Стан наукового агросервісу та його перспективи розвитку в Україні

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Харківський національний аграрний університет

 імені В.В. Докучаєва

ІНДЗ

на тему:

 «Стан наукового агросервісу та його перспективи розвитку в Україні»

Виконала студентка

4 курсу 2 групи

Рибас Л.Ю.

Напрям підготовки

«Менеджмент»

Перевірив:

Улько Євгеній Миколайович

Харків – 2013

Зміст

Вступ

На сучасному етапі  функціонування ринкової економіки  в Україні сервісні та сільськогосподарські підприємства потребують компетентного  і оперативного управління. В аграрному  сервісі прояв його загальних  рис відбувається через особливу, специфічну організацію, пов'язану з природним середовищем, сезонністю процесу виробництва і структурою виробничого обслуговування підприємств в залежності від земельних і виробничих відносин, місцеположенням земельних ділянок. У цих умовах при управлінні та регулюванні діяльності агросервісних підприємств слід враховувати існуючий тісний зв'язок між обсягом послуг, які надаються сільськогосподарським підприємствам та природно-ресурсними умовами виробництва. У зв'язку з цим агросервісним підприємствам доцільно мати у своєму розпорядженні виробничі потужності, які дадуть можливість збільшити обсяги наданих послуг з метою підвищення прибутковості даних формувань. Слід зазначити, що виробничі потужності агросервісних підприємств використовуються не раціонально, що призводить до додаткових матеріальних та фінансових витрат і, як наслідок, збитковості окремих видів виробничих послуг та зниження рівня рентабельності сільськогосподарського виробництва в цілому.

Аграрний сервіс як виробничо-посередницька структура, відповідає за розробку, впровадження та координацію в сільськогосподарському виробництві науковообґрунтованої політики в сфері використання матеріальних і фінансових виробничих ресурсів. При цьому додатковим завданням агросервісних формувань є забезпечення високоефективного та екологічно безпечного використання в процесі виробництва технічних, хімічних та енергетичних ресурсів, створення оптимальних організаційно-економічних умов для обігу аграрної і промислової продукції, відповідного наукового забезпечення аграрної сфери. Аграрний сервіс - складова загального народногосподарського сервісу та його елемент, з однієї сторони та підрозділ АПК – з іншої.

1. Економічна сутність та принципи функціонування підприємств аграрного сервісу

В економічній науці поняття аграрний сервіс випливає зі змісту англійського слова “service”, спорідненого від serve - служити, обслуговувати. Отже, коли йдеться про аграрний сервіс, то мається на увазі надання аграрним товаровиробникам виробничих послуг, види цих послуг та що зумовлює об'єктивну їх необхідність. Аграрна сфера матеріального виробництва є специфічною, тому що предметами прикладання праці в ній є об'єкти біологічного характеру (рослини і тварини). Складність фізико-біологічних процесів, які відбуваються в рослинних і тваринних організмах при формуванні кінцевого аграрного продукту, об'єктивно зумовлює необхідність обертання в процесі виробництва величезної кількості виробничих ресурсів - технічного, хімічного, енергетичного, фізичного та біологічного планів. Частина з них відтворюється в аграрних господарських структурах, а частина штучно створюється поза сільськогосподарською сферою, переважно в промисловій сфері. Технічні засоби, паливо і мастила, хімічні препарати є результатом не аграрної, а промислової праці. Проте без їх використання сільськогосподарське виробництво не може ефективно функціонувати.

Як результат об'єктивної дії закону суспільного поділу праці, аграрний сервіс виділено в окрему галузь народного господарства. Основне  завдання аграрного сервісу полягає у наданні аграрним товаровиробникам широкого спектру виробничих послуг для забезпечення підвищення в них продуктивності праці і досягнення кращих економічних результатів.

Аграрний сервіс є  виробничо-посередницькою структурою, яка відповідає за здійснення в сільському господарстві наукової політики в сфері використання матеріальних і фінансових виробничих ресурсів. Це ставить перед ним додаткові завдання, які полягають у забезпеченні високоефективного і безпечного для навколишнього природного середовища використання в сільському господарстві технічних, хімічних та енергетичних ресурсів, створення оптимальних організаційно-економічних умов для обігу аграрної і промислової продукції, відповідного наукового забезпечення аграрної сфери. Аграрний сервіс - складова загального народногосподарського сервісу та його елемент.

Крім того, суспільний поділ праці, зумовлений розвитком  науково- технічного прогресу, передбачає необхідність товарного обміну не тільки на рівні народногосподарського комплексу тієї чи іншої країни, а й на світовому. Це особливо чітко простежується в умовах ринкових виробничих відносин. Забезпечення незалежності товаровиробника, що передбачає передачу в його власність засобів виробництва і продукції, яку він виробляє, створює конкурентне середовище між ними, що об'єктивно викликає необхідність виробництва зростаючої кількості високоякісних товарів та насичення ними ринку. В результаті цього досягається збільшення обсягів валового внутрішнього продукту, зміцнення економіки та добробуту народу. Перспективним є здійснення виробничого обслуговування аграрних товаровиробників обслуговуючими агросервісними підприємствами, які створені на міжгосподарській основі та працюють за безприбутковим принципом.

Підприємства аграрного  сервісу виконують ряд функцій: вивчення технологічного попиту на матеріально-технічні засоби, пошук та аналіз чинників збільшення обсягів пропозиції, виконання науково-дослідної роботи, опрацювання інструктивних та методичних матеріалів про використання новітніх ресурсозберігаючих технологій, розробка стратегії та політики сільськогосподарських підприємств.

Кожна агросервісна структура  розпочинає свою роботу з визначення ринку послуг (попиту та пропозиції), його моніторингу і здійснює діяльність за бізнес-планом. Діяльність підприємств агросервісу в ринкових умовах передбачає його адміністративно-економічну автономність та самостійне обрання стратегії щодо підвищення конкурентоспроможності, рентабельності та управління ризиками. Це призводить до оптимізації при перерозподілі виробничих ресурсів, до підвищення продуктивності, мотивації праці, стимулює пошук та впровадження інноваційних ідей у виробничому процесі. З іншого боку всі ризики та збитки підприємства агросервісу несуть самостійно. Для організації виробництва засновникам потрібно мати первинний капітал, господарський обіг якого здійснюється з метою одержання прибутку. Даний процес проявляється у формі інвестуванням виробництва.

Ринкова економіка створює  для функціонування агросервісних  підприємств особливі умови. Вона вимагає наявності в структурі капіталу основної частки власних та прирівняних до них активів, які є змістом статутного фонду. Розмір останнього відображає обсяг тих коштів (основних, оборотних), які інвестовані засновниками в процес виробництва. Надалі при успішному бізнесі кожен наступний оборот капіталу сприяє розширеному відтворенню виробництва в системі аграрного сервісу.

Поділ праці підвищує продуктивність праці та її ефективність, вимагає наявності спеціалізованої  праці в усіх сферах - виробничій і невиробничій, ставить складні завдання перед організацією праці і засобів у сфері аграрного сервісу, який, в свою чергу, повинен відповідати таким вимогам. Він має здійснювати комплексне матеріально-технічне забезпечення аграрного виробництва, надавати виробничі послуги з усіх напрямів - технічного, енергетичного, агрохімічного, агробудівельного, кредитно-фінансового, агробіржового, наукового тощо. Вони необхідні для аграрного товаровиробника і, отже, передбачають систему виробничого обслуговування та матеріально-технічного забезпечення.

До раціональної системи  матеріально-технічного забезпечення і виробничого обслуговування сільськогосподарських  підприємств висуваються наступні вимоги: виконання укладених з  товаровиробниками угод на матеріально-технічне забезпечення і виробниче обслуговування; поглиблення спеціалізації та концентрації виробництва, які гарантують впровадження індустріальних технологій; забезпечення взаємозв'язку і взаємообумовленості усіх складових аграрного сервісу; економічно найбільш ефективне та екологічно безпечне використання виробничого потенціалу агросервісних структур; пом’якшення впливу у використанні ресурсного потенціалу служби агросервісу та забезпечення підвищення його оборотності; організація виробництва в такий спосіб, щоб гарантувати прибуткове ведення агросервісного господарства.

Систему аграрного сервісу доцільно побудувати у відповідності існуючій в виробничих структурах поєднанню галузей та спеціалізації виробництва, які б сприяли ефективній діяльності внутрішньогосподарських їх підрозділів, раціонально поєднували економічні інтереси сільськогосподарських товаровиробників та обслуговуючої сфери.

Ефективність використання виробничих фондів характеризують показники фондовіддачі та фондомісткості послуг. Перший показник розраховують як відношення вартості валової продукції до суми основних виробничих фондів:

                                                       ,                                                    

де  ФВ -фондовіддача, грн./грн.;

 ВП - вартість валової продукції  (сума наданих послуг), грн.;

 Ф - вартість основних виробничих  фондів, грн.

Показник оборотності основних виробничих фондів - обернений до показника  фондовіддачі. Він визначається як відношення одиниці до показника  фондовіддачі.

У практичній роботі будь-якого агросервісного підприємства дуже важливо мати кількісні  показники, які характеризують рівень спеціалізації. Оскільки в умовах ринкової економіки процес виробництва здійснюється лише заради продажу виробленої продукції, обсяги її реалізації в загальній структурі товарної продукції визначають напрям її господарської діяльності. Це повною мірою стосується і будь-якого агросервісного організаційного формування. Кількісно це можна виразити формулою:

                                            РСІ = ,                                                  

де  Рсі - рівень спеціалізації агросервісної  фірми по і-й галузі;

      Ті - обсяги реалізації  продукції по і-й галузі на  фірмі; 

      Тф - загальні обсяги товарної продукції по агросервісній фірмі.

Прийнято вважати, що показник рівня  спеціалізації агросервісної структури  по будь-якій галузі (напряму), який коливається  від 25 до 35%, характеризує низький рівень спеціалізації, від 35 до 48% - середній, від 48 до 61% - високий і понад 61% - поглиблений. Суспільний поділ праці, спеціалізація агросервісної діяльності не самоціль. Вона покликана підвищувати ефективність виробничого обслуговування та матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва, робити продукцію і послуги конкурентоспроможними.

Для характеристики економічної ефективності спеціалізації агросервісного підприємства використовуються такі показники: виробництво  валової і товарної продукції  на 100 грн. основних виробничих фондів; рівень продуктивності праці; собівартість виробництва продукції; рівень рентабельності виробництва. Перший показник розраховують за формулою:

                                                    ,                                            

де  ВП  - вартість валової  продукції, грн.;

 ФВ - вартість основних  виробничих фондів.

Продуктивність праці  в агросервісній структурі визначають віднесенням вартості валової продукції  до середньорічної чисельності працюючих, якщо йдеться про показник продуктивності праці в цілому по підприємству, де існує ряд структурних підрозділів.

Якщо необхідно визначити  продуктивність праці в окремому підрозділі агросервісної структури, то в основу береться кількість відпрацьованих людино-годин. При цьому обсяг  виробленого конкретного продукту (в фізичному виразі) ділять на кількість відпрацьованих людино-годин.

                                                         ,                                                 

                                                        ,                                               

де  - продуктивність праці по агросервісній структурі в цілому, грн./чол.;

Вн - вартість валової  продукції по агросервісній структурі в цілому, грн.;

Сн - чисельність середньорічних працівників по агросервісній структурі, чол.;

- продуктивність праці в окремому  підрозділі агросервісної структури,  шт., ц, кг, грн./люд.-год.;

КП - обсяг виробленої продукції (сума наданих послуг) в окремому агросервісному підрозділі, шт.,ц,кг,грн.;

Чп - кількість відпрацьованих в структурному підрозділі людино-годин, люд.-год.

Оподаткування прибутку має велике значення для розвитку різних сфер аграрного сервісу. Оскільки остання являє собою переважно бізнесову діяльність, то тут важливо раціонально поєднувати інтереси підприємців аграрного товаровиробника і держави. Система оподаткування прибутку в агросервісних формуваннях повинна ідентифікуватись з оподаткуванням аграрної виробничої сфери.

2. Сучасний стан наукового агросервісну Основні види підприємств аграрного сервісу

Аграрний  науковий сервіс покликаний виконувати такі функції:

• розробка у координації з Національною академією наук перспективних планів розвитку фундаментальних досліджень у галузі техніки, біології (включаючи космічну), радіології, медицини, суспільствознавства тощо;
• опрацювання державних комплексних програм розвитку прикладних досліджень з різних напрямів аграрного виробництва (генної інженерії, селекції і насінництва, виведення порід і ліній тварин, конструювання сучасних технічних засобів для механізації виробничих процесів у галузях тваринництва, лісівництва), дослідження процесів на ринку праці, зайнятості сільського населення, соціального розвитку села, формування взаємовідносин між виробничою та обслуговуючою сферами аграрного сектора економіки тощо;
• опрацювання прогресивних технологій виробництва сільськогосподарської продукції із світовими параметрами якості та конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;
• організації та фінансування фундаментальних прикладних наукових досліджень сільськогосподарського спрямування;
• розробки наукових основ та виведення перспективних сортів і гібридів сільськогосподарських рослин, порід та ліній тварин;
• обгрунтування прогресивних форм організації аграрного виробництва, раціональних економічних взаємозв'язків між виробничою і обслуговуючою сферами;
• розробки пропозицій щодо удосконалення виробничих відносин в аграрній сфері стосовно побудови соціально орієнтованої ринкової економіки;
• налагодження наукових зв'язків вітчизняної аграрної науки із зарубіжною;
• координації аграрної науково-дослідної роботи в Україні.

Основним завданням  підприємств аграрного сервісу  є надання сільськогосподарським  товаровиробникам виробничих послуг для  підвищення ефективності та прибутковості  основних видів їх діяльності. Структуру аграрного сервісу сільськогосподарського виробництва характеризують види та напрями його виробничого обслуговування (рис. 1).

Рис. 1. Структура аграрного  сервісу сільськогосподарського виробництва

Такий поділ обумовлений різноманітністю видів виробничо-господарської діяльності сільгосппідприємств, які обслуговує агросервіс. До основних функцій підприємств аграрного сервісу належать: організація вивчення попиту на різні види товарів і послуг, динаміки споживчого ринку; реалізація різних видів товарів і послуг; визначення суспільно прийнятних цін на товари і послуги; боротьба з монополізмом у системі ціноутворення на сільськогосподарську продукцію; здійснення логістичних послуг; запобігання та боротьба з порушеннями паритету цін на товари та послуги. Вказані функції підприємств аграрного сервісу є різноплановими, так як, обслуговують різні етапи та ланки аграрного виробництва - від виробництва до реалізації аграрної продукції. Тому важливе значення має класифікація підприємств аграрного сервісу, що дозволить обґрунтувати та вдосконалити організаційно-економічний механізм їх функціонування.

Основою ефективного  функціонування підприємств агросервісу  є формування та дотримання наступних  принципів: необмеженості прогресу; оптимальності; кооперування; періодичності; зниження енергетичної ефективності природокористування; принцип упорядкованості заповнення простору та просторово-тимчасової визначеності; відповідності між рівнем розвитку продуктивних сил і природно-ресурсним потенціалом.

Підприємства агросервісу  поділяються на малі, середні і  великі. За критерій при цьому приймається  чисельність зайнятих у виробничій та невиробничій сферах. Відповідно до Закону України “Про підприємства в Україні”, до малих належать новостворювані або діючі підприємства: у промисловості та будівництві чисельністю працюючих до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб, в наукових установах і організаціях - до 100 осіб, у невиробничій сфері - до 25 осіб, у роздрібній торгівлі - до 15 осіб. У світовій практиці існують також інші класифікаційні критерії розміру підприємств, зокрема, розмір річного обігу.

Система аграрного сервісу  має бути побудована у відповідності  до прийнятого в виробничих структурах поєднання галузей та спеціалізації виробництва, яке б сприяло ефективній діяльності їх внутрішньогосподарських підрозділів, раціональному поєднанню економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників та обслуговуючої сфери. В зв'язку з цим галузева й організаційна структури аграрного сервісу повинні мати такі напрями, які б забезпечували комплексність та гарантували високу ефективність роботи усіх складових виробничого процесу.

Актуальною проблемою  аграрного сектора є забезпечення механізованого виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції. У зв'язку із становленням вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, насиченням господарств різноманітною вітчизняною і зарубіжною технікою, істотними змінами в землекористуванні, практично повним фізичним зносом та значним скороченням наявного машинно-тракторного парку проблема експлуатації сільськогосподарської техніки стала однією з вирішальних у подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва. Для цього треба довести кількісний та якісний склад машино-тракторного парку до науковообгрунтованої технологічної потреби, за якої всі операції будуть виконуватися в оптимальні агротехнічні строки з високою якістю та низькими затратами коштів і матеріально-технічних ресурсів.

В останні роки збільшується кількість недержавних посередницьких структур з надання агротехсервісних послуг сільськогосподарським підприємствам. Серед них машинно-технологічні станції (МТС), обслуговуючі кооперативи, пункти прокату, обмінні пункти, кооперація суб'єктів господарювання з використання складної техніки та відновлення зношених засобів виробництва

Крім державних і  міжгосподарських комбікормових заводів  у сільськогосподарських підприємствах  України функціонує понад 900 комбікормових  цехів з технологічним обладнанням  потужністю від 15 до 50 т комбікормів за зміну. Для виробництва комбікормів господарства використовують власне фуражне зерно та білкові, мінеральні, вітамінні добавки. При використанні комбікорму на 20% зменшуються затрати всіх кормів на одиницю продукції, знижується її собівартість, як наслідок, підвищується рентабельність кінцевої продукції. Використання комбікормів у раціоні тварин дозволяє змінити технологію їх годівлі та значно підвищити рівень механізації роздачі кормів на фермах.

Ці підприємницькі структури  створені з метою надання послуг усім категоріям товаровиробників для своєчасного і якісного проведення механізованих робіт на базі прогресивних технологій вирощування та збирання сільськогосподарських культур; ефективного використання та обслуговування машинно-тракторного парку; придбання, відновлення і прокату техніки для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та одержання прибутку від цих видів діяльності.

Розвитку та зміцненню  кормовиробництва варто приділити  значну увагу, як пріоритетному чиннику підвищення ефективності виробництва продукції тваринництва сільськогосподарськими підприємствами.

Для ефективного функціонування агросервісних підприємств важливе  значення має вирішення проблем  розробки та введення в дію механізму  державної підтримки та регулювання економічних взаємовідносин у сфері гідромеліорації і водного господарства. Цей механізм є складовою державної аграрної інвестиційної політики і передбачає: застосування системи прямих та непрямих важелів державного регулювання і фінансової підтримки розвитку меліоративного і агрохімічного сервісу, у тому числі через впровадження пільгового оподаткування та кредитування, прямих державних інвестицій, ефективної амортизаційної політики; розробку і законодавче закріплення механізму економічних взаємовідносин між сільськогосподарськими підприємствами і меліоративним сервісом; фінансування за рахунок бюджету на рівні нормативної потреби заходів з експлуатації зрошувальних систем та придбання нової дощувальної техніки агромеліоративним сервісом; фінансування капітальних вкладень на будівництво нових зрошувальних систем та реконструкцію існуючих виключно під конкретні інвестиційні проекти; відшкодування за рахунок бюджету частини відсотків за кредити, одержані агромеліоративним сервісом на будівництво; реконструкцію та технічну модернізацію господарської мережі зрошувальних систем; введення в дію обов'язкового страхування зрошення земель; бюджетне фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських та проектно-пошукових робіт для розробки енерго- та ресурсозберігаючих технологій зрошення і поливної техніки.

В умовах адаптації підприємств  техніко-технологічного сервісу до сучасних умов господарювання пріоритетним завданням є ефективне використання сільськогосподарської техніки. Для  цього необхідно: посилення державного регулювання агросервісної діяльності; удосконалення політики формування цін на матеріально-технічні ресурси та сільськогосподарську продукцію в напрямі досягнення паритетності та механізму державної підтримки при придбанні техніки; розширення субсидій при купівлі сільськогосподарської техніки у лізинг; часткового відшкодування державою вартості енергоносіїв; використання конкурсних форм залучення кредитів банків і кредитних союзів; підтримки розвитку машинно-технологічних станцій; розвитку різних форм кооперації в сфері техніко-технологічного сервісу; екологізації машинно-тракторного парку, що зумовлює зменшення техногенного навантаження на ґрунт і навколишнє середовище. Також важливим є: обґрунтування та прогнозування технічної політики держави; розробка наукових основ раціонального комплектування та ефективного використання техніки в сучасних умовах господарювання; підготовка науково обґрунтованих рекомендацій щодо ефективного застосування сільськогосподарських машин в конкретних виробничих умовах; розробка нової концепції і методології формування системи машин, яка передбачають перехід від системи машин до системи технологій і машин, що забезпечить виробництво конкурентоздатної продукції рослинництва за рахунок ресурсоощадних технологій, підвищення технічного рівня і конкурентоздатності вітчизняної техніки, відновлення і подальший розвиток вітчизняного сільськогосподарського машинобудування.

Висновки

Особливістю функціонування сучасних агросервісних формувань є їх участь у створенні сільськогосподарської продукції шляхом надання широкого спектру виробничих послуг. Проте при цьому вони не є власниками кінцевого аграрного продукту.

Особливо в аграрній сфері в умовах ринкового господарювання домінують принципи автономності та рівноправності всіх видів діяльності. В сільському господарстві структуру агросервісу формують не лише державні, а і приватні підприємства, більшість з яких складають обслуговуючі формування агрохімічної, меліоративної, техніко-технологічної та кормовиробничої сфери діяльності. На сучасному етапі підприємства аграрного сервісу за правовим статусом та формою господарювання представлені акціонерними товариствами відкритого типу і закритого типу, командитними товариствами; за формою власності – приватної, державної та змішаної форми. Відносини між суб’єктами економічних відносин мають ґрунтуватися на принципах взаємовигідного партнерства та прямих зв’язках. При цьому до позитивних аспектів в діяльності підприємств аграрного сервісу слід віднести їх адаптивність до умов функціонування та універсальність щодо форм розрахунку з боку замовників агросервісних послуг - готівкою або продукцією (згідно умов укладеного контракту).

Базовим принципом організації  та діяльності аграрного сервісу  є його функціонування у суворій  відповідності до найбільш прогресивних світових технологій. Технології обслуговування аграрного виробництва повинні відповідати вимогам економічної доцільності, конкурентоспроможності та екологічної безпеки. Приєднання України до СОТ суттєво активізує потребу в системності перетворень її аграрного сектору економіки відповідно до стандартів екологізації та енергозбереження, які діють у розвинутих країнах світу та провідних міжнародних організаціях.

Підприємства аграрного  сервісу виконують ряд функцій: вивчення технологічного попиту на матеріально-технічні засоби, пошук та аналіз чинників збільшення обсягів пропозиції, виконання науково-дослідної роботи, опрацювання інструктивних та методичних матеріалів про використання новітніх ресурсозберігаючих технологій, розробка стратегії та політики сільськогосподарських підприємств.

До раціональної системи  матеріально-технічного забезпечення і виробничого обслуговування сільськогосподарських підприємств ставляться такі основні вимоги: виконання укладених з сільськогосподарськими підприємствами угод на матеріально-технічне забезпечення і виробниче обслуговування; поглиблення спеціалізації та концентрації виробництва, які гарантують впровадження інноваційних технологій; забезпечення взаємозв'язку складових аграрного сервісу; економічно ефективне та екологічно безпечне використання виробничого потенціалу агросервісних структур; пом’якшення впливу при використанні ресурсного потенціалу служби агросервісу та забезпечення підвищення його оборотності; організацією виробництва в такий спосіб, щоб гарантувати прибутковість надання агросервісних послуг.

Організаційно-економічний  механізм функціонування агросервісних  підприємств ґрунтується на дотриманні принципів самоокупності та самофінансування і передбачає забезпечення еквівалентності  в сфері обігу товарних мас. Це досягається за умови незалежності товаровиробників, що стимулює розвиток конкурентного середовища.

Список використаної літератури

1. Грановська В.Г. Адаптація аграрного сервісу до ринкових умов / В.Г. Грановська // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - Херсон, 2007. - Вип. 2. - С. 52 - 56.
2. Грановська В.Г. Організаційно-економічні проблеми та напрями розвитку техніко-технологічного сервісу аграрних підприємств / В.Г. Грановська // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства. - Харків: ХНТУСГ, 2008. - Вип. 72. - С. 126 - 132.
3. Кредитування розвитку підприємств агросервісу: зб. тез за матеріалами всеукраїнської наук.-практ. конф. [«Сучасний стан та перспективи розвитку банківської справи»], (Херсон, 19 - 20 квітня, 2007 р.) / М-во аграрної політики України, Херсонський держ. аграрн. ун-т., 2007. - 140 с.
4. Перспективи розвитку техніко-технологічного сервісу агропромислових підприємств України: зб. наук. праць за матеріалами міжнар. наук.-практ. конф. молодих учених [«Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність і тенденції глобалізації»], (Тернопіль, 21 - 23 лют., 2008 р.) / М-во освіти і науки України, Терноп. нац. економ. ун-т., 2008. - 388 с.