Соціологія особистості. 3

Тема: Соціологія особистості.

   Поняття "особистість" входить у науковий обіг для визначення в людині не даних від природи, а в набутих у співжитті з іншими людьми характеристик, які називаються соціальними.  Поняття "особистість" дуже багатогранне, воно відтворює зв'язок з життєдіяльністю та соціальною сутністю людини, а також індивідуальне відображення соціально значущих рис, сукупності соціальних відносин.

   Особистість - це соціальна характеристика людини через комплекс ознак, яких вона набуває в суспільстві внаслідок залучення її до системи суспільних відносин  і  котра реалізується в процесі соціальних зв'язків через активну предметну діяльність та спілкування.

     Саме тому особистістю не можна народитися, нею можна лише стати в суспільстві. Формування особистості відбувається з часом, коли індивід із пасивного об'єкта перетворюється   на активного суб'єкта суспільних відносин, здійснюючи власну діяльність, набуваючи знань, досвіду, культури, досягаючи певних статусів тощо.

      До соціальних рис індивіда належать:

     - соціальні статуси, соціальні  ролі, що їх відіграє індивід  у суспільстві;

     - соціальні риси, зумовлені взаємодією  з іншими;

     - почуття, думки, переконання, сформовані  під упливом середовища;

     - соціально визначена мета діяльності;

     - загальний рівень освіти та  культури індивіда;

     - професійні здатності й уміння;

     - ідентифікація себе з групою.

     При аналізі цього поняттєвого ряду у пригоді може стати відома філософська  тріада: загальне-одиничне-особливе, де під загальним можна розуміти людину, під одиничним -індивіда, під особливим - особистість

     Особистість є об'єктом і суб'єктом соціальних відносин.

     Особистість як об'єкт соціальних відносин характеризується через:

     • соціалізацію - процес входження в суспільство, включення особистості в соціальні зв'язки, в різні типи соціальних спільностей, засвоєння нею соціальних норм і культурних цінностей. Вона охоплює як соціально контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на людину, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування;

     •  соціальну ідентифікацію — усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної спільноти, її поведінки відповідно до усталених у групі норм. Рівень вимог з приводу ідентичності залежить від широти та значущості набору ролей, що їх реалізує людина в межах певної спільності, від ступеня згуртованості й форм регламентації поведінки в суспільстві.

     Особистість як суб'єкт соціальних відносин характеризується:

     •  самоусвідомленням особистості як соціально-психологічної характеристики людини. Джерелом усвідомлення власної самобутності є довколишні значущі для особистості люди;

     • системою ціннісних орієнтацій, через яку вона сприймає та оцінює соціальну реальність. Вони набувають функцій найважливіших регуляторів соціальної поведінки;

     •  потребами, мотиваціями, соціальними настановами й соціальною поведінкою. Потреби відображають залежність людини від зовнішнього та соціального середовища. Природні потреби визначаються біологічною сутністю людини (житло, їжа, продовження роду, одяг). Соціальні потреби є продуктами суспільного життя, рівня розвитку людини.

     Мотивації - це внутрішні збудники поведінки людини. Найпоширенішими мотивами діяльності є матеріальна зацікавленість, бажання досягти успіху, самореалізуватися у творчості тощо.

     До  мотиваційної структури особистості  належать настанови, що визначають схильність людини до певних дій, реакцію на об'єкти.

     Соціальні настанови - це соціально визначені можливості особи діяти відповідно до об'єкта дії. Складові елементи настанови:

     •  когнітивна частина, тобто усвідомлення ставлення до об'єкта;

     • афективна частина, тобто емоційне ставлення до об'єкта;

     • поведінкова частина, тобто послідовна поведінка щодо об'єкта.

     У соціологічній літературі соціальні  настанови називають "аттітюдами" (від англ. - attitude - позиція, ставлення до будь-чого). На думку відомого російського соціолога В. Ядова, настанови не існують окремо, а становлять ієрархічну систему. На першому рівні містяться елементарні настанови, що пов'язані із задоволенням життєвих потреб. На другому рівні -соціальні настанови, які формуються на основі оцінки соціальних об'єктів і ситуацій. На третьому рівні - узагальнені соціальні настанови, що визначають загальну спрямованість особи. Четвертий рівень - система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності та досягнення цих цілей.

    Соціальна поведінка - це усвідомлені, цілеспрямовані дії, засновані на взятті до уваги потреб, інтересів і дій інших людей, існуючих соціальних норм. 
 

Поняття "соціальний тип  особистості". Типології  особистості.

     Кожне суспільство несе на собі відбиток складного переплетіння історичних, культурних, політичних, економічних чинників, що й зумовлює специфіку цього суспільства. Люди, котрі живуть у суспільстві, теж різні й мають відмінності у фізичних та соціальних характеристиках. Однак кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб особистості, які функціонують у ньому, найкращим чином відповідали йому, зумовлюючи його розвиток та прогрес. Виховання таких особистостей -повільний і тривалий процес, прискорення та цілеспрямування якого - нагальне завдання практики управління суспільством. Одночасно суспільство має потребу в інформації про наявні соціальні типи особистостей як про бажані - такі, що забезпечують прогресивний розвиток суспільства, так і про небажані, але об'єктивно наявні в будь-якому суспільстві.

     Щоби  зрозуміти поняття "соціальний тип", варто скористатися іншим поняттям, започаткованим М. Вебером, - "ідеальний тип", під яким учений розумів специфічну мислену, уявну модель, конструкцію для пізнання суспільних явищ.

   Соціальний тип-це деперсоніфікована  уявна особистість як узагальнене відображення сукупності повторюваних рис індивідів, які входять до певної соціальної спільності.

   Соціологія як наука виокремлює кілька типологій особистості. Одна з відомих належить Е. Фромму, який у своїх працях "Здорове суспільство" та "Мати чи бути" наводить чотири типи особистості залежно від цінностей, що їй притаманні:

       • традиціоналісти - орієнтовані на цінності обов'язку, порядку, дисципліни, законослухняності;

      • ідеалісти - досить критичні до традиційних норм, незалежні, зневажають авторитети, мають установку на саморозвиток;

       • фрустрований тип - орієнтований на низьку самооцінку, пригнічення; для нього характерне відчуття відчуженості від життя;

       • реалістичний тип - поєднання устремління до самореалі-заціїз розвинутим почуттям обов'язку, здорового скептицизму із самодисципліною та самоконтролем;

       • гедоністичні матеріалісти — орієнтовані на отримання задоволення, гонитву за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.

      Поряд із типологією особи, Е. Фромм виводить типи соціального характеру. Під соціальним характером автор розуміє взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери із соціально-економічною структурою. За Е. Фроммом, існує п'ять типів соціального характеру:

• рецептивний (сприймальний), характерний для первісного суспільства;
• експлуататорський, властивий добуржуазним формаціям;
• нагромаджувальний, поширений у добу капіталізму;
• ринковий, характерний для більш розвинутої фази капіталізму;
• продуктивний - прогнозований у майбутньому тип особистості, що повинен спрямовувати енергію не на те, щоб мати та споживати, а щоб повною мірою бути, а отже створити себе як людину, здатну до самореалізації, самоутвердження, самовдосконалення.

     Іншу  типологію подає  український учений-соціолог Є. Головаха, що виокремлює три типи особистості:

     •  особистість, розчинена в масі, суспільстві — соціальні конформісти (пристосуванці);

     • особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою);

     •  перехідний тип особистості, для якої характерне амбівалентне (подвійне) ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на альтернативні цінності.

     Відомою є також типологія  особистості російського  соціолога В. Ядова, згідно з якою існують три типи особистості:

       •  нормативний тип (базовий) - тип особистості, що найбільш відповідає потребам суспільства та є об'єктивно необхідним для розвитку суспільства;

     •  ідеальний тип - тип особистості, що сприймається як бажаний ідеал, до якого слід прагнути;

     •  модальний (реальний) - переважний тип особистості в суспільстві (під модою у статистиці розуміють найбільш часто повторювану величину будь-якого знака). 

     2.Питання.Поняття структури особистості.

     Під структурою в соціології розуміють побудову чогось, окремі елементи якого складають єдине ціле.

     У науковій літературі можна натрапити  на різні підходи до трактування  структури особистості. Єдиної думки  з цього приводу немає.

     Поширеною є думка, згідно з якою структура особистості -це єдність чотирьох підструктур:

     1) біологічно зумовленої підструктури (темпераменту, статевих, вікових властивостей психіки тощо);

     2) психологічної підструктури (індивідуальних психологічних особливостей - пам'яті, емоцій, відчуттів, уявлень, почуттів, волі, інтелекту та ін.);

     3) підструктури соціального досвіду (набутих емпіричних і теоретичних знань, навичок, умінь, звичок, традицій, норм тощо);

     4) підструктури спрямованості особистості (бажань, цілей, ідеалів, мотивів, потреб, прагнень, ціннісних орієнтацій та ін.).

     Увага соціологів здебільшого зосереджується на аналізі третьої та четвертої  підструктур, що загалом зумовлено  специфікою предмета соціології як науки.

     Найбільш  знаною та широко вживаною в соціології є  тричленна структура особистості, що виділяє такі складники: соціальний статус, соціальну роль і спрямованість особистості.

       Соціальний статус - це певне місце, позиція людини в суспільній ієрархії групи чи суспільства загалом. Статуси можуть бути приписані або вроджені (не контрольовані власною волею людини) та набуті чи досягнуті (здобуті в результаті власного вибору і власних зусиль та контрольовані волею людини).

     Соціальна роль - динамічна характеристика статусу, що проявляється в шаблонній, очікуваній поведінці, заданій певним статусом.

     Спрямованість особи — це особливе ставлення людини до дійсності й до самої себе, котра проявляється в цінностях, мотивах, потребах, установках, прагненнях, переконаннях та ідеалах. Вона виявляється в соціальній поведінці особистості.

     Цікавим є підхід американського соціолога й економіста А. Маслоу, визнаного теоретика менеджменту. За його міркуваннями, у суспільстві існує п'ять рівнів потреб, які він умовно розташував на шкалі, починаючи від нижчих (примітивних) і закінчуючи вищими.

     Перший  рівень — фізіологічні потреби чи вітальні.

     Другий  рівень — екзистенціальні (потреби безпеки власного існування, здоров'я, відсутності насильства, безпеки на вулицях, захист від війн тощо).

     Третій  рівень -потреби в комунікації, дружбі, спілкуванні.

     Четвертий рівень - потреби статусу, визнання, престижу, оцінки інших людей, самоповаги.

     П'ятий рівень - потреби самовираження через творчість, самореалізації, розкриття та реалізації здібностей, досягнення сенсу життя.

     Потреби першого та другого рівнів - нижчі, потреби третього, четвертого та п'ятого рівнів - вищі. Усі ці потреби відображають об'єктивну шкалу потреб, яка існує в суспільстві.

     Структура особистості за 3. Фрейдом - це єдність трьох елементів: самосвідомої частини психіки людини - "Воно" ("Передсвідоме"), "Я" ("Его", або "Свідоме") та "Над-Я", ("Супер-Его", або "Надсвідоме"), що складається на рівні суспільства та виконує оцінну й моральну функцію. На думку 3. Фрейда, останній рівень психіки - "ідеалізований батько", котрий диктує та нав'язує людині норми, правила поведінки, заборони, стереотипи, пояснює, що є добрим, а що поганим. Структурний елемент особистості, що становить дві третини психіки людини, - це "Воно" ("Id", або "Підсвідоме") - джерело енергії, котре спрямоване на отримання задоволення. 3. Фрейд наголошував, що розвинута особистість має навчитися переводити вимоги підсвідомої частини психіки людини під контроль розумного, розсудливого "Я".

     Відомий соціолог і психолог, представник символічного інтеракціонізму Дж. Мід структуру особистості зобразив за допомогою понять "І" ("Я") - подібне до фрейдівського "Id" ("Воно") та "Me" ("Мене", "Мені") - споріднене з фрейдів-ським "Супер-Его" й означає "значущі інші". "І" - це внутрішній стержень особи, що має автономний характер та є джерелом непередбачуваної поведінки людини, a "Me" — це частина особистості, яку визначає суспільство через засвоєння людиною норм, що панують у цьому суспільстві. Процес впливу "Me" на "І" називається соціалізацією. 

     3.Питання.  Статуси та соціальні ролі особистості.

     Людина  як соціальна істота взаємодіє з  різними соціальними групами, бере участь у спільній діяльності. Для аналізу ступеня включеності індивіда в різні групи, а також його становища в кожній з груп та його функціональних можливостей щодо кожної групи, користуються поняттями "соціальний статус" і "соціальна роль"

     Соціальний  статус особистості  - це місце в соціальній структурі групи чи суспільства.

     Соціальний  статус віддзеркалює той набір конкретних дій, що їх виконує людина в різних взаємодіях. Кожна людина має багато статусів у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах і організаціях (мати, дочка, лікар, кандидат наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність усіх статусів, які має людина, називається статусним набором. Серед усієї сукупності статусів людини є головний, котрий визначає стиль і спосіб життя, соціальне оточення, модель поведінки.

     Усі соціальні статуси можна розділити на два основних типи:

     - приписані, вроджені;

     - набуті, досягнуті.

     Приписані статуси - це статуси, що їх надає людині група чи суспільство незалежно від її здібностей і зусиль. До них належать стать, раса, національність, членство в королівській сім'ї тощо.

     Набуті  статуси - це такі статуси, яких особистість досягає завдяки власним здібностям і зусиллям. Це, зокрема: дружина, професор, банкір, студент тощо. На відміну від приписаних статусів, набуті перебувають під контролем людини та набуває вона їх за власним бажанням.

     Розрізняють також соціальний і особистий статуси.

     Соціальний  статус - це місце людини в суспільстві, котре вона посідає як представник великої соціальної групи (професії, статі, віку, верстви, релігії та ін.).

     Особистий статус - це місце індивіда в малій соціальній групі. Він залежить від того, як його оцінюють і сприймають члени групи.

     Із  соціальним статусом тісно пов'язана  соціальна роль, іноді її називають  динамічним аспектом статусу.

     Соціальна роль - це модель поведінки, очікувана від того, хто має зазначений соціальний статус. Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв і обов'язків, які визначено статусом.

     Виконання соціальної ролі має відповідати  усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження. Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалізації.

     Рольове навчання має дві мети:

     • навчитися виконувати обов'язки й  реалізовувати права відповідно до ролі;

     •  набувати настанов, почуттів і очікувань, які відповідають певній ролі.

     Людина  є носієм різних соціальних ролей, що можуть бути постійними чи ситуативними. Множинність соціальних ролей, що їх виконує індивід, призводить до виникнення рольових конфліктів, які найчастіше є боротьбою мотивів діяльності.

     Рольові конфлікти зводять до двох типів:

     • міжособистісні, які виникають тоді, коли не збігаються очікування щодо змісту однієї і тієї ж соціальної ролі. Найчастіше це буває тоді, коли відсутні чітко окреслені правила якихось ролей. Особливо це стосується тих ролей, котрі визначаються традицією, культурою, особливостями тих чи тих груп;

     • внутрішньоособистісні - виникають за умов, коли людина виконує багато ролей і вимоги цих ролей зумовлені нормами соціальних груп, отож можуть не збігатися чи суперечити одна одній.

     Досвід  свідчить, що дуже невелика кількість  ролей вільна від внутрішньої  напруги та конфліктів. Якщо конфлікт загострюється, це може призвести до відмови від виконання рольових обов'язків, до внутрішнього стресу. Люди по-різному ототожнюють себе зі своїми статусами та відповідними ролями. Максимальне поєднання з* роллю називається рольовою ідентифікацією, а середнє чи мінімальне - дистанціонуванням від ролі.У соціальній ролі поєднуються особа й суспільство, соціальні ролі перетворюються на індивідуальну поведінку, а індивідуальні риси перетворюються на відповідність вимогам соціальних норм. 

     4.Питання.Соціологічні теорії особистості.

     Соціологія  розглядає особистість як члена  соціуму, носія певних соціальних функцій. Тож найбільш поширеною соціологічною теорією особистості є відтворення її через сукупність виконуваних нею ролей. Серед соціологів, які стояли біля витоків цього напрямку, слід назвати Ч. Кулі, Дж. Міда, А. Халлера та ін.

     Згідно  з Ч. Кулі, розвиток власного "Я" відбувається під час заплутаного, сповненого суперечностей процесу, та не може здійснюватися без інших людей, тобто без соціального оточення. Кожна людина будує своє "Я" на сприйнятих реакціях інших людей, з якими вона вступає в контакт.

    Через відносини з іншими, через їх оцінки людина розуміє, якою вона є.                          

     Теорія дзеркального "Я" особистості".

     Ця  теорія отримала назву "теорії дзеркального "Я" особистості". Соціальне дзеркало постійно перед людьми, постійно змінюється, постійно діє. Розвиваючись, особистість стає більш вимогливою при виборі індивідів, які виконують роль дзеркала, та здійснює добір зразків, які впливають на неї.

     Теорія  «узагальненого іншого»

     Відтак  цю теорію розвивав Цж. Мід, який пояснив сутність процесу сприйняття індивідом інших особистостей у теорії "узагальненого іншого". Узагальнений інший — це загальні цінності та стандарти поведінки групи, що формують у членів цієї групи індивідуальний образ. Усвідомлення "узагальненого іншого" відбувається через процеси "прийняття" ролі та "виконання" ролі. Прийняття ролі - це спроба прийняти на себе поведінку особистості в іншій ситуації чи в іншій ролі, наприклад, дитячі ігри у сім'ю. Виконання ролі - це дії, пов'язані з реальною рольовою поведінкою.

     Через усвідомлення інших ролей, почуттів і цінностей інших у свідомості особистості формується "узагальнений інший". Повторюючи сприйняту роль "узагальненого іншого", індивід формує свою концепцію "Я". Недостатня здатність адаптуватися до іншої думки, приймати на себе ролі інших індивідів, може негативно позначитися на розвиткові особистості.

           Теорія « значущого іншого»

     Американський соціолог А. Халлер на доповнення теорії Дж. Міда розробив теорію "значущого іншого". Значущий інший — це та особистість, схвалення якої домагається індивід і чиї настанови він сприймає. Такі особистості найбільше впливають на формування власного "Я" особистості.

     Важливе значення у формуванні теорії особистості  мав психоаналіз 3. Фрейда. Його вплив і дотепер є значним. Хоча відомі й інші оригінальні концепції особистості.

     Найбільш  видатним із, так званих, его-психологів був Е. Еріксон. Хоча Е. Еріксон постійно підкреслював, що його теорія є подальшим розвитком концепції 3. Фрейда про психо-сексуальний розвиток під кутом зору нових досягнень науки, він відійшов від класичного психоаналізу.

     Це  відобразилося в таких положеннях:

     • акцент уваги на понятті "Его". "Его" є основою поведінки  та функціонування людини. Воно є автономною структурою особистості, основний напрямок якої - соціальна ситуація;

     • аналіз взаємодії дитини з батьками та культурним контекстом, у якому існує сім'я. Розвиток особистості пов'язаний із постійно мінливими соціальними нормами й цінностями, що змінюються;

     • теорія розвитку охоплює весь життєвий простір індивіда (від народження до старості);

     • людина здатна переборювати життєві  труднощі психо-соціального характеру.

     Кожна особистісна та соціальна криза - це виклик, який приводить індивіда до особистісного зростання й  подолання життєвих перепон.

     Центральним у теорії Е. Еріксона є положення  про те, що людина протягом життя  проходить через універсальні для  всього людства стадії. Процес розгортання  цих стадій регулюється за епігенетичним принципом.

                            Епігенетичний принцип означає:

     •  особистість розвивається поступово, перехід від однієї до іншої стадії розвитку передбачає готовність особи рухатися до подальшого зростання, розширення соціального світогляду та радіуса соціальної взаємодії;

     • суспільство зацікавлене в цьому  й підтримує збереження такої  тенденції.

     Життя людини поділяється на вісім стадій психосоціаль-ного розвитку. Кожна  стадія життєвого циклу настає у  визначений для неї час ("критичний період"). Повноцінна особистість формується лише через послідовне проходження всіх стадій.

     Кожна стадія має специфічне завдання-проблему в соціальному розвиткові, що обов'язково постає перед людиною, але не обов'язково вирішується. Характерні для людини моделі поведінки зумовлюють шляхи вирішення завдань і шляхи подолання кризи.

     Розвиток  особистості відбувається протягом усього життя. Особливості соціалізації можна побачити через особливості  кожної стадії психосоціального розвитку.

                              Гуманістична теорія  особистості

     Достатньо поширеною є гуманістична теорія особистості Е. Фромма. Аналізуючи особистість, Е. Фромм підкреслював роль соціальних, економічних, політичних і релігійних факторів у процесі її формування.