Різновиди буддизму

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Реферат

з дисципліни релігієзнавство

на тему:

«Різновиди буддизму»

Виконала:                              

студентка 2-го курсу                                        

спеціальності:

«Економічна кібернетика» 

групи ЕК-21

Паршина Марія.

Перевірила:

Рівне – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………….3

1. Виникнення і поширення буддизму……….…………………………………….5

2. Віровчення і культ буддизму……………………………...………………………………..6

3. Основні  напрями  в сучасному буддизмі……………………………….…………..9

ВИСНОВКИ…………………………...…………………………………….…………….13

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………….………………..14

ВСТУП

Релігія є однією зі складових  у комплексному становленні кожної людини як особистості, для формування її духовної культури, для вибору ціннісних орієнтирів у повсякденному житті. У результаті взаємодії культурно-історичного, етно-національного рівнів. аналізу релігійного феномена розкривається вся повнота властивостей релігії як соціально-історичного явища. Оскільки релігія має відношення до емоційно-почуттєвого, світоглядного і діяльнісного світу людини, грунтується на різноманітних аспектах його життєдіяльності, постільки студентам-медикам необхідні знання про всі сфери прояву релігійного феномена в їхній фаховій діяльності.

У сучасній західній філософії  дедалі зростає інтерес до східної  думки, у якій виявляється чимало паралелей з найновішими філософськими  розробками Заходу. Відтак вельми актуальним є наукове вивчення східної філософії, яке відкриває широкий горизонт для пошуку нових підходів до розв'язання філософських проблем сучасності.

З іншого боку, знання культури та розуміння способу мислення її носіїв є конче необхідним для  розуміння розгортання історичних процесів, формування морально-етичних цінностей, розвитку політико-економічних стосунків. З огляду на це незаперечною є актуальність досліджень буддизму, який відіграв та продовжує відігравати надзвичайно важливу роль у формуванні світогляду сотень мільйонів людей.

Буддизм — жива і життєдайна релігія. У різних частинах земної кулі і нині продовжують виникати нові буддійські общини, споруджуються храми.

Розповсюдженню  буддизму сприяла його здатність  пристосовуватися до місцевих умов і  вірувань різних країн.  Це також обумовило розмаїття його напрямків, течій і сект, які хоч і спиралися на вихідні канонічні постулати, але різнилися пантеоном та обрядністю.

Актуальність  теми. Буддизм розглядається і як релігійно-філософська система, і як релігія без Бога, і як вільнодумство і навіть як атеїстична позиція, чим залучає до себе увагу багатьох людей з різноманітними інтересами і поглядами. Як східна традиція, на відміну від західної, надає перевагу практиці теорії. Інтерес інтелектуальної і духовної еліти до духовної спадщини Сходу (буддизму у всіх його різновидах) пов'язаний із розумінням практики як діяльності не тільки традиційно теоцентричної, але і як будь-який інший вид діяльності, що здійснюється, щиро, безкорисливо, із повною самовіддачею.

Метою даної роботи є визначення суті буддизму, особливостей і відмітних рис віровчення, світогляду і культу, аналіз основних напрямів в буддизмі.

1. Виникнення і поширення буддизму

Буддизм — найдавніша з трьох світових релігій. Нині у світі є близько 400 млн. мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. ченців та черниць; загальну кількість визначити важко, оскільки відповідного перепису не проводилось. Більшість її послідовників мешкає у країнах Південної, Південно-Східної і Східної Азії: Шрі-Ланці, Індії, Непалі, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі, Мьянмі (Бірмі), Таїланді, Лаосі.

Буддизм виник на північному сході Індії, на території держав Магадга, Кошала і Вайшалі, де проповідував історичний будда Сіддгартха Ґаутама. Час появи цієї релігії пов'язується із датою смерті Ґаутами, яких в буддистській традиції існує дві— 544 до н.е. і 486 до н.е.

Класова нерівність доповнювалась  становою нерівністю: суспільство поділялось не лише на класи, а й касти. Належність до тієї чи іншої касти була спадкоємною. Чотири касти утворювали чотири стани: брахмани (служителі культу), кшатрії (рабовласницька знать), вайш’я (частина вільної бідноти), шудри (частково вільна біднота і частково раби). Фактично був і п'ятий стан — найнижчий на ієрархічному шаблі — чандали (частина вільної бідноти і частина рабів); належні до нього не мали ніяких прав, перебували поза будь-якими кастами. Вищі касти користувалися істотними привілеями, а нижчі зазнавали утисків.

Панівна у цей час  релігія — брахманізм — була культом лише привілейованих каст і класів, тому до культових дій допускались лише представники трьох вищих станів. Однак з розвитком рабовласництва і класовим розшаруванням чисельність нижчих верств зростала. Виникла необхідність у релігії, яка виражала б їхні інтереси.

Буддизм сформувався  у середовищі двох нижчих станів, які шукали таку релігію, яка могла б компенсувати їхню безправність у реальному житті. Тобто основними творцями цієї релігії були раби і вільна біднота. Буддизм за умови виконання всіх його приписів обіцяв краще майбутнє всім своїм прихильникам незалежно від їхнього соціального стану. У цьому полягала головна причина популярності нової релігії у широких верств населення.

2. Віровчення і культ буддизму

Головним  у віровченні буддизму є вчення про чотири благородні істини, що їх відкрив Гаутама у процесі "просвітлення" під деревом мудрості (смоківницею):

1.  Життя - це страждання. Народження, хвороби, старість, смерть і навіть сили, що підтримують у нас життя (сканди), повні страждань (сканди — це тіло, почуття, думки й сумління).

2.  Причини  страждань  - бажання, жадоба насолод, невтомний потяг до радощів і надії.

3. Аби позбавитися  страждань, слід звільнитися від  бажань, подавити в собі будь-які їх прояви.

4.  Спосіб  позбутися бажань — це наслідування  шляху спасіння, що його відкрив  Гаутама і виклав у таких восьми принципах:

1) правильне  розуміння чотирьох благородних істин;

2) правильні  прагнення, наміри;

3) правильна  мова (подолання обману та утвердження правди);

4) правильна  поведінка  (не  вбивати,   не красти,  бути людяним);

5) правильний  спосіб життя (відповідно до  людських чеснот);

6) належні  зусилля у прагненні до довершеності (постійно долати будь-які перешкоди на шляху до спасіння);

7) належний  стан розуму (самоаналіз життя); 

8) правильна  медитація (глибоке роздумування  над життям, постійне самозречення від земного).

Правильна поведінка (четвертий шлях спасіння) криє в  собі п'ять моральних заборон  — не вбивати жодної живої істоти, не красти, не обманювати, утримуватися від перелюбства і не вживати п'янких напоїв. Окрім цих заборон, є ще п'ять заборон для монахів: не їсти після обіду, не бути присутнім на танцях, на весільних заходах, не прикрашати себе, не спати на широкому чи високому ліжку, не тримати золота і срібла.

Дотримуючись восьмирічного благородного шляху спасіння та вимог буддійської моралі, людина може досягти досконалості, стати архатом (святим) і поринути в нірвану — ідеальний стан людського буття, що означає звільнення від страждань, бажань та смертної оболонки.

Буддизм не визнає існування Бога у вигляді персоніфікованої могутньої особи і стверджує, що світ змінний, потік ідеальних частинок — дхарм, із яких комбінуються існуючі речі. Смерть людини — це розклад комбінації дхарм. Сполучення їх у комбінації новонароджених визначається кармою, тобто сукупністю гріхів і добродіянь у попередньому житті. Карма — це закон відплати або закон причинно-наслідкових зв'язків. Душа людини також утворена з дхарм. Після смерті людини дхарми душі не зникають, а переходять у душу нової істоти — відбувається перевтілення душ. І тільки тоді, коли людина досягла нірвани, вона звільняється від неминучості нових перевтілень і закону карми, тобто не несе відповідальності за свої попередні перевтілення.

Космологічні уявлення буддизму зводяться до того, що світ з'явився з порожнечі. Завдяки рухові і змінам утворився матеріальний світ — сансара, який з часом зникає, поступаючись місцем тій же порожнечі. Окрім сансари, існують два непомітні світи: нірвана та бодхїсатва, царство блаженства, населене духовними істотами, які досягли стану бодхісатв (тих, чия сутність — знання), але ще не перейшли в нірвану. Бодхісатва — це світла земля, рай, володарем якого є Будда. Якщо будь-яка людина в світі сансари відмовиться від бажань або подолає їх у собі, буде знаходитись у самоспогляданні, виконувати буддійську обрядність, старанно молитись і слідувати настановам і порадам лам (монахів), тобто хубілганів (земних утілень будд і бодхісатв), то вона вийде з коловерті життя, зі стану перевтілень і перейде у світ бодхісатв, а потім — у нірвану. Отже, всі люди рівні у своїх можливостях на шляху спасіння через віру в Будду та виконання заповідей та обрядів. Своєю чергою, їм допомагають бодхісатви, які не перейшли в нірвану тільки тому, що бажають спасти людей.

Головним у буддизмі є культ Будди. Найбільш поширеною є скульптура Будди в позі лотоса, навколо якого ніби простягнуті тисячі рук із розкритими долонями. Сенс цього символу — бачити всі страждання і несправедливості, а тисячі рук — надання допомоги всім бажаючим. Розкриті долоні уособлюють допомогу, спасіння, вітання, а складені долонями руки — непротивлення злу, прощення образ. Окрім зображень різноманітних бурханів, у храмах розміщують картини (ікони) релігійно-морального змісту і картини з зображенням різноманітних буддійських святинь. Досить поширеною є картина "Колесо світу", де образно викладено буддійське вчення про перевтілення і відплату.

Обрядовий бік  буддизму має свої особливості. Богослужіння в храмах здійснюється виключно духовенством, без мирян. Останні є учасниками богослужінь — містерій, які проводяться поза храмами, на відкритих майданах. Миряни здійснюють молитви вдома перед домашніми вівтарями, у степу, поклоняються бурханам і хубілганам у монастирях, ступах (культові споруди, де зберігаються реліквії буддизму), вшановують святі місця, пов'язані з народженням, "просвітленням", проповіддю та смертю Гаутами, деревом мудрості (смоківницею) та ін. У храмах запалюють свічки, лампади, підносять пожертви з квітів та їжі. Буддійська церква має досить велику кількість служителів культу в особі монахів (лам), які перебувають у численних монастирях.

Релігійну систему  буддизму викладено в численних творах, найдавнішим із яких є палійський канон. Це — "Трипітака" ("Три кошики мудрості"). ЇЇ частинами є "Віная-пітака" (збірник ритуальних правил стародавніх буддійських громад), "Сутта-пітака" (бесіди й висловлювання Будди), "Абідарма-пітака" (метафізичні міркування Будди), а також поеми, що складаються з п'яти книг — "Сутта-пітака". Включено до канону і "Джатаку", яка містить розповіді про 550 попередніх перевтілень Будди

3. Основні  напрями в сучасному буддизмі

Розвиток буддизму був  складним, його положення неодноразово перероблялися і доповнювались відповідно до змін соціально-історичних умов суспільного життя. Звідси і наявність численних напрямів та сект у буддизмі. Зараз буддизм прийнято поділяти на 3 течії: хінаяна («вузький шлях спасіння»), або індо-південний і південно-східний буддизм; махаяна («широкий шлях спасіння»), або дао-буддизм (далекосхідний буддизм); ваджраяна, або тантраяна (центральноазіатський буддизм). Ці течії не є трьома етапами в розвитку буддизму (як вважали деякі європейські буддологи кінця 19 - початку 20 ст.); швидше за все вони мали спільні витоки в первісному буддизмі безпосередньо, але потім розвивалися відносно самостійно. Письмово зафіксовані канони хінаяни і перші сутри махаяни з’являються майже одночасно (1ст. до н.е.), а перші відомі тексти ваджраяни у 3 ст. н.е. Ці течії, розробляючи різні аспекти первісного буддизму, не різняться між собою в загальних принципах.

Перший напрям — хінаяна  — тісно взаємопов'язаний з раннім буддизмом. Він визнає Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Головним у ньому є особисте спасіння, що вважається досяжним лише через відхід від світу, тобто прийняття чернецтва. За межами Індії хінаяна поширилася лише там, куди проникли індійські поселенці (Південна та Південно-Східна Азія). У країнах цих регіонів — М'янмі, Камбоджі, Лаосі, Таїланді, Індонезії, Шрі-Ланці — буддизм сприймається як високорозвинена індійська культура, спроможна задовольнити всі верстви населення.

Другий напрям — махаяна  — визнає можливість спасіння не лише для ченців, а й для мирян. Увага зосереджується на необхідності рятувати інших, на активній проповідницькій діяльності та проникненні у різні галузі суспільного та державного життя. Подолавши аскетичні крайності хінаяни, махаяна легше адаптувалася до нових умов і вийшла далеко за межі Індії (на Далекий Схід). Другий напрям буддизму — основа багатьох місцевих тлумачень і течій буддизму.

У махаяні  склалися численні автономні общини, які, виступаючи частиною суспільства, мають специфічне віровчення і культ, здатні виконувати допоміжні функції як в інших релігіях, так і в суспільній ідеології. Тому буддизм махаяни став інтегральною частиною релігійної свідомості населення далекосхідного регіону поряд з конфуціанством, даосизмом, синтоїзмом та іншими релігіями. У кожній країні існує своя національна специфіка буддизму. Наприклад, у Японії зареєстровано 160 буддійських сект, що належать шести школам: Тендай, Сикгон, Дзьодо, Нітіран, Нара, Дзен.

Сьогодні  буддійська секта дзен (чань) набула популярності й серед молоді західноєвропейських країн, а також США. Особливості дзен-буддизму,  заснованого ще VI ст. у Китаї індійським ченцем Бодхідхармою, полягають у передачі («від серця до серця») вчення, вірі в можливість безпосереднього контакту з всеосяжною істинною мудрістю Будди, у відмові від писемності як засобу передачі вчення Будди, переконаності у здатності осягнення його зверненням до внутрішнього світу людини. Важливе зна-чення буддійська секта дзен надає практиці самодисципліни та психічному тренуванню.

Дзен приваблює  молодь сучасних цивілізованих країн  живою практикою істини, відкритою для всіх, незалежно від раси, кольору шкіри, релігійної належності. Молоді люди намагаються знайти в ній спільні риси з культурою та світоглядом країн Західної Європи.

Прихильники східних культів (у тому числі  дзен-буддизму) на Заході мало цікавляться сутністю релігійної теорії. Вони віддають перевагу практиці медитації, розглядаючи її як розумову акцію, спрямовану на приведення психіки у стан споглядальної зосередженості, вільної від негативних переживань. Створюються центри «трансцендентної медитації», метою яких є досягнення «духовного оновлення» людей, прилучення їх до так званої космічної енергії, блокування негативних емоцій та інтелектуальних стереотипів.

Захоплення необуддизмом наших сучасників у далекому та ближньому зарубіжжі, а частково й в Україні, набуло переважно утилітарного характеру. Буддійське вчення про любов до всього живого й сувору підпорядкованість людського існування велінням розуму, про знання, які повинні служити благочестивому життю та необхідні, аби позбутися страждань, відіграє у соціально-психологічному розумінні роль заспокійливого засобу для віруючого, бодай тимчасового відсторонення його від кривд і прикрощів недосконалого людського суспільства.

Третій напрям — ваджраяна, або тантраяна - буддистський напрямок, що виріс із махаяни, сформувався в VII-ХIV ст. в Тібеті. В сучасний період поширений, крім Тібету, в Монголії і Росії (Бурятія, Калмикія, Тува).

На відміну від хінаяни  і махаяни в ваджраяні існує ідея про можливість досягнення стану будди в теперішньому житті людини. Тому, крім методів, що належать шляху бодхісатви, у ваджраяні широко практикуються вправи йогів (споглядання Ідаму - божества, що сприяє просвітленню, медитація, читання мантр і т.д.). Особливого значення тут надається вшанування гуру (духовного наставника). Пантеон (сукупність богів) ваджраяни – не замкнута система. Він відкритий для включення нових міфологічних персонажів інших народів або спеціально створених найшановнішими гуру з метою практики йоги (тут можуть бути боги – покровителі окремих шкіл або навіть окремого індивіда).

Проникаючи в інші країни, буддизм вбирав у себе місцеві  релігійні традиції і видозмінювався. Так у XVI-XVII ст. буддизм проникає до Монголії, де внаслідок його злиття з місцевими культами сформувався ламаїзм, який інакше називають “тібетським буддизмом”.

Ламаїзм —  це ієрархічна церковна система, що дублює світську державну ієрархію, встановлену Чингісханом.

Цей різновид буддизму складається з двох частин. Зовнішня культова практика ламаїзму орієнтована на накопичення заслуг, подібно до хінаяни; внутрішня, духовна серцевина вчення, або вчення ваджраяни, спрямована на злиття розуму людини з космічним тілом Будди. Духовна серцевина має чотиричленну структуру, ототожнювану з ваджрою — символом вічності, сталості і непорушності. Це формула типу чотирьох істин: Лама — Будда — Дхарма — Сангха; посудина — таємниця — мудрість — велике єднання та ін. Згідно з тибетською традицією, тіло лами є Сангхою, його мова — Дхармою, його думка — Буддою. Вчення лами як живого Бога містить чотири екзотичних посвячення, які стосуються посудини, таємниці, мудрості, великого єднання.

ВИСНОВКИ

В регіоні однієї із найдавніших  цивілізацій в історії людства  за умов певних соціальних зрушень та накопичених традицій духовних пошуків виникла найперша світова релігія – буддизм. Вона була спрямована від самого початку на те, щоби дати людині відповіді на її найперші життєві запитання щодо життя і смерті, сенсу життя, засад людської поведінки та шляхів людського самовдосконалення. Буддизм наважився визнати всіх людей рівними в їх прагненнях здобути духовні засади свого життя та йти шляхом морального і духовного пошуку. У відношенні до попередніх – брахманістських та ведичних – релігійно-культових традицій він постав явищем реформаторським. Буддизм також відрізнявся і від поширених в тих регіонах аскетичних рухів, що закликали відвертатись від життя з усіма його рисами, в тому числі – не прагнути співчуття та гуманістичної допомоги ближньому. Прихильники буддизму вважають, що відкривши найпершу істину життя, істину про те, що життя є страждання, істину, яка не поставала наслідком людської гріховності чи недосконалості, а просто звичайним станом справ, Будда тим самим зупинив “колесо сансари”, оскільки довів, що можна зупинити притаманну життю спрямованість. Великий демократизм буддизму полягає в тому, що він визнає (у більшості своїх течій та сект) за кожною людиною принципову можливість здійснити саме цей життєвий подвиг. Буддизм також викливає повагу до себе вже внаслідок того, що він виявляє надзвичайну толерантність у відношенні до всіх та всіляких шляхів духовного (в даному випадку – релігійного) пошуку.

Поширюючись в різних регіонах Азії, буддизм дещо змінювався, виражаючи різні релігійні прагнення і підходи, а також, певною мірою, і культурно-історичні традиції. В той же час усі різновиди буддизму зберігали його “ядро” – пошуки певної узгодженості між завданнями поглибленого духовного самовдосконалення та багатющими проявами реального життя. Центральна думка буддизму була спрямована до питання про звільнення людини від природної її прикутості до вітальних потреб.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Релігієзнавство: Навч. посіб. Рекомендовано МОН / Яртись А.В., Васьків А.Ю. — К., 2010. — 423 с.
2. http://www.info-library.com.ua/books-text-6924.html
3. А.Н. Півнів, Буддизм, "Політична література" Москва, 1968
4. Філософський словник, "Політична література" Москва, 1986
5. Лубський В.І., Лубська M.B. Історія релігій: Підручник: У 2 т. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2007. - Т. 1. - 383 с.
6. Аляєв Г.Є. Горбань О.В. Лекції з релігієзнавства. Навч. посібник -К 1995