Спорт як суспільне та культурне явище

I Спорт як суспільне та культурне явище

1. Поняття і функції спорту

«Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності» (стаття І Закону України «Про фізичну культуру І спорт»).

Спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення.

Але він не зводиться лише до фізичного виховання. Спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та ще безліч значень. Це особливо стосується «великого спорту». Крім того, ряд видів спорту взагалі не є дійовим засобом фізичного виховання або має до нього лише опосередковане відношення (наприклад, шахи). 3 Іншого боку, фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом, і спорт не може розглядатись як універсальний засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану здоров'я і рівня підготовленості.

Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так і духовній культурі суспільства. Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні соціальні функції.

Визначальною функцією спорту є змагальна функція. Змагальній діяльності у спорті властиве гостре (але не антагоністичне) суперництво, чітка регламентація взаємодії учасників змагань, уніфікація змагальних дій, умов їх виконання і способів оцінки досягнень. Все це обумовлено відповідними (локальними, національними, міжнародними) спортивними класифікаціями та правилами змагань.

Безпосередня мета змагальної діяльності в спорті — досягнення найвищого результату, вираженого в умовних показниках перемоги над суперником або в інших показниках, прийнятих умовно за критерій досягнень. Змагальна діяльність допомагає виявляти резервні можливості людини.

Виховна функція передбачає, з одного боку, підвищення ефективності змагальної діяльності, з другого — сприяє всебічному вихованню соціально-активної особистості. Однак, спортивна діяльність сама по собі бажаного виховного ефекту не забезпечує. Вплив спорту може мати як позитивний, так І негативний ефект.

Функція підвищення фізичної активності передбачає підготовку до різних видів суспільної діяльності і покликана сприяти всебічному розвитку людини, удосконалювати її фізичні та духовні здібності, розширювати арсенал життєво важливих рухових умінь, підвищувати їх надійність у складних умовах.

Оздоровча і рекреаційно-культурна функції спрямовані на зміцнення здоров'я людей, забезпечення активного відпочинку, формування естетичних смаків.

Виробнича функція дозволяє сприяти підвищенню продуктивності праці через згуртування виробничих колективів, встановлення сприятливого психологічного мікроклімату, впровадження норм і правил здорового способу життя.

Пізнавальна функція передбачає використання спортивної діяльності як моделі для вивчення фізичних і психічних можливостей людського організму в екстримальних умовах.

Видовищна функція, з одного боку, задовольняє прагнення великої кількості людей одержати емоційний заряд як учасників змагань, так і вболівальників, з іншого — створює прекрасні умови для просвітницької роботи з метою залучення широкої аудиторії глядачів до регулярних занять фізичними вправами.

Економічна функція полягає у самозабезпеченні фінансовими засобами розвитку спорту. Джерелом фінансування можуть бути спортивні лотереї, виробнича і видавнича діяльність, реклама й атрибутика, комерційні спортивні заходи тощо.

Функція поліпшення взаєморозуміння між народами і державами. Тут доречно навести слова з "Оди спорту" П.-де Кубертена:

«О спорт, ти — мир, ти встановлюєш хороші, добрі, дружні стосунки між народами! Ти — згода, ти зближуєш людей, які прагнуть єдності».

Престижна функція полягає в тому, що успіхи в розвитку спорту та перемоги спортсменів піднімають престиж окремих людей і колективів, регіонів і держави вцілому.

Залежно від рівня розвитку спорту (масовий, великий спорт, олімпійський і професійний) певні функції можуть проявлятись більшою або меншою мірою.

У спортивній діяльності розрізняють: базову частину, що репрезентована діяльністю атлетів, та управлінсько-організаційні, науково-методичні, медичні, матеріально-технічні і кадрові служби, що забезпечують їх ефективне функціонування.

Сьогодні у світі функціонує багато видів спорту, які не піддаються точному обліку. Головними з них є олімпійські, об'єднані в Міжнародні спортивні федерації, яких налічується близько сімдесяти. Національна спортивна класифікація України об'єднує біля п'ятдесяти олімпійських видів спорту і більше ста інших видів спорту.

Велику кількість видів спорту вимагає їх класифікації. За національною спортивною класифікацією України всі види спорту поділяються на олімпійські, неолімпійські, нетрадиційні, види спорту для осіб з вадами слуху, мови й опорно-рухового апарата, олімпійські види спорту для спортсменів-інвалідів з порушенням зору, військово-технічні та військово-прикладні види спорту, професійно-прикладні види спорту.

Сучасний етап розвитку характеризується тенденцією до появи нових видів спорту. Вони є наслідком технічного прогресу (наприклад, водно-лижний спорт, фрістайл тощо).

Група оздоровчих завдань спорту спрямована на:

• забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку. "Фізичними" прийнято називати вроджені (передані за спадковістю) морфофункціональні властивості, завдяки яким можлива фізична (матеріально виражена) активність,
• зміцнення і збереження здоров'я. Завдання із зміцнення здоров'я вирішуються у процесі фізичного виховання на основі вдосконалення властивих кожній людині фізичних якостей, особливо тих, розвиток яких призводить до піднесення загального рівня функціональних можливостей організму. Але це не означає, що завдання зі зміцнення здоров'я і вдосконалення рухових здібностей у фізичному вихованні повністю співпадають, а їх реалізація не має своїх особливостей. Зокрема, завдання із загартування та виховання навичок дотримуватись здорового способу житія мають самостійне оздоровче значення, і його реалізація передбачає спеціальну систему фізкультурно-гігієнічних заходів;
• удосконалення будови тіла і формування постави. У комплексі поставлених завдань з метою оптимізації індивідуального фізичного розвитку передбачаються і конкретні завдання із вдосконалення будови тіла. Досконалі форми тіла певною мірою виражають досконалість функцій організму. Одним із виразів нормального фізичного розвитку людини є риси тілесної краси, які свідчать про її життєві сили і тому мають ще й естетичну цінність. Проте, прагнення надати тілу надто вражаючих форм виправдано лише якщо це не стає окремою метою, а підпорядковане інтересам всебічного розвитку особи, й основним життєво важливим якостям і здібностям. В окремих випадках завдання з регулювання м'язових об'ємів, ваги тіла, виправлення постави та ін. можуть мати і лікувально-профілактичний чи лікувально-корегуючий аспекти;
• забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

Тут хотілось би звернути увагу на ще одну обставину, а саме взаємодію спорту з оточуючим середовищем. Спорт вчить гармонії. В багатьох видах спорту вміння бути гармонічним у відносинах з оточуючими людьми і середовищем – це важливий чинник високого результату. Я повинен тонко відчувати товариша по команді і підтримувати групу як гармонійне ціле в спортивних іграх. Я повинен максимально точно сприймати стан партнера і бути з ним в практичному розумінні «одним цілим». Я мушу у більшості індивідуальних видів спорту безпомилково відчувати особливості оточуючого середовища, вміти відгукуватись на його вимоги і чинити при виконанні мною вправи на нього вплив. Спорт дає нам насправді великі уроки екологічної етики. Тут він не просто миролюбний, але й активно антиагресивний. Рух, доведений до досконалості, завжди відкриває нам шлях у світ гармонії.

Спорт в Україні шанувався ще в давнину. За часів Київської Русі по світу ходила слава про непереможних богатирів, які вважають своїм обов'язком захищати людей і вітчизну. Через багато століть таку ж славу отримали запорізькі козаки - хоробрі захисники незалежної держави.

Україну не один раз прославляли силачі - нащадки славних козаків - як наприклад, спортсмен початку ХХ ст. Іван Піддубний, який походить з роду запорізьких козаків. Його називали «Іван Залізний» і «Чемпіон Чемпіонів», «Російський Богатир». А також відомий сучасний силач Василь Вірастюк - володар титулу «Найсильніша людина світу», неодноразовий чемпіон світу в силовому багатоборстві.

Україна - це країна спорту та здорового способу життя. І це зовсім не данина моді, а скоріше - справа честі і вибір кожного.

Ще зі шкільної лави дітям прищеплюють любов до спорту на уроках фізичної підготовки. Найбільш талановиті серед них продовжують займатися спортом як основним видом діяльності, роблячи досить успішну кар'єру, зв'язавши зі спортом своє життя.

Як і в більшості країн світу, почесне місце в українському спорті займає футбол. Це найпопулярніша гра серед дітей, підлітків і дорослих. Футбол активно розвивається і підтримується на всіх рівнях. Українські футбольні клуби і збірна гідно представляють честь країни на міжнародній арені, а слава про бравих українських футболістів, таких як Андрій Шевченко, Андрій Воронін, Олег Блохін та інших, поширюється далеко за межі країни.

Належна увага приділяється українському баскетболу і хокею. Спортсмени, які представляють ці види спорту, постійно тренуються і працюють над собою, щоб досягти найкращих результатів. Як наприклад, художня гімнастка Анна Безсонова - абсолютна чемпіонка світу 2007 року, п'ятиразова чемпіонка світу, триразова чемпіонка Європи. У послужному списку Ганни Безсонової чимало вагомих титулів - 2-кратна чемпіонка світу в окремих видах (обруч, булави), володарка золотих медалей на етапах Кубка світу, 3-разова чемпіонка Європи в окремих видах багатоборства (обруч, булави, стрічка), абсолютна чемпіонка світу 2007, двічі бронзовий призер Олімпійських ігор, а також багаторазовий срібний призер чемпіонатів світу та Європи.

Окремої уваги заслуговує український бокс. Ні для кого не секрет, що саме українці - брати Володимир і Віталій Клички, по праву вважаються одними з кращих боксерів планети, які постійно доводять своє лідерство і завойовують все нові чемпіонські пояси.

Перемога Віталія Кличка над Семюелом Пітером 11 жовтні 2008 року стала втіленням у життя давньої мрії братів - стати одночасно чемпіонами світу з боксу у важкій вазі за версіями різних організацій професійного боксу. Віталій повернув собі чемпіонський пояс організації WBC, Володимир же до цього моменту володів уже трьома поясами, будучи чемпіоном за версіями WBO, IBF і IBO.

За бій з Семюелом Пітером у 2009 році Віталію Кличку була вручена премія Світової академії спорту «Лауреус» в номінації «Повернення року».

2 липня 2011 брати досягли своєї  другої, ще більшою мрії. Після  того, як Володимир завоював пояс  чемпіона WBA, перемігши попереднього  чемпіона Девіда Хея, чемпіонські пояси у важкій вазі всіх чотирьох найважливіших організацій у світовому боксі перейшли у володіння братами. Крім титулів цих чотирьох організацій, Володимир також володіє поясами The Ring Magazine і IBO. У 2011 році за свої спортивні досягнення брати отримали Премію Штайгер.

Брати Клички впродовж декількох років очолюють незалежний рейтинг важкоатлетів на порталі boxrec, до того ж з великим відривом від інших важкоатлетів сучасності.

Також почесне місце займають і олімпійські види спорту. Уряд країни робить все можливе, щоб українські олімпійці гідно представляли честь держави на Олімпійських іграх. Вперше команда незалежної України взяла участь в Олімпійських іграх під час зимової Олімпіади 1994 року в Ліллехаммері. Відтоді українська команда завоювала 32 золотих олімпійських медалі. У список національних видів спорту входять бойові мистецтва: козацький двобій, бойовий гопак та спас. Ці види спорту з'явилися саме в Україні. Збірна України проводить показові виступи в цих видах спорту на деяких чемпіонатах світу з бойових мистецтв.

Спорт створив і новий культурний, в тому числі художній, осередок, бо спортивні споруди - стадіони, палаци спорту, манежі, майданчики, треки, басейни і т.п. - не тільки стали важливими об'єктами архітектури, а й мали істотний вплив на всю організацію і планування поселень. Великі надії покладалися на спорт і в плані морального вдосконалення суспільства. Звичайно, ніхто не очікував від спорту абсолютної чистоти і непогрішності. Але були сподівання, що дружня прихильність учасників змагань, безкорисність боротьби та її шляхетні правила будуть все більшою і більшою мірою визначати спортивні відносини, а через них зможуть  поширюватися загальнолюдські цінності і норми спілкування. Спортивна перемога і її творець - рекордсмен - сприймалися в якості національних символів, і здавалося, що вони в найбільш чистому вигляді втілюють моральні цінності патріотизму, вірності обов'язку і честі. Залишалося прищепити ці якості масовій свідомості, орієнтованій на спорт, впровадити їх засобами виховання. Тим самим, передбачалося, будуть вирішені багато проблем соціального, етичного та естетичного плану. Пропаганда спорту в цьому напрямку діяла дуже старанно і далеко не завжди безуспішно, що безсумнівно, слід поставити їй у заслугу. Але сучасний спорт виріс на іншому грунті, ніж античний, і не виявляє тенденції до втрати своїх функцій, до зникнення з простору культури як його древній попередник. Навпаки, основні лінії і форми розвитку сучасного спорту знайшли в цьому просторі своє місце і виявилися вельми значними у своєму гуманістичному та естетичному змісті.

Сучасний спорт переживає кризу і досить глибоку. Але в кризовому стані знаходиться вся сучасна культура і цивілізація. Криза спорту не є його руйнуванням, а є лише невідповідністю, і часто різкою, сформованою на організаційних формах, методах діяльності та уявленнях про сутність і роль спорту в нових соціальних структурах, новому спектрі громадських та індивідуальних потреб, нових стандартах життя. 

У підсумку можна стверджувати, що спорт має великий потенціал для розвитку суспільства і особистості зокрема. Спорт має величезний, ще повністю незрозумілий, потенціал, завдяки якому він здатен впливати не тільки на фізичне здоров’я та вдосконалення людського тіла, але й на особистість людини – її відчуття, емоції, цінності, настанови, поведінку, моральні принципи тощо. В сучасних умовах змагальна діяльність у спорті вищих досягнень є для сучасної людини джерелом самоствердження, моральної сили, філософії успіху, перемоги й гідного програшу не тільки на спортивній арені, але й у буденному житті. Спортивна діяльність вчить членів соціуму демократичності, толерантності, професіоналізму, вмінню конкурувати, перемагати й програвати, конфліктувати й співпрацювати між собою. Найважливіше – спорт вчить суспільство гармонії, що є досить рідким явищем в сьогоденному житті.

1.2 Витоки спортивної журналістики

Журналістика — це соціальний інститут, створений з метою забезпечення всебічного й об'єктивного інформування всіх суб'єктів суспільного життя про соціальну дійсність, що необхідне для оптимального функціонування всіх інших соціальних інститутів і суспільства в цілому як саморегульованої системи.

Соціальна місія журналістики полягає у формуванні громадської думки та управлінні масовими емоціями. Функціонування журналістики забезпечується в сучасному світі через її інфраструктуру, яка складається з технічних, інформаційних, організаційно-управлінських, навчальних закладів та установ.

Під журналістикою розуміють також практику збору, інтерпретації інформації про події, теми і тенденції сучасного життя, її уявлення в різних жанрах і формах, і подальшого розповсюдження на масову аудиторію.

Спортивні ЗМІ - невід'ємна частина свідомості будь-якої сучасної людини, навіть якщо вона і не цікавиться спортом. Такі події, як Чемпіонат Світу і Олімпійські ігри, стають явищами масової культури і зачіпають життя багатьох людей. Засоби масової інформації в основному і створюють наші уявлення про спорт. Коли спортивна подія відбувається десь в іншій країні, то ЗМІ стають єдиним джерелом інформації. Об'єднання спортивних подій і телебачення стало настільки повсюдним і прийнятим, що ми не помічаємо того великого впливу, яке телебачення та інші ЗМІ надають самим іграм. Незважаючи на те, що в наш час телебачення робить сильний вплив на спорт, союз спортивних змагань і мас-медіа аж ніяк не новий вид взаємовідносин.

Перші спортивні огляди з'явилися в 1733 році, коли Бостонська газета передрукувала репортаж з британських газет про чемпіонат з боксу в Англії. Перша британська спортивна публікація вийшла в 1801 році, слідом за тим, з 1819 року, з'явилася і періодична спортивна преса. Видання з дивною назвою «Американський фермер» висвітлювало результати змагань з полювання, рибальства, стрільби та велосипедного спорту, а також містила деякі есе про філософію і спорт. «Дух часу» почав в 1831 році друкувати  рекламні оголошення, і будь-який спортсмен міг публічно викликати іншого на змагання в бігу чи боксі. Американські газети в 1850- х роках почали регулярно публікувати спортивні репортажі, зокрема про крикетні і кінні змагання, а в 1860-х роках - репортажі про бейсбол. Саме тоді Генрі Чадвік винайшов підрахунок очок і забитих м'ячів, і фанатам стало легше порівнювати результати минулих ігор з подальшими. У ті часи репортажі про кінські перегони і регати посилали по телеграфу.

1922 р. став часом народження спортивної журналістики в УРСР. У цьому році в республіці виникли відразу вісім спортивних часописів, з яких чотири – у Харкові та чотири – у Києві. Незважаючи на те, що це був час післявоєнної руїни, в країні активно провадяться спортивні змагання, розпочинається спортивний рух, і як наслідок – зародження спортивної журналістики, яка сприяє його подальшій популяризації серед широких мас, стає каталізатором його розвитку.

Тогочасна спортивна преса формувалася під впливом численних об'єктивних та суб'єктивних чинників, що зумовили зміст і характер усіх її структурних ланок. Протягом десятиліть періодика перебувала під авторитарним пресом. Вона виконувала апологетичні функції, позбавляючи інформаційні матеріали наукових принципів історизму, об'єктивності і правдивості. Зародження та розвиток наукової періодики відбувалися у складних умовах, за відсутності єдиного стандарту щодо видання журналів, відсутності самого поняття «періодичні видання» та загальних вимог до них; неусталеності державного правопису. Її формування відбувалося кількома етапами: закриття некомуністичних видань і становлення радянської преси (1920–1922); соціально-тематичну диференціацію (1923–1925); формування журнальної періодики як системи документальної наукової інформації (середина – кінець 20-х років минулого століття).

Водночас закладалися основи ідеологічного тиску та орієнтація на виконання конкретних політичних, ідеологічних, економічних та господарських завдань, а з часом відбулося структурування періодичних видань в аспекті їх профілювання, що дозволило створити різні типи журналів і газет, які мали задовольняти інформаційні потреби різних верств населення та відповідати різним рівням політичної та освітньої культури того ж населення. Це призвело до диференціації і спеціалізації періодики. Формувалися нові видання – спеціалізовані тематичні журнали, які задовольняли інформаційні запити читачів, висвітлювали питання науки, техніки, зокрема й фізичної культури і спорту з урахуванням специфіки робітничої та селянської аудиторії.

Спортивні репортажі в ЗМІ не тільки відображають реальність гри. Преса змінила і самі види спорту. Преса також змінила наше ставлення до спорту й уявлення про нього. Спорт в пресі - це особливий світ, лише побічно пов'язаний з реальним спортом на стадіоні або треку. Спортивні фанати вірять тому, що пишуть, а не своїм власним почуттям. Коли люди думають про спорт, вони, перш за все, думають про те, що друкують у пресі. Для більшості людей уявлення про спорт, отримані в результаті перегляду спортивних статей, і є спорт. Спортивні ЗМІ служать для нас джерелом знання про групи людей, соціальних цінностях, товари, точно також нам розповідаютьпро спорт, навчають грати, вчать дивитися. Велика кількість спортивних репортажів у ЗМІ говорить про важливе значення спорту в нашому житті.

I I  Сутність спортивної преси як публіцистичного стилю

2.1 Поняття і функції спортивної журналістики

Спорт на даний момент є важливою складовою життя громадян, досягнення спортсменів дозволяють людям пишатися своєю країною, підіймати престиж держави на світовому рівні. Саме тому популярностi серед читачів набуває спортивна преса. Ми живемо в час, коли більшість країн світу мають свою інфраструктуру спортивних ЗМІ , в яку входять як друковані, так і електронні канали подачі інформації. Цей феномен пов’язаний зі зростанням уваги суспільства до спортивної проблематики, а також з найбільшими світовими змаганнями, що потребують глибокого і професіонального висвітлення.

Спорт, будучи невідривною частиною культури, відбиває характер ціннісних орієнтацій, ідеологічних установок, типових для сфери спорту в кожну соціально-історичну епоху. Особливе значення у формуванні і поширенні цієї системи мають ЗМІ, завдяки яким все більш очевидним фактом стає стрімка зміна і самого феномену спорту, і його позиціонування в ЗМІ.  
Спорт як сфера соціальної і культурної діяльності людей виявляється у відносинах взаємозалежності і взаємовпливу з такими найважливішими сферами людської життєдіяльності, як політика, ідеологія, бізнес (в тому числі шоу-бізнес), мистецтво та ін. Змінюються ідеологія, психологія та етика сучасного спорту, змінюються його функції, що знаходить широке відображення в ЗМІ, надаючи в свою чергу вплив і на систему функцій самих засобів масової комунікації.

Ці зміни, породжені як власною логікою розвитку спорту, так і загальними тенденціями в сучасній соціокультурній ситуації, вимагають серйозного філософського, соціологічного і культурного осмислення.

Як відомо, однією з найважливіших функцій ЗМІ як соціального інституту є формування образів реальності, вплив на перетворення соціальної дійсності за допомогою символів; корекція громадської думки, як позитивної, так і негативної, про найрізноманітніші проблеми життя суспільства. В сучасній ситуації «інформаційної епохи» інститут ЗМІ виступає одним із суб'єктів організації життєвого простору людини, в тому числі, його ціннісної структури. У цьому сенсі надзвичайно важливо розглянути механізм конструювання образу спорту в масовій свідомості засобами масової інформації у контексті реалізації основних функцій журналістики в цілому і спортивної журналістики, зокрема.

Спортивна журналістика – це одна із форм журналістики, чиєю предметною областю є збір, обробка, зберігання та передавання інформації про спортивні теми та події.  Спеціальний предмет дослідження у спортивній журналістиці – це спорт і фізична культура, а також події соціального життя навколо цих предметів. Спортивна журналістика може піднімати економічні питання, розповідаючи на сторінках своїх видань про придбання нових гравців або купівлю футбольних, баскетбольних та інших спортивних команд впливовими людьми. 

Масова комунікація, тобто передача суспільно важливої інформації за допомогою масово-комунікаційних технологій (преси, телебачення, радіо, інтернету та ін), стала одним з найважливіших видів соціального спілкування. «Людина засвоює культуру з соціального оточення, - зазначає французький учений А. Моль, - яке частково виховує її в ньому, частково ж його нею просочує. Останнє - справа засобів масової комунікації, цих нових чинників духовного світу, що забезпечують в наш час контакт між індивідом і суспільним середовищем».

П. Воронков  виділяє такі функції спортивної журналістики: ескейпізм, функція емоційної міни, інформаційна, аналітична і виховна, світоглядна і пропагандистська [3]. Спортивна преса, як і будь-яка інша, прагне інформувати читача, подає факти в обробленому, аналітичному варіанті, а також дає позитивний або негативний приклад матеріалів, виховуючи аудиторію, яка є споживачем подібної інформації. Установка на ескейпізм і функцію емоційної міни властиві тільки спортивній журналістиці, за описом представляють собою єдину розважальну функцію. Спортивна газета – те видання, яке сьогодні і зараз не стане говорити про проблеми, забезпечує утримання експресії, «енергії на мінус», альтернативний варіант виходу поганих якостей особистості.

Сукупність символів, значень, і цінностей, тобто культурні коди, є сталою, незмінною для цілої культурної епохи системою, загальною або компліментарною для різних субкультур. Давно відомо – те, що не потрапило до каналів масової комунікації, в сучасному світі майже не впливає на розвиток суспільства. У різні періоди розвитку українського суспільства тексти масової інформації створюють різні дискусії, які відображають соціальні і культурні знання, цінності, ідентичності, соціальні і політичні дії, процеси розвитку матеріального світу. Повною мірою це відноситься і до феномену спорту.

Аналіз реалізації функцій спортивної журналістики дозволяє виявити механізм конструювання образу спорту в масовій свідомості засобами масової інформації, взаємозв'язок у ньому традиційної гуманістичної концепції спорту та сучасних тенденцій його розвитку. Сьогодні часто говорять про кризовий стан сучасного спорту, про безліч негативних явищ, пов'язаних з його дегуманізацією. Розвіявся міф про спорт як про ідеальний світ здоров'я та фізичної досконалості, очевидними  стали  наслідки  різкого «омолодження» спорту, зростання часто позамежних навантажень, переведення його в область змагання досягнень фармакології.

Спортивна журналістика насамперед розглядається як інформаційна, щосекундна. Змагань у світі відбувається безліч, і тільки спортивна оперативна журналістика може допомогти жителям Києва, наприклад, дізнатися, як закінчилися спортивні змагання в Австралії або в Атланті, причому дізнатися відразу ж після їх закінчення. Ніякий інший вид журналістської діяльності не дає такого яскравого уявлення про світ, як спортивна журналістика, бо кореспондент, висвітлюючи хід змагань, віртуально переносить нас у будь-який куточок Земної кулі.

Спортивна журналістика несе  на собі функцію стресу, що знаходить своє відображення у внутрішніх і зовнішніх емоційних проявах. 

Важко переоцінити виховну функцію спортивної журналістики. Про вплив ЗМІ на олімпійську освіту підростаючого покоління України свідчать такі факти. В результаті проведених досліджень встановлено, що основним джерелом інформації про події, пов'язані з олімпійським рухом, для підлітків та учнівської молоді є телепередачі (94%), а також журнали та газети (від 30% - школярі до 75% - юні спортсмени).

Варто зауважити, що дуже часто ЗМІ символізують перемогу спортсменів як перемогу держави над іншими країнами, це теж свого роду радянська традиція, коли особистість сприймалася лише як частина єдиного цілого, колективу. Проектуючи перемогу частини на ціле, засоби масової інформації, таким чином, нівелюють результат окремого індивідуума, особистості.

Символізація спортивної перемоги в першу чергу перемоги над самим собою має соціально-педагогічні аспекти, а отже, соціально значуща. Але засоби масової інформації часто нехтують виховною функцією на користь ідеологічної.

Можна виділити і таку функцію як ідеологічну, консолідуючу різні частини суспільства. Жодна аудиторія - ні читацька, ні глядацька - не має такої широти охоплення за віком, за різноманітністю інтересів, професій, як спортивна. Відомо, що і президенти, і державні діячі, і керівники різних компаній, і відомі артисти, і прості робітники, і моряки, і космонавти починають читати пресу з останньої смуги, де зазвичай поміщають спортивний матеріал. Багато з них зізнаються, що спочатку повинні отримати спортивну інформацію, а потім вже познайомитися з новинами  економіки, політики, міжнародного життя і т.д. Спортивна журналістика дає можливість особистісним стосункам розвиватися, людям краще пізнавати один одного, вивчати країни, в яких вони живуть. Відомо, що завдяки спорту дуже часто встановлюється довіра між людьми, навіть у найвіддаленіших куточках планети.

Ідеологічна функція реалізується і тим, що спорт сам по собі, а значить і спортивна журналістика, можуть вирішувати багато проблем у суспільних та міждержавних відносинах. Якщо читачі або глядачі довіряють улюбленому спортивному коментатору або спортивному журналісту, то його думку про проблеми спорту, про громадську або політичну подію вони, природно, беззастережно сприймають як істину в останній інстанції.