ВСТУП 

     Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення  ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

     Функціонування  фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

     В основу організації фінансів підприємств  покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром — прибутком.

     В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота  фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

     Фінансова діяльність — це система форм і  методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

     Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

     — фінансове прогнозування та планування;

     — аналіз та контроль виробничо-господарської  діяльності;

     — оперативна, поточна фінансово-економічна робота. Фінансове прогнозування  та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

     За  ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.

     Організація фінансів підприємств відображає галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та технологічних процесів, склад  і структуру виробничих витрат, вплив  природно-кліматичних факторів на виробництво. 
 
 
 
 
 
 

     1.ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

     Самофінансування  підприємств 

     Основним  внутрішнім джерелом фінансування є  самофінансування, пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій  чи прихованій формі. Підкреслимо, що амортизаційні  відрахування не належать до самофінансування (як це досить часто можна зустріти у вітчизняній економічній літературі). Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.

     У світовій економічній літературі, залежно  від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в балансі, виокремлюють:

     а) приховане самофінансування;

     б) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).

     Приховане самофінансування

     Ця  форма фінансування підприємства пов’язана  з використанням прихованого  прибутку. Приховування прибутку здійснюється (у розумінні західних фахівців) у результаті формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів.

     Приховані резерви — це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді.

Є два  способи формування прихованих резервів у балансі:

     1) недооцінка активів (передчасне  списання окремих активів, застосування  прискореної амортизації, незастосування  індексації, використання методу  ЛІФО при оцінці запасів тощо);

     2) переоцінка зобов’язань (наприклад,  за статтями «Забезпечення наступних  витрат і платежів», «Поточні  зобов’язання із внутрішніх розрахунків»  тощо).

     Підприємства  можуть формувати зазначені резерви  як вимушено, так і за власними розрахунками. У першому випадку приховані резерви утворюються, якщо законодавство не дозволяє здійснювати індексацію або якщо вона пов’язана з невиправдано високим оподаткуванням.

     Величина  прихованих резервів в активній стороні  балансу дорівнює різниці між  балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Досить часто величину прихованих резервів акціонерних товариств, акції яких котируються на біржі, розраховують як різницю між ринковим курсом акцій та їх балансовим курсом.

     Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

шляхом  реалізації окремих об’єктів основних та оборотних засобів;

у результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, які неможливо реалізувати  без порушення нормального виробничого  циклу (даний метод реструктуризації активів не пов’язаний з реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства).

     Формування  прихованих резервів може здійснюватися  в рамках реалізації певного типу дивідендної політики з метою  відстрочення податкових платежів чи з інших фінансово-політичних мотивів підприємства. Грамотно використовуючи облікову політику, за допомогою інструментарію прихованого самофінансування можна забезпечити стратегію стабільних дивідендів. Наявність у підприємства прихованих резервів з погляду кредиторів є позитивним чинником, зокрема в тих випадках, коли як кредитне забезпечення приймається майно, реальна вартість якого є вищою, ніж це відображено у звітності.

     До  суттєвого недоліку прихованого  самофінансування слід віднести порушення принципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні її зовнішніх користувачів.

     Тезаврація  прибутку

     Тезаврація  прибутку — це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.

     Величина  тезаврації відповідає обсягу чистого  прибутку, який залишився в розпорядженні  підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.

     Для визначення рівня самофінансування розраховують коефіцієнт самофінансування:

     Тезаврований  прибуток відображається в балансі за такими позиціями:

     у пасиві за статтями: нерозподілений прибуток; резервний капітал; статутний капітал. При тезаврації прибутку, як правило, підвищується курс корпоративних прав підприємства;

     в активі він може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об’єктів: оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.

     Необхідно пам’ятати, що нерозподілений прибуток є власністю засновників (учасників) i тому збільшує суму власного капіталу, а сума збитку відповідно зменшує суму власного капіталу.

     Серед вітчизняних економістів досить часто висловлюється думка, що нерозподілений прибуток слід спрямовувати переважно  на поповнення власних обігових коштів підприємства та формування резервів ліквідності, які можуть бути використані підприємством у разі фінансових ускладнень. З нашого погляду, вказаний підхід є хибним, оскільки наявність ліквідних активів визначається структурою останніх, незалежно від того, за рахунок яких джерел вони сформовані і від наявності резервного капіталу.

     Фінансування  підприємства за рахунок тезаврації прибутку має як переваги, так і  недоліки. До основних переваг самофінансування слід віднести такі:

     -залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;

     -відсутність затрат при мобілізації коштів;

     -не потрібно надавати кредитне забезпечення;

     -підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.

     Недоліки  самофінансування (тезаврації) у тезовому вигляді можна охарактеризувати таким чином:

     -оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;

     -обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;

     -помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, можливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому).

     Рішення на користь реінвестицій власниками прийматиметься в тому разі, якщо рентабельність вкладень в дане підприємство буде вищою, ніж прибутковість можливих зовнішніх альтернатив.

     При прийнятті рішень щодо доцільності  самофінансування слід враховувати також вплив податкового фактору на розподіл і використання прибутку підприємства. Згідно з законодавством України суми грошових коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій в корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, відповідно до договорів про спільну діяльність без створення юридичної особи на території України не включаються до складу валового доходу.

     Провівши  дослідження з питання самофінансування я дійшла до висновку що – самофінансування, як і планування зокрема безумовно  потрібні для вітчизняних підприємств. Воно повинно здійснюватися на підприємствах всіх розмірів і всіх форм власності. Підхід до кожного підприємства повинен бути окремим. Зараз підприємства отримали можливість самостійно здійснювати процес самофінансування, але вони замість того щоб перебудувати систему планування для власних потреб, можливостей свого підприємства відмовилися від нього.

     Необхідність  самофінансування ще гостріше постає в умовах фінансової нестабільності як підприємств так і економіки  в цілому. На сучасному етапі українські підприємці (на мою думку професійних менеджерів на Україні дуже мало) ставляться до самофінансування зневажливо.

     Невід’ємною частиною оздоровлення національної економіки  є програма фінансового оздоровлення, спрямована на створення надійної фінансової бази для прискорення виробничого і соціального розвитку; підвищення активності фінансових стимулів; ідентифікацію виробництва та його збалансованість. Її реалізація багато в чому залежить від рівня й постановки фінансового планування, що визначає рух фінансових ресурсів та їх відповідність матеріальним ресурсам, забезпечує реальне використання економічних важелів, органічне поєднання товарно-грошових відносин і механізму менеджменту економікою підприємства.

     2 АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА

     2.1 Розрахунок планової суми амортизаційних  відрахувань 

     Існує декілька методів нарахування амортизаційних відрахувань, наприклад, кумулятивний метод, прямолінійний метод, виробничий метод, метод зменшення остаточної вартості, метод прискореного зменшення  остаточної вартості, податковий метод та ін.. В курсовій роботі планова сума амортизаційних відрахувань нараховується податковим методом.

     Планова сума амортизаційних відрахувань розраховується виходячи з норм амортизації і  середньорічної балансової вартості основних засобів (по групах основних засобів) по формулі: 

                         (2.1) 

    де  - середньорічна балансова вартість основних засобів, тис. грн;

     - вартість основних засобів на початок планового року, тис. грн;

     - вартість основних засобів, що вводяться в плановому році, грн;

    М - число місяців функціонування основних засобів, що вводяться в плановому році (починаючи з 1-го числа місяця, що випливає за терміном введення об'єкта);

     - вартість основних засобів, що вибувають у плановому році, тис. грн;

    М₁ - число місяців функціонування основних засобів, що вибувають у плановому році (починаючи з 1-го числа місяця, що випливає за терміном вибуття об'єкта).

     Балансова вартість групи основних засобів на початок планового року розраховується по формулі: 

     де - балансова вартість групи на початок ІV кварталу, що передує плановому року,тис. грн;

      - сума витрат, понесених на  придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій і інших поліпшень основних засобів протягом ІV кварталу, що передує плановому року, тис. грн;

      - вартість виведених з експлуатації  основних засобів протягом ІV кварталу, що передує плановому року, тис. грн.;

     А - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих  в ІV кварталі, що передує плановому  року, тис. грн.

     Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних засобів у наступному розмірі (у розрахунку на календарний рік):

     група 1   -   2 %;

     група 2   -   10 %;

     група 3   -   6 %;

     група 4   -   15 %.

     При визначенні балансової вартості основних засобів необхідно врахувати, що сума витрат на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння й інші види поліпшення основних засобів, що не перевищує п'ять відсотків сукупної балансової вартості груп на початок звітного періоду, відноситься на валові витрати.

     Виходячи  з умов отримання майбутніх економічних  вигод підприємство самостійно обирає метод амортизації нематеріальних активів. Поширено застосування прямолінійного методу нарахування амортизації. (Амортизаційні відрахування за рік = (Первісна вартість – Ліквідаційна вартість) / Строк корисного використання).

     Результати  розрахунків звести в табл. 2.1. 

     1група 

Ба = 206750+1206+12400-890-11000=208466

Б2 = 208466+340*0/12-(350*9/12=208406,8 

     2група

Ба=125400+10520+7800-3860-6500=133360

Б2=133360+12*7/12-17*(12-1)/12=13335,142 

     3група

Ба=235+12130+15130-7640-11410=243385

Б2=243385+20*9/12-(12-1)/12=243378,92 

     4група

Ба=10,8+2+2,7-10-4,7=0,8

Б2=0,8+3*5/12-1,3*(12-10)/12=1,83 

     Амортизаційні відрахування за рік = (Первісна вартість – Ліквідаційна вартість) / Строк корисного використання

(21-0)/4=5,25 

     Основні засоби слугують матеріально технічною  базою виробництва, фундаментом  його вдосконалення і розвитку. Для  визначення амортизаційних відрахувань  на 4 групи і розраховують їх балансову вартість. Таким чином при розрахунку 1 групи можна побачити, що балансова вартість основних засобів складає 208466 тис.грн.

     Таблиця 2.1 – Розрахунок суми амортизаційних відрахувань на плановий рік

     Середньорічна вартість майна, яке вводиться 28,3 тис.грн. та вартість майна, яке виводиться 87,5 тис.грн. Це означає, що підприємство більше виводить основних засобів цієї групи ніж вводить. Норма амортизаційних відрахувань для першої групи становить 5% у грошовому вимірнику становить 4168,136 тис.грн. У 2 та 3 групі видно, що як у першій групі підприємство більше виводить основних засобів цих груп ніж вводить. До 4 групи входить обчислювальна техніка та програмне забезпечення для неї, інші інформаційні системи, мікрофони та ін., вартість яких вище вартості малоцінних предметів балансова вартість склала 0,8, а середньорічна вартість майна, яке вводиться 1,25, середньорічна вартість майна, яке виводиться 0,22.Таким чином в цій групі видно що підприємство більше вводить основних засобів. Сума амортизаційних відрахувань склала 0,27 тис.грн. 
 

     2.2 Розрахунок планової суми прибутку 

     Планування  прибутку починається з розрахунку планової суми собівартості, що виконується  розрахунково-аналітичним методом. Для цього усі витрати, що входять  у собівартість, підрозділяються  на наступні групи: фонд оплати праці; нарахування на фонд оплати праці; відрахування на ремонт основних засобів; умовно-постійні витрати без амортизаційних відрахувань і відрахувань на ремонт основних засобів; перемінні витрати без витрат на оплату праці і нарахування на них. Умовно-постійні витрати плануються по їхній сумі. Перемінні витрати плануються в даній роботі у відсотках до суми виручки і складають 29%.

     Плановий  фонд оплати праці визначається добутком середньоспискової чисельності  працівників на їхню середню зарплату. Нарахування на заробітну плату  визначаються по діючим нормативам у відсотках до заробітної плати і містять у собі:

     -збір  на обов'язкове державне пенсійне  страхування 33,2 відсотка;

     -збір  на обов'язкове соціальне страхування  1,5 відсотка;

     -збір  на соціальне страхування на  випадок безробіття 1,3 відсотка;

     - збір на соціальне страхування  від нещасних випадків 1 відсоток (в залежності від виду діяльності).

     При розрахунку планової суми прибутку враховується, що господарюючий суб'єкт здає в  оренду складське приміщення терміном на 1 рік. Орендна плата розраховується по формулі:

     

,                               (2.3) 

      = 340*0,08=27,2 
 

     де  - сума орендної платні, грн.

      - планована вартість складського  приміщення (по варіантах), грн.

      - процентна ставка орендної плати, % [8%].

     Примітка: Врахувати плановане введення будинку  складу.

     У плановому році суб'єкт господарювання одержує роялті- періодичні платежі  покупця ліцензії за її використання. Нарахування роялті здійснити по формулі:

                                             R=3700*0,05=1875                           (2.4) 

     де  R - річна сума роялті, тис.грн.;

     R_S - ставка роялті, %, [5%];

     S - річна вартість чистих продажів за винятком непрямих податків, зборів (по варіантах).

     Розрахунок  звести в табл.2.2 и 2.3. 

     Таблиця 2.2 - Розрахунок планової суми собівартості продукції господарського суб'єкта