Субкультурі

1.     Сутність поняття  "політична соціалізація молоді"

2.     Сутність та  типологія поняття "молодіжна  субкультура"

3.     Молодіжна  субкультура як засіб самоідентификації та соціалізації молоді

Схема № 3, 4.  Література, повтор необхідних понять.

Політична соціалізація є  частиною загальної культури, яка  формується та виявляється в процесі  політичного життя.

Нині в Україні спостерігається  значна різниця між сутнісними характеристиками політичної соціалізації молоді та інших  вікових груп населення.

Якщо старше покоління, загартоване  дуже складними соціально-економічними катаклізмами попередньої епохи, реагує на переміни більш-менш стримано, то молода генерація у вирі нинішніх змін часто  втрачає віру в будь-які суспільні  цінності. Це породжує серйозні труднощі в її політичній соціалізації.

Молодь – люди переважно  не заангажовані. Зміни в суспільному  житті, реалізація державної молодіжної політики внесли корективи в їх життєві  орієнтації, поведінку.

Нинішній процес політичної соціалізації молоді характеризується багатовекторністю. Певній її частині  властиві політичний нігілізм, аполітизм, розчарування, відмова від боротьби за свої права, еклектичність процесу  політичної соціалізації, міфологемність.

У політичній соціалізації молоді спостерігаємо такі тенденції розвитку:

·        поширення  політичного нігілізму, аполітизму;

·        фрагментарність, еклектичний характер входження  в політику;

·        поліцентризм політичних орієнтацій молодих людей;

·        підвищення впливу ЗМІ на політичні уподобання молоді;

·        інституціалізація й політизація молодіжного руху;

·        перехід  від колективістських, суспільних форм соціального життя до індивідуальних, від авторитарності до демократизації, від конфронтаційності до компромісу, від міфологем до раціоналізму.

Сучасна молода людина одержує  на одиницю часу значно більше інформації, ніж покоління батьків. Але не завжди спромагається осмислити  її, зробити необхідні висновки.

Поширення політичного нігілізму  в молодіжному середовищі свідчить про безпорадність органів державної  влади у справі забезпечення прав і свобод молоді. І це не дивно, якщо взяти до уваги нестримне зростання  кількості партій і рухів, надміру  диференційований парламент, нестійкість  структур політичних інститутів тощо. Молодь небезпідставно вважає себе незахищеною  від сваволі, корумпованості чиновників, злочинності. Звідси й фрагментарність  процесу її політичної соціалізації.

Високий рівень політичної соціалізації не може бути продуктом запозичення  досягнень розвинених суспільств (як дехто вважає). На нашу думку, це завжди продукт власного досвіду, який нагромаджується  й передається від покоління  до покоління.

З одного боку, з підвищенням  освітнього рівня молодого покоління  зростає його політична інформованість, компетентність, а відтак і цінність для нього політики.

З іншого боку, поліцентризм політичних орієнтацій молоді, інституціалізація і політизація молодіжного руху, зростання цінності політики, політична інформованість, компетентність молодого покоління, а також збільшення впливу ЗМІ на молодь також мають місце і повинні бути відстеженні політичною наукою.

Тому характерною особливістю  процесу політичної соціалізації молоді є поліцентризм політичних орієнтацій. Усе це дає підстави стверджувати, що інституалізація і політизація  молодіжного руху – тенденція, яка  має вже більш-менш чіткі обриси в процесі політичної соціалізації. Політична соціалізація молоді, в  сучасних українських реаліях, здійснюється завдяки свідомій взаємодії з  іншими учасниками, спираючись на засвоєні в період первісної соціалізації знання й поведінку. У цей період проходить найглибший рівень політичної соціалізації – інтеріоризація, коли цінності, норми та установки стають внутрішнім регулятором політичної поведінки.

Таким чином, політичну  соціалізацію молоді ми вважаємо процесом інтеріоризації та екстеріоризації  політичних знань, навичок, дій молодої  людини з адекватним рівнем політичної свідомості. Завдяки чинникам і агентам  соціалізації, молодь відтворює накопичені політичні знання та навички в  активній політичній діяльності. Процес політичної соціалізації є продуктом  спільної діяльності молоді (інтеріоризація та екстеріоризація) та агентів політичної соціалізації (виконання функцій, практична  діяльність).

Тож, політична соціалізація молоді свідчить не лише про входження  в політичне життя, але й про  створення нових можливостей  реалізації політичних інтересів молодих  людей. Провідним концептуальним положенням, яке визначає загальнотеоретичні підходи  до політичної соціалізації, є розуміння  того, що сьогодні вона виступає вже  не лише процесом збереження цінностей  політичної культури і передачі її новим поколінням, але й формує адекватний рівень політичної культури суспільства.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СУБКУЛЬТУРИ

Поняття політична субкультура  складається з наступних складових: молодь, субкультура, політика, політична  соціалізація. Розглядаючи це питання, перш за все необхідно визначити  поняття "молодь".

На сьогодні, молодь розглядається  як соціально-демографічна група з  характерними для неї віковими, соціально  психологічними властивостями, притаманними молодим людям цінностями, традиціями, життєвими позиціями, особливою  субкультурою, які обумовлюються  рівнем політичного, економічного, культурного  розвитку сучасного суспільства  та особливостями соціалізації в  ньому молодих людей.

Молодь – це один з найголовніших  рушійних чинників розвитку будь-якої цивілізації, це капітал, що зростає, та творить за ради свого майбутнього  блага. Схема Поняття субкультура – це особлива сфера культури, суверенне цілісне утворення всередині пануючої культури, відмінне власною системою цінностей, звичаями, нормами, традиціями. Особливе місце в числі різноманітних субкультур сучасного суспільства належить молодіжній субкультурі як специфічному, характерному тільки для цієї соціальної групи, способу поведінки, спілкування, проведення дозвілля, уявлення про світ, утілювані в особливому молодіжному способі життя.

З історії поняття. Саме поняття " субкультура " сформувалося в результаті усвідомлення неоднорідності культурного простору , що стала особливо очевидною в урбанізованому суспільстві . Перш під " культурою " розумілася панівна етична , естетична , світоглядна система - професійна , підтримувана елітами і виходить від еліт , отримувала сакральне підкріплення . Все, що за її межами , - область профанного , побутового , - позбавлялося статусу " культури" ( пор.: повсякденні уявлення про " культурному " і " некультурного " ​​- поведінці , смаках , мовних стереотипах і т.д.).

Хоча поява терміну " субкультура " у науковій літературі зводять до 30-х рр. . ХХ ст. , Даний поширення він отримав в 1960 -70- х рр. . , У зв'язку з дослідженнями молодіжних рухів. Спочатку на перший план виступає приставка " sub " (тобто " під - " ) , позначаючи сховані, неофіційні культурні пласти , підстильні " денну поверхню " панівної культури . Це поняття використовувалося в ряді таких , як subterranean culture ( підземна культура) і underground ( підпілля ) . Проглядається і звичне сприйняття неінституціональних культурних явищ як низових - на противагу "високої" офіційній культурі . У тому ж контексті ( у застосуванні до ідеології і практиці молодіжного протесту проти цінностей суспільства споживання , трудової етики і технократичної цивілізації ) використовувалося і поняття " контр -культура " , що визначало ідеологію молоді як руйнівне всяку культуру взагалі , протистоїть культурі як такої. Звідси видно , що поняття " субкультура " спочатку позначало явища , що сприймалися як і - або поза -культурні . З часом , однак , воно отримало інший зміст.

Термін “неформальний  молодіжний рух” не цілком тотожний терміну  “молодіжна субкультура”, та є ширшим поняттям. Неформальним молодіжним рухом  можна назвати систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої  молодіжної діяльності у взаємозв’язку  між собою і з суспільством загалом. У свою чергу, молодіжний неформальний рух є частиною ширшого середовища “андеґраунду”.

Схема № 10. Деякі дослідники вважають, що неформальний молодіжний рух, андеґраунд і молодіжні субкультури  – це явища одного порядку, чи взагалі  – терміни, тотожні за своєю суттю. Однак, на мій погляд, ці поняття  відрізняються. Андеґраунд – це контркультурне середовище, до якого належать не тільки молодіжні субкультури, але й специфічні спільноти людей, які за віком не підпадають під поняття “молодь”. Окрім того, андеґраунд – це не тільки середовище культурних ініціатив, але явище як соціальне, так і політичне. Він відбиває ту суспільну активність, що не вписується в загальну соціальну і політичну систему. Молодіжні субкультури є передовими спільнотами андеґраунду. Фактично вони визначають характер і напрямок андеґраунду.

Молодіжна субкультура –  будь-яке об’єднання молоді, що має  власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, норми і цінності.

Молодіжна контркультура  – об’єднання молоді, що має всі  ті елементи культури, що й субкультура, але чиї норми та цінності перебувають  в активній чи пасивній опозиції до існуючих у суспільстві норм і  цінностей.

По суті, молодіжні субкультури  – це результат пошуку своєрідної, нової ідентичності, створення нового стилю. Джерелом цього стилю можуть бути романтизовані чи ідеалізовані образи іншої цивілізації чи культури (“культурні міти” або “культурні утопії”). Для молодіжних субкультур Заходу джерелами “нового стилю” стали культури Азії, Африки й американських індіанців. Це було скоріш конструювання, ніж запозичення: образ чужої культури очищався від рис, які не сприймалися середовищем, поповнювався власними інтерпретаціями культурних феноменів. Тому результат міг кардинально відрізнятися від оригіналу.

У сучасній науковій літературі XX століття досить часто постає проблема молодіжної культури, особливо після 1950-1960-х  років, які ознаменувалися в багатьох країнах світу сплеском молодіжних протестів, що склалися потім в організоване ціннісне протистояння пануючій культурі, – явище, що одержало спочатку назву  і статус контркультури, а потім, при зміні соціокультурної констеляції  і внутрішньої його трансформації, статус субкультури [2, с. 19-23]

На сьогодні молодіжні  субкультури описуються детально, але  менш критично, ніж у радянські  часи. При безперечній користі  такого підходу слід зазначити, що при  скрупульозному коментуванні ідейної  спрямованості молодіжних рухів, що заявили про себе, прийнятих в  цьому середовищі ритуалів і звичаїв, також не зачіпається питання  про реальну роль молоді в сучасному  суспільстві [2, с. 19-23]. Молодь найчастіше розглядається як суб'єкт різних автономних культур (причому, що нерідко  вже відійшли в минуле або змінили  характер), докладно досліджується  знакова система даної сфери  культури, але процес формування молодіжної і політичної субкультури майже  не розглядається в сучасній науковій літературі.

Якщо у XX столітті молодь виражала своє ставлення до політичних змін у суспільстві через нестандартну поведінку, незвичайний одяг, неформальні  об'єднання, то на сьогодні молодь вже  бажає брати участь в управлінні державою, неформальні об'єднання  перетворюються на політичні організації. Молоде покоління від байдужості, маргіналізації переходить до активного  політичного життя.

Молоді властиво об'єднуватися, організовуватися для вирішення  своїх власних проблем, проблем суспільства. Іншими словами, молодіжні організації – не просто об'єднання молоді, це ті соціальні структури суспільства, за допомогою яких створюються умови і багато в чому реалізуються інтереси, потреби, запити молодих людей у всіх сферах життя: економічної, політичної, соціальної, духовної тощо.

Схема № 11. Протягом XX століття з'явилося багато таких молодіжних угрупувань – яким притаманні характерні риси: єдність інтересів, об'єднуюча  символіка, своєрідний виклик суспільству, стихійний протест проти конкретних суспільних явищ, пошук інших ідеалів, неформальність організації тощо. Так  з'явилися "хіпі", "панки", "бритоголові" тощо.

Молодь, як найбільш, сприйнятлива і мобільна група першого сприймає нові форми розвитку у сфері дозвілля зі всіма позитивними і негативними  явищами. Максимум її інтересів і  запитів не може задовольнити офіційно існуюча система соціокультурних  інститутів.

Неформальні об'єднання і  рухи молоді мають певні функції. Однією з головних є можливість самореалізації, тобто суб'єктивного втілення. До неї можна додати інструментальну, коли група стає засобом для досягнення свідомих або несвідомих результатів, а також компенсаторну, пов'язану  з особистою залежністю і відсутністю  свободи в офіційних структурах.

Евристична функція виражає  художньо-мистецькі й етичні устремління  молоді і реалізується в соціокультурній  діяльності.

Крім того, існує безліч класифікацій неформальних самодіяльних груп. На думку сучасного вченого  Левікової Л.І. молодіжні субкультури можна виділити за соціально-правового ознакою як:

-       просоціальні, або соціально-активні, з позитивною спрямованістю діяльності, наприклад, групи екологічного захисту, охорони пам'ятників, навколишнього середовища;

-       асоціальні, або соціально-пасивні, діяльність  яких нейтральна по відношенню  до соціальних процесів, наприклад,  музичні і спортивні фанати [8, с. 150-155].

За спрямованістю інтересів, на думку вченого М. Топалова молодіжні об'єднання і групи можна так класифікувати як:

-       захоплення  сучасною молодіжною музикою;

-       устремління  до правопорядкової діяльності;

-       що активно  займаються певними видами спорту;

-       різні  фанати;

-       філософсько-містичні;

-       захисники  навколишнього середовища.

Учений З.В. Сікевич дає дещо іншу характеристику неформального самодіяльного руху молоді з урахуванням того, що причетність до тієї або іншої групи може бути зв'язаний:

-       способом  проведення часу - музичні і спортивні  фанати, металісти, любери і навіть нацисти;

-       з соціальною  позицією - екокультурні;

-       із способом  життя - "системники" і їх численні відгалуження;

-       з альтернативною  творчістю - офіційно не визнані  живописці, скульптори, музиканти,  актори, письменники й інші [14, с.6].

І хоча у кожного автора була своя класифікація, в основному  неформали ділилися на три групи:

-       "позитивні" (суспільно-політичні клуби і  об'єднання, якщо, звичайно, їх політичні  ідеї співпадали з тими, які  признавалися КПРС).

-       "нейтральні", іноді уживався термін "епатажні", тобто хвилясті, скейтбордісти, рокери, металісти, кришнаїти й іноді панки.

-        "негативні"  Це були групи, що проявляли  антигромадські тенденції, як, наприклад:  фашисти, шовіністи, націоналістичні  і прокапіталістичні групи (і іноді панки, металісти, рокери).

В.Т.Лісовській, характеризуючи субкультуру сучасної молоді, виділив її відмінні риси, поширені в різних соціальних і вікових когортах з різним ступенем інтенсивності:

1. Переважно розважально – рекреативна спрямованість.

2. “Вестернізація” (американізація) культурних потреб і інтересів.

3. Пріоритет споживацьких  орієнтацій над креативними.

4. Слаба індивідуалізованність і вибірковість культури. Вибір тих або інших культурних цінностей частіше за все пов'язаний з груповими стереотипами достатньо жорсткого характеру (не згідні з ними легко потрапляють в розряд “знедолених” ), а також з престижною ієрархією цінностей в неформальній групі спілкування.

5. Позаінстітуциональна культурна самореалізація.

6. Відсутність этнокультурной самоідентифікації.

Виникнення такій, а не іншої молодіжної субкультури обумовлено цілим поряд причин, серед яких В.Т.Лісовській виділяє як найзначущі криза суспільства і його основних інститутів, у тому числі і криза інституту сім'ї і сімейного виховання придушення індивідуальності і ініціативності молодої людини як з боку батьків, так і педагогів, що приводить, з одного боку, до соціального і культурного інфантилізму, а з іншою – до прагматизму і соціального неадаптированності і до проявів протиправного або екстремістського характеру; а також комерціалізацію засобів масової інформації, оскільки в багатьох рисах молодіжна субкультура просто повторює телевізійну субкультуру, яка ліпить під себе зручного глядача [5].

Американський соціолог М. Брейк виділяє чотири основні типи молодіжних субкультур: 1) нормальна молодіжна група, не потребуюча в спеціальній субструктурі для вирішення своїх соціальних проблем; 2) делінквентна група, об'єднуюча тих, хто потенційно здатний вчинити протиправні дії (дрібні крадіжки, бійки, акти вандалізму); 3) культурні бунтарі - співчуваючі богемі, але професіонально що не належать до літературно-художнього і артистичного світу прихильники мистецтва; 4) політично активна молодь - група, що включає достатньо широкий спектр політичних переваг від екологічних рухів до прямих політичних акцій (страйків, акцій непокори і т.д.). [6].

Типологізація молодіжних субкультур в Україні ускладнюється кількома факторами. По-перше, існуючі в західній науці підходи до цієї проблеми не можуть бути застосовані до українських молодіжних субкультур, тому що західні учені виходили з досвіду діяльності неформальної молоді в умовах розвинутої демократії та стабільної економіки. Російські учені виділяють на пострадянському просторі такі типи субкультур:

за ціннісними орієнтаціями:

- романтико-ескапістські (гіпі, толкієністи, за деякими винятками байкери);

- гедоністично-розважальні  (мажори, рейвери, репери тощо);

- кримінальні (гопники, урла);

- анархо-нігілістичні чи радикально-деструктивні (панки, металісти, сатаністи тощо).

за історичним критерієм:

- традиційні, що мають  довгу історію в країні (гіпі, панки, бітломани тощо);

- нові, які виникли упродовж  останнього десятиліття (толкієністи, уніформісти, металісти тощо).

На підставі даної типологізації можна коротко охарактеризувати деякі молодіжні субкультури, що відіграли значну роль у становленні цілого покоління людей.

Система

Гіпі стали тим середовищем, у якому виросли найрізноманітніші “нові” молодіжні субкультури, вони дали поштовх молодіжному протестові і привнесли ідеали толерантности та розкутости в сучасне суспільство. Система є складною структурою, яка займається творчим пошуком і перманентним духовним протестом проти несправедливості держави і суспільства, це свого роду всесоюзна молодіжна субкультура гіпі.

Систему не можна назвати  у повному сенсі угрупованням: у її надрах постійно йдуть перегрупування, зникають одні об’єднання і формуються нові. Люди переходять із групи в  групу. Це радше певне середовище спілкування. Проте, Систему можна  розглядати як спільноту, оскільки присутні такі ознаки, як спільна мова (сленґ і символіка), мережа комунікацій – особисті зв’язки, поверхові знайомства (настільки призвичаюєшся до облич на тусовці, що вже підсвідомо впізнаєш “своїх”).

Сленг і символіка складають  основу внутрішнього комунікативного  середовища Системи, відокремлюючи  її від зовнішнього світу. При  цьому символіка Системи надзвичайно  різноманітна, у її фонді можна  зустріти символи, які прийшли з  різних релігійних груп (наприклад, від  крішнаїтів чи баптистів), молодіжних рок-течій (атрибути року, панк-року і важкого металу), а також різних суспільно-політичних рухів: пацифізму, анархізму, комунізму тощо. Особливим символом є фєнєчка – свого роду знаковий код, за кольором, стилем, розміром якої можна визначити не тільки приналежність до певної тусовки, але й індивідуальні характеристики господаря. Фєнєчка, як і пацифік, є символом миру і дружби, це подарунок на щастя.

Романтико-ескапістські субкультури

Цей тип молодіжних субкультур характеризується орієнтацією на створення  паралельного світу, свого роду “міту”. Міт будується на підставі певних творів (переважно “фентезі”) чи запозичених світоглядних концепцій інших культур. Серед них можна виокремити “ігрові” молодіжні субкультури. Рольова гра (role playing game) наближена до імпровізованої театральної постановки. Фактично це втілення в життя слів В.Шекспіра: “Увесь світ – театр, а люди в ньому – актори”. Ця субкультура створює свій паралельний “світ”, у якому “ховається” від реалій суспільства.

Ігрові молодіжні субкультури  – це щось середнє між клубом аматорів певного автора (Дж. Р. Р. Толкієна), історичної події (реконструкціоністи) і послідовників традицій певної етнічної культури (індіаністи) чи релігійно-містичного руху. У середовищі індіаністів і толкієністів (меншою мірою серед реконструкціоністів) популярне апелювання до практики релігійних культів, описаних у творах авторів “фентезі” або притаманних індіанцям США, чи до синтетичних релігій і культів, розроблених на основі певних світоглядних концепцій.

Релігійно-містичні субкультури

Релігійно-містичні молодіжні  субкультури є синтезом містичних  і релігійних культів із традиціями і цінностями окремих молодіжних субкультур. У таких субкультурах обов’язково повинен бути лідер, що є головним “гуру”. Чисельність  таких груп незначна.

Серед представників цього  типу молодіжних субкультур яскравим прикладом є “братерство кандидатів у справжні люди” (БКНЛ), що є симбіозом  утопічно-комуністичних ідей, релігійної практики і психологічної обробки.

До цього ж типу субкультури  можна віднести гіпі-комуни, сатаністські культи, неопоганські та синтетичні толкієністські культи.

Гедоністично-розважальні  субкультури

Гедоністично-розважальні  субкультури ще називають музичними  молодіжними субкультурами, здебільшого  їхні адепти складаються з підлітків. Їх об’єднують спільні музичні смаки, легке, безтурботне ставлення до життя, прагнення жити сьогоднішнім, “прикид” (особливості зовнішнього вигляду, одягу та рухів). Зазвичай ці люди не надто добре розуміються на тому, що вони слухають, для цього існують лідери тусовок, які знаються не лише на нюансах музики даного напрямку, але й на ідеологічних положеннях руху. Переважно це ді-джеї та власники великих авдіотек.

Необхідно відзначити, що такі молодіжні об’єднання нестійкі і  залежать від популярности тих чи інших музичних напрямків.

Епатажно-протестні субкультури

Початок епатажно-протестним субкультурам поклали панки. Саме вони стали пропагандистами ідеї “шок-протесту”. Пізніше цю ідею підхопили металісти, трешери, сатаністи. Окремо в цій когорті стоять байкери, які віддають перевагу романтиці мандрів. Треба відзначити, що епатажно-протестні субкультури часто переходять у радикально-деструктивні. Їхня приналежність до першого чи другого типу визначається лише мірою неприйняття навколишнього середовища і готовністю до силових дій. Класичним представником даної субкультури в Україні (зокрема у Харкові) залишаються панки, які, на відміну від панків 80-х, увібрали в себе традиції й ідеї різних субкультур андеґраунду, насамперед гіпі, і зменшили свою агресивність.

Радикально-деструктивні субкультури

До цього типу можна  зарахувати ті молодіжні субкультури, що мають чітку лінію асоціальної  поведінки й орієнтовані на застосування силових методів. Зазвичай серед  них діють різноманітні політичні  організації, що намагаються перетягнути  їх на свій бік, політизуючи їхню діяльність.

Треба розрізняти два підвиди  цього типу субкультур:

1) існують чітко асоціальні  об’єднання (нац-панки, червоні панки, анархо-панки). Вони вже за своєю суттю мають деструктивний характер і відзначаються радикалізмом;

2) існують молодіжні субкультури,  що постали на базі певного  інтелектуального ядра, яке виробляє  ідеологію об’єднання, у якому  за логікою розвитку подій  неминуче повинна виникнути радикальна  політизована сила, орієнтована  на “пряму дію”.

Свавільно-самосудні молодіжні  формування

Ці формування являють  собою групи, переважно вихідців з робітничих родин, які за допомогою  сили ведуть боротьбу з різними проявами відхилення від ідеалів соціалізму (природно, відхиленнями в їхньому  розумінні). Вони виникали, як правило, на базі територіальних формувань. Об’єктом їхнього “фізичного впливу” були представники заможної “золотої молоді” (діти парт- і госпноменклатури), гіпі, панки, націоналісти, металісти тощо.

Цей тип молодіжних субкультур упродовж останнього часу значно трансформувався. В сучасній Україні в чистому  вигляді цього типу субкультур немає. Вони зникли на початку дев’яностих  років. Тим часом гопники (гопота) продовжили традиції люберів. Однак вони не є сформованою молодіжною субкультурою.

Гакери

Гакери [“зламувачі”, від англійського to hack – ламати, рубати; у російській мові прижилася часто вживана в Україні форма “хакер”. – Прим. ред.] є новим типом молодіжної субкультури. По суті, в Україні вона тільки формується, у зв’язку із порівняною нерозвиненістю інформаційних комунікацій і комп’ютеризації.

У спеціалізованому середовищі поняття “гакер” має доволі вузьке значення, цим терміном зазвичай називають комп’ютерного злочинця, який “зламує” сайти, обманює банківські системи охорони, запускає в мережу віруси. Термін “кракер” точніше передає західне розуміння цієї субкультури. Кракери – це ті, хто робить світ віртуальної реальности доступним для всіх бажаючих. Саме вони ламають захисні коди на ліцензійних іграх, роблять доступними платні сайти й Інтернет. Існують так само ламери і геймери; перші проводять значну частину свого часу біля комп’ютера, але не мають досить знань про нього, другі – фанати віртуальних ігор. Саме другий тип може претендувати на статус молодіжної субкультури. Субкультура гакерів перебуває на етапі становлення.