Історична ретроспектива розвитку податків

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

Кафедра фінансів

Реферат

з дисципліни «Фінанси»

на тему:

«Історична ретроспектива  розвитку
податків»

Виконала:

Студентка 3 курсу

Спец. 6507, групи № 4

Кукла Інна

Перевірив викладач:

Корнацька Р. М.

Київ – 2011

План

Вступ

1.      Внески А. Сміта, Д. Рікардо та А. Вагнера у розвиток податків

2. Теорія Ж. Сімонд де Сісмонді , «податкова теорія послуг» та «теорія добробуту»

3. Теорія податків в поглядах представників кейнсіанської школи та неокласичної школи

4. Концепції Лафферта та теорії радянської Росії

Висновок

Бібліографія

Вступ

Теорія оподаткування почала формуватись в останню третину ХVIII ст.

Вперше науково обґрунтовану характеристику податків дали представники англійської класичної політекономії Адам Сміт та Давид Рікардо.

Досить вагомий внесок у розвиток природи податків зробив А. Вагнер. Він один із перших до суто фіскального призначення податків додає і регулятивну спрямованість цих платежів, заявивши, що податки стягуються державою частково для покриття державних видатків, частково — для змін у розподіленні суспільного продукту.

У першій половині ХІХ ст. послідовник А. Сміта швейцарський економіст Ж. Сімонд де Сісмонді (1773—1842) формулює теорію податку як плату за «насолоди»: суспільний порядок, правосуддя, захист власності, охорона здоров’я, освіта, охорона території, зовнішня безпека.

Досить детально розробив «податкову теорію послуг» англійський учений Джон Стюарт Мілль (1806—1873),яка набула подальшого розвитку у працях шведських економістів К. Вікселя та його учня — Е. Ліндаля. К. Віксель, згідно з якою кожна людина повинна віддати державі частину свого доходу за отримувану від неї підтримку.

Теорія податків, долучена до концепції добробуту та справедливості, найповніше розкривається у працях англійського економіста А. С. Пігу.

Подальшого розвитку теорія податків набула в поглядах представників кейнсіанської школи. Джон Мейнард Кейнс розробив принципово нову теорію податків, спрямовану на державне регулювання економіки за умов ринкових відносин. На зміну кейнсіанським методам регулювання приходить неокласична теорія і практика державного втручання.

Досить популярною в США стала податкова концепція економіста А. Лаффера. Він обґрунтував пряму залежність між прогресивністю оподаткування, доходами бюджету й оподатковуваною частиною національного виробництва У радянській Росії 20-х років такі представники фінансової науки, як А. А. Буковецький, А. Соколов, П. В. Мікеладзе, дотримувалися теорії колективних потреб.

1. Внески А. Сміта, Д. Рікардо та А. Вагнера у розвиток податків

Теорія оподаткування почала формуватись в останню третину ХVIII ст.

Чи не вперше науково обґрунтовану характеристику податків дали представники англійської класичної політекономії Адам Сміт та Давид Рікардо. А. Сміта часто називають фундатором наукової теорії податків. Він одним із перших у своїй праці «Багатство націй» («Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) чітко сформулював основні принципи оподаткування. Суть цих принципів полягає у такому:

1. Піддані держави мусять брати участь у її підтримці відповідно до своєї платіжної спроможності, тобто пропорційно доходу, яким вони користуються під заступництвом держави.

2. Податок, який кожний платник платить, має бути чітко визначеним, а не довільним.

3. Податки повинні стягуватись у найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує.

4. Кожний податок має бути так побудований, щоб він брав із кишень населення якомога менше понад те, що він приносить до скарбниці держави.

Ці чотири постулати стали класичними.

На думку Д. Рікардо, «податки становлять ту частину продукту землі та праці країни, яка надходить у розпорядження уряду: вони завжди сплачуються або з капіталу, або з доходу країни». Він визначив особливості і завдання податків і довів, що податкове регулювання повинно заохочувати нагромадження та розширення виробництва.

Д. Рікардо, як і А. Сміт, доводив необхідність звільнення капіталу від оподаткування і виступав проти непрямих податків як таких, що збільшують витрати виробництва, зменшують прибуток і скорочують споживання.

Досить вагомий внесок у розвиток природи податків зробив А. Вагнер. Він один із перших до суто фіскального призначення податків додає і регулятивну спрямованість цих платежів, заявивши, що податки стягуються державою частково для покриття державних видатків, частково — для змін у розподіленні суспільного продукту.

2. Теорія Ж. Сімонд де Сісмонді , «податкова теорія послуг» та «теорія добробуту»

У першій половині ХІХ ст. послідовник А. Сміта швейцарський економіст Ж. Сімонд де Сісмонді (1773—1842) формулює теорію податку як плату за «насолоди»: суспільний порядок, правосуддя, захист власності, охорона здоров’я, освіта, охорона території, зовнішня безпека. Отже, у Ж. Сісмонді в обґрунтування податку покладена теорія обміну між державою та фізичною або юридичною особою. Цю точку зору поділяв і соціаліст-економіст П. Прудон (1809—1865), який заявляв, що податок є обміном.

Досить детально розробив «податкову теорію послуг» англійський учений Джон Стюарт Мілль (1806—1873), згідно з якою кожна людина повинна віддати державі частину свого доходу за отримувану від неї підтримку. Тобто, сплачуючи податки, громадяни натомість отримують від держави безплатні блага та послуги. Дж. С. Мілль пов’язав податки з державними витратами, наголошуючи на суворій залежності між ними.

Ця теорія набула подальшого розвитку у працях шведських економістів К. Вікселя та його учня — Е. Ліндаля. К. Віксель (1851—1926) свою податкову концепцію будує на принципах теорії добробуту. Він вважав, що головними принципами справедливого оподаткування є принцип корисності й принцип рівності між вилученою вартістю та її еквівалентом. Останній означає, що кошти населення, вилучені у формі податку, повинні йому повертатись у вигляді певних державних послуг, що може бути досягнуто автоматично за допомогою парламентських податкових законів. Е. Ліндаль так само, як і К. Віксель, розглядав податки як своєрідну плату за державні суспільні послуги. Він вважав, що головною проблемою оподаткування є досягнення справедливості.

Теорія податків, долучена до концепції добробуту та справедливості, найповніше розкривається у працях англійського економіста А. С. Пігу. На його думку, справляння податків проходить поза ринковими відносинами і в оподаткуванні не можна використовувати поняття граничної корисності.

3. Теорія податків в поглядах представників кейнсіанської школи та неокласичної школи

Подальшого розвитку теорія податків набула в поглядах представників кейнсіанської школи. Джон Мейнард Кейнс розробив принципово нову теорію податків, спрямовану на державне регулювання економіки за умов ринкових відносин. Податки Дж. Кейнс розглядає як «вбудовані механізми гнучкості», що амортизують кризові явища і рівномірно розподіляють податковий тягар залежно від доходів. Ідеї Дж. Кейнса дали початок новим методам теоретичного дослідження, що вписувались у концепцію «ефективного попиту». Це дало змогу вмонтувати рух податків у рух макроекономічних показників. Його погляди значно вплинули на подальший розвиток західної фінансової науки.

У 70-ті роки ХХ ст. розвиток виробничих відносин і процесу розширеного відтворення в країнах з ринковою економікою характеризується різким підвищенням нестабільності, сповільненням темпів економічного зростання, збільшенням резервної армії праці, зростанням бюджетного дефіциту та державного боргу. На зміну кейнсіанським методам регулювання приходить неокласична теорія і практика державного втручання. Особливо авторитетним стає один із неокласичних напрямів — неоконсерватизм. Розбіжності у поглядах кейнсіанців та неоконсерваторів на податки випливають із відмінностей у їхніх загальних теоріях. Кейнсіанська податкова теорія розвивалась з умов «попиту», забезпечення інвестицій достатніми заощадженнями. Неокласики ж виходять із забезпечення пропонування ресурсів і достатності заощаджень, звідси вимога значного зниження загального рівня податків.

Теорії неокласиків стали основою податкової політики США та Великобританії, а потім і більшості країн із розвинутою ринковою економікою. Головний аргумент неокласичної школи стосовно податкової сфери — податки на прибуток підривають можливості нагромадження заощаджень та інвестицій, тобто негативно впливають на економічне зростання.

4. Концепції Лафферта та теорії радянської Росії

Досить популярною в США стала податкова концепція економіста А. Лаффера. Він обґрунтував пряму залежність між прогресивністю оподаткування, доходами бюджету й оподатковуваною частиною національного виробництва. Податкові реформи у США наприкінці 70-х і протягом 80-х років були здійснені на основі концепції А. Лаффера. Графік, складений А. Лаффером («Крива Лаффера»), показує, що підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету, оскільки воно не підриває стимулів до економічної діяльності та інвестиційної активності приватного сектору. За цією межею починається так звана заборонна зона шкали оподаткування. Податки, що стягуються на основі високих ставок цієї шкали, стримують підприємницьку ініціативу, призводять до скорочення нагромадження та інвестицій, знижується випуск продукції і, як наслідок, звужується податкова база. Звідси висновок — шкала податкових ставок має бути розроблена у такий спосіб, щоб не підривати податкової бази. На думку А. Лаффера, зниження податкових ставок може сприяти ліквідації бюджетного дефіциту, зменшенню державного боргу.

У радянській Росії 20-х років такі представники фінансової науки, як А. А. Буковецький, А. Соколов, П. В. Мікеладзе, дотримувалися теорії колективних потреб. Цю теорію як основу визначення податку західна економічна наука використовує і наприкінці ХХ ст., внісши відповідні корективи. Лауреат Нобе­лівської премії в галузі неокласичного синтезу П. Самуельсон у підручнику «Економіка» підтверджує примусовий характер оподаткування і відсутність прямого зв’язку між вигодою громадянина і податками, які він сплачує.

Сучасне визначення податку знаходимо в одному із найбільш популярних в американських коледжах і університетах підручнику К. Р. Макконнелла, С. Л. Брю «Економікс».

Висновок

Отже, визначення економічної природи й суті податків пройшло у фінансовій науці досить складний шлях. Так, спочатку податки розглядались як подарунок урядові, потім були формою виконання прохання уряду, надання допомоги, пожертвою, потім вже як виконання обов’язку і насамкінець — обов’язковим внеском, визначеним урядом чи встановленим парламентом за допомогою відповідного закону.

Однією із перших теорій, яка містить ідею примусового характеру податку, була теорія «жертви». Ще на початку ХІХ ст. у теорії податку Ж. Сісмонді плата за послуги, що купуються у держави, отримує визначення жертви.

Протягом ХІХ—ХХ ст. цю теорію розвивали Ж. Б. Сей, Д. Мілль, К. Віксель, Ф. Нітті, П. Самуельсон й інші представники економічної науки. Французький економіст початку ХІХ ст. Ж. Б. Сей усі податки розглядав як неминуче зло.

У другій половині ХІХ ст. значного поширення набуває теорія податку як бюджетної необхідності. Заперечуючи відповідність між шкодою, якої завдає податок платникові, і отриманим еквівалентом, дана теорія стверджує, що законодавець, визначаючи податок, ставить цілі виключно фінансового характеру. Стосовно ж приватного господарства податкова політика повинна керуватися лише одним завданням — якомога менше його обтяжувати.

Російський економіст М. І. Тургенєв, вивчаючи природу податків, також вважав їх жертвою на загальну користь. Ідея примусового характеру податку, встановленого державою без будь-якої залежності від волі платника, набула подальшого розвитку в теорії колективних потреб.

Розроблена і сформульована неокласиками, ця теорія була повністю прийнята кейнсіанцями і неокейнсіанцями з поправкою на «суспільні потреби» замість «колективних». Податки визначаються як примусові внески окремих господарств або приватних осіб для покриття суспільних витрат держави. При цьому наголошується на тому, що податками слід вважати примусові збори на користь держави або общини без будь-якого еквівалента з боку держави. Розвиток західної податкової теорії свідчить про тісне взаємопроникнення та взаємодоповнення неокласичних і кейнсіанських ідей. Прикладом може бути постановка питання про необхідність тісного поєднання бюджетної, податкової та монетарно-кредит­ної політики. Більшість сучасних учених-теоретиків, у тому числі і представники української фінансової школи Андрущенко В. Л., Василик О. Д., Суторміна В. М., Федосов В. М. та ін., стверджують, що податки є обов’язковими платежами юридичних і фізичних осіб, які запроваджуються для утримання державних структур та фінансового забезпечення виконання ними функцій держа­ви. Податок — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового національного продукту (ВНП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких суспільство існувати не може. Але не всі обов’язкові платежі, які надходять до централізованих грошових фондів держави, називаються податками.

Бібліографія

1. Фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — 2-ге вид., перероб. і доп. / О. Р. Романенко, С. Я. Огород­ник, М. С. Зязюн, А. А. Славкова. — К.: КНЕУ, 2003. — 387 с.

У посібнику викладені навчально-методичні матеріали, необхідні для самостійного вивчення дисципліни «Фінанси», — типова програма курсу, розгорнуті методичні вказівки з кожної теми, плани семінарських занять, завдання для самостійної роботи студентів, тематика курсових і контрольних робіт із методичними вказівками щодо їх виконання, термінологічний словник, рекомендована література. Крім того, вміщено перелік різних видів навчальних робіт, які зобов’язаний виконати студент під час проведення поточного контролю, модульні завдання, зміст екзаменаційних питань та критерії їх оцінювання.

              2. Соколовська А. М. Податкова система держави. – К.: Знання-Прес, 2004. – 454 с. – (Вища освіта XXI століття).

У монографії досліджуються методологічні основи становлення податкової системи, історична еволюція оподаткування у взаємозв’язку з еволюцією державного устрою, форм правління, зміною основ економічного життя, закономірності функціонування та розвитку податкових систем постсоціалістичних країн. Розкривається логіка становлення податкових систем в умовах їх природної еволюції. Досліджуються основні тенденції розвитку податкової системи України, а також особливості формування податкового законодавства і його кодифікацій.

3. Бечко П. К. Податкова система. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 368 с.

У підручнику систематизовані теоретичні та методологічні основи функціонування податкової системи в Україні на базі чинного законодавства. Підручник підготовлено на основі програми курсу «Податкова система». Розрахований на студентів курсів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, працівників фінансових служб, управлінців та широке коло читачів, яких цікавить чинна система оподаткування в Україні.

4. Ярошенко Ф. О., Павленко В. Л. Історія податків та оподаткування в Україні: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002 . – 240 с.

У посібнику розкрито зміст найдавнішої системи податків Київської Русі (IX – XIII ст.); сплати податків Литово-Польської доби (поч. XIV – поч. XVI ст.); податкової системи козацької держави 1648-1654 рр.; московсько-російської податкової системи( сер. XVI – поч. XX ст.); податкової системи за часів радянської влади (1917-1991 рр.); становлення та розвитку податкової системи України: теоретичний аналіз періоду 1991 -2001 рр.; модернізація державної податкової служби України.

5. Крисоватий А. І., Десятнюк О. М. Податкова система: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 331 с.

У навчальному посібникові послідовно викладені теоретичні та практичні питання організації податкової системи України

Підготовлений на основі чинного законодавства України з питань оподаткування і податкового регулювання та вимог міжнародних і національних стандартів бухгалтерського обліку та звітності.

6.Фінанси (теоретичні основи): Підручник / М. В. Грідчіна, В. Б. Захожай, Л. Л. Осіпчук та ін.; Під кер-вом і за наук. ред. М. В. Грідчіної, В. Б. Захожая. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: МАУП, 2004. — 312 с.

У пропонованому підручнику викладено основи теорії фінансів, наведено

структуру й характерні особливості фінансової системи країни, основні на-

прями фінансової політики, а також концептуальні підходи до формування

державного бюджету в умовах ринкової економіки. Розглянуто складові фінансової системи — державні фінанси, фінанси підприємств, страхування, фінанси населення.

7. Філімоненков О. С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К.: МАУП, 2004. — 328 с.

У навчальному посібнику розглядаються фінанси підприємств і принципи їх організації; грошові кошти, канали їх надходження, порядок зберігання і витрачання; фінансові результати, їх види, порядок формування і розподілу; податки, їх класифікація, порядок розрахунку і сплати в бюджет; організація оборотних коштів і кредитування підприємств; капітальні вкладення, їх види, порядок здійснення і фінансування; фінансове планування, його види і характеристика; зміст і порядок складання фінансового плану підприємства.

При розкритті матеріалу використовувалися відповідні законодавчі та

нормативні документи (з урахуванням внесених до них змін і доповнень), що регулюють фінансову діяльність підприємств.

8. А. М. Поддерьогін, Л. Д. Буряк, Г. Г. Нам, А. М. Павліковський, О. В. Павловська, В. 3. Потій, А. П. Куліш, О. О. Терещенко, Н. П. Шульга, С. А. Булгакова. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.

Підручник підготовлено відповідно до програми з нормативної навчальної дисципліни "Фінанси підприємств", яку включено до навчального плану підготовки бакалаврів з економіки й підприємництва. У ньому висвітлено сутність і організацію фінансів підприємств, організацію розрахунків і кредитування підприємств, формування і розподіл прибутку, оподаткування підприємств, організацію оборотних коштів і фінансування відтворення основних фондів, фінансове планування, методику аналізу фінансового стану, проведення фінансової санації підприємств. У третьому виданні враховано зміни в законодавстві: як у податковому, так і щодо інших питань фінансової діяльності.

9. О. П. Кириленко. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навч. посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 2000.- с.

Навчальний посібник розрахований на студентів вищих навчальних закладів, які вивчають курс "Фінанси" або "Теорія фінансів". В ньому розглядаються сутність і функції фінансів, їх роль в економічному і соціальному житті суспільства, склад фінансової системи України, завдання та основні напрями сучасної фінансової політики, проблеми її реалізації за допомогою фінансового механізму. Окремі розділи присвячені виясненню особливостей організації фінансів суб’єктів господарювання, бюджетних установ, громадських організацій та доброчинних фондів. В складі державних фінансів дана характеристика бюджетній системі, Державному бюджету України та місцевим бюджетам, системі оподаткування, державним цільовим фондам і державному кредиту.

10. Лановик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М. Економічна історія України і світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999. — 737 с.

На основі новітніх досягнень історичної науки висвітлено історію господарства України та провідних держав світу. Дослідження економічної історії України у зіставленні з історією розвитку господарства провідних країн світу дає змогу узагальнити досвід господарського розвитку наших предків, зрозуміти сучасний стан економіки, визначити її ціннісні орієнтири, варіантні та альтернативні шляхи розвитку на майбутнє.

2