Рівень життя населення України та шляхи його покращення

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту Уераїни

Прикарпатський  національний університети імені Василя Сиефаника

Економічний факультет 

Кафедра менеджменту і  маркетингу 
 

РЕФЕРАТ

з міжнародної  статистики

на тему:

«Рівень життя населення України та шляхи його покращення» 
 
 

Виконала  студентка

Групи МЗЕД-41

Яців  Христина

Перевірив:

Доц. Кривий М.В 
 
 
 
 
 
 
 

Івано-Франківськ

2011 

ЗМІСТ

      ВСТУП…………………………………………………………………3

1. Поняття і показники рівня життя………………………………………...4
2. Показники обсягів доходів населення, номінальні та реальні доходи...7
3. Показники обсягу структури та рівня споживання матеріальних благ та постуг……………………………………………………………….…10
4. Показники визначення масштабів бідності: межа, рівень та глибина..13
5. Стан життєвого рівня населення України та шляхи його покращення..15

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..21

ДОДАТКИ

ВСТУП

     Економічний розвиток будь-якої країни світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. У концепції “Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй” (ПРООН) зазначається, що будь-яка держава світу в процесі свого економічного розвитку повинна в першу чергу створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.

       Однак в республіках колишнього  СРСР, включаючи Україну, у 1990 – 1995 рр. спостерігалася тенденція  до зниження індексу людського  розвитку, основного показника, прийнятого  у міжнародній практиці для  зіставлення рівня і якості  життя населення, з незначним його збільшенням у 1996 – 2002 рр.

       У свою чергу доводиться констатувати, що сьогодні в практиці управління соціально-економічним розвитком регіонів України рівень і якість життя населення ще не стали головною метою. Також і теорія управління рівнем та якістю життя населення далека від досконалості. Різні аспекти рівня та якості життя населення досліджувалися вітчизняними і закордонними вченими: О. І. Амошею, Д. П. Богинею, П. Т. Бубенко, М. І. Долішнім, В. В. Онікієнком, С. І. Дорогунцовим, В. С. Пономаренком, М. О. Кизимом, Е. М. Лібановою, С. Валентеєм, А. Дауренбековим, В. Ф. Майєром, В. М. Жеребіним, Т. С. Клебановою, О. В. Кузнєцовою, В. О. Мандибурой, Н. М. Рімашевською, О. Ф. Новиковою, В. Я. Райциним, О. Є. Суриковим та ін.

ВАИВА 
 

ВІГМПРШІРВШГРШГРГГПШРОВИРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРР

         1. Поняття і показники рівня життя

     Рівень  життя — це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб.

  Потреба — це необхідність в життєвих засобах, яка набуває специфічної форми відповідно до культурного рівня та особистих якостей індивіда. Для визначення ступеня задоволення потреб фактичне споживання товарів і послуг співвідносять з мінімальними і раціональними стандартами їх споживання.

Рис.1.. Фактори, що впливають на потреби і рівень життя 

  Відповідно до конвенцій Міжнародної організації праці (МОП) кожна людина має право на такий життєвий рівень (включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування), який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, а також право на забезпечення у разі безробіття, інвалідності тощо.

  Якість життя характеризується насамперед рівнем споживання товарів і послуг, а також включає соціальні результати економічного і політичного розвитку, а саме: середня тривалість життя, рівень захворюваності, умови й охорона праці, соціальна захищеність населення, поліпшення соціального середовища, забезпечення прав людини.

       Згідно з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такі показники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом і зв’язком; охорона здоров’я, соціальне забезпечення. Виходячи з міжнародних норм необхідно також враховувати: зайнятість і умови праці, чинні соціальні гарантії, демографічні, екологічні умови, домашнє майно тощо. Окрім цього, необхідно брати до уваги поширення негативних соціально-економічних явищ, таких як інфляція, безробіття, бідність, злочинність, дискримінація в різних її проявах.

       У світовій практиці для характеристики  рівня життя використовується  такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку, котрий включає три індикатори: національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП), тривалість життя, рівень освіти населення. Ці величини співвідносяться з найвищими світовими рівнями цих показників.

       Національний дохід або внутрішній  валовий продукт (ВВП) обчислюється  в так званих доларах паритету  купівельної спроможності (ПКС), тривалість  життя — у роках, рівень  освіти — роками навчання і  грамотність дорослого населення  — у відсотках.

     Для обчислення інтегрального індексу рівня життя необхідно визначити індекси таких його компонентів у розрахунку на душу населення: харчування (за його калорійністю і вмістом білків), фонду домашнього майна (в порівнянних цінах), житла (площа з урахуванням вигод), здоров’я й охорони здоров’я (за динамікою тривалості життя, рівнем смертності, витратами на охорону здоров’я), освіти і культури (за кількістю місць навчання і витратами на освіту і культуру), послуг населенню (у порівнянних цінах) тощо.

       Рівень життя населення залежить від економічного потенціалу і значною мірою визначається величиною ВВП і структурою його використання. Джерелом підвищення рівня життя населення є зростання національного доходу, який являє собою частину сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат, тобто новостворену вартість.

     Національний дохід ділиться на фонд нагромадження і фонд споживання.Фонд нагромадження — це частина національного доходу, що використовується на розширене відтворення, збільшення невиробничих фондів, а також створення державних резервів і запасів. За рахунок другої частини національного доходу створюється фонд споживання, який використовується для задоволення невиробничих потреб (особистих і суспільних), а також на утримання організацій невиробничої сфери. Джерелом є необхідний продукт і частина додаткового продукту. До складу фонду споживання входять:

• особисте споживання населенням матеріальних благ і послуг;
• матеріальні витрати в організаціях невиробничої сфери, які обслуговують населення (освіта, охорона здоров’я, фізкультура і спорт, культурне і невиробниче побутове обслуговування, пасажирський транспорт тощо);
• матеріальні витрати в організаціях, які надають допомогу суспільству в цілому (управління, наука, оборона, служба безпеки).

   Залежно від формування і використання фонд споживання поділяється на:

• фонд заробітної плати і доходів;
• фонд суспільного споживання;
• фонд утримання суспільних організацій та апарату управління.

   Подальший розвиток суспільства супроводжується зростанням реальної заробітної плати і доходів, поліпшенням якості предметів споживання і послуг тощо. Оскільки збільшення фонду споживання має певні межі, необхідно забезпечити оптимальне співвідношення між фондами споживання і нагромадження, щоб забезпечити як високі і стабільні темпи економічного зростання, так і підвищення рівня життя.

     Показники життєвих умов населення значно погіршуються у зв’язку з нарощуванням інфляційних тенденцій, що знаходить відображення у прискореній динаміці цін на споживчі товари і послуги, співвідношенні номінальної і реальної заробітної плати. Підвищення цін на споживчі товари і послуги призводить до істотного уповільнення темпів зростання номінальної заробітної плати і падіння реальної заробітної плати.

     Для характеристики рівня життя у  вітчизняній і зарубіжній практиці використовуються показники бідності: абсолютної і відносної.

       За абсолютної бідності, бідними  є частина домогосподарств, які  не можуть забезпечити себе  необхідною сумою благ, абсолютно  необхідних для збереження здоров’я і ведення помірно активного трудового життя. За відносної бідності, бідними є частина домогосподарств, які мають низькі доходи.

       На поняття бідності як соціально-економічного  явища впливає соціальна політика, що проводиться в країні. Це поняття залежно від завдань, які виконуються, може мати різний зміст в одній і тій самій країні в різний період і в один і той самий період у різних країнах.

       Рівень бідності і чисельність  бідних залежить від межі бідності, офіційно установленої державою, яка, у свою чергу, залежить від її фінансових можливостей, оскільки декларовані межі бідності ґрунтуються на певних розмірах соціальних програм.

     Соціально-економічна характеристика бідності певної частини  суспільства визначається системою показників демографічних, економічних і соціальних.

      До демографічних показників відносять: середній розмір домогосподарства, його склад із характеристиками членів за статтю і віком, народжуваність, смертність, захворюваність членів домогосподарства.

      Економічні показники — це джерела доходів та їх використання, майно домогосподарства, зайнятість членів домогосподарства.

     Соціальні показники — це розшарування бідних, соціальні субсидії, дефіцит бюджету домогосподарства, обсяг і калорійність споживання продуктів харчування, житлові умови, споживання послуг галузей соціального комплексу. 

     2. Показники обсягів доходів населення, номінальні та реальні доходи

     Доходи  населення —  як їх загальний обсяг, так і рівень — являють собою вихідний пункт для оцінювання й прогнозування процесу відтворення національного продукту, а отже, національного доходу та національного багатства країни. Безперервність процесу «виробництво — споживання — виробництво» зумовлюється, з одного боку, виробництвом продукції, що за структурою та якістю відповідає потребам населення, а з іншого — наявністю у відповідних категорій населення достатніх доходів для придбання цієї продукції за цінами, що дозволяють виробникам працювати з рівнем прибутковості не нижчим за середній.

     Доходи окремих фізичних осіб (населення) необхідно розглядати з урахуванням розміру сплачуваних податків. Доходи окремих категорій населення істотно різні за труктурою, що впливає як на рівень цих доходів, так і на стабільність їх одержання. Різниця доходів зумовлюється такими чинниками:

• вік та стать, які визначають фізичні можливості особи щодо працевлаштування, а відповідно — й одержання доходу;
• робота за наймом чи у власному бізнесі;
• схильність до ризику.

     Зрозуміло, що ці три чинники взаємозв’язані, але можна відзначити і їх вплив окремо на складові доходу, які можуть бути об’єднані в такі збільшені групи:

1) зарплата;

2) дохід  від підприємницької діяльності, який лишається в розпорядженні  того, хто одночасно є власником  капіталу та працівником фірми  (включаючи фермерів);

3) дохід особи як власника капіталу, що вкладений у цінні папери, нерухомість, землю чи відповідні фонди (пенсійний, страховий

 і  т. ін.);

4) доходи  окремих осіб за рахунок виплат  з державного бюджету (студенти, пенсіонери, інваліди та інші);

5) інші  доходи.

  Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган (наймач) виплачує працівникові за виконану роботу.

     У дослідженні  рівня життя використовують різні показники доходів: номінальні, реальні, кінцеві, сукупні, мобільні й т. ін.

     Номінальна  заробітна плата — сума грошей, що нарахована протягом відповідного періоду за виконану працівником роботу. Заробітна плата нараховується згідно з установленими нормами оплати праці — ставками, окладами, іншими чинними формами та системами. Залежно від складових частин виокремлюють: валову заробітну плату (брутто) і чисту заробітну плату (нетто), тобто за відкиданням обов’язкових податків.

     Згідно  з рекомендаціями ООН обчислюють:

• первинний дохід у розрахунку на годувальника в поточних та незмінних цінах;
• наявний факторний дохід на душу населення в поточних та незмінних цінах;
• сукупний дохід на душу населення та домогосподарство.

     Первинний дохід — це дохід від прямої участі у виробництві чи наданні послуг, і його розрахунок має сенс лише щодо тих членів домогосподарства, які працюють.

       Наявний факторний дохід — це дохід з урахуванням розрахунків з держбюджетом: сплати податків та надходження з бюджету у вигляді прямої допомоги та пільгових послуг.

     Показник  сукупного доходу являє собою суму всіх доходів, одержаних членами домогосподарства. Діленням цього показника на кількість членів домогосподарства визначають середньодушовий сукупний дохід.

     Рівень  доходів окремих категорій населення  для реалізації їх функцій із забезпечення процесу відтворення національного продукту залежить від його грошового (номінального) вираження та рівня цін, який впливає на можливість придбати за ці гроші певну кількість (обсяг) товарів та послуг. У свою чергу, рівень номінальних доходів перебуває під впливом кількісного та якісного факторів: загального обсягу доходів, одержаних певною структурою, та ефективності праці тих, хто працює в цій структурі.

     Інша  складова, що використовується для  характеристики зміни реальних доходів, тобто купівельної спроможності населення, визначається показником інфляції.

     Інфляція  — це знецінення паперових грошей та безготівкових грошових коштів, які не обмінюються на золото. Вона зумовлюється комплексом причин, які діють у сфері виробництва, грошового обігу та державних фінансів: монопольне підвищення цін, надрозвиток кредиту, надмірні невиробничі витрати держави і т. ін.

      Сума  наявних доходів населення складається  із суми витрат населення на товари та послуги, а також приросту заощаджень населення.

     Реальні доходи являють собою купівельну спроможність номінальних доходів і визначаються обсягом товарів та послуг, що можуть бути придбані за отримані номінальні доходи. Індекс номінальних доходів характеризує зміну таких доходів у звітному періоді порівняно з доходами в такому самому за тривалістю попередньому періоді. Індекс реальних доходів характеризує зміну купівельної спроможності населення у звітному періоді порівняно з базовим.

     Проте індекс реальних доходів — узагальнюючий. І прямо використовувати його для оцінювання рівня доходів — це те саме, що й визначати середню температуру хворих у лікарні для характеристики стану їхнього здоров’я: при середній температурі 36,6° один уже помер, а в іншого — жар 42°. Аби цього не сталося в нашому випадку, необхідно вимірювати й аналізувати доходи окремих категорій населення.

    Одним з важливих показників доходів є  прожитковий мінімум, який характеризує в грошовому вираженні мінімальний набір споживчих благ, що необхідні для задоволення основних потреб людини. З використанням рядів розподілу населення за розміром доходів обчислюється також частка тих, чий дохід нижчий від прожиткового мінімуму (існує ще менший показник — нижчий від порогу бідності). Це найбідніше населення, яке найбільше потребує соціального захисту. Згідно з методикою Європейської Економічної Комісії ООН до найбідніших належать ті групи населення, середньодушовий дохід у яких не перевищує 2/3 середнього доходу по країні в цілому. Кількісну оцінку диференціації за рівнем доходу можна дістати, обчисливши коефіцієнти диференціації, які характеризують співвідношення доходів найбільш і найменш забезпечених груп населення.  

    3. Показники обсягу структури та рівня споживання матеріальних благ та постуг

    Показники обсягу споживання матеріальних благ і послуг характеризують середні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м’ясо, молоко, яйця, риба, хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти) та платних послуг. Середні рівні споживання продовольчих товарів можна розрахувати за допомогою балансових розрахунків валових ресурсів м’яса, молока, яєць, картоплі, зерна, овочів, що робляться для обчислення показників розвитку сільського господарства. Обсяг споживання платних послуг прогнозується відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на основі прогнозних споживчих бюджетів і балансу грошових доходів і витрат населення.

    Для прогнозування рівня життя населення  та його державного регулювання використовують показники соціальних гарантій населенню, такі як: прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет); величина вартості; прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» з продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія; стипендія; допомога та інше.

    Споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, який характеризує обсяг іструктуру споживання населенням (або його окремими суспільними верствами) матеріальних благ та споживчих послуг.

    Споживчий бюджет складається з індивідуального  бюджету, що формується індивідуальними доходами, та грошової оцінки послуг, які надаються населенню із суспільних фондів споживання.

    Розрахунки  споживчого бюджету проводять у  цінах відповідних років.

Прогнозування бюджету здійснюється з допомогою  побудови моделі динаміки і структури споживання, орієнтованої на досягнення раціонального споживання населенням матеріальних благ і послуг.

    Прогноз споживчого бюджету застосовується для:

    а) оцінки досягнутого рівня життя  населення;

    б) пошуку найбільш ефективних шляхів поліпшення добробуту народу;

    в) обгрунтування рівня доходів сімей, оплати праці, доходів, соціальних виплат та пільг.

    Мінімальний споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, що визначає такий обсяг доходів, який уможливлює задоволення потреб в їжі, одежі,

предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних фізіологічних норм, достатніх для життєдіяльності здорової дорослої людини, розвитку дітей, збереження здоров’я людей похилого віку.

    Розмір  споживання за мінімальним бюджетом обумовлюється:

    а) рівнем матеріального виробництва;

    б) умовами життєдіяльності людей.

    Мінімальний споживчий бюджет розраховується за такими методами:

    — статистичний метод, за яким існуюча структура споживання береться за

мінімальну  і використовується для формування мінімального споживчого бюджету. Метод доповнюється бюджетними обстеженнями, які дають змогу ліпше обгрунтувати обсяг і структуру споживчих витрат;

    — структурний метод означає використання існуючого співвідношення між

видами  витрат населення на придбання матеріальних благ і споживчих послуг, зокрема між продовольчими та іншими товарами для прогнозування

структури бюджету на майбутнє;

       — нормативний метод спирається на використання науково-обгрунтованих нормативів споживання окремими громадянами чи їхніми сім’ями матеріальних благ і послуг. Цей метод дає змогу встановити межу бідності, коли відтворення погіршується. За цією межею мінімальний споживчий бюджет уже не збігається навіть із прожитковим мінімумом.

     Енергетична цінність продуктового набору має становити  не менше 2546 ккал на добу, що відповідає міжнародним стандартам (рекомендаціям ФАО/ВООЗ), а в нашому розрахунку за рекомендацією Мінохорони здоров’я України вона дорівнює — 2008,9 ккал.

     У зв’язку з тим, що держава бере на себе відповідальність щодо забезпечення лише мінімальних гарантій, що відповідають науково-обгрунтованим мінімальним рівням споживання населенням матеріальних благ, дуже важливою для прогнозування й державного регулювання народного споживання є розробка мінімального споживчого бюджету населення згідно із законом про мінімальний споживчий бюджет, установлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати згідно з відповідним законом.

     Обчислені прогнозні рівні витрат і споживання на середньому та мінімальному рівнях можуть використовуватись для прогнозування та регулювання потреби у відповідних ресурсах, формування держзамовлення та опрацювання заходів соціального захисту і підтримки добробуту населення.

     До  системи державного регулювання  рівня життя входить, як правило, індексація грошових доходів населення. Головна мета індексації — збереження життєвого рівня населення або, як мінімум, захист його найменш забезпечених верств. Індексації підлягають грошові доходи громадян, що не мають одноразового характеру: державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці, відшкодування в разі втрати працездатності.

     Для індексації грошових доходів населення  використовують індекс споживчих цін на товари і послуги, що входять до складу мінімального споживчого бюджету.

     Компенсація передбачає відшкодування подорожчання окремих видів товарів і послуг (дитячого шкільного одягу, хліба, комунальних послуг) і передбачає виплату різниці в цінах громадянам або окремим групам громадян. 

4. Показники визначення масштабів бідності: межа, рівень та глибина

          До показників визначення масштабів  бідності належать:

     - межа бідності;

     - рівень бідності;

     - сукупний дефіцит доходів бідного  населення;

     - середній дефіцит доходів бідного  населення;

     - глибина бідності.

          Межа бідності  визначається  на  підставі відносного критерію зарахування різних верств  населення  до  категорії  бідних,  який розраховується   за  фіксованою  часткою  середньодушового  доходу (витрат) -  75%  медіанного  рівня  сукупних  доходів  (витрат)  у розрахунку на умовного дорослого.  Розрахунок сукупних витрат в еквіваленті на одну умовну особу обумовлений існуванням в домогосподарстві умовно-постійних витрат (плата за житло та паливо тощо),  тобто спостерігається так зване заощадження на  розмірі домогосподарства.  В  основу  розрахунку витрат на умовну  особу  покладено  еквівалентну  шкалу,  за  якою першому  члену домогосподарства присвоюється коефіцієнт 1,  а всім іншим - 0,7 .

    Медіанний рівень   доходів   (витрат)  -  це  рівень  доходів (витрат), який знаходиться в середині упорядкованого за зростанням середньодушових показників доходів (витрат) ряду населення.

     Межа бідності   -  рівень  доходу,  нижче від якого є

неможливим  задоволення основних потреб.  На сучасному  етапі  застосування  показника  витрат,  а   не доходів,    є   більш   доцільним.   Це   обумовлено   поширеністю незареєстрованої   діяльності,   внаслідок    чого    доходи    не віддзеркалюють   фактичного   рівня   життя  переважної  більшості населення.

     Вартісне значення  межі  бідності  є  основою  для віднесення населення до категорії бідних.