Секрети педагогічної майстерності та привабливості

     Міністерство  освіти та науки України

     Криворізький  Державний Педагогічній Університет 
 
 
 
 
 
 
 

     Реферат на тему:

     «Секрети педагогічної майстерності та привабливості.»

         Виконала:

Студентка групи НАФ-08

                                                        Штанько А.І.

Кривий  Ріг 2011 

Зміст

Вступ.

1. Педагогічна майстерність та її складові.
2. Педагогічна привабливість як важлива складова особистості вчителя.
3. Майстерність вчителя у педагогічній діяльності та роботі з учнями.
4. Думки видатних педагогів та діячів культури про особистість вчителя та його майстерність.

Висновки

Список літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Яким  є це слово важливим для кожного  учня. Вучитель. Який він повинен бути? У чому полягає його завдання?

    Ким є вчитель? Людиною, яка дає конкретні знання, чи людиною, яка взяла на себе величезне завдання — виховувати людей? Ні для кого не секрет, що учні не люблять, щоб їх виховували. Вчителів, які «насильно» цим займаються, вони також не люблять. Вчитель, що лише навчає? Але й у чистому вигляді таких вчителів діти також не люблять. Щоправда, менше. «Не лізе до тебе в душу. Навчає. Навчає добре. Що іще треба?» Так відповідають вони.

    То ж ким повинен бути вчитель? Не лише вчителем, а бути Майстром!

    Вчитель — це лікар, лікар — психолог, лікар діагност — зцілитель дитячих душ.

    Вчитель — це екстрасенс. Він має вміти заворожувати своєю мовою, переконувати всіма своїми діями, захоплювати, підкоряти своїм цілям слухачів. А учні в нас в переважній більшості, як і раніше, слухачі...

    Вчитель — це священнослужитель, бо він уселяє віру в життя,  торжество людського добра та у милосердя і жаль, віру в неповторність і особливе призначення кожної людини.

    Вчитель — це дослідник. Він постійно експериментує, аналізує, вносить виправлення у свою діяльність.

    Вчитель — це громадянин, патріот у своїй про небайдужий до всіх подій, що відбуваються в житті.

    Вчитель — це філософ, що намагається зрозуміти сенс життя і розмірковує над її секретами.

    Вчитель — артист? Ні. Хіба ж він грає роль учителя? Ні, це його життя...

    Вчитель — режисер? Так! Причім, тонкий за своїм підходом.

    Вчитель — керівник? Так, найвищого рангу — генератор ідей, прогнозист, плановик, організатор.

    Вчитель — інтелігент! Він мусить бути інтелектуалом, не зацькованим міністерськими інструкціями і догмами, а таким, який не лише знає їх, а й уміє творчо переробити і збагатити філософією життя.

    Вчитель — це людина, яка володіє ґрунтовними знаннями не лише в галузі свого предмета.

    Вчитель — це чорнороб, який не соромиться виконувати з дітьми будь-яку роботу — фарбувати, ремі вати, лагодити...

    Вчитель — це людина, зі своїми слабкостями дивацтвами, стражданнями...

    Як  би хотілося, щоб учитель міг зрозуміти  ж кожного учня, а учні поважали життя кожного вчителя...

    Як  би хотілося, щоб учитель розумів, що в будь-які часи, особливо сьогодні, він особистість, за якою підлітки перевіряють свої життєві позиції. Як би хотілося, щоб учитель розумів, що, можливо, він — єдиний, хто допомагає прозріти цим молодим шукачам, самовпевненим підліткам.

    Вчитель — це і батько, і мати для багатьох. Нехай не щомиті, а в одну секунду, лише один раз під нетривалої бесіди, він зможе дати те, що шукає маленька підростаюча людина...

    Вчитель — це образ, створений століттями і тому шанований усіма. Усі чекають від людини цієї професії саме вчителювання!

    Вчитель — це Майстер. Майстер слова, Майстер звуку. Майстер думки, Майстер емоцій і настроїв. Майстер створення — констатації знань...

    Тому, для того щоб стати Вчителем, кожен  має збагнути, що урок — це не 45 хвилин спілкування з учнями, а все життя, прожите до цього даною людиною. І залежно від того, як вона його прожила, 45 хвилин уроку в кожного вчителя пройдуть по-різному...

    ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ

    Що  таке педагогічна майстерність. У  чому вона полягає? Можливо, в найпростішому  — бути гарною, доброю людиною? І все? Можливо, адже досвід свідчить, що як би ти не володів психологією, знанням свого предмета та вмінням інтерпретувати його залежно від стану учнів, але сам людина нецікава, то в учнів не буде бажання вчитися, не буде успіху в навчанні, не буде найголовнішої складової навчального процесу — довірливого ставлення твоїх вихованців до тебе і до твого предмета.

    Безперечно, важливо й те, як ти заходиш до класу, як будеш одягнений, як будеш усміхатися, засмучуватися, радіти. Авжеж, як іноді пишуть, мають бути артистичні здібності, але усе-таки все набагато глибше, набагато серйозніше, професійніше. У чому полягає педагогічна майстерність учителя? Як стати Майстром?

    Є безліч відкритих уроків, які проводили  вчителі. Майже на всіх уроках усміхнений учитель — оптиміст, чудові діти, які «все знають» і щиро прагнуть допомогти вчителеві виглядати в очах своїх побратимів якомога краще. На уроці все найвищого ґатунку — і техніка, і демонстраційні експерименти, і логіка побудови уроку, і дивні методичні прийоми. Усе чудово, але відчувається якась фальш у взаєминах, яка порушує ту інтимність, що притаманна стосункам між Вчителем і учнями.

    Відкритий урок закінчився, і дуже важко виходити з цього ідеалізованого стану  відкритого уроку...

    Звичайно, такий урок не відбувся б, якби вчитель  щодня, що уроку не виконував «чорнову» роботу, закриту для своїх колег. От у цьому закритому від глядача житті учнів і вчителів ми й спробуємо розібратися.

    З яких складових складається педагогічна  майстерність учителя? Спробуймо їх назвати.

    Головна складова — духовність учителя.

    До  того, як говорити про які-небудь механічні  дії вчителя на шляху оволодіння педагогічною майстерністю, передусім варто зазначити: якщо людина хоче стати вчителем, Майстром, то в неї має бути саме цей дух — дух учителювання. Тобто — бажання вчити. Бажання спілкуватися з дітьми. І якщо найголовнішими ліками в цьому складному житті для людини, головною радістю її існування може стати спілкування з дітьми, тоді є в ній цей дух, дух учителя. Отже, вона зможе стати Майстром. Якщо такого вчительського духу в неї немає, то жодні поради з неї не зроблять Майстра.

    «Іскра, що запалює творчість, закладена  в самому зерні духу». Так писав великий Микола Костянтинович Реріх.

    Духовність  учителя привносить в урок особливий  дух, уникає штучності в його атмосфері, дає учням задоволення від процесу навчання і, як наслідок, успішність у навчанні.

    1. Ґрунтовне знання свого предмета.

    Справді, учитель, який знає свій предмет, залишається у виграші порівняно з учителем, який у ньому «плаває». Але, що таке «знає»?

    Безумовно, учитель мусить володіти фактичними даними предмета в межах програми. Він зобов'язаний навчитися інтегрувати знання як у самому предметі (внутрішня інтеграція), так і багато знати з близьких предметів (зовнішня інтеграція). Він має знати різноманітні історичні дані, цікаві факти, приклади сучасного етапу розвитку науки, який навчає учнів, філософію предмета.

    2. Розуміння мети і завдання навчання.

    Кожна епоха, різні історичні зміни  в державі ставлять перед освітою нові завдання. На жаль, досвід спілкування з учителями дає мені право говорити про те, що багато вчителів не завжди знають, навіщо вони навчають своєму предмету. Не розуміючи цього, вони лише передають знання з теми, а відтак, і учні не в змозі збагнути, навіщо вчити даний предмет, що він дає для світосприймання.

    3. Уміння володіти технологією добору матеріалу до уроку, 
до теми.

    Часто на уроках викликає подив — учитель стільки всього розповів учням з теми уроку. Дані так і сиплються на них. А наступного уроку вчитель обурюється: «Стільки всього їм розповів на минулому уроці, а вони, ледарі, не хочуть навіть повторити або вивчити». І так з уроку в урок. Такий учитель, знаючи багато чого зі свого предмета, не здатен навчити учнів. І все тому, що не володіє технологією добору матеріалу до теми, до даного уроку.

    4. Знання, розуміння і володіння методами навчання.

    Як  часто різні комісії заважають  нам учити учнів. Приходить комісія, і ти намагаєшся провести урок так, щоб показати активність своїх вихованців. Комісія закінчила роботу, і ти заново розбираєш матеріал, який при комісії вивчав з учнями. Розбирати тими методами, які дають прекрасний результат і які навряд чи зрозуміють інспектори. Адже вони лише за одним уроком «судять» нас. Один раз прийшли, а відтак упродовж багатьох років згадуватимуть... А якщо ти проведеш урок, тому що це вимагає професійний підхід, то потім довго доведеться пояснювати, чому ти сьогодні вибрав, наприклад, репродуктивні методи, а не творчі. Тому на уроках для комісій ми вибираємо «творчі методи»...

    А насправді існує певна закономірність, визначена динаміка видозмін методів навчання залежно від мети уроку, відібраного матеріалу уроку і результату, який ми хочемо отримати на даному уроці.

    Учитель-Майстер  вбачає цю динаміку в варіюванні методів навчання. Тим, хто прагне стати майстром, слід опановувати і цю науку.

    5. Розуміння вибору форм навчання.

    У нас класно-урочна система навчання. Класична. Деякі кажуть — застаріла. Але як багато видів організації форм навчання можна «винайти» у цій системі!

    Не  потрібно боятися, що учні не зрозуміють, не приймуть. Згадайте, як В.О.Сухомлинський розсунув межі класу і вивів учнів у поле, сад, на природу...

    Фронтальна, індивідуальна і групова форми  навчання. Чи можна дотримуватися лише однієї з них? Зовсім необов'язково. Досвідчені викладачі знають, як здобувати знання, як заощаджувати час для отримання найбільшого ефекту в навчанні. Це не що інше, як уміле сполучення форм навчання.

    6. Засоби навчання.

    Досвідчений викладач інколи може в запалі вигукнути: «Гадаю, що можу навчати дітей у  порожньому класі, без жодних пристосувань. І раптом виникає ситуація, коли технічні засоби навчання, які використовував учитель, відмовили. Як починає бракувати їх. Грамотний підбір засобів навчання, раціональний підхід до їхнього добору — майстерність учителя. Декому засоби заважають, декому лінь з ними займатися, але все-таки, як добре, коли вони є. Але знову ж, має бути режисура уроку, тісно зв'язана з їх використанням. А це теж майстерність.

    7. Уміння чітко уявити собі, яким має бути результат навчання.

    Якщо  вчитель розуміє, що нема потреби  щоуроку домагатися конкретних знань, умінь і навичок, він по-іншому прогнозує результати навчання. Педагогічна прогностика — велика справа і, якщо Майстер навчився все робити не відразу, а поступово, поетапно, планомірно і розмірене, то від його роботи буде користь. Результат і мета навчання мають збігатися. Але кожен урок приносить свій результат. Як же із суми результатів всіх уроків все-таки отримати результат навчання — задоволення учнів від навчального процесу і, як результат цього, гарні знання?

    Це  майстерність. І кожен повинен  прагнути цього.

    Усі ці складові майстерності вчителя розглянуті, уявляючи навчальний процес цілісним. А це означає, що навчальний процес має таку закономірність, як взаємозв'язок елементів навчального процесу, зокрема, мети і завдань навчання; добір нового матеріалу; вибір форм і методів навчання; підбір засобів і прогнозований результат. Уміння вчителя планувати свою педагогічну працю відповідно до цих закономірностей свідчить про досить високий рівень його педагогічної майстерності. 
А які іще складові впливають на педагогічну майстерність учителя?

    8. Мотивація навчання.

    Імовірно, багато хто пам'ятає ті часи, коли вчителі вхопилися за цей новітній термін. Але хіба поняття «мотивація» нове для вчителя? Ні. Кожен  знає, що налаштованість дітей на навчання — одна з основних складових його успішності.

    Для чого учень вчиться? Це одночасно  складне і просте запитання. І від того, чи зможе вчитель із самого початку свого спілкування з класом їх зацікавити, залежить відсотків 20 успіху. Інші 80 % він добирає на наступних уроках, залучаючи дітей до тієї чи іншої діяльності.

    Безумовно, якщо класи профільні — за певним напрямком у навчанні, а твій предмет один з основних, то ніби й проблем нема. Ніби. Якщо ж це звичайний клас, то створення обстановки, у якій учні будуть учитися на кожнім уроці, — це одна з основних складових майстерності вчителя. Учитель — Майстер настрою. Майстер мобілізації учнів на навчальну діяльність.

    9. Артистизм.

    Про це дуже багато пишуть, тому й наявні певні непорозуміння. Мені здається, що артистизм учителя трохи відрізняється від артистизму в звичайному розумінні цього слова.

    Артистизм учителя полягає не в ефектному  піднесенні «себе», виконанні своєї «ролі» учителя, а в справжній щирості спілкування з дітьми. Інтелігентному спілкуванні. Інтелектуальному. Артистизм учителя — це глибинна людяність у всіх її проявах. Не “роль” завчена і зіграна, а постійний стан розуміння необхідності виконання визначеної мети. Артистизм вчителя в палкому бажанні навчити їх певним навчальним

    10. Режисура уроку.

    Кожен учитель — режисер свого уроку. Якщо він знає мету навчання в школі, розуміє, який внесок у це основне завдання школи вносить його предмет (червона нитка в спектаклі), він намагатиметься планувати свою діяльність упродовж усього періоду навчання і конкретно на кожному уроці, підкоряючи всю свою діяльність з учнями конкретній меті. При цьому на кожнім уроці буде підкоряти своїй режисурі всі прагнення.

    Пригадаймо  критичну ситуацію, у якій виявляється  кожен учитель під час підготовки і проведення відкритого уроку, коли він чітко відбирає матеріал уроку, планує діяльність учнів, з огляду на те, скільки часу йому знадобиться на виконання тієї чи іншої діяльності, Він - режисер уроку. І захоплюєшся Майстром тоді, ця режисура вдалася.

    11. Імпровізація.

    Імпровізація -  одна з основних якостей учительської майстерності. Є тема уроку, підібраний матеріал для викладу. Є чітко поставлена мета уроку. І на тлі цього запрограмованого сценарію ще є, діти. Зі своєю сьогоднішньою налаштованістю на навчання своєю сьогоднішньою налаштованістю на сприйняття тебе — вчителя. І якщо ти не зумієш імпровізувати, інтерпретувати задумане, то урок не відбудеться.

    12. Знання реальних можливостей дітей і вміння розвивати 
їхні здібності.

    Кожен урок учитель проводить у новому класі, і в кожному класі — різні учні. Є обдаровані, є ті, що захоплюються твоїм предметом, є байдужі, є такі, які, на перший погляд, не в змозі його опанувати, але люблять тебе, є такі, що вірять і довіряють тобі, є й інші. Різні діти, різна частота їхньої налаштованості на твою особистість. Дуже важливо вірити в здібності кожного учня. Знати їх, вірити і бачити, як кожен просувається по шляху віри в тебе і пізнання твого предмета.

    13. Уміння дочекатися успіху в навчанні від кожного учня.

    Майстер має бути терплячим і вірити в  учня. Вірити не стільки у свій талант навчити кожного, скільки в те, що кожен обов'язково опанує твій предмет. І якщо вчитель зміг дочекатися результатів навчання, здавалося б, від найменш здібного учня, тактовно ставився до цього учня, допомагав своєю віру в його сили, “не помічав” промахів і вмів підтримувати перші промені зацікавленості учня, то настане мить радості Майстра - це відбудеться, учень матиме успіхи в  навчанні.... І не важливі, якими будуть ці успіхи — значними чи незначними, важливо, що учень «прозрів», повірив у свої здібності. А що буде потім... все не передбачиш. Можливо, учень сягне таких щаблів, що лише тримайся! Терпіння Майстра має бути безмежним!!! 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Педагогічна привабливість як важлива складова особистості вчителя

     Як  засвідчують педагоги-практики, вплив  учителя на учнів починається  після першого візуального знайомства. Він, зрозуміло, не є прямий, але це не заперечує його значущості. Тому позиція має бути однозначною: зовнішність учителя - не дрібниця, це завжди важливо й актуально, це сходинка до успіху у справі виховання учнівської молоді.

     Зовнішність учителя - явище інтегральне, адже інтеграція - процес зближення і зв'язку поряд  із процес зближення і зв'язку поряд  із процесами диференціації. Вчитель впливає на учнів комплексом взаємозв'язаних елементів зовнішності. Культура і техніка мовлення педагога, культура і техніка рухів, одяг та культура і техніка догляду за своїм тілом - все це складники зовнішності. Кожен елемент зокрема має ряд компонентів, що складає системоутворюючу цілісність. Так, культура мовлення - це інтонація, голос, дикція, дихання. Тембр, темп, логічне структурування мовлення, гнучкість мовлення та ін. Культура і техніка + рухів - постава, хода, жести, пластика, міміка, пантоміміка. Культура і техніка догляду за зовнішнім виглядом - уміння доглядати за своїм волоссям, роботи зачіску, добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари, парфуми. Це вміння доглядати за тілом (обличчям, руками, ногами). Тільки в поєднанні цих складових створюється зовнішність, яка уособлює вчителя. Прояв складників зовнішності носить диференційований, індивідуалізований характер. Особливе внутрішнє осяяння, що передається через погляд, жест, поставу, усмішку - все це робить учителя неповторним. Як зайти в клас, привітатись із учнями, сісти, відкрити журнал, підійти до дошки, до учня - вся технологія поведінки базується на загальноприйнятих вимогах. Проте в одних - це дорожче, гарно, зрозуміло, естетично витримано і все в міру, в інших - не зовсім. Тобто, зовнішність залежить від окремої взятої особистості, від її внутрішньої педагогічної культури і притаманна саме їй. Таким чином утворюється вчительський імідж, який буває як позитивним, так і негативним. Мабуть, саме тому деяких учителів пам'ятають все життя, а інших забувають, закінчивши школу. Ось чому природним у кожного вчителя має бути прагнення до ідеалу, гармонії та вдосконалення без них людина неминуче деградує.

     Не  секрет, що діти хочуть мати вчителя  із приємною зовнішністю, вихованого, з витонченими манерами, елегантно  одягненого, із гарною модною зачіск5ою, привабливим макіяжем, бездоганно чистого і охайного. Навіть учні початкових класів легко вирізняють учителів і пишаються ними, запевняючи всіх, що у них ”найкраща вчителька”. А у підлітковому віці простежується тенденція дещо зневажливого ставлення до вчителя, одягненого недбало, зачесаного за модою 10-річної давності. У якого руки вже забули, що таке манірюк, а обличчя - макіяж. Звичайно, можна якимось чином виправити вчителя, який у вихорів повсякденних справ забуває про себе.

     Будь-яка деталь у зовнішньому вигляді й поведінці має виховне значення. “ Я повинен бути естетично виразним, - писав А.С. Макаренко, - тому я ні разу не вийшов з непочищеними чобітьми або без пояса. Я теж повинен мати якийсь блиск, у міру сили та змоги, звичайно. « Я не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений. Тому у нас стало звичкою ходити на роботу в кращому костюмі. І я сам виходив на роботу в найкращому своєму костюмі, який тільки в мене був». Педагог повинен одягатися елегантно, з урахуванням вимог моди, не доводячи компоненти зовнішнього вигляду до крайнощів. Його одяг має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писати по дошці, працювати з демонстраційними матеріалами, нахилятися, ходити між рядами парт тощо. Колір, фактура, доповнення також мають підкреслювати простоту, елегантність. Все це позитивно впливає на емоційний настрій учнів, дисциплінує їх, сприяє формуванню відчуття міри, не відвертає увагу від навчальних занять. Почуття міри потрібне і при використанні інших компоненті зовнішнього вигляду - зачіски, косметики, прикрас.  

     Загальне  сприйняття вчителя, його особистості, внутрішнього стану, формування довіри чи недовіри до його слів починається  із враження, створеного його зовнішнім  виглядом, стійкими категоріями якого є:

1. Фізичний вигляд (обличчя, постава і типові пози, хода, голос і мовлення); професія вчитель вплив імідж зовнішність;

   2. Оформлення зовнішності (одяг, зачіска, прикраси);

   3. Засоби виразної поведінки (доброзичливість, привітність, привабливість, естетична виразність та ін.)

     Естетична виразність, привабливість вчителя  виявляється і в привітності  погляду, доброзичливості обличчя, усмішці, зібраності, стриманості рухів, виправданих м'яких жестах, у поставі  й ході. Неприпустимі для педагога кривляння, метушливість, штучність жестів, в'ялість. У його зовнішності діти повинні бачити і відчувати стриману силу, упевненість і доброту. Про особистісну культуру вчителя свідчить і його зовнішня привабливість, яка виявляється і в його одязі, і гармонії ліній тіла, безлічі інших елементів.

     Творенню  привабливого образу сприяє вміле володіння  ним пантомімікою -- виражальними рухами тіла або окремої його частини. Навіть найідеальніша фігура не справить потрібного ефекту, якщо в людини неправильна постава, вона не вміє триматися. Шляхетна постава (пряма хода, зібраність) виражає внутрішню гідність, упевненість педагога. Сутулуватість, опущена голова, млявість рук здебільшого свідчать про внутрішню слабкість, невпевненість у собі. Часто постава є результатом спеціальних вправ і звички, тому вчитель має навчитися правильно стояти перед учнями на уроці, рухатись тощо.

     Емоційний стан, внутрішню налаштованість учителя  виражає і його поза -- положення  частин тіла людини (голови, тулуба, рук, ніг). Наприклад, піднята голова свідчить про впевненість у собі, виражену самосвідомість (без самозвеличування, зарозумілості), відкритість і увагу до інших. Закидання голови назад демонструє активне бажання діяльності, виклик; голова, схилена набік, -- відмову від активності, відкритість до співрозмовника, прагнення йти назустріч аж до покірності, схилена донизу -- ознака безвільності.

     Етикет  розрізняє дозволені і недозволені пози у присутності співрозмовника. Так, розсістися на стільці можна лише серед близьких друзів під час відпочинку. Така поза вчителя під час уроку -- вульгарна. Значущими є пози рольового статусу (поза домінування: підняте підборіддя, погляд “згори”, розведені плечі, прямий корпус). Уміле використання пози впливає на співрозмовника. За необхідності досягти згоди з ним доцільно синхронізувати пози, що засвідчило б однаковість позицій.

     Звички  вчителя стояти, ходити інколи заважають  йому у спілкуванні з учнями. Далеко не кожному вчителю вдається нейтралізувати подібні недоліки ерудицією, привітністю або професійною майстерністю. Тому багато з них через недооцінку тілесної експресії не можуть справитися з бар'єрами у спілкуванні.

     Оптимальний пластичний образ вчителя творять  відкрита поза, опущені або ледве  зігнуті в ліктях руки (не варто  їх схрещувати); оберненість обличчям до класу, витримування дистанції, яка  створює ефект довіри; розверненість  долонь не до аудиторії; плавна пластика, продумана зміна місцезнаходження (доцільно рухатися вперед і назад по класу, а не в сторони). Крок уперед підсилює значущість повідомлення, зосереджує увагу аудиторії. Відступаючи назад, промовець начебто дає змогу слухачам перепочити. Нахил до учня під час розмови сприймається як люб'язність, вияв уваги, відкидання назад або розмова сидячи у кріслі сприймаються насторожено.

     Деякі вчителі свідомо мінімізують  або й зовсім виключають невербальну  комунікацію з класом, вважаючи, що вона відволікає від фактичної  інформації. Вони надають перевагу застиглій позі (весь урок перебувають в одному положенні) в одному місці (захисним бар'єром слугує стіл), уникають візуального контакту з учнями. Внаслідок цього в школярів виникає бажання зайнятися чимось іншим, оскільки їм важко слухати вчителя, сприймати матеріал.

     Знаючи  особливості невербальної комунікації, вчитель має враховувати особливості  сприйняття й інтерпретації учнями рухів, що супроводжують його діяльність, сигналізують про емоційний стан, наміри, ставлення тощо. Витончені, прості рухи і пози, уникнення похитування, тупцювання, вертіння в руках сторонніх  предметів, гармонійна, плавна хода несуть інформацію про благополучний стан, доброзичливий настрій учителя. Він має враховувати, що особливості  мови рухів тіла обумовлені імпульсами людської підсвідомості, які неможливо підробити, тому до неї більше довіри, ніж до вербальної інформації (“Мова рухів тіла правдивіша, ніж мова слів”, X. Рюкле). Проте не всі рухи тіла є ефективними і доцільними засобами невербальної комунікації (наприклад, надмірне розмахування руками під час пояснення нового матеріалу, ходіння по класу під час відповіді учня на запитання та ін.)

     Для досягнення зовнішньої виразності у  процесі невербальної комунікації  педагог повинен уміти диференціювати й адекватно інтерпретувати невербальну  поведінку інших людей. Розвивати  вміння “читати обличчя”, розуміти мову тіла, час, простір у спілкуванні; розширювати діапазон засобів спілкування  шляхом тренувальних вправ (розвиток постави, ходи, міміки, організація простору, візуального контакту) і самоконтролю зовнішньої техніки.