Історико - культурна спадщина України і розвиток пізнавального туризму

                                        Київський університет культури

                                 Черкаський факультет менеджменту  і бізнесу

Кафедра менеджменту

     Реферат з дисципліни: «Туристичне краєзнавство»

Студента  І курсу денної форми навчання

                                                           групи ММТ – 12

                                                Западні Олександра Олеговича

                                                            Науковий керівник:

                                                       Харсун Андрій Миколайович

Черкаси – 2012

Зміст

Вступ

Українська  історико-культурна спадщина величезна, і формувалася вона протягом багатьох століть завдяки різним народам. Крім, історико-культурних пам'яток ми маємо чудові природні ресурси. Я  не ставлю за мету створити сайт-збірку всієї інформації за всіма пам'ятками, на це не вистачить і життя, але маю спробу зробити опис деяких міст та сіл України, відомих та не дуже пам'яток, показати дивовижну красу України, трохи заглянути в її історію, та можливо, змусити хоча б задуматися над збереженням пам'яток. Не має нічого вічного, але зберегти як найдовше пам'ятки - це задача кожного свідомого мешканця України.

Туризм  є  одними з найбільш вагомих джерел утворення робочих місць і, за прогнозами, створюватимуть 2500 нових  робочих місць на протязі наступних п’яти років. Це одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не приводить до скорочення працюючого персоналу. Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку архітектурно-туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу країну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й ознайомитись з її історією та культурою.

Від часів язичницьких  капищ минулого до сьогодення християнських, буддистських та мусульманських храмів Україна була та лишається рідною домівкою для багатьох релігій та освячених вірою та часом святинь. Софія Київська, Києво - Печерська Лавра – видатні, проте далеко не єдині історико - архітектурні пам’ятки віри та духовності. Архітектурні пам’ятки України можуть розповісти сиву історію античних міст - держав, повідати про боротьбу із кочовими племенами, про прийняття християнства, показати козацьке бароко та витвори сучасних зодчих. Музеї під відкритим небом перенесуть у минуле на декілька століть, особливо, якщо ви навідаєтесь у час народних гулянь – вир радості та безтурботності дозволить вам на цілий день забути про ХХІ століття.

 Історичні пам’ятники  України як пізнавальний туристичний ресурс

Надзвичайно актуальною проблемою для України є розвиток туристської галузі. Унікальний комплекс природних, історико-культурних пам’яток приваблює дедалі більше туристів, у тому числі і іноземних.

Отже, розвиток туристичної та курортної галузей  впродовж останніх чотирьох років характеризується позитивною та сталою динамікою. Внаслідок поступального розвитку міжнародного співробітництва в сфері туризму, кількість в’їзних (іноземних) туристів, які відвідують Україну, щороку зростає. У 2003 році їх кількість становила 10,5 млн. осіб, приріст склав 14,6 %. Впродовж 2004 року Україну відвідали 12,5 млн. в’їзних (іноземних) туристів, що на 19,0 % або 2,0 млн. більше, ніж у попередньому році. У 2004 році збільшились в’їзні туристичні потоки, зокрема з наступних країн: Словаччини – у 2,5 рази, з Польщі – у 2,2 рази, з США – у 1,7 рази, з Італії та з Румунії – у 1,6 рази, з Франції та з Угорщини – у 1,5 рази, з Туреччини – на 43,0 %, з Німеччини – на 24,8 %.

Характерною особливістю 2005 року, порівняно з попередніми  роками, є кардинальна зміна структури  в’їзного організованого туризму. Обсяг потоку організованих туристів з країн Європи та інших країн далекого зарубіжжя (606,9 тис. осіб) у 1,5 рази перевищив обсяг потоку з країн СНД (405,4 тис. осіб). У 2000 році це співвідношення було на користь організованих туристів з країн СНД, кількість яких у 2,3 рази перевищувала кількість організованих туристів з інших країн.

Обсяги внутрішнього туризму зростали впродовж минулих  років помірними темпами: у 2003 році та 2004 році Україною подорожували, відповідно, 7,2 млн. та 7,6 млн. внутрішніх туристів; приріст становив 4,1 % та 5,3 %.

У 2004 році збільшилось, також, число екскурсантів та відвідувачів музеїв до 20,3 млн. осіб; приріст до рівня 2003 року (19,5 млн. осіб) становив 3,9 %. Зростання  туристичних потоків зумовлює збільшення попиту та обсягів споживання туристами товарів та послуг різних галузей національної економіки, стимулюючи їх розвиток та приріст виробництва.

Станом на 01.01.2005 р. в туристичній та курортній галузях нараховується всього 8,3 тис. підприємств, в тому числі: 3,9 тис. суб’єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів. При цьому фактично надавали послуги 7,7 тис. підприємств (не працювали з різних причин 661 санаторно-курортний заклад), в тому числі:

3,9 тис. туроператорів та тур агентів;

1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання;

2,6 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, з яких 1,9 тис. є госпрозрахунковими.

Сукупна кількість функціонуючих підприємств галузі збільшилась за 2005 рік на 10,3 %.

В регіональному  розрізі збереглась тенденція диспропорційності  розвитку туризму. Більше половини обсягів  туристичної діяльності припадає на три регіони – АР Крим, м. Київ, Одеську область – які розвинені всебічно у різних галузях економіки. Водночас у регіонах, що є депресивними в інших галузях, туризм також не набув належного розвитку, не зважаючи на наявність необхідних для цього природних, історико-культурних та трудових ресурсів. Від 48 % до 67 % обсягів туристичної діяльності в Україні забезпечують підприємства АР Крим, м. Києва та Одеської області.

Отже, для забезпечення подальшого розвитку архітектурних  туристичних ресурсів необхідно  провести широкомасштабні дослідження  і пошукові роботи з виявлення і оцінки нових територій, рекреаційних, рекреаційних та бальнеологічних ресурсів, з обґрунтування основних напрямів їх використання для розвитку туризму та організованого відпочинку населення з відповідною інфраструктурою обслуговування.

Державний архітектурно-історичний заповідник «Софійський музей» міститься  в центрі Києва. На території заповідника, площа якого становить 5 гектарів, розташований чудової краси ансамбль пам’яток вітчизняного зодчества 11-18 століть. Найціннішою спорудою заповідника є Софійський собор – всесвітньовідома пам’ятка архітектури і монументального живопису 11 століття. Він велично височить у центрі ансамблю. Собор споруджено в період розквіту Київської Русі, великої східнослов’янської держави, колиски трьох братніх народів - російського, українського та білоруського.

Новим і перспективним напрямком  у розвитку туристської індустрії  Криму став зелений (сільський) туризм. Цей вид туризму є одним  з видів малого бізнесу, піднімає роль краєзнавства, усереднює елементи активної діяльності і відпочинку, створює життєве середовище, наближену до природи. Для цього в Криму є всі умови: сполучення мальовничих гір і великих рівнин, лісів, степів, морів, озер, унікальна флора і фауна, широка мережа природних, історичних і етнографічних пам'ятників.

Центр Севастополя - високий пагорб в оточенні трьох чудово забудованих вулиць і трьох площ це просто безупинна експозиція. Усюди пам'ятники й екзотична зелень. Особливо гарний Приморський бульвар зі знаменитим Пам'ятником затопленим кораблям і Графській пристані.

До сходу від Південної бухти  знаходиться Корабельна сторона  Севастополя. Знаменитий Малахів курган, тут 16 пам'ятників і меморіальних позначень, збереглися зміцнення і  масивні морські знаряддя часів  Кримської війни, а також обертової броньованої вежі з кораблів, установлені під час другої оборони.

Римсько-католицький костьол у  річки Учан-Су побудований у 1914 році по проекті архітекторів Коморницького  і Краснова. Не менш цікаві Вірменська церква і трохи дуже ошатних православних храмів.

Колишній палац еміра бухарського  в Ялті зведений у 1907-1911 р. архітектором Тарасовим у мавританському стилі.

Ялтинський заповідник створений  для охорони унікальних гірських лісів, що дають Південному берегу цілюще повітря. На спуску від плато Ай-Петрі до Ялти через 2 кілометри по покажчику "До Срібної альтанки" ви попадаєте до видової площадки на вершині скелі Пендикюль (865 м), відкіля любуєтеся Ялтинським амфітеатром гір. Уже ближче до Ялти (на дев'ятому кілометрі Ай-Петринського шосе) дорога іде вправо до гірського озера Караголь, у водах якого ефектно відбивається дерев'яний будинок ресторану. У 7 кілометрах вище Ялти, уліво від дороги іде тропа до підстави водоспаду Учан-су (Летюча вода), найвищого  в Криму. З висоти близько 100 метрів зриваються струмені води, досить могутні після танення снігів у  чи горах рясних злив.

Євпаторія одне з найдавніших міст Східної Європи. Залишки фортечної стіни Керкенітіди - процвітаючого античного міста, відомого першому географу Гекатею Милетскому і батьку "історії Геродоту", можна бачити на набережній ім. Горького (пляж Військового санаторію). Греко - скіфське городище "Чайку" (назва умовне) знайдено біля піонерського табору "Променистий", алея Дружби, 23 - це північна окраїна міста. А от у центрі збереглися свідки середньовічних сторінок в історії цих місць.

В Алушті можна відвідати Краєзнавчий музей, Будинок-музей письменника Сергієв - Ценський і Будинок-музей письменника И.С. Шмельова. Поруч з містом - Музей природи Кримського заповідника про всі компоненти природи Гірського Криму, від мінералів до тварин. Але головне - дендрозоопарк музею з живими рослинами і тваринами заповідника, створений у ландшафтному стилі, у природних умовах.

Львів – місто  пам’ятник, місто – музей під  відкритим небом,місто в якому переплелися минуле і сучасне.

Львів практично  зберіг забудови усіх історичних періодів. Ніде більше в Україні не було ні таких величних готичних і ренесансних  кам’яниць,ні таких ренесансних і барокових храмів.

Починаючи з військових фортифікацій, поступово віяння Ренесансу переходили і в міську архітектуру, як культову, так і цивільну. Цьому сприяли як і жваві торгівельні стосунки Львова, з містами Італії, Німеччини, Польщі, так і навчання молоді у італійських університетах, де вони сприймали не лише ренесансні ідеї, але й мистецькі уподобання; запрошення іноземних майстрів до українських міст.

У 1527 році велика пожежа знищила майже весь Львів і  відбудовувався вже він в новому, ренесансному стилі. Замість стрімких, загострених, спрямованих до неба готичних форм утверджуються зрівноважені, впорядковані композиції з спокійними, логічно продуманими і чистими формами, сприйнятими від античної архітектури.

Провідну роль в архітектурі 2-ої пол. XVI ст. у Львові відіграють італійські архітектори Петро Барбон, Паоло Домінічі, якого у Львові називали Павлом Римлянином, Петро Італієць та ін. Працювали у Львові також німецькі, польські архітектори, як і місцеві майстри.

В цілому в архітектурі  Львова 2-ої пол. XVI - поч. XVII ст. виразно  простежуються дві тенденції. Одна, представлена в будинках патріциату, католицьких храмах, каплицях - слідування формам, традиціям італійського та Північного Ренесансу, поширення архітектури європейського Ренесансу на Україну Друга, представлена в православних храмах - синтез давньоруських га ренесансних архітектурних форм. Саме ця друга тенденція започаткувала виникнення нового суто українського стилю, який гармонійно поєднає традиції української архітектури з досягненнями європейської і досягне величного розквіту в стилі українського бароко.

Але не можна сказати, що суто ренесансний напрямок в архітектурі  Львова був відгороджений від  місцевих впливів і традицій. В  скульптурному декорі, архітектурних  формах палаців патриціїв, і католицьких  храмів відчувається вплив як традицій української орнаментики, так і архітектурних форм.

Саме за проектами  Павла Римлянина збудовано такі перлини ренесансного Львова, як монастир і костел бенедиктином, каплиця Кампіанів, костел і монастир бернардинів.

Костел бенедиктином невеликий, з вузькими стінами - бійницями, могутніми контрфорсами нагадує костели-фортеці XV ст. До нього примикає квадратна вежа, лаконічна і монументальна, типово ренесансних форм. "Внизу - портал з напівциркульною аркою, вище - така ж ніша з скульптурою, ще вище - вікно тієї ж форми. Ясна ритміка членувань, однотипна обробка ніш і віконних отворів підкреслюють цільність архітектурного образу Завершує споруду фриз типово ренесансних форм і чудовий аттік, що нагадує кам'яну різьблену корону. На кожній його стороні, пише Г. Островський, - скульптура, обрамлена волютами, кути відмічені енергійними акцентами ліпних прикрас" Монастирський будинок мав по фасаду відкриту лоджію; кути утворювали три арки, між якими стояли статуї. Споруди монастиря бенедиктином утворюють куточок ренесансного Львова, ніби перенесений з Північної Італії.

Отже, у світлі національного  і культурного відродження України  розвиток рекреації і туризму  набуває сьогодні особливого значення. Адже рекреація – це одна з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, задоволення пізнавальних інтересів.

Перспективи розвитку  туризму в Україні зумовлюються дією широкого спектра природних, історико-культурних, соціальних, економічних та політичних факторів, які мають чітко виражену регіональну специфіку. Крім цього, особливості сучасної ситуації полягають у тому, що формування високорозвиненої національної індустрії рекреації та туризму та її інтеграція в світовий ринок туристично-рекреаційних послуг пов’язані з необхідність розв’язання гострих соціально-економічних проблем в період трансформації суспільно-економічних відносин.

Історико - культурні туристичні ресурси

Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це пам'ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. До складу ІКТР входять пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, етнографічні пам'ятки і пам'ятки народної творчості.

Досвід багатьох країн світу засвідчує, що історико-культурні об'єкти можуть бути визначальними у формуванні попиту на туристичні ресурси і впливати на отримання значних доходів. За даними офіційної статистики такі доходи найбільші в СІЛА, Іспанії, Франції, Італії, Великобританії, Австрії. В 1996 році вони становили відповідно 64,4; 28,4; 28,2; 24,3; 20,4; 14,6 млрд. дол. Пам'ятки історії та культури у вищезгаданих країнах узяті під охорону, добре впорядковані і постійно реставруються, що дозволяє вміло використовувати їх на. ринку туристичних послуг,

У нашій державі  історико-культурні об'єкти практично  не оцінені як туристичні ресурси, більшість  визначних пам'яток не включена у  туристичні маршрути, що приводить  до їх використання в обмежених масштабах. Все це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який, за прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати значний економічний і соціальний ефект.

В Україні взято  під охорону 70 тис. пам'яток історії  та культури, в тому числі понад 12 тис. пам'яток архітектури з добре збереженими ансамблями - центральна частина Львова (наприкінці 1998 р. Львів увійшов до списку найцінніших в історико-культурному відношенні міст світу), Київ із спорудами доби Київської Русі, місто Жовква (Львівська область), Кам'янець-Подільський, який за кількістю пам'яток архітектури займає третє місце після Львова і Києва. Визначні пам'ятки архітектури знаходяться у Чернігові, Луцьку, Ужгороді, Білгород-Дністровському, Хусті та багатьох інших містах України. Високу історичну пізнавальну цінність мають руїни Херсонеса і Пантікапея в Криму, Ольвії в Миколаївській області.

Чимало в  Україні монастирських комплексів, які є центрами паломництва, палацово-паркових ансамблів та інших пам'яток історії  та культури, які не віднесені до туристичних ресурсів, або мало використовуються з метою активізації і опинилися поза межами активного туристичного процесу в Україні.

Пам'ятки історії  та культури можуть бути предметом  вивчення багатьма науковими дисциплінами. У більшості випадків під ними розуміють окремі споруди, предмети, пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, витвори матеріальної і духовної культури, які мають історичну, наукову, художню або якусь іншу культурну цінність. На наш погляд, історико-культурні пам'ятки, що входять і можуть увійти до складу туристичних ресурсів, необхідно розглядати не просто як окремі об'єкти з певною історичною або культурною цінністю, а як поєднання відповідних видів ІКТР, що мають високу атрактивність, можуть відігравати важливу роль у формуванні світогляду народу і в сукупності формувати історико-культурний туристичний потенціал поселення, місцевості, регіону.

Пам'ятки історії  та культури в Україні розміщені  дуже нерівномірно. Основна їх кількість  припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим. Однак кількісний показник цих пам'яток ще не дає уяви про рівень їх пізнавальної цінності і привабливості, а також про їх придатність для організації пізнавальних рекреаційних занять або включення у відповідні туристичні маршрути. У зв'язку з тим В. Мацолою із Закарпаття пропонується оцінювати рекреаційну значимість території за щільністю пам'яток історії та культури на 100 км² площі. При цьому пропонується визначати щільність пам'яток найвищого класу (загальнонаціонального і міжнародного значення). За базову основу приймаються показники в Україні, де щільність всіх фіксованих пам'яток складає 7,9 одиниць на 100 км², пам'яток загальнонаціонального значення - 0,7 і відповідно по Львівській області - 18 і 1,8. Виходячи з таких даних, В. Мацола пропонує оцінювати одним балом території, де ці показники складають менше 7,9, двома балами - 8-18 і трьома - понад 18 од./100 км². Зрозуміло, що такий підхід може використовуватись для оцінки ІКТР великих регіонів, а не для визначення історико-культурного туристичного потенціалу поселення, чи навіть окремого адміністративного району Н.Ф. Поліновою було запропоновано підхід, який для оцінки пізнавальної цінності включав такі ознаки: рівень організації об'єктів для показу і місцезнаходження туриста по відношенню до об'єкта огляду [10, с. 102]. За рівнем організації історико-культурні об'єкти в такому випадку поділяються на спеціально підготовлені для показу і не підготовлені, а за місцем знаходження суб'єкта до об'єкту огляду - на інтер'єрні і екстер'єрні історико-культурні об'єкти. Такі термінологічні звороти, а також поняття про необхідний час огляду історико-культурних об'єктів взято до уваги автором при розробці оціночних шкал запропонованої бальної системи оцінок ІКТР.

Бальна система  оцінок на практиці застосовується досить широко. Особливо у тих випадках, коли будь-яке явище не піддається точному виміру, але є потреба хоча б у приблизній його оцінці, а також тоді, коли немає потреби в точному вимірі явища.

Сутність бального підходу оцінки історико-культурних ресурсів полягає в тому, що оціночні шкали побудовані на подальшій структуризації видових компонентів у відповідності з історико-культурною важливістю явищ, що їх характеризують і часу, необхідного . для огляду таких об'єктів. Необхідний час огляду визначають спеціалісти-експерти. Чим більше часу необхідно для пізнання об'єкту, тим вища пізнавальна цінність, а це значить, що вищий оціночний бал йому присвоюється.

Найбільш складним і відповідальним завданням виявилась  розробка оціночних шкал для окремих показників. Адже необхідно було знайти певні закономірності для переходу від виміру до оцінки. У запропонованій методиці подається 13 підгруп, які отримані в результаті структуризації п'яти підвидів ІКТР. Кожна із підгруп характеризується логічним набором показників, які оцінюються за п'ятибальною шкалою (табл. 7).

Пам'ятки історії, які виділені окремим блоком, виступають важливими об'єктами огляду на туристичних  маршрутах, екскурсіях, подорожах. Вони вважаються цінним джерелом інформації, фактором формування національної самосвідомості українського суспільства. В таких умовах дуже важливо якнайповніше визначити рівень привабливості усіх компонентів ІКТР.

Таблиця 7

Бальна шкала  оцінок історико-культурних туристичних  ресурсів

Оцінка археологічних  об'єктів, як залишків матеріальної культури, життя та діяльності людей у вигляді  окремих старовинних предметів  або комплексів, що відкриті завдяки  археологічним розкопкам, зводиться  до визначення рівня їх привабливості, пізнавальної цінності. Остання більше відповідає можливості уявного відтворення відвідувачем історичної епохи, чи окремої події, що пов'язані з ними.

Так, стоянка, що оціненії у запропонованій шкапі  двома балами, для пересічного  туриста виглядатиме як неукріплене давнє поселення з малопотужним культурним шаром, позбавлене довготривких споруд. Тоді, як городища (оцінені в чотири і п'ять балів) вважаються поселеннями, що укріплені одним або кількома земляними, деревоземляними, глинобитними, кам'яними або цегляними валами та зовнішніми ровами, де для його пізнання значно більше необхідно потратити часу.

"Пам'ятки, пов'язані  з історичними подіями, національно-визвольними  змаганнями, війнами, бойовими та  культурними традиціями" (П), включають  дуже широкий спектр історико-культурних об'єктів: від пам'ятних місць, що оцінюються одним балом, до групи пам'яток (меморіальні музеї, парки, споруди, дошки і т.п.), що справляють враження на глядачів завдяки художньо-естетичним якостям, або оригінальністю зовнішніх форм, оцінюються найвищим балом у п'ятиступеневій системі оцінок пізнавальної значимості.

Третя підгрупа, що включає "Пам'ятники учасникам  історичних -подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури" (Ш). За логічною схемою оцінки остання дуже нагадує попередню підгруп}' пам'яток історії та культури. Лише за одним винятком: тут беруться до уваги пам'ятники учасникам історичних подій, діячам історії та культури.

Найвищим балом  оцінено показник групи пам'ятників, що мають високу архітектурно-мистецьку цінність.

Важливою складовою  ІКТР вважаються архітектурні пам'ятки, які за своїм типологічним різноманіттям  якісно відрізняються від інших  блоків і становлять вагому частку у багатій культурній спадщині України. Серед архітектурних об'єктів  загальновизначними є пам'ятки оборонного будівництва (IV), особливо ті, що добре збереглися. Зокрема, замки, фортеці, монастирські комплекси, яких в Україні нараховується понад дві сотні. В полі зору туристичного сприймання можуть бути частково збережені елементи оборонних укріплень, які мають дуже широке поширення в Україні і вимагають копіткого спеціального дослідження. Виходячи з цього, у нашій шкалі оцінок взято до уваги такий важливий показник цінності як стан фізичного збереження пам'яток оборонного будівництва.

Не менш привабливими пам'ятками архітектури є сакральні  споруди- V (церкви, костели, синагоги тощо). Тут важливим показником цінностей  виступає не стільки вік пам'яток архітектури, як стильові ознаки, за якими криється вік споруди, навіть мистецька цінність об'єкту. Комплекси культових споруд переважно знаходяться у великих містах.

Пам'ятки народної архітектури (VI), до яких відносять житлово-господарські будівлі, часто використовуються в  туристичній справі. Своєю оригінальністю, вишуканістю форм та надзвичайною привабливістю вони урізноманітнюють архітектурний ландшафт довкілля. Традиційно народне будівництво дійшло до нас у численних пам'ятках дерев'яної архітектури, що переважно локалізується у сільській місцевості.

Найбільш популярним видом народної архітектури є традиційне житло, зокрема хата. Це затишна, білена зовні і всередині будівля, крита соломою. Вона є етнографічною ознакою українського народу.

Серед господарських  споруд, які можуть бути пам'ятками народної . архітектури, зустрічаються клуні, де обмолочували збіжжя; хліви, де утримували худобу; комори, де зберігали запаси зерна, вжиткові речі тощо. Такі споруди найбільш поширені у середній і південній частині України.

Найоригінальнішим і найбільш привабливим видом  народної архітектури в Україні є дерев'яні церкви, які вважаються шедеврами світової архітектури, а також дзвіниці, каплиці і навіть плебанії (місце проживання церковнослужителів).

У запропонованій шкалі оцінок пам'яток народної архітектури  взято до уваги широкий діапазон їх наявності і рівня привабливості - від окремих будівель з елементами народної архітектури, які оцінюються 1 балом, до групи будівель і навіть цілих поселень у вигляді музеїв під відкритим небом, яким присвоєно найвищий оціночний бал.

Громадські  споруди (VII), переважно житлові, до яких відносяться народні школи, народні доми, корчми, а також господарські виробничі споруди (водяні млини, вітряки, перші гідроелектростанції тощо) можуть мати практичне застосування і до сьогодні. У більшості випадків вони вважаються досить привабливими об'єктами туристичного огляду. Відповідно до сказаного, найвищим балом оцінено добре збережені пам'ятки громадських споруд.

Палацово-паркові  ансамблі (VII) є вагомою частиною архітектурної спадщини України. Вони мають досить обширну мережу старовинних палаців, парків і виділяються не лише історико-культурною значимістю. Адже чимало з них безпосередньо використовуються з рекреаційною метою.

Із втратою  оборонного значення замків (середина XVIII ст.) різко розширюється географія палацового будівництва. Вони забудовуються за межами міст-фортець, досить повсюдно і дуже часто у сільській місцевості. Найбільшого розмаху палацово-паркове будівництво досягнуло у XIX ст.

Цікаво відзначити, що в Україні таке будівництво  було важливим елементом росту багатьох поселень, центрами формування систем розселень.

У запропонованій методиці оцінки палацово-паркових ансамблів  за основу при визначені величини балу береться рівень їх збереження та стан впорядкованості.