Розподіл доходів і витрат між бюджетами різних рівнів

План 

Вступ                  3

1. Поняття та види бюджетних надходжень і бюджетних витрат.         4
2. Удосконалення державного регулювання системи розподілу видатків та доходів між бюджетами різного рівня           8

Список використаних джерел           14

Вступ

Ключовими проблемами, які  потребують вирішення в ході реформи  міжбюджетних відносин в Україні, є  чітке визначення функцій, сфер відповідальності центральних,  місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері надання суспільних послуг, зміцнення власної дохідної бази місцевого самоврядування й основ самостійності бюджетів усіх рівнів, встановлення прозорих і формалізованих процедур надання бюджетних трансфертів,  які створювали б передумови для взаємної відповідальності органів публічної влади різних рівнів, ефективного використання ними фінансових ресурсів, підвищення зацікавленості місцевих органів влади у нарощуванні власної дохідної бази тощо.

1.Поняття та види бюджетних доходів і бюджетних витрат

Бюджетний кодекс України розмежовує такі поняття як бюджетні надходження і бюджетні доходи. Основним критерієм такого поділу є необхідність повернення та відшкодування певної суми коштів. Тобто запозичення трактується як надходження а не дохід, оскільки його треба повертати із сплатою відсотків. Відповідно розрізняють видатки бюджету та витрати бюджету.

Бюджетні доходи і  видатки класифікуються за різними  критеріями. Виходячи із змісту бюджетної  системи, бюджетні доходи та видатки, найперше класифікують як державні та місцеві.

Законодавство визначає обов’язкову та загальноприйняту бюджетну класифікацію, що має офіційний характер. Бюджетний кодекс дає визначення змісту бюджетної класифікації. Крім цього існує Бюджетна класифікація, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 27 грудня 2001 року №604, якою докладно визначено класифікацію доходів бюджету з розбивкою по всіх видах; видатків; фінансування та боргу (чотири розділи).

Доходи бюджету –  усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Надходження до бюджету  – доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов’язань, органами державної влади, органами влади АРК, або органами місцевого  самоврядування.

Склад доходів різних ланок бюджетної системи відображається в різних платежах, які сплачують  юридичні і фізичні особи у  відповідний бюджет.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1. Соціально-економічною ознакою:
• Податкові надходження (податки, збори, обов’язкові платежі);
• Неподаткові надходження (від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі);
• Доходи від операцій з капіталом;
• Трансферти – кошти, одержані від органів державної влади або місцевого самоврядування, інших держав чи міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
2. Теоретично, доходи бюджетів класифікують також за порядком і умовами зарахування:

• закріплені - це доходи, які постійнодіючим законодавством віднесені у доходну частину бюджету певного рівня повністю у розмірі територіальних надходжень, або у твердофіксованому розмірі (нормативи), що встановлюються на тривалий строк і не потребують додаткового рішення вищестоящого органу влади. Таке закріплення міститься у постійнодіючому бюджетному або податковому законодавстві. У Держбюджеті тільки закріплені доходи.

Наприклад: Акцизний збір - в дохід Держбюджету.  Де б  він не збирався буде зараховуватися на централізований рахунок Держказначейства.

Податок на доходи фізичних осіб –  в повному розмірі зараховуються до місцевих бюджетів

• власні - у місцевих бюджетах це надходження від комунальної власності, місцевих податків і зборів тощо. Вони закріплюються повністю або за нормативами, які визначають щороку.
• залучені - якщо не вистачає власних коштів, то органи влади можуть (залучати) - користуватись позиченими.
• регулюючі - доходи які щороку включаються в місцеві бюджети на підставі Законів або рішень вищестоящих органів місцевого самоврядування. Нормативи відрахувань затверджуються таким чином: або єдині для всіх бюджетів різного рівня, або диференційовано для кожної ланки бюджетної системи в залежності від об’єму закріплених доходів і передбачених видатків.

Доходи місцевих бюджетів класифікуються також за ознакою  їх достатності у відповідних бюджетах:

• Доходи що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів
• Доходи що не враховуються при визначенні міжбюджетьних трансфертів

Класифікація  видатків бюджету.

Видатки бюджету –  це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, пердбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу – складають витрати бюджету.

Відповідно до Бюджетної класифікації, видатки бюджету класифікуються:

1. За функціями (функціональна класифікація):

• Вищі органи державного управління, місцевого самоврядування, фінансова та зовнішньополітична діяльність;

• Фінансова та фіскальна діяльність;
• Зовнішньополітична діяльність;
• Управління системою державного управління;
• Фундаментальні дослідження;
• Вибори та референдум;
• Обслуговування боргу;
• Оборона;
• Судова влада;
• Кримінально-виконавча система та виправні заходи;
• Соціальний захист різних категорій населення тощо.

2. Еономічна класифікація. Містить підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, АРК, місцевого самоврядування.

• Поточні видатки:
1. Видатки на товари і послуги (заробітна плата, предмети, матеріали, обладнання, інвентар, ремонт тощо);
2. Виплата процентів (доходу) за зобовязаннями
3. Субсидії і поточні трансферти
• Капітальні видатки:
1. Придбання основного капіталу (капітальне будівництво, інше будівництво, ремонт, реконструкція, реставрація
2. Створення державних запасів і резервів;
3. Придбання землі і нематеріальних активів
4. Капітальні трансферти
• Нерозподвлені видатки
• Кредитування за вирахуванням погашення
1. Надання внутрішніх кредитів за вирахуванням погашення (надання, повернення)
2. Надання зовнішніх кредитів за вирахуванням погашення (надання, погашення)

3. Відомча класифікація – визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. За змістом це перелік органів державної влади, усіх органів центральної виконавчої влади, а також усі обласні державні адміністрації України.

4. Програмна класифікація – застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом. Щорічно визначається у законі пор Державний бюджет України.
5. Видатки місцевих бюджетів класифікують за ознакою субсидіарності:

Видатки що враховують при  наданні міжбюджетних трансфертів

Видатки що не враховують при визначенні міжбюджетних трансферті

2. Удосконалення державного регулювання системи розподілу видатків та доходів між бюджетами різного рівня

Практика реалізації місцевих бюджетів свідчить про недотримання норм Бюджетного кодексу щодо заборони фінансування бюджетних установ з бюджетів кількох рівнів. З місцевих бюджетів продовжується фінансування видатків на правоохоронні органи, органи державного управління. Незважаючи на спроби впорядкувати рух фінансових ресурсів у бюджетній системі шляхом ухвалення Бюджетного кодексу, їх обсяги залишаються значними.

Практика свідчить, що, з одного боку, – кошти з місцевого бюджету вилучаються у державний, а з іншого – цьому ж місцевому бюджету

надаються кошти з  державного на виконання делегованих  повноважень.

Великою проблемою на місцевому  рівні є невідповідність натуральних нормативів видатків на соціально-культурну сферу, які доводяться галузевими міністерствами, зокрема Міністерствами освіти, охорони здоров’я, культури, та інших фінансових нормативів, які доводяться Міністерством фінансів України.

Крім зазначених проблем, ряд питань не знайшов вирішення в Бюджетному кодексі України. Це такі важливі проблеми, як переведен- ня місцевих бюджетів на засади самофінансування, приведення видатків місцевих бюджетів у відповідність до функціональних обов’язків місцевих органів влади різних рівнів, запровадження механізмів контролю за використанням коштів місцевих бюджетів, про що вже наголошувалося [1, с. 10]. Видатки місцевих бюджетів, визначені в Бюджетному кодексі України, не відповідають повноваженням органів місцевого самоврядування, визначеним відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, а також повноваженням місцевих органів виконавчої влади, визначеним відповідно до Закону України “Про місцеві державні адміністрації”. Розглянемо проблему на прикладі пов-

новажень органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади і видатків відповідних бюджетів у сфері освіти.

Статтею 91 Бюджетного кодексу  України передбачено, що з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об’єднань здійснюються видатки, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, на позашкільну освіту, а відповідно до ст. 88 – видатки, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетих трансфертів на дошкільну освіту та загальну середню освіту (школи – дитячі садки). Водночас ст. 32 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до власних повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено повноваження щодо забезпечення здобуття неповнолітніми повної загальної середньої освіти, а до делегованих – забезпечення відповідно до закону розвитку всіх видів освіти.

Відповідно до ст. 22 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, до повноважень районних і обласних місцевих державних адміністрацій віднесені питання щодо обов’язковості повної загальної середньої освіти. Бюджетним кодексом з районних бюджетів, окрім загальної середньої освіти, передбачено фінансування закладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації: загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячих будинків, дитячих будинків сімейного типу та ін. З обласних бюджетів, відповідно до Бюджетного кодексу, передбачено видатки на загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації, на вищу, післядипломну освіту.

Аналогічна невідповідність  повноважень органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади та видатків відповідних місцевих бюджетів і в інших сферах. Невідповідність повноважень, функцій і сфер відповідальності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування видаткам і доходам державного та відповідних місцевих бюджетів породжує ряд серйозних проблем.

Після реформування адміністративно територіального устрою та ухвалення законодавства про повноваження кожного рівня влади необхідно знову переглядати чинну систему розподілу видатків і доходів між рівнями бюджетної системи. Крім цього, на наш погляд, потребує суттєвого доопрацювання порядок визначення обсягу видатків адміністративно-територіальних одиниць, що враховуються при обрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів. Таке нововведення, як “фінансовий норматив бюджетної забезпеченості”, який визначається як гарантований державою в межах наявних бюджетних ресурсів рівень фінансового забезпечення повноважень Ради Мі ністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, є необґрунтованим. Для його визначення в Бюджетному кодексі використана, по суті, стара схема розподілу фінансових ресурсів між місцевими бюджетами. Цей показник немає нічогоспільного з державними соціальними стандартами послуг.

В основі розрахунку обсягу видатків фактично залишився метод прямого розрахунок вартості соціальних послуг, що надаються органами влади відповідних адміністративно-територіальних одиниць з урахуванням фактично наявних мережі, штатів, контингенту закладів соціально-культурної сфери. Натуральні нормативи видатків на утримання об’єктів соціально-культурної сфери, які використовуються для визначення необхідної суми видатків з того чи іншого рівня місцевих бюджетів, не враховують багатьох факторів, які впливають на вартість надання послуг у різних регіонах країни.

Крім того, при визначенні обсягу видатків місцевих бюджетів передбачено такі інструменти, як нерозподілені видатки, а також коригувальні коефіцієнти, методика розрахунку яких невідома і розміри яких, наприклад, на 2002 р. для міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення коливаються від 0,64 до 1,5. Зазначений порядок обчислення видатків місцевих бюджетів зберігає старий суб’єктивний підхід.

Існуюча практика свідчить, що управління сукупними видатками в Україні й до цього часу залишається прерогативою центральних органів виконавчої влади. Реально децентралізація видатків може бути здійснена тільки тоді, коли органи місцевого самоврядування зможуть не тільки виконувати рішення центральних органів влади, а й матимуть можливість самостійно приймати рішення щодо видатків на фінансування власних повноважень.

Ще однією проблемою, без розв’язання якої неможливо розмежувати видатки між рівнями бюджетної системи, є затвердження в Україні нової бюджетної класифікації, яка передбачала б класифікацію видатків і доходів бюджетів також за адміністративною ознакою. Сучасна бюджетна класифікація визначає типи видатків для всіх рівнів бюджетів разом і не дає можливості класифікувати їх за рівнями бюджетної системи. Доходи мають бути розподілені відповідно до функціональних обов’язків кожного рівня влади та видатків, що здійснюються з бюджету того чи іншого рівня. Кількісні пропорції розподілу доходів між рівнями бюджетної системи визначаються повноваженнями та завданнями, що покладаються законом на органи місцевого самоврядування чи органи виконавчої влади. З метою ефективного виконання власних повноважень кожен рівень влади повинен мати достатні власні та закріплені на довготривалуперспективу джерела надходжень.

В Україні власну й закріплену дохідні бази повинні мати Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети, міські бюджети міст Києва та Севастополя, районні бюджети, бюджети територіальних громад. Гострою є проблема формування власної дохідної бази органів місцевого самоврядування всіх рівнів, проте після ухвалення Бюджетного кодексу в критичному стані опинилися міські ради міст районного значення, сільські та селищні ради. Це стало наслідком реформування системи трансфертів, у результаті чого порядок розподілу трансфертів на районному рівні залишився практично не врегульованим.

Структура доходів місцевих бюджетів, яка склалася на сьогодні, не є стабільною та не дає можливості органам місцевого самоврядування повною мірою розпоряджатися доходами місцевих бюджетів. В Україні власними надходженнями, у встановленні яких та визначенні їх ставок органи місцевого самоврядування мають самостійність, є місцеві податки і збори, надходження від яких є незначними. В ухваленому Бюджетному кодексі до власних доходів місцевих бюджетів віднесено також частину плати за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на промисел та ряд інших податкових і неподаткових надходжень. Але це не дало можливості забезпечити місцеві органи вла- ди достатнім рівнем фінансових ресурсів.

Запровадження алгоритмів і формул для визначення обсягів трансфертів не може бути самоціллю реформи міжбюджетних відносин. У результаті реформування міжбюджетних відносин в Україні має істотно зміцнитись власна дохідна база місцевих органів влади, якомога більша частина місцевих бюджетів має бути переведена на засади самофінансування, а також мають скоротитися обсяги зустрічного руху фінансових ресурсів усередині бюджетної системи. Такого ефекту не було досягнуто після ухвалення Бюджетного кодексу України.

Пропонується вдосконалити систему розподілу видатків та доходів між Державним і місцевими бюджетами України.

Перш за все, видатки та доходи державного і місцевих бюджетів мають бути приведені у відповідність до функціональних обов’язків центральних органів виконавчої влади. Що стосується вдосконалення розрахунку обсягу видатків на фінансування обов’язкових власних повноважень органів місцевого самоврядування, то в Україні обсяг видатків місцевих бюджетів має визначатись на основі розглянутих соціальних стандартів. Перехід на систему стандартів доцільно здійснювати поступово та поетапно, оскільки перехід на запровадження вартісних стандартів може призвести до розбалансування наявної системи фінансування об’єктів соціально-культурної сфери. На першому етапі доцільно запровадити вартісні стандарти соціальних послуг в освіті, охороні здоров’я, передбачивши з цією метою перехідний період від сучасної практики фінансування цих галузей. На цьому ж етапі можуть бути запроваджені стандарти, розраховані на основі методу нормативного калькулювання робіт чи послуг у сфері охорони громадського порядку, будівництва та утримання доріг, водопостачання, санітарного очищення води, забезпечення послугами автотранспорту. Але для запровадження такого методу фінансування мають бути розроблені кількісні параметри державних соціальних стандартів, що передбачені Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальнігарантії” [4].

Вдосконалення розподілу  доходів між державним і місцевими бюджетами в Україні має здійснюватись у напрямі збільшення власних доходів органів місцевого самоврядування.

Крім місцевих податків і зборів, визначених у Бюджетному кодексі України, доцільно запровадити місцевий податок на нерухоме майно фізичних осіб і податок на майно юридичних осіб, які б мали право запроваджувати органи місцевого самоврядування та встановлювати їх ставки в межах, визначених законами України.

Список використаних джерел

1. Кравченко В.І. Фінанси місцевого самоврядування України: проблеми становлення (1989–2001) / В.І. Кравченко ; Ін-ститут управління і самоврядування. – К. : Academia, 2001. – 458 с.

2. Монаєнко А.О. Роль  органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у формуванні міжбюджетних відносин в Україні / О.А. Монаєнко // Держава та регіони. Серія державне управління. – 2008. – № 4. – С. 158–161.

3. Мошенець О. Регіональна  економіка і міжбюджетні відносини / О. Мошенець // Регіональна економіка. – 2003. – № 1. – С. 185–189.

4. Слухай С.В. Місцеві  бюджети України: деякі проблемні аспекти / С.В. Слухай // Аспекти самоврядування. Часопис україно-американський програми “Партнерство громад”. – 1999. – № 2. – С. 2–7.