Стан природних ресурсів України

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА CЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

Кафедра техногенно-

екологічної безпеки

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему: « Стан природних ресурсів в Україні»

 

 

 

 

 

Виконала: ст. групи ЕКБ-21

Михалевич Аліна Леонідівна

Перевірив: к.т.н., доцент,

доцент кафедри техногенно-

екологічної безпеки

Цимбалюк С.Я.

Ірпінь 2013

 

Зміст             

           ВСТУП………………………………………………………………...….3

1. Земельні ресурси…………….………………………………....5
2. Водні ресурси…………….……………………………….……9
3. Лісові ресурси…………………….…………………………..14
4. Рекреаційні ресурси…………………………………………..18
5. Збалансоване використання та відновлення природних ресурсів………………………………………………………..20

          ВИСНОВКИ……………………………………………………………..24

         СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………...28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Україна – одна з найбільших держав світу. Вона займає в Європі друге (після Росії) місце за територією – 603,7 км². Природні ресурси України значні і різноманітні, вони відносно добре вивченні, інтенсивно розробляються і використовуються у господарській діяльності. Цьому сприяє значна територіальна концентрація виробництва й населення, високий рівень розвитку продуктивних сил, вигідне економіко-географічне положення, унікальність природних ресурсів, зокрема мінеральних, земельних, рекреаційних.

Природні умови справляють істотний вплив по-перше на людину, яка буде в них працювати, структуру народного господарства країни, регіону та види виробництва, що залежать від природних умов. Присутність або брак якісь природних умов, диктує розміщення продуктивних сил на території. Але, інколи, через зміну природних умов - доводиться перерозподіляти продуктивні сили на території країни.

Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, внаслідок використання природних ресурсів протягом десятиріч перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, котра зумовлена закономірностями функціонування адміністративно-командної економіки колишнього СРСР. Нарощування продуктивних сил здійснювалося практично без врахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розміщення нових виробництв. Було допущено серйозних помилок в організації комплексного використання природних ресурсів, недостатня увага приділялася управлінню охороною природи та контролю якості природного навколишнього середовища.

Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне  забруднення, руйнування озонового  шару, потепління клімату, накопичення  відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Глибоке занепокоєння викликає стан природних ресурсів.

Як відомо, капітал складається  з трьох компонентів; природно-ресурсного, фізичного і людського. Природно-ресурсний  потенціал (ПРП) — це сукупність усіх можливостей, засобів, джерел, що можуть бути мобілізовані, використані для  досягнення поставленої мети. Ресурси  — це джерела, передумови отримання  необхідних для людей матеріальних і духовних благ, які можна реалізувати  за існуючих технологічних і соціально-економічних  відносин. Розрізняють матеріальні, трудові, природні, фінансові та інші види ресурсів.

Із загального обсягу ПРП України 44,4 % припадає на земельні ресурси, 28,3 —  мінеральні, 13,1 — водні, 9,5 — рекреаційні, 4,2 — лісові, 0,5 % — на біологічні ресурси.

Природні ресурси класифікують як за їх місцем у природних системах, так і за особливостями господарського використання. За останнім показником їх поділяють на ресурси для виробничої і невиробничої сфер, локальні (місцеві), національні (державні), глобальні (світові); вивчені, виявлені та прогнозовані.

Згідно із зробленими у 80-ті роки підрахунками, Україна, займаючи 3 % території колишнього Радянського Союзу, володіла 13 % його ПРП.

 

 

 

 

 

 

 

1. Земельні ресурси

Земля — основний ресурс сільськогосподарського виробництва. Водночас вона забезпечує умови для функціонування всіх інших  галузей народного господарства. Земельні ресурси універсальні. Адже на основі їх використання формується близько 95 % загального обсягу продовольчого  фонду і дві третини товарів  споживання. Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил країни перевищує 40 %.

Важливим показником земельних  ресурсів є забезпеченість населення  орними землями. Загалом на одного жителя України припадає 0,65 га. Площа України становить 0,5 % загальної площі поверхні суші. Україна займає 6 % європейського субконтиненту. На одного жителя припадає 1,2 км2.

Географічне положення України  надзвичайно вигідне. Вона розташована  на перехресті шляхів із Європи в Азію і з Північної Європи в Південну. Україна входить до шести країн світу з найбільшою площею оброблюваних земель (США — 190 млн га, Індія — 160, Росія — 130, Канада — 46, Казахстан — 36, Україна — 34 млн га). За забезпеченістю ріллею в розрахунку на одного жителя Україна має один з найвищих показників. Якщо у Великій Британії цей показник становить 0,12 га, в Європі — 0,26, у світі — 0,29, то в Україні — 0,78 га.

Особливість земельних ресурсів полягає  в тому, що верхній тонкий шар  землі — ґрунт — має природну родючість і здатен забезпечувати  рослини компонентами, необхідними  для їхнього життя. Світовий досвід переконує, що при розумному використанні землі її родючість не погіршується.

Ефективне використання ґрунтів є  основним фактором виробництва продуктів  харчування і поліпшення економічного стану населення країни. Ґрунтовий  покрив відіграє важливу екологічну роль у підтриманні складного  механізму функціонування біосфери.

Особливістю земельних ресурсів є  також те, що їх не можна замінити іншими ресурсами, вони мають використовуватись  лише там, де розміщуються. Отже, земельні ресурси — це територіальні ресурси. На процес ґрунтоутворення істотно впливають клімат, рослинність і рельєф. Тому в кожній біокліматичній зоні наявні свої ґрунти.

Землі промислового та міського призначення (зокрема й наземні комунікації, розробки мінерально-сировинних ресурсів) становлять 12 % території. Площа суші, на якій розміщений антропогенний бедленд (землі, що зазнають ерозії, засолення, заболочування), становить 3 %.

Сільськогосподарський ландшафт, або, як його ще називають, агроландшафт, серед  усіх видів ландшафтів посідає особливе місце. Це пов´язано з тим, що він  забезпечує виробництво понад 90 % продуктів  харчування і за площею є найбільшим серед усіх антропогенних систем. Від стану і продуктивності цієї системи залежить добробут населення. До речі, у світі агроландшафти  займають понад 4 млрд га, з яких рілля  становить 37,5 %.

Переважають в Україні родючі чорноземи, темно-сірі лісові та лугові ґрунти (становлять 2/3 території). Втративши за роки експлуатації від 20 до 50 % гумусу, чорноземи продовжують залишатись найбільш родючими і цінними землями. Усього на території нашої держави налічується близько 650 видів ґрунтів, а загальна кількість ґрунтових відмін становить кілька тисяч. Зокрема, на території Прикарпаття переважають кислі, дерново-підзолисті, глеєві та суглинкові ґрунти. На Поліссі переважають дерново-підзолисті ґрунти (до 70 % території). Обробляється тут близько третини загальної території.

Найродючіші землі — чорноземи — характеризуються наявністю високого біопродуктивного потенціалу. Вони зосереджені в центральній частині України, зокрема на Волино-Подільській та Придніпровській височинах, на лівобережжі Дніпра. Однак через неналежне відновлення потужність родючого шару українського чорнозему, відомого своєю природною родючістю, останнім часом зменшується.

На півдні України, на території, що прилягає до Чорного та Азовського морів, поширені темно-каштанові, рідше  — каштанові ґрунти. У степовій частині зустрічаються також  солонці та солончаки.

Ґрунти відіграють важливу роль у житті суспільства, біосфери. Вони "видихують" в атмосферу вуглекислий  газ, обсяги якого в кілька разів  перевищують обсяги цього газу, що їх виділяють усі підприємства світу  разом. Цей газ поглинається рослинами  і використовується у процесі  утворення нового рослинного покриву, листя.

В Україні нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в 2,6—2,7 раза перевищують нормативи, прийняті в країнах Західної Європи. Великі площі зайняті відходами виробництва, відвальними породами. У 1997 р. обліковано понад 166 тис. відпрацьованих у процесі розробки, переробки і проведення геологорозвідувальних робіт покладів рудних і нерудних копалин. У зонах впливу водосховищ підтопленню до 500 тис. га сільськогосподарських земель. А всього недостатньо ефективно використовується 2,4 млн га земель, що перебувають під водою. Проблема раціонального використання земельних ресурсів є нині вкрай актуальною. Недостатнє внесення добрив погіршує стан ґрунтів, знижує їх родючість, зокрема чорноземів. Під впливом численних обробок ґрунтів важкою технікою погіршується їхній во дно-повітряний режим, що також негативно позначається на родючості. Тому для збереження землі потрібно забезпечити належне її використання.

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Водні ресурси

Серед природно-ресурсного потенціалу важлива роль відводиться воді.

Водні ресурси — один з найважливіших  факторів господарського розвитку. Одночасно  вони, зокрема річки та озера, відіграють важливу роль у формуванні середовища.

Відомо, що основна частина води (97 %) акумульована в океанах і  морях, і лише 3 % її міститься на суші і в атмосфері. З них 77 % водних запасів зосереджено в гірських снігах і льодовиках, 22 % становлять підземні запаси і лише незначна частина  міститься в озерах і річках.

Прісна вода необхідна для життя, санітарно-гігієнічних цілей, сільського господарства, промисловості, міського будівництва, виробництва електроенергії, риболовства в материкових водах, транспортних перевезень, відпочинку та ін.

Україна, водні ресурси якої складаються з місцевого стоку і транзиту, є однією з найменш водозабезпечених країн світу. У розрахунку на одного жителя показник водозабезпеченості в Україні у 12—18 разів менший, ніж у країнах, розташованих на пострадянському просторі. Таким чином, за запасами і використанням водних ресурсів Україна належить до країн, мало забезпечених прісними водами.

Територію України омивають найцінніші в рекреаційному аспекті Чорне та Азовське моря. Площа першого становить 420,3 тис. км², середня солоність води — 14 %, тоді як Середземного моря — 37—38 %. Азовське море має площу дзеркала 39,1 тис. км². Середня глибина — 7—10 м, а найбільша — 16 м. Це наймілководніше море у світі. Азовське море, колись чисте, тепле, прісноводне, було дуже багате на рибні ресурси. Останнім часом воно дедалі більше забруднюється стічними водами, а у зв´язку з недоотриманням прісної води, що забирається з річок для зрошувальних систем, і частковим випаровуванням море солоніє. Внаслідок цих причин море, яке славилося унікальними умовами для прісноводних риб, втрачає свою рибопродуктивність. На міжнародному форумі в 1991 р. Азовське і Чорне моря офіційно оголошені зоною економічного лиха. Нинішній економічний стан цих морів зумовлений значним перевищенням забруднення над асиміляційною здатністю морських екосистем. Основними факторами забруднення є понаднормовий вміст мінеральних і органічних речовин у прибережній смузі морів, потрапляння у морську воду нафтопродуктів із суден, порушення середовища існування морських рослин і тварин (фауни і флори), руйнування прибережної смуги та ін.

Чорне і Азовське моря омивають територію України, продовжуваність прибережної смуги становить близько 2,8 тис. км. Майже половина цієї території придатна для використання з рекреаційною метою.

Річкові води, які поповнюють басейни  Азовського і Чорного морів, не завжди найкращої якості. Адже, як стверджують фахівці, із сільськогосподарських угідь до Дніпра та його приток надходить понад 19 тис. т азоту, 630 т фосфору, 118 т пестицидів. Значна частина з них потрапляє в ці моря, що негативно впливає на їх рослинний і тваринний світ, різко погіршує якість води.

Кожен другий житель України змушений використовувати воду, яка за багатьма показниками не відповідає гігієнічним  нормам, майже третина населення  користується децентралізованими джерелами  водопостачання без відповідної  обробки води. Загалом рівень споживання води знизився з метою подолання негативного впливу нестачі водних ресурсів в Україні збудовано сім каналів загальною довжиною 1190 км і потужністю — 21,1 млрд м3 щорічної подачі, річковий стік відрегульований водосховищами. Проте, незважаючи на ці заходи потреба у водних ресурсах дедалі зростає, оскільки у країні свого часу були сформовані водомісткі виробництва.

З народногосподарською метою широко використовуються води річок, озер, ставків, інших водоймищ, які служать також базами для занять різними видами водного спорту, туризму, відпочинку. Відкриті водоймища збільшують водний ресурсний потенціал України, а відтак підвищується інтенсивність використання цих територій, урізноманітнюється набір рекреаційних видів діяльності тощо.

Незважаючи на наявність на території  України великої кількості водних об´єктів, дві третини її території  розміщені в умовах із несприятливим  водним режимом. Для подолання таких умов побудовано понад 1100 водосховищ. Серед них — шість водосховищ Дніпровського каскаду, в якому акумульовано 80 % стоку і з якого постачається вода на значну частину України, а також забезпечує стабільне судноплавство і зрошення земель південних регіонів. На малих річках побудовано близько 29 тис. ставків сумарною площею 3,2 тис. км2 і загальним об´ємом понад 3 км3. Загалом водосховища і ставки акумулюють близько 59 км3 води, що перевищує сумарний стік Дніпра і ресурси місцевого стоку України в середній за водністю рік.

Більшість водоймищ, зокрема комплексного призначення, створено поблизу великих міст. Вони, як правило, є і окрасою місцевості. Водночас не слід забувати, що такі водоймища часто мають негативний вплив для сільськогосподарського використання території — насамперед через затоплення і підтоплення її. До несприятливих умов, зокрема для відпочинку, фахівці відносять також цвітіння води, відсутність на значній частині берегової смуги шляхів, постійні зміни рівня води, збільшення площ мілководдя тощо.

У прибережній смузі внаслідок підняття рівня ґрунтових вод спостерігається заболочення території. Під впливом підтоплення відбуваються істотні зміни в ґрунтах, рослинному покриві й тваринному світі.

Лише у степовій зоні розміщено три водосховища (Каховське, Дніпровське та Дніпродзержинське). Велика довжина абразійних берегів та ерозійно небезпечних територій вздовж них викликає необхідність створення системи захисних лісових насаджень. Лісоводами України у степовій зоні навколо цих водосховищ створено 68,4 тис. га таких насаджень, з них площа лісу, становить 47,3 тис. га. Це дає змогу, з одного боку, запобігти замулюванню водосховищ, зменшити каламутність води, що надходить у турбіни гідроелектростанцій і зрошувальні канали, а з іншого — зменшити обсяги руйнування прилеглих земель внаслідок ерозій та абразій берегів, прикрасити ландшафт місцевості й поліпшити її кліматичні умови.

Чималі водні ресурси зосереджені  в озерах, яких в Україні налічується  понад 3 тис. Найбільші з них розміщені  у приморській частині, зокрема  в басейні Дунаю, — озера Ялпуг  площею майже 150 км2, Кагул — 90, Кугурлуй — 82, Катлабух — 18 км2. В озерах України акумулюється близько 11 тис. км3 води, четверта частина якої — прісна.

Деякі озера розміщені на узбережжі  Чорного моря. Найбільші з них  — озера Сасик площею 210 км2 і  Тилігул — 160 км2.

На північному заході Волинського  Полісся розташована група озер, що мають назву Шацькі. На їх основі в 1983 р. створено Шацький національний природний парк, до якого входить  і найбільше поліське озеро Світязь, площа якого становить 27,5 км2, а  максимальна глибина — 58,4 м.

Провідна роль у забезпеченні потреб господарства та населення прісною  водою належить, безперечно, річкам. На території України налічується  близько 73 тис. великих і малих  річок. Однак лише 125 з них мають  довжину понад 100 км.

За запасами річкових вод наша держава  посідає друге місце серед  країн пострадянського простору.

Найбільша річка — третя за величиною  в Європі — Дніпро. Довжина її 2285 км. У межах України довжина  цієї водної артерії становить 1205 км. Басейн Дніпра з такими великими притоками, як Прип´ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла  та ін., займає дві третини території  України* На другому місці — Південний  Буг, довжина якого понад 800 км, потім  ідуть Сейм — 748, Псел — 717, Дністер  — 705 і Дунай — 174 км (на території  України). Саме остання річка забезпечує потреби України транзитним водним стоком. Середній річний стік її перевищує 120 км3, що вдвічі більше від стоку Дніпра.

Підземні води, запаси яких, за визначенням фахівців, вині становлять 5,6 км3, як правило, використовують для задоволення потреб населення. Слід зазначити, що кияни мають можливість практично у кожному адміністративному районі використовувати ці найбільш чисті води. Глибина залягання артезіанських вод в Україні коливається від 100 до 600 м. Основна частина їх міститься в Донецько-Придніпровському і Південно-Західному (2,3 км3) регіонах. За запасами ґрунтової води на полях Україну можна поділити на такі зони:

— надлишкової вологості (Полісся);

— достатньої вологості (південна частина  Полісся);

— нестійкої вологості (лісостеп);

— недостатньої вологості (степова  частина).

Водні ресурси України потребують постійного відтворення для якісного забезпечення ними населення і підприємств різних галузей економіки в необхідній кількості.

Як відомо, в Україні нерідко  великої шкоди завдають повені. А  тому важливою є охорона народногосподарських об´єктів від їх дії. Це, зокрема, попередження повеней, ліквідація негативних наслідків їх впливу — підтоплення і водної ерозії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Лісові ресурси

Важливим природно-рекреаційним і  народногосподарським ресурсом є ліс. Він дає цінну сировину, має  велике природоохоронне і санітарно-оздоровче, протиерозійне і кліматичне, ґрунтозахисне  та водоакумулятивне значення. Нерідко  цей природний ресурс є основою  для вдосконалення власної економіки.

Серед природних характеристик  найважливішими з погляду рекреаційного  лісокористування є лісистість, бонітет, заболоченість лісових територій. Як потреби в лісових територіях, районах відпочинку, так і сам  характер рекреаційного лісокористування залежать насамперед від заселеності  міських поселень та положення поселень відносно лісових масивів; наявності  інших рекреаційних ресурсів, від  місця та ролі у них лісу. Неабияку роль при цьому відіграє природний  склад лісу, його особливість, що визначає фізіологічну та психологічну комфортність відпочинку на природі (просторова структура  лісових масивів, наявність відкритих  і напіввідкритих просторів).

На території України налічується 25 тис. видів рослин.

За видовим різноманіттям на одиницю площі Україна значно випереджає всі пострадянські території, за винятком Кавказьких і Середньоазіатських гір.

Україна першою серед союзних республік  розробила ряд заходів щодо подолання  негативної дії кліматичних факторів.

Вдалося залісити 91,2 тис. га піщаних  і 30,5 га яружно-балкових земель. На нижньодніпровських пісках було засаджено лісом 86 тис. га, а відтак зупинено вітрову ерозію та відновлено господарську діяльність.

Нині в Україні налічується  близько 350 тис. га полезахисних, 90 тис. га водорегулюючих лісових смуг. Під  їх захистом перебуває 13 млн га, що дорівнює 40 % ріллі. Існування таких лісових  насаджень має важливе народногосподарське  значення.

В Україні лісами зайнято близько 9,4 млн га. Загальний запас деревини становить 1,7 млрд м3, що оцінюється в 3,4 млрд дол. США, а за світовими цінами — у 27 млрд дол. Наша країна — одна з найменш лісистих у Європі. Частка лісового фонду в балансі земель не перевищує 16 %. Це у 2,5 раза менше, ніж  на пострадянській території. Для порівняння зазначимо, що лісистість Італії становить 21,2 %, Франції — 27,8, Німеччини — 29,0, Фінляндії — 58,9, Швеції — 67,7 %.

Лісова площа у розрахунку на одного жителя України становить 0,2 га (у Росії — 8,5, у Білорусі — 0,8), що навіть у 2,5 раза менше, ніж на Кубані (степ), а запаси деревини — 34 м3.

В Україні зосереджені великі запаси цінних лісових порід. Дубові насадження становлять 15 %, букові — 20, ясеневі  — 10 % відповідних лісових насаджень  на території колишніх республік  СРСР. Загалом у лісах України  зустрічаються як твердолистяні (дуб, бук, граб), так і м´яко листяні  породи. Переважають хвойні дерева, які становлять 54 % запасів деревини.

Однак найціннішим і найдовговічнішим серед дерев є дуб, який завжди в Україні був символом могутності, величі, краси, сили, невмирущості та волелюбності нашого народу. Деревостани дуба в  Україні займають 2,3 млн га, що становить 24,2 % вкритих лісовою рослинністю  земель держлісфонду.

Ліси на території України розміщені  досить нерівномірно. Найбільші лісові масиви зосереджені на півночі країни.

Заготовку лісу здійснюють насамперед у Карпатах (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська області), де ліси становлять 40 % території регіону, на Поліссі (Чернігівська, Волинська та Рівненська області) —  площа лісу дорівнює тут 29 %, та в  лісостепу. Однак Чорнобильська  катастрофа завдала лісовим ресурсам величезних збитків. З народногосподарського  обороту виведено 200 тис. га території. Останніми роками не добирається  щорічно близько 1 млн м3 деревини, істотно зменшились обсяги заготівель грибів, ягід, лікарської сировини. Ресурси  деревини скорочуються.

Лісові ресурси є важливою складовою  рекреаційного потенціалу території.

Основними показниками, які визначають рекреаційні якості лісу, є його віковий та породний склад, від чого залежать кількість виділення кисню, чистота і якість повітря, шу-мопоглинаючі, фітонцидні і тонізуючі властивості . Встановлено, що найвищу рекреаційну цінність мають ліси, які найкраще впливають на оздоровчий процес людини та найбільш ефективно виконують санітарно-гігієнічні функції.

Старі високобонітетні ліси виділяють набагато більше кисню, ніж ліси середнього віку та молодники. Тому їх рекреаційна цінність є вищою.

Найпоширенішими видами рекреаційної діяльності в лісах є мисливство, збирання грибів, ягід, горіхів, лікарської сировини. Зона масового короткотермінового відпочинку в лісі створюється лише поблизу великих промислових центрів і лікувально-курортних закладів.

За останні п´ятдесят років  площа, вкрита лісовою рослинністю, збільшилася в Україні на 3,4 млн  га. У лісах державного значення майже 50 % вкритих лісовою рослинністю  земель становлять штучні лісонасадження. Однак упродовж 90-х років запас  деревини в розрахунку на одного жителя зменшився так само, як і обсяги річного лісокористування. Адже значна частина лісів поліського регіону, як зазначалося, стала недоступною  для використання. Лісове господарство не лише цього краю, а й усієї  України зазнає величезних збитків  у зв´язку з Чорнобильською катастрофою, оскільки масиви Полісся, де вона сталася, становлять 40 % лісів України. Враховуючи те, що ця територія є басейном водозбору  Дніпра та Прип´яті, ліс тут слід зберегти, не допустити ерозії ґрунтів  та виносу радіонуклідів у водоносні  горизонти.

Нерідко лісовим ресурсам завдають збитків пожежі.

У лісах, лісогосподарствах виконуються  роботи не лише із заготівлі деревини, включаючи рубки, пов´язані з веденням лісового господарства, виробництвом лісоматеріалів для розпилювання тощо, а й з лісовідновлення та захисту лісів, лісорозведення

Найлісистішою серед областей є Закарпатська, понад половину території якої покривають ліси. Породний склад її лісового фонду становлять: бук — 59 %, ялина — ЗО, ялиця — 2, дуб — 7,5 %.

У лісах України налічується 80 видів  дерев і 280 видів чагарників. Хвойні дерева становлять 54 % загального запасу деревини, 40 % — твердолистяні породи. Важливе місце в діяльності лісівництва  посідає створення високорозвинених рекреаційно-туристичного та оздоровчо-лікувального комплексів загальнодержавного та міжнародного значення.

На зрошуваних землях лісосмуги  підвищують вологість повітря на 15—20 %, зменшують випаровування вологи рослинами і ґрунтом на 18—20%.

Для збільшення лісових ресурсів необхідно повніше використовувати всю біомасу дерева, вторинні та інші матеріали; насаджувати ліси на еродованих (невикористовуваних) або низькопродуктивних землях. Фахівці вважають, що лише проведення насаджень за промислово-експлуатаційним типом дало б змогу щороку одержувати до 2,5 млн м3 деревини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Рекреаційні ресурси

Забезпечують відновлення  та розвиток І життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації  здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України - на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.

Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Територіальна структура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунктами (окремо розміщені санаторії, пансіонати тощо), рекреаційними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інфраструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов'язаних регіонів).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих. Разом з тим за останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рекреаційних ресурсів.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері.