Софиевский собор, десятинная церковь

Зміст 

1. Софійський собор 3

1.1 Історія собору 3

2. Архітектура собору 4
3. Мозіїки 6
4. Фрески 9
5. Саркофаг Ярослава Мудрого 14
6. Дзвінниця 15
2. Десятинна церква 17

Список використаної літератури 19 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Софійський собор

1.1 Історія собору

     Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису  XI — XVIII століть. Знаходиться на території Софійського монастиря, що перетворений сьогодні на Національний заповідник «Софія Київська».

     Софіївський собор був закладений у 1037р. князем Ярославом Мудрим. За легендою, храм був возведений саме на тому місці, де князь отримав перемогу над язичниками печенігами. Це був другий на Русі храм, споруджений із каменя. Більше 10 років будували та прикрашали споруду візантійські і місцеві майстри. Тільки в 1049р. Київський митрополіт Феопемпт освятив величну споруду. У літописах закладини собору датуються 1017 або 1037 роком. Певно, що його будівництво велося в 20-30 роки XI ст.

     Навколо Софійського собору - центральної споруди Ярославового міста  стояли кам’яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір’я митрополії було огороджено муром. До наших днів з XI століття збереглися лише Софійський собор і руїни Золотих воріт - парадного в’їзду в стародавній Київ.

     Назва собору «Софійський» походить від грецького  слова «софія», що в перекладі означає «мудрість». Присвячений «мудрості християнського вчення», собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство і феодально-князівську владу.

     Збудований  як головний, митрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину громадським  і культурним центром держави. Тут  відбувалися царемонії «посадження» князів на київський престол, прийоми  іноземних послів; біля стін собору збиралося київське віче; при соборі велося літописання і була створена Ярославом Мудрим перша відома в Стародавній Русі бібліотека.

     В один з найважчих періодів історії  древнього Києва - захоплення міста  полчищами хана Батия в 1240 році - більшість архітектурних споруд було перетворено на руїни. Софійський собор уцілів. Однак, розграбований і спустошений, він втратив колишню красу і велич, хоч і залишився головним міським діючим храмом.

     У XVI столітті посилюється гніт польських феодалів. Захоплений уніатами Софійський собор цілком занепав. Спорохнявіла покрівля, зруйнувалися склепіння галерей, загинуло багато настінних розписів.

У 30-40 роки XVII століття київський митрополит Петро Могила відібрав в уніатів і заснував при храмі чоловічий монастир. Собор було частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев’яні монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев’яною огорожею.

     У 1697 році велика пожежа знищила дерев’яні  будівлі Софійського монастиря. Через 2 роки почалося за указом Петра І спорудження нових кам’яних будинків навколо собору.

     Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в’їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору після поновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури XVII- XVIII століть.

1.2 Архітектура собору 

     Архітектурно-художній образ Софійського собору вражає своєю досконалістю й не поступається перед найвидатнішими тогочасними спорудами світу.

     Цікаво відзначити одну особливість Софійського собору. За розмірами він не такий уже й великий. Проте винятково вдала композиція різномасштабних елементів створює враження грандіозності споруди.

     Імена будівничих Київської Софії невідомі. Але майстри, що будували Софійський собор у Новгороді, залишили своє автографи на стіні башти. Це були Крол, Ніжко та Якимя. Не виключена можливість, що вони приїхали в Новгород з групою майстрів, які щойно закінчили будувати Київську Софію.

     За  типом Софійський собор у Києві - це п'ятинефний хрестовокупольний  храм із хрещатим підбанним простором та анфіладами бокових нефів, що його оточують.

     З трьох боків Софійський собор  оточують два ряди відкритих галерей - двоповерхова внутрішня й одноповерхова  зовнішня, утворена рядами підпружних піварок-аркбутанів. Згодом, очевидно у ХІІ-ХІІІ ст., зовнішнє галерею  було надбудовано. Із заходу до собору, між зовнішніми галереями, прибудовано  дві вежі, в яких широкі сходи вели на другий поверх - „полаті”. Дуже цікаві дві світлі зали на другому поверсі, які призначалися для князя та його почету.

     Головний  архітектурний ефект споруду полягає в її складній і разом з тим надзвичайно гармонійній композиції. Відкриті арки галерей неначе зв'язують споруду з довколишнім середовищем. Їх ритм пов'язаний із декоративними нішами, що прикрашають фасади, напівциркульними арками вікон, дверних пройомів і, нарешті, завершеннями куполів. Складність композиції нарощується знизу вгору й з краю в центр. Собор завершується тринадцятьма главами, з яких головна, найбільше оздоблених, - центр усього художнього задуму споруди.

     Композиція  Київської Софії має динамічний характер не тільки зовні, де він підкреслюється ритмом різномасштабних елементів, а й усередині, де численні, трохи затемнені аркові анфілади контрастують з високим і світлим під банним простором. Значну роль у композиції центрального простору відіграють урочисті трифоріуми з потрійними аркадами, якими завершується рукави архітектурно-просторового хреста.

     В архітектурно-художньому задумі собору виняткову роль відіграє синтез мистецтв. Мозаїки (зображення, набрані по вогкій штукатурці кубиками скловидної маси - смальтами ) та фрески (розписи водяними фарбами по вогкій штукатурці ) .

     Багатокольоровою гамою вкривають стіни, стовпи, склепіння, арки й куполи собору. Барвисті зображення й орнаменти з блискучим золотим тлом мозаїк у центральній частині храму вдало поєднуються з легкими тонами фрескового розпису, що прикрашає боки центральної частини, бічні нефи, галереї, приміщення другого поверху й башти собору. Художній ефект підсилюють барвисті килими мозаїчних підлог, різьблені мармурові окраси перед вівтарної перегорожі, мармурові пороги та довірки отворів, різьблені шиферні плити, що оздоблюють парапети другого поверху.

     Перебудови XVII--XVIII вв. змінили первісний зовнішній  вигляд пам'ятника, але під барочними спорудами зберіглись конструкції XI веку. Розміри основної будівлі (37 х 55 метрів та висота 29 метрів) залишились без змін.

     Проте архітектурні форми споруди набули деяких змін . Усередині Собору в основному збереглись архітектурні форми XI веку. Це - стіни основного ядра будівлі , дванадцять хрещатих стовпів а також тринадцять куполів. Там була розташована Великокняжа усипальниця, де знаходились саркофаги Ярослава Мудрого, Всеволода Ярославича, Володимира Мономаха та інших діячів Древньої Русі

1.3 Мозаїки

     Мозаїки прикрашають головний вівтар і купол  собору. Тут зображені основні  персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку  згідно з «небесною єрархією».

     Усі збережені мозаїки Софії - це оригінали  XI століття. У місцях пошкодження мозаїк у XIX столітті зроблено розписи олійними фарбами.

     У зеніті центрального купола, в медальйоні діаметром 4,1 м, бачимо монументальне  зображення напівфігури Христа-Вседержителя. Христос - у пурпуровому хітоні та блакитному плащі. Медальйон обведений  дев’ятьма різнобарвними колами, що нагадують райдугу. Навколо Христа-Вседержителя чотири архангели, з яких лише один (у блакитному вбранні)- мозаїчний, а інші в 1884 р. домалював олією М. В. Врубель. У простінках між вікнами барабана зображені дванадцять апостолів, з них мозаїчною збереглася лише верхня частина постаті Павла.

     З чотирьох зображень євангелістів на парусах, що підтримують купол, цілком залишилася постать Марка на південно-західному парусі. Марко сидить на стільці перед розкритим євангелієм. У правій руці він тримає перо, в лівій - сувій. На ньому хітон сіро-білого кольору і гарний пурпуровий плащ. Тут застосовано також зелену, жовту і золоту смальти, що значно збагачують загальний колорит композиції. Від решти мозаїчних зображень євангелістів до нас дійшли тільки невеликі фрагменти. Серед них дуже цікаве зображення маленького столика з письмовим приладдям на південно-східному парусі (фрагмент композиції « Євангеліст Матвій»).

     Безпосередньо під арками, що підтримують центральний купол, у давнину містилося чотири мозаїчних медальйони. Від них збереглися лише два - з зображенням Христа-священника над східною аркою і Богоматері - над західною.

     На  північній і південній підпружних арках вціліло п’ятнадцять мозаїчних медальйонів із зображеннями мучеників. На стовпах передвівтарної арки (над іконостасом) - мозаїчна сцена «Благовіщення»: ліворуч - архангел Гавриїл, праворуч - діва Марія. Обидві частини композиції дуже гарні за колоритом. Гавриїл у білому вбранні із зеленкуватими, пурпуровими і чорними відтінками. Звучання білого кольору посилюють червоні сандалії, жезл і смуги на рукавах. На Марії одяг глибокого синього кольору, пожвавлений золотом на рукавах і кінцях мафорія. З синявою одягу контрастують червоні чобітки і пряжа в руках Богоматері.

     Над аркою вівтаря розміщена композиція «Деісус» - три медальйони з погрудними зображеннями Христа, Богоматері та Іоанна Хрестителя.

У склепінні головного вівтаря видно величезну постать богоматері - Оранти, яка молиться. Ця постать домінує над розписами інтер’єра . Висота її близько 6м. Богоматір стоїть з піднятими руками на широкому помості, прикрашеному дорогоцінним камінням. На ній - синій хітон, пурпуровий мафорій із золотими складками і червоні чобітки. З-за пояса звисає біла хустка Постать Оранти виділяється серед розписів собору особливою величчю, монументальністю і соковитістю барв.

     Під Орантою - багатофігурна композиція «Євхаристія» - символічна сцена причащання апостолів. У центрі - престол, обабіч якого стоять ангели з рипідами. Біля них двічі зображено постать Христа . Він причащає хлібом і вином апостолів, які урочисто підходять до нього з обох боків. Апостоли і ангели в світлому вбранні, Христос у синьому плащі і пурпурному хітоні із золотими складками. Малиновий престол у центрі надає композиції особливої кольорової насиченості.

     Усі мозаїки собору виконані на сяючому  золотому фоні. Їм притаманні багатство  барв, яскравість і насиченість тонів.

     При всій кольоровій різноманітності мозаїк переважаючими тонами є синій і сіро-білий у поєднанні з пурпуровим. Кожен колір має багато відтінків: синій - 21, зелений - 34, червоно-рожевий - 19, золотий - 25 та ін. Це свідчить про високий розвиток у Стародавній Русі скловарної справи і техніки виготовлення смальти. Всього палітра мозаїк собору налічує 177 відтінків кольорів. Смальта виготовлена із скла, забарвленого в різні кольори додаванням солей і окислів металів. Зображення виконані безпосередньо на стіні шляхом вдавлювання у вогку штукатурку кубиків смальти, розміри яких у середньому близько 1 куб. см. У наборі облич часто зустрічаються дрібніші кубики - близько 0,25 куб. см. Грунт під мозаїками тришаровий, загальна товщина його 4-6 см. Крім смальти, використано кубики з природного каміння.

     Біля кожної мозаїчної композиції є написи грецькою мовою, що пояснюють сюжет.

     Імена мозаїстів невідомі. Однак художні особливості окремих зображень і способи укладання смальти дають можливість визначити склад бригади майстрів у кількості восьми чоловік (не рахуючи підмайстрів).

     Під час реставраційних робіт мозаїки очищені від бруду і укріплені в місцях відшарування штукатурної основи. Мозаїки головного купола і вівтаря собору гармонійно поєднуються з фресковим розписом.

1.4 Фрески

     Фрески  прикрашали у давнину всі бокові стіни споруди, галереї, башти і хори. В XVII столітті первісний живопис під час ремонту частково оновлювався клейовою фарбою. На рубежі XVII-XVIII ст. древні фрески, на той час пошкоджені, були поштукатурені й забілені. У XVIII ст. на первісному стінописі були зроблені нові олійні зображення, що відповідали вимогам епохи. В середині XIX ст. фрески були розчищені з-під розпису XVIII ст. і знову закриті олійним живописом, який не відзначався художньою цінністю, хоча сюжети його в основному повторювали іконографічну схему стародавніх фресок, які збереглися на той час.

     У процесі реставраційних робіт фрески XI ст. розчищено з-під пізніших нашарувань, укріплено місця відшарування фрескової штукатурки. Пізній живопис залишено в місцях, де фрески втрачено, для збереження єдності стінописного ансамблю собору. В окремих місцях збереглися композиції XVII і XVIII століть.

     До  системи фрескового розпису входять  багатофігурні сцени, зображення святих на повний зріст, напівфігури святих, численні орнаменти.

У центральному підкупольному просторі бачимо багатофігурні євангельські сцени розповідного характеру - про діяння і жертву Христа, про поширення християнського віровчення. У давнину композиції розміщувались в хронологічній послідовності по колу, зліва на право, зверху вниз трьома регістрами.

     Початкові сцени циклу були змальовані на склепінні  трансепту і західної частини  центрального нефа. Жодна з фресок верхнього регістра не збереглася до наших днів.

     Сцени середнього регістра розміщені під  склепінням над потрійними аркадами і починаються в північній  частині трансепту двома композиціями - «Зречення Петра» і «Христос перед Каїафою». Далі розповідь переходить на південну частину трансепту, де розміщена композиція «Розп’яття». Решта фресок середнього регістра не збереглися.

     Фрески  нижнього регістра розміщені над  восьмигранними стовпами трансепту. На північній стіні збереглися сцени «Зішестя Христа в пекло» і «Явління Христа жонам-мироносицям, на південній - «Увірування Хоми» і «Відіслання учнів на проповідь». Поряд з останньою композицією на суміжній стіні бачимо заключну сцену всього євангельського циклу - «Зішестя святого духа».

     Особливу  цінність серед фресок Софійського  собору становить груповий портрет  родини Ярослава Мудрого. Композиція містилась  на північній, західній і південній стінах головного нефа. Про центральну частину цієї композиції, розміщену на західній стіні, яка не збереглася, відомо з малюнка Абрагама ван Вестфальда 1651 року. На малюнку зображені Ярослав Мудрий з макетом Софійського собору в руці, дружина Ярослава княгиня Ірина. Вони йдуть до постаті Христа, біля якого, можливо, стояли князь Володимир і Ольга - основоположники християнства на Русі. За Ярославом та Іриною в урочистій процесії йшли їхні сини й дочки. Від цієї великої композиції збереглися чотири фігури на південній стіні центрального нефа і дві - на північній.

     Фреска  дуже потерпіла під час реставрації XIX ст. На південній стіні зверху фрески олією були змальовані постаті великомучениць, на північній стіні-святих. Розчистку цих фресок здійснено після організації Софійського заповідника в 1934-1935 роках. На північній стіні, крім фрески, видно три постаті, змальовані в XVIII столітті, і голову святого у XIX столітті.

     Та  обставина, що фрескова композиція погано збереглась, і відсутність первісних  написів утруднюють реконструкцію  всієї сцени і визначення кожної з фігур. Хоч чотири постаті на південній стіні широко відомі як портрети дочок Ярослава, існують наукові гіпотези, що визначають ці зображення як чоловічі (зокрема, дві перші постаті зі свічками в руках).

Портрет родини Ярослава Мудрого, розміщений у центрі собору, служив утвердженню князівської влади. І тепер, дивлячись на зображення на портреті людей, ми згадуємо про зв’язки київського княжого дому з найбільшими державами Європи. Дружина Ярослава Мудрого Ірина (Інгігерд) була шведською принцесою, його сини Святослав і Всеволод одружилися з грецькими царівнами, а дочки - Єлизавета, Анна і Анастасія - були королевами Норвегії, Франції та Угорщини. Фресковий портрет родини Ярослава Мудрого - це унікальна пам’ятка древньоруського портретного монументального живопису.

     Інші  розписи на першому поверсі Софійського  собору мають релігійний зміст. Фрески бокового вівтаря Якима і Анни розповідають про діву Марію та її батьків, фрески вівтаря Петра і Павла - про діяння апостола Петра.

     Фрески  південного (Михайлівського) бічного вівтаря присвячені архангелу Михаїлу , який вважався покровителем Києва і князівської дружини: в апсиді бачимо монументальну півпостать Михаїла, під нею - фігури святителів . На склепінні перед апсидою зображено сцени «Єдиноборство з Іаковом»(північний схил) і «Поверження сатани» (південний схил). На склепінні в передвівтарній частині нефа збереглися фрескові композиції «Явлення архангела Захарії», «Явлення архангела Валаамові» (північний схил склепіння) і «Явлення архангела Ісусові Навіну» (південний схил склепіння).

     У Михайлівському вівтарі на південній стіні збереглась дерев’яна віконниця XI ст. Під нею - композиція XVIII ст. «Чудо архангела Михаїла в Хонех».

     Північний боковий вівтар собору присвячений святому Георгію - духовному патрону князя Ярослава Мудрого (хрещення ім’я князя - Георгій). У склепінні апсиди бачимо напівфігуру Георгія, під нею-святителів. На склепінні вівтарної і передвівтарної частини були змальовані сцени з життя Георгія. З них фрагментарно збереглися композиції «Допит Георгія Діоклетіаном», «Мучення Георгія в яру з вапном» та ін. На північній стіні ліворуч проходу в колишню галерею збереглося фрескове зображення чоловіка в світському одязі з піднятими руками. Існує припущення, що це-фрагмент великої композиції «Ярослав Мудрий перед святим Георгієм», яка не залишилась, і постать чоловіка є зображенням князя.

     У Георгієвському бічному вівтарі  привертають увагу дві намальовані  чоловічі голови в склепінні вівтаря, ліворуч від зображення Георгія. Ці малюнки виконані продряпуванням фрескового фронтону, очевидно, під час реставраційних робіт XIX ст.

     Велике  місце у системі розписів собору займають окремі постаті святих. Серед них - зображення мучеників, святителів, апостолів, святих воїнів та ін. У західній частині, де під час богослужіння перебували жінки, переважно зображені «святі жони » - Варвара, Уляна, Христина, Катерина та ін. Виділяються яскравістю образів чотири жіночі постаті в медальйонах у західній частині Георгієвського бокового вівтаря.

     На жаль, первісна соковитість кольорів більшості фресок не збереглася. Фрескові зображення були виконані на голубому фоні. В розписах переважали темно-червоні, вохристі, білі та оливкові кольори. Особливу увагу художники приділяли змалюванню облич, створивши чудову галерею образів з індивідуальною характеристикою. Привертають увагу постаті апостола Павла (вівтар Петра і Павла), Варвари (західний трансепт), Фоки (південна внутрішня галерея),Федора (північна внутрішня галерея) і багато інших.

     Як  мозаїчні, так і фрескові розписи  собору органічно зв’язані з архітектурними формами інтер’єра. Їм притаманна декоративність, чіткість художньої мови, глибина і виразність образів.

     Імена живописців невідомі. Лише в Михайлівському бічному вівтарі зберігся грецький напис «Георгій», виконаний по вогкій фресковій штукатурці до нанесення  фарби на неї. Можливо, це ім’я одного з художників, які працювали в  соборі. Велику роль у системі розписів відіграють численні орнаменти, які розділяють мозаїчні композиції, прикрашають арки, пілони, віконні й дверні прорізи. Вони підкреслюють архітектурні форми споруди і роблять живописне оздоблення Софії Київської особливо барвистим і багатим.

     Крім  мозаїк і фресок XI ст., в центральному нефі собору на західній стіні інтерес становить виконана олійними фарбами у XVIII ст. композиція «Перший Вселенський собор»

     Мальовничість древнього інтер’єра Софії посилювала барвиста мозаїчна підлога, фрагменти якої експонуються в трансепті. Підлога собору не раз ремонтувалася: в головному вівтарі збереглася керамічна підлога кінця XVII ст. з круглих і лекальних плиток, вкритих різноколірною поливою. Чавунну підлогу зроблено в XIX ст . Під час розкопок підлогу XIX ст., що піднялася майже на метр у результаті пізніших нашарувань, було опущено на рівень XI століття.

     В XI ст. вівтар був відокремлений від іншої частини собору невисокою мармуровою передвівтарною огорожею. Існуючий дерев’яний різьблений позолочений іконостас, виконаний у 1747р.,-чудовий взірець різьблення по дереву і станкового живопису українських майстрів XVIII ст.

     На  стінах Софійського собору в різних місцях збереглися середньовічні написи - графіті. Це цінні пам’ятки древньоруської писемності, важливі історичні документи, з яких ми черпаємо цікаві відомості про різні сторони життя Стародавньої Русі. Найцікавіші з них ті, що розповідають про політичні події минулого, згадують імена історичних осіб, відомих з літописів . З-поміж останніх - князь Ярослав Мудрий, його сини Всеволод і Святослав, онуки Святополк і Володимир Мономах, єпископ Лука Білгородський, воєвода Ставр Городятинич та інші. Поряд з написами серед графіті багато всіляких малюнків.

     Софійські графіті значною мірою відбивають мову стародавніх киян, а також  вказують на високий рівень писемності серед населення Русі тих часів.

Найдавніші  написи належать до 30-40-х років XI ст. і безпосередньо свідчать про час виконання настінних розписів храму. 

1.5 Саркофаг Ярослава Мудрого

     У східній частині внутрішньої  і зовнішньої північних галерей собору в давнину була великокняжа усипальниця. Тут поховані Ярослав Мудрий, Всеволод Ярославич, Ростислав Всеволодович, Володимир Мономах та ін. До наших днів зберігся лише саркофаг Ярослава Мудрого, який експонується у вівтарній частині колишньої північної внутрішньої галереї.

     Він складається з прямокутної скрині і двосхилої кришки з виступами (акротеріями) по кутках. Скриня і кришка саркофага прикрашені різьбленими зображеннями виноградної лози, пальми, кипариса, риб, птахів, хрестів та інших давньохристиянських символів.

     Вага  гробниці - 6 тонн. Саркофаг зроблено з  проконеського мармуру і, очевидно, привезено з Візантії.

     У 1936-1939 роках, під час розкриття і дослідження саркофага, вчені виявили в ньому чоловічий і жіночий скелети, кістки яких були перемішані. Цей факт, а також цілковита відсутність якихось предметів і одягу свідчать про пограбування гробниці (можливо, у 1240 р.). Зіставлення висновків анатоморентгенологічного дослідження кісток з даними літопису довело, що чоловічий скелет-це скелет Ярослава Мудрого. Підтвердилась наявність природженої кульгавості князя, а також поранення в коліно і в голову. Жіночий скелет - це скелет дружини Ярослава Ірини.

     За  черепом Ярослава Мудрого відомий  радянський скульптор-антрополог М.М.Герасимов  відтворив скульптурний портрет  князя, який експонується в північній зовнішній галереї собору.

     Саркофаг  Ярослава Мудрого становить велику науково-історичну і художню цінність.

1.6 Дзвінниця

     Висока  дзвіниця домінує над територією Софійського заповідника. Спорудження  її зі східного боку собору було продиктоване топографією міста, яка склалася історично,-наявністю Софійської площі(нині площі Богдана Хмельницького)

     Дзвіниця  була першою кам’яною спорудою, збудованою на подвір’ї Софійського монастиря після пожежі 1697 р. Її споруджено в 1699-1706 рр. У 1709 р. біля стін дзвіниці відбулась урочиста зустріч переможців Полтавської битви на чолі з Петром І, тому її часто називають Тріумфальною.

Спочатку  споруда була триярусною. Архітектор дзвіниці невідомий. У документах збереглося лише ім’я «кам’яних справ підмайстра» Сави Яковлєва, який брав участь у будівництві.

     Невдовзі  після закінчення будівництва верхні яруси її внаслідок землетрусу почали руйнуватися. В 1744-1748 р. дзвіницю відбудовано під керівництвом відомого петербурзького архітектора Й.Шеделя. Два верхніх яруси було розібрано і замість них споруджено нові. Над виконанням ліпного декору фасадів працювали талановиті українські майстри з Жовкви Іван і Степан Стобенські. Нова дзвіниця теж була триярусною. Її вінчав барочний купол з високим позолоченим шпилем.

     До  початку 19 ст. дзвіниця дуже занепала, а в 1807 р. від удару блискавки  згорів її купол, який було відновлено в 1812 р. у нових архітектурних формах. До середини 19 ст. у зв’язку із забудовою прилеглої території Києва багатоповерховими будинками, дзвіниця стала втрачати домінуюче положення в ансамблі площі. Тому в 1851-1852 рр. за проектом архітектора П.Спарро було надбудовано четвертий ярус дзвіниці з дерев’яним куполом грушовидної форми, вкритим позолоченою міддю. У такому вигляді ця архітектурна пам’ятка збереглася до наших днів.

     У 50-х і 70-х роках 19 ст. дзвіниця капітально ремонтувалась, оновлювалась позолота купола.

     Висота  дзвіниці-76 м. Її композиція пірамідальна: чотири архітектурних об’єми поступово звужуються догори і завершуються куполом.

     Особливий інтерес становить архітектурний декор фасадів дзвіниці. Ярусність композиції підкреслена карнизами складного профілю. Плоскі пілястри, які членують фасади по вертикалі, посилюють стрункість споруди. Всі стіни дзвіниці вкриті соковитим, багатим ліпленням. Скульптурний декор вражає пишністю і різноманітністю мотивів. Тут вільно поєднуються маски, головки купідонів, двоголові орли, медальйони, листя аканта, виноградні грона, букети і гірлянди квітів. Особливим багатством відзначаються архітектура і ліпний декор першого ярусу дзвіниці, які свідчать про великий вплив української народної творчості. На фасадах третього ярусу в прямокутних рамах вміщені скульптурні зображення князя Володимира Святославича, апостола Андрія Первозванного, апостола Тимофія і архангела Рафаїла.