Социальная работа как вид общественной деятельность и учебная дисциплина

Тема 1. Социальная работа как вид общественной деятельность и учебная дисциплина (2 часа)

План

1. Сущность социальной работы как общественной деятельности.

2. Объект и субъект социальной работы, их взаимосвязь.

Объект, и  предмет — основополагающие категории  развития теории социальной работы. Для  данной теории характерно разнообразие методологических подходов к их выделению. Так, в словаре-справочнике по социальной работе отмечено: «Объектом исследования социальной работы является процесс  связей, взаимодействий, способов и  средств регуляции поведения  социальных групп и личностей  в обществе. Предметом социальной работы как самостоятельной науки  являются закономерности, обусловливающие  характер и направленность развития социальных процессов в обществе».

 Границы  объекта и предмета теории  социальной работы связываются  с понятиями «социальное взаимодействие»,  «социальные и межличностные  отношения» «социальные изменения», «социальная динамика» и «социальная  структура». Предметная сущность  социальной работы, несмотря на  многообразие теоретических подходов, характеризуется таким общим  понятием, как «социальность», которое  выражает многообразные способы  и формы сосуществования и  взаимодействия в обществе как  системе целостных социальных  субъектов.

 Социальное  сосуществование и взаимодействие  должно строиться на началах  социального равенства и партнерства,  справедливого распределения материальных  благ, надежных гарантий для творческого  самоутверждения всех субъектов  общества. Такое понимание социальности  является важнейшим критерием  осуществления социальной работы.

 Объект  и предмет социальной работы, с одной стороны, обусловлены  целями и задачами практической  социальной работы, а с другой  — определяют границы и содержание  теории и практики социальной  работы. Существует множество определений  объекта и предмета социальной  работы. Они во многом сходны  в том, что в современных  условиях социальная работа выходит  за границы практической социальной  помощи и все более становится  фундаментальным теоретическим  знанием о человеке в системе  социальных отношений и взаимодействий, о способах улучшения его социального  бытия и социального самочувствия.

 Субъект  и объект социальной работы  — важнейшие компоненты системы  теории и практики социальной  работы. Объект социальной работы  — это прежде всего человек в системе социальных связей и отношений, на которого направлено социальное действие. Это клиент социальной помощи, социальной адаптации и реабилитации, социальной диагностики и профилактики, социальной экспертизы и социальной терапии.

 Объект  социальной работы — клиент  — человек, нуждающийся в социальной  защите. Исторически сначала в  понятие клиента включались люди, имевшие предрасположенность к  нарушению общепринятых стандартов (нищие) или затруднения в адаптации  (мигранты). Со временем меняются  не только категории клиентов, но и группы проблем, формирующие  клиентов социальной работы. Впоследствии  категория клиентов была распространена  на людей, которые под воздействием  общества и ненормальных условий  жизни, которые это общество  создает, теряют возможность нормального  функционирования. В этой трактовке  к клиентам социальной работы  относили маргиналов, безработных  людей, имеющих те или иные  проблемы в семейных отношениях. В настоящее время клиентом  социальной работы определяется  побои человек, группа или община, которые нуждаются в помощи  социального работника и с  которым достигнуто соглашение  о совместной работе.

В таком широком  контексте клиентом социальной работы может быть любой человек с  любой проблемой. В теории социальной работы существуют различные типологии  клиентов современной социальной работы. Например, по направленности и характеру взаимодействия: индивид;

 группа; сообщество; или по специфике  запроса: агрессоры, вежливые, немые  и т. п.

 Субъект  социальной работы — это тот,  кто осуществляет социальную  помощь. Это могут быть государственные организации (органы социального страхования, социальной защиты), общественные организации (различные благотворительные союзы, организации, фонды и т. д.) и частные лица — специалисты в сфере социальной работы различных квалификаций (социальный терапевт, социальный геронтолог, социальный эколог и т. п.) или добровольные помощники — волонтеры. Социальная работа имеет двусторонний характер. В основе оказываемой социальной помощи лежит система взаимодействий социального работника с клиентом, равно как и со значимым социальным окружением клиента.

3. Роль социальной работы в реализации разных направлений  социальной политики.

Социальная  работа с ее разветвленной структурой органов управления в различных  регионах общества и обширной сетью  центров социальной помощи населению  оказывает обратное и активное воздействие  на социальную политику, поскольку  играет роль обратной информационной связи в системе управления социальными  процессами. Вбирая в себя практически-организационный  аспект социальной политики государства, она обеспечивает реализм последней, проверяет ее жизненность. Такова диалектика взаимодействия социальной политики и  социальной работы.

Социальная  работа представляет собой форму, способ социальной политики. С другой стороны, социальная политика раскрывается в  социальной работе. Однако единство социальной политики и социальной работы не означает их совпадения, тождества. Социальная работа по своему содержанию объемней социальной политики, динамичнее, подвижнее, в то время как социальная политика сохраняет большую устойчивость, выступая определяющей стороной в отношении социальной работы.

Цель социальной политики - это регулирование и  согласование интересов для устойчивого  и сбалансированного развития общества, то есть достижение социального мира или общественного согласия. Поскольку  большинство исследователей сегодня  соглашаются, что социальная политика (уровень целеполагания) определяет новую область социальной теории и практики, социальную работу и  её характер (технологический уровень), то нельзя не отметить, что оба приведенных  определения социальной политики говорят  о неких интегративных нуждах общества, а не о помощи каким-либо социальным группам. Нельзя обойти вниманием  то, что такое понимание социальной политики и социальной работы имеется  как в научной литературе, так  и в общественном мнении.

Так, Австрийская  академия социальной работы отмечает, что «в каждом обществе могут встречаться  нужды и конфликты, которые люди не могут самостоятельно преодолеть. Социальные проблемы обуславливаются  как индивидуальными, так и общественными  причинами. В этой связи общество несет обязательство предоставить соответствующую помощь. Одной из специфических форм такого предложения  является социальная работа» 

Социальная  политика и социальная работа тесно  взаимосвязаны. Эта взаимосвязь носит диалектический характер, во многом напоминая соотношения философских категорий сущности и явления.

Важным аспектом обновления социальной политики в современной  России является тот факт, что здесь  возникла и развивается социальная работа как профессиональная практика, требующая подготовки в рамках высшего образования, как научная и учебная дисциплина

Главным фактором, способствующим защите интересов человека, его прав и свобод, является социальная политика государства. Главная задача социальной политики состоит в гармонизации общественных отношений путем выработки  и реализации организационно-экономических, научно-технических и нравственно  правовых аспектов их регулирования.

4. Связь социальной работы с другими учебными дисциплинами.

Социология  изучает общество, поведение и  убеждения специфических групп  — семей, детей, мужчин, женщин, лиц  девиантного поведения, пожилого возраста и др. Познания в области социологии позволяют социальному работнику  исследовать социальные проблемы, овладевать интерперсональными навыками и технологиями.

Кроме социологии социальные работники используют данные других дисциплин, например психологии. Эта дисциплина тесно связана  с социальной работой. Психологи  изучают индивидов и пытаются понять механизмы их развития, важные факторы, влияющие на психику и поведение  человека, а также психологию коллективов.

Социальная  работа также взаимосвязана с  социальной экологией. Двойная фокусировка  ее и на человеке, и на окружающей среде, а еще шире — человеке и  природе, — обусловливает ее экологическую  сущность. Она позволяет определить модели отношений между человеком  и природой. Для этого необходимо знание не только уже упомянутых социологии и психологии, но и биологии. Последняя помогает понять, как функционирует человеческий организм, включая репродуктивные процессы и влияние генетики на поведение и восприятие.

Следующая область, связанная с социальной работой, — это вопросы урбанизации. Если специалист, знающий особенности  функционирования города и роль городского окружения, включается в процесс  разрешения проблем клиента, средоточием  изменений является не индивид, а  широкая система.

Среди смежных  дисциплин, знание которых необходимо для социального работника, следует  назвать и правоведение. Без знания законодательных актов, основания  теоретических и практических аспектов семейного и уголовного права, пенсионного  обеспечения и т.д. сложно давать консультации клиенту, помогать ему  в решении его жизненных проблем, отстаивать его интересы.

Многоплановость и многовариантность содержания деятельности специалиста по социальной работе распространяется и на область  управления. Поэтому менеджмент наряду с другими учебными дисциплинами занимает одно из ведущих мест в  подготовке специалистов.

Мы назвали  главные блоки смежных дисциплин, необходимых для формирования высококвалифицированного социального работника. Следует  иметь в виду и принципиальную важность для социальной работы единства теории и практики.

Таким образом, социальная работа как наука состоит  из двух основных разделов: теоретико-методологического, фундаментального (методология, законы, категориальный аппарат науки) и  прикладного (области социально-практического, управленческого приложения теоретического и эмпирического знания, научное  обеспечение решения практических социальных задач в обществе, которые  призван решать социальный работник).

5. Характерные особенности развития социальной работы в Украине в современных условиях.

Соціальна робота в Україні має свої особливості, обумовлені як історичним розвитком, так і впливом сучасних світових тенденцій. Необхідно відзначити, що соціальна робота у нашій державі здійснюється в умовах гострої економічної кризи. Як свідчить історичний досвід, потреба у комплексній соціальній роботі особливо зростає в кризові періоди, коли погіршується доля мільйонів людей. Власне таке становище склалося у нашій країні в 90-х роках і, на жаль, продовжує залишатися понині. Нині у нас більше 80 % населення проживає за межею бідності.     

      Сьогодні в умовах складної економічної ситуації, коли кількість нужденних збільшується, а економічні можливості держави зменшуються, актуальною проблемою є формування грамотної соціальної політики державою.

      Серед важливих проблем соціальної політики України – відсутність чітких уявлень про модель соціального захисту (у світовій практиці існують ліберальна та соціально-демократична або патерналістська), пріоритет цінностей у суспільній свідомості. Поки що зберігається старий соціалістичний принцип рівності кінцевих результатів. Багаторічний досвід забезпечення пільг владою спонукає населення займати споживацьку позицію, коли в усьому громадяни покладаються на державу. Створені для їх підтримки соціальні програми часто не мають фінансового забезпечення й ефективних механізмів реалізації. Щоб ліквідувати ці недоліки, обговорюються можливості запровадження державних замовлень (контрактів), договорів про спільну діяльність, пайове субсидування, пільгове кредитування, проведення тендерів, залучення неурядових і комерційних організацій тощо. Таким чином, актуальним завданням на сучасному етапі є переведення державної системи соціального захисту на ринкові засади, залучення громадян, роботодавців до витрат на соціальний захист, обмеження кола державної підтримки лише тими категоріями людей, які через відсутність роботи, похилий вік, багатодітність чи вади здоров’я не в змозі забезпечити себе самостійно.

      Організаційна  структура сучасної соціальної політики включає наступні складові компоненти:

      1) сферу  праці та заробітної плати; 

      2) соціальний захист населення;

      3) соціальне забезпечення;

      4) соціальну роботу.

      Практичним  механізмом реалізації соціальної політики є соціальна робота, яка на початку 90-х рр. ХХ ст.. у незалежній Українській державі набула статусу фахової діяльності. Першочерговими заходами щодо формування стратегії соціальної роботи є реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальна підтримка сім’ї, ветеранів війни та праці, жінок, дітей і молоді; соціальний захист громадян, які потерпіли від наслідків Чорнобильської катастрофи; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальних сферах життя суспільства, умов для реалізації потенційних можливостей інвалідів; соціальна підтримка громадян, звільнених у запас або відставку з військової служби, служби в органах внутрішніх справ та членів їх сімей. Соціальна робота має місце і при забезпеченні розвитку ринку праці і зайнятості, попередженні і скасуванні причин соціального ризику тощо.

центр соціальної допомоги, районний відділ зайнятості населення та ін.).

      Аналізуючи  діяльність органів соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що вони є важливою ланкою в системі соціального управління суспільством. Вони розвиваються у нерозривному зв´язку з політичними, економічними, власне соціальними процесами. Нині справа соціального захисту в Україні перебуває у стадії становлення й розвитку, ведуться пошуки її оптимальної структури, основних функцій, провідних напрямів діяльності на різних рівнях. Призначення цієї роботи полягає в тому, щоб з допомогою нормативно-правових, економічних, фінансових, соціально-психологічних, організаційно-технічних засобів і важелів здійснювати підтримку і допомогу соціально вразливих груп населення чи окремих громадян.

      Складовою  частиною загальної системи захисту  є установи, які ним безпосередньо  займаються. Органи соціальної роботи мають за мету здійснення політики держави, громадських структур, забезпечення людей потенційними життєвими благами, сприяння нормалізації соціально-психологічних відносин між ними, розвиток самостійності в управлінні. Фактично всі організаційні структури суспільства в широкому розумінні займаються проблемами соціальної роботи. Однак у більш вузькому — вона здійснюється спеціалізованими органами, закладами, відомствами, які безпосередньо причетні до умов праці, побуту, дозвілля, охорони здоров´я, безпеки і т. ін.

      Організаційну  структуру інститутів соціального захисту населення можна охарактеризувати як усталений, впорядкований зв´язок і взаємодію органів соціальної роботи та його суб´єктів, що забезпечують загальні умови нормального здійснення і раціональної організації системи допомоги та підтримки груп і осіб, які опинилися в стані соціального ризику відповідно до їх інтересів, потреб, можливостей.

      До 1 січня  1991 р. провідною ланкою в цій  системі було Міністерство соціального забезпечення. Основні його функції полягали в нарахуванні й підготовці документів на виплату пенсій, частковому вирішенні проблем інвалідів та деяких інших питань. Протягом 1989-1990 pp. для матеріального забезпечення виплати пенсій було створено Пенсійний фонд України. З метою кращого соціального забезпечення інвалідів створено спеціальну структуру — Фонд соціального захисту інвалідів. Для міністерства головним завданням стала розробка соціальної політики щодо найбільш незахищених верств населення. Це відбито і в новій його назві — Міністерство праці і соціального захисту.

Система соціального захисту нині в Україні перебуває в стадії зміни, оновлення, реорганізації, що зумовлено соціально-політичними й економічними процесами трансформації суспільства.

      У країні  формується правова база соціального захисту населення. Прийняті й діють такі закони: “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про державну допомогу сім´ям з дітьми”……..

      Формується  також нова організаційна структура  реалізації соціальної політики.

      Підкреслюючи провідну роль державної системи соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що в останні роки вона переживає період великих змін. І, мабуть, чи не найважливіша з них — це виникнення великої кількості різних недержавних організацій, зростання їхньої активності та впливу в усіх сферах життя суспільства.

      Характерно, що у розв’язанні гострих соціальних проблем, які нині стоять перед українським суспільством, дедалі більшого значення, поряд з удосконаленням державної системи захисту населення, набуває відродження розвитку благодійної діяльності різних організацій та установ, спеціалізованих громадських об’єднань і приватних осіб.

      Таким чином,  суб’єктами соціальної і соціально-педагогічної діяльності в Україні на початку нового тисячоліття є спеціалісти і волонтери всіх трьох секторів суспільства: державного, комерційного і громадського, у функціонуванні і розвитку яких є немало проблем, однією із яких є проблема їх гармонійної взаємодії.

      Система  практичної соціальної і соціально-педагогічної роботи в Україні уже набула нових обрисів. Вона опирається на нові правові засади, на кадровий потенціал професійно підготовлених фахівців, нову соціальну політику держави, на структуру нового громадянського суспільства, яке виникло і продовжує зміцнюватися.

История развития социальной работы в Украине (2 часа).

1. Формы социальной помощи у восточных славян.

Практика  здійснення захисту в системі роду та громади знайшла відображення у конкретних формах допомоги та взаємодопомоги, основними з яких були:

      а) культові з різноманітними сакральними (тобто такими, що стосуються релігійного культу й ритуалу) атрибутами;

      б) общинно-родові в рамках  роду, сім’ї, поселення;

      в) господарські.

      Культові форми допомоги та підтримки

      Серед культових форм допомоги  дослідники історії соціальної роботи називають перш за все поклоніння певним предметам, що мали сакральні властивості, зокрема, кругу (колесу). Він означав перш за все оберіг від злих духів, був символом певної цілісності, стабільності і ґрунтовності.

      Людина не відчувала себе відособленою істотою, а була певною єдністю з космічним простором, його продовженням. Вона не протиставляла себе природі, космосу, а включала себе і розчинялась в них.

      У давніх слов’ян сакральні  функції (часто спільно з громадськими) виконували волхви поганські  жреці, віщуни, чаклуни. Часто  вони ставали своєрідними “регуляторами” суспільних відносин. З метою відновлення благополуччя громади викривали людей, що приховували урожай, або негативно впливали на нього. “Полювання на відьом” завершувалось їх вигнанням або вбивством. Така традиція зберігалась в окремих селищах аж до ХІХ ст.

      Іншим важливим механізмом закріплення  реципрокних відносин, пов’язаних  їх сакральними установками, були  родові обряди вшанування предків.

      Вважалося, що померлі предки  сприяли родючості та врожаю. і в день поховань і в  дні поминань родичі жертвували  якусь милостиню. 

      До суспільних форм допомоги, пов’язаних з культом смерті, належали громадська тризна, громадська  милостиня, “страва”, подання натуральними  харчовими продуктами.

      Ще один аспект сакралізації  процесу допомоги культ героя,  дотримання громадських традицій. Показовими тут є княжі бенкети,  які збирали дружинників (дружинник не тільки харчується у князя, бенкети його право). У княжих бенкетах серед “медопиття” складались високі християнські доброчесності: милість, людинолюбство.

      Формою допомоги і взаємодопомоги  між князем і дружинниками був викуп полонених.

Общинно-родові форми  допомоги й захисту в рамках роду, сім’ї, поселення

      Існували як індивідуальні, так  і колективні форми підтримки та захисту.

      Допомога надавалась людям похилого  віку, сиротам, вдовам (індивідуальна  форма захисту), а також родині, сусідській громаді, цілому роду (колективний захист).

      Турбота про перестарілих на  ранніх етапах суспільних відносин  не проявлялась. Існує твердження (проф. Горілий А.Г.), що серед наших давніх предків існував інфатицид (узаконене вбивство) і стосовно дітей, і стосовно старих. Пізніше до визначення “старий” додається “мудрий” і до них з’являється шанобливе і турботливе ставлення.

      Форми підтримки людей похилого віку були різні. Якщо на допомогу не приходила родина, то піклування про них брала на себе громада. Вона могла прийняти рішення про спеціальне відведення перестарілим земель, що давало можливість заготівлі сіна. Якщо ж старенькі були зовсім немічними, вони доглядалися громадою. Похилу людину визначали на постій (харчування, проживання) на декілька днів до різних членів громади. Такий вид допомоги став своєрідною суспільною повинністю.

      Не менш цікаві підходи до підтримки склались у ставленні до дітей-сиріт. Проводилось усиновлення дітей всередині родової общини, так зване “приймацтво”. Приймали в родину сироту, зазвичай люди старшого віку, коли їм вже важко було самостійно вести господарство або коли вони не мали спадкоємців. Прийнятий у сім’ю повинен був шанувати своїх нових батьків, справлятися з господарством і т.д.

      Інша форма підтримки сироти громадська допомога. Вона за характером збігалася з допомогою немічним старцям. Дитина переходила з хати до хати на годування. Сироті могли призначити “громадських” батьків, які брали його на утримання. Проте, якщо сирота мав господарство, громада протидіяла усиновленню. Такі сироти називалася вихованцями.

      Виникли форми допомоги вдовам. Їм надавали допомогу продуктами, що проходило, як правило, після збору урожаю. Сільська община надавала вдовам також землю. На них поширювались такі ж форми мирської опіки, як на перестарілих.

      Господарські форми допомоги та взаємодопомоги

      У їх основі лежить “усяка  взаємовиручка”, у вужчому, економічному  розумінні форма обміну, що зародилася  у первісній громаді з появою  у ній розподілу за працею  та особистою власністю. Ранні  форми допомоги та взаємодопомоги (реципрокації) первісно мали ритуальний  характер і до ХІХ ст. зберігалися у вигляді народних свят. Найдавніші слов’янські свята дослідники пов’язують з чотирма порами року, кожному з яких відповідали свої братчини, вечорниці, бесіди. Зазвичай ці свята пов’язували з ритуальним персонажем Ярилою, який уособлював родючість, врожай.

      Практикувались різні форми селянських “помочей”. При всій їх різноманітності вони мали певний сценарій, в якому зберігались рештки магічних аграрних культів.

      Серед різних видів “помочей” як специфічної форми групової підтримки можна виділити обов’язкові позасезонні і сезонні. Перші були обумовлені екстремальними ситуаціями, наприклад, пожежами, повенями, масовим падежем худоби. Особливою формою підтримки були “наряди громадою”, вони проводились в сім’ї, коли дорослі її члени були хворими.

      Сусіди приходили, щоб розтопити  піч, нагодувати худобу, доглянути дітей. Обов’язковими були “помочі” при побудові хати, зборі урожаю. При колективних “помочах” відбувався поділ праці, де певні види робіт виконували представники різних вікових та статевих груп: чоловіки, наприклад, орали, жінки боронували, старці сіяли.

      Однією з активних форм допомоги  були толоки. Вони були одночасно  і формою сумісної діяльності, і формою допомоги бідним селянам,  включаючи в себе спільну обробку  землі, перевезення сіна, хліба, будівництво хати, млина тощо. Часто збиралися на толоку з економічних міркувань. Наприклад, саме з цих мотивів жінки ходили разом м’яти льон : щоб не топити в стодолі по кілька разів на одному обійсті. Своєрідною формою толоки були складчини спільна годівля і спільна заготівля кормів для худоби.

      Ще один вид господарської  допомоги спільне використання робочої худоби, коли обробка землі здійснювалася “найманими волами”. Тут передбачався взаємний обмін послугами, коли одна і та ж особа їх і надавала, і приймала.

      Таким чином, у найдавніший  період слов’янської історії  зародилися цікаві форми допомоги  і підтримки. Вони мали не тільки внутрішньо родовий характер, але і вийшли за його межі, стали основою для християнської моделі допомоги і підтримки вразливих верств населення.

2. Влияние принятия христианства  для развития социальной поддержки  в Киевской Руси.

3. Благотворительность на Руси.

Благотворительность — это некий вид призрения, при этом неважно, от какого источника  идет. Ее истоки — в славянском добродушии, в бытовавших с давних пор помочах  — протягивании руки помощи соседям  вдовам.

Благотворительности на Руси берет свое начало с устава киевского князя Владимир от 996 г. Князь Владимир положил начало организованной системе здравоохранения на Руси, независимо от социального положения призреваемых. Здесь и создание первых больниц, пусть далеко несовершенных, и стремление к организации врачебной помощи страждущим, даже если они не могли оплатить расходов, связанных с их лечением.

Духовные  токи, идеи христианской нравственности в сфере благотворительности  органично переходили к последующим  поколениям князей и духовных лиц  в государстве. В этом аспекте  отличались Великий князь Ярослав  Владимирович и брат его Мстислав, князь Тмутараканский. Например, в 1016 году князь Ярослав открывает  первое в Новгороде училище для  трехсот сирот, в котором учили  не только военному искусству, но и  чтению, и рисованию, и различным  ремеслам. Князь Ярослав внес в Церковный и Земский Уставы дополнительные разделы, связанные с идеями благотворительности. Помощь бедным не прекращалась и при потомках Великого князя Ярослава.

В частности, во второй половине XI века особенным добротолюбием отличались его сыновья Изяслав и Всеволод. Здесь же нельзя не отметить и христианские нравы, отеческую заботу о нищих князей Тмутараканских Ростислава и Глеба.

В курсе лекций по социальной работе мы не можем особо  не выделить в сфере благотворительности  деяний Владимира Мономаха, через  столетие подхватившего нравственную программу князя Владимира, крестившего  Святую Русь. Владимир Мономах щедро  раздавал деньги, предметы первой необходимости  всем нуждающимся. Делал он это, по свидетельству  летописцев, обеими руками. Данный князь  считал, что призрение бедных и  страждущих должно быть главнейшей нравственной, христианской обязанностью Властителя. Нравственная законодательная программа  выдающегося правоведа XX столетия Кистяковского  по сути своей совпадает с высказываниями и нравственными принципами Владимира  Мономаха, требовавшего “избавить  обидимого”, защитить сироту, оправдать  вдовицу. Повторяем, что призрение  бедных и страждущих было главнейшей обязанностью Владимира Мономаха. (Современным  губернаторам со всеми их разглагольствованиями, компьютеризацией, приватизацией никогда не дотянуться до нравственной духовной высоты Древнего Князя). Владимиру Мономаху принадлежат замечательные слова, зафиксированные старательными летописцами: “Странные и нищие накормяще и напояще, аки мати дети свои”.