Склад і зміст загальних принципів менеджменту

Міністерство  аграрної політики та продовольства України

Дніпропетровський державний аграрний університет

Навчально-науковий інститут економіки

Факультет менеджменту і маркетингу 
 

Кафедра менеджменту і права 

САМОСТІЙНА  РОБОТА СТУДЕНТА

З ДИСЦИПЛІНИ «ОСНОВИ МЕЕДЖМЕНТУ» 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

Модуль 1. Вступ у менеджмент 

на  тему:

«Склад  і зміст загальних  принципів менеджменту» 
 
 

Виконала:

студентка ІІІ  курсу

факультету менеджменту  і маркетингу

гр. МТ–2–09              А. С. Сокол 
 
 

Перевірив:

Асистент                 О. О. Миронова 

Дніпропетровськ – 2011

ЗМІСТ 

    ВСТУП            3

    РЕФЕРАТИВНИЙ  РОЗДІЛ         4

1. Суть, природа та роль принципів менеджменту       4

2. Загальні принципи управління         9

    ВИСНОВКИ            13

    список  використаної літератури      14 

ВСТУП 

       Результативність  і ефективність управління сучасною організацією значною мірою залежить від того, яких принципів дотримуються її керівники, приймаючи управлінські рішення, і які методи вони застосовують для їх реалізації. Правильний вибір забезпечить досягнення бажаного результату найменшими зусиллями. Опора на систему об’єктивних закономірностей менеджменту здійснюється шляхом дотримання принципів ефективної менеджерської діяльності.

       Принцип – це певне правило, сформульоване на основі пізнання законів чи закономірностей чинити саме так; Тобто, це основні правила, ідеї, норми поведінки розробленні управлінською наукою та практикою, дотримання яких гарантує ефективне управління виробничо-господарської і соціальної діяльності організації. Тому знання й урахування принципів у практичній діяльності є найважливішою умовою управління. Реальний механізм дії принципів менеджменту полягає у визначенні й дотриманні їх вимог суб’єктом управління при здійсненні впливу на об’єкт управління.  
 

1.   Суть, природа та роль принципів менеджменту  

       Специфіка принципів як форми наукового  пізнання полягає в їх методологічній функції, у здатності бути засобом  організації пізнавального процесу. В управлінській практиці принципи дають змогу об´єднати елементи соціально-технічної системи (підприємства) в єдине ціле.

       Найважливіше  значення в реалізації мети організації  мають принципи менеджменту, які  використовує у своїй діяльності управлінський персонал. У принципах  менеджменту узагальнено, з одного боку, пізнані закони і закономірності, з іншого, - досвід управління, який виправдав себе. Вони визначають спосіб діяльності, взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської діяльності. Принципи управління похідні від загальних законів і відображають відносини, згідно з якими має створюватися, функціонувати і розвиватися система управління. Ігнорування принципів може створювати в управлінні ситуацію, яка в кінцевому підсумку може призвести до невдач в управлінській діяльності. Тому знання й урахування принципів у практичній діяльності є найважливішою умовою ефективного управління.

       Принципи управління - керовані правила, що визначають основні вимоги до систем, структур й організації управління. Так само, як і закономірності, принципи управління поділяються на загальні й одиничні.

       Загальні  принципи менеджменту мають відповідати  таким вимогам: визначати загальні положення, властиві організаціям різних типів і видів; відповідати законам  розвитку природи, суспільства і  бізнесу; об´єктивно відображати сутність явищ і реальних процесів управління організацією; бути визнаними суспільством. Основоположний принцип менеджменту - забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва і максимум добробуту персоналу фірми. Як відомо, принципи раціонального управління вперше було сформульовано основоположниками наукового менеджменту - Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем.

       Відомий французький підприємець А. Файоль так визначив принципи менеджменту:

• розподіл праці, що ґрунтується на спеціалізації і виробничому кооперуванні;
• поєднання влади з відповідальністю;
• дисципліна, яка передбачає безумовну підлеглість загальним цілям і завданням виробництва;
• єдиноначальність;
• єдність керівного центру;
• підлеглість індивідуальних інтересів загальним цілям і завданням;
• стимулювання працівників;
• централізація влади;
• підлеглість нижчих ешелонів верхнім, взаємна відповідальність;
• порядок;
• підтримання справедливості в розподілі роботи та її результатів;
• стабільність перебування менеджерів на своїх посадах;
• ініціатива;
• колективний дух організації.

       Суттєвий  вклад в теорію і практику управління був зроблений інженером-механіком Гаррінгтоном Емерсоном (1853-1931), який одержав освіту в Німеччині і працював в США відкрив найважливіші принципи підвищення продуктивності праці. Сьогодні, при переході до економічних, демократичних методів керівництва народним господарством, доцільними будуть думки Емерсона про організацію системи управління на підприємстві. Тип організації, який існував до цього, можна назвати командним, бюрократичним, тому що він створений не для раціонального виробництва, а для зручності роботи управлінського апарату. Емерсон говорив, що необхідно перевернути весь адміністративний цикл. Піднімаючись доверху по адміністративних східцях, ми переконуємося, що це існує не для задоволення тих, хто працює нижче. Майстер робить на заводі не для того, щоб зняти відповідальність з завідувача, а для того, щоб керувати робітниками для обслуговування їх. Ми лише сьогодні можемо по-справжньому оцінити глибину і розумність цих слів: перехід до економічних методів управління підводить нас до розуміння тієї простої істини, що не виробництво повинно підлаштовуватися до управління, а навпаки, управління повинно обслуговувати виробництво. В цьому його зміст і користь.

       Емерсон сформулював 12 знаменитих принципів продуктивності праці:

       1. Чітко поставлені цілі.

       2. Здоровий глузд. Тут наші виробники повинні мужньо визнати, що коли виробництво не працює, то цьому є конкретна причина, в т. ч. яка залежить і від нас. І як не жаль, але ситуація, описана Емерсоном сімдесят з лишком років тому, нам дуже близька і зрозуміла.

       Він говорив, що «всюди і скрізь ми бачимо одну й ту ж манію тоннажу, а  разом з нею - систематичне перевантаження заводів машинами, постійне роздування штатів і розтринькування матеріалів. Ми постійно вкладаємо в справу більше капіталу, ніж потрібно. На нас діють не організація і вміння, а тільки інвентар».

       3. Компетентна консультація. Мова йде про необхідність постійного удосконалення управління, його цілеспрямованості, вигоду залучення до цієї непростої справи спеціалістів, професіоналів. Сьогодні і ми вже дозріли до розуміння цього принципу.

       4. Дисципліна. Не дивлячись на те, що звична для нас командно-адміністративна система управління приділяла стягненням за порушення трудової і технологічної дисципліни першочергове значення, можливості цього важливого принципу використані у нас далеко не повністю. І справа зовсім не в тім, що потрібно посилити покарання, сильніше залякати працюючого. Дисципліна вимагає насамперед чіткої регламентації діяльності, коли кожен точно знає свої обов´язки, кожен усвідомлює, за що, як і ким він може бути покараний або заохочений, коли діє швидкий, повний і точний облік та контроль, коли виключається свавілля і всі рівні перед законом. Все це також завдання сьогоднішнього дня.

       5. Справедливе ставлення до персоналу. Це той самий народжений в наші дні принцип соціальної справедливості: «Краще працюєш - краще живеш».

       6.  Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік. Говорячи сучасною мовою, це принцип зворотного зв´язку. Неправильний облік, порушення зворотного зв´язку веде до збоїв у роботі системи управління. Спробуйте пройти 10 метрів із закритими очима, і Ви в цьому переконаєтеся.

       7. Диспетчеризація. Саме вона дозволяє слова плану перетворити в реальні справи виробництва. Дуже цікаве наступне зауваження Емерсона: краще диспетчерувати хоча б не сплановану роботу, ніж планувати роботу, не диспетчеруючи її.

       8. Норми і розклад. Тут розкривається думка про те, що високі результати в праці досягаються не підвищенням, а скороченням зусиль. На перший погляд, це звучить парадоксально. Як правило, не дають високого кінцевого результату і максимальні оберти верстата, робота людини на межі її можливостей. Головне - знати всі резерви продуктивності, вміло реалізувати їх і уникати невиправданих витрат праці, матеріалів та енергії.

       9. Нормалізація умов. Мова йде про те, щоб створити такі умови роботи, за яких можливості людини будуть розкриватися найкращим чином. Головне - не людину пристосувати до машини, до виробництва, а навпаки, створити такі машини і механізми, такі технології, які дали б можливість людині за той самий час виробляти більше і краще. Ця думка перегукується з ключовою ідеєю про прискорення НТП як головного важеля підвищення продуктивності праці.

       10. Нормування операцій. Звертається увага як на необхідність стандартизації способів виконання операцій, так і на регламентування часу на кожен із цих способів.

       11. Письмові стандартні інструкції. Краще за автора про це не скажеш. Існує думка, яка проповідується з великим пафосом, але зовсім безграмотна, що нібито стандартні інструкції вбивають у робітникові ініціативу, перетворюють його в автомат. Якщо згадати про те, як літає горобець, або бігає по дереву білка, то здається, що східці теж вбивають ініціативу в людини, яка спускається з шостого поверху.

       «Я  ж надаю перевагу обмеженості, здоровому  глузду, зручності і безпечності  сходинок. Працювати найшвидшим і  легшим способом - це значить скорочувати  зусилля, не знижуючи результатів, і  звільняти мозок для вищої  ініціативи, для винаходів і розробки ще кращих способів».

       12. Винагорода за продуктивність. Емерсон запропонував свою систему оплати праці, яка враховує як час, затрачений робітником, так і його вміння, яке виявляється в якості роботи.

2.   Загальні принципи управління 

       Менеджмент – це творчість, яка заснована на певних принципах:

1. Принцип єдиноначальності. Люди краще реагують на те, що ними керує один начальник.
2. Принцип мотивації. Чим ретельніше менеджери здійснюють структуру заохочення і покарання, тим ефективнішою буде програма мотивацій.
3. Принцип лідерства. Люди схильні йти за тими, в кому вони бачать засіб задоволення своїх особистих потреб.
4. Принцип науковості. Цей принцип полягає в побудові всієї системи управління на найновіших досягненнях науки менеджменту.
5. Принцип відповідальності. Необхідно мати певні інструкції, положення та системи матеріальної й іншої відповідальності.
6. Принцип правильного добору і розстановки кадрів. Якщо у вас чесний бізнес, то підбір кадрів здійснюється тільки за діловими якостями на основі правил професійного відбору і рекомендацій консультантів щодо кадрів.
7. Принцип економічності. Прибуток — це не тільки дохід, а й розумні витрати на використання людських і матеріальних ресурсів.
8. Принцип забезпечення зворотного зв'язку. Це одержання інформації про результати роботи, які дають можливість порівнювати фактичний стан з планом.

       Загальні принципи управління характеризуються тим, що мають універсальний характер, впливають на всі сфери управління і на всі галузі народного господарства.

       До  загальних принципів управління можна віднести цілеспрямованість, спланованість, компетентність, дисципліну, стимулювання, ієрархічність.

       Принцип цілеспрямованості визначений сутністю програмно-цільового управління і припускає чітку постановку цілей перед кожним підприємством та кожним його підрозділом. При цьому мета повинна бути реальною, досягнутою і визначеною чітко, що додає роботі здоровий глузд і мобілізує зусилля персоналу на її виконання.

       Принцип цілеспрямованості припускає не тільки установку цілей, але і  співвідношення цих цілей з необхідними  ресурсами. При цьому важливо  не тільки забезпечити співвідношення цілей з головними ресурсами, необхідними для їхнього досягнення, але й акцентувати увагу на саму слабку ланку, що може перешкодити досягненню цілей.

       Принцип плановості управління також зв’язаний із програмно-цільовим управлінням і передбачає складання програми дій та її реалізацію. Спланованість виявляється в нормалізації умов роботи і її розподілі між виконавцями, у координації дій виконавців і їхньому інструктуванні, а також в організації обліку і контролю за виконанням кожної роботи і програми в цілому. Реалізація цього принципу на практиці додає планову організацію всій системі управління.

       Принцип компетентності означає знання менеджером об’єкта управління або принаймні його здатність сприймати компетентну консультацію фахівців при прийнятті рішень. Принцип компетентності зв’язаний із горизонтальним поділом праці за функціями.

       Невід’ємним принципом управління є дисципліна, що повинна бути присутня у будь-якій системі управління на будь-якому рівні. Дисципліна припускає безумовне виконання вказівок керівника, посадових обов’язків, інструкцій, наказів та інших директивних документів. Рівень дисципліни значною мірою визначає культуру управління. Що стосується торгівлі, роль цього принципу особливо велика, тому що специфіка галузі обумовлює підвищені вимоги не тільки до рівня виконавської дисципліни, але і до фінансової дисципліни в комерційній діяльності, і до самодисципліни всього персоналу від менеджера до продавця. Разом з тим дисципліна повинна не об’єднувати ініціативу працівників, але й залишати місце для творчого ставлення до роботи.

       Принцип стимулювання припускає насамперед мотивацію трудової діяльності на основі використання матеріальних і моральних стимулів. Матеріальне стимулювання базується на особистій економічній зацікавленості працівників у результатах праці, моральне - в основному на психологічному впливі на працівників. Як спонукальні мотиви, тут можуть виступати різні духовні потреби працівників: потреби в приналежності, у причетності, в успіху.

       Отже, зміст принципу стимулювання було б  неправильно зводити тільки до оплати праці, як це часто відбувається на практиці. Стимулювання припускає також використання і моральних стимулів і мотивацій, а також справедливе ставлення до персоналу.

       Принцип ієрархічності передбачає вертикальний поділ управлінської праці, тобто виділення рівнів управління і підпорядкування нижчих рівнів управління вищим. Цей принцип враховується при формуванні організаційних структур управління, при побудові апарату управління, при розстановці кадрів.

       Принцип ієрархічності визначає правила  побудови чи організації окремих  її елементів. Цей принцип характерний не тільки для організацій, але і для будь-яких складних об’єктів. Він розглядає складні та великі системи як багатоступінчасті, багаторівневі, що ділять систему на елементи (рівні, ступені).

       Принцип ієрархічності визначає характер відносин, що виникають у процесі управління між суб’єктами різних рівнів, а також між суб’єктами й об’єктами управління.

       Сучасні американські теоретики визначають ці принципи дещо по-іншому. Менеджмент як специфічний вид управлінської  діяльності базується на таких принципах.

       Менеджмент  обертається навколо людини. Його завдання полягає в тому, щоб зробити  людей здатними до спільної діяльності, надати їх зусиллям ефективності і  згладити присутні їм слабкості, адже людська здатність робити внесок у суспільство настільки ж залежить від ефективності управління підприємствами, як і від власних зусиль та віддачі людей.

       Оскільки  менеджмент пов'язаний з інтеграцією  людей в їх загальному підприємстві, він глибоко вкорінився в культурі. Те, що менеджери роблять в Західній Німеччині, Британії, США, Японії або Бразилії, є, по суті справи, однаковим. Те, як вони це роблять, може бути зовсім різним. Одне із основних завдань, які стоять перед менеджерами в країнах, що розвиваються, полягає якраз у тому, щоб віднайти і розпізнати ті елементи їх власної традиції, історії і культури, які можна використати як будівельні блоки модернізованої системи управління.

       Кожне підприємство вимагає від менеджменту  простих, чітких і єдиних завдань. Його місія полягає в тому, щоб згуртувати своїх членів навколо загальних цілей. Без цієї умови це не підприємство, а натовп.

       Завданням менеджменту є також те, щоб  підприємство і кожен його член розвивали  як свої потреби, так і можливості їх задоволення. Підготовка і розвиток людей повинні здійснюватися  на будь-якому рівні організації, вони не повинні зупинятися ні на хвилину.

       Будь-яке  підприємство складається із людей  з різними навичками і знаннями, які виконують різні види робіт, тому воно повинно будуватися на комунікації  між робітниками і на їх індивідуальній відповідальності.

       Ні  обсяг випуску продукції, ні базові виробничі лінії самі по собі не є адекватним виміром діяльності менеджменту і всього підприємства; в цьому відношенні підприємство схоже з людиною: оскільки їй необхідні  різні засоби для оцінки здоров'я і діяльності, такі ж різні засоби необхідні і для підприємства.

       Нарешті, якщо мова заходить про підприємство, слід пам'ятати: воно ніколи не досягає  результатів у своїх власних  стінах; у межах підприємства існують  лише центри, які створюють вартість, однак результат досягається лише за межами підприємства. 

ВИСНОВКИ 

       Життєдіяльність людини відбувається у середовищі, яке функціонує відповідно до об'єктивних законів і закономірностей природи  і суспільства. Люди можуть лише пізнавати  сутність цих законів і діяти відповідно до їх вимог або всупереч їм.

       Управління  виробничо-господарською діяльністю людей підпорядковане дії загальноекономічних  і специфічних законів та закономірностей, обґрунтованих наукою управління. Закономірність є первинною стадією формулювання закону або частковим проявом його дії.

       Наука менеджменту сформулювала систему  закономірностей менеджменту, які  зумовлюють особливості взаємодії  суб'єкта і об'єкта управління, зв'язки між ними, здатність цих зв'язків  забезпечити ефективне досягнення цілей організації. Знання закономірностей менеджменту дає змогу сформувати певні правила, дотримання яких забезпечує потенційну можливість ефективного управління. Ці правила набувають значення принципів, які визначають порядок функціонування системи управління.

список  використаної літератури 

1. Андрушев  Б. М. Основи теорії та практики управління. — Львів: Світ,1993. —201с.
2. Андрушков Б. М., Кузьмін О. Основи менеджменту. — Львів: Світ, 1995.— 295с.
3. Аникин Б.А. Высший менеджмент для руководителя: учебное пособие. –М.: Инфра-М, 2000. – 136с.
4. Бесєдін М.О., Нагаєв В.М. Основи менеджменту: оцінно-ситуаційний підхід: Підручник – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 496 с.
5. Боумэн К. Основы стратегического менеджмента / Пер. с англ. под ред. Л.Г.Зайцевой, М.И.Соколовой. - М.: Банки и биржи, Юнити, 1997.
6. Будзан Б. Менеджмент в Україні і сучасні перспективи.— К.: Основи, 2001. —359 с.
7. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс: 2-е изд.: Учебник. - М.: Гардарика, 1996.
8. Герчикова И. Н. Менеджмент. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1994.—685 с.
9. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник / Наук. ред. В. Яцура, Д. Олесневич. — Львів: Бак, 2001. — 624 с.
10. Зайцев Н. Л. Экономика промышленного предприятия. –М.: ИНФРА-М, 1998. – 336с.
11. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учеб. пособие / Н.И. Кабушкин. – 5-е изд. – Мн.: Новое знание, 2002. – 336с.
12. Мельничук Д.Б. Семь граней стратегического управления предприятием. // Менеджмент в России и за рубежом. – 2001. - № 5. – С.3-10.
13. Подсолонко ЕА. Менеджмент: теория и практика. — К.: Вища шк., 2000. —254 с
14. Сажина М.А., Чибриков Г.Г. Экономическая теория. – М.: Инфра – М, 1998. – 562с.
15. Стратегический менеджмент / Под ред. Марковой В.Я. – М.: Инфра-М, 2001. – 200с.
16. Стратегический менеджмент организации / Под ред. Бандурина А.В., Чуб Б.А. – М.: Бек, 2001. – 381с.
17. Терещенко В. І. Організація і управління: Досвід США. — К.:3нання 1990.— 48 с.
18. Уткин Н.Я. Курс менеджмента, учебник для ВУЗов. – М.: Зерцало, 1998
19. Хмель Ф.1. Менеджмент: Підручник. — К.: Вища шк., 1995. — 351 с.
20. Экономика предприятия. / Под ред. проф. В. Я. Горфинкеля, проф. Е. М. Купрякова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. – 367с..