Рівненський природний заповідник. 3

 «Рівненський природний заповідник»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Розділ 1. Основні відомості…………………………………………………3

1.1 Історія створення……………………………………………………..3

1.2 Структура……………………………………………………………..5

Розділ 2. Природні умови…………………………………………………...6

2.1 Географічне положення……………………………………………...6

2.2 Геологічна будова…………………………………………………....6

2.3 Геоморфологія………………………………………………………..7

2.4 Гідрологічні умови…………………………………………………...7

2.5 Кліматичні умови…………………………………………………….9

2.6 Ґрунтовий покрив…………………………………………………….9

2.7 Флора………………………………………………………………….9

2.8 Фауна………………………………………………………………...14

Розділ3. Діяльність…………………………………………………………18

3.1 Охоронна діяльність………………………………………………...18

3.2 Співробітництво……………………………………………………..20

Список використаних джерел……………………………………………...21

Додотки……………………………………………………………………...22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ

 

1.1. Історія створення заповідника

У Рівненській області є чимало чарівних куточків, яким притаманне багатство чи унікальність природних умов. Особливу цінність становлять обширні болотні комплекси – території, які не зазнали значних змін внаслідок людської діяльності. Саме такі ділянки й стали основою для майбутніх природоохоронних об’єктів.

На території України не було заповідника, який би в достатній  мірі відображав природні умови Полісся, тому поява такої установи залишалося лише питанням часу. Так, ще у 80-х роках, в «Рекомендациях по формировании экологических систем охраняемых природных объектов в УССР» для збереження болотних комплексів і рідкісних болотних видів була обґрунтована доцільність створення Рівненського біосферного заповідника на площі 130 тис. га з включенням в нього лісо-болотних заказників «Перебродівський», «Сомине», «Сира Погоня», «Кремінне» і прилеглих лісів. В якості його філіалу передбачалась організація Білоозерського заповідника.

В тих же 80-х роках, усе більш  очевидною постає необхідність створення  Рівненського природного заповідника, територія якого обіймала б три  існуючих болотних і лісо-болотних заказники – «Перебродівський», «Сира Погоня» та «Білоозерський». Таким чином вдалося б об’єднати екосистеми з типовою для Українського Полісся флорою і фауною, багатьма рідкісними видами, льодовиковими реліктами та основними рослинними комплексами Українського Полісся. В перспективі вже існуючий Поліський (Житомирська область) і Рівненський природні заповідники мали увійти до складу запроектованого Поліського біосферного заповідника. Були й інші рекомендації. Всі вони підтримували створення і організацію єдиного Поліського біосферного заповідника призначеного для збереження типових природних екосистем, виявлення і прогнозування тенденції зміни природи Полісся під дією антропогенних факторів.

3 квітня 1999 року Указом  Президента України №356/99, з метою  збереження типових та унікальних  комплексів Українського Полісся, що мають важливе наукове, природоохоронне та естетичне значення було створено Рівненський природний заповідник, який став найбільшим природоохоронним об’єктом області та найбільшим природним заповідником України. Площа новоствореного об’єкту становила 47046,8 га. Вибір території під Рівненський природний заповідник був цілком закономірний, адже 90% його загальної площі – природоохоронні об’єкти, які мали статус заказників загальнодержавного значення: ландшафтний „Білоозерський” у Володимирецькому, загальнозоологічний „Перебродівський” у Дубровицькому і Рокитнівському, ботанічний „Сира Погоня” у Рокитнівському та гідрологічний „Сомине” в Сарненському районах Рівненської області. Всі вони були створені у відповідності до постанови Ради міністрів УРСР № 434 від 02.11.1984 р. з метою збереження в природному стані унікальних і типових комплексів та мальовничих озер. 
В 2000 р. Українською лісовпорядною експедицією ВО ”Укрдержліспроект” проведені роботи з винесенням в натуру проекту відводу земель заповідника, розробленого Рівненським філіалом інституту землеустрою 1995 року. Після винесення межових ліній і знаків в натуру жителі окремих сільських рад звернулися до Президента України з проханням змінити межі заповідника, оскільки на території заповідника виявились їх сільськогосподарські угіддя. В 2001-02 рр. Рівненським філіалом інституту землеустрою був розроблений новий проект відводу земельної ділянки для Рівненського природного заповідника. Внаслідок проведених лісовпорядкувальних робіт площа заповідника зменшилась на 4757,7 га за рахунок виключення більшості сільськогосподарських угідь, і на сьогодні становить 42288,7 га, що підтверджено відповідною Постановою Кабінету Міністрів №1271 від 14 серпня 2003 року.

1.2. Структура

Заповідник є одним з найбільших за площею (42288,7 га) природоохоронних об’єктів України. Розташований заповідник в північній частині Рівненської області на території Володимирецького, Дубровицького, Рокитнівського та Сарненського адміністративних районів на чотирьох відокремлених природних масивах: «Білоозерський», «Переброди», «Сира Погоня» та «Сомине» відповідно.

Територія заповідника  поділяється на шість лісництв:

1) Білоозерське лісництво  (масив «Білоозерський»), Володимирецький район, площа 8051 га;

2) Більське лісництво (масив «Сира Погоня»), Рокитнівський район, площа 5427 га;

3) Грабуньське лісництво  (масив «Сира Погоня»), Рокитнівський район, площа 4499 га;

4) Карасинське лісництво  (масив «Сомине»), Сарненський район, площа 10852 га;

5) Північне лісництво  (масив «Переброди»), Дубровицький район, площа 7565 га;

6) Старосільське лісництво  (масив «Переброди»), Дубровицький та Рокитнівський райони, площа 5895 га.

Садиба заповідника  знаходиться неподалік м. Сарни  в урочищі «Дубки».

 

РОЗДІЛ 2. ПРИРОДНІ УМОВИ

 

2.1. Географічне положення

Згідно фізико-географічного  районування України територія  заповідника належить до Верхньоприп’ятського та Нижньогоринського районів області Волинського Полісся зони мішаних лісів. Білоозерська ділянка заповідника належить до Верхньоприп’ятського фізико-географічного району, який тягнеться від р. Західний Буг до р. Стир. В цьому районі наявна значна кількість озер як карстового, так і заплавного походження. Болота тут займають 10% площі. Ділянки Сомино, Сира Погоня, Переброди належать до Нижньогоринського фізико-географічного району, який займає територію від р. Стир до Житомирського Полісся. Це найбільш заболочена частина Житомирського Полісся. Болота тут займають 20%.

 

2.2. Геологічна будова

У геоструктурному відношенні заповідник розташований на західній окраїні Руської платформи в межах західного схилу Українського кристалічного щита. Кристалічний фундамент знижується у західному напрямку. Розломна тектоніка зумовила поширення у межах Рівненщини давніх покривів ефузивних порід і нерівномірне нагромадження комплексів осадових відкладів. На Білоозерській ділянці кристалічні породи знаходяться на глибині біля 500 м. На ділянках Переброди, Сира Погоня, Сомине кристалічний фундамент розміщується на глибині до 200 м. Із мезозойських відкладів найбільш поширені верхньокрейдові. У напрямку на захід і південний захід зростає потужність відкладів цього віку, яка в районі озера Біле досягає 60 м. Крейдяні відклади в основному перекриваються антропогеновими, а в деяких місцях палеогеновими породами. Зрідка зустрічаються на крейдяній товщі острови неогенових вапняків. Вони відмічені в районі ділянки Сомине. Доантропогенові відклади кайнозою представлені зрідка палеогеновими морськими відкладами. 

Грунтотвірними є переважно  відклади антропогенового віку. В  районі Білоозерської ділянки значно поширені моренні відклади дніпровського льодовика. Більш поширеними є флювіогляціальні відклади. Ділянки Сомине та Сира Погоня знаходяться в межах прадолини Стир-Словечна – долини великої річки плейстоцену. Вона перетинає долини правих приток р. Прип’ять. Ширина прадолини становить 20-25 км.  
Сучасні відклади представлені алювіальними відкладами та торфами.

 

2.3. Геоморфологія

В геоморфологічному  відношенні територія заповідника  є флювіогляціальною низинною рівниною. В межах Поліської низовини поверхня являє собою низовинні плоскохвилясті рівнини з широкими терасованими долинами річок, розділеними невиразними, іноді заболоченими вододілами з еоловими, гляціальними або денудаційними формами. Плейстоценові зледеніння відіграли вирішальну роль у формуванні сучасної поверхні Полісся. Найбільш поширеними тут є форми рельєфу, утворені талими льодовиковими водами – зандрові рівнини. Головні річкові долини склалися ще в дольодовиковий час. Територія має слабий нахил на північ до долини Прип’яті. Кінцево-моренний рельєф виражений на Білоозерській ділянці. Моренні горби тут піднімаються на 15 м.

 

2.4. Гідрологічні умови

Територія Рівненського природного заповідника належить до басейну Прип’яті. Білоозерська ділянка знаходиться в басейні притоки Прип’яті – Стиру, а Переброди, Сира Погоня і Сомине – в басейні притоки Прип’яті – Горині. З водних об’єктів на території заповідника розташовані 3 карстові озера – Біле, Сомине та Старосільське (Крисина), річки Березина та Люблінка. Велика кількість води на території заповідника зосереджена в болотах і заболочених лісах. 

Каналізована річка Люблінка протікає на території масиву Сомине на відстані 600-650 м південніше однойменного озера. Вона є притокою р. Льви. Довжина  її – 29 км, площа водозбору – 140 км². В неї впадає 8 приток сумарною довжиною 30 км.

Річка Березина протікає на території  Білоозерського лісництва РПЗ. Розташована  вона у межиріччі Стиру та Веселухи, в прадолині, що утворилась внаслідок  стікання льодовикових вод. Довжина  річки – 28 км, площа водозбору – 61 км². Заплава шириною 3 км та довжиною 17 км, заболочена, тут розташований болотний масив Коза. Надзаплавні тераси слабко виражені, вкриті сосновими та вільховими лісами. Русло річки каналізоване, є частиною Мульчицької меліоративної системи. Річка впадає в канал Лоток, який, в свою чергу, в р. Стир.  
В межах ділянок Переброди, Сира Погоня ріки відсутні. Меліоративні канали наявні на всіх ділянках, найменше – на діл. Переброди, найбільше – на ділянці Сомине.

На території Білоозерської ділянки знаходиться озеро Біле, що має карстове походження. Це одне з найбільших озер в Рівненській області – займає площу 453 га. На дні озера є дві карстові лійки, глибина однієї з них досягає 26 м. Дно піщане, слабозамулене, з крейдових порід білого кольору, звідки походить назва самого озера. Озеро живиться поверхневими і підземними водами.

На території Карасинського  лісництва заповідника (масив «Сомине») розташоване озеро Сомине, яке має площу 56 га і максимальну глибину 13 м. Дно піщане.

Озеро Крисина розташоване на території Старосільського лісництва заповідника. Відноситься до басейну р. Льва. Озеро карстового походження, площа водного дзеркала становить 5,3 га. Озеро живиться підземними та атмосферними водами.

Для цих озер характерний невеликий  вміст органічних та неорганічних речовин. Вода за складом гідрокарбонатно-кальцієва. Озера оточені лісовими і болотними масивами, з якими утворюють єдиний гідрологічний комплекс.

 

2.5. Кліматичні умови

Клімат Волинського  Полісся є менш континентальним, ніж в інших областях Українського Полісся. Середня температура в липні +18°С, в січні -5,5°С. Середня річна температура +6-7°С. Заповідник знаходиться в зоні достатнього зволоження. Річна сума опадів у Верхньоприп’ятському фізико-географічному районі становить 570-600 мм, у Нижньогоринському районі – 550-600 мм. Річний хід опадів характеризується максимумом у липні (80-95 мм) і мінімумом у січні (40-50 мм). Вегетаційний період починається 5-9 квітня і триває до листопада. Перехід до безморозного періоду відбувається у середині останньої декади квітня. Тривалість безморозного періоду 140 днів.

 

2.6. Грунтовий покрив

Найпоширенішими ґрунтами є дерново-підзолисті. Вони формуються на водно-льодовикових, давньоалювіальних  відкладах та на морені. На території  заповідника, крім дерново-підзолистих ґрунтів, значно поширеними є торфово-болотні, торфувато-болотні, мулувато-болотні, лучно-болотні ґрунти та торфовища.

 

2.7. Флора

В складі флори Українського Полісся нараховується близько 2 тис. видів вищих судинних рослин. В зв’язку з тим, що заповідник складається із декількох великих ділянок, його флора може розглядатись як ядро флори Українського Полісся. На території заповідника виявлено 575 видів вищих рослин, з них мохоподібних – 12 видів, судинних 563 види, в тому числі 7 видів хвощеподібних, 6 видів плаунових, 8 видів папоротеподібних, 1 вид молодильникових, 5 видів голонасінних та 536 покритонасінних. Подальші дослідження, без сумніву, доповнять список новими видами.  
Згідно геоботанічного районування, територія заповідника відноситься до Східноєвропейської провінції Європейської широколистяної лісової області. Вона входить до Зарічнянсько-Висоцько-Сарненського геоботанічного району соснових лісів чорницево-зеленомохових та боліт різних типів, який належить до Ковельсько-Сарненського Західно поліського геоботанічного округу соснових і дубово-соснових лісів та евтрофних боліт Поліської підпровінції. В рослинному покриві Рівненського природного заповідника переважають ліси і болота (відповідно 48,3% та 48,0%). Серед лісів основні площі займають хвойні – соснові ліси, які належать до формації сосни звичайної. На багатьох ділянках у деревостані є значна участь берези, проте березово-соснові ліси в масивах соснових трапляються розсіяно, не відрізняються за флористичним складом. Серед соснових лісів заповідника найбільші площі займають соснові ліси зеленомохові, а також чорницево-зеленомохові та чорницеві. Незначні площі займають соснові ліси лишайникові, брусницеві та вересові. Трапляються також соснові та березово-соснові ліси сфагнові, що межують з лісовими та рідколісними болотами та не займають значних площ. Листяні ліси в заповіднику представлені фрагментарно в зв’язку з фізико-географічними умовами і насамперед – складом ґрунтів. Лише там, де на поверхню внаслідок давніх процесів виходить морена, на локальних площах сформувались листяні ліси з участю граба та місцями – дуба. Також незначні площі займають ліси формації вільхи чорної.

Болотна рослинність заповідника  є дуже своєрідною відносно боліт  Українського Полісся в цілому, оскільки в її складі переважають мезотрофні (перехідні) болота, в меншій мірі оліготрофні (верхові) Болота цих двох класів формацій, на яких розвинений сфагновий покрив, складають близько 80% всіх боліт заповідника. Евтрофні (низинні) болота займають 10-15% площ боліт заповідника (решту складають проміжної групи за живленням – олігомезотрофні та еумезотрофні). Співвідношення груп боліт за живленням на Українському Поліссі є зворотним – тут 80% складають низинні (евтрофні) болота. Переважання сфагнових боліт у заповіднику обумовлено розвитком їх у післяльодовикових зниженнях з переважанням бідних піщаних відкладів. 

Тип водної рослинності на території  заповідника виявлений мало. Це пов’язано з відсутністю на трьох її ділянках річкових заплав і слабким розвитком заплави на Білоозерськіій ділянці. Хоча в заповіднику є декілька озер, найбільшими з яких є Біле та Сомино, ці озера мають мезотрофний тип живлення – вода в них бідна на мінеральні речовини і береги в основному мало зарослі. Водна рослинність трапляється також в канавах і ставках. Серед водної рослинності виявлені ценози груп формацій прикріпленої рослинності з плаваючими листками, зануреної та прибережно-водної рослинності. Крім охарактеризованих типів рослинності, в заповіднику наявні невеликі фрагменти інших типів рослинності, насамперед лучної та рослинності пісків – псамофітної. 

В заповіднику на сьогодні достовірно знайдено 29 видів вищих судинних рослин, занесених до Червоної книги  України, 28 регіонально рідкісних  видів, 2 види з європейського червоного списку – смілка литовська і козельці українські, 1 вид з Додатку 1 Бернської конвенції – сон широколистий. Кожен масив заповідника відрізняється унікальністю та неповторністю природних умов. 

Сира Погоня – одне з урочищ найбільшого на України болотного масиву Кремінне, його верхова ділянка, що лежить в улоговині на межиріччі річок Льви та Ствиги. Це один з найцінніших для науки болотних масивів України. На ньому найповніше представлений основний характер торфових боліт Українського Полісся в процесі їх розвитку від евтрофної до оліготрофної стадії. Горби з пригніченою болотною сосною чергуються із обводненими мочажинами та утворюють своєрідний комплекс – горбисто-мочажинний. Болота з таким комплексом властиві зоні тайги, на Поліссі вони виключно рідкісні. Саме таким – єдиним у країні – є болото Сира Погоня. За характером рослинності, масив «Сира Погоня» є верховим, дуже обводненим болотом. Тут переважають пухівково-сфагнові оліготрофні біоценози. На підвищених горбах проростає пухівка піхвова, андромеда, журавлина, запаси якої надзвичайно великі, місцями кількість її в травостої досягає 15-20%. Зустрічаються рідкісні види, занесені до Червоної книги України – журавлина дрібноплідна, шейхцерія болотна, хамедафна чашкова, росичка англійська коручка болотна, інші. В невеличких природних озерах, характерних для масиву, водиться велика кількість рідкісних водоплавних птахів, серед яких види, занесені до Червоної книги України – лелека, журавель сірий, глухар. Тваринний світ представлений видами, як лось, козуля, дикий кабан, бобер, заєць-русак, білка, ондатра, борсук.  
Основу Білоозерського масиву складають болота і заболочені ділянки лісу, які простираються з півдня на північ від села Березина до села Озерці Володимирецького району. Тут пролягала колись льодовикова прадолина довжиною 17 км та завдовжки – 3 км, що була прадолиною річки Стир, по якій стікали льодовикові води. Згодом долина заболотилась, оточені лісами, тут формувались болотні масиви, різноманітні за своїм рослинним покривом. Більша частина боліт масиву – це низинні, найбільш багаті рослинним покривом. На них переважають осокові угруповання з добре розвинутим покривом із зелених гіпнових, рідше сфагнових мохів з розкиданими кущами верб і берізок. В рослинному покриві зустрічаються болотні орхідеї та рослини-релікти льодовикового періоду – верби лапландська і чорнична, осока дводомна, шолудивник королівський. Зовні непоказні, невеликі, ці рослини мають велику цінність для науки, є дуже рідкісними в Україні. Східна частина масиву, що прилягає до піщаної тераси, бідніша на рослинний покрив. Тут переважають сфагнові мохи, на яких проростають пригнічені соснові та березові насадження з кущами багна, андромеди, журавлини, пухівки, різних видів осок. 

Окрасою масиву є озеро  Біле. З трьох сторін до озера  підступає болотний масив, що лежить на вододілі двох річок – Стиру та Веселухи. Болото, що оточує Біле озеро, називається Коза-Березина. Боліт на Поліссі немало. Та Коза-Березина – явище надзвичайне: неначе хтось навмисне зібрав в ньому всі основні рослинні угруповання боліт Полісся. Є тут немало й рідкісних видів рослин: мучниця звичайна; чагарникові верби: лапландська і чорнична, що ростуть у тундрі; рідкісні мохи – льодовикові релікти, плаун баранець, інші. 

Основну частину масиву Переброди становлять дуже обводнені, важко прохідні болота. Західна його частина, що розташована в заплаві річки Льва, відрізняється розвитком осокових угруповань, особливо осоки омської, на південних ділянках – осоки пухнастоплодої. Далі на схід річки Льва розповсюджені мохово-осокові угруповання з осокою пухнастоплодою і сфагновими низинними мохами. Тут виявлено 11 видів сфагнових мохів, серед них декілька рідкісних для України видів. На підвищених островах і піщаних гривах болотного масиву розміщені лісові ділянки, покриті, в основному, сосною, на більш зволожених місцях лісові ділянки представлені вільхою та березою. Дуже різноманітний рослинний світ має болото Переброди. Зустрічається немало рідкісних видів: шейхцерія болотна, верба чорнична, осока дводомна, росичка середня, плауни колючий та сплюснутий, мучниця звичайна, реліктові види сфагнових мохів. В Україні немає більше жодного іншого болотного масиву такої площі, який би цілком зберіг своєрідну рослинність і флору. До того ж він заслуговує на охорону і як унікальне місце, де мешкають рідкісні та зникаючі види тварин. Саме тому в 2004 році масив віднесено до водно-болотних угідь міжнародного значення. Тут зустрічаються лось, козуля, дикий кабан, білка, бобер, а також низка видів, що занесені до Червоної книги України – горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, кіт лісовий. Це один з найбільших резерватів рідкісної орнітофауни на Україні. Масив є місцем гніздування рідкісних видів, таких як лелека чорний, скопа, змієїд, орлан-білохвіст, глухар, журавель сірий, пугач, очеретянка прудка. У весняно-осінній період часто зустрічаються перелітні гаги, дикі гуси, різні види куликів.  
Масив Сомино знаходиться на території Сарненського району на віддалі 10-15 км у південно-західному напрямку від масиву «Сира Погоня», і являє собою частину найбільшого на території Україні болотного масиву «Кремінне». Це одне із небагатьох типових для Західного Полісся боліт, що збереглися до наших днів не осушеними. Більшу частину його площі займають мезотрофні болота, і лише поблизу озера Сомино знаходиться незначна кількість евторофних боліт. Мезотрофна частина заказника представлена очеретом, волосистоплодою та омською осоками і на 60-80% покрита мохами. Прилягаюча до озера Сомине ділянка представлена волосистоплодосоково-омсько-осоковосфагновими формаціями. Рослинний світ боліт досить багатий і різноманітний за своїм видовим складом. Тут виявлено 93 види квіткових і папоротеподібних рослин, 15 видів мохів, 12 з яких – сфагнові мохи, що становить третину складу болотної флори України. Серед них ряд рідкісних видів, реліктів льодовикового періоду – верба лапландська і чорнична, осока дводомна, молодильних королівський. Зовні непоказні, невеликі, ці рослини мають велику цінність для науки.  
В масив входить одне з найкрасивіших озер Українського Полісся – озеро Сомино. Безпосередньо озеро оточують низькі піщані та торф’янисті береги, покриті сосновим, березовим та вільховим лісом.  
Важливим аспектом в дослідженні рослинності є виявлення та охорона рідкісних рослинних угруповань та видів. Серед рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, на території Рівненського природного заповідника виявлено 10 угруповань.

 

2.8. Фауна

Перші дослідження з  фауни хребетних тварин на сучасній території Рівненського природного заповідника розпочалися відносно недавно – з середини XX століття – та носили фрагментарний характер. В цей час в основному досліджувалася орнітофауна, певні узагальнення про яку були викладені у виданнях, дисертаційних матеріалах та окремих статтях (Кістяківський, 1952, 1957, Жежерин, 1969, Лесничий, 1980, 1981). У кінці XX століття орнітологи дещо активізували свої дослідження, результати яких опубліковані, як в Україні, так і за кордоном (Каталог.., 1989,1991, Горбань, 1992, Волове очко, 1993, Тгоglodytes, 1994, 1995, Аtlas…, 1997). Дещо менше приділялася увага дослідженням ссавців (Кістяківський, 1955) та риб (Полтавчук, 1976). Проте, усі зазначені вище дослідження фауни хребетних тварин стосувалися регіону в цілому, а власне сучасної території РПЗ торкалися частково. У 2004 році науково-екологічною фірмою „Світ птахів» розпочалися загальні фауністичні дослідження за хребетними тваринами території РПЗ з метою їх інвентаризації, що тривають. Такі фауністичні дослідження в РПЗ вперше започатковані з моменту його створення. За зоогеографічними параметрами територія Рівненського природного заповідника належить до Бореальної європейсько-сибірської підобласті, Східноєвропейського округу, району мішаного, листяного лісу та лісостепу, підділянки Західне або Волинське Полісся. Наявність унікальних та малопорушених ландшафтів, значних за площею боліт, значної лісистості, незначне освоєння території сприяли тут збереженню комплексу рослинного і тваринного світу, в тому числі і фауни хребетних. Важливим чинником є те, що фауна цієї частини Полісся, як і флора є відносно молодою, і процеси їх формування тривають і тепер. Фауна хребетних тварин має у наявності певну кількість погранично-ареальних видів, які перебувають тут, зокрема на південно-східній (ропуха очеретяна, тинівка лісова), південній (орябок, тетерук, журавель сірий, коловодник лісовий, сорокопуд сірий, вівчарик зелений, золотомушка жовточуба, чиж тощо) межі свого поширення.За результатами досліджень на території РПЗ достовірно встановлено постійне або тимчасове перебування 191 виду хребетних тварин, в тому числі за класами: кісткових риб – 11, земноводних – 7, плазунів – 7, птахів – 145, ссавців – 21 вид.

Фауна природного заповідника  представлена типовими комплексами  тварин. Досить розповсюдженим є бобер  річковий (не тільки європейський підвид, а й акліматизований канадський); найчисленніші мишоподібні гризуни – полівки звичайна, темна, чагарникова та щуроголова, пацюк сірий, щур водяний, миші лісова, польова та маленька; є білка. Із зайцеподібних найбільш поширеним тут є заєць-русак. Друге місце займають хижаки, представлені 14 видами: з собачих дуже поширені лисиця звичайна, вовк і єнотоподібний собака; з кунячих зустрічаються видра річкова, борсук, куниці лісова та кам`яна, норки європейська та американська, горностай, ласка, рись звичайна. З парнокопитних тут мешкають свиня дика, козуля європейська і лось. З них червонокнижні види: рись, норка європейська, видра, борсук, горностай. Серед гніздуючих птахів переважають види деревно-чагарникового орніто-комплексу; видів відкритих ландшафтів менше, відповідно до масштабу їх біотопів. З куриних тут досить часто зустрічається тетерев, рідше – рябчик, куріпка сіра, перепел і дуже рідко глухар. Із голубиних найбільш чисельними голуби: синяк, припутень, горлиці – звичайна і кільчата. Пастушкові представлені переважно лискою, курочкою водяною (місцями на озерах) і пастушком (на болотах), який є рідкісним видом. Серед куликів на окультурених ділянках поширена чайка (чибіс), у лісах із заболоченими галявинами – чорниш і бекас, на болотах ще недавно було чимало дупелів і гніздиться рідкісний на Поліссі кроншнеп великий і кулик вальдшнеп. До Червоної книги України віднесені такі види птахів: сірий журавель, лелека чорний, пугач, бородата неясить, глушець, орлан білохвіст, скопа, лунь польовий, сорокопуд сірий, кроншнеп великий, сичик-горобець, підорлики великий і малий. 

З рептилій найбільш характерні гадюка звичайна і ящірка живородна. Основу раритетної фауни хребетних  тварин складають рідкісні види, занесені до Червоної книги України (1994), Європейського  Червоного списку тварин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991), Червоного списку Міжнародного Союзу охорони природи та природних ресурсів (2000), Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, або Бернської (1979), Конвенції про міжнародну торгівлю видами, що перебувають під загрозою зникнення, або Вашингтонської конвенції (1973), Угоду про збереження афро-євразійських водно-болотних птахів (1996). Нижче представлено раритетну фауну РПЗ у структурі охоронного їх статусу. 

Серед 191 виду хребетних  тварин РПЗ, виявлених на території  заповідника, виділено 128 видів, які  знаходяться під регламентованою  національною або міжнародною охороною (крім Додатка 3 Бернської конвенції, в який включено близько 80 % фауни хребетних, частина з яких є звичайними видами в Україні, і не потребує особливої охорони). А серед них виділена раритетна компонента фауни хребетних тварин. За наявними матеріалами та національними і міжнародними критеріями оцінки раритетності виділено 8 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 33 види з Червоної книги України, 114 видів, занесених до додатку 2 Бернської конвенції та 66 видів мисливських тварин.

 

 

РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАПОВІДНИКА

 

3.1. Охоронна діяльність

Охорона заповідника покладається на службу державної лісової охорони. До охорони заповідника можуть залучатись всі штатні працівники. Заповідник співпрацює з місцевими органами внутрішніх справ, Держрибінспекцією, лісовою охороною Управління лісового господарства та іншими державними органами на основі діючого природоохоронного законодавства. Службу охорони заповідника очолює його директор. Кількість працівників лісової охорони в заповіднику на сьогодні становить 80, з них 2 інспектора з охорони природи. Крім того в складі лісової охорони створено 7 мобільних груп, що періодично здійснюють рейди на території заповідника. В розпорядженні лісової охорони заповідника знаходиться 8 одиниць техніки (легкових автомобілів марки УАЗ). В пожежонебезпечний період здійснюється чергування штатними працівниками. Заповідник забезпечений п’ятьма пожежними машинами. Є в наявності 6 стаціонарних, 10 переносних та 6 мобільних радіостанцій. Щорічно проводиться технічне навчання інспекторів.

Наукова діяльність

В Рівненській області, в зоні розташування Рівненського природного заповідника (РПЗ) багаторічні дослідження проводили науковці Сарненської дослідної станції. Результати досліджень науковців викладені у багатьох наукових працях. Великий вклад у вивчення рослинності боліт нинішнього РПЗ в післявоєнний період внесли вчені І.М.Григора (1958), Т.Л.Андрієнко, О.І. Прядко (1978) та ін. 

Значні роботи по вивченню флори, рослинності та організації  РПЗ в кінці минулого століття проведені Інститутом ботаніки ім. Н.Г Холодного АН України. В літературі описані найголовніші болотні масиви, які пізніше увійшли до РПЗ (Андрієнко, Шеляг-Сосонко,1983). 

Відразу після створення  заповідника в 1999 році співробітниками  розпочато ведення Літопису природи. Збір і обробка даних первинних  спостережень здійснюється науковими  і науково-технічними працівниками лісової охорони. В перший же рік  були розроблені і видані „Методичні вказівки з ведення найпростіших спостережень у Рівненському природному заповіднику”. Методичні вказівки належно оцінили Державною службою заповідної справи Мінприроди України, внаслідок чого, вони були впроваджені і розіслані по всіх заповідниках України.

Одним з важливих завдань, що постали при створенні Рівненського природного заповідника, було встановлення оптимальних площ для розвитку тих  чи інших видів тварин і рослин, взятих під охорону. В зв’язку з цим в 2000 році наукова діяльність заповідника розпочалася з обстеження території заповідника, а також із закладки постійних стаціонарів з метою вивчення природних комплексів заповідника, щоб у майбутньому прослідкувати, які в них будуть проходити зміни. З цією метою співробітники наукового відділу заповідника заклали 5 ботанічних пробних площ у Карасинському (район озера Сомино) і Білоозерському лісництвах (район озера Біле).  
На 2005 рік разом з науковцями з різних науково-дослідних установ закладено 42 постійні пробні площі у всіх лісництвах. Працівниками наукового відділу заповідника продовжується вивчення флори судинних рослин та рослинності, вивчення стану природних ялинників в лісових генетичних резерватах заповідника (закладено 2 постійні пробні площі), продовжено закладання комплексних стаціонарів ботанічного і лісівничого характеру, дослідження пірогенного впливу на лісові екосистеми заповідника, дослідження чисельності хребетних тварин та іхтіофауни, вимірювання рівня води на водоймах, проводиться інвентаризація водних об’єктів. 

Сьогодні в науковому  відділі працює 5 працівників, всі  основні роботи по Літопису ведуться регулярно. Видано 5 томів Літопису природи. На даний час нами створюється  музей природи в центральній  садибі заповідника, поповнюється бібліотека, науковий гербарій нараховує біля 500 гербарних аркушів. Оскільки Рівненський природний заповідник – відносно недавно створений, збір даних для Літопису природи проводиться ще не в повному об’ємі і в найближчий час планується розширення списку параметрів, що реєструються.