Сім чудес Вінниччини

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Вінницький державний  педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

кафедра історії та культури України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СІМ ЧУДЕС КУЛЬТУРИ ВІННИЧЧИНИ

 

 

 

 

 

 

 

ІНДЗ виконав(ла) студент(ка) 2 – ГППП ІППМ

Завальний Сергій Васильович

 

 

 

 

Роботу перевірив:

Хоцянівська Ірина Володимирівна

(посада викладача,  ПІП)

Оцінка:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вінниця – 2012

^План

 

Вступ -------------------------------------------------------------------------------------	1
1. БРАЇЛІВСЬКА СКАРБНИЦЯ----------------------------------------------------	2-3
2. ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК "БУША"---	4-6
3. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР ДУХОВНОСТІ ТА ЗЛАГОДИ-----	7-8
4. НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-САДИБА М. І. ПИРОГОВА-------------------	9-10
5. НЕМИРІВСЬКЕ ГОРОДИЩЕ -ВЕЛИКІ ВАЛИ VII-VI ст. до н. е.--------	11-12
6. ПАЛАЦ ПОТОЦЬКИХ - ПАМ'ЯТКА АРХІТЕКТУРИ XVIII ст.----------	13-14
7. СВЯТО-УСІКНОВЕНСЬКИЙ СКЕЛЬНИЙ ЧОЛОВІЧИЙ МОНАСТИР XI ст.--------------------------------------------------------------------------	15
Висновок----------------------------------------------------------------------------------	16
Використані джерела-------------------------------------------------------------------	16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

^Вступ

   ^{Вінниччина має  давню і славну історію, чудову природу, тут народилися та творили відомі митці, науковці, історичні та політичні діячі. На жаль, далеко не всі пам'ятки краю достатньо відомі у країні та у світі. Задля популяризації нових туристичних маршрутів по Східному Поділлю Вінницькою обласною Радою у грудні 2007 року було проведено конкурс "Сім чудес Вінниччини", які було визначено журі серед представлених до розгляду сорока восьми презентацій пам'яток. Крім того, було започатковано номінацію "Перлини Поділля", до якої ввійшли ще двадцять одна пам'ятка - духовні святині, палаци та парки, меморіальні музеї, історичні та природничі об'єкти Вінницької області. За результатами конкурсу Вінницьким обласним краєзнавчим музеєм було створено виставку "Сім чудес Вінниччини" та "Перлини Поділля".}

   ^{Відповідно до пункту 24 частини 1 статті 43 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, на виконання розпорядження голови обласної Ради від 27 вересня 2007 року №165 „Про обласний конкурс „Сім чудес Вінниччини” та враховуючи висновки комісії з визначення переможців обласного конкурсу „Сім чудес Вінниччини”, обласна Рада ВИРІШИЛА: Визнати переможцями обласного конкурсу „Сім чудес Вінниччини” такі об’єкти:}

   ^{1. Браїлівську скарбницю: Свято-Троїцький жіночий монастир XVIII ст.Української Православної Церкви, Державний музей П.І.Чайковського і графині фон-Мекк, пам’ятка архітектури XIX ст.;}

   ^{2. Історико-культурний комплекс: „Буша” та „Гайдамацький яр” (V-XVI ст.);}

   ^{3. Історико-культурний центр духовності та злагоди (Костел Святого Флоріана XVI cт., Свято-Миколаївський чоловічий монастир XVIII-XIX ст., синагога XVIII ст.);}

   ^{4. Національний музей-садибу М.І.Пирогова;}

   ^{5. Немирівське городище-Великі вали (VII-VI ст. до н.е.);}

   ^{6. Палац Потоцьких (пам’ятка архітектури XVIII ст.,);}

   ^{7. Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир XI ст. Української Православної Церкви.}

^{1. БРАЇЛІВСЬКА СКАРБНИЦЯ}

^{(смт  Браїлів Жмеринського  району)}

   ^{Браїлів – одне  з найдавніших  поселень на Поділлі.  Серед пам’яток містечка найвідоміші Свято-Троїцький жіночий монастир (XVIII ст.) Української Православної Церкви та палац родини фон Мекків (XIX ст.), де відкритий Державний музей великого композитора Петра Чайковського і меценатки Надії фон Мекк. Найвища будівля старого Бріїлова – це колишній парафіяльний костел Святої Трійці (1879).}

   ^{Свято-Троїцький  жіночий монастир (1767 – 1778) побудований коштом              Ф. Потоцького як монастир католицького ордену тринітаріїв з двоярусною дзвіницею. Інтер’єр розписав у 1787 р. віденський художник Й. Прагтль (розписи не збереглися). Після 1830 р., коли монастир став православним, розписи у стінних нішах виконав Є. Осмоловський. Келії монастиря двоповерхові, цегляні. У XIX ст. була зведена брама зі службовими приміщеннями. На території розташовані також господарські будівлі, сад, городи. У монастирі є свої шановані ікони – Браїлівської Почаївської Божої Матері, Браїлівської Ченстоховської Божої Матері, Божої Матері Троєруччиці, написані на Афоні на початку XIX ст. На покоління іконами сюди йдуть численні прочани. Є в обителі і ковчежець з мощами святих.}

   ^{Палац родини фон Мекків зведено наприкінці 60-х років XIX ст. Під час Другої світової війни він був зруйнований, але згодом відновлений. Частково зберігся чудовий ландшафтний парк, де зростає близько 45 видів дерев і чагарників, а величні липи та граби пам’ятають події минулих століть.}

   ^{Сьогодні палаці  розташований музей  П. Чайковського  і Н. фон Мекк, колекція якого  нараховує майже  2 000 предметів. Державний музей П.І.Чайковського і Н.Ф.фон-Мекк розміщений у колишньому палаці фон-Мекків( нині пам’ятка архітектури XIX ст.). Вперше, 17 червня 1878 року сюди прибув, на запрошення Н.Ф.фон-Мекк, геніальний російський композитор П.І.Чайковський. Саме у Браїлові Петро Ілліч написав три п’єси для скрипки з фортепіано „Раздумие”, „Скерцо”, „Мелодія”, романси „Сердь шумного бала”, „То было раннею весною”, „Серенада Донжуана”, а в Сьомках закінчив оперу „Орлеанська дева”. Експозиція музею розповідає про життя і творчість генія світової музики. В інтер’єрі – улюблені речі Надії Філаретовни, музичні інструменти, медалі та рідкісні видання з історії музики XIX ст. Особливу увагу відвідувачів привертає робочий кабінет-«кімната-ліхтарик», в якому свого часу працювали Н.Ф.фон-Мекк і П.І.Чайковський, а також «Музична бібліотека фон-Мекк»- унікальна колекція нотних видань ното видавничих фірм XIX ст.:П. Юргенсона, Ф. Стеллавського, В. Бесселя, Л. Ідзіковського та ін.. Картини відомих вінницьких художників                І. Ященка, М.Чорного, О.Сидорова, І. Синепольського роблять експозицію самобутньою і яскравою.}

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

^{2. ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК "БУША"}

^{(с.  Буша Ямпільського  району)}

   ^{Історико-культурний  заповідник «Буша» - єдиний у Вінницькій  області, що створений  за ініціативою  місцевих органів  влади у серпні 2000 р. Його площа – 6,68 га. На території та в охоронній зоні заповідника є близько десяти пам’яток археології, датованих IV тис. до н. е. – VII ст. н. е., дохристиянський та християнський скельний храм V-XVI ст. з унікальним художнім рельєфом, залишки фортеці і підземних ходів XVI-XVII ст. та міської ратуші XVI ст., цвинтар XVIII-XIX ст. Тут розташований також парк історичної скульптури, де щорічно відбуваються міжнародні пленери скульпторів-каменотесів «Подільський оберіг».}

   ^{Найвідомішою пам’яткою Буші є залишки висіченого в скелі храму з унікальним художнім рельєфом. Відкрита пам’ятка в 1824 р. місцевим шляхтичем Ромунальдом Остоя-Овсяним, про що свідчить напис на самому рельєфі. Дослідження храму розпочав у 1883 р. професор В. Антонович. Саме з цього часу скельна знахідка стає відомою широкому колу науковців.}

   ^{Рельєф зображує  людину навколішки  перед безлистим  деревом, на одній  з гілок якого  сидить півень. За  постаттю людини, на підвищенні, стоїть  величезний олень.  У верхній частині  рельєфу, майже посередині, вирізьблено прямокутну рамку з ледь помітними тепер залишками напису в чотири рядки, що, певно, пояснювали сюжет зображення.}

   ^{На протилежній  вертикальній поверхні  скелі вибита ще  у давнину ніша, яка використовувалась,  ймовірно, для язичницьких приношень – туди могли ставити їжу та питво у посуді.}

   ^{Понад століття  точиться між дослідниками  дискусія щодо  часу виникнення  рельєфу, змісту  композиції, мистецьких  традицій, що вплинули  на його формування. Проте одне можна  стверджувати беззаперечно: це мистецький твір, пов’язаний з традицією слов’янського народного різьблення.}

   ^{У другій половині  XVI ст. у с. Буша посередині мису, утвореного річками Мурафою і Бушанкою, почалося будівництво замку. Інженер Гійом де Боплан згодом стверджував, що бутанський замок мав 6 веж, і у кожній був свій пороховий льох. З’єднувались башти між собою підземними переходами. Над Мурафою замок здіймався, як орлине гніздо, на 30 м. До нашого часу від укріплень залишилися двоярусна кам’яна вежа, завершена шатром, і підвал. Замкова брама була у північній стіні, неподалік від двох спостережних башт (одна з них збереглась  дотепер). Мури і башти замку відповідали  всім вимогам}

^{тогочасної  військової науки  й були добре прилаштовані до вогнепального  бою.}

^{Не  випадково польські офіцери порівнювали бутанські укріплення з фортифікаціями Кам’янця. На початку XVII ст. Буша отримала статус міста.}

^{У 1629 р. тут зареєстровано понад 2 000 мешканців, це був великий населений пунт брацлавського Подніпров’я.}

   ^{18-20 листопада 1654 р. під містечко підійшли війська С. Потоцького і                 С. Чарнецького та взяли замок в облогу .Польським жовнірам вдалось винищити більшість нечисленної козацької залоги. Однак, коли замок майже перейшов у ї хні руки, вдова вбитого козацького сотника Завісного Мар’яна підпалила пороховий льох, висадивши в повітря себе, залишок залоги й чимало нападників. Ці події відображені у повісті українського письменника М. Старицького “Оборона Буші”. У ті трагічні дні місто перестало існувати, його відродження затягнулося на ціле століття, а бушанський замок вже ніколи не відбудувався.}

   ^{Буша славна також пам’яткою природи загальнодержавного  значення Гайдамацький яр загальною площею 96 га. Місцина розташована в долині річки Бушанки на межі Чернівецького та Ямпільського районів. Колись тут був великий ліс з красенями - дубами. Дерева, що залишилися з тих часів, мають власні імена (Дідусь, Громовик) і взяті під охорону держави. Сучасну назву пам’ятка отримала на зламі XVIII ст. завдяки подіям, які ввійшли в історію України як Коліївщина.}

   Урочище «Гайдамацький яр» – геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення. Це величезний каскад вивітрених пісковиків, один із 28 на Україні. Його площа становить 96 га. Гайдамацький яр сповнений неповторної й величавої краси. На глибині 35 м в’ється річка Бушанка, яка з усіх сторін поросла густим лісом. Тут ростуть височезні грабові дерева, широколисті клени, рідкісні породи вільхи та величезна кількість кущів.

   Уздовж Бушанки височать велетенські скелі з пісковику. Одну з них називають «Висячою» або «Завішаною». Спираючись на два стрімчаки, на висоті 9–10 м зависла десятитонна піщана глиба.

   Уверх по річці знаходяться гігантські скульптури, витворені дощами, сонячними променями та вітром. Цей піщаний каньйон нагадує собою казкову долину. Одна скеля дістала назву «Гриб», що дійсно нагадує велетенський за розміром гриб, ніжка якого досягає 9 м, а верхня частинка має діаметр «грибоніжки» 1,2 м, а «шапочки» – 6 м.

   Особливого та шанобливого ставлення до себе дістала скеля «Гонтів камінь». За народними переказами, ватажок селянського повстання Іван Гонта навідувався до місцевих гайдамаків, зупинявся тут і улюбленим місцем для його роздумів була наче саме ця скеля. Вона лежить в самій річці й омивається її водами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

^{3. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР ДУХОВНОСТІ ТА ЗЛАГОДИ}

^{(м.  Шаргород)}

   ^{Виникнення Шаргорода  пов’язане з ім’ям відомого польського політичного діяча і мецената Яна Замойського (1542-1605). Замойський отримав блискучу освіту, цікавився наукою, мистецтвом. За його діяльності підтримки зведено на польський трон Стефана Баторія і Зигмунта ІІІ Вазу. Ревний католик, він був прибічником релігійної толерантності.}

   ^{Грамотою  від 26 березня  1579 р. Стефан Баторій  доручив йому звести  укріплений замок,  щоб убезпечити край, який знелюднів від безперестаних набігів татарських орд, і заснувати пустках нові поселення. Король звільняв майбутніх новоселів від податей на двадцять років.}

   ^{Підшукуючи  місце для замку,  в якому б жителі  могли ховатися  від нападу з  півдня, Замойський вибрав високий мис, утворений річками Мурашкою і Ковбасною (мисові укріплення були тоді вельми поширеня). Фортеця отримала назву «Шаргород» на честь Флоріана Шарого, родоначальника Замойських. Об’єднавши свої подільські маєтності, Замойський почав їхню колонізацію. З його дозволу в Шаргороді оселилися євреї. Нові населені пункти він приєднав до Шаргоролщини, до якої входили 2 містечка та 20 сіл.}

   ^{Ним було  засновано костел  св. Флоріана Шарого (1595), зруйнований під  час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького у 1648 р., відбудований у 1717 р. Костел зведено у стилі бароко з каменю і цегли. У плані це тринавна чотиристовпна базиліка. Головний фасад увінчаний барочним фронтом. В інтер’єрі збереглися чотирнадцять горельєфних композицій XIX ст., дві дерев’яні поліхромні скульптури XVIII ст. та різблена кафедра XVIII ст. На склепіннях і стінах східної частини залишився живопис, виконаний у 1895-1899 рр. і розчищений у 1963 р. Головний вхід вирішений у вигляді трьохпліточної арки, також прикрашеної барочним фронтоном.}

   ^{Далеко  за межами України  відома Шаргородська  синагога, збудована  у 1589 р. Вона  входила в оборону  систему міста.  Це одна з найкращих  архітектурних пам’яток єврейської громади Поділля. Товсті стіни, високий ренесансний атик з фігурним зубцями та маленькими декоративними баштами по кутах, рідко розставлені великі вікна надають синагозі своєрідного вигляду.}

   ^{Під владою  турків протягом 1672-1699 рр. споруда використовувалася  як мечеть. На початку  XVIII ст. синагога була грунтовно реконструйована, набула другий поверх західної прибудови, дещо змінила пропозиції головного об’єму будівлі. У XVIII – XIX ст. на другому поверсі західного нартекса розташовувалося приміщення для жінок (дерев’яна галерея, яка не збереглася). Молитовний зал має типове для кінця XVI – XVIII ст. просторово-планувальне рішення. В центральній частині, під куполом, високо піднімалася на кам’яному цоколі біма з різьбленими дерев’яними бильцями. Наприкінці XIX ст. в центрі фасаду прорубали головний вхід. У 1930-х рр. синагога була закрита, а будівля передана сокоморсовому заводу.}

   ^{Миколаївський  монастир у Шаргороді  зведений у XVIII ст. Нині він є памяткою різночасових споруд і складається з Миколаївського собору, прибрамного корпусу з дзвіницею, братського корпусу з Михайлівською церквою, кутової башти і господарського корпусу. Спочатку монастир містився в с. Калинівка поблизу Шарогорода, в кінці XVII ст. зруйнований турками і до 1715 р. перебував в руїнах. Відбудований як василіанський монастир та біля 1748 р. перенаселений з села до міста, а після 1795 р. обернений на православний монастир св. Миколи.}

   ^{При монастрі  у 1797 р. відкрита  семінарія, яка  проіснувала до  кінця XIX ст. У цьому духовному училищі навчалися майбутні українські письменики С. Руданський і М. Коцюбинський.}

   ^{В центрі  монастрирського  подвір’я височіє величний Миколаївський собор (1829) – будівля з чотирьохколонним портиком, що увінчується трикутним фронтоном. В інтер’єрі зберігся настіний розпис.}

 

 

 

 

 

 

^{4. НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-САДИБА М. І. ПИРОГОВА}

^{(м.  Вінниця)}

   ^{У південно-західній  частині Вінниці  є музей-садиба  Миколи Івановича  Пирогова – видатного  лікаря і вченого,  творця воєно-польової  хірургії, педагога  і громадського  діяча.}

   ^{М. Пирогов  – автор багатьох  наукових приць  та трактатів, що увічнили ім’я вченого: «Аннали», «Повний курс прикладної анатомії тіла людини», «Патологічна анатомія азіатської холери», «Основи загальної воєнно-польової хірургії» та багато інших. В останні роки життя писав мемуари «Щоденик старого лікаря…». Чотири рази Російська Академія наук присуджувала йому Демидівську премію.}

   ^{Чверть століття  М. Пирогов жив  і працював в  Україні. У 1861 р., подавши у відставку з посади попечителя Київського навчального округу, Микола Іванович оселився в садибі Вишня, де пройшли останні двадцять років його життя. Тут він продовжував активну громадську діяльність, зокрема створив першу на Поділлі сільську лікарню та збудував аптеку, де за рецептом з позначкою «для бідного» ліки відпускалися безкоштовно.}

   ^{Пирогов помер  у Вінниці 23 листопада  1881 р. від ракового  виснаження. Доктор  Д. Виводцев з  Санкт-Петербургу  забальзамував його  тіло, яке 24 січня  1882 р. перенсли до усипальниці, збудованої дружиною Миколи Івановича.}

   ^{Величезного збитку усипальниці і садибі було завдано в роки громадянської війни. У 1920 р. напівзруйнований будинок М.І. Пирогова був наданий для житла групі комунарів, що приїхали з Америки. Пізніше садиба знаходилась у віданні дослідної сільськогосподарської станції. У 1936 р. тут розміщувалась Вінницька обласна інфекційна лікарня.}

   ^{Уперше питання про збереження тіла М.І. Пирогова і перетворення його будинку в музей було поставлено на початку 20-х років Вінницьким науковим товариством лікарів. Обговорювали ці питання також учасники І Всеукраїнського з'їзду хірургів у 1926 р., у матеріалах якого було відмічено, що «Пирогов належить усьому Союзу, але на долю України випала велика честь зберігати його останки».}

   ^{27 жовтня 1944 р. уряд  вирішив увічнити  пам’ять М. Пирогова, створити у садибі музей і зберегти останки видатного хірурга. 9 вересня 1947 р. відбулось урочисте відкриття музею. Через 65 років після смерті Пирогова здійснена ребальзамація його тіла, яку відтоді повторювали періодично співробітники Науково-дослідної лабораторії МОЗ СРСР (Москва).}

   ^{Музейний комплекс  набув світової  слави, його відвідало  більше 7 млн осіб  з 169 країн світу.  Нині він належить  до найважливіших  об’єктів культурної спадщини України і занесений до Державного реєстру пам’яток історії та архітектури національного значення. Його парк є також пам’яткою садово-паркового мистецтва. На головній алеї музею-садиби відновлено аптеку з інтер’єром та обладнанням пироговського часу. Воскові фігури відтворюють епізоди діяльності видатного лікаря на Поділлі. У двадцяти залах музею розгорнуто експозицію, яка відображає лікарську, наукову, педагогічну і громадську діяльність ученого. Музей багатий своїми фондами, число експонатів перевищило 16,5 тисяч. Матеріали музею є невичерпним джерелом для роботи вчених, лікарів-практиків, студентів. На їх основі підготовлено чимало наукових праць. Матеріали музею використані в хронікальних, документальних та художніх фільмах.}

^{Музей є навчальною базою Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Тут проводять заняття з історії медицини, засідання студентських наукових гуртків.}

   ^{Разом з Міністерством охорони здоров’я України, Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова, обласним управлінням охорони здоров'я музей був одним з організаторів проведення у Вінниці значних наукових форумів, присвячених М.І. Пирогову, серед яких – виїзна сесія Академії медичних наук, Пироговські читання, з'їзди, наукові конференції.}

 

 

 

 

 

^{5. НЕМИРІВСЬКЕ ГОРОДИЩЕ -ВЕЛИКІ ВАЛИ VII-VI ст. до н. е.}

^{(біля  с. Сажки Немирівського  району)}

   ^{Мовчазними, загадковими  спорудами видніються  в багатьох місцях  Південого Побужжя  земляні укріплення  у вигляді валів  і ровів. Вони  і досі дивують своєю складною будовою, масивністю земляних насипів. Слугували вони не одному народові, використовувались переважно для захисту від нападу ворогів. Більшість з цих городищ виникла в VII ст. до н. е.}

   ^{Одна з найвідоміших  пам’яток України того часу – так зване Немирівське скіфське городище, або Великі вали. Воно датоване VII – VI ст. до н. е., являє собою потужну захисну систему площею біля 100 га. Це вали заввишки 9 м і задовжки по периметру майже 5 км. Річка Мірка ділить городище на дві частини. Майже в центрі огородженої валом площі, на високому північному березі річки, є особливе внутрішнє укріплення – так зване замчисько.}

   ^{Територія городища  вперше заселена  в ІІІ тис. до н. е. племенами трипільської культури. Пізніше на цих теренах з’явилися скіфи-орачі, про які писав Геродот (VII – VI ст. до н. е.), та слов’янскі племена уличів (X – XI ст.).}

   ^{В 1862 році землі, на яких розкинулось городище перейшли у спадок до графа Григорія Строганова. Земля тільки частково була його власністю, багато наділів належало місцевим селянам. Розуміючи, що городище – це не лише віковічна пам’ятка історії, а й джерело збагачення, Строганов відселив місцевих жителів до сіл Сажки та Озеро, де для кожного будував садибу і, забираючи 300 сажнів землі, наділяв в межах 800. Таким чином Строганов залишився єдиним господарем городища. Що ж спонукало графа Строганова до таких ось дій? А те, що серед мешканців Немирова та навколишніх сіл поповзли чутки, що на городищі схована велетенська скриня із золотом. Ось саме ця чутка і заставила жадібного до багатства графа привласнити городище. Ця чутка покликала на городище й тисячі інших шукачів скарбів, які почали проводити варварські розкопки у пошуках скарбу. Але золота так ніхто і не знайшов, знаходились інші речі, які не цікавили горе-археологів.}

 

   ^{Археологічні розкопки  на городищі започаткував  у 1909 – 1910 рр. С.  Гамченко. В передвоєнні  роки пам’ятку досліджував Г. Смірнов, в післявоєнні – Південно-Подільська експедиція Ленінградського відділення ІА АН СРСР під керівництвом М. Артамонова.}

   ^{Результати своїх робіт С.С.Гамченко частково опублікував у працях «Спостереження над даними дослідів трипільської культури 1909-1913рр» (Трипільська культура на Україні. К.1926 р.,с.31-42); «Археологічні дослідження 1909 року на Поділлі по Трипільській культурі» (НБ ІМК РАН – Фонд № 2703 та «Спостереження над даними досліджень першоджерел Трипільської культури в 1909-1913 рр.» (НА ІА НАНУ – Фонд № 38, с.1-31). Проте більша частина інформації так і залишилась в рукописах.}

   ^{Вчені встановили, що основний вал насипаний в VI ст. до н. е. На території городища виявлено житла-землянки, де знайдено чимало виробів з глини, кістки, рогу, бронзи та заліза. Па зайчиську була культова споруда — так званий «зольник», пов'язаний, вірогідно, з культом домашнього вогнища, та три поховання скіфського часу.}

   ^{На території Немирівського городища вперше на Поділлі знайдена давньогрецька кераміка, що свідчить про торгові зв'язки місцевих племен з грецькими причорноморськими містами-державами.}

   ^{У наш час саме тут відбувається зимовий фестиваль з ленд-арту "Аплікація духу" за участю українських, російських, польських та китайських митців.}

 

 

 

 

 

 

 

 

 

^{6. ПАЛАЦ ПОТОЦЬКИХ  - ПАМ'ЯТКА АРХІТЕКТУРИ  XVIII ст.}

^{(м.  Тульчин)}

   ^{Однією з визначних  пам'яток класицизму є палац родини Потоцьких и центрі Тульчина, побудований у 1782 р. за проектом французького архітектора Лакруа. Тоді споруду прикрашав напис: «Щоб завжди вільних і доброчесних був помешканням». До ансамблю входили власне палац, театр (перебудований), манеж, стайні (не збереглися), турецька лазня, оранжереї, службові і житлові приміщення, два бічні флігелі. Планування палацу анфіладне. Архітектурне оздоблення інтер'єрів збереглося лише у головному вестибюлі. Широкі сходи ведуть на другий поверх, де були парадні зали. Деякі споруди садиби виходили фасадами на вулицю і належали до забудови міста.}

    ^{Навколо ріс парк під назвою «Хороше», закладений у 1782 р. за проектом архітектора П. Ленро. Парк який доповнював цей величний архітектурний ансамбль, були каскади, фонтани, мармурові скульптури та східці і розкішні купальні. Гарно висаджені групи дерев, екзотичні рослини - все це було неповторним та величним. Тут постійно звучала музика, відбувалися танці, розваги. При палаці був театр, який мав в репертуарі 5-7 опер та 2-3 концерти. Співали в основному на італійській мові.}

   ^{Вигідно розташований і привітний, палацовий ансамбль графа Потоцького, споруджений майстерністю і хистом тисяч тульчинських будівельників, приносять Потоцьким і Тульчину славу та популярність. Європейці в захопленні від тульчинського високопрофесійного театру з трупою у 200 акторів, художньої галереї з роботами знаменитих майстрів європейського пензля Ван- Діка, Тиціана, Моле рана, Ван-дер-Хельста, Лампі, від бібліотеки в 17000 томів кращих зразків світової культури, друкарні, колекції рідкісних античних монет, величезних срібних сервізів, колекції скляних кубків, від колективу найкращих українських майстринь вишивок, різьбярства, художньо-прикладного жанру в кількості до 500 чоловік.}

   ^{Пам'ятка пов'язана перш за все з ім'ям Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького (1751-1805) — одного з найзаможніших - польських магнатів, відомого політичного діяча. Він був сином Францішека Салєзи та Анни Ельжбєти Потоцьких. Батьки пророкували йому велике майбутнє, навіть трон Речі Посполитої. З 1780 р. разом з другою дружиною Юзефою (з роду Мнішків) він оселився у Тульчині. Сюди була перевезена з Христинополя велика бібліотека, яку подружжя значно збільшило. Неподалік від палацу С. Потоцький розпочав у 1786 р. будівництво домініканського костелу. Станіслав Щенсний провадив розкішне життя, утримуючи великий двір. Тульчинську садибу називали «подільським Версалем». Скромне до того містечко перетворилося на жваве місто з фабриками сукна, полотна, сідел, візків і вогнепальної зброї, столицю однієї з найбільших магнатських латифундій на Правобережній Україні. Власник мав репутацію доброго господаря, «справжнього доброчинця тих країв». С. Потоцький був одним з керівників Тарговицької конфедерації, отримав звання генерал-аншефа Російської імперії. Після одруження з красунею Софією (на честь якої збудував парк «Софіївка» в Умані) мешкав з нею у Тульчині. Тут він помер і був похований.}

   ^{Під час Кримської  війни 1854-1856 рр. 50 кімнат флігелів  тульчинського палацу  використали для військового шпиталю. В 1878 році родина Потоцьких виїхала з Тульчина і палац перейшов до військового відомства. З 1911 р. тут були казарми 76-го піхотного Кубанського полку. У 1918-1974 рр. приміщення надавали різним військовим частинам. У 1975 р. після реставрації палац пристосували під культурно-освітнє училище. З 1984 року в палаці розміщується Тульчинське училище культури. Щорічно тут навчається більше як 380 чоловік.}

 

 

 

 

 

 

 

 

 

^{7. СВЯТО-УСІКНОВЕНСЬКИЙ СКЕЛЬНИЙ ЧОЛОВІЧИЙ МОНАСТИР XI ст.}

^{(с.  Лядова Могилів-Подільського району)}

   ^{Околиці с. Лядова  належать до унікальних природних об'єктів Середнього Подністров'я. Село розташоване біля великого каньйону Дністра на лівому березі річки Лядови, з усіх боків оточене крутими схилами долини, на яких виходами крейди утворені стіни з печерами, стовпами, окремими скелями. Тут можна зустріти такі рідкісні рослини, як гіацинт блідий, два види ковили, напровесні цілі ділянки квітучого горицвіту. У цій місцевості перші поселення з'явились 150 тис. років тому.}