Сучасна зброя та наслідки її застосування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з курсу   «Безпека життєдіяльності» на тему «Сучасна зброя та наслідки її застосування»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        

                                

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………...3

1. Ядерна зброя та наслідки застосування…………………………….……4

1.1. Вражаючі фактори……………………………………………………….5

1.2. Термоядерна або 'воднева' зброя………………………………………..7

1.3. Особливості вражаючої дії нейтронних боєприпасів…………………8

1.4. Вогнище ядерної поразки…………………………………………….…9

5. . Зони радіоактивного зараження на сліді ядерного вибуху…………..10

2.  Хімічна зброя та наслідки застосування………………………………..11

2.1.Характеристика отруйних речовин, засоби боротьби і захисту від них.11

2.2. Вогнище хімічної поразки…………………………………………….14

3. Бактеріологічна (біологічна) зброя та наслідки застосування……..…..14

3.1 . Характеристика бактеріальних засобів, способи захисту від них…..15

3.2. Обсервація і карантин…………………………………………...……..16

4. Звичайна зброя…………………………………………………………….16

5. Шляхи обмеження озброєнь……………………………………………...19

Висновки……………………………………………………………………..24

Список використаної літератури…………………………………………...25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Людство користувалося зброєю з прадавніх часів. Найпростішими видами зброї є палиця чи камінь, які неважко знайти будь-де. Спочатку основним призначення зброї було в першу чергу полювання, а в другу — захист від хижаків. Але вже в найдавніші часи зброя стала використовуватися також для нападу та оборони в сутичках різних груп людей.

В сучасну еру зброя може бути дуже складною за технічною й технологічною будовою. Зберігання й використання зброї в сучасних державах строго контролюється законодавством. Зброю використовує армія й міліція. Ставлення до особистої зброї у володінні окремої цивільної особи в різних країнах різне. Практично кожна країна забороняє своїм громадянам володіння певними видами зброї. Деякі країни, такі як США, дозволяють окремим повнолітнім громадянам володіти вогнепальною зброєю для особистого захисту, в інших країнах для отримання особистої вогнепальної зброї потрібен спеціальний дозвіл.

Ні в одній з галузей науки і техніки людства, не досягнутотаких великих результатів, як у науці вбивати. У сучасному світіпридумано тисячі способів знищення і різні види озброєння длядосягнення цих цілей. Причому зброя може служити як засобом захисту,так і засобом нападу. Воно ж є засобом стримування віднападу інших держав.

 У наш час все частіше  можна почути про загрозу застосування  зброї масового знищення (у тому числі і ядерного), а де-не-де вже були спробизастосування бактеріологічної і хімічної зброї. Все це сталонаслідком різних конфліктів між окремими державами, різнимизлочинними кланами, не малу роль тут грає і активізація різнихтерористичних організацій. Тому знання про наслідки застосування тогочи іншої зброї і способи захисту від нього необхідно знати простомуцивільному населенню.

 

 

 

1. Ядерна зброя та наслідки застосування

Зброя, дія якої грунтується на використанні ядерної ( атомної ) енергії, наз. ядерною або атомною зброєю.

Назва 'ядерна зброя' означає, що мова йде про зброю, яка грунтується на використанні енергії, що виділяється при перетвореннях атомних ядер. Отже, ця назва має найзагальніше, збиране значення. Термоядерна зброя - це зброя, що грунтується на термоядерних реакціях, тобто на реакціях сполучення легких атомних ядер при дуже високих температурах. Воднева зброя грунтується на термоядерній реакції, в якій бере участь тяжкий водень - дейтерій і надтяжкий водень - тритій.

Атомною зброєю звичайно називають зброю, що містить в основному таку атомну вибухову речовину, як уран- 233, уран- 235 або плутоній- 239. Проте зараз основним типом зброї є така, в якій при вибуху відбуваються різноманітні ядерні реакції в тому чи іншому співвідношенні.

Тому можна вважати, що назву 'ядерна зброя' можна розповсюдити на всі види зброї, у якої вибух зумовлений ядерними реакціями.

Ядерна зброя за своєю вражаючою дією значно перевершує звичайні види зброї. Це пояснюється не тільки тим, що за енергією ядерний вибух перевищує звичайний вибух у багато тисяч і мільйонів разів, але також і тим, що ядерній зброї на відміну від звичайної властивий не один, а декілька вражаючих чинників.

Ядерна зброя – це один з основних видів зброї масового знищення. Вона здатна в короткий час вивести з ладу велику кількість людей, зруйнувати будинки і споруди на великих територіях. Масове застосування ядерної зброї здатне викликати катастрофічні наслідки для всього людства, тому ведеться його заборона.

Вражаюча дія ядерної зброї заснована на енергії, що виділяється при ядерних реакціях вибухового типу. Потужність вибуху ядерних боєприпасів прийнято виражати тротиловим еквівалентом, тобто кількістю звичайної вибухової речовини (тротилу), при вибуху якого виділяється стільки ж енергії, скільки її виділяється при вибуху цих ядерних боєприпасів. Тротиловий еквівалент виміряється в тоннах (кілотоннах, мегатоннах).

Засобами доставки ядерних боєприпасів до цілей є ракети (основний засіб нанесення ядерних ударів), авіація й артилерія. Крім того, можуть застосовуватися ядерні фугаси.

Ядерні вибухи здійснюються в повітрі на різній висоті, у поверхні землі (води) і під землею (водою). Відповідно до цього їх прийнято розділяти на висотні, повітряні, наземні (надводні) і підземні (підводні). Точка, в якій відбувся вибух, називається центром, а її проекція на поверхню землі (води) — епіцентром ядерного вибуху.

 

1. Вражаючі фактори ядерного вибуху

Вражаючими факторами ядерного вибуху є ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне зараження та електромагнітний імпульс.

Ударна хвиля -це основний вражаючий фактор ядерного вибуху, тому що більшість руйнувань і ушкоджень споруд, будинків, а також поразки людей обумовлені, як правило, її впливом. Вона являє собою область різкого стиску середовища, що поширюється в усі сторони від місця вибуху з надзвуковою швидкістю. Передня межа стиску повітря називається фронтом ударної хвилі.

Вражаюча дія ударної хвилі характеризується величиною надлишкового тиску. Надлишковий тиск — це різниця між максимальним тиском у фронті ударної хвилі і нормальним атмосферним тиском перед ним. Він вимірюється в ньютонах на квадратний метр (Н/м2). Ця одиниця тиску називається паскалем (Па).

При надлишковому тиску 20—40 кПа незахищені люди можуть одержати легкі поразки (легкі забиті місця і контузії). Вплив ударної хвилі з надлишковим тиском 40—60 кПа приводить до поразок середньої важкості: втраті свідомості, ушкодженню органів слуху, сильним вивихам кінцівок, кровотечі з носа й вух. Важкі травми виникають при надлишковому тиску понад 60 кПа і характеризуються сильними контузіями всього організму, переломами кінцівок, ушкодженням внутрішніх органів. Вкрай важкі поразки, нерідко зі смертельним результатом, спостерігаються при надлишковому тиску понад 100 кПа.

Швидкість руху і відстань, на яку поширюється ударна хвиля, залежать від потужності ядерного вибуху; зі збільшенням відстані від місця вибуху швидкість швидко падає.

Світлове випромінювання - це потік променистої енергії, що включає видимі ультрафіолетові й інфрачервоні промені. Його джерело — світна область, утворена розпеченими продуктами вибуху і розпеченим повітрям. Світлове випромінювання поширюється практично миттєво і триває в залежності від потужності ядерного вибуху до 20 с. Однак сила його така, що, незважаючи на короткочасність, воно здатне викликати опіки шкіри (шкірних покривів), поразку (постійну чи тимчасову) органів зору людей і загоряння пальних матеріалів і об'єктів.

Світлове випромінювання не проникає через непрозорі матеріали, тому будь-яка перешкода, що здатна створити тінь, захищає від прямої дії світлового випромінювання і виключає опіки. Значно послабляється світлове випромінювання в запиленому (задимленому) повітрі, у туман, дощ, снігопад.

Проникаюча радіація - це потік гамма-променів і нейтронів. Вона триває 10—15 с. Проходячи через живу тканину, гамма-випромінювання і нейтрони іонізують молекули, що входять до складу клітин. Під впливом іонізації в організмі виникають біологічні процеси, що приводять до порушення життєвих функцій окремих органів і розвитку променевої хвороби. В результаті проходження випромінювань через матеріали навколишнього середовища зменшується їхня інтенсивність. Послаблюючу дію прийнято характеризувати шаром половинного ослаблення, тобто такою товщиною матеріалу, проходячи через який інтенсивність випромінювання зменшується в два рази. Наприклад, у два рази послабляють інтенсивність гамма-променів сталь товщиною 2,8 см, бетон – 10 см, ґрунт – 14 см, деревина – 30 см. Відкриті й особливо перекриті щілини зменшують вплив проникаючої радіації, а сховища і протирадіаційні укриття практично цілком захищають від неї.

Радіоактивне зараження. Основними її джерелами є продукти поділу ядерного заряду і радіоактивні ізотопи, що утворюються в результаті впливу нейтронів на матеріали, з яких виготовлені ядерні боєприпаси, і на деякі елементи, що входять до складу ґрунту в районі вибуху.

При наземному ядерному вибуху світна область торкається землі. Всередину її затягуються маси ґрунту, що випаровуються та піднімаються вгору. Охолоджуючись, пара продуктів поділу ґрунту конденсується на твердих частках. Утворюється радіоактивна хмара. Вона піднімається на багатокілометрову висоту, а потім зі швидкістю 25-100 км/год рухається в напрямку вітру. Радіоактивні частки, випадаючи з хмари на землю, утворюють зону радіоактивного зараження (слід), довжина якої може досягати кількох сотень кілометрів. Найбільшу небезпеку радіоактивні речовини представляють у перші години після випадання, тому що їхня активність у цей період найвища.

Електромагнітний імпульс - це короткочасне електромагнітне поле, що виникає при вибуху ядерних боєприпасів в результаті взаємодії гамма-променів і нейтронів, що випускаються при ядерному вибуху, з атомами навколишнього середовища. Наслідком його впливу є перегоряння або пробої окремих елементів радіоелектронної й електротехнічної апаратури.

Поразка людей можлива тільки в тих випадках, коли вони в момент вибуху стикаються з простягнутими провідними лініями.

Найбільш надійним засобом захисту від усіх вражаючих факторів ядерного вибуху є захисні споруди. У полі варто укриватися за міцними місцевими предметами, зворотними схилами висот, у складках місцевості.

При діях у зонах зараження для захисту органів дихання, очей і відкритих дільниць тіла від радіоактивних речовин використовуються засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, протипилові тканинні маски і ватно-марлеві пов'язки), а також засоби захисту шкіри.

 

2. Термоядерна або 'воднева' зброя

Починаючи з другої половини 40-х років в США зростаючими темпами почали розвиватися роботи по вивченню інших можливостей виробництва ядерної зброї не тільки на основі процесу поділу, але також і ядерного синтезу. Через 8 років після атомної бомби з'явилася воднева бомба, вибух якої є результатом реакції з'єднання - синтезу ізотопів водню ( дейтерію і тритію ). Потужність вибуху водневої бомби у тисячі разів перевищувала потужність бомб, скинутих на японські міста. При вибуху водневої бомби, окрім ударної хвилі, вогненого смерчу і всіх видів випромінювання, як в атомній бомбі, утворюється потужний потік швидких нейтронів, які можуть викликати реакцію поділу ядер урану-238.

Для протікання термоядерної реакції необхідно ізотопи водню нагріти до температури у декілька мільйонів градусів. Така висока температура виникає при вибуху уранового або плутонієвого заряду. Тому звичайний атомний заряд (атомний детонатор) є складовою термоядерних зарядів і служить джерелом надвисокої температури.

В основу термоядерної зброї покладено утворення (синтез) ядер атомів гелію з ядер ізотопів водню і літію. В перших термоядерних бомбах в якості ядерного заряду застосовували тільки ізотопи водню. Зараз відомо декілька можливих реакцій синтезу. При виборі тієї чи іншої з них звичайно враховують температуру, при якій протікає реакція, тривалість реакції і її енергетичний вихід, агрегатний стан заряду перед реакцією ( рідкий, твердий) й інші фактори.

З моменту виникнення воднева зброя постійно вдосконалювалась: заміна рідких ізотопів водню твердою сполукою дейтерію з літієм - дейтеридом літію – це відразу дозволило зменшити розміри водневої бомби, оскільки дейтерид літію - легка тверда речовина.

При випробуванні подібного типу термоядерних бомб велика кількість радіоактивних речовин заражає атмосферу і випадає на землю далеко від району вибуху. З метою збільшення радіоактивного зараження місцевості при термоядерному вибуху в окремих випадках оболонку бомби роблять з речовин, які під дією нейтронів перетворюються на радіоактивні. До хімічних елементів з такими властивостями відносяться кобальт, цинк, стронцій, цезій та ін.

 

3. Особливості вражаючої дії нейтронних боєприпасів.

Нейтронна бомба грунтується на принципі детонування водневої або термоядерної бомби за допомогою хімічного детонатора великої енергії. Якби була технічна можливість не застосовувати атомний детонатор, то в результаті вибуху чисто ядерної бомби утворювалась би порівняно невелика кількість речовин радіоактивного розпаду у порівнянні з атомною і водневою бомбами. Але такий вибух дав би потік нейтронів великої енергії, здатних проникнути крізь бетон, залізо, свинець, товстий шар грунту і, звичайно, крізь тканини і тіло людини. Отже, в результаті цього вибуху неорганічні речовини залишаться порівняно незайманими : лише деякі з них ( алюміній, кремній, натрій, марганець, хлор ) стануть радіоактивними на недовгий час.

Але насправді нейтронна бомба не просто вбиває людей. Вона піддає їх мукам і доводить до смерті. Своєю хімічною дією вона іонізує рідину у людському організмі ( а її майже 85 % всього складу тіла ), порушує внутрішні покриви травної системи, викликає пухлини мозку і згубно впливає на кістковий мозок. Агонія, яка передує смерті наступає не так скоро - іноді через 48 годин, а іноді і через декілька місяців.

Головна особливість конструкції нейтронної бомби - це, по суті, термоядерна бомба, з елементів конструкції якої видалено уран-238 для того, щоб зменшити потужність вибуху і відповідно скоротити кількість радіоактивних осколків. 'Батько нейтронної бомби' - С.Коен. Реакції поділу дають початок реакції синтезу, в результаті чого вивільняється значна кількість швидких нейтронів. Ось чому ядерні заряди підвищеної радіоактивної дії називають нейтронною бомбою. Потужній потік нейтронів буде взаємодіяти зі всіма атомами, які зустрічаються на його шляху в повітрі, будівлях, грунті, рослинності, і перетворювати ці атоми в радіоактивні. Таким чином, окрім осколкової радіоактивності, яка неминуче буде мати місце при будь-якому атомному вибуху, при вибуху нейтронної бомби виникає також і так звана наведена радіоактивність.

Для захисту від нейтронних боєприпасів використовуються ті ж засоби і способи, що і для захисту від звичайних ядерних боєприпасів. Крім того, при спорудженні сховищ і укриттів рекомендується ущільнювати і зволожувати ґрунт, що укладається над ними, збільшувати товщину перекриттів, влаштовувати додатковий захист входів і виходів.

Захисні властивості техніки підвищуються застосуванням комбінованого захисту, що складається з водневмістовних речовин (наприклад, полиетилену) і матеріалів з високою щільністю (свинець).

 

4. Вогнище ядерної поразки.

Вогнищем ядерної поразки називається територія, яка була піддана безпосередньому впливу вражаючих факторів ядерного вибуху. Воно характеризується масовими руйнуваннями будинків, споруд, завалами, аваріями в мережах комунально-енергетичного господарства, пожежами, радіоактивним зараженням і значними втратами серед населення.

Розміри вогнища тим більше, чим могутніше ядерний вибух. Характер руйнувань у вогнищі залежить також від міцності конструкцій будинків і споруд, їхньої поверховості і щільності забудови. За зовнішню межу вогнища ядерної поразки приймають умовну лінію на місцевості, проведену на такій відстані від епіцентру (центру) вибуху, де величина надлишкового тиску ударної хвилі дорівнює 10 кПа.

Вогнище ядерної поразки умовно поділяють на зони – ділянки з приблизно однаковими за характером руйнуваннями.

Зона повних руйнувань – територія, що була піддана впливу дії ударної хвилі з надлишковим тиском (на зовнішній межі) понад 50 кПа.

У зоні цілком руйнуються всі будинки і споруди, а також протирадіаційні укриття і частина сховищ, утворюються суцільні завали, ушкоджується комунально-енергетична мережа.

Зона сильних руйнувань – з надлишковим тиском у фронті ударної хвилі від 50 до 30 кПа. У цій зоні наземні будинки і споруди одержують сильні руйнування, утворюються місцеві завали, виникають суцільні і масові пожежі. Більшість сховищ збережеться, у окремих сховищ будуть завалені входи і виходи. Люди в них можуть одержати поразки тільки через порушення герметизації, затоплення або загазованість приміщень.

Зона середніх руйнувань – з надлишковим тиском у фронті ударної хвилі від 30 до 20 кПа. У ній будинки і споруди одержать середні руйнування. Сховища й укриття підвального типу збережуться. Від світлового випромінювання виникнуть суцільні пожежі.

Зона слабких руйнувань – з надлишковим тиском у фронті ударної хвилі від 20 до 10 кПа. Будинки одержать невеликі руйнування. Від світлового випромінювання виникнуть окремі вогнища пожеж.

 

5. Зони радіоактивного зараження на сліді хмари ядерного вибуху

Зона радіоактивного зараження – це територія, яка була піддана зараженню радіоактивними речовинами в результаті їх випадання після наземних (підземних) і низьких повітряних ядерних вибухів.

Шкідливе діяння іонізуючих випромінювань оцінюється отриманою дозою випромінювання (дозою радіації) Д, тобто енергією цих променів, поглиненою в одиниці об'єму середовища, що опромінюється. Ця енергія вимірюється існуючими дозиметричними приладами в рентгенах (Р).

Для оцінки інтенсивності іонізуючого випромінювання, що випускається радіоактивними речовинами на зараженій місцевості, введено поняття «потужність дози іонізуючого випромінювання» (рівень радіації). Її вимірюють у рентгенах у годину (Р/год), невеликі потужності в мілірентгенах у годину (мр/год).

Поступово потужність дози випромінювання знижується. Так, потужність дози випромінювання, заміряна через 1 год після наземного ядерного вибуху, через 2 год зменшиться вдвічі, через 3 год – у чотири рази, через 7 год – у десять разів, а через 49 – у сто разів.

Необхідно відзначити, що при аварії на АЕС з викидом осколків ядерного палива (радіонуклідів) місцевість може бути забруднена протягом від декількох місяців до декількох років.

Ступінь радіоактивного зараження і розміри зараженої ділянки (радіоактивного сліду) при ядерному вибуху залежать від потужності і виду вибуху, метеорологічних умов, а також від характеру місцевості і ґрунту.

Розміри радіоактивного сліду умовно поділяють на зони .

Зона надзвичайно небезпечного зараження. На зовнішній межі зони доза випромінювання з моменту випадання радіоактивних речовин із хмари на місцевість до повного їх розпаду дорівнює 4000 Р (в середині зони – 10000 Р), потужність дози випромінювання через 1 год після вибуху — 800 Р/год.

Зона небезпечного зараження. На зовнішній межі зони випромінювання – 1200 Р, потужність дози випромінювання через 1 год – 240 Р/год.

Зона сильного зараження. На зовнішній межі зони випромінювання – 400 Р, потужність дози випромінювання через 1 год – 80 Р/год.

Зона помірного зараження. На зовнішній межі зони випромінювання – 40 Р, потужність дози випромінювання через 1 год – 8 Р/год.

В результаті дії іонізуючих випромінювань, як и при дії проникаючої радіації, у людей виникає променева хвороба. Доза 150—250 Р викликає променеву хворобу першого ступеня, доза 250— 400 Р — променеву хворобу другого ступеня, доза 400—700 Р — променеву хворобу третього ступеня, доза понад 700 Р — променеву хворобу четвертого ступеня.

Доза однократного опромінення протягом чотирьох діб до 50 Р, як і багаторазового до 100 Р за 10—30 днів, не викликає зовнішніх ознак захворювання і вважається безпечною.

 

2. Хімічна зброя та наслідки застосування

Хімічна зброя – боєприпаси і бойові прилади, вражаючі дії яких засновані на використанні токсичних властивостей отруйних речовин (токсичний – від грець. toxikon – отрута).

 

2.1.Характеристика отруйних речовин, засоби і способи захисту від них

Основу хімічної зброї складають отруйні речовини (ОР) – токсичні хімічні сполуки, що володіють певними фізичними і хімічними властивостями, що уможливлюють їхнє бойове застосування з метою поразки людей, тварин і зараження місцевості на тривалий період. Знаходячись у бойовому стані, вони вражають організм людини, проникаючи через органи дихання, шкірні покриви і рани. Крім того, людина може одержати поразки в результаті вживання заражених продуктів харчування і води, а також при впливі ОР на слизуваті оболонки очей і носоглотки.

Бойовий стан ОР – такий стан речовини, у якому він застосовується для досягнення максимального ефекту в поразці людей. Види бойового стану ОР: пара, аерозоль, краплі.

ОР у стані пари чи тонкодисперсного аерозолю заражають повітря й вражають людей через органи дихання (інгаляційна поразка).

За тактичним призначенням і за характером вражаючої дії ОР поділяються на групи: смертельні (для смертельної поразки чи виводу з ладу людей на тривалий термін), що тимчасово виводять з ладу (діють на нервову систему і викликають психічні розлади), дратівні і навчальні.

За фізіологічною дією на організм ОР підрозділяються на нервово-паралітичної дії, шкірнонаривної, загальноотруйної, задушливої, психохімічної і дратівної дії.

У залежності від тривалості збереження вражаючої здатності ОР підрозділяються на дві групи: стійкі, які зберігають свою вражаючу дію від декількох годин і доби до декількох тижнів; нестійкі, вражаюча дія яких зберігається кілька десятків хвилин після їхнього застосування.

До хімічної зброї відносять також спеціальні хімічні речовини, що призначені для знищення рослин (гербіциди, дефоліанти й ін.).

ОР у виді грубодисперсного аерозолю чи крапель заражають місцевість, устаткування, техніку, одяг, засоби захисту, водойми і здатні вражати незахищених людей як у момент осідання хмари зараженого повітря, так і після осідання часток ОР унаслідок їхнього випару із заражених поверхонь, а також при контакті людей з цими поверхнями і при вживанні заражених продуктів харчування і води.

Кількісною характеристикою ступеня зараження різних поверхонь є щільність зараження QM – кількість ОР, що знаходиться на одиниці площі зараженої поверхні (г/м2).

Кількісною характеристикою зараження повітря і джерел води є концентрація ОР – кількість ОР, що міститься в одиниці об'єму (г/м3).

ОР нервово-паралітичної дії: VX (Ві-Ікс), зарин (GB), зоман (GD), табун (GA) вражають нервову систему при дії на організм через органи дихання, при проникненні в пароподібному і краплинно-рідинному стані через шкіру, а також при потрапленні в шлунково-кишковий тракт разом з їжею і водою. Стійкість їх влітку більше доби, взимку - кілька тижнів і навіть місяців. Ці ОР найнебезпечніші. Для поразки людини досить дуже малої їхньої кількості.

Ознаками поразки є: слинотеча, звуження зіниць (міоз), утруднення дихання, нудота, блювота, судоми, параліч.

Як засоби індивідуального захисту використовуються протигаз і захисний одяг. Для надання ураженому першої допомоги на нього надягають протигаз і вводять йому за допомогою шприц-тюбика чи шляхом прийому таблетки протиотруту. При влученні ОР нервово-паралітичної дії на шкіру чи одяг уражені місця обробляються рідиною з індивідуального протихімічного пакета (ІПП).

ОР шкірнонаривної дії: іприт (перегнаний (AD), азотистий (HN), технічний (Н)) має багатобічну дію. У краплинно-рідинному і пароподібному стані він вражає шкіру й очі, при вдиханні пари – дихальні шляхи і легені, при потраплянні з їжею і водою – органи травлення. Характерна риса іприту – наявність періоду схованої дії (поразка виявляється не відразу, а через якийсь час – 2 год і більше). Ознаками поразки є почервоніння шкіри, утворення дрібних бульбашок, які потім зливаються у великі і через дві-три доби лопаються, переходячи у виразки, що важко гояться. При будь-якій місцевій поразці ОР викликають загальне отруєння організму, що проявляється в підвищенні температури, нездужанні.

В умовах застосування ОР шкірнонаривної дії необхідно знаходитися в протигазі і захисному одязі. При потраплянні крапель ОР на шкіру чи одяг уражені місця негайно обробляються рідиною з ІПП.

ОР задушливої дії: фосген (CG) впливає на організм через органи дихання. Ознаками поразки є солодкуватий, неприємний смак у роті, кашель, запаморочення, загальна слабкість. Ці явища після виходу з вогнища зараження проходять, і потерпілий протягом 4-6 год почуває себе нормально, не підозрюючи про отриману поразку. У цей період (схованої дії) розвивається набряк легенів. Потім може різко погіршитися дихання, з'явитися кашель з рясним мокротинням, головний біль, підвищення температури, задишка, серцебиття. При поразці на потерпілого надягають протигаз, виводять його з зараженого району, тепло вкривають і забезпечують йому спокій.

Ні в якому разі не можна робити потерпілому штучне дихання!

ОР загальноотруйної дії: синильна кислота (АС) і хлорциан (СК) вражають тільки при вдиханні повітря, зараженого їхніми парами (через шкіру вони не діють). Ознаками поразки є присмак металу в роті, роздратування горла, запаморочення, слабість, нудота, різкі судоми, параліч. Для захисту від цих ОР досить використовувати протигаз.

Для надання допомоги потерпілому треба роздавити ампулу з антидотом, увести її під шолом-маску протигаза. У важких випадках потерпілому роблять штучне дихання, зігрівають його і відправляють у медичний пункт.

ОР дратівної дії: CS (Сі-Ес), адамсит (DM), хлорацетофенон (СN), CR (Сі-Ар) викликають гостре печіння і біль у роті, горлі й очах, сильну сльозотечу, кашель, утруднення дихання.

ОР психохімічної дії:BZ (Бі-Зет) специфічно діють на центральну нервову систему і викликають психічні (галюцинації, страх, пригніченість) чи фізичні (сліпота, глухота) розлади.

При поразці ОР дратівного чи психохімічної дії необхідно заражені ділянки тіла обробити мильною водою, а обмундирування витрусити і вичистити щіткою. Потерпілих варто вивести з зараженої ділянки і надати медичну допомогу.