес, пов’язаний з роботою, є  важливою проблемою приблизно для  третини працівників країн Європейського  союзу і вартість вирішення проблем  з психічним здоров’ям у зв’язку  з цим складає в середньому 3-4% валового національного доходу.

     Синдром емоційного вигорання – процес поступової втрати емоційної, когнітивної і  фізичної енергії, що проявляється в  симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичної втоми, особистої відгородженості  і зниження задоволення виконанням роботи. В літературі в якості синоніму емоційного вигорання, використовується термін «синдром психічного вигорання». Вигорання можна розглядати як стереотип  емоційної, частіше за все професійної, поведінки. «Вигорання» - частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє дозувати і економно витрачати енергетичні  ресурси. В той же час можуть виникати його дисфункційні наслідки, коли вигорання  негативно відбивається на виконанні  професійної діяльності і стосунках  з партнерами. Інколи синдром емоційного вигорання позначається поняттям «професійне  вигорання», що дозволяє розглядати це явище в аспекті особистої  деформації під впливом професійних  стресів.

     Серед професій, в яких синдром емоційного вигорання зустрічається найчастіше (від 30 до 90%), слід відзначити лікарів, учителів, психологів, соціальних працівників, рятівників, працівників правоохоронних органів. Майже 80% лікарів-психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів мають різного ступеня вираження  ознаки синдрому емоційного вигорання; 7,8% – різко виражений синдром  емоційного вигорання, що призводить до психосоматичних і психовегетативних порушень. За іншими даними, серед психологів-консультантів і психотерапевтів ознаки синдрому емоційного вигорання різного вираження виявляються у 73% випадків; в 5% визначається виражена фаза виснаження, яка проявляється емоційним виснаженням, психосоматичними і психовегетативними порушеннями. 

2. Діагностика синдрому емоційного вигорання

     Фактори

     Синдром емоційного вигорання проявляється в:

1. почутті байдужості, емоційного виснаження (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше);
2. дегуманізації (розвитку негативного ставлення до своїх колег і клієнтів);
3. негативному самосприйнятті у професійному плані - недостатність почуття професійної майстерності.

     Виділяють три основних фактори, які відіграють суттєву роль в синдромі емоційного вигорання - особистісний, рольовий та організаційний.

     Особистісний  фактор. Проведені дослідження показали, що такі змінні, як вік, сімейний статус, стаж даної роботи, ніяк не впливають на емоційне вигорання. Але у жінок в більшій степені розвивається емоційне виснаження, ніж у чоловіків, у них відсутній зв’язок мотивації (задоволення оплатою праці) і розвиток синдрому при наявності зв’язку зі значимістю роботи як мотивом діяльності, задоволеність професійним ростом. Люди, які відчувають недостатність автономності («надкеровані особистості»), більше піддаються «вигоранню».

     Рольовий  фактор. Встановлений зв’язок між рольовою конфліктністю, рольовою невизначеністю і емоційним вигоранням. Робота в ситуації розподіленої відповідальності обмежує розвиток синдрому емоційного вигорання, а при нечіткій чи нерівномірно розподіленій відповідальності за свої професійні дії цей фактор різко зростає навіть при суттєво низькому трудовому навантаженні. Сприяють розвитку емоційного вигорання ті професійні ситуації, при яких спільні зусилля не узгоджені, немає інтеграції дій, наявна конкуренція, в той же час як успішний результат залежить від узгодженості дій.

     Організаційний  фактор. Розвиток синдрому емоційного вигорання пов’язаний з наявністю напруженої психоемоційної діяльності: інтенсивне спілкування, підкріплення його емоціями, інтенсивне сприйняття, переробка і інтерпретація отримуваної інформації і прийняття рішень. Другий фактор розвитку емоційного вигорання - дестабілізуюча організація діяльності і неблагополучна психологічна атмосфера. Це нечітка організація діяльності і планування праці, недостатність необхідних засобів, наявність бюрократичних моментів, багатогодинна робота, яка має важко вимірюваний зміст, наявність конфліктів як в системі «керівник - підлеглий», так і між колегами.

     Виділяють ще один фактор, що обумовлює синдром  емоційного вигорання - наявність психологічно важкого контингенту, з яким доводиться мати справу професіоналу у сфері  спілкування (важкі хворі, конфліктні покупці, «важкі» підлітки і т.д.).

     Симптоми

     Функції діяльності людини, які безпосередньо  пов’язані зі стресом, потребують високої  інтенсивності мисленнєвих процесів, швидкості і великої кількості  прийняття рішень, насиченості дій, швидкості реакцій на втручання  зовнішніх факторів, безперервного  спілкування з іншими людьми, різного  статусу, різних професійних і соціальних груп. «Людський фактор» і неформальні  стосунки в колективі лише додають  емоційного напруження. Тривале, постійне перебування у стресі неодмінно  розвиває синдром емоційного вигорання.

     Особлива  небезпека - поєднання особистої  імпульсивності, низької емоційної  стійкості з неефективними стилями  поведінки в конфліктних ситуаціях. Синдром емоційного вигорання високого ступеня розвитку і виснаження спостерігається  у працівників, які надають перевагу пасивній втечі від вирішення  конфліктів.

     Синдром емоційного вигорання рідше уражає тих, хто працює в стилі «компроміс»  та «співпраця».

     У міру тривалості інтенсивної діяльності, впливу стрес-факторів, розвивається синдром  емоційного вигорання, з’являється  почуття втоми, яке змінюється розчаруванням, зниженням інтересу до своєї роботи. Далі, обов’язково відбувається зміна  поведінки людини, починаються психосоматичні реакції, які переходять в серйозні захворювання, і, як результат - втрата сенсу життя і внутрішня руйнація.

     Синдром емоційного вигорання має наступні прояви:

• почуття байдужості, емоційного виснаження, спустошення (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше);
• дегуманізація (розвиток негативного ставлення до своїх колег і клієнтів);
• негативне самосприйняття в професійному плані (почуття недостачі почуття професійної майстерності).

     Фізичні симптоми:

• Різке підвищення втомлюваності;
• Хронічна втома;
• Головний біль;
• Сприйнятливість до змін зовнішнього середовища;
• Зміни артеріального тиску;
• Астенія (безсилля, слабість);
• Обмеження рухів шиї, болі в спині;
• Мимовільні рухи - стискання кулаків, скованість;
• Збільшення чи втрата ваги;
• Задишка;
• Безсоння;
• Статева дисфункція

     Емоційні  симптоми:

• Недостатність емоцій, не емоційність;
• Песимізм, цинізм і черствість в роботі та особистому житті;
• Байдужість і втома;
• Відчуття фрустрації і безпорадності, безнадія;
• Дратівливість, агресивність;
• Тривога, посилення ірраціональної тривожності, нездатність зосередитися;
• Депресія, почуття провини;
• Нервові ридання, істерики, душевні страждання;
• Втрата ідеалів чи надій, чи професійних перспектив;
• Збільшення деперсоналізації власно чи інших (люди стають безликими, як манекени);
• Переважає почуття самотності.

     Поведінкові симптоми:

• Робочий час більше 45 годин на тиждень;
• Під час робочого дня з’являється втома і бажання перерватися, відпочити, відпочити;
• Байдужість до їжі, без надлишків;
• Мале фізичне навантаження;
• Виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків;
• Нещасні випадки (наприклад, травми, падіння, аварії і т. д.)
• Імпульсивна емоційна поведінка.

     Інтелектуальний стан:

• Зменшення інтересу до нових теорій та ідей в роботі;
• Зменшення інтересу до альтернативних підходів у вирішенні проблем (наприклад, в роботі);
• Збільшення туги, апатії чи недостача куражу, смаку та інтересу до життя;
• Надавання переваги стандартним шаблонам, рутині, аніж творчому підходу;
• Цинізм чи байдужість до новизни, нововведень;
• Мала участь чи відмова від участі у розвиваючих експериментах (тренінгах, навчанні);
• Формальне виконання роботи.

     Соціальні симптоми:

• Немає часу чи енергії для соціальної активності;
• Зменшення активності та інтересу до планування вільного часу, до хоббі;
• Соціальні контакти обмежуються роботою;
• Обмежені взаємостосунки з іншими, як вдома, так і на роботі;
• Відчуття ізоляції, нерозуміння інших та іншими;
• Відчуття недостачі підтримки з боку сім’ї, друзів, колег.

3. Робота  соціального педагога

     У суспільстві поступово змінюється ставлення людей до роботи. Люди втрачають впевненість у стабільності свого соціального і матеріального  статусу, в гарантованості робочого місця. Загострюється конкуренція  за престижну та високооплачувану роботу. Паралельно ідуть процеси вузької  спеціалізації професії і, одночасно, глобалізації з суміжними галузями. Швидко змінюються запити ринку праці. Падає рейтинг ряду соціально  значимих професій - медичних працівників, вчителів, вчених, соціальних працівників, психологів.

     Традиційно  у суспільній свідомості, і в науковій літературі при вивченні професійної  діяльності спеціалістів соціономічних  професій (лікарів, педагогів, соціальних працівників, психологів і т. д.) акцент робився, перш за все, на позитивних аспектах роботи з людьми. Разом з тим  цілком очевидно, що саме робота з людьми через високі вимоги, особливу відповідальність і емоційні навантаження потенційно містять в собі небезпеку важких переживань, пов’язаних з робочими ситуаціями, і ймовірність виникнення професійного стресу.

     Соціальна педагогіка як вид професійної діяльності вимагає від спеціаліста особливих знань, умінь і навичок, а також особистісних якостей, без яких здійснення соціальної допомоги практично неможливо. Серед значимих якостей можна виділити такі, як гуманістична спрямованість особистості, особиста і соціальна відповідальність, загострене почуття добра і справедливості, почуття власного достоїнства і повага достоїнства іншої людини, терпимість, вихованість, порядність, емпатійність, готовність зрозуміти інших і прийти до них на допомогу, емоційна стійкість, особистісна адекватність за самооцінкою, рівнем домагань і соціальної адаптованості.

     Професійна  діяльність соціального педагога, не залежно від різновиду виконуваної роботи, належить до групи професій з підвищеною моральною відповідальністю за здоров’я і життя окремих людей, груп населення і суспільства в цілому. Постійні стресові ситуації, в які потрапляє соціальний педагог в процесі складної соціальної взаємодії з клієнтом, постійне проникнення в суть соціальних проблем клієнта, особиста незахищеність та інші морально-психологічні фактори здійснюють негативний вплив на здоров’я соціального педагога.

     Соціальним  педагогам, за родом своєї діяльності будучи втягненими в тривале напружене спілкування з іншими людьми, властивий, як іншим спеціалістам, що працюють в системі «людина - людина», вже згадуваний синдром емоційного вигорання.

     Соціальна робота ставить жорсткі вимоги до психофізіологічних особливостей спеціаліста-професіонала і вимагає науково обґрунтовані методи відбору, адаптації спеціалістів і профілактики синдрому емоційного вигорання. 

4. Найголовніші  вимоги до особистості  соціального педагога

     Існують точки зору, згідно з якими успіх  роботи соціального педагога визначається, перш за все, системою психотехнік, які застосовуються. Іншими словами, провідна роль відводиться психологічному і психотерапевтичному інструментарію, при цьому особистісні характеристики соціального педагога вважаються чимось другорядним. Схожа позиція притаманна теоретичним концепціям, які розглядають допомогу клієнту як вплив соціального педагога на нього.

     Гуманістична  позиція полягає в тому, що розвиваючий  і оздоровлюючий ефект виникає  в результаті створення атмосфери  емпатії, щирості, саморозкриття і  особливих теплих взаємовідносин між  спеціалістом і клієнтами. Отже, потрібно, щоб соціальний педагог мав такі особистісні характеристики, які дозволили б йому турбуватися про утворення максимально сприятливих умов для розвитку самосвідомості, здійснення особистісних змін.

     Узагальнюючи  численні дослідження професійно важливих особистісних рис соціальних педагогів, можна виділити наступні особистісні риси, які бажані для роботи:

• концентрація на клієнті, бажання і здатність йому допомогти;
• відкритість до відмінних від власних поглядів і суджень, гнучкість і терпимість;
• емпатичність, чутливість, здатність створювати атмосферу емоційного комфорту;
• автентичність поведінки, тобто здатність декларувати групі істинні емоції і переживання;
• ентузіазм і оптимізм, віра в здатність учасників до змін і розвитку;
• врівноваженість, терпимість до фрустрації і невизначеності, високий рівень саморегуляції;
• впевненість в собі, позитивне ставлення до самого себе, адекватна самооцінка, усвідомлення власних конфліктних областей, потреб, мотивів;
• багата уява, інтуїція;
• високий рівень інтелекту.

      5. Профілактика синдрому емоційного вигорання 

     Профілактичні та лікувальні міри при СЕВ багато в чому схожі: те, що захищає від  розвитку даного синдрому, може бути використано  при його лікування.

     Профілактичні, лікувальні та реабілітаційні методики і заходи повинні бути спрямовані на зняття дії стресора: зняття робочого напруження, підвищення професійної  мотивації, вирівнювання балансу між  затраченими зусиллями і результатом, який отримується. При появі і  розвитку ознак емоційного вигорання  у пацієнта необхідно звернути увагу  на покращення умов його праці (організаційний рівень), характер взаємостосунків  у колективі (міжособистісний характер), особистісні реакції і захворюваність (індивідуальний рівень).

     Суттєва роль в боротьбі з синдромом емоційного вигорання відводиться перш за все  самому пацієнту. Слідуючи наступним рекомендаціям, він не тільки зможе запобігти виникненню синдрому емоційного вигорання, але і суттєво знизити ступінь його вираження:

• визначення короткотермінових і довготривалих цілей (це не лише забезпечує зворотний зв’язок, який свідчить про те, що пацієнт знаходиться на правильному шляху, але і підвищує довготривалу мотивацію; досягнення короткотривалих цілей – успіх, який підвищує ступінь самовиховання);
• використання «тайм-аутів», що необхідно для забезпечення психічного і фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);
• оволодіння вміннями і навичками саморегуляції (релаксація, ідеомоторні акти, визначення цілей і позитивна внутрішня мова сприяють зниженню рівня стресу, який призводить до вигорання);
• професійний розвиток і самовдосконалення (одним із способів запобігання синдрому емоційного вигорання є обмін професійною інформацією з представниками інших служб, що дає відчуття більш широкого світу, ніж той який існує всередині окремого колективу, для цього існують різні способи – курси підвищення кваліфікації, конференції та ін.);
• втеча від непотрібної конкуренції (бувають ситуації, коли її неможливо уникнути, але надмірне прагнення д виграшу породжує тривогу, робить людину агресивною, що сприяє виникненню синдрому емоційного вигорання);
• емоційне спілкування (коли людина аналізує свої почуття і ділиться ними з іншими, імовірність вигорання знано знижується або цей процес стає не настільки вираженим);
• підтримка хорошої фізичної форми (не варто забувати, що між станом тіла і станом душі існує тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном, зменшення ваги чи ожиріння збільшують прояви синдрому емоційного вигорання.

     При послідовній профілактиці синдрому емоційного вигорання необхідно:

• старатися розраховувати і обдумано розподіляти навантаження;
• вчитися переключатися з одного виду діяльності на інший;
• простіше ставитися до конфліктів на роботі;
• не старатися бути кращим завжди і у всьому.

     Ряд дослідників пропонують інші способи, якими соціальні педагоги можуть запобігти або позбутися від стану вигорання.

• підтримувати стосунки із розсудливими людьми;
• працювати спільно з відповідальними колегами і з організаціями, в яких розвинене почуття обов’язку;
• в розумних межах дотримуватися положень теорії психотерапії;
• застосовувати вправи, які зменшують стрес;
• впливати на фактори, які викликають стрес;
• вдосконалюватися в самоаналізі, а саме, ідентифікувати стресори і релаксери;
• періодично аналізувати і уточняти роль в процесі психотерапії, очікування і переконання (наприклад, працювати інтенсивніше, але не довше);
• користуватися особистісною терапією;
• залишати вільний і особистий час (дотримуватися збалансованого стилю життя);
• при роботі з пацієнтами дотримуватися позиції незалежної участі;
• зберігати надію.

6. Поняття і ознаки стресу

     Стрес присутній у житті кожної людини, так як наявність стресових імпульсів  в усіх сферах людського життя  та діяльності безперечна. Саме слово "стрес" у перекладі з англійської  означає "напруга". Під стресом Г. Сельє (1979) розумів систему реакцій організму у відповідь на будь-яку вимогу до нього, яка спрямована на створення адаптації чи пристосування організму до труднощів. Вона може бути викликана зовнішніми (наприклад, холод, перегрівання) чи внутрішніми (конфлікти, страх за життя) чинниками, величина яких переходить певну межу.

     1972 р. Всесвітня організація охорони  здоров'я прийняла таке визначення: стрес - це неспецифічна (тобто одна і та сама на різні подразники) реакція організму на будь-яку висунуту до нього вимогу. Стрес - це відповідь на загрозу, реальну чи уявну.

     Стрес - це психічна та емоційна реакція людини на ситуацію, причому будь-яку ситуацію, як фізичну, так і емоційну. Це індивідуальна  реакція, що може відрізнятись від реакції  іншої людини. В її основі лежить відношення людини до даної ситуації, а також думки та почуття. Це душевний стан, який особистість формує своїми власними думками. Він пов'язаний з  тим, що нас оточує; зовнішні фактори  лише запускають нашу зовнішню дзеркальну реакцію - особисто індивідуальну.

     Взагалі термін "стрес", що набув в наші дні такого широкого поширення, вперше був введений в наукове вживання стосовно технічних об'єктів. У XVII в. англійський вчений Роберт Гук застосував цей термін для характеристики об'єктів (наприклад, мостів), що випробовують навантаження і що чинять опір їй. Ця історична  аналогія цікава тим, що поняття "стрес" в сучасній фізіології, психології, медицині (що базується на клінічних  дослідженнях Р. Сельє) включає уявлення про зв'язки стресу з навантаженням  на складні системи (біологічні, психологічні, соціально-психологічні) і з опором цьому навантаженню. 

7. Успішні способи подолання  стресу

    Різноманіття  способів подолання стресу можна  умістити в чотири великі категорії:

1. активна взаємодія зі стресором або вплив на саму проблему;
2. зміна погляду на проблему, зміна ставлення до неї або інша інтерпретація проблеми;
3. приймання проблеми і зменшення фізичного ефекту від породжуваного нею стресу;
4. комплексні способи, що поєднують в собі перелічені вище групи.

    Перша група способів взаємодіє зі стресором, друга група взаємодіє з інтерпретацією стресу, третя має справу з фізичним ефектом від стресу. 

ВИСНОВКИ 

      Отже, виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об'єктивних, скільки від суб'єктивних чинників, від особливостей самої людини: оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і особливостей з тим, що вимагається, та ін. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя, може стати причиною стресу або стресором, за термінологією Г.Сельє. При цьому не мають значення зміст самої ситуації та ступінь її об'єктивної загрози. Важливим є саме суб'єктивне ставлення до неї. Тому певна ситуація (скажімо, отримання "двійки") одними може сприйматися як стресова, а у інших вона не викличе жодного стресу. Матимуть значення внутрішні психологічні особливості людини. Зверніть увагу на цю важливу особливість стресу, вона має значення для боротьби з ним.