США: етнічний і расовий склад

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Чернігівський національний педагогічний університет  ім. Т.Г. Шевченкаа

Інститут  історії, етнології та правознавства  ім. О.М. Лазаревського

    Кафедра етнології та краєзнавчо-туристичної  роботи 
 

    США: етнічний і расовий  склад 

    Реферат з етнології

    Студента 30 групи

    Хромова Ярослава Сергійовича 
 
 
 
 
 
 

Чернігів 2011

Зміст

Вступ

1. Загальна інформація про США та історія етнотворення;
2. Етнічний та расовий склад США;

Висновки

Список  джерел та літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Сполучені Штати Америки – одна з найбільших та найпредовіших держав сучасності, що була штучно сформована в ХVII–XVIII ст. Ця держава була стрворена з величезної кількості європейських, африканських, азійських народів та етносів. В ході їх взаємодії утворилась єдина та поліетнічна американська нація, що в ході історичного розвитку створила власну соціально – економічну та політичну систему яка є унікальною та неповторною. На основі екномічної та етнічної взаемодії американці створили власну культуру.

    США є найбільшим поліетнічним державним  утворенням в світі, що на основі економіко-соціального  та культурного інтегрування різних неавтохтонних етносів утворила єдину цілісну американську націю. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Загальна  інформація про США  та історія етнотворення

    Сполучені Штати Америки, також США (англ. United States of America, USA) — держава в Північній Америці.

    Складається з 50 штатів: Аляски, Гаваїв і 48 штатів на території між Атлантичним і  Тихим океанами і між Канадою  і Мексикою. Крім того, виділено федеральний (столичний) округ Колумбія. Володіння  США: Віргінські острови у Вест-Індії, Східне Самоа, Гуам та інші острови  в Океанії. Столиця — місто  Вашингтон.

    Площа країни 9 826 675 км2. Населення 309 134 000 осіб (оцінка 2010 року). Офіційна мова — англійська (де-факто), юридично офіційної мови немає. Грошова одиниця — долар  США.

    США — федеративна конституційна  республіка, в якій владні повноваження розподіляються між федеральним  урядом і урядами 50 штатів. Кожен  із 50 штатів має свою конституцію, систему  органів влади і управління. Виконавча, законодавча і судова влада представлені відповідно Президентом, Конгресом  і Верховним Судом.

    Атлантичне  узбережжя переважно представлено низовиною, водночас Тихоокеанське  узбережжя — переважно гористе. Приблизно половина території Сполучених Штатів Америки вкрита горами і плато. Гірські хребти представлені від  тропіків Гаваїв до Полярного кола Аляски, простягаються паралельно східного й західного узбереж. Скелясті гори — вододіл річок, які течуть у  Тихий океан і в Мексиканську затоку Атлантичного океану.

    Надра багаті запасами різних природних копалин, зокрема — кам'яне і буре вугілля, залізна і марганцева руда. Кордильєри, плато Колорадо, Великі Рівнини і  Примексиканська низовина володіють  родовищами мідних, цинкових, свинцевих, срібних, хромітових, ванадієвих, вольфрамових, молібденових, титанових, поліметалічних, уранових, ртутних руд, золота, сірки, фосфатів і іншої хімічної сировини.

    Оскільки  країна розташована на великій території, в ній представлені практично  всі кліматичні зони — від арктичного клімату на півночі Аляски до тропічного в штаті Гаваї і на півдні Флориди.

    Схили Кордильєр покриті густими хвойними лісами, Аппалачей — лісами з  широколиствених порід; прерій майже  не залишилося. На півночі Аляски поширена тундрова рослинність. Річки, що утворили глибокі каньйони, впадають в Тихий  океан.

    Міссісіпі (з притокою Міссурі) — одна з  найдовших річкових систем планети  — протягнулася на 6420 км. Інші великі річки США: Гудзон, Міссісіпі, Міссурі, Колорадо, Колумбія, Снейк, Ріо-Гранде, Огайо.

    На  межі з Канадою розташовані Великі озера — Верхнє, Гурон, Мічиган, Ері, Онтаріо.

    Клімат  континентальних Сполучених Штатів Америки переважно помірний, на Гаваях — м'яким з найбільшою кількістю  опадів у світі, а на Алясці —  суворим і холодним з постійним  сніговим покривом. Південна частина  Флориди і Гаваї розташовані  у тропічній зоні. Південна частина  тихоокеанського узбережжя має  середземноморський клімат: тепле і  сухе літо і холодна дощова зима. Кордильєри характеризуються екстремальними кліматичні умови з дуже холодними  зимами і дуже теплим літом.

    До  появи європейців після 1492 Північна Америка була заселена різними індіанськими племенами, які потрапили туди з  Сибіру близько 12000 років тому через  Берингову протоку.

    Освоєння  земель, які нині є територією США, почалося після плавання іспанського  мандрівника Христофора Колумба, здійсненого  у 1492.

    Першим  дослідником, хто був у гирлі  ріки Місісіпі, перетнув сучасні Луїзіану та Техас, дійшов практично до Каліфорнійської  затоки, є іспанський конкистадор  та мандрівник Альваро Нуньєс Кавеса де Вака. Це відбулося у 1528-1535 роках.

    Перше постійне поселення в сучасних США  було засноване у 1565 у Флориді. Перше  постійне англійське поселення було створене в Джеймстауні (Вірджинія) у 1607 році.

    Релігійний  і політичний хаос у Європі стимулював еміграцію в англійські колонії. Надія на процвітання привела  сюди багатьох поселенців як з Англії, так і з Німеччини та інших  континентальних країн.

    В кінці XVII століття маленькі ферми у  прибережних районах півдня поступилися  місцем великим плантаціям. На плантаціях вирощували тютюн, рис, бавовну та індіго. Хоча вже почали виникати міста, економіка  півдня залишалася найменш розвинутою і найбільш сільськогосподарською  в колоніальній Америці.

    У XVIII столітті соціальний та економічний  ріст тривав. Після того, як британські і колоніальні війська спільними  зусиллями вигнали французів  з Канади і району Великих Озер під час Французької та Індійської воєн (1754-1760 років), колоністи менше  потребували британського захисту. Це спричинило складний ланцюг подій, який з часом об'єднав колоністів проти Великобританії і привів до Американської революції (1775-1783 рр.).

    Результатом революції стала незалежність 13 колоній: Массачусеттсу, Нью-Хемпширу, Коннектікуту, Род-Айленду, Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Пенсильванії, Делаверу, Меріленду, Вірджинії, Північної і Південної  Кароліни і Джорджії. Згідно з Конституцією, написаною Конституційними зборами 1787 року, створено національний уряд.

    В середині XIX століття територіальні  надбання, в результаті покупки Луїзіани у Франції, Орегона у Британії та Аляски у Росії, як і війни з  Мексикою, змусили законодавців зосередити увагу на питанні розширення інституту  рабства негрів на нові території. Мешканці півдня намагалися продовжити його існування, у той час як мешканці півночі  все менш терпимо ставилися до цього явища.

    Криза назріла у 1860 році, коли республіканець Абрахам Лінкольн переміг трьох  опонентів і став президентом. Південні лідери, які вважали, що втрачено можливість справедливого ставлення при  республіканській адміністрації, сформували Конфедерацію. Ряд подій призвів  до Громадянської війни (1861-65 рр.) —  конфлікту між Північними штатами (Союзом) і Південними штатами, який завершився повною перемогою півночі  і скасуванням рабства.

    В останні роки XIX століття також швидко збільшується кількість сучаних  американських міст. Швидка індустріалізація привабила в міста велику кількість  іноземців та жителів американського села.

    З початку ХІХ ст. сюди переселилися з інших країн 60 млн. чоловік. У  наш час, незважаючи на різні обмеження, щорічний притік населення становить 600 — 800 тис. чоловік. За рахунок мігрантів  США поповнюють свої людські ресурси  дешевою робочою силою, а також  спеціалістами високої кваліфікації. Імміграція розглядається як позитивне  явище, що урізноманітнює можливості країни етнічний склад населення США  строкатий. Початковими його елементами були аборигени-індіанці, європейські  іммігранти (англійці, ірландці, німці, скандинави) і негри-раби з Африки. З-поміж європейців найбільше було вихідців з Британських островів, що забезпечило зверхність англійської  мови і культури. З кінця ХІХ  ст. серед іммігрантів стали переважати вихідці з Південної і Східної  Європи (італійці, греки, чехи, поляки, українці), а нині — вихідці з  латинської Америки та Азії. Нові переселенці  помітно відрізнялися своєю мовою  і культурою від попередніх. Вони селилися компактними групами і  тільки в містах, у яких до певної міри зберігали свою етнічну відокремленість.

2. Етнічний та расовий склад США

    За  кількістю жителів США поступаються лише Китаю та Індії, але значно відстають  від них. Середня густота населення  становить 28 чоловік на 1 км кв. Дуже слабо заселені Аляска (0,6 чоловіка на 1 км кв), а також Гірські штати і Великі рівнини. Високою є густота населення в місцях концентрації великих міст, де міські агломерації, зливаючись одна з одною, утворили гігантські мегалополіси.

    Найбільша міська зона (Північно-східний мегалополіс, або Бос-ваш) склалася на Атлантичному узбережжі між Бостоном і Вашинг¬тоном, її протяжність — 960 км, площа — 130 тис. км кв, середня густота населення  — 325 чоловік на 1 км кв. Тут зрослися чотири десятки агломерацій (метрополітенів) з населенням понад 42и млн чоловік. Серед метрополітенів такі гіганти, як Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія, Балтімор і Вашингтон. Поступово складаються  ще три мегалополіси: 1) в Каліфорнії — від Сан-Франциско через  Лос-Анджелес до Сан-Дієґо; 2) в Приозер'ї  — від Мілуокі через Чикаго і Клівленд до Шттсбурґа; 3) в штаті  Техас — від Далласа — Форт-Уерта  до Х'юстона. Такі ж процеси можна  спостерігати в районі Аппалачського  Підмонта, у південно-східній Флориді  і на узбережжі Ґалфу.

    Демографічна  ситуація в США є типовою для  високорозвинених країн: низький природний  приріст, переважання частки жінок  у | статевій структурі, «постаріння» населення, велика частка працю¬ючих економічно самостійних жінок, знедрібнення сімей.

    Специфічними  для США є проблеми імміграції, формування американського етносу, характеру  міських і позаміських територій.

    Імміграції  в США належить виняткова роль. США були створені І переселенцями  і зараз жодна країна світу  не приймає стільки [ іммігрантів, як вони. З 1820 p., коли вперше почалася реєстрація прибулих, по 1993 р. включно на цю територію  переселилося 61 млн чоловік. За переписом 1990 p., 20 млн громадян США народилося за межами цієї країни. Пік імміграції припав на початок XX ст. Але після  другої світової війни її розміри  знову зросли і на межі 80-х і 90-х  років були поставлені нові рекорди (1991 р. — 1,8 млн іммігрантів при  природному прирості в 1,9 млн чоловік). Передба¬чалося, що в 90-х роках в  середньому в країну прибуватиме  до 900 тис. іммігрантів щороку.

    Серед іммігрантів нині найбільшу увагу  привертають три групи. Це політичні  іммігранти, спеціалісти вищої кваліфікації і некваліфікована робоча сила. Розміри  політичної імміграції (100-400 тис. чоловік  на рік) коливаються залежно від  політичної ситуації в світі. Підготовка кадрів вищої кваліфікації успішно  здійснюється власною системою освіти. Одночасно щороку до США мігрує 30-60 тис. вчених і висококваліфікованих спеціалістів, підготовлених в інших  країнах. Їх приваблюють висока заробітна  платня і можливості ефективної наукової діяльності. Як «імпортер інтелекту» США не мають собі рівних у світі. Спершу такі спеціалісти вербувалися в Західній Європі, в першу чергу у Великобританії, зараз — переважно в країнах Азії та Латинської Америки. Найбільшою за кількістю є третя група іммігрантів — некваліфікована робоча сила. За її рахунок США завжди мали і продовжують мати достатню кількість низькооплачуваних робітників у всіх галузях господарства.

    Імміграція  в США розглядається як позитивне явище, що урізноманітнює можливості країни. Двері в країну шляхом всілякого роду регулювань та обмежень відчиняються то ширше, то вужче залежно від внутрішніх потреб.

    Формування  американського етносу — тривалий і складний процес, що продовжується  і зараз. Початковими його елементами були євро¬пейські переселенці, аборигени-індіанці і негри-раби з Африки. Панівне  становище займали європейці  переважно з Північно-Західної Європи (англійці, ірландці, валійці, голландці, скандинави). Найбільше серед них  було вихідців з Британських островів, що забезпечило зверхність англійської  мови та культури. Європейці швидко перемішувалися між собою. Так виникла  уява про США як своєрідний «плавильний тигель (казан)», в якому вже друге покоління іммігрантів вважало себе «стовідсотковими» американцями.

    З кінця XIX ст. серед іммігрантів стали  переважати вихідці з Південної  та Східної Європи (італійці, греки, чехи, поляки, росіяни, українці та інші). Нові переселенці помітно відрізнялися від по¬передніх своєю мовою  і культурою, але і вони, якщо не в другому, то в третьому поколінні, повністю злилися з ними.

    Після другої світової війни структура  іммігрантів змінилася ще більш  істотно. Якщо в 1901—1920 pp. 85 % прибулих були з Європи, то в 1980—1990 pp. 49 % становили  вихідці з Латинської Америки (мексиканці та жителі Карибського басейну) і 38 % — вихідці з Азії (корейці, китайці, в'єтнамці, філіппінці та ін.). Істотні  мовні й культурні відмінності  доповнилися ще й расовими. Латиноаме¬риканці  та азіати прагнуть селитися компактними  групами у великих містах і  зберігати свою етнічну відокремленість. Звідси питання: чи будуть майбутні США  конгломератом етносів, чи американський  «плавильний казан» переплавить  і це покоління мігрантів. Досі, на відміну від Латинської Америки, раси в США не змішувалися між  собою.

    Про розміри української еміграції  в США дають уяву такі факти. В 1877—1911 pp. в США переселилися приблизно 700 тис. українців, в основному з  теперішніх західних областей. Це була трудова се¬лянська еміграція. Проте, на відміну від Канади, українці в США осідали в містах, бо роздача  «вільних» земель вже закінчилась. Пра¬цювали вони, як правило, на шахтах та фабриках. Цей факт зумовив їх більш швидку асиміляцію. Після другої світової війни в США переселилися ще 100 тис. українців — політичних мігрантів і так званих «переміщених осіб». В 1990 р. 740 тис. американців заявили, що серед їхніх предків були українці. З них 165 тис. і зараз володіють українською мовою, а 100 тис. спілкуються нею в сім'ї. Проживають американці українського походження здебільшого на Північному Сході, а серед міст — у Нью-Йорку, Чикаго та Філадельфії. Є в США і сучасні емігранти — євреї з України. Найвідомішим їх осередком став район Брайтон-Біч у Нью-Йорку.

    Усіх  вихідців з Європи американська статистика об'єднує понят¬тям «білі». Крім них розрізняють «чорних» (це негри) та «інших» (азіати, індіанці, ескімоси, алеути — тобто монголоїди). Виділяють  також «іспаномовних» — вихідців з Латинської Америки, серед яких можуть бути представники всіх рас. За переписом 1990 р. «білих» було 190 млн  чоловік, «чорних» — 30, інших — 9 (з  них аборигенів — 2 млн і азіатів  — 7 млн) та іспаномовних — 22 млн чоловік.

    США — найбагатша країна світу з дуже високим рівнем розвитку людини і  рівнем її життя. Але соціальні протиріччя в цій країні більші й гостріші, ніж у високорозвинених країнах  Західної Європи.

    Нерідко вони забарвлені расовими та етнічними  відмінностями. Згідно з офіційними даними, в 1995 р. 39 млн, або 15 % американців  жили поза «межею злиденності». Переважають  серед них «бідні білі», але відносно гіршими є умови життя негрів та іспаномовних.

    Як  культурний регіон, США є молодим. У ньому синтезувались англійська мова і культура з культурною спадщиною  переселенців з інших країн. За своїм  характером це міська, стандартизована  і техні¬зована масова культура. Вирішальну роль в її становленні відіграли  преса, радіо, кіно і телебачення, а  також автомашина і нині комп'ю¬терна  техніка. Сучасний вплив американської  культури в світі дуже значний, але  в інших країнах її сприймають не елітні, а середні верстви населення.

    Міста США, порівнюючи зі Старим Світом, молоді. Характерні їхні риси: прямокутне планування, розмежування вулиць на житлові й  торгові, наявність ділового центру — «даунтауна» або головної вулиці — «мейнстріт», торгових і розважальних центрів. У великих містах даунтауни  — це величезні території, спеціалізовані за своїми функціями — адміністративною, діловою, торговою, розважальною. Забудова даунтаунів висотна. Чим більше місто, тим більше висотних будинків і тим  вони вищі. Хмарочоси вже існують  у багатьох країнах і на всіх континентах, але вперше вони з'явилися в США  і довгий час були їх специфічною  ознакою.

    Міське  розселення в США пережило в другій половині XX ст. швидкий процес субурбанізації, або втечі в передмістя. Суть цього  явища полягала в швидкому переміщенні  населення і робочих місць  з офіційних меж міста в  передмістя. Зараз у передмістях  живе 2/5 американців і зосереджена  така ж частка робочих місць. Субурбанізація мала й свої соціальні наслідки. В передмістя переселялись тільки заможні  сім'ї. Це «одноповерхова Америка», дуже благополучна за своїм виглядом і достатком. На противагу цьому внутрішні зони офіційних міст, між даунтауном та передмістям, з їх багатопо¬верховими кам'яними будинками, хаотичним переплетінням селитебних, виробничих, транспортних і складських територій перетво¬рилися на осередки бідних верств населення: «бідних білих», негрів та іспаномовних. Частка негрів та іспаномовних у Нью-Йорку, Балтіморі, Вашингтоні, Детройті, Чикаго, Сент-Луїсі, Х'юстоні і Лос-Анджелесі в їх офіційних межах коливається від 45 до 75 %. Внутрішні зони великих міст заслужили в США славу районів негрів, соціальних і расових конфліктів, злочинності та корупції.

    Згідно  з реаліями субурбанізації сучасні  міські утворення в США поділяються  на три типи: сіті, метрополітенський  статистичний ареал (МСА) і консолідований MCA (KMCA). Сіті — це місто в його офіційних межах. Метрополітен —  сіті з його передмістями, тобто  те ж саме, що агломерація. Консолідований метрополітен — це два або більше метрополітенів, що зрослися.

    Відповісти  на запитання, скільки населення  в тому чи іншому місті, — непросто. Так, власне Нью-Йорк — це 7,3 млн чоловік, метрополітен Нью-Йорка — 8,6, а консолідований метрополітен Нью-Йорка — це 19,6 млн  чоловік. Для Чикаго, відповідно, 2,8, 7,7 та 8,5, для Лос-Анджелеса — 3,5, 9,1 та 15,3 млн чоловік. Якщо орієнтуватися  на офіційні межі, то в США дев'ять  міст-мільйонерів. Якщо ж враховувати  фактичний стан, то метрополітенів-мільйонерів 53 і їх кількість зростає. Чимало метрополітенів перетнули кордони  двох, а то й трьох штатів. Деякі  носять подвійну, а то й потрійну назву, яка включає назви головних ядер, що злилися. Часто назви маленьких, але всесвітньо відомих міст важко  знайти на карті. Вони зберігають свою назву та офіційний статус сіті, але давно вже інтег¬ровані в  метрополітени. Так, Кембридж, в якому  знаходяться Гарвардський університет  і Массачусетський технологічний  інститут, є нічим іншим, як одним  з передмість Бостона і являє  з ним одне ціле.

    Містами в США вважаються всі населені пункти, в яких проживає понад 2500 чоловік, всі інші — сільськими. За таких  умов 3/4 аме¬риканців класифікуються як міські жителі і 1/4 (62 млн чоловік  в 1990 р.) — як сільські. Серед останніх лише 5 млн живуть на фермах (фермерське населення невпинно зменшується, 50 років тому на фермах жило 30 млн чоловік), решта живе в компактних поселеннях, працює не в сільському господарстві, а у вторинній чи третинній сферах, має міські побутові умови і веде міський спосіб життя. Це теж переважно «біла», одноповерхова і благополучна Америка. Чисельність її населення не зменшується, а навпаки, зростає за рахунок міграції з метрополітенів. За таких умов поняття «сільська місцевість», «сільські населені пункти» і «сільські жителі» значною мірою втратили в США свій сенс. Фактично населення поділяється на метрополітенське, позаметрополітенське і фермерське.

    Расово-етнічний склад США згідно з переписом, англ. Race and ethnicity in the United States Census, за визначенням  Бюро перепису Сполучених Штатів і  Адміністративно-бюджетного управління при Президентові США, заснований на самоідентифікації жителів США, зокрема, відносять вони себе до латиноамериканцям.

    Федеральний уряд США встановило, що «при зборі  і поданні даних федеральні агентства  зобов'язані використовувати як мінімум два етнічних позначення: іспаномовний або латиноамериканець "або" не іспаномовний або латиноамериканець». Бюро перепису визначає поняття «іспаномовний або латиноамериканець» як «обличчя кубинської, мексиканської, пуерторіканської, південно-або центральноамериканської чи іншої іспаномовної культури чи походження незалежно від раси».

    Згідно  перепису США 2000 р. 12,5% населення США  зарахували себе до «іспаномовним або  латиноамериканцям». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновки

    Отже, Американська нація - порівняно молода поліетнічна нація, що склалася в процесі тривалої культурної, економічної, соціальної і побутової взаємодії, а також змішування між собою і асиміляції нащадків людей різного етнічного походження, які представляли всі три головні раси людства - монголоїдної, європеоїдної і негроїдної.

    В ході цього взаємообміну склалась своєрідна  та нетипова нація.

    За  кількістю жителів США поступаються лише Китаю та Індії, але значно відстають  від них. Середня густота населення  становить 28 чоловік на 1 км кв. Дуже слабо заселені Аляска (0,6 чоловіка на 1 км кв), а також Гірські штати  і Великі рівнини.

    Високою є густота населення в місцях концентрації великих міст, де міські агломерації, зливаючись одна з одною, утворили гігантські мегалополіси. США - одна з найбільш урбанізованих країн світу. У містах проживає 77% жителів. У США є сім міст з населенням понад 1 млн. осіб: Нью-Йорк - 15 млн. чоловік, Лос-Анджелес - 10,5 млн. осіб, Чикаго - 6,6 млн. осіб, Філадельфія - 4,1 млн. чоловік , Сан-Франциско - 4 млн. чоловік, Майямі -3,5 млн. чоловік, Даллас - 3 млн. чоловік, Детройт - 3 млн. чоловік, Сан-Дієго -2,5 млн. чоловік, Бостон - 2,5 млн . чол., Х'юстон - 2,4 млн. осіб та інші, які одночасно виступають центрами міських агломерацій. У США налічується 37 агломерацій, в яких проживає близько 50% населення країни. 
 
 
 
 

Список  джерел та літератури

1. Атлас Світу. – К.: Картографія, 2009.
2. Капица С. Общая теория роста человечества: Сколько людей жило, живёт и будет жить на Земле. – М.: Наука, 1999.
3. Страны мира и международные организации. Справочник. Изд. М.: УНИИНТЕХ, 2004.
4. Страны и народы. Под ред. Ю. П. Аверклиева и др. М: Мысль, 1980г.
5. Ефимов А.В.  Пути развития капитализма: Доимпериалистический период.. М., 1969
6. Учебное пособие по страноведению США. Сост. В. В. Ощепкова. М: Новая школа, 1995г.