Системы валютных курсов

12

ВСТУП

Аналіз розвитку грошово-валютних відносин свідчить, що світове співтовариство, провідні вчені постійно шукають оптимальні варіанта використання різних форм та видів цінового співставлення грошових одиниць різних держав, тобто валютних курсів.

На етапі функціонування золотого стандарту, обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на підставі їх золотого вмісту, що встановлювався кожною країною окремо. Тобто, якщо вміст американського долара визначався в 1/20 унції золота, а англійського фунта стерлінгів у ¼ унції, то легко визначити, що їх обмінний курс дорівнював співвідношенню 1 до 5. Золото оберталось не лише на зовнішньому, а і на внутрішньому (поряд з розмінними паперовими грішми) ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. Різниця між ними полягала головно в тому, що на внутрішньому ринку золото оберталось в основному в вигляді монет, а на світовому приймалось на вагу, тобто в вигляді стандартних зливків.

Така система відіграла значну позитивну роль в інтернаціоналізації світових економічних відносин, розвитку світової торгівлі. Вона забезпечувала грошам повну конвертованість, стійкість купівельної спроможності та валютних курсів, автоматичне (внаслідок міграції золота) урівноваження платіжних балансів, стабільність світових цін.

В той же час система золотого стандарту мала ряд недоліків. Вона була занадто жорсткою, дорогою. Головним її недоліком було те, що в умовах її функціонування обмежувалась можливість проведення окремими країнами власної, незалежної валютної політики. Тобто, держава не могла при необхідності автоматично збільшити кількість золотих монет в обігу, якщо в неї не було відповідного золотого запасу, або не було власного видобутку. Золото або є, або його нема.

Проведення додаткової емісії паперових грошей в умовах функціонування золотого стандарту, але при відсутності їх золотого забезпечення, приводило до їх інфляційного знецінення, відпливу золота за кордон і як наслідок – зменшення золотих запасів держави.

Сучасний етап розвитку грошово-валютних відносин, коли золото не виконує роль грошей, характеризується множинністю валютних курсів. Відбувається постійний пошук найефективніших засобів щодо стабілізації та регулювання валютних курсів.

В сучасних умовах в міжнародних економічних відносинах використовуються фіксовані, плаваючі (гнучкі) валютні курси та їх поєднання.

1. Характеристика систем валютних курсів

Фіксований валютний курс передбачає наявність офіційно зареєстрованого співвідношення валют, яке підтримується органами державного управління. Фіксований валютний курс в свою чергу можна поділити на:

1) Фіксований валютний курс в рамках валютного коридору - це курс, коливання якого допустимі тільки в зафіксованих раніше межах. Як приклад фіксованого валютного курсу в рамках валютного коридору, можна привести Європейську валютну систему, в рамках якої валютний курс міг коливатися в межах від 2,5 до 15,0 %. Якщо курс валюти держави, яка входила до Європейського союзу, наближався до верхньої або нижньої межі, то перед центральним банком цієї країни ставали такі ж проблеми, як і при системі фіксованого валютного курсу.

2) Фіксований валютний курс з можливим відхиленням - це курс, який фіксується на довгостроковий термін з врахуванням можливості незначних відхилень, але може значно змінитися, якщо порушується рівновага, або спостерігається значний вплив на курс з боку ринку. Прикладом використання фіксованого валютного курсу з можливим відхиленням є Бреттон-Вудська валютна система, в рамках якої допускалось коливання валютного курсу до 1 % в будь-який бік від встановленого паритету відносно долара США. Однак в залежності від економічної ситуації, в період з 1945 по 1972 роках було проведено більше 500 відхилень валютного курсу, що значно перевищували встановлені межі. Якщо курс вчасно не 102 коригується, то для проведення інтервенції такий режим буде надто дорогим.

3) Валютний курс фіксований центральним банком - це курс, установлений та зафіксований центральним банком для вирішення певної проблеми або стабілізації економічної ситуації в країні. Він більш жорсткий порівняно з фіксованим курсом з можливим відхиленням, як правило фіксується на невизначений період і може змінюватись без попереднього обумовлення. Прикладом валютного курсу фіксованого центральним банком може слугувати фіксація валютного курсу в Україні в 1993-1994 роках.

Важливим питанням при фіксації валютного курсу є вибір валюти чи певного набору валют на яку буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило, вибір такого стандарту обумовлюється особливістю зовнішньоекономічних зв'язків країни, або пріоритетами валютної політики.

Національні валюти можуть бути прив'язані:

- до СДР, це курси валют Лівії, М'янми, Руанди, Сейшельських островів (всього чотири країни);

- до долара США, це курси валют Аргентини, Сірії, Панами, Венесуели та ін. (всього двадцять три валюти);

- до французького франка, це курси валют країн колишніх колоній Франції та країн-членів Західно-Африканського Економічного Співтовариства та Центрально-Африканського Союзу, що входять в зону франка (всього чотирнадцять країн):

- до інших валют, до ранду ПАР - курси валют Намібії, Лесото, Свазіленду; до російського рубля - курс валюти Таджикистану (всього сім валют);

- до кошика валют. Це валюти прив'язані до штучно побудованих комбінації! валют основних торговельних партнерів. Це валюти Алжиру, Кіпру, Швеції, Угорщини та інших;

валютний курс, оснований на системі змінного паритету, коли держава встановлює твердий валютний курс по відношенню до базової валюти, проте зв'язок між динамікою курсів не автоматичний, а встановлюється за спеціальною формулою, яка враховує різницю в темпах зростаннях цін. Це валюти Бразилії, Чилі, Колумбії, Мадагаскару та ін.

Під плаваючим валютним курсом розуміють такий курс, рівень якого визначається на ринку під впливом попиту та пропозиції.

Плаваючий валютний курс в свою чергу можна поділити на:

1) Вільно плаваючий - це курс, який формується на валютних ринках під впливом попиту та пропозиції при помірних інтервенціях центрального банку. Тобто, теоретично такий режим валютного курсу можливий, але на практиці в довгостроковому плані використовується рідко. Як правило центральні банки хоч і рідко, але проводять інтервенції. Такий курс використовують в основному економічно розвинені країни та деякі країни, що розвиваються. До них відносяться Сполучені штати Америки, Японія, Великобританія, Норвегія, Канада, Індія, Гана та інші (всього 59 країн).

Режим вільного плавання валют найбільш поширений серед країн з розвиненою ринковою економікою та високим рівнем доходів населення. Його успішно використовують в умовах економічної та політичної стабільності, повної відсутності інфляції або незначного її рівня.

2) Регульований плаваючий валютний курс - це курс подібний
до вільно плаваючого, але при більш значному втручанні
центрального банку в процес його формування. Використовується
Ізраїлем, Україною, Туреччиною, Росією, Польщею та ін.
(всього 36 країн).

Режим керованого плавання полягає в тому, що держава вибирає валютний режим з врахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись не використовувати жорстке фіксування або вільне плавання. Керований плаваючий курс, який інколи називають змішаним, можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс.

Однією з форм такого контролю є встановлення так званого курсового валютного коридору - встановлення мінімальної та максимальної межі коливання валютного курсу. Для проведення такої політики необхідні або значні валютні резерви, або періодичне позитивне та негативне коливання сальдо платіжного балансу. При чому, чим більш нестабільний стан економіки держави, тим більші повинні бути запаси валюти. Досвід країн, що використовують режим регульованого плавання валюти показує, що його використання потребує значної матеріально-технічної бази, відповідного методичного забезпечення, високої майстерності та професіоналізму, оскільки дуже важко оцінити, коливання валютного курсу є тимчасовими чи пов'язані з негараздами в макроекономічному плані.

3) Режим спільного плавання курсів валют - використовувався
країнами ЄС до введення єдиної валюти євро для розрахунків країн-
членів Європейського Союзу з іншими членами що знаходились в
поза союзній зоні.

Система множинних валютних курсів характеризується розмаїттям валютних курсів, кожний з яких використовується для певного набору операцій. Режим множинних валютних курсів виникає тоді, коли для купівлі та продажу валюти існує більше ніж один курс.

Система множинних валютних курсів може використовуватися урядами країн, що розвиваються, як засіб збирання додаткових доходів. Додаткові доходи виникають, коли центральний банк продає валюту за значно завищеним валютним курсом, ніж купує.

Множинні валютні курси можуть також використовуватися для субсидіювання або оподаткування певних секторів економіки (завищений валютний курс виступає своєрідним податком на імпортерів, а занижений - на експортерів).

Система множинних валютних курсів має свої як позитивні, так і негативні сторони. Вона найбільш прийнятна для країн, що роблять перші кроки в напрямку ринкової системи курсоутворення та конвертованості національної грошової одиниці, а також для вирішення короткострокових тактичних цілей. Однак тривале їх використання може негативно вплинути на стан економіки, оскільки нагромаджуються негативні тенденції в розподілі ресурсів, а також змінюється структура відносних цін.

Система подвійних валютних курсів використовується в умовах активної валютної спекуляції. її сутність полягає в подвійному котируванні національної валюти окремо по комерційним та валютним операціях.

Характеристику систем валютних курсів представимо у вигляді таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

Характеристика систем валютних курсів

2. ПОРІВНЯННЯ ПЛАВАЮЧОЇ ТА ФІКСОВАНОЇ СИСТЕМ

Різні системи валютних курсів мають свої переваги та недоліки.

Перевагами плаваючих валютних курсів можна вважати те, що визначаються вони в основному ринковими силами під впливом попиту та пропозиції, і відображають реальний стан економіки держави. Якщо ринки працюють ефективно і валютний курс вільно плаває, то в спекулянтів не буде можливості отримувати прибуток за рахунок центрального банку. Попит та пропозиція на іноземну валюту буде балансуватись ринком і в центрального банку не буде потреби проводити валютну інтервенцію. Тому зовнішні потоки не будуть впливати на внутрішні монетарні показники і буде проводитись незалежна грошово-кредитна політика.

Недоліками плаваючих валютних курсів можна вважати те, що може виникнути ситуація, коли валютний курс може перебувати на необумовленому економічними прогнозами рівні. Майбутній валютний курс може бути взагалі не визначеним, що може створити труднощі для підприємств в сфері планування та ціноутворення. В деяких ситуаціях від невизначеності прогнозу валютного курсу можна застрахуватися використовуючи форвардні або ф'ючерсні угоди, проте такі дії супроводжуються додатковими витратами.

Проведення зваженої внутрішньої грошово-кредитної політики може бути порушено, коли уряд та центральний банк, не маючи можливості протидіяти падінню валютного курсу, вимушені будуть проводити інфляційну бюджетну та грошово-кредитну політику.

Перевагами фіксованого валютного курсу можна вважати те, що фіксований валютний курс, коли він стабільний, дає підприємствам учасникам зовнішньоекономічної діяльності основу для планування та ціноутворення. Режим фіксованого валютного курсу може використовуватися у випадках, коли в державі не достатньо розвинені інструменти для проведення ринкової грошово-кредитної політики.

Недоліком фіксованих валютних курсів можна вважати те, що на сьогоднішній день не існує надійного способу для визначення, чи є обраний валютний курс оптимальним. Ні уряд, ні центральний банк не можуть з впевненістю сказати, що вони краще за ринок знають в якій точці знаходиться курс рівноваги.

Крім того, центральному банку необхідно мати достатню кількість валютних резервів, та бути готовим провести валютну інтервенцію.

Порівняння фіксованих та плаваючих валютних курсів і відповідно систем валютного регулювання дають змогу зробити висновок, що жодна з цих систем на має суттєвих переваг. Плаваючі валютні курси як правило не стійкі що до короткострокових періодів, проте в довгостроковій перспективі вони достатньо гнучкі і відображають стан економіки. Фіксовані валютні курси мають перевагу з точки зору короткострокової стабільності, але вони виявляються надзвичайно нееластичними в довгостроковій перспективі. У зв'зку з цим, більшість країн віддають перевагу керованому плаваючому валютному курсу.

3. ВАЛЮТНА ІНТЕРВЕНЦІЯ ТА Спільне плавання

Однією із форм валютного регулювання та валютного кон­тролю є введення так званого валютного коридора — фіксованих державою меж зміни валютного курсу національної гро­шової одиниці до валют (валюти) провідних країн. У кінці 1997 р. валютний коридор гривні до долара США рішенням Кабінету Міністрів і Національного банку України було вста­новлено в межах 1,75 — 1,95. У січні 1998 р. межі валютного коридору було змінено, і на 1998 р. вони становили 1,80 — 2,25, проте у вересні 1998 р. межі коридора було розширено до 2,5 — 3,5 грн. за 1 дол. США. З лютого 1999 р. коридор встановлено в межах 3,4 — 4,6 грн. за 1 дол. США.

Крім того, Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за валютообмінними операціями як на міжбанківському ринку, так і для обмінних пунктів.

Нині вибір керованого плаваючого курсу найбільш повно відповідає сучасному стану економіки України. Сьогодні Національному банку України відводиться значна роль в організації валютного ринку, проведенні ефективної відсоткової політики та порядку здійснення валютних операцій. Слід за­уважити, що можливості створення ефективного валютного ринку дещо обмежені через його малі розміри, недостатньо розвинутий ринок цінних паперів тощо. Крім того, в умовах нинішньої нееластичності торгових цін виникає потреба в значному коригуванні валютного курсу, що може негативно по­значитися на процесах руху іноземного капіталу.

Важливими інструментом формування ефективного валютного курсу на сучасному етапі розвитку ринкових відносин є валютні інтервенції, які здійснюються Національним банком України. При використанні цього інструмента чільне місце належить наявному валютному резерву, який дає змогу НБУ проводити активну політику на валютному ринку України. Однак слід па­м'ятати, що хоча валютні інтервенції Національного банку належать до ринкових методів впливу на попит та пропозицію, проте такі дії можуть розглядатися як ефективні тільки в короткостроковому періоді, оскільки в довгостроковому вони можуть викривлювати співвідношення попиту та пропозиції, які зумовлені реальними економічними процесами.

Різновидом флоатингу для окремих валют є фіксація паритету національної грошової одиниці по відношенню до якої-небудь "плаваючої" валюти, в результаті чого її курс до інших валют змінюється так само, як і курс провідної валюти-лідера. Таке явище називають спільним плаванням. Найпошире­нішою валютою-лідером є долар США, до якого прив'язані понад 20 національних грошових одиниць. На другому місці перебуває французький франк, який є валютою-лідером для 16 країн зони французького франка. По кілька національних грошових одиниць орієнтуються на німецьку марку, індійські рупії, південноафриканський ренд і австралійський долар.

Останнім часом деякі країни при встановленні курсів своїх національних валют використовують метод "валютного кошика" (наприклад, Польща, Угорщина, Чеська Республіка) або орієнтуються на міжнародні та колективні розрахункові одиниці: СДР (Іран, Бірма, Заїр) та євро. Приклади режимів ва­лютних курсів наведено в табл. 3.1.

Таблиця 3.1.

Приклади режимів валютних курсів

4. Закономірності динаміки валютних курсів

За час існування системи вільного курсоутворення були сформовані певні закономірності динаміки валютних курсів, які через вплив на відсоткові ставки, спрямованість експортно-імпортних потоків, конкурентоспроможність товарів на зовнішніх ринках, умови перетоку капіталів тощо приводять до певних економічних наслідків. Головними закономірностями динаміки валютних курсів є:

1. Порівняння політики фіксованих та гнучких валютних курсів і відповідно систем валютного регулювання дають змогу зробити висновок про те, що жодна з цих систем не має суттєвих переваг з погляду необхідності забезпечення повної зайнятості та стабільних цін. Гнучкі обмінні курси, як правило, нестійкі щодо короткострокового періоду, проте в довгостроковій перспективі вони достатньо гнучкі і реально відображають економічні процеси. Фіксовані валютні курси мають переваги з точки зору короткострокової стабільності, але вони виявляються надзвичайно нееластичними в довгостроковій перспективі. У зв'язку з цим більшість країн ринкової економіки використовують політику так званого "керованого флоатингу", одним із напрямів якої є встановлення валютного коридору.

2. Курс національної валюти залежить від трьох головних чинників:

- співвідношення рівнів внутрішніх та зовнішніх цін. За інших рівних умов підвищення внутрішніх цін відповідно до теорії паритету купівельної спроможності призводить до здешевлення національної валюти, тобто до підвищення її курсу по відношенню до інших валют; характеру та інтенсивності торговельних потоків. Втрата або значне зменшення обсягів експортних ринків призводить до скорочення експорту, збільшення дефіциту платіжного балансу та знецінення національної валюти, що, в свою чергу, при конкурентоспроможності товарів на світових ринках створює умови для збільшення обсягів експорту, скорочення дефіциту платіжного балансу та подорожчання національної валюти;

- інтенсивності перетоку капіталів. Підвищення відсоткових ставок на внутрішньому фінансовому ринку сприяє залученню іноземного капіталу та подорожчанню національної валюти.

3. За умов відносної стабільності внутрішніх та зовнішніх цін коливання курсу національної валюти відображають зміну відносних цін, тобто зміну конкурентоспроможності товарів. Здешевлення (підвищення курсу) національної валюти призводить до того, що товари, вироблені в даній країні, на зарубіжних ринках будуть дешевшими, а іноземні товари на національному ринку — дорожчими. Це означає, що підвищення курсу національної валюти сприяє збільшенню обсягів експорту і скороченню обсягів імпорту, а зниження курсу (подорожчання національної валюти), навпаки, приводить до збільшення обсягів імпорту і скорочення обсягів експорту.

4. Наявність від'ємного сальдо платіжного балансу свідчить про те, що попит на іноземну валюту перевищує її пропозицію, а це, в свою чергу, спричиняє знецінення національної валюти. Позитивне сальдо платіжного балансу, навпаки, характеризує підвищення пропозиції іноземної валюти та сприяє подорожчанню національної валюти.

5. Перетік (переплив) капіталів із країни в країну залежить від рівня відсоткових ставок та очікуваних змін валютних курсів. Країни, в яких встановлені високі відсоткові ставки та функціонує стабільна грошова одиниця, є більш привабливими для іноземного капіталу. Інвестори позбавляються валют, які можуть бути девальвовані, та переводять свої капітали у валюти тих країн, де проводиться жорстка грошово-кредитна політика, що забезпечує високі відсоткові ставки та дорогу національну валюту.

6. У випадку різкого скорочення валютних резервів країни національний банк буде змушений проводити девальвацію національної валюти. Це дасть змогу відновити платіжний баланс, зробивши експортні товари дешевими, а імпортні — дорогими, що приведе до збільшення обсягів експорту і скорочення обсягів імпорту. Для того щоб нейтралізувати негативні наслідки девальвації, потрібно стабілізувати внутрішні ціни. В іншому випадку підвищення внутрішніх цін нівелює виграш від підвищення конкурентоспроможності товарів на світових ринках. Щоб цього не трапилося, необхідна жорстка фінансова та грошово-кредитна політика — політика "дорогих грошей".

ВИСНОВОК

Валютний курс визначають як вартість грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни. Валютний курс необхідний для обміну валют при торгівлі товарами і послугами, рух капіталів і кредитів; для порівняння цін на світових товарних ринках, а також вартісних показників різних країн; для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм, банків, урядів і фізичних осіб.

Існують п'ять систем валютних курсів:

1. Вільне («чисте») плавання.

2. Кероване плавання.

3. Фіксовані курси.

4. Цільові зони.

5. Гібридна система валютних курсів.

Так, у системі вільного плавання валютний курс формується під впливом ринкового попиту та пропозиції. Валютний ринок форексний при цьому найбільш наближений до моделі досконалого ринку: кількість учасників як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції величезна, будь-яка інформація передається в системі миттєво і доступна всім учасникам ринку, викривляє роль центральних банків незначна і непостійна.

В системі керованого плавання, крім попиту і пропозиції, на величину валютного курсу роблять сильний вплив центральні банки країн, а також різні тимчасові ринкові спотворення.

Україна, як і більшість держав СНД, входить до групи країн із керованими плаваючими курсами. Режим керованого плавання означає, що уряд виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс, але не зобов'язується підтримувати його на стабільному (незмінному) рівні. Прикладом може бути так званий «валютний коридор», введений в Україну з 1 вересня 1997 р. «Валютний коридор» - це такий режим курсу національної валюти, коли на певний строк встановлюються мінімальна і максимальна межі офіційного курсу валюти, а центральний банк бере на себе зобов'язання підтримувати курс у встановлених межах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 359 с. – (Вища освіта XXI століття).

2. Бездітко Ю.М., Мануйленко О.О., Стасюк Г.А. Валютне регулювання: Навчальний посібник. – Херсон: ОЛДІ-плюс, 2009. – 272 с.

3. http://1money.info/page.php?t=9&p=75