Роль та значення міжнародного кредитування для економіки України

ТЕМА: Роль та значення міжнародного кредитування для економіки України.

ЗМІСТ

ВСТУП

Розвиток міжнародних  економічних відносин передбачає як необхідну передумову наявність  міжнародного кредиту і можливість здійснення міжнародних кредитних операцій. Кредитні відносини у світовій економіці виконують низку важливих функцій. Вони обслуговують зовнішньоекономічну діяльність економічних агентів, стимулюють зовнішню торгівлю, створюють сприятливі умови для іноземних інвестицій тощо.

Міжнародний кредит є важливою складовою сучасних міжнародних  економічних відносин. Суб'єктами кредитних відносин на міжнародному  рівні  є  держава,  фінансові  установи,  підприємства,  фізичні особи тощо. Кожний із зазначених суб'єктів має власні економічні інтереси як кредитор  чи  позичальник. Однак,  у  будь-якому  разі  проблема  ефективного використання наданих чи отриманих кредитів є нагальною для кожного з них.

Будь-яке запозичення  покликане вирішувати  тимчасову  гостру  проблему.  Ефективність  використання  запозичених коштів визначається спроможністю влади створити в країні умови для повернення боргу разом із сплатою відсотків і не перетворити тимчасову проблему в перманентну заборгованість

Проблеми надання, отримання і використання іноземних  кредитів різними економічними суб'єктами перебувають у центрі досліджень багатьох вітчизняних вчених-економістів: Т. Вахненко, А. Гальчинського, В. Литвицького, В. Колосової, В. Новицького, М. Савлука, С. Тріфонова, В. Хорошковського та інших.

Україна  має  певний досвід  використання міжнародних кредитів, в тому числі і кредитів Міжнародного валютного фонду (МВФ). Для оптимізації впливу на національну економіку залучених кредитних коштів наша держава може спиратися на досвід інших країн, власний досвід, а також на моделювання можливих напрямів використання залучених кредитів. У будь-якому випадку зростання кредитної заборгованості  країни містить у собі цілу низку ризиків. Неоднозначність впливу іноземних кредитів на  економіку країни,  особливо  у контексті  отримання Україною  чергового траншу кредиту МВФ, обумовлює актуальність теми дослідження.

Метою дослідження  є оцінка особливостей  міжнародного кредитування,  його  впливу на  економічний розвиток  країн світу, основних функцій та видів, а також  аналіз  формування та сучасної політики обслуговування та управління зовнішнім боргом України.

Поставлена  мета вимагає вирішення наступних  завдань:

• розгляд теоретичних засад міжнародного кредитування, а саме – сутності, принципів, функцій, ролі та видів міжнародного кредиту;
• характеристика можливостей урегулювання світової кризи заборгованості;
• аналіз геополітики, еволюції та стану світового боргу;
• дослідження  сучасного стану зовнішнього боргу України у 2010р. та  перспектив його обслуговування.

Об’єкт дослідження - міжнародне кредитування.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТУВАННЯ

1. Міжнародний кредит та його роль в міжнародних економічних відносинах

Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають  між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Кредитні відносини складаються на принципах: повернення, терміновості, платності, гарантованості.

Основною сутнісною  ознакою міжнародного кредиту є  те, що він являє собою форму  руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу пов’язаний з наданням суб’єктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.

На основі міжнародного кредиту сформувалися місткі міжнародні ринки позичкових ресурсів. Крім великих  національних, міжнародних за своїм  характером (наприклад, нью-йоркський, лондонський та ін.), виникли й  досягли на сучасному етапі колосальних розмірів світовий ринок капіталів, ринок євровалют та єврокапіталів. Ключову роль на цьому ринку як суб’єкти міжнародних кредитних відносин відіграють міжнародні банківські консорціуми.

Операції на світовому ринку капіталів за своїм характером поділяють на комерційні – ті, що пов’язані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та ін.) [12].

Функції міжнародного кредиту [10]:

• забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню
• збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах
• прискорення реалізації товарів у світовому масштабі

У розвитку світового  господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність позичальників внаслідок сплати величезних відсотків за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

Фактори поширення  кредитних відносин у міжнародній  сфері [19]:

• інтернаціоналізація виробництва і капіталу;
• активізація міжнародних економічних зв’язків;
• зміцнення позицій ТНК;
• НТР, досягнення у сфері комунікаційних технологій.

2. Форми та види міжнародного кредиту

Різноманітність форм та видів міжнародного кредиту  в найбільш загальних рисах можна  класифікувати за кількома головними  ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.

Форми міжнародного кредиту:

За  цільовим призначенням:

Зв’язані кредити  – надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:

• комерційні – які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;
• інвестиційні – для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;
• проміжкові – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

Фінансові кредити  – це кредити, які не мають цільового  призначення і можуть використовуватися  позичальниками на будь-які цілі.

За  загальними джерелами:

Внутрішні кредити  – це кредити, що надаються національними  суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам.

Іноземні (зовнішні) кредити – це кредити, що надаються  іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Змішані кредити  – це кредити як внутрішнього, так  і зовнішнього походження.

За  формою кредитування:

Товарні кредити  – міжнародні кредити, що надаються  експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.

Валютні (грошові) кредити – кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній  валюті.

За  формою забезпечення:

Забезпечені кредити  – кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою.

Бланкові кредити  – кредити, надані просто під зобов’язання боржника вчасно погасити, документом при цьому виступає соло-вексель  з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт.

За  строками:

Надстрокові –  добові, тижневі, до трьох місяців.

Короткострокові – до 1 року.

Середньострокові  – від 1 до 5 років.

Довгострокові – понад 5-7 років.

За  валютою позики:

• у валюті країни-позичальника;
• у валюті країни-кредитора;
• у валюті третьої країни;
• у міжнародній грошовій одиниці (СПЗ, ЕКЮ та ін.).

За  формою надання розрізняють:

• фінансові (готівкові) кредити – зараховуються на рахунок боржника та надходять в його розпорядження;
• акцептні кредити – застосовуються у формі акцепта тратти імпортером або банком;
• депозитні сертифікати – документи, які свідчать про вкладення грошових коштів, поміщення їх на депозитний рахунок у банк під оголошену ставку відсотка;
• облігаційні позики та ін.

За  кредиторами:

Приватні кредити  – надаються приватними особами.

Фірмові (комерційні) кредити – кредити, що надаються  фірмами.

Банківські  кредити – кредити, які надаються  банками, іноді посередниками (брокерами).

Урядові (державні) кредити – кредити, надані урядовими установами від імені держави.

Кредити міжнародних  фінансово-кредитних організацій.

Змішані кредити  – в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.

Кредитування  зовнішньої торгівлі охоплює кредитування експорту та кредитування імпорту. Кредитування експорту може здійснюватися у таких формах:

• авансові платежі, які надають країни-експортери іноземним виробникам;
• банківського кредитування: надання кредитів в дорозі; відкриття кредитних ліній; надання кредитів під товари або товарні документи в країні імпортера; бланкові кредити;
• факторинг – придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги;
• форфейтинг – кредитування експортера шляхом придбання векселів, акцептованих імпортером, або інших боргових вимог;
• лізинг – кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладання орендної угоди, за якої орендар сплачує орендну плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну;
• компенсаційні угоди – форма довгострокового кредитування, за якої в рахунок погашення кредиту здійснюються зустрічні поставки продукції, виробленої на обладнанні, під купівлю якого був наданий кредит [1].

По суті, міжнародні кредити, які надаються у валюті, це форма трансформації комерційного кредиту у банківський, внаслідок  якої експортер отримує ряд переваг. Насамперед, прискорюється одержання ним коштів за товар, що експортовано, а значить і обіг всього капіталу. Експортер звільняється від ризику неплатежу та валютного ризику, а також ризику, пов’язаного з коливанням ставок відсотків. Спрощується баланс підприємства за рахунок часткового звільнення від дебіторської заборгованості.

Єврокредити –  кредити, що надаються у валюті, яка  є іноземною для банку - євровалюті, єврокредити видаються на євроринку. Цей ринок вільний від національної системи державного регулювання, його особливістю є пільговий (реєстраційний, податковий, валютний) режим для банківських операцій.

Поява євроринку  відноситься до 60-х років, коли банківські депозити у великих європейських банках значною мірою біли представлені в доларах – так званих євродоларах, що було пов’язано з масовим відливом доларів з США. На депозитах багатьох європейських банків знаходилися й інші валюти, що були іноземними для країни розташування банку. Ці депозити отримали назву євровалюти.

Банки почали використовувати  ці кошти для кредитування клієнтів з різних країн. Банки США, розвиваючи мережу філій за кордоном, взяли активну участь у становленні цих ринків. До 90-х років обсяг євродолларового ринку перевищив 2 трлн дол., а зараз за різними оцінками складає 7-8 і навіть 10 трлн дол. Приблизно 75% цих коштів знаходиться на банківських депозитах. Банки, що мають такі депозити і надають кредити в євродоларах і євровалютах, називаються євробанки.

Євровалютні ринки  не обов’язково пов’язані з європейськими  країнами. Окрім фінансових центрів  в Європі (Лондон, Париж, Франкфурт-на-Майні, Люксембург), такі операції ведуться в Нью-Йорку, Гонконзі, Сінгапурі, Бахрейні тощо.

Основна частка операцій на ринку євровалют здійснюється з головними вільноконвертованими валютами: євродоларами (60%), євромарками (14%), євройєнами (6%), євро (3%), єврошвейцарськими франками (1%).

Самі великі банки мають широку мережу закордонних  філій і відділень, через яку  вони контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Це – транснаціональні банки (ТНБ), серед яких лідирують американські. В 1960 р. тільки 8 банків США мали філії за кордоном, їх активи складали не менш 4 млрд дол. В 90-ті роки закордонні філії вже мали більше 100 американських банків із загальними активами більше 500 млрд дол. Основна клієнтура ТНБ – промислові ТНК, які самі беруть активну участь в світових фінансових операціях.

Єврокредити, як правило, надаються на умовах “рол овер” (роловерний кредит) на строк 5-10 років. Весь договірний строк ділиться на періоди по 3-6 місяців, а тверда відсоткова ставка встановлюється лише для першого періоду. Для кожного наступного вона коректується з врахуванням зміни цін та валютних курсів на міжнародному грошову ринку. До основних форм роловерного кредиту відносять: роловерні європозики, відновлювані роловерні кредити та роловер-стенд-бай єврокредити (роловерний кредит підтримки).

Роловерні європозики на початку свого використання мали фіксовані ставки відсотка. Внаслідок  краху Бреттон-Вудської системи  при їх наданні почали використовувати  “плаваючі” ставки відсотка.

Відновлювані  роловерні кредити не мають встановленого  загального розміру суми кредиту. При  його одержанні обговорюється лише дата зміни “ціни” та обсягу кредиту  в межах терміну надання, що, як правило, збігається з часом зміни  ставки відсотка. Базою для їх виникнення слугували національні револьверні, або контокорентні, кредити, в яких практикують використання овердрафту. Роловер стенд-бай єврокредит (роловерний кредит підтримки) має характер підстрахувального. При укладенні договору на його отримання позика фактично не надається. Банк лише бере на себе зобов’язання надати впродовж дії договору єврокредит за першою вимогою позичальника.

Відсоткова  ставка за роловерними кредитами  складається з двох частин – базової  ставки і маржі. За базу приймаються  відсоткові ставки за три- або шестимісячними міжбанківськими депозитами на відповідному ринку, наприклад ЛІБОР (LIBOR) у Лондоні.

ЛІБОР – ставка, запропонована на Лондонському міжбанківському  ринку депозитів. Це відсоткова ставка, за якою провідні банки Лондона надають позиковий капітал у певній валюті іншим банкам. Вона служить базовою ставкою для багатьох операцій на міжбанківському ринку позикових капіталів. Маржа коливається від 0,25 до 2% залежно від стану ринку та надійності (рейтингу) позичальника.

За аналогією з ЛІБОР в інших фінансових центрах останнім часом стали формуватися свої базові ставки: ФІБОР – у Франкфурті-на-Майні, СІБОР – в Сінгапурі, БІБОР – в Бахрейні тощо.

В міжнародному кредитуванні широко застосовуються синдиковані  кредити, які надаються декількома банками одному позичальнику. Створення синдикату банків дозволяє об’єднати ресурси його учасників для проведення великих кредитних операцій. Обсяги синдикованого кредиту, як правило, сягають декількох мільярдів доларів, а строки досить тривалі – в середньому 7-10 років. Такі умови кредитування дозволяють з одного боку, зібрати таку суму кредиту, яка не під силу одному банку, а з іншого - розподілити кредитний ризик між всіма його учасниками пропорційно їхньої частки в сумі кредиту [11].

1.3. Урегулювання світової кризи заборгованості

Обслуговування  зовнішнього боргу е одним  з найважливіших елементів макроекономічної політики держави.

Зовнішньою  заборгованістю прийнято вважати суму фінансових зобов'язань країни перед  іноземними кредиторами, що підлягають погашенню у встановлені терміни.

До зовнішньої заборгованості належать переважно  борги, платежі за якими здійснюються в іноземній валюті або в товарах  і послугах, які впливають на платіжний  баланс. Зовнішня заборгованість виникає  головним чином унаслідок залучення зовнішніх позик, а також у випадках націоналізації іноземної власності із зобов'язанням виплатити компенсацію попереднім власникам.

Рівень зовнішньої заборгованості держави є одним  з вирішальних факторів динаміки її подальшого економічного розвитку. Тягар зовнішнього боргу країни здатний справити депресивний вплив на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів та обмеження доступу до зовнішніх джерел фінансування.

На сучасному  етапі для майже всіх країн світу характерне прискорення темпів зростання державного боргу. У країнах, що розвиваються, борг збільшується внаслідок зростання зовнішніх зобов'язань, у розвинутих країнах — за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх позик, з явним переважанням перших. У всіх випадках частка боргу у ВВП збільшується.

Згідно з  загальноприйнятою методологією розрахунку макроекономічних показників, зовнішній  борг охоплює такі компоненти: довгостроковий борг, включаючи борг за кредитами  міжнародних фінансових організацій та приватні борги; короткостроковий борг; заборгованість перед МВФ. Своєю чергою, довгостроковий борг складається з:

• приватного не гарантованого боргу;

• державного боргу;

• боргу, гарантованого  державою.

Основними аналітичними показниками, за якими узагальнюються дані про зовнішню заборгованість, є:

• несплачений  і розподілений борг — сума несплаченої  заборгованості за кредитами, реально  отриманими позичальником, за станом на кінець року;

• отримання  кредитів позичальником протягом року;

• нерозподілений борг — не отримана боржником сума кредитів, угода про надання яких є підписаною;

• виплати основної суми боргу боржником протягом року;

• сплата процентів  боржником за залишком заборгованості протягом року;

• платежі з  обслуговування боргу — платежі  основної суми боргу і процентів за залишком заборгованості, що здійснюються боржником протягом року;

• чисті потоки — отримання нових кредитів позичальником  за мінусом виплати ним основної суми боргу;

• чисті трансфери  — отримання нових кредитів позичальником за мінусом його платежів з обслуговування боргу.

Несплачений і  розподілений борг являє собою показник, який характеризує поточну зовнішню заборгованість країни. Щороку дана країна може отримати нові кредити, але змушена  здійснювати платежі з обслуговування нагромадженого зовнішнього боргу. Останні складаються з платежів з погашення основної суми боргу і виплати процентів. Якщо платежі з обслуговування боргу перевищують суму нових кредитів, тоді чисті трансфери є негативними. У країнах з високим рівнем зовнішньої заборгованості негативними можуть бути і чисті потоки. У деяких випадках країна або фірма може підписати угоду з кредитором про відкриття кредитної лінії, але не скористатися нею чи скористатися частково. У цій ситуації виникає нерозподілений борг [6].

У загальному вигляді  сучасна структура світової заборгованості складається з таких основних елементів:

• борги за кредитами держав;
• борги за кредитами, наданими приватними кредитно-фінансовими інституціями;
• борги, що виникли внаслідок незбалансованості торговельного і платіжного балансів;
• борги, спричинені перевищенням іноземних інвестицій над вивозом власних;
• борги за кредитами міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Для аналізу  рівня і динаміки зовнішнього  боргу, з'ясування здатності країни обслуговувати зовнішній борг Всесвітній банк використовує такі показники:

• EDT/XGS — відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг;
• EDT/GNI — відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового національного доходу;
• TDS/XGS — відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів і послуг;
• INT/GNI — відношення сплати процентів до валового національного доходу;
• RES/EDT — відношення міжнародних резервів до загальної суми зовнішнього боргу;
• RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів і послуг;
• Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу;
• Concessional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу;
• MultUaterai/EDT — частка боргу міжнародним організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу.

Аналітики вважають, що верхньою межею оптимальності  зовнішнього боргу є співвідношення EDT/XGS на рівні не більш ніж 200-250 % і  співвідношення ТОБДвБ - не більш як 20-25 %. При цьому, щоправда, у чисельнику враховується не весь зовнішній борг, а тільки державний та гарантований державою борг.

До двох основних індикаторів  заборгованості належать:

• відношення зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг;
• відношення обслуговування боргу до експорту, або норма обслуговування боргу [18].

Існує два полюси зовнішньої заборгованості в сучасній світовій економіці:

• велика група країн-боржників;
• невелика група країн-кредиторів з участю міжнародних кредитних установ.

Країни, що розвиваються, є боржниками розвинутих країн, міжнародних кредитно-фінансових організацій, а також колишніх соціалістичних країн. (Кредиторами колишніх соціалістичних країн є в основному розвинуті країни та міжнародні фінансові організації.)

Світовими боржниками є і  розвинуті країни, котрі одночасно  виступають одна щодо одної і як боржники, і як кредитори. Так само вони є одночасно і донорами, і боржниками міжнародних кредитно-фінансових організацій.

Кредиторами виступають:

• банки та інші фінансово-кредитні установи;

• індивідуальні підприємці, які купують облігації іноземних позичальників;

• уряди країн;

• міжнародні кредитно-фінансові  організації — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції  й розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова  корпорація (МФК), Міжнародна асоціація  розвитку (МАР), Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР) та ін.

Згідно з класифікацією  країн за рівнем заборгованості, шо розроблена Всесвітнім банком, вони поділяються  на такі групи:

1. Країни з  надмірною заборгованістю (показники  відношення зовнішньої заборгованості  до експорту і ВВП відповідно  перевищують 220 % і 80 %).

2. Країни з  помірною заборгованістю (обидва  показники нижчі за наведені, але вищі за 60 %).

3. Країни з  низьким рівнем заборгованості (обидва показники нижчі за 60 %).

До категорії  країн із надмірною заборгованістю можна віднести: країни Центральної  Африки (показник відношення зовнішньої заборгованості до експорту в середньому становить 255 %); країни Південної Азії (249 %); країни Латинської Америки та Карибського басейну (247 %). До категорії країн з помірною заборгованістю належать: країни Європи і Центральної Азії (168 %), країни Середньої Азії й Північної Африки (153 %); країни Східної Азії й Тихоокеанського регіону (100 %).

Наведена класифікація країн, що розвиваються, за розміром їхнього  зовнішнього боргу не дає повного  уявлення про позицію країни як міжнародного дебітора. Практика світових фінансів показує, що країна з величезною зовнішньою заборгованістю може не мати значних труднощів щодо її обслуговування (як-от США). 1 навпаки, країна може мати відносно незначний іноземний борг і фактично стати банкрутом. Отже, показник величини зовнішнього боргу будь-якої країни недостатній для оцінки її позиції як міжнародного позичальника. Тут необхідний цілий комплекс економічних показників, що разом і формують таке поняття, як платоспроможність країни-дебітора. У комплекс показників платоспроможності країни входять як абсолютні, так і відносні величини. До абсолютних, крім власне розміру зовнішнього боргу, належать також витрати на обслуговування зовнішньої заборгованості.

Однак для об'єктивної оцінки платоспроможності, країни та її здатності обслуговувати зовнішній  борг до аналізу слід залучати відносні показники зовнішньої заборгованості. Лише відносні показники дають кредиторам можливість зважити перспективи різних форм зовнішнього фінансування того чи іншого позичальника.