Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Сутність поняття комерційної таємниці

Сутність поняття комерційної таємниці

Суть поняття комерційної таємниці є в таких положеннях: це будь-яка ділова інформація, що має дійсну або потенціальну цінність для підприємства з комерційних причин, розголошення якої може завдати шкоди підприємству. Вона не є загальновідомою або загальнодоступною на законних підставах. Ці відомості відповідним чином позначаються, а фірмою здійснюються належні заходи щодо збереження її конфіденційності. Ця інформація не є державним секретом і не захищається авторським і патентним правом. Ця інформація не стосується негативної діяльності підприємства, яка може завдавати шкоду суспільству (порушень законів і неефективної роботи, адміністративних помилок, забруднення навколишнього середовища тощо).

Одне з прийнятих в нас визначень комерційної таємниці наводиться в статті 30 Закону України «Про підприємства в Україні»: «Під комерційною таємницею підприємства маються на увазі відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошування (передача, витік) яких може заподіяти шкоду його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначається керівником підприємства».

Крім того, в статті 30 розділу 2 Закону України "Про інформацію" від 2.10.1992 р. дано визначення конфіденційної інформації: "Конфіденційна інформація — це відомості, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і розповсюджуються за їх бажанням, відповідно до передбачених ними умов".

Разом з тим, 9 серпня 1993 року Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про підприємства в Україні" затверджений перелік відомостей, що не становлять комерційну таємницю:

установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю і її окремими видами;
інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов´язкових платежів;
відомості про кількість і склад працюючих, їх заробітну плату в цілому і за професіями та посадами, а також наявність вільних робочих місць;
документи про сплату податків і обов´язкових платежів, інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпеки умов праці, реалізація продукції, що завдає шкоди здоров´ю, а також інші порушення законодавства України і розміри завданої при цьому шкоди;
документи про платоспроможність;
відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, союзах, об´єднаннях і інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю;
відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Згідно з цією постановою підприємства зобов’язані подавати перераховані відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.

Таким чином, комерційна таємниця — це виробнича, науково-технічна, управлінська, фінансова та інша документована інформація, яку використовують для досягнення комерційних цілей (одержання прибутку, запобігання втрати, одержання добросовісної переваги над конкурентами), яку підприємець вважає конфіденційною. Комерційна таємниця – це різновид інформації з обмеженим доступом, що має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а її власник вживає відповідних заходів для збереження її конфіденційності. До конфіденційних відомостей відносяться перш за все ідеї, винаходи, відкриття, технології, індивідуальні деталі комерційної діяльності, які дозволяють успішно конкурувати, прибуток фірми та ін.

До умов, при яких інформація підприємства може бути віднесена до комерційної таємниці відносяться:

дійсна чи потенціальна комерційна цінність інформації в силу невідомості її третім особам;
відсутність вільного доступу до цієї інформації на законній основі;
приймання власником інформації необхідних заходів до охорони її конфіденційності. Забезпечення збереженості конфіденційної інформації комерційного підприємства вимагає дотримання наступних умов:
визначення відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства;
забезпечення порядку їх захисту. Якщо ці умови не будуть виконані, то підприємство не буде мати законної основи для притягнення до відповідальності працівників за розповсюдження чи передачу відомостей, які складають комерційну таємницю.

Отже, власнику надається право самостійно визначити належну йому інформацію комерційною таємницею. При цьому власник має врахувати ознаки, що притаманні інформації, яка є комерційною таємницею, та обмеження, встановлені Переліком.

На практиці ж існує кілька шляхів визначення та закріплення інформації, яка становить комерційну таємницю:

− можна визначити перелік інформації, яка є комерційною таємницею, в установчих документах, якщо справа стосується юридичних осіб приватного права. Однак є й недоліки такого підходу, оскільки установчі документи підлягають суворій звітності й мають складний порядок внесення до них змін і доповнень;

− можна зазначити відомості про перелік інформації, яка є комерційною таємницею, та її статус в окремому договорі між адміністрацією підприємства і працівником;

− одним із раціональних шляхів вирішення цієї проблеми є можливість визначення переліку інформації, що становить комерційну таємницю, в окремому положенні.

У такому положенні можна зазначити не лише перелік інформації, яка становить комерційну таємницю, а й її статус та порядок використання. Використовуючи положення про комерційну інформацію, доцільно буде внести до Колективного договору пункт про відповідальність працівників за розголошення (використання в інший спосіб) комерційної таємниці без відповідного дозволу.

Відомості комерційної таємниці підприємства можна умовно розділити на два великих блоки:

науково-технічна (технологічна) інформація;
ділова інформація.

Науково-технічна інформація містить: відомості про конструкції машин і обладнання; схеми; матеріали, що використовуються; рецептури; методи і способи виробництва (особливо про нові вироби, що розробляються); нові технології, напрямки модернізації відомих технологій, процесів і обладнання; програмне забезпечення ПК. Ділова інформація містить:

відомості про фінансову сторону діяльності підприємства, крім фінансових звітів (стан розрахунків з клієнтами, заборгованість, кредити та ін.);
відомості про розмір прибутку, собівартості виробляємої продукції та ін.;
плани розвитку підприємства (тактичні і стратегічні);
плани й обсяги реалізацій продукції (плани маркетингу, дані про характер і обсяг торгових операцій, про рівні цін, на явність товарів);
аналіз конкурентоспроможності виробленої продукції, ефективність експорту та імпорту, час виходу на ринок, що пропонується;
плани рекламної діяльності;
списки торгових та інших клієнтів, представників, посередників, конкурентів, відомості про взаємовідношення з ними, їх фінансове положення, проведених операціях і обсягах, умовах діючих і нових контрактів та ін.

Перелік і обсяг відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства, строки конфіденційності, порядок захисту і доступу до конфіденційної інформації, а також правила її використання визначаються керівником організації. Керівник може залучити для проведення цієї роботи спеціалістів-аналітиків.

Захист комерційної таємниці

Основна мета захисту конфіденційної інформації полягає в тому, щоб, як говорять професіонали, запобігти розповсюдженню її до конкурентів. В деяких випадках вимагається захист і "чужих" комерційних секретів, які можуть бути довірені підприємству іншими особами, організаціями. Відсутність такого захисту може залишити підприємство без вигідних партнерів, клієнтів.

Забезпечення захисту комерційної таємниці містить:

встановлення правил віднесення інформації до комерційної таємниці;
розробку і доведення до осіб, допущених до відомостей, що складають комерційну таємницю, інструкцій за дотриманням режиму конфіденційності;
обмеження доступу до носіїв інформації, які вміщують комерційну таємницю;
використання організаційних, технічних та інших засобів конфіденційної інформації;
здійснення контролю за дотриманням встановленого режиму охорони комерційної таємниці.

Як і всі співробітники фірми, менеджер повинен при вступі на роботу підписати зобов´язанність про нерозголошення комерційної таємниці (про відповідальність за її збереження).

В цьому документі основними являються наступні обов´язки:

не розголошувати відомостей, що складають комерційну таємницю, які будуть доведені чи стануть відомі при виконанні службових обов´язків, в тому числі, протягом визначеного строку після звільнення з фірми;
дотримуватись доведених до відома співробітника вимог по захисту комерційної таємниці;
не використовувати відомості, що складають комерційну таємницю без відома на це її власника;
не мати ніяких обов´язків перед іншими особами і підприємствами.

Менеджер є основною фігурою для осіб, що добувають різноманітну інформацію. Тому йому необхідно проявляти розумну обачність у розмовах з потенційними партнерами чи клієнтами, для яких будь-яка інформація може стати важливою.

За інформованістю менеджери більшості підприємств є другі особи після керівника. Менеджер має доступ до самих різноманітних джерел інформації. Він може її одержувати:

організовуючи різні паради, прийоми, переговори;
приймаючи і обробляючи кореспонденцію;
складаючи і контролюючи виконання документів;
проводячи телефонні переговори;
приймаючи відвідувачів та ін.

Менеджер часто повинен відповідати нарізні запитання. Потрібно увесь час чітко проводити межу: звичайні, рядові запитання і запитання "ковзаючі", відповіді на які розкривають конфіденційні сторони роботи фірми. У цьому випадку треба запитати себе: "Чи має право співрозмовник знати дану інформацію? Чи необхідна вона йому у роботі?". На "ковзаючі" запитання відповіді повинні бути ухильні. Хоча за рекомендаціями японських спеціалістів, сама розумна відповідь на подібне запитання — "не знаю", а за діловою етикою така відповідь для менеджерів небажана. Можна також порекомендувати співрозмовнику звернутися з цим питанням до керівника фірми.

В більшості конфіденційної інформації необхідно керуватися рекомендаціями керівника фірми чи служби безпеки підприємства. Менеджер за видом своєї діяльності повинен знати, хто і до якої інформації чи обладнання має допуск і дотримуватись встановлених правил. І якщо, наприклад, рядовий працівник фірми раптом зацікавився конфіденційним документом, потрібно швидко і тактично зупинити цю спробу.

Особливо уважним потрібно бути до предметів, які "забувають" відвідувачі. Звичайний блокнот, фломастер, портмоне чи інші предмети можуть виявитись технічними пристроями для підслуховування і "зняття" самої важливої інформації, наприклад, відразу після переговорів і виходу відвідувачів. Не можна залишати відвідувачів в кабінеті самих, так як професіонали можуть легко протягом секунди встановити підслуховуючий пристрій. Усі залишені чи знайдені предмети потрібно швидко передати в службу безпеки підприємства. Розібратися з ними — завдання спеціалістів.

Менеджер, як і інші працівники фірми, повинен усвідомлювати значимість конфіденційної інформації для успішної роботи і процвітання фірми, а також знати про прийоми і методи, якими можуть користуватися конкуренти по збору такої інформації.

Існують випробувані на практиці рекомендації щодо захисту конфіденційної інформації.

Для обмеження доступу до інформації комерційної таємниці керівник видає спеціальний наказ про введення "Переліку відомостей, які вміщають комерційну таємницю підприємства", заходи щодо охорони цих відомостей, встановлює коло осіб, які мають доступ до цієї інформації, і правила роботи з документами, які мають гриф "Комерційної таємниці". Співробітники підприємства повинні під розписку ознайомитись із наказом та додатками до нього.

Приблизно перелік відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства може бути таким:

обсяги кредитів, що одержала або хоче одержати фірма;
назви фірм-контрагентів;
обсяги виробництва (місяць, квартал, рік);
обсяги прибутку (місяць, квартал, рік);
розподіл прибутку;
цілі, завдання, тактика переговорів з партнерами;
умови комерційних контрактів, послуг;
ступінь заінтересованості у придбанні товарів або послуг;
заробітна плата працівників фірми;
характер та репутація персоналу фірми;
регіони збуту продукції;
напрямки маркетингових досліджень фірми.

У випадку необхідності цей перелік може бути доповнений і також завірений підписом керівника з проставленням нової дати.

Не можна обмежуватися лише правовими методами захисту. Якщо на підприємстві не забезпечена охорона інформації організаційними і технічними заходами, вважати таку інформацію комерційною таємницею немає підстав. Наприклад, якщо база даних, що входить в перелік конфіденційної інформації, знаходиться у відкритому доступі на веб-сторінці або у локальній мережі підприємства, притягати до відповідальності за її використання або розголошення не можна. До комерційної таємниці може мати доступ обмежене коло осіб, крім того, вона повинна бути захищена технічними засобами від копіювання, несанкціонованої модифікації або знищення.

Ефективний захист комерційної таємниці може забезпечити лише комплексне використання організаційних, технічних і правових заходів.

Стаття 32 Конституції України встановлює заборону збирати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди, за виключеннями прямо передбачених законом. Зазначену норму конкретизовано в ряді інших нормативно-правових актів.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду для захисту права на комерційну таємницю. У цьому випадку підставою для позову буде ст. 432 Цивільного кодексу України .

Сьогодні, при вирішенні спорів в суді щодо порушення права на комерційну таємницю найскладнішим є доведення двох фундаментальних моментів:

− чи була відома особі інформація, що становить комерційну таємницю?

− чи розголошувала (використовувала в інший спосіб) особа відому їй комерційну таємницю без дозволу власника? При цьому, довести позитивну відповідь на друге питання зазвичай складно, тоді як на перше питання позитивну відповідь можна отримати вчасно вживши запобіжних заходів.

Досвід цивілізованих країн

У США, Німеччині, КНР та інших країнах захист комерційної таємниці забезпечується системою промислової секретності, яка базується на відповідній правовій базі. При цьому основну роль в забезпеченні її збереження виконують самі фірми, а не державні органи. В Сполучених Штатах Закон про комерційну таємницю або, за прийнятою там термінологією, секретах виробництва, було прийнято тільки в 1979 році і не всіма штатами. Суть поняття комерційної таємниці в цьому законі сформульовано так: комерційною таємницею є інформація (включаючи склад, формулу, комбінацію, програму, пристосування, метод, техніку або процес), що має економічну вартість, оскільки вона не є загальновідомою або доступною особам, які можуть використовувати її в комерційних цілях, і що є об'єктом розумних зусиль по захисту.

У законодавстві Німеччини під поняття «комерційна таємниця» підпадає будь-яка інформація, пов'язана з діяльністю фірми, яка, на думку її власника, повинна зберігатися у таємниці. В німецькому законі про несумлінну конкуренцію виділяються два види таємниць - виробнича і комерційна. До виробничої таємниці відносяться відомості організаційного і технічного характеру, які торкаються способу виробництва, технології, організації праці, а також технічного відкриття, винаходу або відомості про характер і цілі дослідницьких робіт і т.ін. Комерційною таємницею, на відміну від виробничої, є відомості, які торкаються торгових відносин фірм: організація і розмір обігу, стан ринків збуту, відомості щодо постачальників і споживачів, відомості щодо банківських операцій. Даний закон встановлює кримінальну відповідальність до 3 років тюремного ув’язнення за повідомлення комерційної або виробничої таємниці стороннім особам, а також її вивідування.

А ось в Японії немає ні законів, ні будь-яких інших нормативних актів, що передбачають відповідальність за розголошування комерційної таємниці. Там ця необхідність розв'язується таким чином: на департаменти кадрів, що є в кожній японській фірмі, покладається контроль за неухильним дотриманням режиму секретності, який грунтується на кодексі поведінки службовців. У ньому містяться положення, що забороняють: передавати стороннім особам зведення, що містять комерційну таємницю; укладати угоди, які можуть підірвати довіру до компанії з боку клієнтів; влаштовуватися без дозволу керівництва на роботу за сумісництвом; умисне завдавати економічного збитку; давати і отримувати хабарі.

Слід зазначити, що японський бізнес найменше страждає від витоку інформації. Це пов'язано з властивою цій країні системою довічного найму і вихованням у співробітників відчуття патерналізму, коли вони вважають себе членами однієї сім'ї.

Підсумки

Можна зазначити, що проблеми у сфері комерційної таємниці були й залишаються актуальними як для науковців, так і для практиків. На сьогодні немає закону України про охорону комерційної таємниці. Основною перешкодою для розроблення закону є те, що інформація про комерційну таємницю внаслідок її конфіденційності не підлягає реєстрації. З цієї причини охоронних документів на неї ніхто не видає. До того ж виявити неправомірне використання такої інформації майже неможливо, установити порушення і порушника дуже складно.

Часткова правова охорона комерційної таємниці може бути здійснена в рамках законів України «Про таємницю» і «Про науково-технічну інформацію» у частині, що стосується нерозкритої інформації.

Існуючі на сьогодні в Україні протиріччя в нормативно-правових актах щодо визначення комерційної таємниці можуть бути усуненні при прийнятті окремого закону, який би врегулював правовий статус та шляхи захисту права на комерційну таємницю; або на основі внесення змін до існуючих законодавчих норм положеннями.

Список використаної літератури:

Конституція України. – Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30 / www.rada.gov.ua
Цивільний кодекс України. – Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44 / www.rada.gov.ua
Закон України «Про інформацію». - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 48 (зі змінами і доповненнями) / www.rada.gov.ua
Шевелева Т. Правові аспекти регулювання відносин, пов’язаних з комерційною таємницею, в проекті Закону України «Про охорону прав на комерційну таємницю» // Інтелектуальна власність. – 2008, № 7.
Сляднева А. Определение понятия коммерческой тайны субъекта хозяйствования // Підприємництво, господарство і право. – 2009, № 9.
Захист комерційної таємниці // Зроблено в Україні, 2007, №39.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИДНІПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

Кафедра Українознавства

Контрольна робота на тему :

«Інтелектуальна власність».

План:

Сутність поняття комерційної таємниці;
Захист комерційної таємниці;
Досвід цивілізованих країн;
Підсумки.

Сутність поняття комерційної таємниці 📙 Реферат → 🆔 270395