Історичне значення марксизму

13

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ МАРКСИЗМУ

ЗМІСТ

Вступ   …………………………………………………….………………………..   3

1. Концепція вчення К. Маркса   …………………………………………………   5

2. Історичне значення марксизму   ………………………….……………………   8

Висновки   …………………………………………………………………...……   12

Список використаної літератури   ……………………………...……………….   13

Вступ

Вчення Маркса вийшло на суспільну арену в 40-х роках, стало значною ідейно-політичною течією в Європі в 70-90-х роках XIX століття. У Росії марксизм з’явився і зміцнився в кінці XIX століття. До середини XX століття він розвивався в різних регіонах Азії, отримав поширення в Африці, Латинській Америці. Долі марксизму в різних країнах складалися неоднаково: в одних він був дещо відтіснений іншими типами світогляду, в інших же, навпаки, зумів стати головною, провідною ідеологічною силою. Але в усіх випадках він відігравав і відіграє значну роль у різних сторонах життя суспільства. Особливо наочно це проявляється в політичній сфері: партії та організації, які розглядають марксизм як свою теоретичну базу, діють в більшості країн світу. Також значний вплив марксизму на науку, культуру, мистецтво, на буденна свідомість практичне життя людей.

Такою значущістю філософії марксизму й обумовлюється важливість та актуальність обраної теми роботи.

Вища мета марксизму – розробка та теоретичне обгрунтування визволення поневоленого людства. Марксизм доводить неминучість знищення всякого рабства, принижень, відчуження та несвободи людей. Цей найвищий сенс історичного процесу реалізується у філософії за допомогою вивчення, аналізу, дослідження загального практичного і духовного досвіду людства.

Серцевину, суть філософії марксизму утворюють дослідження фундаментальних класичних проблем, які концентруються навколо відносин людини до світу і світу до людини, відносин людей між собою і природи (сутності) людини взагалі. Це - світоглядне «ядро» будь-якої філософії. На вирішенні цих проблем в марксистській філософії базується ряд концепцій більш конкретного характеру (про закони історії, про значення матеріального виробництва в житті суспільства, про класову боротьбу і соціальної революції і т. д.), які вже більш тісно пов’язані з економічною та історичною науками, виробленням програм практичних дій в політиці, громадському житті, культурі.

У перспективі подальшого розвитку людства філософські вирішення кардинальних світоглядних проблем, запропоновані марксизмом і очищені від різних догматичних і вульгарних нашарувань, стануть незрівнянно більш значимими та дієвими, ніж у попередній період історії. Пов’язано це з тим, що завдання, які Маркс називав «всесвітньо-історичними», а в наш час називають загальнолюдськими, планетарними, глобальними, тільки-тільки виходять на передній план історичного процесу. Марксистська філософія була і залишається орієнтованою, переважно, на вирішення саме загальнолюдських, всесвітньо-історичних завдань.

Мета роботи – висвітлення історичного значення марксизму з позицій сучасного етапу розвитку суспільства.

Відповідно до поставленої мети основними завданнями роботи є:

1.      Проаналізувати концепцію вчення К. Маркса.

2.      Простежити розвиток філософії марксизму.

3.      Охарактеризувати місце та значення марксизму в сучасному світі.

Дослідженню теоретичної спадщини К. Маркса присвячено чимало робіт як радянських, так і зарубіжних науковців. Серед них можна виділити таких відомих дослідників історії економічної думки, як: австрійський економіст Й. Шумпетер, американські дослідники В. Леонтьєв, М. Блауг, Дж. Гелбрейт, Р. Хейлбронер, Л. Туроу, француз Р. Арон, котрий вважається одним із кращих знавців інтелектуальної спадщини К. Маркса.

1.Концепція вчення К. Маркса

Марксистська політична економія була започаткована в 40-х pp. XIX ст. Засновниками оригінального напряму економічної думки стали видатні німецькі мислителі К. Маркс (1818-1883) і Ф. Енгельс (1820-1895). Активна участь у революційно-демократичному русі, прагнення довести необхідність докорінних соціально-економічних перетворень та дати теоретичне обґрунтування революційної боротьби пролетаріату проти капіталістів спонукали цих учених до дослідження економічних процесів і явищ, у яких вони вбачали першоджерела суспільного розвитку.

Обґрунтовуючи неминучість загибелі капіталізму під натиском його внутрішніх суперечностей, К. Маркс та Ф. Енгельс створили цілісну картину еволюції людського суспільства, яка охопила усі соціальні науки: філософію, історію, політичну економію, політологію тощо. Відтак марксизм став оригінальною науковою системою [5, c. 617].

Характерні риси концепції К. Маркса:

1)  Абстрактно-теоретичний підхід, що вирізняється глибинним проникненням у сутність економічних явищ та процесів, виокремленням їх найсуттєвіших рис та побудовою системи логічно взаємопов’язаних та взаємообумовлених наукових категорій.

Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість. Відтак К. Маркс досліджував економіку як базисну самодостатню структуру, стверджуючи, що за всієї важливості надбудови матеріальне виробництво є незалежною змінною і не потребує залучення до аналізу позаекономічних явищ та процесів.

2)  Лінійна модель розвитку суспільства, аналіз його еволюції як закономірної зміни соціально-економічних формацій, в основі якої лежить суперечність розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

3)  Підпорядкованість економічного дослідження ідеї неминучості загибелі капіталізму і заміни його новим, прогресивним суспільним устроєм – комунізмом.

4)  Поділ суспільства на два антагоністичні класи (власників і позбавлених власності) і трактування класової боротьби як рушійної сили історії, засадної характеристики економічного розвитку, найвищим проявом якої є соціальна революція [3, c. 412-413].

Наріжним каменем економічної теорії К. Маркса є учення про вартість і додаткову вартість. Товар він визначав як продукт праці, призначений не для власного споживання, а для обміну, і проаналізував дві основні властивості товару:

- споживчу вартість, пов’язану із корисністю речей, їх здатністю задовольняти людські потреби;

- мінову вартість, яка «має насамперед вигляд кількісного співвідношення, вигляд пропорції, в якій споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду».

Абсолютизуючи роль праці як єдиного фактора вартості, К. Маркс стверджував, що всі товари як вартості є кристалізованою людською працею.

Розвиваючи свої економічні міркування, К. Маркс зазначав, що за умов ринкової економіки обмін товарів здійснюється за законом вартості, тобто усі товари обмінюються на основі втіленої в них людської праці (суспільно необхідного робочого часу) [1, c. 427].

Важлива складова системи економічних поглядів К. Маркса – теорія грошей і капіталу. На основі дослідження двоїстої природи товару, історичної еволюції товарного виробництва та обміну, розвитку форм вартості (одиничної, розгорнутої, загальної, грошової) К. Маркс дав власне тлумачення природи грошей. Вчений трактував гроші як специфічний товар, який стихійно виділився із товарної маси у процесі еволюції обміну і став відігравати роль загального еквівалента – виразника вартості усіх інших товарів.

Аналізуючи гроші як кінцевий продукт розвитку простого товарного виробництва, К. Маркс водночас визначав їх як першу форму існування капіталу. Він стверджував, що за умов капіталістичного виробництва рух грошей описується формулою Г-Т-Г´, де Г´=Г+∆Г, тобто дорівнює первісно авансованій сумі плюс деякий приріст. Відтак К. Маркс визначив капітал як самозростаючу вартість, накопичення неоплаченої праці найманих робітників [4, c. 395].

Аналізуючи структуру капіталу, К. Маркс виокремив у його складі основний та оборотний капітал, постійний та змінний, застосовуваний та спожитий капітал. Досліджуючи капітал як безперервний рух вартості, підпорядкований меті її зростання, К. Маркс увів в аналіз руху капіталу фактор часу, швидкості. Він відокремив засоби виробництва і гроші від капіталу і грошового капіталу, розмежував капітал-власність і капітал-функцію.

Важлива складова системи економічних поглядів К. Маркса – учення про доходи та їх розподіл. Трактуючи працю як основне джерело усіх доходів суспільства, К. Маркс доводив історичну обумовленість існуючих форм розподілу капіталістичними виробничими відносинами [7, c. 408].

Система економічних поглядів Маркса була підпорядкована ідеї обґрунтування неминучості загибелі капіталізму в силу притаманних йому внутрішніх суперечностей. Досліджуючи об’єктивні закономірності еволюції капіталістичного суспільства на основі розвитку концентрації та централізації капіталу, поглиблення кооперації праці, вчений дійшов висновку про неминучість загострення суперечностей міме суспільним характером виробництва та приватним характером привласнення його результатів. За цих умов, на його думку, неминуче наступає момент, коли усуспільнення праці стає несумісним з «капіталістичною оболонкою». Вона вибухає. Соціалістична революція, яка охоплює одночасно усі розвинені країни, та встановлення диктатури пролетаріату уможливлюють прихід нового суспільного устрою – комунізму.

Ідея комунізму у К. Маркса має характер довгострокового футурологічного прогнозу, утопії, відірваної від емпіричної історії. Водночас вона включає в себе значний гуманістичний потенціал, який справив помітний вплив на еволюцію соціалістичної думки [10, c. 392].

2. Історичне значення марксизму

Теоретичний спадок К. Маркса – важливий та багатий за змістом напрям економічної думки, який вражає дослідників глибиною узагальнень, логічною строгістю аргументації, органічною єдністю історичного та логічного аналізу.

Найважливіші здобутки марксизму:

1)  Збагачення методології дослідження економічних і соціальних процесів, створення оригінального аналітичного апарату наукового аналізу, заснованого на виявленні взаємозв’язку технічних, економічних, політичних проблем, звернення до соціальних аспектів економічних процесів і явищ.

2)  Обґрунтування концепції історичної єдності людського суспільства, формулювання фундаментальної ідеї, «...що капіталізм – це система, яка розвивається, яка вийшла із конкретної історичної епохи і повільно, нерівномірно рухається до іншої форми суспільства» [1, c. 429].

3)  Глибоке дослідження еволюції індустріально-ринкового господарства, яке дало змогу виявити ряд важливих рис капіталістичної економічної системи. Вперше в історії економічної думки капіталізм досліджувався як єдина система законів та категорій, що еволюціонують як історично, так і логічно.

4)  Розвиток теорії суспільного відтворення на основі застосування балансового методу моделювання натуральних і вартісних відповідностей результатів виробництва, їх розподілу і споживання, що у подальшому сприяло формуванню нових розділів економічної теорії [9, c. 298].

5)  Поєднання в єдиній теоретичній схемі ідей регулярності відтворювального процесу та системної обумовленості економічних криз; виявлення деяких важливих тенденцій розвитку ринкової економіки у другій половині XIX ст.: зростання концентрації виробництва і капіталу, посилення кризових явищ в економічних циклах, об’єктивної необхідності соціалізації капіталістичного суспільства тощо.

6)  Поглиблення трудової теорії вартості та розв’язання на її основі ряду проблем, невирішених класичною школою; розвиток теорії потреб, еволюційної концепції грошей; аналіз органічної будови капіталу та впливу науково-технічного прогресу на процес капіталістичного нагромадження і економічного зростання тощо [8, c. 211].

Водночас сучасна оцінка економічної теорії К. Маркса дає змогу виявити її суттєві обмеження та вразливі місця, у тому числі:
тенденційність, політичну упередженість і запрограмованість кінцевих результатів наукового дослідження; поєднання глибокого теоретичного аналізу з прагненням вирішити злободенні політичні питання.

Намагаючись довести неминучість відчуження праці за умов капіталістичного суспільства, у якому експлуатація виникає не з індивідуальних ситуацій, випадково або несподівано, а є результатом самої логіки капіталістичної системи, неминучої і незалежної від індивідуальних намірів, К. Маркс спрямував свої економічні дослідження на обґрунтування висновку про неминучість загибелі капіталізму, зосередивши свою увагу виключно на аналізі суперечностей і конфліктів; претензію на володіння абсолютною істиною, жорстку непримиримість до інших теоретичних позицій, визнання власного учення єдино науковим [3, c. 411].

Зарубіжні дослідники зазначають, що уявлення Карла Маркса, незалежно від запальних політичних і інтелектуальних нападів на його наукову аргументацію, було значною мірою правомірним з точки зору реалій капіталізму XIX ст., класової боротьби і напрямку розвитку політико-економічних процесів, який видавався тоді правомірним. Неактуальність ідей К. Маркса виявилася в кінцевому рахунку не в результаті його політичного пригнічення або перемоги загальноприйнятих уявлень, а просто внаслідок зміни світу в такому напрямку, який зробив буквальний марксистський сценарій значною мірою непослідовним і непотрібним [1, c. 430].

У другій половині XX ст. класова боротьба у розвинених країнах поступилася взаємним поступкам і узгодженню інтересів робітників і підприємців. Розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки змінив соціально-економічну природу капіталу завдяки поширенню колективних форм приватної власності, акціонуванню, демократизації управління капіталом. Зросла взаємозумовленість мотиваційних пріоритетів найманих робітників і підприємців на основі «соціалізації» капіталу та «капіталізації» праці. Зближенню інтересів суб’єктів сучасної ринкової економіки сприяв також подальший розвиток трудового законодавства та системи колективних договорів.

Звертаючи увагу на сучасну еволюцію розвинених країн, відомий американський економіст, лауреат Нобелевської премії Р. Солоу зазначав, що те, що відбулося з капіталістичною системою, поза будь-яким сумнівом підірвало репутацію К. Маркса у цій царині [2, c. 515].

Теорія К. Маркса справила значний вплив на еволюцію соціалістичної думки у XIX-XX ст., розвиток впливових політичних партій, суспільних рухів, долю мільйонів людей. У 70-ті pp. XIX ст. отримало поширення поняття «марксизму», яке послідовники К. Маркса ототожнювали з перетворенням утопічного соціалізму в науку та з ідеєю революційного переходу до нового суспільного устрою. У подальшому марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху, який на початку XX ст. розділився на революційну та реформістську течії. Представники останньої піддали критиці теорію К. Маркса, відмовившись у подальшому від її основних положень. У революційній течії перемогло крайнє ліве трактування марксизму [4, c. 302].

Парадоксальним виявився той факт, що теорія К. Маркса, розроблена на основі вивчення досвіду розвитку європейських країн, отримала найбільше поширення у відсталій на той час Росії, де у 1917 р. була здійснена соціалістична революція. Після перемоги Жовтневої революції в Росії теорія К. Маркса була поставлена на службу тоталітарному режиму, задогматизована і вульгаризована. У країнах, де марксизм був проголошений офіційною ідеологією, учення К. Маркса протиставлялось західній економічній науці і трактувалось як єдино правильне. Основний акцент робився на ідеях К. Маркса – політика, його економічне учення підганялось під потреби ідеології.
Крах тоталітарних комуністичних режимів на рубежі 80-90-х pp. XX ст. відкрив новий етап вивчення та оцінки теоретичної спадщини К. Маркса, прагнення переосмислити основні ідеї його праць з позиції змін, що відбулися в суспільстві та економічній науці.

Сучасні дослідники вважають теоретичну систему К. Маркса одним із важливих напрямків світової економічної думки, якому притаманні наукові помилки і відкриття, і без якого сучасна економічна наука була б неповною [6, c. 401].

Висновки

Марксизм, його політична та соціально-економічна концепції, мали величезний вплив на долю цивілізації у другій половині ХIХ - ХХ столітті.

Історичне значення марксизму було і залишається пов’язаним із діяльністю величезних мас людей – пролетарів, інтерес яких захищала і висловлювала ця громадська теорія. Разом із всесвітньою індустріалізацією, слідуючи за появою і розвитком пролетаріату в різних країнах, поширювався і марксизм. У ході історії з’являються нові види виробництва, змінюється соціальна структура суспільства; змінюється і сам пролетаріат, його склад, його вага у громадських справах. У наш час наймані працівники складають більшість людства. Отже, соціальна база марксизму гігантськи зросла; разом з ходом історії розвивається і марксизм в цілому, й соціально-економічна концепція, як його складова частина.

Але не всі ідеї марксизму витримали перевірку часом. Історичний розвиток людства призвів до таких змін, яких ця теорія не передбачала. Сталися серйозні зміни в складі суспільних сил, які ведуть боротьбу за соціальний прогрес, у способах і методах здійснення соціальних змін. Втратили актуальність ідеї конфронтації, революції, збройної боротьби. У цих умовах по-іншому виглядає і сам процес суспільного розвитку. Змінюються уявлення про владу та її носіїв, державу і роль насильства, диктатуру і демократію, уявлення, що раніше складувалися під впливом психології протистояння і боротьби. Вони повинні бути переглянуті з позиції сучасного етапу світового розвитку, загальнолюдських інтересів.

Світова практика показала, що історично обмеженими виявилися положення марксизму про насильство, про всесвітньо-історичну місію пролетаріату і його диктатури, про зникнення товарно-грошових відносин в епоху соціалізму. Але і зараз залишаються актуальними діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості та солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх.

Список використаної літератури:

1.                  Бартенев С. А. История економических учений. – М.: Юристъ, 2003. – 757 с.

2.                  Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – М.: Экономическая школа, 2005. – 704 с.

3.                  Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. – М.: Дело, 1994. – 627 с.

4.                  История экономических учений: Учебное пособие / Под ред. В. Автономова, О. Ананьина, Н. Макашевой. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 695 с.

5.                  Історія економічних учень: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 1300 с.

6.                  Історія економічних вчень: Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Титаренко, А. М. Поручник. − К.: КНЕУ, 2007. – 712 с.

7.                  Кириленко В. В. Історія економічних вчень: Навч. посібник. – Тернопіль: Астон, 2008. – 680 с.

8.                  Ковальчук В. М., Сарай М. І. Історія світової економічної думки: Навчальний курс. – Тернопіль: Астон, 1999. – 512 с.

9.                  Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навч. посіб. − К.: Центр навч. літ-ри, 2004. – 648 с.

10.             Юхименко П. І., Леоненко П. М. Історія економічних вчень. Навчальний посібник. – Київ, «Знання – Прес», 2004. – 586 c.