Руська Трійця

ВСТУПНА ЧАСТИНА

На початку 30-х років XIX ст. центром  національного життя та національного  руху в Галичині стає Львів. Саме тут  виникає напівлегальне демократично-просвітницьке  та літературне угруповання “Руська  трійця”. Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів  Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811-1866) та Я. Головацький (1814-1888), які  активно виступили на захист рідної української мови (термін “руська” для галичан означав українська).

 Перебуваючи під значним  впливом ідейних віянь романтизму, національно-визвольних змагань  поляків, творів істориків (Д.  Бантиша-Каменського), етнографів (М.  Максимовича) та літераторів (І.  Котляревського) з Наддніпрянської  України, члени “Руської трійці”  своє головне завдання вбачали  в піднесенні статусу української  мови, розширенні сфери ЇЇ вжитку  і впливу, прагненні “підняти  дух народний, просвітити народ”, максимально сприяти пробудженню  його національної свідомості.

 Свою діяльність члени гуртка  розпочали з вивчення життя,  традицій та історії власного  народу. Із записниками в руках  Я. Головацький та І. Вагилевич  побували в багатьох містечках  та селах Галичини, Буковини та  Закарпаття. Наслідком цього своєрідного  “ходіння в народ” стали не  тільки численні добірки матеріалів  з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й  знання реального сучасного становища  українського народу під іноземним  гнітом. Зауважимо, що молоді патріоти  шукали свій власний шлях допомоги  пригніченому народові. Зокрема,  під час своїх етнографічних  подорожей вони контактували  з польськими підпільниками, які  готували антиурядовий виступ, але  “Руська трійця” не пішла  за революційними змовниками, зосередивши  зусилля на культурницько-просвітницькій  діяльності.

 

 

 

 

Мета: у нашій роботі ми розглянемо життєвий шлях та творчість всіх учасників «Руської трійці»

1. Альманах «Русалка Дністрова»

2. Шашкевич Маркіян Семенович

3. Вагилевич Іван Миколайович

4. Головацький Яків Федорович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Найвищою історичною заслугою «Руської трійці» перед рухом національно  відродження українців вважається видання альманаху «Русалка Дністрова», яка вперше в українській літературі був використаний народну мову, тим самим отримано потужний поштовх розвитку української народної літератури в краї.

Лише в 1837 р. нарешті вдалося опублікувати альманах “Руської трійці” під назвою “Русалка Дністрова” .В “Русалці Дністровій” найповніше реалізувалися прогресивно-романтичні та літературно-наукові погляди М. Шашкевича та його товаришів. До її складу ввійшли народні пісні, власні оригінальні твори, переклади з сербського та уривки з “Каледворського рукопису”, а також статті літературно-критичного, фольклористичного й історіографічного характеру. На цей раз гуртківці вирішили піти в обхід львівської цензури і у вересні 1836р. Головацький переслав рукопис “Русалки” сербському культурному діячеві, з яким познайомився під час свого перебування у Пешті, Георгію Петровичу. У Пешті її і було надруковано. Львівський цензор В. Левицький заборонив поширення цієї збірки: 800 примірників, надісланих до Львова, були конфісковані. До читачів потрапило тільки 200 примірників (а інші 600 до 1848 р. зберігалися у львівському цензурному комітеті). Автори активно відстоювали фонетичний правопис, і, хоча в самій назві альманаху вони використали Ь, але читалася вона вже як І. Вони також відмовились від Ъ та Ы, застосували Є, а також вперше вжили ЙО, ЬО, які вживаються й зараз.

Це видання рішуче поривало з  церковно-книжною літературою, яка  побутувала тоді на Галичині, і започатковувала  нову літературу - народною мовою і  на народній основі. До її появи переважала церковно-схоластична “високоштильна поезія” та принципи шкільного класицизму. “Русалка Дністрова” відкривала перспективу  розвитку прогресивної науково-літературної діяльності на західно-українських  землях”. Шашкевич, Вагилевич і Головацький  своєю “Русалкою” впроваджували ідеали романтизму.

Найяскравіше їхні романтичні погляди  відбилися у ліричній поезії. У  розумінні суспільних явищ “Трійця” значною мірою відштовхувалась  від позицій Просвітництва, але  на діалектику людини і світу, суб’єкта і об’єкта, часу і вічності, індивідуума  і природи вони вже мали яскраво  виражений романтичний підхід. Їхня поезія значною мірою вплинула і  спонукала до подальшого розвитку усю  наступну західноукраїнську поезію, збагативши її новими елементами. У поезії Вагилевича відчувається вплив польського і німецького романтизму періоду “Бурі й натиску”. Через свою поезію діячі “Руської Трійці” знайомили своїх земляків з кращими надбаннями романтизму західного і східного. Все, що вони пропонували, було новим і незвичним: їхня історична концепція, орієнтація на фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народності мистецтва, - але виявилось прогресивним для подальшого розвитку літератури у Західній Україні. Це була нова література на народній основі, і нерідко її героєм виступав сам народ або його представник. У творчості “Руської трійці” (найвиразніше у Шашкевича) втілено три основних типи героя: романтично-історична постать ватажка народних мас; романтично-психологічний тип непересічної індивідуальності, яка страждає у пошуках особистого щастя, і просвітительсько-романтичний тип сучасної освіченої молодої людини, яка прагне служити національно-культурному відродженню рідного народу.

Вони вболівали за долю рідного  народу і піклувались його освітою, що їх самих робило схожими на романтичних  героїв, беззастережно відданих своїй  справі. Недаремно цю трійцю називають  “будителями Галичини”. Їхня діяльність була спрямована на розв’язання багатьох суспільно-політичних та культурних проблем, зокрема поширення освіти народною мовою серед народу. Проте вони не були піонерами у цій сфері  діяльності. Вони могли користуватися  значним теоретичним матеріалом, накопиченим їхніми попередниками, - М. Левицьким, І. Могильницьким, І. Снігурським. Романтичне розуміння народної літератури Шашкевич висвітлив у статті “Азбука  і Abekado”, якою він вступив у т. зв. “азбучну війну”, що розгорілася  в Галичині після появи у додатку  до “Gazety Lwowskie” “Rozmaitosciach” за 1834р. статті “Про запровадження польського абецадла у письменство руське”  українського фольклориста і мовознавця Й. Лозинського. Свою позицію Шашкевич аргументував найбільшою відповідністю  кирилиці до передачі фонетичних і  граматичних особливостей української  мови і, навпаки, - цілковитої непридатності  для цього польського чи іншого латинського  алфавіту. Шашкевич виступав на захист заокругленої кирилиці, яка мала поступово  трансформуватися у “цивільний”  шрифт. В цій статті він яскраво  засвідчив своє ставлення до літератури: “Література будь-якого народу є  образом його життя, його способу  мислення, його душі; повинна вколоситися, вирости з власного народу і розквітнути  на тій же самій ниві […], якщо будемо впроваджувати до слов’янської літератури чужі звороти і чужий спосіб висловлення  […], то будемо втручатись в тіло, що має свою душу, іншою, чужою душею, яка не прихилиться до народу”.4 Це був перший відвертий виступ на захист народності літератури на Галичині.

Виступи М. Шашкевича, Й. Левицького та деяких інших діячів припинили домагання  ввести в українську мову латинський алфавіт. Я. Головацький писав: “Коли  б в 30’х роках прийняли польське абецадло - пропала б руська індивідуальна  народність, пропав би руський дух  і з Галицької Руси зробилась  би друга Холмщина”.5

Яків Головацький склав і  видав 1849 р. “Граматику руської мови”. Йому також належить один з перших нарисів з історії освіти в  Галичині “Про перший літературно- розумовий  рух русинів у Галичині”.

Значний внесок був зроблений діячами  “Руської трійці” в розвиток етнографії та фольклористики на західноукраїнських землях. На їх етнографічну діяльність значною мірою вплинули твори  західних та східних етнографів та фольклористів. Серед них чеські збірки: “Краледворський рукопис”(1818) та “Зеленогорський рукопис”(1819) (чеські підробки під народну поезію) В.Ганки  та Й.Лінди (Шашкевич і Вагилевич  переклали окремі уривки українською  мовою) та збірки російського фольклору  К.Данилова, М.Чуркова, М.Попова та ін. М.Шашкевич ативно збирав зразки народнопоетичної творчості, кілька його записів увійшли  до збірки В.Залеського. І.Вагилевич  займався дослідженням карпатських  етнічних груп - бойків, гуцулів та лемків. Йому належать фольклорно-етнографічні та історичні розвідки, присвячені зокрема українській міфології  та символиці, збірка легенд і оповідань  під назвою ”Kronika Ludu z demologii slowianskiej”. Їх третій товариш, Яків Головацький, був  насамперед ученим-славістом - фольклористом, етнографом, літературознавцем, істориком, мовознавцем, бібліографом. Йому належать такі праці як “Поділ часу у русинів”, “Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів“, “Очерк старославянского баснословия, или  Мифологии”. Разом з Вагилевичем він також заклав основи українського карпатознавства.

Навчаючись в університеті, діячі  “Трійці” активно знайомились з  творами європейського відродження. Львів у той час був одним  із центрів слов’янської літератури та науки. До їх послуг була бібліотека Інституту Оссолінських, читальний  зал якої відкрився у 1832 р., та приватні колекції. Яків Головацький так писав  про молоді роки Шашкевича: “Книгохранилища  університетские і Оссолинського достарчали не мало поживи для єго все больше лакнучого духа”.6 Там вони мали змогу ознайомитись з творами Й. Добровського, П. Шафарика, Ф. Челаковського, Ф. Палацького й П. Шафарика. Особливо на їхню творчість вплинула романтична поема останнього “Дочка Слави”, з якої Вагилевич переклав українською мовою окремі сонети, та стаття того ж таки автора “Про літературну взаємність між слов’янськими племенами і говірками” (1836), на яку в свою чергу сильно вплинули преромантичні погляди Гердера. Шашкевич, Вагилевич і Головацький цікавилися історичними, етнографічними, філологічними творами сербських, чеських, польських, російських та ін. дослідників. Їх також цікавила література: творчість “української школи” у Польщі (Шашкевич переклав українською мовою уривок з поеми С. Гощинського “Канівський замок”), творчість Котляревського, Квітки-Основ’яненко, алітературно-етнографічні збірки, які видавалися на Східній Україні.

Окрім ознайомлення з творами діячів слов’янського романтизму, гуртківці  налагоджували і особисті стосунки з деякими з них. Вже на початку 1835 року, перебуваючи у Пешті, Яків Головацький близько зійшовся з  сербськими діячами Георгієм Петровичем (завдяки якому побачила світ “Русалка Дністрова“), Теодором Павловичем, з  хорватом Ф.Курелацом, а його наставником  у вивченні слов’янських мов, літератур, фольклору та етнографії став Ян Коллар. Він також підтримував зв’язки  з В. Ганкою, Я. Коларом, М. Максимовичем, О. Бодянським, І. Срезневським, П. Лукашевичем  та П. Шафариком. З 1836 року розпочалося  листування П. Шафарика й І. Вагилевича. У своїх листах Вагилевич подав  багатий фактаж стосовно української  мови, її особливостей, розвитку та діалектів, зокрема галицьких. Шафарику належить визначна роль у розвитку чесько-українських  взаємин. Він листувався з С. Головацьким, О. Бодянським та Могильницьким, систематично публікував у журналі “Casopis ceskego museuma” матеріали з української  етнографії, фольклору, палеографії. Вагилевич  також листувався з Максимовичем та Погодіним. Шашкевич мав особисті зв’язки з В.Залеським, чеськими письменниками і вченими, на той  час львів’янами, Я. П. Коубеком і  К. Ф. Запом.

Нерідко твори наших авторів (як “Русалка Дністрова”) друкувалися  за кордоном. Але в цілому, нова література на народній мові, яка виникла завдяки  діяльності “Руської трійці”, орієнтувалася  на Східну Україну. Західноукраїнські  діячі пропагували возз’єднання України і створення єдиної літературної мови. Наслідуючи діячів “Трійці” українською мовою почали писати цілий ряд прогресивних українських письменників, найвизначнішим з яких безсумнівно є Іван Якович Франко, предтечею якого Нахлік вважає М. Шашкевича, як митця, що зумів синтезувати у своїй творчості громадські мотиви з ліричними інтонаціями, фольклор та літературу, а також успішно поєднувати літературну та громадську діяльність. Українською мовою писали М. Черемшина, Л. Мартович, В. Стефаник та багато інших. Жанр новели, в якому пізніше так плідно працював Стефаник, започаткував на західноукраїнських землях М. Шашкевич своєю казкою “Олена”, в якій опрацьовано новелістичний фабульний матеріал. Головний герой - легендарний ватажок опришків Медведюк, образ якого гіперболізовано, а весь твір носить на собі печать таємничості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шашкевич  Маркіян Семенович

Народився в селі Підлисся Золочівського  повіту в сім'ї священика. Навчався в Бережанській ґімназії, в 1838 закінчив Львівську духовну семінарію, був  вільним слухачем Львівського університету, та, закінчивши семінарію — парафіяльним священиком по селах Львівщини, а  саме у Гумниськах, Нестаничах і  Новосілках.

Під час навчання в семінарії  Шашкевич спільно з Яковом Головацьким  та Іваном Вагилевичем згуртував  національно свідому молодь (І. Білинський, Ф. Мінчакевич, М. Козловський, А. Величковський, Г. Ількевич та ін.), яка стала на боротьбу за національно-культурне відродження  на західних землях, зокрема за відродження  народної мови в письменстві й  церковних проповідях (див. «Руська  трійця»). Вислідом їхньої діяльності була підготовка рукописів, збірок, авторських поезій слухачів духовної семінарії  «Син Руси» (1833) і «Зоря» (1834), які  через цензуру не побачили світ, а головне — виданого у Будапешті  альманаху «Русалка Дністровая» (1837), яка вирішально вплинула на національне  відродження та розвиток української літератури в Галичині.

На думку Кирила Студинського, Маркіян  Шашкевич був «першим русином  в Галичині, який проникнувся ідеєю  національності». Значення Маркіяна Шашкевича  як народного пророка (”Будителя”) Західної України співмірне з  Тарасом Шевченком (”Кобзарем”) як національним пророком всієї України.

Помер Шашкевич у злиднях від  туберкульозу і був похований  у Новосілках. Слава його як Будителя (пророка) краєвої галицької і  національної русько-української свідомості й зачинателя нової української  літератури в Галичині почала зростати посмертно.

За новіших часів культ Шашкевича  зростає як реакція на русифікацію  України й асиміляцію українців  у діаспорі. У 1959 р. в Підліссі відкрито літературно-меморіальний музей, а  в 1962 р. — поставлено бронзове погруддя Шашкевича. За часів Незалежності України  було відкрито музеї–садиби Маркіяна Шашкевича у селі Нестаничах, Радехівського  району.

 

 

 

Іван  Вагилевич

Іван Миколайович Вагилевич (пол. Iwan Wahylewycz, рос. Иван Вагилевич; псевд. і крипт.: Вагилевич Далибор, Волк Заклика; *2 вересня 1811 —†10 червня 1866) — священик УГКЦ, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч.

Початкова освіта - школа в Бучачі; потім - ґімназія Станіславова.[1] Навчався у Львівській духовній семінарії, яку  закінчив 1839 року. Під час навчання брав участь у польських конспіративних організаціях.

 

Був одним із зачинателів нової  української літератури в Галичині. Співавтор збірок «Зоря» у1835 році (заборонена цензурою) та «Русалка Дністровая»  у 1837 році, (дозволена цензурою Угорського королівства і видана в Будапешті, але заборонена цензурою Греко-Католицької  Церкви). 1833 року разом з Маркіяном  Шашкевичем і Яковом Головацьким  організував «Руську трійцю». Через  діяльність у ній Івана Вагилевича висвятили на священика лише через  сім років після того, як він закінчив семінарію.

У 1846–1848 роках був душпастирем  у селі Нестаничі.

Під час «весни народів» Іван Вагилевич 1848 року самовільно залишив парафію  та виїхав до Львова. Він перейшов на полонофільські позиції: проповідував ідею польсько-українського союзу під  зверхністю Польщі, став редактором газети угрупування української шляхти «Собор Руський» — «Дневник руський» і сформулював на її шпальтах програмні  засади модерного українського націоналізму.

Автор романтичних балад, поезій у  прозі, серії статей про українську літературу. Перекладав «Слово о полку  Ігоревім» українською і польською  мовами, давши науковий коментар (опубліковано у ЗНТШ, т. 234. Праці філологічної секції. Л., 1997).

З 1835 року і до кінця життя виступав, в основному, як учений, друкуючи свої цікаві фольклорно-етнографічні та історичні  розвідки в руських (українських), чеських  і польських виданнях («Русалка Дністровая», «Часопис чеського музею», «Варшавська  бібліотека», «Бібліотека Оссолінських», «Родинне коло», «Дневник Руський», «Gazeta Lwówska» та іншій місцевій періодиці). Наукова спадщина Івана Вагилевича й досі не зібрана і не вивчена.

Незважаючи на всю суперечливість життя та творчості Івана Вагилевича , він залишається для українців  шанованою персоною, будучи одним  із зачинателів українського руху просвітництва  та першовідкривачем багатьох фолькльорних українських тематик. Тому в багатьох містах та селах України шанують  автора «Руської трійці»: називаючи  вулиці його іменем, ставлячи меморіальні  дошки та пам'ятники

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Головацький Яків Федорович

Яків Федорович Головацький (літ. псевд. і крипт.: Гаврило Русин; * 17 жовтня 1814, с. Чепелі, Бродівський район, Львівська область — †13 травня 1888, Вільнюс) — український лінгвіст, етнограф, фольклорист, історик, поет, священик УГКЦ, педагог, громадський  діяч. Співзасновник об'єднання «Руська  трійця», співавтор збірника «Русалка Дністровая».

1831 - після закінчення Львівської  гімназії вступив на філософський  факультет Львівського університету.

1831 - разом із Маркіяном Шашкевичем  та Іваном Вагилевичем утворив  національно-патріотичний гурток  галицької молодої інтелігенції  т. з. «Руську трійцю».

1832 - перервав навчання і два  роки мандрував, переважно пішки,  містами та селами Галицької  та Угорської Русі (свою мандрівку  розпочав з Миколаєва над Дністром).

1835 - поступив у Кошицьку академію, а потім — у Будапештський  університет. У Будапешті зблизився  з чеськими, словацькими та сербськими  славістами, з допомогою яких 1837 там було видано перший галицький  альманах «Русалка Дністрова», складений  за участю Я.Головацького й  інших членів "Руської трійці", що відіграв велику роль у  галицькому літературному відродженні.

1836—1839 - продовжив навчання у Львівському університеті.

1842 - закінчив Львівську духовну  семінарію, був висвячений на священика.

Був греко-католицьким парохом  у селах Микитинці (на Коломийщині, 1842—1846) та Хмелева (нині Заліщицький  район, 1846—1848), залишаючись під церковним наглядом як "неблагонадійний".

1847 - померли два його сини, які  поховані на сільському цвинтарі у с. Хмелева.

У Хмелевій готував до друку працю  «Розправа о язиці южноруськім», упорядковував альманах «Вінок русинам на обжинки».

1846 - під псевдонімом «Гаврило  Русин» надрукував німецькою  мовою у 9-му випуску журналу  «Річник слов'янської літератури, мистецтва та науки», який видавав у Лейпцігу відомий славіст Йордан, статтю «Становище русинів у Галичині». У ній різко критикував політику уряду в національному питанні в Галичині і виступав проти переслідування національно свідомої інтелігенції.

1848 - учасник Собору руських учених у Львові.

1848-1867 - перший в історії професор  «руської мови та словесності» (української мови та літератури) у Львівському університеті, перший  завідувач кафедри руської словесності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Життя та творчість провідників  національного та культурного відродження, "будителів руського духа" в  Галичині, учасників гуртка Маркіяна Шашкевича вже з останньої  чверті ХІХ століття привертають  увагу численних дослідників.

Для творчості Шашкевича, Вагилевича та Головацького, як і для всіх тогочасних романтиків, характерне звернення до славного минулого свого народу: “Болеслав  Кривоустий під Галичем, 1139”, фольклорні стилізації “О Наливайку”, “Хмельницького обступленіє Львова” М. Шашкевича, “Dumy”, легендарно - історична балада “Мадей” Вагилевича. Ці твори не відзначалися історичною достовірністю, а лише символічно виражали інколи абстрактну віру у відродження українського народу. Подібні твори писали М. Устиянович, А. Могильницький та ін. Новим якісним  етапом у змалюванні історичного  минулого стали вже твори Т. Шевченка (“Іван Підкова”, “Тарасова ніч” та ін.). Також для Шашкевича, Вагилевича й Головацького характерне замилування  природою, що вилилось у чудову пейзажну лірику: “Підлиссє”, “Сумрак вечерній”  Шашкевича, “Весна”, “Річка” (які  мають алегоричний зміст) Головацького. Значний у них доробок і  любовної лірики: “Туга”, “Вірна”  Шашкевича, “Wspomnienie”, “Spotkanie” Вагилевича, “Два віночки” Головацького. Але найпродуктивнішим  щодо подальших наслідувань був  напевно започаткований ними жанр послання: “Слово до чтителей руського язика”, “Руська мати нас родила” Шашкевича, “До L***” Вагилевича, “Руський з  руським повстрічався…”, “Братові з-за Дунаю” Головацького. Пізніше  до цього жанру зверталися М.Устиянович (“До перемишлян”, “До “Зорі  галицької”) , А. Могильницький (“Ученим  членам Руської Матиці”), Ю. Федьковича(“Оскресни, Бояне”) та багатьох, багатьох інших.

 Етнографічні дослідження “Трійці”  започаткували українське карпатознавство,  їм належать перші у Галичині  твори з історії культурного  розвитку рідного краю та бібліографічні  видання.

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1 Грушевський М. Ілюстрована  історія України. Київ-Львів, 1913. Ст.481.

2 Головацкий Я. Воспоминание  о Маркияне Шашкевиче и Иване  Вагилевиче//Литературный сборник.-Львов, 1885.- Вып.1/3- ст.11.

3 Возняк М. Століття “Зорі”  Маркіяна Шашкевича//Діло.-1934.-5трав.

4 М.Шашкевич. Азбука і абецадло// Шашкевич Маркіян. Твори.- К.,- 1973.- Ст. 126.

5 Горак Р. Д. Задля празника. У сутінках: Романи-есе.- К., 1989.- Ст. 287- 288.

6 Я. Головацький. Пам’ять Маркіяну  Руслану Шашкевичу// Вінок русинам  на обжинки.- Ч. 2.- Відень.- 1846.- Ст. 5.

7 Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.

8 Білецький О. Слово про Маркіяна Шашкевича. — Л., 1961

9 Білецький О. Русалка Дністрова // Від давнини до сучасности, т. 1. — К., 1960

10 Франко І.Я. До біографії Івана Вагилевича. // Франко І. Я.  Зібрання творів.- К., 1982. Т. 37.

11 Гуменюк М., Кравченко Є. . Маркіян  Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Бібліографічний покажчик.- Львів, 1962

12 Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989

 

 

 

 

 

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський  національний політехнічний університет

Кафедра  історії та етнографії України

 

РЕФЕРАТ

на  тему:

«Руська трійця»

 

 

 

Виконав студент

групи ОМ-131

Гуляк Інна Вікторівна

Перевірив:

Федорова  Алла Іванівна

 

 

 

Одеса 2013