МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ КОРДРАТЮКА 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

на  тему:

«Соціологія молоді» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка групи 202-ФМ

Третяк  В.П.

Перевірила:

Чиркова М.Ю. 
 
 
 
 
 
 
 

Полтава 2010

План 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Тисячолітня історія існування людства засвідчила неспростовну, об'єктивну істину - майбутнє має тільки той народ і держава, які пов'язують своє буття і завтрашній день з молоддю, з наступним, прийдешнім поколінням. Можна шанувати молодь, пишатися нею, критикувати і навіть засуджувати її дії і вчинки, не поділяти життєву позицію, проте абсолютно неможливо не прислухатися до думок молодих людей, до їхніх поглядів, не брати до уваги особливості ідеалів, інтересів, запитів і потреб юнаків і дівчат, до їхніх ціннісних орієнтацій і навіть нетерпимості, безапеляційності, радикалізму. За будь-яких обставин і в будь-які часи ситуація стосовно молоді і в молодіжному середовищі утворювалася саме у такий спосіб.

Мабуть, найстабільніші, найдосконаліші і найдемократичніші  ті суспільства, де різні покоління людей, - незалежно від їхніх принципових відмінностей і навіть суперечностей, - можуть свідомо зробити крок назустріч одне одному, здатні співпрацювати, самореалізуючись і дбаючи при цьому про взаємну самореалізацію. Така ситуація може статися лише за умови, якщо молоде покоління відповідним чином сформоване і підготовлене до життя.

Питання сутності молоді, як великої соціально-демографічної  групи, характеру і особливостей її соціалізації, розвитку молодіжного  руху має велике як теоретичне, так і практичне значення. Це дає змогу, з одного боку, створити умови для саморозвитку і самореалізації молоді, а з іншого, - включити її в усі суспільні процеси з метою прогресивного поступу суспільства вперед. При цьому роль молоді в суспільно-політичному житті саме суспільств перехідного стану особливо істотна. Не є тут винятком і Україна. Адже молодь - це та частина суспільства, яка самою логікою історичного процесу відіграє важливу роль у подоланні кризи і формуванні громадянського суспільства. Молодь спроможна швидше, ніж інші соціальні групи, опанувати нові знання, професії і спеціальності, необхідні в умовах перебудови і перспективного розвитку економіки 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Місце соціології молоді у системі соціологічного знання

та  у державній молодіжній політиці

     Соціологія  молоді нині є одною з важливіших складових соціологічного знання. Процес переходу від тоталітарного до відкритого, демократичного суспільства передбачає активну участь у ньому насамперед молодого покоління, бо саме його представникам належить будувати якісно нове суспільство і жити у ньому. Наскільки сучасна молодь здатна виконати цю благородну місію побудови нового, в якій мірі вона підготована (фахово і морально) до участі у державотворчих процесах, які розгортаються зараз в Україні, що необхідно зробити в галузі державної молодіжної політики, щоби забезпечити належні умови для реалізації високих потенційних можливостей підростаючого покоління, для гармонізації відносин між суспільством і молоддю, — всі ці питання в сучасних умовах постають з особливою силою та гостротою. З'ясуванням їх, а також розробкою основ державної молодіжної політики й покликана займатися соціологія молоді.

     Нині  все міцнішим стає переконання, що необхідно  докорінно переосмислити традиційні підходи до молоді та її проблем, які склалися під час панування командно-адміністративної системи в СРСР і які знайшли віддзеркалення в радянській соціології. Сьогодні настала потреба у виробленні нової концептуальної схеми соціології молоді, в якій молодь виступатиме не як пасивний об'єкт, а як активний дієвий суб'єкт суспільних перетворень, які відбуваються на всьому пострадянському просторі.

     Соціологія  молоді належить до числа спеціальних  соціологічних теорій, що досліджують  закономірності розвитку окремих соціальних спільнот, з яких утворюється суспільство. Соціологія молоді в СРСР почала розвиватися ще у 20-х роках, але інтерес до цих досліджень швидко згасає, оскільки молодь, згідно з марксистською наукою, не входила до числа основних елементів соціальної структури радянського суспільства, на яких переважно зосереджувалась увага науковців. Вже в ті часи молодь розглядалась передусім як джерело поповнення робітничого класу, колгоспного селянства та радянської інтелігенції. Новий етап у соціологічних дослідженнях проблем молоді розпочався у часи хру-щовської «відлиги» — в 60-х роках, але й тоді соціологів цікавили перш за все проблеми підготовки робочої сили для соціалістичного народного господарства, підвищення продуктивності праці серед молоді, її виховання в дусі комуністичних ідеалів. Тобто дослідників цікавила не молодь сама по собі, її інтереси, потреби і прагнення, а можливість використання молодого покоління для вирішення прагматичних завдань соціалістичного будівництва.

     У спадок від минулого соціологія молоді одержала парадоксальну ситуацію: наявність величезної кількості публіка. цій про молоде покоління, з одного боку, і відсутність достовірного наукового знання про цю специфічну соціальну спільноту, про закономірності і тенденції сучасного розвитку та відтворення цієї групи суспільства, — з другого. Ц_е дало підстави деяким дослідникам твердити, що соціологія молоді в Українській РСР як спеціальна наукова дисципліна практично була відсутня.

     У минулому склалися певні диспропорції і у тематиці наукових досліджень молоді: найбільша частка належала працям про її комуністичне виховання. Сам же процес виховання традиційно розглядався як односкерований — на юнацтво і молодь взагалі; однобічно орієнтований — згори донизу, без врахування механізму зворотнього впливу і взаємодії; одноманітний — за консервативністю форм, методів і заходів; маючий одну мету — підготовку належної зміни будівників комунізму.

     Спрощено  трактувався і процес соціалізації молоді — переважно як однобічне  засвоєння досвіду, ідей, орієнтацій старшого покоління і суспільства в цілому; молодь тут виступала пасивним продуктом соціалізації, а не активною творчою силою соціального оновлення. В концепціях західних науковців Ж.Піаже та Р.Мертона соціалізація і навіть соціальна адаптація розуміються, навпаки, як двобічні процеси і результат зустрічної активності суб'єкта та соціального середовища. Але такі погляди свідомо чи позасвідома нехтувалися в радянські часи; вважалося, що молодь здатна лише на відтворення існуючих суспільних відносин, а не на творчість та новації. Тому не дивно, що соціологи тих часів, а подекуди й сучасні, виступали переважно у ролі фіксаторів різного роду молодіжних проблем і процесів, пояснюваних однобічно; прогностична ж функція їх досліджень була розвинута вкрай недостатньо.

     Нині  завдання полягає у виробленні власних  теоретичних засад соціології молоді, необхідності визначення центрального поняття і похідних категорій, з'ясуванні основних базових положень і принципів  емпіричних досліджень. Йдеться . про  переосмислення ролі молоді в історичному процесі взагалі і процесах національного відродження та державотворення в Україні, подолання споживацького ставлення до неї з боку суспільства та його соціальних інститутів, а також про можливість і необхідність розробки нових підходів до аналізу молоді та її проблем. Вони повинні передбачати відмову від віджилих стереотипів та ідеологічних штампів минулого, дослідження впливу нових соціальних реалій сьогодення на духовний світ та поведінку юнаків і дівчат.

     Соціологія  молоді виступає також важливою складовою державної молодіжної політики. Водночас молодіжна політика тої чи іншої держави сама повинна бути компонентом загальної цілісної концепції розвитку цього суспільства. Специфіка сучасних державотворчих процесів в Україні є такою, що ця цілісна концепція лише виробляється. Натомість сьогодні основні законодавчі акти і документи державної молодіжної політики в Україні уже прийняті, і це створює певні труднощі в реалізації молодіжної політики в умовах, коли пріоритети держави ще не визначені або, як зараз, чільне місце серед них посідає розвиток економіки.

     Отже, існує прямий і безпосередній  зв'язок між станом суспільства та його ставленням до молоді. Нехтування цим принципом, гіркий досвід минулого мають послужити пересторогою для  сучасних політичних діячів та урядовців. Молодь — це майбутнє країни, і щоб належним чином забезпечити це майбутнє, держава повинна виробити реалістичну, збалансовану, виважену політику стосовно молодого покоління.

     Щодо  наповнення молодіжної політики —  то вона є, за визначенням І.Ільїнського, по-перше, системою ідей, теоретичних положень про місце і роль молодого покоління в суспільстві; по-друге, практичною діяльністю держави, громадських організацій та інших соціальних інститутів по реалізації цих положень, ідей та принципів з метою формування й розвитку молоді. Іншими словами, державна молодіжна політика як система певних заходів щодо сприяння соціальному становленню і розвитку молоді, повинна базуватись на глибокому, об'єктивному аналізі реального стану молоді, здійснюваному різними науками. Соціологія молоді в системі цих наук займає провідне місце. Воно зумовлене насамперед тим, що саме соціологія молоді досліджує процеси соціалізації молодого покоління, його входження у доросле життя в умовах, які блискавично змінюються, тобто має пріоритетне значення в суспільному, практично-політичному плані, даючи вихідні дані для соціальної політики, держави, яка забезпечує вирішення проблем молоді з обов'язковим врахуванням її інтересів, потреб і здібностей.

     Раніше  вважалося, що молодь виступає переважно об'єктом державної молодіжної політики, об'єктом соціального впливу. На жаль, і нині мало що змінилося; різниця хіба що в тому, що передбачається впливати не на саму молодь, а на умови її соціалізації в різних сферах її життєдіяльності, підтримувати її гарантіями, привілеями та пожертвами. З цим важко погодитись, бо, по-перше, ці гарантії, привілеї та пільги державою лише проголошуються на рівні державного закону, але не існує виробленого механізму реалізації цих намірів і положень, втілення їх у життя. По-друге; те основне, що об'єднує молодь у певну соціально-демографічну спільноту та вирізняє її з поміж інших спільнот, — це її специфічні інтереси. Тому реалізація молодіжної політики повинна передбачати пошук оптимальних шляхів подолання протиріч між інтересами держави і підростаючого покоління. Ігнорування інтересів молоді чи маніпуляція її свідомістю призводили до низької ефективності молодіжної політики, яка часто не досягала своєї мети і перетворювалась на фарс.

     Особливості сучасного становища молоді полягають у тому, що вона виступає перш за все як суб'єкт суспільного життя, який знаходиться разом з тим у процесі свого становлення. Звідси у державній молодіжній політиці в якості рівноправних суб'єктів повинні виступати як молодь, так і суспільство. Мова повинна йти не про патерналістську (від лат. paternus — батьківський, опікунчий) політику держави по відношенню до молоді, а швидше про сприяння її соціальній адаптації в умовах переходу до ринкове орієнтованої економіки, про створення такої соціальної системи, яка б могла самозабезпечити і відтворити себе. Недарма, програма у галузі молодіжної політики у країнах Європейської Спільноти передбачає два основних, у вказаній послідовності, принципи: 1) активну й безпосередню участь молоді у її розробці та реалізації, 2) підтримку молодіжних ініціатив державними структурами. Процес допомоги молоді у західних країнах, зазначають дослідники, дістає енергію в індивідуалізації, а не в колективізації, в регіоналізації, а не в централізації, в плюралізмі, а не в централізмі, і в безпосередній участі, а не в управлінні зверху.

     Очевидно, пошук реальних шляхів залучення  молоді до активних дій, скерованих на самозабезпечення та самовідтворення, багато в чому може і здатна здійснювати  саме соціологія молоді. Найперше її завдання полягає у з'ясуванні основних інтересів і потреб молодого покоління, створенні її достовірного соціального портрету, висуненні на цій основі науково обгрунтованих пропозицій для державних органів. Неабияке значення має також аналіз можливих наслідків прийняття законодавчих актів стосовно молоді для суміжних та близьких соціально-демографічних груп та спільнот (інакше кажучи, коли пільги і, підтримка молоді державою можуть негативно вплинути на становище інших соціальних груп), невизначеність сенсу ЇЇ існування в сучасному суспільстві, а також прорахування і передбачення довготермінових наслідків цих рішень для самої молоді, особливо при ЇЇ переході в інший віковий і соціальний стан.

     Отже, соціологія молоді є важливою складовою як соціологічного знання, так і елементом державної молодіжної політики. Вона повинна забезпечувати цю політику та її реалізацію через вироблення диференційованих стратегій соціалізації та адаптації молодого покоління. Але для цього вона сама повинна внутрішньо оновитися, переглянути свої вихідні засади і принципові настанови. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Основні поняття і категорії соціології молоді

     Соціологія  молоді є окремою спеціальносоціологічною  галуззю знання і у процесі  свого інституціонального оформлення опирається на сучасне розуміння соціології та її предмету. У відповідності до загальної соціально-філософської гуманістичної орієнтації вітчизняної соціології, потреб сучасного суспільного розвитку і досягнутого рівня соціологічного знання, як центральне поняття, головна соціологічна категорія нині на перший план висувається галузь суб'єкта. Соціологія сьогодні, на думку відомого російського соціолога В.Ядова, розглядається, насамперед, як наука про. соціальні спільноти, механізми їх становлення, функціонування і взаємозв'язку. Однією з таких спільнот є молодь, об'єктивне положення якої та її суспільна роль вже давно переросли межі попередньовживаного до неї поняття «група», а зростаючі суспільні вимоги до молоді потребують її розгляду в першу чергу як соціального суб'єкта, який знаходиться в процесі становлення і соціального дозрівання і який дедалі більше стає реальним фактором суспільного поступу.

     Соціологія  молоді — це соціологічна дисципліна, яка функціонує на трьох рівнях: загальнометодологічному (базуючись на визнанні молоді як окремої спільноти та суб'єкта суспільного розвитку), спеціальнотеоретичному та емпіричному, що дає можливість дотримуватися єдності вихідних теоретичних понять.Соціологія молоді в науковій літературі визначається як галузь соціології, що досліджує специфічну соціально-демографічну спільноту, яка перебуває в процесі переходу від дитинства до світу дорослих і переживає важливий етап сімейної та позасімейної соціалізації та адаптації, інтеріоризації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, соціальних ролей і статусу. Цей процес знаходить прояв у специфічно молодіжних формах поведінки й свідомості, у поняттях молодіжної субкультури, моди, музики, мови тощо. Активна роль молоді у процесах соціалізації зумовлюється тим, що вона не лише копіює усталені взірці адаптивної поведінки і взаємодії, але й здатна вносити в них новий зміст в залежності від умов життя, що постійно змінюються. Основними завданнями соціології молоді вважаються:

     • дослідження її ролі і місця в соціальному розвитку суспільства;

     • вивчення тенденцій зміни її соціального  обличчя, норм, цінностей та інтересів;

     • аналіз процесів, що відбуваються у  молодіжному середовищі;

     • виявлення і прогнозування на цій основі напрямків розвитку молодіжних проблем і розробка соціальної політики стосовно різних груп молоді.

     Молодь  — це суспільна диференційована соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей. Молодь тому і є специфічною спільнотою, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться в стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб'єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин та іно-ваційної діяльності.

     Розуміння молоді як субсоцієтальної спільноти, гетерогенної (тобто складної та багатовимірної) за характером, дозволяє виділити в її складі ряд внутрішніх гомогенних (тобто досить однорідних) груп, що об'єктивно займають в структурі суспільства відмінне положення, відрізняються широтою і змістом сфер діяльності, специфікою духовного світу і, відповідно, відіграють у процесі розвитку суспільства неоднакову роль. Такий підхід дає змогу більш адекватно і диференційовано проаналізувати окремі контингенти молоді в ході конкретно-соціологічних досліджень.

     Нині  в соціології молоді відбувається науковий пошук у напрямку виділення її сутнісних характеристик як особливої соціальної спільноти. Він може бути плідним у тому випадку, якщо піддати науковому аналізу провідні сфери життєдіяльності молоді і в кожній з них виділити найбільш характерні риси. Такий підхід значно відрізняється від тенденції, яка існувала в недалекому минулому, до значного звуження рамок соціального обличчя молоді її соціально-статусними характеристиками, яке випливало з відповідного звуження предмету соціології як науки про соціальну сферу в цілому до переважно соціально-структурної проблематики. Тепер на перший план, крім зазначених характеристик молоді,

     висуваються форми її життєдіяльності, спосіб життя, зміст спільнісної та групової свідомості, а також діяльність соціальних інститутів, що покликані не лише здійснювати функцію контролю і управління процесами в молодіжному середовищі, але, перш за все, визначати запити, потреби, інтереси молоді та сприяти створенню належних умов для її ефективного соціального старту.

     Одною з провідних у соціології молоді виступає проблема дослідження молодіжної свідомості. При її з'ясуванні слід виходити з того, що свідомість молоді, як спільнісна, так і групова, —  це різновиди масової свідомості, які вивчаються соціологами шляхом аналізу її основних форм (лолітико-правової, економічної, екологічної, моральної тощо), які функціонують на когнітивному (або теоретико-пізнавально-му), емоційно-чуттєвому та конативному (або поведінково-му) рівнях.

     Окремої уваги заслуговує також з'ясування такого важливого поняття соціології молоді, як молодіжні проблеми. Висловлюється думка, що соціальні проблеми молоді — це не будь-які протиріччя її життєдіяльності, а лише такі, які поглиблюються і свідчать про недостатність існуючих способів їх вирішення, а значить, призводять до появи дезорганізу-ючих процесів у системі «суспільство — молодь». Молодіжні проблеми поділяються на два типи: в першому йдеться про зростаючі вимоги суспільства до молоді, в другому — про особистісні сподівання і прагнення молодих людей та складності з їх реалізацією.  

3. Стан дослідження молодіжних проблем та необхідність розвитку соціології молоді в Україні

       За останні часи з'явилась низка спеціальних дослідницьких центрів і осередків вивчення молоді та її проблем (як в межах академічної науки, так і при державних органах), що зрушило з місця справу наукового аналізу тенденцій у молодіжному середовищі. Перш за все слід відзначити появу спеціальної наукової служби при Міністерстві України у справах молоді і спорту, а саме Українського науково-дослідного інституту проблем молоді, заходами якого одержані цікаві соціологічні дані, що наводяться у цій темі. Основні напрямки його діяльності полягають у:

     • проведенні фундаментальних та пошукових  досліджень проблем молодого покоління, актуальних питань молодіжної політики, молодіжного та дитячого руху;

     • вивчення процесу соціалізації молоді в період зміни суспільно-економічних відносин;

     • дослідження запитів, інтересів  молоді, розвитку тенденцій в молодіжному  середовищі;

     • розробка економічних, соціальних, організаційно-правових механізмів формування і проведення державної молодіжної політики в  Україні.

     Крім  науково-дослідних підрозділів, у структурі інституту створені відділення підвищення кваліфікації працівників комітетів у справах молоді, підготовки працівників соціальних служб для молоді, вечірня жіноча гімназія, економічна школа та школа молодого політика. Остання за три роки свого існування підготувала 536 молодих політиків, які репрезентують 17 молодіжних та громадських організацій, 12 політичних партій в усіх регіонах України.

     У справі вироблення ефективної молодіжної політики велику роль відіграє з'ясування суті і змісту процесів життєвого самовизначення молодої людини. Ці процеси поділяються на:

     • соціальне,

     • політичне,

     • професійне та

     • економічне самовизначення. Складний комплекс проблем, пов'язаний з цими процесами, і досліджує соціологія молоді. 
 
 
 

4. Неформальний молодіжний рух   в Україні

   Сучасний  молодіжний рух в Україні представлений  не лише організованим рухом, а й  неформальною молодіжною ініціативою, інтегрованою в загальносвітовий неформальний молодіжний рух.

Неформальний  молодіжний рух - система молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їх взаємозв'язку між собою та суспільством.

Молодіжна субкультура - система цінностей, установок, моделей поведінки, життєвого стилю певної соціальної групи (молоді), яка є цілісним утворенням у межах домінуючої культури.

   Субкультурні  атрибути, ритуали як стійкі зразки поведінки, а також цінності відрізняються  від цінностей панівної культури, хоча і пов'язані з ними. Молодіжні  субкультури є наслідком свідомого  пошуку нової ідентичності, вибудовування нового стилю. Джерелом їх є романтизовані та ідеалізовані образи іншої цивілізації, культури («культурні міфи», «культурні утопії»). «Культурні міфи» українських молодіжних субкультур в основному запозичені із Заходу. Їх носії будували свій «Захід» відповідно до власних уявлень про західну культуру та систему цінностей, перебуваючи при цьому в середовищі національних культурних традицій. Завдяки цьому відбувалося поєднання західних впливів, інноваційних елементів, національних традицій, особливостей, ментальності та рудиментів постсоюзного культурного середовища.

   Виникнення  молодіжних субкультур зумовлене соціальними, політичними, психологічними та духовними  чинниками, найголовніший з яких — неадекватність суспільного буття  потребам молоді, духовна самотність.

   За  особливостями діяльності, внутрішніми  цінностями, впливом на молодіжне  середовище виділяють такі типи молодіжних субкультур:

   Хіппі. Заявили вони про себе на зламі 60—70 pp. XX ст., в Україні — у 1972 р. Цю групу складають прихильники музичного стилю панк-рок. Виділяються довгим волоссям (своєрідний виклик «соціальному сприйняттю»), «фенічками» (англ. thing — саморобні прикраси, плетені з бісеру браслети), одягом, романтикою автостопу, участю в тусовках, можливістю втекти від реалій життя (сім'ї, школи). У середовищі хіппі сформувалися різноманітні новітні молодіжні субкультури.

   Романтико-ескейпістські (англ. escape — втекти, уникнути, позбавитися) субкультури. Відрізняються орієнтацією на створення паралельного світу, витворення власного «міфу», вибудованого на основі певних творів (переважно «фентезі») чи запозичених світоглядних концепцій інших культур. Серед них виділяють ігрові молодіжні культури. Рольова гра (roleplaying) наближена до імпровізованої театральної вистави. Є втіленням постулату контркультури про ідею «театру» як єдності акторів та глядачів. «Глядач стає актором та автором одночасно» — ідеал контркультурного мистецтва. До ігрових субкультур належать:

   Індіаністи. Шанувальники традицій певної етнічної культури. Популярним для них є звернення до практики релігійних культів, описаних у творах авторів «фентезі» або притаманних індійцям США, чи до синтетичних, новітніх культів, розроблених на основі певних світоглядних концепцій.

   Толкієністи. Шанувальники конкретного автора Д. Толкієна (англійського автора «фентезі») і середньовічної холодної зброї. Живуть у вигаданому світі та наслідують своїх казкових героїв, тим самим «виходячи» за межі суспільства.

   Уніформісти. Шанувальники певної історичної події.

   Музичні молодіжні субкультури. Виникли навколо нових музичних стилів «peп», «рейв», «брейк». Переважно складаються з підлітків, яких об'єднують спільні музичні пристрасті, безтурботне ставлення до життя, намагання жити одним днем. Їх світоглядні цінності вульгаризовані, пристосовані до розуміння пересічних міських підлітків. Зовнішні ознаки приналежності до угруповань різняться відповідно до місця проживання. Одягаються вони за останньою тусовочною модою. Серед провідних бажань — відчуття ейфорії ритму, танцю, клубної атмосфери. Уподобання нестійкі, залежать від популярності певних напрямів музики, спортивних команд. Так, відійшли в минуле перші брейкери, поступово відходять трешери (прихильники музичних стилів треш-хеві-метал та дзе-хеві-метал, з відвертою асоціальною поведінкою, тяжінням до сатанізму, вандалізму, навіть людських жертвоприношень), бітломани (прихильники музики бітлз), поділилися металісти (прихильники західних груп важкого металевого року (хеві метал), На піднесенні перебувають репери, рейвери, нові брейкери.

   Репери. Як музичний напрям peп виник в середині 80-х, будучи музикою «чорних кварталів» міст США, реггі та суміші різних напрямів. Його називали — «що бачу, про те і співаю». В Україні поширився в 90-х pp. Репери — прихильники музичного стилю «peп», танцстилю хіп-хоп, сучасної негритянської культури. Характерна підвищена корпоративність та психологічна потреба в спілкуванні з однолітками. Найвище цінують індивідуальність. Класичний прикид українського репера: штани «дизелі» та дуті (пухові) короткі куртки, всі речі на кілька розмірів більші. Мають власні тусовки (в клубах), внутрітусовочні правила (знання біля 40 peп-груп та вміння розпізнавати їх за мелодіями). Переважно складаються з підлітків від 12 до 18 років.