Розвиток теорії грошей

Розвиток  теорії грошей

Гроші - творіння людей. Водночас суспільна сила грошей, привласнена окремими особами, перетворила  їх у знаряддя протиставлення або  створення умов для взаємодії. Влада  грошей у суспільному, житті така сильна, що відбилася на чисельних наукових дослідженнях, які започаткували ще античні філософи. Платон у праці «Держава» зазначав, що гроші потрібні для обслуговування суспільного поділу праці та щоб слугувати мірою вартості і засобом платежу. Аристотель у роботі «Нікомахова етика» розглядав уже три функції грошей: міри вартості (або грошової облікової одиниці), засобу обігу і засобу нагромадження цінностей. Ці положення та з´ясування ролі грошей у товарообміні стали підставами і методологією багатьох шкіл і теорій від найдавніших часів до сучасності. Умовно їх можна об´єднати навколо двох провідних напрямів: 

Прихильники абстрактної  теорії грошей прагнули знайти вичерпну відповідь на питання, що пов´язані  з виявленням суті і внутрішньої  природи та форми грошей. Заглиблюючись  у внутрішні аспекти дослідження грошей, вони недооцінювали зовнішні чинники.

Представники  прикладної теорії грошей, яких у економічних  виданнях ще називають монетаристами, не зосереджували увагу на з´ясуванні природи грошей. Вони досліджували реальний механізм впливу грошового  фактора на економіку, яким має бути його використання державою у її економічній і грошово-кредитній політиці. Монетаристська теорія своїми дослідженнями впливу грошових факторів на економіку, зокрема, попиту і пропозиції грошей, відсотка, фінансового ринку та інших важелів грошово-кредитної політики держави зробила значний вплив на розвиток економічної теорії і створила сучасну методологію втілення у практику монетаристських рекомендацій. Водночас вона не є монолітною, як неоднозначні і підходи різних шкіл економістів. На цій підставі монетаристську теорію грошей залежно від етапів її-розвитку поділяють на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Як відносно самостійне відгалуження неокласичної кількісної теорії грошей сформувалася кейнсіанська, а далі і неокейнсіанська концепція монетаристської теорії. Хоч деякі економісти протиставляють кейнсіанську концепцію грошей неокласичній, але вони не можуть розглядатися як альтернативні, оскільки мають єдину методологію - прикладну теорію грошей та інші теоретичні і практичні підходи, що й стали підставою формування сучасного етапу розвитку монетаристської теорії - кейнсіансько-неокласичного синтезу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Курсова робота з курсу 

       Гроші, їх походження та сутність. Теорії грошей. 
 
 
 
 
 
 
 

      ЗМІСТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ  

     Багато  економічних процесів мають патологічний характер. Це пов’язано з не дуже вдалим впровадженням ринкової економіки  в нашій країні, з необхідністю вирішувати ті задачі, які в розвинутих країнах виникали декілька десятиліть тому. Наприклад, ми бачимо майже всі історичні форми обміну, починаючи від бартеру, і закінчуючи розрахунками за допомогою кредитної картки. Ці обставини створюють додаткові можливості для більш поглибленого вивчення економічних явищ і процесів.

     Я вважаю тему “Гроші, їх походження та сутність. Теорії грошей” дуже цікавою для подальшого і поглибленого розглядання. Не тому, що це тема моєї курсової роботи, а тому, що далеко не всі громадяни нашої країни мають хоча б елементарні уявлення про те, як же функціонують гроші. На мою думку, необхідно знати хоча б головні економічні закони і чинники, щоб вміти орієнтуватись у складних реаліях сьогодення, правильно оперувати власними коштами і отримувати прибуток.

     Також у своїй роботі я стисло намагаюсь  розглянути історію української національної грошової одиниці. Небагато держав може похвалитись такою кількістю “грошових” епох. А після введення власної національної валюти ця тематика має бути цікава не тільки науковцям, а й більш широким верствам населення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Визначення поняття «гроші». 

     Ринкова економіка «говорить» мовою грошей. Будь-яку інформацію ринку ми сприймаємо тоді, коли вона підноситься у грошовій формі. Рівень витрат, доходів, розміри  угод і боргових зобов'язань, обсяги виробництва й соціальні витрати  починають «говорити» з нами тільки за умови, що вони мають грошове вираження. Щоб зрозуміти мову ринку, необхідно усвідомити, що ж являють собою гроші. Одне з простіших і в той же час змістовних визначень таке: «Гроші – це виконувані ними функції».

     У літературі існує безліч різних визначень грошей, які значно відрізняються одне від одного.

     Гроші – це багатофункціональна економічна форма, за допомогою якої здійснюється облік вартості, обмін, платежі, накопичення вартості. Гроші є одним з найбільш важливих розділів економічної науки. Вони є набагато більшим, ніж простий інструмент, що сприяє розвитку економіки. Добре діюча грошова система сприяє як повному використанню потужностей, так і повній зайнятості. Та навпаки, погано функціонуюча грошова система може стати головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості та цін в економіці.

     Гроші – це категорія товарного виробництва  і товарного обігу. Вони мають  товарне походження і виражають  певні виробничі відносини між  товаровиробниками з приводу  обміну продуктами праці через ринок. У грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.

     Гроші – це специфічний товар, що має  властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

     Під грошима часто розуміється все  те, що звичайно приймається в обмін  на товари і послуги; продукт угоди  між людьми; товар особливого роду, що виконує роль всезагального еквівалента; те, що використовується як гроші.[1] Л. Харріс визначає гроші як “будь який товар, що функціонує як засіб обігу, лічильна одиниця і засіб збереження вартості”.[2, с.75] Р. Барр пише, що “гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному співтоваристві”.[3, с. 281] С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають ключовим моментом у визначенні грошей їх платіжну функцію: “Гроші – загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін за товари і послуги, а також при оплаті боргів”.[4, с. 473] Яскравим прикладом суто функціонального підходу в цьому питанні слугує визначення К. Р. Макконелла і С. Л. Брю: “Гроші – це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей і є гроші”.[5, с. 87] 
 
 

     2. Гроші: сутність та коротка історія їх розвитку. 

     Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися.

     Очевидно, все це можна пояснити тим, що суть грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому для визначення суті грошей необхідно з’ясувати питання про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному житті суспільства.

     Найбільш  послідовно та усвідомлено логіко-історичний підхід до дослідження грошей реалізовано  К. Марксом. Проте він не міг не бути обмеженим тими історичними умовами, що існували майже півтора століття тому. В нових умовах цей підхід має бути реалізований з урахуванням сучасного рівня розвитку грошей.

     Спочатку  розглянемо загальну логіку історичного  розвитку грошей, яка розпочинається з товарообміну. Звичайно, історично товарообмін не був першою формою обміну, оскільки до нього, як найвизначніші на той час, існували обмін діяльністю і нееквівалентний продуктообмін. Але саме з товарообміну розпочинається власне історія виникнення грошей.

     Відповідно  до схеми К. Маркса, першою формою товарообміну була проста, одинична або випадкова: 

     х товару А = у товару В 

     У даному випадку певна кількість  одного товару обмінюється на відповідну кількість іншого (наприклад, 1 туша тварини – 200 одиниць риби). В основі обміну лежить вартість, як якась внутрішня суспільна властивість товару, що проявляється в кількісній визначеності мінових пропорцій.

     В процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі - товар  А) виконує активну функцію, виражаючи  свою вартість в іншому (товарі В), який слугує лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи, відповідно, пасивну роль. Відповідно до цього розрізняються форми вартості, в яких перебувають товари А і В. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю з протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки по відношенню до еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, оскільки якщо товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.

     З розвитком обміну на зміну простій, одиничній або випадковій формі  вартості приходять повна або розгорнута, а потім і загальна.

     Якщо  при простій формі вартості обмін  був нерегулярним, а пропорції  обміну продуктів випадковими, то з  розвитком виробництва відбувається поділ праці на тваринництво і землеробство, обмін стає систематичним. Внаслідок регулярного обміну мінові пропорції набували стійкішого характеру, наближались до витрат праці. Але, оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, а обмін між общинами з розпадом первісного ладу поступився місцем індивідуальному обміну, останній наштовхнувся на певні обмеження. Так, власник шкури тварини міг придбати зерно в тому випадку, якщо ця шкура була потрібна власнику зерна. Тому обмін одного товару на інший нерідко ставав неможливий, вартість кожного товару не набувала кінцевого загальноприйнятого вираження. Для цього необхідний був товар, який би мав споживчу вартість для всіх членів суспільства.

     Розвиток  виробництва, поглиблення суспільного  поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення того товару, на який обмінювались всі інші товари. Із закріпленням за золотом ролі загального еквівалента утвердилась грошово-товарна форма власності. Це – та сама загальна її форма, що відрізняється лише видом товарного еквівалента. Отже, поява грошей, як засобу платежу пояснюється труднощами, що виникають в процесі обміну одного товару на інший, а саме:

• обмін без посередництва грошей можливий тільки тоді, коли з двох осіб, що здійснюють обмін, кожній потрібен саме такий товар, який виробляє інша сторона;
• кожній зі сторін потрібна саме та кількість продукту, яку здатна постачати для обміну інша сторона;
• вартість продуктів, що їх виробляє кожна зі сторін, буває дуже важко визначити; цю перешкоду можна подолати тільки через аналіз сукупності інших товарів, які вже обмінювались на даний товар.

     Згодом  роль грошей починають виконувати коштовні метали – золото і срібло. М. І. Туган-Барановський  пояснює це тим, що саме ці метали є  ідеальними для того, аби бути грішми і виконувати функції грошей, а саме:

• вимірювати ціну товарів;
• слугувати для виконання різних умов щодо купівлі товарів;
• слугувати як засіб для виплати боргів.

     Придатність коштовних металів для виконання  цих функцій пояснюється тим, що золото й срібло (у новіші часи саме золото) найпридатніші для того, щоб вимірювати ціну товарів, оскільки мають практично незмінну вартість. М. І. Туган-Барановський пояснює придатність коштовних металів виконувати функцію грошей, виходячи з таких їхніх властивостей:

• Зберігання. Ціна коштовних металі визначається порівняльною стійкістю, оскільки золота добувається значно менше, ніж становлять його запаси. Користування золотою річчю полягає в тому, що її не знищують, як продукт, а зберігають, завдяки чому його запаси поступово збільшуються;
• Поділ без втрати вартості. Властивістю грошей є те, що вони повинні ділитися, не втрачаючи своєї вартості для завершення операції купівлі-продажу. Цією властивістю не наділено будь-якого предмета, тому ідеальним для цього є золото, оскільки при поділі воно не втрачає своєї цінності;
• Легкість переміщення. Гроші повинні легко переміщуватись, тобто мати високу ціну, оскільки чим вища їхня ціна, тим менші видатки на переміщення грошей однієї і тієї ж самої ціни;
• Засіб збереження цін майна. Гроші мають зберігати ціну майна, матерія самих грошей не повинна змінюватись при перерахуванні;
• Однорідність. Золото й срібло дуже легко відрізнити з поміж інших металів, вони однорідні, що є необхідним для здійснення операцій купівлі-продажу
• Початково при обміні золото та інші благородні метали зважувалися, ділилися на відповідні шматки тощо. Цей початковий щабель грошово-товарної форми називатимемо грошово-металевим.

     Проте, незручності, пов’язані з поділом  і  втратою при  цьому частини металів, з визначенням їх проби тощо, викликають необхідність фіксації їх ваги і проби з розвитком обміну. Поступово здійснюється перехід до грошово-зливкової форми вартості. Зливок являє собою той самий шматок грошового металу, але оформлений і визначений за вагою і пробою.

     Дальший розвиток грошово-зливкової форми  вартості приводить до виникнення грошово-монетної. Монета з’являється як розвинута форма зливка і початково відрізняється від них тільки зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від однієї форми товару до іншої приховується більш глибока відмінність, пов’язана з тим, що повноцінна монета (наприклад, золото) – це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак грошей. У монеті не тільки міститься, але й позначена певна кількість грошей. З точки зору міри вартості, це позначення є суто технічною операцією. Але гроші функціонують не тільки як міра вартості, але й як засіб обігу.

     Для виконання грошима функції засобу обігу – на відміну від функції  міри вартості – важливо не те, що вони вимірюють вартість, а те, що вони опосередковують рух товарів. Отже, для грошей як засобу обігу їх власний вартісний зміст не має значення. Тому важливим є відокремлення грошей, як засобу обігу як реального грошового товару. В обігу можуть перебувати не реальні гроші, а їх знаки. Але щоб грошовий знак міг відокремитись від реальних грошей, він повинен спочатку з’явитись на них. Саме виникнення монети фіксує цей момент. З одного боку, повноцінна монета – це не грошовий знак, а реальні гроші, з іншого – реальні гроші виступають як грошовий знак. Монета є безпосередня єдність грошового знаку і реальних грошей. Вона є найвищим історичним пунктом у розвитку товарного вмісту грошей. Весь наступний рух являє собою спадну  лінію розвитку товарних грошей. Сам по собі грошовий знак є зовнішнім по відношенню до вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитись, перетворитись на протилежний, а грошовий знак залишиться тим самим і позначатиме зовсім інший вміст ніж спочатку.

     Грошово-монетна  форма вартості являє собою зародок знакової, але власний розвиток останньої починається тільки з моменту відокремлення грошового знака від реальних грошей. Її першим щаблем є монетно-знаковий, що має свої етапи розвитку. Першим з них став обіг неповновагих монет, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповновага монета може представляти повновагу, потім була використана для фальсифікації та випуску неповноцінних монет.

     На  цій основі з’являються монети з  неблагородних металів. У них реальний товарний вміст уже майже зник. Залишився лише його грошовий знак. Проте він позначає не тільки вартість реальних грошей, але й їх тіло. Реальне тіло грошового товару зникло, але його тілесний образ зберігся. З переходом до паперових грошей зникає і він.

     За  монетно-знаковою формою вартості йде  паперово-грошова, яка, у свою чергу, виступає початковим щаблем паперово-кредитної. Тут грошовий знак остаточно відокремився від реальних грошей, позначуваних ним, і набув самостійного руху, з властивими йому законами. При цьому останні є прямо протилежними законам обігу реальних грошей. Якщо реальні гроші обертаються тому що мають вартість, то паперові представляють вартість тому що обертаються. Кількість реальних грошей, необхідних для обігу, залежить від їх вартості , а вартість, яка представляється паперовими грошима, - від їх кількості у сфері обігу. Якщо маса реальних грошей в обігу залежить від рівня товарних цін, то останній – від маси паперових грошей в обігу, тощо[6].

     Якщо  монетно-знакова форма вартості являє собою початок минання її реального товарно-грошового вмісту, то паперово-кредитна – значно розширює і поглиблює цей процес. Уже паперові гроші є момент заперечення грошей, оскільки паперові гроші – це не гроші в їх власному розумінні, а лише грошові знаки. Не маючи власної вартості, крім вартості свого виготовлення, паперові гроші є засобом обміну лише тому, що вони позначають у грошових одиницях витрачений суспільством час на виробництво кінцевої продукції, а вся кінцева продукція обчислюється, розподіляється і визначається структурно як певна кількість вираженого у грошових одиницях часу.

     Дальшим запереченням грошово-товарного вмісту є кредитні гроші. З одного боку вони заперечують гроші в такій  їх істотній функції, як засоби обігу, оскільки в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов’язання, а з  іншого боку останнє і саме починає обертатися.

     На  основі вексельного обігу виникає  банкнота, що починає функціонувати  і як звичайний засіб обігу. Рух  кредитних і паперових грошей з’єднується в одне ціле. З припиненням обміну валюти на золото втрачається остання нитка реального зв’язку товарних грошей з грошовими знаками.

     На  базі паперово-кредитної форми вартості з’являється і розвивається розрахунково-знакова. При цьому заперечуються не тільки товарні гроші, але й грошові знаки у функції засобу обігу. Розрахункові знаки (чеки, певні види білетів, квитанції, тощо) вже не обертаються і не є навіть паперовими грошима: вони виступають розрахунковим засобом, свідоцтвом на одержанням грошей, товару, послуги, продукту та ін. Сам по собі розрахунковий знак  не є грошовим, хоча й представляє його в тих чи інших відносинах суб’єктів економічного процесу. У свою чергу, грошовий знак – це не реальні гроші, а тільки їх представник у процесі обігу. Нарешті, навіть реальні золоті гроші теж лише представляють вартість у вигляді особливого товару. Тому можна стверджувати, що розрахунковий знак через ряд опосередкувань виражає вартість, але лише остільки, оскільки вона існує в таких опосередкованих зв’язках.  Сам по собі цей знак може  позначати і зовсім інший вміст (наприклад, відпрацьований час, послугу та ін.).

     Нині  в країнах з розвинутою ринковою економікою великого поширення набули кредитні  картки. Це пластикові картки, використовувані для запису покупок на рахунок людини або фірми, причому даний рахунок має бути оплачений пізніше. В такому випадку продавець одразу одержує свої гроші, а покупець – банківський кредит на суму конкретної покупки. Кредитна картка об’єднує платіжно-розрахункову і кредитну функцію грошей є іменною і не обертається.

     Починають ширше застосовуватись і дебетні  картки. Вони не тільки виконують усі  функції кредитних, але й дозволяють вносити гроші на рахунок своїх  власників. Сфера поширення дебетних карток поки що не велика, але активно розвивається.

     У розрахунково-знаковій формі вартості ідеалізація грошей доходить своєї  граничної межі. В паперових грошах реальних уже немає, але сам грошовий знак є цілком матеріальним, оскільки повинен переходити з рук в  руки. На відміну від нього, розрахунковий знак не обертається, з огляду на що матеріальне буття стає для нього неістотною зовнішньою формою, яку він у своєму розвитку, врешті-решт, скидає. На цьому ґрунтується перехід до ідеальної форми вартості (до неї належать наперед повідомлені платежі, платежі по телефону, система електронних розрахунків, тощо). В даному випадку вже усувається всілякий реальний рух не тільки грошей, але й їх знаків. Гроші, як реальність зникають, залишається лише їх ідеальна форма. Але тією мірою, якою ідеальна форма вартості втрачає реальний грошовий зміст, вона наповнюється іншим вмістом.

     З розвитком ідеальної форми вартості окремий акт обміну втрачає свій реальний зміст. Коли, наприклад, покупець придбає товар за допомогою кредитної  картки або за системою електронних розрахунків, то в реальний рух приходить тільки даний товар. Його вартість символічно переходить з рахунку покупця на рахунок продавця, не викликаючи тим самим ніякого руху реальних цінностей (грошей, товару). Одержані при цьому ідеальні гроші можуть бути в такий самий спосіб витрачені на придбання необхідних товарів – цілком або частково, в інший час або в іншому місці. Ніякого реального обміну еквівалентів у кожному його окремому акті не існує. Більше того: його немає і в усій сукупності актів обміну, здійснюваних окремим індивідом або економічною особою. Так, наприклад, індивід може продати все надбання і одержати замість нього запис про відповідну суму на своєму рахунку. Тут має місце переміщення реальних благ з одних рук до інших. У протилежному ж напрямі ніякі блага і ніяка реальна вартість не переміщувалися. Продавець лише одержав свідоцтво (у вигляді запису на рахунку) про реалізацію вартості, що дає йому право придбати цінності на таку саму суму. Причому, надалі це право може бути використане частково або взагалі не використане.

     З точки зору руху матеріальних благ, у даному випадку відбувається повернення на новій основі до початкової форми  натурального обміну, коли одні матеріальні  блага у будь-яких пропорціях обмінювались на інші. Обмін еквівалентів зберігається тут лише як ідеальний принцип. Але якщо на зорі людської історії право на привласнення продуктів інших індивідів давала сама належність до конкретної общини, то тепер таке право надане спеціальним свідоцтвом, яке одержує індивід за умови доставки ним на ринок вартості не меншої, ніж вартість придбаних благ. Проте сам вартісний рух уже згорнутий і ідеалізований. Вартість одночасно зберігається і зникає: зникає, як реальний закон, який регулює обмін товару на товар, але зберігається як ідеальний принцип такого обміну. Якщо вартісні відносини утверджуються через розвиток товарного обміну і виникнення в результаті цього грошей, то минання вартісного змісту здійснюється в зворотному порядку. Спочатку з обігу зникає реальний товар, який відіграє роль загального еквівалента, тобто зникає реальне грошове втілення вартості, але остання, проте, ще не втрачає товарного буття, оскільки зберігається обмін товарів, лише ідеально опосередкований грошима. З огляду на зникнення в кожному окремому акті обміну реального обміну еквівалентів, уся товарна маса в певному розумінні є нібито гігантським розосередженим у різних місцях товарним складом, з якого люди отримують необхідні матеріальні блага за спеціальними свідоцтвами (кредитними і дебетними картками, записами на рахунках), які засвідчують, що вони вже внесли до загального складу певну вартість. Єдина причина, що зберігає принцип (правда, вже таки ідеально) еквівалентності обміну і вартості – це економічна відособленість виробників і заснована на ній приватна власність. Останні ж зберігають свій економічний зміст тією ж мірою, якою залишається визначальною роль речового багатства в житті людини. І водночас вони втрачають своє економічне значення із зростанням важливості нематеріального багатства, знань, ідей, здібностей тощо. Коли втрачається сенс відособленого відтворення багатства в кожній окремій господарській ланці, то зникає необхідність всілякої (і в тому числі – ідеальної) еквівалентності.

     Проте, якщо спробувати штучно усунути межі економічної відособленості та приватну власність, а також формально ввести суспільну власність на такому реальному рівні розвитку виробництва і обміну, при якому ідеальна форма вартості ще не досягнута, то неминуче виникає необхідність використовувати товарні зв’язки і еквівалентність всередині суспільної власності, що, звичайно, суперечить її власному змісту, породжуючи складні історичні колізії та деформації. Саме це було характерно для розвитку колишніх соціалістичних країн з початку ХХ століття.

     Ідеальна форма вартості є заперечення вартості та товарного обміну на їх власній основі. Але товарний обмін – це лише один з історичних щаблів розвитку обміну: він прийшов на зміну натуральному і, в свою чергу, повинен змінитись ще вищою формою. Найвищим щаблем цього процесу стане панування обміну здібностями як визначальною формою багатства майбутнього суспільства.

     Розглянутий процес характеризує логіку історичного  розвитку товарного обміну. Він є  одночасно і логічним, оскільки відображає закономірний рух, і історичним, оскільки фіксує реальні історичні переходи. Інакше кажучи, в ньому реалізовано єдність логічного та історичного. Узагальнено цей процес може бути поданий у вигляді такої логіко-історичної схеми розвитку товарного обміну:

1. Проста, одинична або випадкова форма вартості
2. Повна або розгорнута форма вартості

     А. Грошово-товарна:

           а) грошово-металева;

           б) грошово-зливкова;

           в) грошово-монетна;

     В. Знакова

           а) монетно-знакова;

           б) паперово-кредитна;

           в) розрахунково-знакова.

     С. Ідеальна . 
 

     3. Функції грошей.  

     Сутність  грошей розкривається у їх функціях та під функціях. К. Маркс дослідив 5 функцій грошей:

• міра вартості;
• засіб обігу;
• засіб утворення скарбів;
• засіб платежу;
• світові гроші.[7]