«Стратегія структури капіталу» 
 
 

    План

     Вступ...............................................................................................................3

     1. Структура капіталу і ризик,  їх взаємозв’язок.........................................4

     2. Планування структури капіталу.............................................................10

     3. Стратегічна політика структури  капіталу..............................................13

4. Аналіз структури капіталу відповідно до стратегії його    розвитку............................................................................................................18

     Висновки......................................................................................................23

     Список  використаної літератури.............................................................25

      Вступ

     Однією  з актуальних проблем стратегічного  аналізу є проблема дослідження  структури капіталу підприємства.

     Капітал — основна категорія ринкового  суспільства,  яка постійно перебуває  у русі. Як головна економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Капітал підприємства характеризує загальну вартість у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестовану у формування його активів. Серед чинників виробництва – капіталу, матеріальних і трудових ресурсів, капітал відіграє пріоритетну роль.

     В умовах ринкової економіки для підприємств  усіх форм власності й організаційно-правового  статусу основними джерелами формування фінансового капіталу виступають як власні, так і позикові кошти.

     Утворення власного капіталу, відбувається за рахунок  зовнішніх і внутрішніх джерел власних  коштів.

       Високий кінцевий результат діяльності  підприємства значною мірою залежить  від структури капіталу.

     Зі  структурою капіталу пов'язані два  поняття ризику: підприємницький та фінансовий.

     Структура капіталу використовується для того, щоб визначити пропорції між  різними джерелами, які підприємство використовує у своїй  діяльності і визначається співвідношенням боргів і власного капіталу підприємства. Таким чином, структура капіталу визначає шлях одержання підприємством довгострокових фінансових ресурсів.

     Формування  структури капіталу пов’язане з  урахуванням особливостей частин: власного і позикового капіталу

     Одним з найважливіших і складних завдань, які вирішуються у процесі  стратегічної оцінки фінансування підприємства, є оптимізація структури капіталу.

     Оптимізація структури капіталу фінансово-господарюючих  об’єктів на ринку є ефективним управлінням їх власним і позиченим капіталом.

     1. Структура капіталу і ризик, їх взаємозв’язок.

     Капітал підприємства має багато характеристик: 

1. Капітал підприємства є основним фактором виробництва;
2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять дохід;
3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників;
4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості;
5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим барометром рівня ефективності його господарської діяльності;
6. Капітал є носієм фактору ризику;
7. Капітал виступає носієм фактору ліквідності.

     З урахуванням розгляданих вище характеристик, економічна сутність категорії капіталу підприємства у нестабільних, пов'язаних з ризиком економічних умовах може бути сформованою наступним чином:

     Капітал підприємства - накопичений шляхом збереження запас економічних благ у формі грошових коштів та реальних капітальних товарів, що залучується  його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання доходу, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов'язане з фактором часу, ризику і ліквідності [1,с.21].

     Високий кінцевий результат діяльності підприємства значною мірою залежить від структури  капіталу

     Структура капіталу – це співвідношення між  частками власного і запозиченого капіталу, який використовує підприємство у процесі  господарської діяльності.

     Частка  власного капіталу – відношення розміру  власного капіталу до розміру загального (сукупного) капіталу.

     Частка  запозиченого капіталу – відношення розміру запозиченого капіталу до розміру  загального (сукупного) капіталу. Вона показує, яка частина майна фірми  взята в борг.

     Позиковий капітал використовується:

• у випадку недостачі власного капіталу;
• з метою підвищення прибутковості власного капіталу.

     Прагнення підвищити прибутковість власного капіталу є однією з головних причин притягнення позикового капіталу [2, с.46].

     Структура капіталу впливає на рівень рентабельності активів і власного капіталу, тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства; визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності, тобто рівень основних фінансових ризиків, а також формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

     В умовах ринкової економіки для підприємств  усіх форм власності й організаційно-правового  статусу основними джерелами  формування фінансового капіталу виступають як власні, так і позикові кошти.

     Утворення власного капіталу, відбувається за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів [3, с.78].

     Власний капітал характеризується такими особливостями:

     1. Простотою залучення, оскільки  рішення, пов’язані зі збільшенням  власного капіталу приймаються  власниками і менеджерами даного  підприємства.

     2.  Більш високою можливістю отримання прибутку в усіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потребується сплата позикового процента в усіх його формах.

     3. Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможністю в довгостроковому періоді, а також зниженням ризику банкрутства.

     Разом з тим, він має недоліки:

     1. Обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей суттєвого розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремих етапах його циклу.

     2.  Висока вартість порівняно з альтернативними позиченими джерелами формування капіталу.

     3.  Не використовується можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових засобів, оскільки без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

     Таким чином, підприємство, яке використовує тільки власний капітал, має найвищу  фінансову стійкість. Його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці, але обмежує темпи свого розвитку, тому що не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон’юнктури ринку і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

     До  складу позичкового капіталу слід відносити  всі можливі форми його використання, а саме: комерційний кредит усіх видів, фінансовий лізинг, внутрішню  кредиторську заборгованість тощо [4, с.388].

     Позиковий капітал має такі позитивні особливості:

     1. Достатньо широкі можливості  залучення, особливо за рахунок  високого кредитного рейтингу  підприємства, при наявності застави  чи гарантії поручителя.

     2. Забезпечення росту фінансового  потенціалу підприємства при  необхідності суттєвого розширення його активів і підвищення темпів росту обсягу його господарської діяльності.

     3. Більш низькою вартістю порівняно  із власним капіталом за рахунок  забезпечення ефекту “податкового  щита” (вилучення витрат щодо  його обслуговування бази оподаткування, що обкладається при сплаті податку на прибуток).

     4. Можливість генерувати приріст  фінансової рентабельності.

     Використання  залученого капіталу має і недоліки:

     1. Використання даного капіталу  створює найбільш небезпечні  фінансові ризики в господарській діяльності підприємства – ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно до росту питомої ваги використання позикового капіталу.

     2. Активи, які сформовані за рахунок  позиченого капіталу, створюють меншу норму прибутку, тому що вона зменшується на суму позикового процента, що виплачується в усіх його формах (процент за банківський кредит, лізингової ставки; купонний процент за облігаціями; вексельний процент за товарний кредит тощо).

     3. Велика залежність вартості позикового капіталу від коливання кон’юнктури фінансового ринку. Наприклад, за рахунок зниження середньої ставки позикового капіталу, використання на ринку отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) підприємству стає невигідним у зв’язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

     4. Складність процедури залучення,  особливо у великих розмірах, тому що надання кредитних  ресурсів залежить від рішень  інших господарських суб’єктів  (кредиторів). Гарантії страхових компаній, банків або інших господарських суб’єктів надаються, як правило, на платній основі. Таким чином, підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал розвитку і можливості приросту фінансової рентабельності, але при цьому більшою мірою присутній фінансовий ризик і загроза банкрутства.

     Структура капіталу використовується для того, щоб визначити пропорції між  різними джерелами, які підприємство використовує у своїй фінансовій діяльності.

     Зі  структурою капіталу пов'язані два поняття ризику: підприємницький та фінансовий.

     Підприємницький ризик — це ризикованість вкладень у активи підприємства, що не має боргів. Він являє собою невизначеність в одержанні майбутнього валового прибутку від операційної діяльності і зумовлений сукупністю чинників:

            - коливаннями вартості матеріальних ресурсів; 
                 - здатністю підприємства змінювати ціни на свою продукцію залежно від зміни ринкової ситуації;

             - зміною попиту на продукцію  підприємства;

             - зниженням конкурентоспроможності  продукції;

             - високим рівнем операційного  важеля (левериджу).

     Фінансовий  леверидж — це використання підприємством залучених коштів, яке впливає на зміну дохідності власного капіталу і дає йому можливість одержати додатковий прибуток на власний капітал [5, с.12].

     Більшість економістів вважає, що до певної межі фінансування за рахунок боргів вигідне  фірмі, бо воно забезпечує фінансовий леверидж, тобто фірма отримує  вищі доходи до тих пір, поки віддача від позичених коштів більша за процент, який потрібно сплатити за ці кошти. Переваги фінансового левериджу зникають у фірм, які мають у структурі капіталу занадто високу частку боргів. Коли забагато боргів, посилюється ризик і підвищується потенційна загроза неплатоспроможності. Тому фірма повинна підтримувати певний баланс між заборгованістю і власним капіталом. [6, с.24].

     Показник, що відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового левериджу [7, с.267]. Розглянемо  на прикладі табл.1.2 суть цього ефекту.

     Розрахунок  впливу (ефекту) фінансового левериджу, розглянутого у табл. 1.2, можна представити  у такому вигляді: 

          Е=ЗК/ВК*(ДА-ПК)*(1-РП), (1.1)

    де  Е - ефект фінансового левериджу, пов'язаний з підвищенням дохідності власного капіталу; ЗК - сума залученого капіталу;ВК - сума власного капіталу; ДА - рівень дохідності активів; ПК - рівень відсотків за кредит; РП - рівень податку на прибуток.

    ^{Таблиця 1.2}

    Прогнозування впливу фінансового левериджу

       Аналіз даних табл. 1.2 показує, що у першому варіанті ефект фінансового левериджу  відсутній, оскільки, він не передбачає  використання залученого капіталу. У другому варіанті вплив фінансового левериджу, пов'язаний з використанням залученого капіталу в сумі 1000 грн. (20 %), становить 0,014 (1,4%). Цей ефект можна розрахувати за формулою (1.1), використавши дані табл. 1.2.

     Е = 1000 / 4000 * (0,2-0,12)*(1-0,3) = 0,014.

     У третьому варіанті залучений капітал  дорівнює 50 %, ефект фінансового левериджу зростає до 0,056 (5,6 %):

     Е = 2500 / 2500 * (0,2-0,12)*(1-0,3) = 0,056.

     Аналіз  показників таблиці свідчить, що ефект  фінансового левериджу зростає, тобто зі збільшенням у структурі капіталу залучених джерел фінансування підвищується рівень дохідності власного капіталу.

     Показники формули (1.1) можна розподілити на такі компоненти:

     Коефіцієнт  структури капіталу (ЗК/ВК) – характеризує фінансову стійкість підприємства і показує, яка величина залученого капіталу припадає на одну гривню власного капіталу. Критичним значенням цього коефіцієнта є одиниця. Зі збільшенням коефіцієнта для підприємства підвищується фінансовий ризик і знижується фінансова стійкість.

     Диференціал фінансового левериджу (ДА - ПК) - показує різницю між рівнем дохідності активів і рівнем відсотків за залучений капітал. При зниженні дохідності активів вплив фінансового левериджу зменшується. Наприклад, при зниженні дохідності активів до 0,15 вплив фінансового левериджу становитиме 0,021 або 2,1%.

     Е = 2500 / 2500 * (0,15 - 0,12) * (1 - 0,3) = 0,021.

     Коли  середній рівень дохідності активів  нижчий, ніж середня ставка за залучені ресурси, отримуємо від’ємне значення диференціалу. Це вказує на можливість та ефективність використання залученого фінансування лише за умови, коли дохідність активів вища, ніж ринкова відсоткова ставка за кредитні ресурси.

     Податковий  коректор ( 1 - РП) - відображає ступінь впливу на ефект фінансового левериджу рівня оподаткування прибутку. Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від діяльності підприємства, оскільки ставка податку на прибуток установлюється законодавством.

     Знання  механізму впливу фінансового левериджу  на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано управляти вартістю і структурою капіталу підприємства.

     Як  показав аналіз, підвищення долі позичкового  капіталу має наслідком зростання  фінансового ризику [8, с. 112].  
 
 

     2. Планування структури  капіталу.

     Важливою  проблемою довгострокового фінансового  планування є визначення структури капіталу. Структура капіталу — це форма або складова капіталізації, яка належить до виду і пропорцій цінних паперів, використовуваних для збільшення довгострокових фінансових ресурсів.

     Структура капіталу визначається поєднанням довгострокових позикових засобів і акціонерного капіталу для фінансування діяльності підприємства. Закордонні вчені характеризують структуру капіталу як вид цінних паперів, які має бути випущено в пропорціях, що формують капіталізацію. Таким чином, структура капіталу визначає шлях одержання підприємством довгострокових фінансових ресурсів.

     Є два види довгострокового капіталу: позиковий і акціонерний. До позикового капіталу входять усі види довгострокових фондів, одержаних у вигляді позик. Акціонерний капітал складається з простих та привілейованих акцій і отриманого прибутку. Як було сказано вище, проблема полягає у визначенні співвідношення між позиковим і акціонерним капіталом. Розв'язання цієї проблеми включає прийняття таких рішень:

     - які цінні папери має бути випущено для одержання необхідного капіталу;

     - пропорції (кількість кожного  виду цінних паперів;

     - час випуску кожного виду цінних  паперів;

     - дивідендна політика, що визначає  розмір прибутку, а також кошти, одержані з різних джерел;

     - час і обсяг коштів, одержуваних із можливих (потенційних) джерел.

       Підприємство може збільшити  капітал шляхом випуску облігацій,  продажу простих і привілейованих акцій. Співвідношення між ними має забезпечити оптимальну структуру капіталу. Облігації і привілейовані акції — це постійної вартості цінні папери, за якими відсотки і дивіденди має бути виплачено незалежно від отриманого підприємством прибутку.

     На  структуру капіталу впливають такі чинники:

     1. Форми продажу простих акцій.  Цей чинник створює переваги  акціонерному капіталу перед позиковим і сприяє фінансовому левериджу в структурі капіталу.

     Наприклад, розмір інвестиції 5 000 000 гри., а відсоток прибутку — 10% . Акціонери одержують 10% дивідендів за простими акціями, якщо інвестиції подано у формі акціонерного капіталу. Поясненням поняття "торгівля на акціях" може служити така ситуація. Припустимо, половину інвестицій підприємства складають власні кошти, а половину — позикові з виплатою 5% річних. У цьому разі загальний прибуток підприємства залишається незмінним — 500 000 грн. (тобто 10% від 5 000 000 грн.), однак підприємству необхідно сплатити 125 000 грн. у вигляді відсотків за позиковим капіталом (тобто 5 від 250 000). Таким чином, розмір прибутку, що підлягає розподілу за простими акціями, складе 375 000 (тобто 15% на акціонерний капітал). Акціонери можуть одержати додаткові 5% на вкладений капітал завдяки позикам, відсотки за якими нижчі, ніж зростання розміру прибутку [9, с.23]. Однак переваги торгівлі акціями не безмежні. Одним із чинників, що впливають на структуру капіталу, є форма керування акціонерним підприємством. Як правило, керування акціонерним підприємством перебуває в руках ради директорів, але побічно підприємством управляють акціонери, тому що вони обирають директорів. Акціонери шляхом впливу на випуск акцій намагаються зберегти контроль над підприємством.

2. Мета фінансів є важливим чинником при визначенні виду капіталу, який може бути збільшено. Якщо передбачається продуктивне використання капіталу, пов'язане зі збільшенням прибутку, то можна йти на одержання позик, продаж привілейованих акцій із фіксованими відсотками. З іншого боку, якщо кошти буде використано на поліпшення, ремонт і т. ін., тобто на потреби, безпосередньо непов'язані з прибутком, із збереженням рівня прибутковості то використання акціонерного капіталу буде більш ефективним джерелом фінансів.
3. Одним із чинників, що впливають на структуру капіталу, є фактор часу. Як правило, для створення постійного капіталу необхідно використовувати привілейовані або прості акції. Якщо кошти потрібні на відносно короткий проміжок часу, то краще одержати короткостроковий кредит.
4. Важливе значення для збільшення коштів із різних джерел має вартість фінансів, що залежить від відсотків на фінансовому ринку, очікуваної прибутковості, витрат, пов'язаних із випуском акцій і облігацій.
6. Характер бізнесу істотно впливає на стабільність прибутків і відповідно на цінні папери, які може випустити підприємство. Суспільна корисність продукції робить стабільними прибутки, підприємство користується широким ступенем свободи в конкуренції. Якщо підприємство продає товари за відносно низькими цінами, воно швидше набуває стабільності на ринку, ніж підприємство, що робить і реалізує товари за високими цінами. При цьому підприємства зі стабільними прибутками для збільшення фінансових ресурсів мають широку свободу у використанні джерел фінансів.
7. На структуру капіталу істотний вплив справляє вік підприємства. Нові підприємства,особливо промислові, як правило, використовують консервативну структуру капіталу — акціонерний капітал. Якщо   підприємство почало свою діяльність із залучення позикового капіталу, то в майбутньому це може стати серйозною перешкодою в розвитку фінансів і призвести до банкрутства. Розширення капіталу може базуватися на торгівлі, при використанні ж позикового капіталу в умовах нестійкого ринку фінансовий стан положення такого підприємства піддається серйозному ризику.
8. Розвиток фондового ринку регулює процентні ставки за кредитами. Якщо відсотки високі, то підприємству доцільніше випустити акції, ніж одержати кредити чи випустити облігації. Якщо ж процентні ставки низькі, то підприємству вигідніше розмістити облігації, за якими процентні ставки будуть менші, ніж дивіденди.
9. У ряді випадків випуск цінних паперів може бути обмежено відомими потенційними інвесторами. При цьому поведінка потенційних інвесторів залежить від стану фірми. Якщо фірма працює стабільно, має сталі прибутки, то люди віддають перевагу купівлі простих акцій; у період спаду бізнесу вони вагаються купувати будь-які види цінних паперів. Як правило, інвестори, які хочуть зберегти сформовані сталі прибутки, прагнуть інвестувати кошти в облігації, а ті, що прагнуть до більш високих прибутків, купують привілейовані акції [10, с.27].

     При плануванні структури капіталу варто враховувати такі принципи:

     - акціонерна компанія має випустити  прості акції в період просування  на ринок. Надалі, коли прибутковість  стабілізується, може бути випущено інші цінні папери;

     - вартість облігацій має бути  низькою, а вартість простих акцій може бути високою;

     - високий прибуток і великий  ризик асоціюються з левериджем  — операційним і фінансовим, які впливають на зміни в продажу акцій. Високий ступінь левериджу означає високий ступінь ризику, при якому для підприємства неможливо покрити видатки за дисконтними цінними паперами;

     - при визначенні структури капіталу  необхідно прагнути до її спрощення  шляхом обмеження кількості видів  цінних паперів. Необхідно зробити обмежену кількість цінних паперів, але у великому обсязі. 
 

    Розділ 3. Стратегічна політика структури капіталу.

     Одним з найважливіших і складних завдань, які вирішуються у процесі  стратегічної оцінки фінансування підприємства, є оптимізація структури капіталу.

     Управління  формуванням структури капіталу представляє собою систему принципів та методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов'язаних з встановленням оптимальних параметрів його обсягу та структури, а також його залученням з різних джерел та в різноманітних формах для здійснення господарської діяльності підприємства [11].

     Оптимізація структури капіталу фінансово-господарюючих  об’єктів на ринку є ефективним управлінням їх власним і позиченим  капіталом.

     Оптимальна  структура капіталу – це таке відношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість [12, с. 62].

     Стратегічна політика структури капіталу – це його оптимізація. Вона передбачає такі напрями дослідження:

      1. Аналіз капіталу підприємства.

     2. Оцінка основних факторів, що  визначають формування структури  капіталу.

     3. Оптимізація структури капіталу  за критерієм максимізації рівня  фінансової рентабельності.