Способи коригування позикової політики

План :

1. Способи коригування  позикової політики.

2.  Рефінансування і реструктуризація запозичень держави.

3. Конверсія  і новація державного боргу.

4. Консолідація  і уніфікація державного боргу.

5. Відстрочка погашення  державного боргу.

6.  Анулювання боргів та дефолт.

Література 

1. Способи  коригування позикової політики.

3 позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання  державою своїх зобов'язань. Однак  за умови неспроможності держави  через певні причини забезпечити  погашення позик і виплат за  ними відсотків, можуть прийматися  рішення  по ситуативному управлінню державним боргом.

Для ефективного управління державним боргом, розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи.

Загальними методами вважаються:  рефінансування і реструктуризація.

Методами ситуативного управління державним боргом є:

новації,

конверсія;

Конверсія, в свою чергу, може бути примусова, добровільна, факультативна.

консолідація;

уніфікація;

обмін облігацій за регресивним співвідношенням;

відстрочення погашення,

анулювання позики.

Слід мати на увазі, що застосування цих методів порушує перший принцип управління державним боргом - принцип безумовності. Тому їх використання вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків. 

2.  Рефінансування і реструктуризація запозичень держави.

Уточнення і зміни умов залучення, розміщення та погашення передбачає застосування вказаних  методів управління державним боргом: рефінансування і реструктуризації.

В умовах значного державного боргу держава вдається до   рефінансування державного боргу, тобто здійснення виплат з погашення старої основної заборгованості і процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Активно рефінансування застосовується під час виплати відсотків і погашення зовнішньої частини державного боргу.

При рефінансуванні використовуються такі схеми: сплата процентних платежів за довгостроковими зобов'язаннями за рахунок емісії короткострокових інструментів; погашення короткострокових облігацій за рахунок емісії нового траншу довгострокових паперів з використанням суми, яка перевищує суму обслуговування довгострокового боргу на покриття дефіциту бюджету.

Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно,  щоб  репутація країни на міжнародному фінансовому ринку, а також внутрішня економічна та політична стабільність не викликатимуть сумніву, її досягнення та підтримка  міжнародною спільнотою є важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Рефінансування державного боргу - це погашення боргу за рахунок коштів, мобілізованих шляхом емісії і розміщення нових боргових цінних паперів або проведення реструктуризації позик. Кожний з названих способів рефінансування боргу має позитивні і негативні сторони.

Залучення коштів в процесі розміщення нових боргових ціннрїх паперів держави є більш сприятливим для кредиторів. Адже в такому разі умови і строки погашення боргу не зменшуються. Разом з тим, такі операції є більш затратними для держави. Негативом в використанні цього способу є і те, що відбувається накопичення боргу. В умовах здійснення незваженої політики управління боргом така тактика може привести до так званої перевернутої піраміди, коли поточні борги погашаються за рахунок нових наростаючих емісій. В кінці-кінців цей спосіб може обернутися тим, що фінансування боргу стає нераціональним і навіть збитковим (в порівнянні з іншими способами) для держави.

Реструктуризація боргу — це метод управління боргом, угода про прийняття нового плану погашення боргу, в результаті якої можна значно полегшити борговий тягар за рахунок перегляду умов і строків сплати загальної вартості кредиту й процентних платежів, заходи, що вживаються за згодою боржників і позичальників та що спрямовані на підтримку платоспроможності останніх у середньо- і довгостроковій перспективі.

Реструктуризація зовнішнього боргу може проводитися на базі однієї чи комбінації подальших дій:

-         пролонгації боргу, тобто перенесення платежів — зміна термінів сплат основної суми боргу, відсотків за ним або платежів з обслуговування позики у цілому на більш віддалений період, ніж було обумовлено спочатку;

-         скорочення суми боргу — зменшення величини несплаченої заборгованості шляхом або прямого списання частини позики, або продажу його зі знижкою на вторинному ринку, або конверсії у певні національні активи країни-боржника;

-         рекапіталізація — обмін боргів на облігації боржників чи надання нових позик з метою сплати минулих кредитів.

-         прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу;

введення тимчасового мораторію на виплату процентів або частини

основного боргу;

-          проведення конверсії боргу.

Будь-яка програма реструктуризації потребує проведення відповідних розрахунків стосовно кожного випадку. При цьому аналіз можливих варіантів повинен враховувати не тільки економічні, але й політичні наслідки тих чи інших дій щодо суверенного боргу. Крім того, при використанні ринкових механізмів завжди залишається можливість управління державним боргом і оптимізації структури боргових виплат.

Використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які пропонуються кредиторами, залежно від виду зовнішнього боргу та рівня доходу на душу населення. Важливу роль в управлінні боргом і його реструктуризації відіграє співробітництво з Паризьким клубом, який розробив стандартизовані форми, методи та умови переоформлення боргів.

Сек'ютеризація — один з елементів реструктуризації зовнішніх боргів держави (списання боргу. викуп боргу, сек'ютеризація  - обмін державного боргу на акції національних підприємств): процес обміну зовнішніх боргів на облігації. Основна ідея полягає в тому, що країна-боржник емітує нові боргові зобов'язання у вигляді облігацій, що або безпосередньо обмінюються на старий борг. або продаються. У випадку продажу отримані кошти спрямовуються на викуп старих зобов’язань. Останнім часом найбільше поширення одержала "сек’ютеризація" банківських боргів, тобто обмін зобов’язань перед банками - кредиторами на облігації.

При кризі платіжного балансу відповідні країни можуть вдаватися до виключного фінансування. Воно зводиться до операцій, що проводяться державою, яка опинилася в стані кризи платіжного балансу, за узгодження з іншими країнами і підтримки з боку її зарубіжних партнерів, з метою зниження пасивного сальдо платіжного балансу до рівня, котрий може бути профінансований традиційними засобами. Операції щодо виключного фінансування можуть здійснюватися за будь-якими статтями платіжного балансу і звичайно не виокремлюються в окрему групу.

Найбільш значні з них такі:

-         анулювання боргу — добровільна відмова кредитора від частини чи усієї суми заборгованості, яка фіксується у відповідній угоді між країною-кредитором і країною-боржником, що відображається у рахунку руху капіталу як капітальний трансферт;

-         обмін заборгованості на акції — розмін простроченого боргу у вигляді боргових зобов'язань (звичайно за ціною, нижчою за номінал) на акції компаній країни-боржника, тобто на частку власності на них;

-         позичання для врегулювання платіжного балансу — позики, які отримуються держорганами, у т. ч. центральними банками, від інших країн чи від міжнародних організацій з метою фінансування платіжного балансу у виняткових ситуаціях, що фіксується у платіжному балансі під рискою;

-         переоформлення заборгованості — зміна умов наявного договору або укладення нової угоди, котра передбачає заміну первинно визначених строків платежів країни-боржника на оновлені (до того ж вважається, що поточні платежі за боргом були здійснені вчасно і фінансувалися за рахунок нової (переоформленої) заборгованості);

-         прострочення платежів із заборгованості — засіб надзвичайного фінансування платіжного балансу, у межах котрого країни (зі згоди кредитора або без неї) просто не сплачують належної суми за своїми зовнішніми зобов’язаннями, що відображається у платіжному балансі під рискою;

-         залучення коштів з-за кордону іншими секторами економіки (крім уряду і центрального банку), що спонукається держорганами шляхом коригування валютного курсу і (чи) відсоткових ставок.

Проблема міжнародної заборгованості є предметом моніторингу з боку низки міжнародних організацій. При цьому Парижський та Лондонський клуби займаються регулюванням зовнішньої заборгованості, тоді як Світовий банк та Організація економічного співробітництва і розвитку проводять облік та узагальнення інформації про зовнішній борг відповідно з боку боржників і кредиторів.

Парижський клуб — створена у 1956 р. неформальна організація урядів країн-кредиторів, яка наглядає за державною заборгованістю і проводить з країнами-боржниками багатосторонні переговори щодо питань реструктуризації держборгів.

Традиційно його головою є посадовець міністерства фінансів Франції , а невеликий секретаріат також розміщується у французькому казначействі.  Головною функцією Парижського клубу є проведення багатосторонніх переговорів з найбільшими боржниками для врегулювання їхньої заборгованості.

Його основними членами є розвинуті країни — члени Організації економічного співробітництва і розвитку. За результатами багатосторонніх переговорів із боржниками ці члени підписують узгоджений протокол реструктуризації їхнього боргу. Він містить умови консолідації платежів: щодо його обслуговування; прострочених платежів; тієї дати, станом на котру підписані угоди про кредити, що підпадають під реструктуризацію; консолідаційного періоду, протягом якого має відбутися реструктуризація; частки боргу, що підлягає реструктуризації; умов першого внеску за реструктуризованою заборгованістю; графіку платежів. 

3. Конверсія  і новація державного боргу.

Новація - домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов'язанням.

Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою.

Вона проводиться внаслідок зміни ситуації на фінансового ринку (напр., рівня облікової ставки центрального  банку) чи погіршення фінансового  стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.

Конверсія державних позик припускає зміну їхніх первісних умов, наприклад строку, відсотка й ін. Як правило, уряди прагнуть максимально відсунути в часі виплату заборгованості, тому найчастіше конверсія зводиться до перетворення короткострокових позик на середньо- і довгострокові зобов'язання. Конверсія позик - це обмін поточних державних позик на нові зобов'язання. При цьому проводиться зміна первісних умов позики: строків погашення/ ставок процентів, способів виплати доходів та ін.

Існує кілька методів конверсії: добровільна, примусова (обов'язкова)  і факультативна. При добровільній конверсії власник державного цінного папера може вибирати: або погодитися з новими умовами, або погасити папір. При примусовій конверсії власник зобов'язаний погодитися з новими умовами позики, яка здійснюється тільки в рамках установленого    періоду, а при факультативній конверсії кредитор може або погодитися, або відмовитися від нових умов. Конверсія звичайно здійснюється при надлишку позикового капіталу і зниженні процентної ставки.

Уникнути негативних наслідків запозичення та неспроможності держави виконати зобов'язання можна, застосовуючи метод конверсії який полягає у зміні дохідності позики, як правило, у бік зменшення в умовах нестабільності фінансових ринків. Проте найчастіше поняття конверсії пов'язується з трансформацією боргових зобов'язань одного виду в боргові зобов'язання іншого виду (конверсія сприяє трансформації зовнішнього боргу у внутрішній і навпаки) або в активи іншої економічної природи — облігації, менш вигідні з погляду управління боргом, які можна ліквідувати шляхом обміну їх на акції підприємств, частку майна. 

4. Консолідація  і уніфікація державного боргу.

Консолідація позик - переведення короткострокових зобов'язань в довгострокові шляхом збільшення строків дії випущеної раніше позики. Стається  зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін.

Або  це передача зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків позики.

Консолідація державного боргу проводиться шляхом продовження терміну дії коротко- і середньострокових позик або шляхом уніфікації раніше випущених коротко- і середньострокових позик в одну довгострокову позику. Так формується консолідований борг як частина загальної суми державної заборгованості в результаті випуску довгострокових позик. Це приводить до того, що відсуваються строки виплат по боргу.

Уніфікація позик - заміна або об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики. Вона спрошує управління державним боргом.

Уніфікація передбачає обмін раніше випущених кількох позик на облігації нової позики. В окремих випадках обмін може здійснюватися за регресивним співвідношенням — коли кілька раніше розміщених облігацій з попередніх випусків прирівнюються до однієї нової облігації у різних пропорціях: 2:1,5:1, 10:1 тощо. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією. 

5. Відстрочка  погашення державного боргу.

Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості і проводиться тоді, коли держава вже випустила велику кількість боргових зобов'язань і   кошти від випуску нових позик використовують тільки на обслуговування випущених раніше позик (виплату відсотків і погашення раніше отриманих кредитів). Щоб подолати таку фінансову ситуацію, уряд оголошує про відстрочення погашення позики.  При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться.

При проведені конверсії державні установи  управління, як правило, намагаються перенести строки погашення позик на більш віддалені періоди. Це досягається, наприклад, шляхом заміни старих боргових цінних паперів новими. Такі операції є менш затратними з боку організації їх проведення порівняно з емісією і розміщенням нових, не пов'язаних позик та вони є більш складними за виконанням. Адже проведення конверсії позик потребує одержання згоди всіх або більшості кредиторів держави.

Цей метод відрізняється від консолідації тим, що переносяться не тільки строки погашення а й припиняється виплата доходів (при консолідації позик власники облігацій продовжують отримувати свій дохід).

6. Анулювання  боргів та дефолт.

Анулювання боргів — держава повністю звільняється  від зобов'язань по боргах без їх реальної компенсації кредиторам.

Анулювання боргів за взаємною згодою  передбачає досягнення відповідних домовленостей з кредиторами. Останні можуть дати згоду на повне або часткове списання боргів країни за наявності певних причин: не прогнозованих умов розвитку країни, погіршення її позицій на світових ринках з незалежних від уряду причин та ін. Випадки списання зовнішніх боргів державам позичальникам маються. В позаминулому десятиріччі західні інвестори дали згоду на списання 50% заборгованості Польщі на суму біля  15 млрд. $.

Нескоординоване з кредитором анулювання боргів означає повну і несанкціоновану боржником  відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.

Прийняття рішення про анулювання (відмову від виплати) боргів має місце або на підставі політичних мотивів, або у випадках фінансової неспроможності держави. Прикладом анулювання боргів з політичних мотивів є відмова уряду СРСР від визнання боргів царської Росії. Коли держава є неспроможною виконати платежі з погашення та обслуговування позик в односторонньому порядку може бути прийняте рішення про відмову виконати передбачені платежі. Така відмова одержала назву дефолту.

"Дефолт" — визнання неспроможності країни сплачувати борги в строк і в повному обсязі. Об'являється або самим позичальником, або кредиторами. Умови виникнення ситуації дефолту обумовлюються в кожній конкретній угоді про позику (яких-небудь міжнародних стандартів не існує). У якості формальної причини для оголошення дефолту може бути використана будь-яка заява вищої посадової особи держави-позичальника про неможливість виплати будь-яких боргів. Дефолт за одними видами зобов'язань може привести до дефолту по інших зобов’язаннях.

Він можливий за тих умов, що установи управління державою  не здатні залучити необхідні кошти для обслуговування позик, в країні бракує валютних резервів, а кредитори не дають згоди на проведення рефінансування боргу.

Оголошення дефолту має багато негативних наслідків для економічного і політичного розвитку країни. В таких випадках, вона, як правило, виключається з процесу інтеграції в світову економіку. Зарубіжні кредитори відмовляються надавати додаткові кредити. Можливі фінансові санкції до держави-боржника, включаючи заморожування її активів в іноземних банках, проведення арештів державної власності за кордоном, відтік з внутрішнього фінансового ринку коштів нерезидентів, скорочення експортно-імпортних операцій.

Таким чином, відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення.  

ЛІТЕРАТУРА

1. Андрущенко В. Л. Фінансова  думка Заходу в ХХ столітті: (Теоретична концептуалізація і  наукова проблематика державних  фінансів). — Львів: Каменяр, 2000.

2. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000.

3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансовї науки / Пер. з нім. С. І. Терещенко та О. О. Терещенка; Передмова та наук. редагування В. М. Федосова. — К.: Либідь, 2000.

4. Бровкова Е. Г., Продивус И. П. Финансово-кредитная система государства. — К., 1997.

5. Василик О. Д. Теорія  фінансів: Підручник. — К.: Ніос, 2000.

6. Вступ до банківської  справи / За ред. М. І. Савлука. — К.: Лібра, 1998.

7. Государственные финансы: Учеб. пособие / Под ред. В. М. Федосова, С. Я. Огородника, В. Н. Суторминой. — К.: Либідь, 1991.

8. Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б. С. Івасіва. — К.: КНЕУ, 1999.

9. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2001.

10. Державні фінанси: Теорія  і практика перехідного періоду  в Центральній Європі / Пер. з англ. — К.: Основи, 1998.

11. Дьяконова І. І. Податки та податкова політика України. — К.: Наук. думка, 1997.

12. Єпіфанова А. О., Сало  І. В., Дьяконова І. І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник — К.: Наук. думка, 1997.