Соціальне страхування розвинутих країн світу: досвід для України

МІНІСТЕРСТВО  ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА  АКАДЕМІЯ

Кафедра міжнародної економіки і теорії фінансів 
 
 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з курсу «Соціальне страхування»

на тему:

«Соціальне страхування розвинутих країн світу: досвід для України» 
 
 

     Виконала:

     Студентка 5-ф гр. 
 
 

     Львів-2010

З м і с т

     Вступ……..……………………………………………………………….….3

1. Система соціального страхування у Франції………….….….4
2. Організація соціального страхування в Україні……………10

     Висновки  ……………………………………………………………...…19

     Список  використаних джерел…………………………………………..21

     Вступ

     У країнах із розвинутою ринковою економікою досягнення високого рівня зайнятості – одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Система заходів щодо регулювання зайнятості базується на державній концепції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості.

     Необхідність  соціального страхування обумовлена потребою у формуванні таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати  їхнє фінансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або  втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов'язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їхнього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхування.

     Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах: солідарності; обов'язковості ; рівноправності всіх застрахованих осіб ; державних гарантій щодо виплат із соціального страхування; контролю за формуванням і використанням фондів соціального страхування.

     Метою даної роботи є визначення основних моментів соціального захисту населення  як в зарубіжній країні,так і в  Україні.

     Завданням є порівняти систему соціального  страхування Франції та України (в розрізі видів соціального  страхування) та на основі проведеного аналізу запропонувати моменти, які можна застосувати в Україні.

     Актуальність  роботи зумовлена незадовільним  станом соціального захисту населення в Україні.

1. Система соціального страхування у Франції

     У Франції система соціального  захисту населення відноситься до одного з варіантів моделі соціального страхування Бісмарка, яка переважає в Європі. Вона передбачає перерозподіл поточних доходів бюджету соціального забезпечення, формується за рахунок внесків найманих працівників і підприємців на користь пенсіонерів та потребуючих.

     На  початку 90-х років ХХ століття в  більшості країн ця система була піддана серйозним змінам. Їх мета - виправлення незбалансованість  бюджету соціального забезпечення, що виникли, а також вирішити проблеми, пов'язані з демографічною ситуацією, яка радикально змінилася. Спочатку ретельно аналізувався найбільш вдалий досвід таких реформ у всіх країнах, особливо у вирішенні фінансових проблем. Відбувалося зближення моделей соціального захисту країн Європи, введення єдиних принципів її організації. Проте в той час йшлося не про створення уніфікованої європейської моделі соціального забезпечення, а лише про об’єднання основних базових принципів, які насамперед були б адекватні певному історичному процесу, який відбувався в даній країні, а також які б знаходились в руслі політики, яку проводять країни Європи, що підписали Соціальну Хартію.

     Система соціального захисту громадян у  Франції сформувалася в перших три  післявоєнні десятиліття при  великій участі держави в цьому  процесі. Керівництвом цією системою і її фінансуванням повинно були здійснюватися на паритетних засадах представниками профспілок і об’єднаннями підприємців за участю уряду. Успішний розвиток економіки Франції створював матеріальну базу для існування системи соціального захисту і сприяв збереженню стабільності в суспільстві. Енергетична криза 70-х років і структурна перебудова економіки виявили слабкі сторони і дорогий характер системи соціального забезпечення, яка тоді функціонувала.

     Саме  тоді виявилась необхідність реформування системи соціального захисту, який став непосильним тягарем для державного бюджету. З 1993 р. французький уряд приступив до здійснення реформ в даному напрямку, а у 1997 році він було вимушений скоротити витрати на соціальне забезпечення, які все ж склали більше чверті ВВП. За цим наступили і інші заходи.

     Необхідно сказати, що у Франції реформування структур соціальних захисту населення  супроводжувалось посиленням впливу державної  влади в управлінні всією системою соціального захисту. Такий крок різко виділив її серед інших провідних країн Європи, так як тоді в цей період в європейській суспільній думці була тенденція про скорочення надмірної регулюючої ролі держави, і все більша кількість французьких вчених і громадських діячів підтримувало її.

     Для французької моделі соціального забезпечення характерні деякі особливості: по-перше, дуже складна організаційна структура, по-друге, висока доля витрат на соціальні програми, яка перевищує середній рівень по Європейському Союзу, по-третє, існування розгалуженої системи професійно-галузевих схем соціального страхування, наявність розвиненої системи сімейних допомог, по-четверте, велика роль додаткових систем соціального забезпечення, особливо в сфері пенсійного і медичного страхування. По-п’яте, великою відмінністю французької системи соціального захисту від інших європейських є її фінансування переважно за рахунок внесків соціального страхування. По-шосте – існування різноманітних страхових фондів, які реалізують окремі соціальні програми, які доповнюють обов’язкові соціальні послуги в межах загальних обов’язкових схем соціального захисту.

     Державна  пенсійна система Франції охоплює  основну частину пенсіонерів  країни за віком, являє собою складну, багатоелементну структуру. країні діє більше 100 основних і понад 300 додаткових видів пенсійного забезпечення. В цілому пенсійна система складається з п'яти компонентів: 1) основні - для найманих працівників; 2) додаткові; 3) спеціальні - для окремих категорій зайнятих; 4) базові - для офіційно непрацюючих працівників; 5) факультативні режими. Кожна з цих підсистем має свою специфіку, яка проявляється у особливостях фінансування, віці виходу на пенсію, тривалості страхового стажу для здобуття повної пенсії, а також методиці розрахунку розміру пенсії.

     В основній схемі пенсійного забезпечення можливий достроковий вихід на пенсію, а також діє система надбавок подружжю, що мають не менше трьох дітей, і одному з подружжя, на утриманні якого знаходиться інший, що не має власної пенсії. Крім того, існує можливість спадкування пенсій, а також працевлаштування після виходу на пенсію. В межах даної підсистеми також можливе отримання пенсії при продовженні трудової діяльності. В даному випадку, якщо пенсіонер продовжує працювати, він повинен сплачувати зі свого заробітку так званий «внесок солідарності» до фонду страхування по безробіттю, 10-15 % якого сплачує та особа, що працює, і 5 % — її роботодавець. Проте такі внески не сплачуються, якщо розмір отримуваної пенсії і заробітку менший гарантованого мінімуму заробітної плати. 
Окрім основних у Франції існують обов'язкові додаткові системи соціального страхування, що функціонують на основі міжпрофесійних національних угод. Велика частина обов'язкових додаткових систем страхування у зв’язку зі старості зосереджена в рамках двох фондів. Перший охоплює всіх найманих працівників і фінансується за рахунок обов'язкових внесків підприємців (4 % фонду заробітної плати) і найманих працівників, що сплачують 2 % із заробітної плати. Другий фонд здійснює обов'язкове пенсійне страхування керівних службовців і управлінських працівників.

     Окрім системи трудових пенсій у Франції  існує система соціальних пенсій. Виплата останніх гарантується державою всім людям похилого віку незалежно  від характеру і тривалості професійної  діяльності. В останнє десятиліття динаміка зростання соціальних пенсій випереджала темпи підвищення доходів працівників. Так, у 2006 р. гарантований мінімум доходу для самотніх осіб старших 65 років складав 3 600 франків у місяць, а для родинної пари – 4 945 франків. Дана категорія пенсіонерів має ряд соціальних пільг: безкоштовне телефонне обслуговування, безкоштовну юридичну допомогу, звільнення від податку на житло, земельного податку і деякі інші пільги. Фінансове забезпечення системи соціальних пенсій для людей старших 65 років здійснюється через фонд солідарності у зв’язку зі старістю. Його діяльність керується декретами Державної ради, а пряме управління здійснюється адміністративною радою і наглядовим комітетом до складу якого входять депутати парламенту. Доходи фонду формуються із засобів, отриманих від загального соціального внеску та частини акцизів і мит на алкогольні і безалкогольні напої. Дефіцит фонду може усуватися по відповідному рішенню парламенту із коштів державного бюджету.

     Нещодавно відбулись переміни у пенсійній  системі: Конституційна рада Франції прийняла проект реформи пенсійної системи, що проклало шлях для її остаточного затвердження президентом Ніколя Саркозі.

     27 жовтня 2010 року Конституційна рада Франції опублікувала заяву, згідно з якою зміна віку виходу на пенсію з 60 років на 62 року, віку, з якого можливе отримання повної суми пенсії, з 65 років на 67 років та інші ключові пункти законопроекту відповідають нормам французької конституції.

     Опубліковані  урядом Франції дані свідчать, що разом  зі старінням населення безперервно зростає дефіцит французького пенсійного бюджету, тому просування реформи пенсійної системи Ніколя Саркозі зробив знаковим завданням свого президентського терміну, після успішної реалізації якої очікується реорганізація уряду.

     Оскільки  реформа пенсійної системи стосується основних народних інтересів, вона безперервно стикалася із запеклим опором опозиційних партій і профспілкових організацій, що призвело до великої кількості загальнонаціональних міжгалузевих страйків і демонстрацій і навіть частково до сутичок із поліцією.

     Після ухвалення законопроекту в парламенті опозиційні партії і профспілкові організації  покладали надії на Конституційну  раду, чекаючи, що цей орган зможе  перешкодити реалізації реформи.

     Французька  система медичного страхування поділяється на декілька окремих підсистем, що розрізняються за професійною ознакою. Найбільш великою, яка охоплює більше 80 % населення, є спільна система медичного страхування. Поряд з нею існують інші дрібніші страхові режими для працівників окремих професійних груп і галузей. Такими є система страхування для державних службовців і працівників сільського господарства (близько 9 % населення), страхування для самостійно зайнятих працівників (6 %), а також дрібніші системи медичного страхування найманих працівників різних професійних груп (гірників, залізничників, моряків і ін.). Медичне страхування включає медичні, стоматологічні, фармацевтичні, а також лікарняні витрати. При цьому маються на увазі не лише витрати самого застрахованого, але і інших осіб: дружини або чоловіка застрахованого, а також згідно закону і співмешканки, якщо вона повністю залежить від застрахованої особи. Крім цього, правом на медичне обслуговування користуються також діти застрахованого до досягнення ними 20 років, а також інші родичі, які спільно з ним проживають та ведуть домашнє господарство.

     Окрім цього, Франція має розвинуту  сітку приватних страхових компаній. У випадку отримання страхового поліса у приватній страховій  компанії остання, як і будь-яка страхова каса, оплачує госпітальні затрати та рахунки пацієнта за прийом лікарями. Шкала додаткових послуг варіює та являється предметом конкуренції приватних страхових компаній.

   Французька  система страхування по безробіттю базується на колективних угодах між організаціями працедавців і найнятих робітників. У Франції існують два великі фонди страхування по безробіттю, керовані на паритетних засадах представниками трудящих і підприємців: Національний союз сприяння зайнятості в промисловості і торгівлі (Union national pour l`emploi dans l`industrie et le commerce) UNEDIC і Асоціація сприяння зайнятості в промисловості і торгівлі (Association pour l`emploi dans l`industrie et le commerce) ASSEDIC. Перша організація відповідає за фінансові питання і функціонування всієї системи страхування по безробіттю. Крім того, в її компетенції знаходяться заходи щодо професійної реабілітації безробітних, а також професійне навчання і перекваліфікація. Друга організація керує страховими рахунками, відповідає за надходження внесків, а також за виплату допомоги по безробіттю. Разом з цими двома установами у французькій системі страхування по безробіттю діє також ще одна організація - Національне агентство зайнятості (Agence Nationale pour l`Emploi), в коло обов’язків якого входить сприяння в пошуку роботи, інформування про стан ситуації на ринку праці і надання послуг з професійної орієнтації. З 1 січня 2009 року ANPE і ASSEDIC реорганізувалися в одну єдину структуру - POLE-EMPLOI. У системі забезпечення по безробіттю у Франції виділяються два основні види допомоги, виплата якої залежить від певних передумов. Перший вид - це допомога, виплата якої пов'язана з такими обставинами, як наявність страхового стажу і виплата страхових внесків протягом певного часу. Ця частина системи будується на загальних страхових принципах. Другий вид - так звана допомога солідарності (допомога по безробіттю), призначена для безробітних, що не мають права на страхову допомогу.

   Умови надання допомоги

   Право на допомогу в рамках соціального  страхування по безробіттю надається  за наявності ряду умов:

• причиною безробіття не повинно бути звільнення за власним бажанням;
• для отримання допомоги безробітний має бути зареєстрований на біржі праці, де він підписує так званий «план сприяння для повернення до зайнятості», в якому визначаються як права і обов'язки самого безробітного, так і обов'язки служби зайнятості;
• обов'язковим документом є спеціальний проект особистих дій, в якому визначаються дії безробітного з пошуку роботи;
• передумови працездатності, активного пошуку роботи, а також наявності необхідного страхового стажу протягом як мінімум 4 місяців за останні 18 місяців, які передували закінченню трудового контракту.

     Отже  французька система соціального  страхування включає допомоги по безробіттю, пенсії по старості та інвалідності, різні сімейні допомоги, компенсацію  витрат на лікування та ін. Вона базується  на принципі перерозподілу доходів (виплати суб’єктам соціального страхування здійснюються шляхом відрахувань зі сторони економічно активної частини населення). В результаті французьке суспільство залишається одним із найбільш однорідних та найменш несправедливих.

2. Організація соціального страхування в Україні

     Соціальне страхування — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.

     Відповідно  до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

     Загальнообов’язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (що включає матеріальне забезпечення громадян у визначених законом випадках) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

     В Україні існують такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

• на випадок безробіття;
• соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням;
• від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
• пенсійне страхування.
• медичне страхування

     Пенсійне забезпечення в Україні є державною системою - важливою складовою системи соціального захисту населення. Вітчизняним законодавством передбачено впровадження трирівневої пенсійної системи, що розширить можливості для підвищення добробуту громадян і економічного зростання в Україні.

     Перший  рівень – солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Ця система ґрунтується на принципах солідарності й субсидування - виплати пенсій та надання соціальних послуг здійснюються за рахунок коштів Держави. У реформованій солідарній системі розмір пенсій залежить від розміру заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески, і страхового стажу. 

     Другий  рівень (введення планується з 2012 року) – накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

     Ця  система ґрунтується на принципах  накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді. Облік коштів здійснюватиметься на індивідуальних пенсійних рахунках громадян, на користь яких ці перерахування зроблені. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу й захисту від інфляційних процесів.

     Накопичувальні  кошти є власністю громадян. Виплати з Накопичувального фонду здійснюватимуться додатково до загальнообов’язкових пенсійних виплат. 

     Третій  рівень – система недержавного пенсійного забезпечення.

     Ця  система ґрунтується на принципах  добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень для отримання громадянами додаткових пенсійних виплат за рахунок відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення та інвестиційного доходу, нарахованого на пенсійні активи. 

     Недержавне  пенсійне забезпечення здійснюється недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями і банківськими установами. 

     Розмір  пенсійних виплат у цій системі залежить від розміру пенсійних внесків, терміну, впродовж якого ці внески накопичувалися, і розміру отриманого на них інвестиційного доходу. 

     Пенсійні  виплати в системі недержавного пенсійного забезпечення здійснюються незалежно від отримання виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.  

     Одночасне функціонування всіх трьох рівнів забезпечує стабільність пенсійної системи, оскільки вирівнює ймовірні на кожному рівні  демографічні й фінансові ризики.

     Система соціального страхування  на випадок безробіття — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрах. осіб обставин та надання їм соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового держ. соціального страхування України. Регулюється Основами зак-ва України про загальнообов'язкове держ. соціальне страхування (1998), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2000) та ін. нормат. актами, а також міжнар. договорами України. С. с. на в. б. здійснюється за такими принципами: надання держ. гарантій застрах. особам у реалізації своїх прав; обов'язковість страхування всіх працівників на випадок безробіття за умовами трудового договору (контракту) та на ін. підставах, передбачених зак-вом про працю; цільове використання страх, коштів; солідарність і субсидування; паритетність д-ви, представників застрах. осіб, роботодавців та ін. в управлінні страхуванням. Суб'єктами С. с. на в. б. є застрах. особи, а у випадках, передбачених законом, — також члени їхніх сімей та ін. особи, страхувальники і страховики. Застрах. особи — наймані працівники, а у випадках, передбачених законом, — також ін. особи (гр-ни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно живуть в Україні, якщо інше не передбачено міжнар. договорами України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття. Не підлягають страхуванню працюючі пенсіонери, особи, в яких за зак-вом України виникло право на пенсію, та деякі ін. Застрах. особи мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги. Закон надає таке право і незастрах. особам — військовослужбовцям ЗС України, Держ. при-корд. служби України, внутр. військ, військ цив. оборони, СБУ та органів внутр. справ України, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, та гр-нам, які вперше шукають роботу, ін. незастрах. особам у разі їх реєстрації у встановленому порядку як безробітних. Гр-ни, які забезпечують себе роботою самостійно, фіз. особи — суб'єкти підприєм. діяльності, особи, що виконують роботи (послуги) згідно з цив.-прав. угодами, мають право на забезпечення з коштів соціального страхування за умови сплати страховику страх, внесків. Страхувальниками є роботодавці та самі застрах. особи, які згідно із законом сплачують страх, внески. Страховиком виступає Фонд загальнообов'язк. держ. соціального страхування України на випадок безробіття. Об'єктом страхування є страховий випадок — подія, внаслідок якої застрах. особи втратили зарплату або ін. передбачені зак-вом України доходи з причин втрати роботи за незалежних від них обставин і зареєстровані в установленому порядку як безробітні, що готові та здатні приступити до підходящої роботи і справді шукають роботу. Крім того, страх, випадком також вважається обставина, за якою застрах. особи стали частково безробітними. Зак-вом передбачені такі види грош. забезпечення за соціальним страхуванням на випадок безробіття: допомога по безробіттю, у т. ч. одноразова — для організації безробітним підприєм. діяльності; допомога по частк. безробіттю; матеріальна допомога в період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітного; матеріальна допомога по безробіттю, однораз. матеріальна допомога безробітному та непрацездат. особам, які перебувають на його утриманні; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, що перебувала на його утриманні. Безробітним також надаються соціальні послуги: профес. підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації і профорієнтація; пошук підходящої роботи і сприяння у працевлаштуванні, в т. ч. шляхом надання роботодавцю дотації на створення дод. роб. місць для працевлаштування безробітних і фінансування організації оплачуваних громад, робіт для безробітних; інформ. і консульт. послуги тощо. Застрах. особи, визнані безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали за умовами повного або неповного роб. дня (тижня) не менше 26 календ. тижнів та спла чували страх, внески, мають право на допомогу по безробіттю з урахуванням страх, стажу. Для певного кола осіб допомога призначається незалежно вщ тривалості страх, стажу. Допомога по безробіттю виплачується на 8-й день після реєстрації застрах. особи в державній службі зайнятості. Заг. тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календ. днів протягом двох років, а для осіб передпенс. віку (за 2 роки до настання права на пенсію) — 720 календ. днів. Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до серед, зарплати (доходу) особи, залежно від страх, стажу і від тривалості безробіття. Застрах. особи мають право: брати участь в управлінні страхуванням на випадок безробіття; на суд. захист своїх прав. Держ. нагляд у сфері страхування на випадок безробіття здійснює М-во праці та соціальної політики України.

     Фонд  соціального страхування  від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань — цільовий централізований страховий фонд, некомерційна самоврядна організація. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.

     Основним  завданням Фонду є:

     — проведення профілактичних заходів, спрямованих  на усунення шкідливих і небезпечних  виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним  захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

     — відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

     — відшкодування матеріальної та моральної  шкоди застрахованим і членам їх сімей.

     Доходи  бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві формуються за рахунок таких джерел:

     — внесків роботодавців: для підприємств  — а віднесенням на валові витрати  виробництва, для бюджетних установ  та організацій — з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

     — капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

     — доходу, отриманого від тимчасово  вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

     — коштів, отриманих від стягнення  відповідно до законодавства штрафів  і пені з підприємства, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

     — добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

     Працівники  не несуть ніяких витрат на страхування  від нещасного випадку. Розміри страхових внесків страхувальників обчислюють:

     — для роботодавців — у відсотках  до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають  витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, та інші заохочувальні  і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

     — для добровільно застрахованих  осіб — у відсотках до мінімальної  заробітної плати.

     Страхові внески нараховуються у межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат.

     Страхові  тарифи для роботодавців диференційовані  за галузями економіки і видами робіт за професійним ризиком виробництва та становлять від 0,66 до 13,6%.

     Для підприємств і організацій, створених  громадськими організаціями інвалідів, де чисельність інвалідів серед  працівників становить не менше 50 %, а частка створюваного інвалідами фонду оплати праці перевищує 25 %, страхові тарифи встановлюються в розмірі 50 % страхових тарифів, передбачених законодавством.

     За  рахунок коштів бюджету Фонду  соціального страхування від  нещасних випадків на виробництві у  разі настання страхового випадку здійснюються такі види виплат застрахованим особам:

     — пенсії по інвалідності внаслідок нещасного  випадку на виробництві або професійного захворювання;

     — пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку  на виробництві або професійного захворювання;

     — допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, яка настала внаслідок  нещасного випадку на виробництві  або професійного захворювання, до відновлення працездатності або  встановлення інвалідності;

     — одноразова допомога у разі стійкої  втрати професійної працездатності потерпілого;

     — щомісячна грошова виплата у  разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину  втраченого заробітку потерпілого;

     — грошова виплата за моральну шкоду  за наявності факту заподіяння такої шкоди потерпілому;

     — виплата потерпілому в розмірі  його середньомісячного заробітку  за тимчасового переведення його на легшу роботу;

     — виплата потерпілому під час  його професійної реабілітації;

     — одноразова допомога у разі смерті потерпілого;

     — щомісячна страхова виплата особам, які мають на неї право, у разі смерті потерпілого;

     — надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.