Розвиток управління в Україні та світі

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний університет технологій та дизайну

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Менеджмент”

на тему:

 “Розвиток управління в Україні та світі”

 

 

 

 

 

 

Виконала:

 студентка 4-го курсу

групи БМР 2-09

Горай Марина

Перевірив:

викладач Сидорець К.Л.

 

 

 

 

 

Київ 2012

ЗМІСТ

Вступ                                                                                                                         3

1. Першовитоки менеджменту                                                                         5
2. Становлення перших теорій управління                                                     9
3. Еволюція управлінської думки в світі та в Україні                                 12

Висновки                                                                                                                19

Список використаних джерел                                                                              21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У процесі ринкових перетворень в Україні в різних галузях народного господарства, в тому числі і у фармацевтичній галузі, активно почали використовувати термін "менеджмент". Разом з тим, широко використовується також поняття "управління" і дуже часто їх ототожнюють, що призводить до плутанини.

Управління є цілеспрямованою  дією на об'єкт з метою змінити  його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна  технічними системами, комп'ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо.

 Менеджмент є різновидом  управління та означає управління  людьми (працівниками, колективами працівників, організацією та ін.).

Менеджмент - це цілеспрямований  вплив на колектив працівників або  окремих виконавців з метою виконання  поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

На сьогодні у світі  існує понад п'ятдесят визначень  поняття "менеджмент". В його основі лежить англійське дієслово "to manage" - керувати, яке походить від латинського "manus" - рука.

Так, фундаментальний  Оксфордський словник англійської мови, вперше виданий ще у 1933 p., дає такі тлумачення:

* менеджмент - це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками);

* менеджмент - це влада  та мистецтво керівництва;

* менеджмент - це вміння  і адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату (служб працівників);

* менеджмент - це органи  управління, адміністративні одиниці,  служби і підрозділи.

Менеджмент - це сукупність функцій, спрямованих на ефективне  та результативне використання ресурсів з певними організаційними цілями.

Менеджер - це той, хто в цілому відповідальний за процес менеджменту в межах організації. Менеджерів можна розрізняти за рівнями і сферами. Є менеджери вищого, середнього і нижчого рівнів. Поділ за сферами визначає менеджерів із маркетингу, фінансів, операційних, загальних, спеціалізованих менеджерів і менеджерів людських ресурсів.

Головними видами діяльності, які становлять процес менеджменту, є планування й ухвалення рішень, організація, лідерство і контролювання. Їх не виконують систематично і за складеним графіком. Для досягнення успіху менеджери також прагнуть мати технічні, міжособові, концептуальні, діагностичні, комунікативні навики, уміння правильно ухвалювати рішення і розподіляти час. Ефективна практика менеджменту потребує синтезу науки і мистецтва, тобто поєднання раціональної об'єктивності та інтуїтивної проникливості.

Роль теорії полягає  в організації знань, вона також  є орієнтиром для дій. Розуміння  історичного контексту і витоків  менеджменту та організацій дасть  змогу менеджерам уникнути повторення помилок інших. Дані свідчать, що зацікавлення менеджментом було ще тисячі років тому, однак науковий підхід до нього розвивався лише в останні сто років.

Об'єктом дослідження є історія розвитку менеджменту.

Предмет дослідження – розвиток та етапи становлення менеджменту в Україні та світі.

Менеджмент як наукова  система організації виробництва  є однією з найважливіших умов ефективної та прибуткової діяльності підприємств. Він дістав загальне визнання в усьому світі. Тому сучасна теорія і практика менеджменту набуває особливого значення. Перехід економіки України на ринкові відносини вимагає вивчення форм і методів управління на рівні основної ланки - підприємства. Практичне використання такого досвіду - одне з першочергових завдань. Широкий вихід вітчизняних підприємств на світові ринки обумовлює необхідність глибокого вивчення теорії і практики менеджменту.

 

1. Першовитоки менеджменту

Управління існує з  того часу, коли з'явилися перші організації, тобто фактично з часу появи самого світу. Практика менеджменту була ще тисячі років тому. Єгиптяни використовували менеджерські функції планування, організації і контролювання, коли будували великі піраміди. Олександр Великий тримав штат військових, щоб координувати дії під час військових кампаній. Римська імперія удосконалила організаційну структуру, яка значно полегшила контроль.

Практика управління формувалася в Шумерії, Македонії (при Олександрі Македонському), Римі, Київській Русі та в інших давніх державах. На чолі організацій стояли королі, царі, воєводи, генерали. Незважаючи на це, серйозної уваги менеджменту не приділяли аж до XIX століття.

Історія розвитку менеджменту  нараховує вже кілька тисячоліть, якщо відлік почати із зачатків писемності в стародавньому Шумері. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства призвело до утворення особливого прошарку "жреців-бізнесменів", які були пов'язані з торговими операціями. Це була перша управлінська революція, яка одержала назву релігійно-комерційної.

Древні філософи вважали, що причиною зубожіння суспільства, як правило, є відсутність належного управління або порушення старшинства між людьми. Питання про природу і принципи справедливого й ефективного управління складало предмет роздумів багатьох великих мислителів, а основи реалістичного погляду на управління як на процес, який виникає із необхідності досягнення загальних цілей у ході сумісної життєдіяльності людей, були закладені ще в античності.

Платон розглядав управління як науку про загальне харчування людей і доводив, що діяльність з управління є важливим елементом системи життєзабезпечення суспільства. Мудре управління повинно базуватися на розумних і загальних законах, але закони ці самі по собі дуже абстрактні та догматичні для того, щоб на їх основі можна було віднайти правильні рішення в кожній конкретній ситуації. У своєму практичному значенні управління суспільством - це вид мистецтва.

Другий великий мислитель - Арістотель - заклав основи вчення про домогосподарство, в рамках якого вказував на необхідність розробки "панської науки", яка б навчала рабовласників поводження з рабами, тобто мистецтву управління ними[3, c. 19].

На початкових етапах спільної діяльності людей, коли праця  була досить простою, вона здійснювалася  спільно з виробничою діяльністю. У міру зростання спільної діяльності та її ускладнення, поглиблення спеціалізації та кооперації праці виникла потреба виділення управління як специфічного виду трудової діяльності людини на виробництві - управлінської.

Директор, керівник - давня  професія. Необхідність в управлінні з'явилась одночасно з формуванням людського суспільства, як тільки люди почали об'єднуватися в групи для сумісної праці.

Сучасний керівник підприємства - директор - з'явився не на голому місці. Йому передували тисячоліття праці, турботи про розумну її організацію, сміливий пошук кращих умів свого часу.

Як уже говорилося вище, перша управлінська революція відбулася в стародавньому Шумері. За нею відбулися й інші.

Друга - належить до 1760 р. до н. є. і пов'язується з діяльністю царя Хаммурапі, який видав Кодекс законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення.

Третя революція відбулася за часів правління Навуходоносора II (682 - 605 pp. до н. є.). Вона була спрямована на поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю у сфері виробництва та будівництва.

Четверта - датується 17-18 ст. н. є. і пов'язана із зародженням капіталізму.

П'ята управлінська революція мала місце в кінці XIX - на початку XX ст. її часто називають бюрократичною, не дивлячись на велике значення революційних перетворень. Розвиток менеджменту - це в основному еволюційний процес. Він характеризується безперервністю і відображає ті зміни, які відбуваються в суспільстві, економіці, всій системі соціально-економічних відносин.

Форми і структури управління, які склалися в організаціях минулого, можна побачити і нині. Наприклад, організація сучасних армій побудована за принципами, які діяли ще в легіонах Стародавнього Риму, а територіальна структура управління вперше була застосована Олександром Македонським.

Серед сучасних структур є також такі, що зародилися сотні  років тому: наприклад, структура  управління католицькою церквою, визначена  засновниками християнства. Майже двадцять століть ця структура не змінюється, тоді як за цей період виникло безліч організацій і структур, що згинули у мороці минулого. З розвитком виробництва та економічних зв'язків у суспільстві управління ускладнювалось. Однак до початку ХХ століття його функція лишалася досить універсальною. Управління виробництвом здійснювалося власником підприємства і невеликою групою його особливо довірених людей.

З виникненням капіталістичної  ринкової економіки, яка базується  на приватній власності на засоби виробництва, природа управління стає двоякою:

- з одного боку, управління - це продуктивна праця, яка виникла в умовах комбінованого виробництва з високим рівнем спеціалізації працівників;

- з іншого - управління - це діяльність за наглядом і контролем, в основі якої лежить протилежність між найманою працею як безпосереднім виробником і власником засобів виробництва.

 

 

У системі суспільного  виробництва управління багатолике і здійснюється в різних видах:

1. Технічне управління  різного роду природними та  технологічними процесами: рух  автомобіля, літака, подача електроенергії, обробка деталей, управління розвитком рослин і тварин і багато ін.

2. Державне управління  соціально-економічними процесами  в суспільстві через різні  інститути - правову систему, міністерства, відомства, місцеві органи влади  тощо.

3. Ідеологічне управління. Воно полягає в тому, щоб довести до свідомості членів суспільства, різних організацій певні концепції їх розвитку.

4. Господарське управління  виробничою та економічною діяльністю  різних організацій, які функціонують  у системі ринкових відносин, враховує складність і стохастичність соціально-ринкових систем, різнобічність факторів, які впливають на їх організацію, здатність до самоудосконалення, підвищення організаційного рівня.

Виникнення сучасного  менеджменту ґрунтується на раціональних засобах прийняття рішень. Організації більше не могли працювати у відповідності до примх декількох осіб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Становлення  перших теорій управління

Сильним поштовхом до розвитку управління виробництвом стала  промислова революція XVIII століття, коли відбувався перехід до великих підприємств. Замість ремісника, майстра-віртуоза, центральною фігурою став найманий робітник, який не мав певної кваліфікації.

Одним з головних джерел політекономії є англійська політекономія  в особі А.Сміта та Д.Рікардо, яка  приділяла значну увагу питанням управління в нових умовах: фабричному розподілу праці, організації виробничого контролю та ін.

Значну увагу управлінню працею людей на капіталістичній  фабриці приділяли соціалісти-утопісти, особливо Роберт Оуен. Він звертав  особливу увагу на те, що ми сьогодні називаємо "людським фактором". Оуен не обмежувався чистою теорією. На початку XIX ст. на своїй текстильній фабриці він здійснив сміливий експеримент, у ході якого на підприємстві було організовано харчування робітників, а в заводському селищі побудована нова школа і проведено благоустрій території.

Оуен використовував для підвищення продуктивності праці  моральні стимули: бажання людини бути не гіршою за інших; він реалізував на виробництві дух здорового  змагання: у кращих робітників на верстатах з'являлися червоні стрічки, у середніх - зелені, а у поганих - жовті.

З розвитком капіталізму, удосконаленням технічних засобів, концентрацією виробництва значення управління і управляючих суттєво  збільшується, а управління розділяється, спеціалізується. Поряд з лінійними керівниками виникають органи функціонального управління. Вже наприкінці минулого століття до управління підприємством ставляться як до науки і мистецтва, яким потрібно вчитися. До вирішення завдань управління виробництвом залучаються економіка, психологія, соціологія, математика. З'являються оригінальні праці з управління виробництвом.

Одним із перших, хто створив  цілісну систему управління виробництвом, був американський інженер Фредерік Уінслоу Тейлор (1856-1915). "Система Тейлора" заклала основи наукової організації праці.

Застосування системи  Тейлора вимагало нової організації  управління, нових обов'язків управляючих. Головним тут була заміна чисто лінійної, "військової" організації прямого  підпорядкування функціональною. Особлива увага приділялася функції планування. Тейлор говорив, що завод повинен управлятися не стільки директором-розпорядником, скільки плановим відділом. Щоденна робота всього заводу повинна спрямовуватися різними функціональними особами відділу так, щоб в усякому разі в теорії завод міг би працювати без перешкод навіть у тому випадку, якби директор-розпорядник, управляючий та їх помічники, які не входять у плановий відділ, всі відразу були відсутні протягом місяця.

Подальшу реалізацію і розвиток ідеї Тейлора одержали на початку XX століття на підприємствах великого американського капіталіста Генрі Форда.

Суттєвий вклад у  теорію і практику управління був  зроблений інженером-механіком Гаррінгтоном Емерсоном (1853-1931), який одержав освіту в Німеччині і працював в США. Йому належать найважливіші відкриття принципів підвищення продуктивності праці. Сьогодні, при переході до економічних, демократичних методів керівництва народним господарством, доцільними будуть думки Емерсона про організацію системи управління на підприємстві. Цій діяльності, її раціоналізації присвятив ряд робіт видатний керівник виробництва, французький інженер Анрі Файоль (1841-1925).

Головну увагу Файоль приділяв управлінню персоналом, насамперед адміністративним кадрам.

А. Файолю належить розробка ряду принципів адміністративного управління, які, на його думку, є універсальними для будь-якої організації. Ці принципи не втратили свого значення і нині[13, c. 27-29].

Принципи менеджменту А. Файоля:

1. Поділ праці

2. Повноваження та відповідальність

3. Дисципліна

4. Єдиновладдя

5. Єдність напряму  діяльності

6. Підпорядкування особистих інтересів загальним

7. Винагорода персоналу

8. Централізація

9. Скалярний ланцюг (ієрархія управління)

10. Порядок

11. Справедливість

12. Стабільність робочого місця персоналу

13. Ініціатива

14. Корпоративний дух.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Еволюція  управлінської думки в світі  та в Україні

Перший етап у розвитку управлінської думки дістав назву  наукового управління.

1. Наукове управління (1885 - 1920)

Воно найбільш тісно пов'язане з роботами Ф. Тейлора, Френка й Лілії Гілбрет та Генрі Гантта.

Ці творці школи наукового  управління думали, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, для того щоб добитися їх більш ефективного використання.

У 1911 р. вийшла книга Ф. Тейлора "Принципи наукового управління". Вона започаткувала науку управління як самостійну галузь наукових досліджень і практичної діяльності. Він розробив ряд методів наукової організації праці. Так, при виконанні операцій застосовувалося преміювання працівників з метою їх заохочення до підвищення продуктивності праці та збільшення обсягу виробництва.

Тейлор і його сучасники  фактично визнавали, що робота з управління - це певна спеціальність. Організація  в цілому виграє, якщо кожна група  працівників зосередиться на тому, що вона робить найбільш успішно. Цей підхід різко відрізнявся від старої системи, за якої робітники самі планували свою роботу.

Наукове управління не нехтувало  людським фактором. Важливим внеском  цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення працівників у підвищенні продуктивності і збільшенні обсягів виробництва.

Концепція наукового  управління стала серйозним переломним етапом, завдяки якому управління почало широко визнаватися як самостійна галузь наукових досліджень. Вперше керівники, практики та вчені побачили, що методи й підходи, які викладалися в науці і техніці, можуть бути ефективно використані в практиці досягнення цілей організації [7, c. 18-19].

 

2. Класична  або адміністративна школа в  управлінні (1920—1950)

Появу цієї школи пов'язують з іменами А. Файоля, Л. Урвіка, Д. Мунл. А. Файоль керував великою французькою компанією з видобутку вугілля. Л. Урвік був консультантом з питань управління в Англії. Д. Мунл працював під керівництвом Альфреда П. Слоуна в компанії "Дженерал Моторе".

Школа адміністративного  управління базувалася на розробці й  використанні універсальних принципів  і функцій управління підприємством, таких як: структура виробництва, розподіл праці, централізація, ініціатива, планування, дисципліна, система заохочень, підпорядкованість особистих інтересів загальним.

Метою класичної школи  було створення універсальних принципів  управління. При цьому виходили із ідеї, що дотримання цих принципів  безперечно забезпечить успіх організації.

3. Школа людських  відносин (1930-1950)

Рух за людські відносини  зародився у відповідь на нездатність  повністю усвідомити значення людського  фактора як основного елементу ефективності організації. Цей рух був реакцією на недоліки класичного підходу. Тому школу людських відносин інколи називають неокласичною школою.

Вчених Мері Паркер Фоллетт  і Елтона Мейо можна назвати найбільшими  авторитетами у розвитку школи людських відносин в управлінні.

Знамениті експерименти Мейо відкрили новий напрям у теорії управління. Мейо довів, що чітко розроблені робочі операції і висока заробітна плата не завжди приводять до підвищення продуктивності праці. Інколи працівники реагували значно сильніше на тиск з боку колег по групі, ніж на бажання керівництва та матеріальні стимули. Пізніші дослідження, які були проведені Абрахамом Маслоу та іншими психологами, допомогли зрозуміти причини цього явища.

Дослідники психологічної  школи вважали, що якщо керівництво  виявляє велику турботу за своїх  працівників, то й рівень задоволеності  їх буде зростати, а це приведе до підвищення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які містили більш ефективні дії безпосередньо керівників, консультації з робітниками та надання їм більш широких можливостей спілкування на роботі [14, c. 67-68].

4. Поведінкові  науки (1950 - дотепер)

Серед найбільш великих  постатей розвитку поведінкового напрямку можна згадати Криса Арджириса, Ренціса Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора  і Фредеріка Герцберга. Вони вивчали  різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікації в організації, лідерства, зміни змісту роботи та якості родового життя.

Якщо школа людських відносин зосереджувала свою увагу, головним чином, на методах налагодження міжособистих відносин, то новий підхід намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості. Методи вивчення працівника ґрунтувалися на застосуванні науки про поведінку до побудови і управління організаціями. Метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів.

Популярність поведінкового  підходу значно виросла в 60-ті роки. Ним були охоплені всі галузі управління. Представники цієї школи пропагували  свій підхід як єдиний найкращий шлях вирішення управлінських проблем. Головним в історії поведінкових наук було утвердження того, що правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і підприємства в цілому. Емпірична школа управління

У процесі подальшого розвитку управлінської думки відбулося  повернення до практики управління. З'явився новий напрям менеджменту — емпірична  школа, яка є відображенням попередніх течій. На думку теоретиків цієї школи, головним завданням у галузі менеджменту є: одержання, обробка й аналіз практичних даних і видача на цій основі рекомендацій для керуючих.

Виділяють два основні  напрями емпіричної школи: дослідження  в галузі практики організації управління та розробка теоретичних основ сучасного  капіталістичного суспільства.

Головним напрямом досліджень в емпіричній школі є вивчення змісту праці та функцій керівників. Вибір такого напряму досліджень пов'язаний з тим, що теоретики акцентують увагу на професіоналізації управління, тобто перетворенні праці з управління в самостійний, специфічний вид - в особливу професію [2, c. 24-26].

Школа соціальних систем

Обґрунтовуючи подальший  розвиток ринкових відносин, ряд вчених (Д. Марч, Г. Саймон, А. Епіціоні та ін.) критично підійшли до попередніх управлінських  теорій з урахуванням сучасного досвіду і сформували нову - теорію соціальних систем. Ця теорія використовує у своєму вченні висновки школи людських відносин. Працівника в організації розглядають як соціально орієнтовану істоту, потреби якої впливають на середовище в організації. У свою чергу, середовище має зворотний вплив на працівника. Школа соціальних систем розглядає людину в соціальній групі як один із багатьох взаємозалежних і взаємодіючих факторів у складному комплексі соціальних відносин організації.

5. Кількісний підхід (1950 - дотепер)

До Другої світової війни  кількісні методи використовувалися  в управлінні недостатньо.

У кількісному підході  виділяють: - дослідження операцій і  моделі; - вплив кількісного підходу.

Дослідження операцій і  моделі за своєю суттю - це застосування методів наукового дослідження доопераційних проблем організації.

Після постановки проблеми група спеціалістів з дослідження  операцій розробляє модель ситуації. Модель - це форма зображення реальності. Вона дещо спрощує реальність і подає її абстрактно. Після створення моделі змінним задаються кількісні значення. Це дозволяє об'єктивно порівняти та описати кожну змінну і відношення між ними.

Найбільший поштовх  до застосування кількісних методів  в управлінні дав розвиток комп'ютерів.

Нова школа

Характеризується розвитком  сучасних кількісних методів обґрунтування  рішень шляхом впровадження в науку  управління точних наук і комп'ютерів. Послідовниками цієї школи можна  назвати таких дослідників менеджменту, як Р. Люса, Д. Форстера, А. Голдберга та ін.

Так як Україна входила  до складу СРСР, то її управлінська наука  розвивалася, виходячи з підходів, які  тоді були. Ряд досліджень були спрямовані на вдосконалення адміністративно-командної  системи, у зв'язку з чим був  накопичений певний досвід.

Автори Андрушків Б.М. і Кузьмін О.Є. [2, с 13-14] у своїй книзі виділяють сім етапів розвитку управлінської науки в радянський і пострадянський періоди:

Перший етап (жовтень 1917 - березень 1921 рр.). Розроблено форми й методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовано принципи централізму, організаційні методи управління, диктатури та державного регулювання.

Другий етап (1921 – 1928 рр.). Подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом. Зроблені спроби застосування так званого госпрозрахунку як основи економічного управління. З'явилися трести й синдикати, а також формально вивчалася можливість участі трудящих в управлінні.

Третій етап (1929 – 1945 рр.). Організація індустріальної бази суспільного виробництва, вдосконалення структурного управління, методів підбору та підготовки кадрів, планування і організації виробництва.

Четвертий етап (1946 – 1965 рр.). Пошук нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спроба переходу до територіальної і територіально - галузевої системи управління, що призвело до поглиблення адміністрування.

П'ятий етап (1965 – 1975 рр.). Здійснена спроба господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Цей етап довів неефективність реформ, які проводяться в межах адміністративно-командної системи.

Шостий етап (1975 – 1988 рр.). Усвідомлення неможливості реформування адміністративно - командної системи, яка складалась в економіці СРСР. Цей етап підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ.

Сьомий етап (1985 р. і до наших часів). Проведення економічних реформ. Цей період можна поділити на п'ять під етапів:

1. Робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку.
2. Застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин.
3. Впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, розширення (збільшення) економічної свободи.
4. Впровадження територіального господарського розрахунку на всіх рівнях управління.
5. Початок та розвиток ринкових реформ. Реалізація цього під етапу здійснюється вже в умовах розвитку незалежної національної економіки України [16, c. 42-45].