Структура золотовалютного резерву центрального банку, механізм його поповнення і використання

Тема: Структура золотовалютного резерву центрального банку, механізм його поповнення і використання.

План

Вступ

1.Сутність  і  значення  золотовалютних  резервів як  інструменту валютної політики НБУ.

1.Структура  золотовалютних резервів України.

1.Діяльність  НБУ  з формування та управління  золотовалютними резервами.

Висновки

Використана література

Вступ

В умовах фінансової глобалізації гарантією  стабільності в періоди світових фінансових криз є формування золотовалютних резервів, адекватних масштабам національної економіки і рівню  її  інтегрованості  в процес міжнародного руху капіталу. Важливими проблемами при цьому є визначення ступеню їх забезпеченості та достатності, а також оптимізація структури та ефективне управління ними. Останнє набуває особливої ваги в ситуації нестійкості світової валютної системи та значного впливу на Україну ризиків світового масштабу.

Динаміка офіційних золотовалютних резервів, яка тісно пов’язана з масштабами зовнішньоекономічної діяльності й валютного обороту, безпосередньо впливає на стан внутрішнього грошового обігу в країні. Таким чином, офіційні золотовалютні резерви є ключовою ланкою, яка пов’язує обсяги грошової маси і масштаби зовнішньоекономічної діяльності та забезпечує взаємодію між ними, результат якої відображає сальдо платіжного балансу. Відтак валютна політика центрального банку, спрямована на формування й оптимальне управління офіційними золотовалютними резервами, є необхідним елементом у загальній системі заходів регулятивного впливу на динаміку обмінного курсу, стан платіжного балансу і підтримання макроекономічної рівноваги.

1. Сутність і значення золотовалютних резервів як інструменту валютної політики НБУ.

Золотовалютні резерви або міжнародні резерви (англ. Official reserves) — це зовнішні високоліквідні активи у вигляді іноземної валюти та золота, що знаходяться під контролем державних органів грошово-кредитного регулювання і в будь-який момент можуть бути використані для фінансування дефіциту платіжного балансу, інтервенцій на валютних ринках, що впливатимуть на курс національної валюти або для аналогічних         цілей [4].

Згідно  з Законом України «Про Національний банк України» золотовалютні резерви  – резерви України, відображені у балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних           розрахунків [8].

Основною характерною ознакою офіційних золотовалютних резервів є те, що їх власником виступає держава (звідси і назва  –  офіційні). На практиці  ці резерви перебувають у розпорядженні  визначених  законодавством  органів  державної влади, до яких належать центральні банки, міністерства фінансів (казначейства), валютні управління, стабілізаційні валютні фонди. 

Значення  золотовалютних резервів полягає у  забезпеченні платоспроможності країни на світовому ринку. Таким чином, питання золотовалютного резерву співвідносяться із питаннями зовнішньої торгівлі і валютного курсу, а тим самим – з усіма питаннями валютного регулювання. 

Використання  офіційних золотовалютних резервів для покриття дефіциту платіжного балансу відображає остаточні методи регулювання його сальдо, коли дефіцит за рахунком поточних операцій не покривається активним сальдо за рахунком операцій із капіталом і фінансових  операцій.

За таких  обставин використання офіційних валютних резервів центрального банку, нарівні з отриманням кредитів від Міжнародного валютного фонду, є засобом збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку для задоволення зростаючого попиту за необхідності утримання на незмінному рівні обмінного курсу національної валюти.

Реалізація  девізної політики центрального банку  шляхом проведення валютних інтервенцій на ринку безпосередньо  залежить від величини наявних офіційних  золотовалютних резервів. Продаж національної валюти  і придбання іноземної визначає обсяги зростання офіційних валютних резервів. З іншого боку, купівля центральним банком національної валюти і відповідно продаж іноземних активів визначається величиною вже сформованих валютних резервів. Відтак, можливості реалізації ефективної девізної політики залежать від наявних оптимальних за обсягами, складом і структурою виражених в іноземній валюті резервних активів центрального банку.

Зміни  стану  платіжного балансу  зумовлюють  зміни  величини  офіційних валютних резервів, що впливає на обсяг грошової бази, а відтак на обсяги грошової маси в обігу. За активного сальдо платіжного балансу, в умовах припливу іноземної валюти на внутрішній ринок і відповідного збільшення обсягів  золотовалютних резервів центрального банку  величина  грошової маси зростає. У свою чергу надмірне зростання обсягу грошової маси загрожує інфляційними процесами і дестабілізацією макроекономічної ситуації в країні, зумовленою надмірною грошовою пропозицією на внутрішньому ринку.

Дефіцит платіжного балансу і відповідне скорочення золотовалютних резервів у зв’язку з продажем іноземної валюти в обмін на національну призводить до скорочення грошової маси. Це зумовлює загрозу дефляції, а відтак переходу економіки до стагнації і виробничого спаду.

Отже, динаміка офіційних золотовалютних резервів, яка тісно пов’язана з масштабами зовнішньоекономічної діяльності й валютного обороту, безпосередньо впливає на стан внутрішнього грошового обігу в країні. Таким чином, офіційні золотовалютні резерви є ключовою ланкою, яка пов’язує обсяги грошової маси і масштаби зовнішньоекономічної діяльності та забезпечує взаємодію між ними, результат якої відображає сальдо платіжного балансу. Відтак валютна політика центрального банку, спрямована на формування й оптимальне управління офіційними золотовалютними резервами, є необхідним елементом у загальній системі заходів регулятивного впливу на динаміку обмінного курсу, стан платіжного балансу і підтримання макроекономічної рівноваги. 

Валютний резерв Національного  банку України формується в основному за рахунок таких джерел:

- коштів, які він отримував від обов'язкового продажу йому частини виторгу українських експортерів (1992 — 1995 рр. );

- операцій на внутрішньому валютному ринку;

- кредитних коштів, які Національний банк та уряд України отримують від Міжнародного валютного фонду, Світового банку,Європейського банку реконструкції та розвитку, інших міжнародних валютно-фінансових організацій, а також іноземних держав;

- доходів, які є результатом його операцій з власними коштами 
на зовнішньому ринку.

Валютні ресурси Міністерства фінансів України складаються з:

- надходжень від централізованого експорту;

- мита в іноземній валюті;

- сум, які отримуються за іноземними кредитами.

Офіційні валютні резерви України почали поповнюватися за рахунок золота, яке накопичується та видобувається в Україні. Обсяги видобутку на сьогодні незначні, але в перспективі нові методи господарювання (акціонування компанії «Укрзолото») та сучасні технології видобування золота дадуть змогу збільшити його запаси як резервної валюти.

2. Структура золотовалютних резервів України.

Необхідним елементом валютної політики центрального банку, пов’язаної з формуванням та управлінням офіційними золотовалютними резервами країни, є визначення їх оптимальної структури.

Актуальність цього питання  особливо підвищується у зв’язку з останніми тенденціями розвитку провідних світових економік, нестабільністю фінансових ринків, значною волатильністю валютних курсів, що змушує центральні банки диверсифікувати свої золотовалютні резерви і ставить проблему вибору резервної валюти.

Структура офіційних золотовалютних резервів – це сукупність підібраних у певній пропорції валютних активів, використання яких дає  змогу центральному банку забезпечувати регулятивний вплив на валютні відносини й організацію зовнішньоекономічної діяльності в країні [2]. 

На  даному  етапі  розвитку  структура  золотовалютних  резервів  більшості країн і рівень її диверсифікації залежать від економічного положення країни, її місця у світовій економіці, стійкості національної валюти, тієї ролі, яку відіграє валютно-курсова  політика країни у регулятивному впливі на зовнішньоекономічну діяльність і динаміку експортно-імпортних операцій.

У сучасних умовах структура офіційних  золотовалютних резервів, що

формуються центральними банками  більшості країн світу, включає, як правило, чотири основні компоненти: 1) монетарне золото; 2) іноземна валюта (у вигляді банкнот та монет, або коштів на рахунках за кордоном;  а також цінних паперів (крім акцій), що оплачуються в інозмній валюті);         3) спеціальні права запозичення (СПЗ); резервна позиція в МВФ.

Ст. 47 Закону України «Про Національний банк України» передбачає структуру  золотовалютного резерву, який складається  з таких активів: «монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВФ; іноземна валюта у  вигляді банкнот та монет або  кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх

надійності  та ліквідності» [8]. 

Розглянемо  склад та особливості кожного з активів, що формують золотовалютний резерв України.

Монетарне  золото  (золотий  запас) – високо чисте  золото у формі монет, зливків  або брусків не нижче 995 проби, що перебуває у власності або  під контролем центрального банку або інших державних органів [2]. 

Золотий запас виконує роль страхового фонду для отримання, у разі необхідності, міжнародних платіжних засобів у формі вільно  конвертованих валют (золото можна продати на відповідних спеціалізованих ринках). Крім того, золотий запас може використовуватись і як застава для отримання зовнішніх кредитів в іноземній валюті. 

Важливою  складовою золотовалютних резервів є  запаси іноземної валюти, що перебувають,  як правило, у безготівковій формі  і  зберігаються на кореспондентських  рахунках і короткострокових депозитах  у зарубіжних

банках, а  також у формі різних цінних паперів, виражених у валюті, що обертаються на міжнародному фінансовому ринку. До цих паперів належать, в основному, казначейські векселі та урядові облігації як найбільш надійні види фондових інструментів. Певна частка запасів іноземної валюти може зберігатися також у вигляді готівки в касах центрального банку.

 Основними валютами, що виконують роль резервних, виступають: долар США; євро; японська єна; англійський фунт стерлінгів; швейцарський франк.  

Резервна позиція в МВФ –  це особлива форма активів, що означає  право країни-члена автоматично  отримувати від нього  кошти  в  іноземній  валюті  у межах 25% квоти, а також суми, що раніше була надана в кредит Фонду. У

зв’язку з  тим, що квота в Міжнародному валютному  фонді, яка визначає частку кожної країни в капіталі МВФ, на 75% вноситься у  національній валюті,  а на 25% –  у вільно конвертованій валюті, визначеній Фондом, то саме на цю суму може претендувати країна як на кредит на  першу вимогу  без будь-яких застережень. Для використання цих коштів, на  відміну від кредитів МВФ,  не встановлюються  часові обмеження і не  потрібно  попередньої згоди з боку Фонду. Отже,  резервна  позиція в МВФ  є,  за  своєю сутністю,  тим лімітом,  у межах якого країна автоматично отримує від Фонду необхідну їй  іноземну валюту [2].

Спеціальні права запозичення (СПЗ)  –  це  компонент  золотовалютних

резервів, який складається  з  запасів  коштів  у  емітованих МВФ міжнародних резервних і платіжних засобах, які розподіляються між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. Угода про емісію СПЗ набула чинності 1 січня 1970 року. Їхнє основне призначення  –  регулювання  сальдо  платіжних  балансів, поповнення офіційних резервів, вимірювання вартості національних валют та розрахунки з МВФ.

СПЗ функціонують лише на міждержавному рівні у вигляді записів на спеціальних рахунках МВФ. Фактично, СПЗ  –  це штучна «колективна» грошова одиниця МВФ, курс якої встановлюється на основі середньозваженого спеціального набору валют.  До  1999  року  вартість  СПЗ визначалася Фондом на основі  середньозваженого курсу п’яти провідних світових валют, які складали  «валютний  кошик»  СПЗ:  долар  США,  японська єна, німецька марка, французький франк, англійський фунт стерлінгів. З 1 січня 1999 року  (тобто із  запровадженням євро у безготівковий обіг) визначення курсу СПЗ  проводиться за кошиком у такому складі: долар США, євро, японська єна  й англійський фунт стерлінгів [2].

Маючи актив у СПЗ, Національний банк України може купувати в обмін на них вільно конвертовану валюту, яку може використати для інтервенцій на валютному ринку або для врегулювання сальдо платіжного балансу. У зв’язку з тим, що  СПЗ використовуються лише для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом  записів  на  спеціальних  рахунках МВФ,  то  як компонент міжнародних ліквідних коштів СПЗ можна використовувати лише на рівні урядів, центральних банків і міжнародних валютно-кредитних  організацій, приватні особи та банки не можуть бути власниками СПЗ [2]. 

Для цілей формування золотовалютних резервів СПЗ можуть бути досить важливим  компонентом з огляду на можливості їх обміну на вільно конвертовану  валюту для врегулювання зобов’язань  щодо  сальдо  платіжних балансів.

Таким чином, з огляду на специфіку  складу і структури офіційних  золотовалютних резервів можна виділити ряд характерних для них рис:

–  золотовалютні резерви повинні  мати у своєму складі абсолютно ліквідні активи, які Національний банк України  може використати у будь-який момент для реалізації тих чи інших цілей валютної політики;

–  золотовалютні резерви мають  включати вимоги до нерезидентів і частково утримуватися за кордоном (у банках-нерезидентах) з метою реалізації можливості використання в разі виникнення валютно-фінансових криз;

–  золотовалютні резерви мають  перебувати під повним контролем Національного банку України.

Основними завданнями  Національного  банку України  у  формуванні

оптимальної  структури офіційних золотовалютних резервів за складом валютних активів, включених до них, є:

–  забезпечення відповідності  структури золотовалютних резервів спрямуванню платежів за зовнішньоекономічними операціями й обслуговуванню зовнішнього боргу України;

–  недопущення знецінення резервних  активів унаслідок коливання  курсів різних іноземних валют, що входять до їх складу;

–  забезпечення за можливістю прийнятного  рівня дохідності вкладень, розміщених у валютних активах, при мінімальному ризику [1, 6].

Формування належної структури  офіційних золотовалютних  резервів Національного банку України  дає  йому  змогу  належним  чином  виконувати власні  функції з регулювання валютних відносин,  передусім,  у плані підтримання  зовнішньої стабільності національних грошей і рівноваги

платіжного  балансу. 

Крім того, валютні резерви є  важливою складовою емісійного механізму, виступаючи одним із видів забезпечення національних грошей у складі активів центрального банку.  Тому  оптимальна  структура валютних  резервів  є також одним із факторів гарантії стабільності внутрішнього грошового обігу в країні.

3.  Діяльність НБУ з формування та управління золотовалютними резервами.

В Україні  згідно  зі статтею  7 Закону «Про Національний банк України» саме на  нього  покладено повноваження щодо накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами [8]. 

Те ж саме визначається і статтею 11 Декрету Кабінету Міністрів України

«Про систему валютного регулювання і валютного контролю», згідно з якою

Національний банк України «нагромаджує, зберігає  і використовує  резерви

валютних  цінностей для здійснення державної валютної політики» [9]. 

НБУ формує, зберігає та накопичує золотовалютні резерви, переслідуючи наступні цілі:

- забезпечення стабільності національної грошової одиниці України

- поліпшення кредитоспроможності країни;

- вплив на офіційний обмінний курс національної валюти через девізну політику;

- створення сприятливих умов для здійснення зовнішніх запозичень;

- гарантування виконання зобов’язань перед міжнародними валютно-кредитними організаціями;

- регулювання платіжного балансу України;

- вплив на динаміку обсягів грошової маси всередині країни з метою досягнення цінової стабільності як стратегічної цілі монетарної політики тощо.

Управління офіційними золотовалютними  резервами  –  це  діяльність

центрального банку, спрямована на забезпечення максимальної ефективності

при формуванні і використанні міжнародних ліквідних  засобів у процесі реалізації тактичних і стратегічних завдань валютної політики [2].

Загальними цілями управління золотовалютними  резервами він вважає «…збереження (або нарощення) їх реальної вартості, підтримка золотовалютних резервів у високоліквідній формі,  забезпечення  узгодженості  їх  зберігання  з  іноземними центральними банками»  [7].

Необхідною умовою функціонування системи управління золотовалютними резервами центрального банку є створення ієрархічної організаційної структури, основною вимогою до якої є розподіл повноважень та відповідальності між особами, які ініціюють укладення угод, контролюють ризики, здійснюють розрахунки та складають звітність за укладеними угодами [5]. 

Правління НБУ приймає рішення щодо наступних питань, які стосуються управління золотовалютними резервами: про диверсифікацію активів Національного банку та їх ліквідність; щодо мінімального розміру золотовалютних резервів; про участь у міжнародних валютно-кредитних організаціях; видача нормативних актів НБУ тощо.

Рада Національного банку України  є наглядовим органом, якому заборонено втручання в оперативну діяльність Правління НБУ, але вона має право вето щодо рішень Правління Національного банку України відносно: 

диверсифікації активів Національного  банку та їх ліквідності;    мінімального розміру золотовалютних резервів.

Оперативні рішення з питань управління золотовалютними резервами в Національному банку України приймає Перший заступник Голови НБУ, що, за розподілом обов’язків,  відповідає  за діяльність Департаменту з управління валютним резервом та здійснення операцій на відкритому          ринку [36].  

Управління золотовалютними резервами  –  це  процес, що  складається  з таких етапів, як планування; організація, мотивація та виконання; аналіз ефективності; звітність та контроль [7].

Планування в управлінні золотовалютними  резервами передбачає, що

визначається необхідний їх обсяг  золотовалютних резервів та формується планова їх структура, оптимізована за критеріями дохідності, ліквідності та

збереження.

Для забезпечення ефективного  планування  золотовалютних  резервів

центральному  банку необхідно мати у своєму  розпорядженні систему показників, які б відображали:  кількість  золотовалютних резервів, тобто відповідність обсягу резервів  центрального банку потребам  у них;  якість золотовалютних резервів, що відображає оптимальну структуру резервів  при мінімальному ризику вкладення коштів у ті чи інші види валютних активів. 

Планування обсягу золотовалютних резервів за кількісними показниками  є важливим з погляду вибору такої  їх величини, яка б максимально  відповідала завданням центрального банку щодо регулятивного  впливу  на  організацію валютних відносин.

Важливим аспектом управління золотовалютними  резервами є визначення їх оптимального рівня.  Поняття «оптимальний рівень золотовалютних резервів» необхідно сприймати не як чітко заплановану величину, а, скоріше, як середньо-  чи довгострокову ціль, навколо якої фактичний рівень резервів може коливатись у певних, визначеним регулятором, межах.

Сьогодні можна виділити  чотири  основні  кількісні  критерії  визначення адекватності золотовалютних резервів  [3]:

а) критерій забезпечення національної грошової одиниці, згідно з яким резерви  повинні бути достатніми для попередження різкої девальвації чи ревальвації національної грошової одиниці. Він передбачає, що сума резервів є достатньою за умови повного покриття грошової бази країни;

б) критерій покриття імпорту. Один із найбільш традиційних критеріїв

оцінки достатності міжнародних  резервів, згідно з яким величина  покриття імпорту залежить від рівня економічного розвитку країни та ситуації на міжнародних ринках. За цим критерієм золотовалютні резерви повинні покривати обсяг трьохмісячного імпорту від рівня  економічного  розвитку

країни та ситуації на міжнародних ринках;

в) критерій  покриття  зовнішнього  боргу. Цей  показник  набув широкого застосування після 1999 року і відомий під назвою Грінспена.  Саме  він визначив, що резерви повинні покривати офіційний та гарантований державою зовнішній борг;

г) комбіновані критерії. Вони формуються шляхом поєднання вищевказаних критеріїв щодо оцінки мінімального розміру міжнародних валютних резервів. Найбільш вузьким є так званий критерій Редді,  згідно  з яким мінімальний розмір резервів повинен бути не менше за суму  імпорту та платежів за зовнішнім боргом. Критерій Гуідотті розраховується шляхом суми річних платежів із обслуговування зовнішнього боргу країни та сальдо

платіжного балансу,  згідно ним  обсяг резервів  є достатнім, якщо він дозволяє країні обходитися без зовнішніх запозичень протягом 12 місяців. 

Управління офіційними золотовалютними  резервами за якісними показниками  передбачає  оптимізацію  їх  структури,  тобто  вибір  між різними компонентами резервів і встановлення оптимального співвідношення між ними.

При цьому головними принципами якісного управління золотовалютними резервами є забезпечення дотримання наступних параметрів:

– збереження - визначає необхідність накопичення, оптимального формування і раціонального використання валютних резервів як частини національного багатства країни;

–  ліквідність  –  передбачає  наявність  у  центрального  банку  можливості негайного використання значної частини валютних резервів із метою реалізації завдань оперативного регулювання валютних відносин у країні;

– дохідність – забезпечує належну ефективність розміщення центральним банком коштів у різних видах валютних активів.

З метою ефективного управління золотовалютними резервами країни процес формування окремих їх частин відповідно до того,  яка з них має забезпечувати ліквідність, а яка дохідність, може бути підпорядкований різним цілям – операційним та інвестиційним. Відповідно до цього, використовуються і різні операції та інструменти формування золотовалютних резервів.

Підпорядкована операційним цілям частина резервів має на меті забезпечення високої ліквідності активів  центрального  банку  за  поточними валютними операціями (наприклад, проведення інтервенцій на валютному

ринку або забезпечення надзвичайних потреб держави). Для її формування використовуються такі операції: внесення коштів на короткострокові депозити у  першокласні іноземні банки, зворотне РЕПО, придбання  короткострокових казначейських векселів США та інших високоліквідних цінних паперів.

Підпорядкована інвестиційним цілям частина резервів має на меті забезпечення прийнятного рівня дохідності вкладень від розміщених золотовалютних резервів. Із метою формування цієї частини використовуються такі операції: внесення коштів у довгострокові державні цінні папери іноземних урядів і урядових організацій (передусім США), придбання забезпечених банківських облігацій (із заставою у вигляді державних кредитів).

Другий етап передбачає здійснення сукупності тих чи інших операцій, кінцевим результатом яких є формування необхідного обсягу резервів з необхідною їх структурою. Основні види таких операцій: 

–  конверсійні валютні  угоди  на  валютному  ринку на  умовах  поставки валюти «тод» (сьогодні), «том» (наступного банківського дня) і «спот» (на другий банківський день);

–  форвардні угоди, а також  операції «своп», що передбачають обмін  національної валюти на іноземну з одночасним  укладенням зворотної форвардної угоди на певний строк із метою хеджування валютних ризиків;

–  придбання, продаж, обмін державних  цінних паперів (казначейських векселів, облігацій державних позик тощо) емітентами або гарантами за якими виступають урядові структури інших країн;

–  придбання, обмін боргових зобов’язань (векселів, депозитних сертифікатів та ін.), боржниками або гарантами за якими виступають міжнародні фінансові організації або банки-нерезиденти  за  умови,  що  їхні зобов’язання повністю забезпечені державними позиками;

–  отримання кредиту під  заставу державних цінних паперів  інших країн або боргових зобов’язань зарубіжних банків;

–  розміщення депозитів у банках-нерезидентах, які мають високий інвестиційний клас згідно зі світовими рейтинговими агентствами;

–  угоди з похідними фінансовими  інструментами, що здійснюються з метою  мінімізації валютного ризику при відкритій позиції і ризику вкладень в іноземні цінні папери [1,2].

Згідно зі ст. 48 Закону України «Про Національний банк України» золотовалютний резерв використовується НБУ на наступні цілі:

–  продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу;

–  витрати за операціями з іноземною  валютою, монетарними металами, а  також іншими визнаними на міжнародному рівні резервними активами.

При цьому не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов’язань резидентам  і нерезидентам України [8].