Тео£етичні та організаційні основи фінансовою менеджменту

Тео£етичні та організаційні основи фінансовою менеджменту

Розділ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Книгу читають від початку до кінця. Бізнес ведуть протилежним чином. Тут починають із кінця, тобто  з мети, і потім роблять усе, щоб її досягти.

Г. Дженін,

американський менеджер

1.1. Сутність фінансового менеджменту

Незважаючи на понад столітню історію становлення та розвитку фінансового менеджменту, велику кількість виконаних досліджень і публікацій, поняття «фінансовий менеджмент» досі залишається складним, а його сутність і сьогодні не з'ясована остаточно. Фінансовий менеджмент - це інтегральне явище, що мас різні форми вияву. Так, фінансовий менеджмент можна розглядати як науку і практику управління, як організацію управління підприємством і як процес прийняття управлінських рішень.

Розглянемо кілька найбільш поширених  визначень, які дадуть змогу зрозуміти сутність й окремі аспекти фінансового менеджменту.

Відомий американський фахівець у  галузі фінансового менеджменту Дж. ван Хори трактує фінансовий менеджмент (ГіпалсіаІ ншпа§етем) як управлінські рішення з метою залучення, фінансування й управління активами, що спрямовані на реалізацію визначеної мети. На його думку, управлінські рішення в галузі фінансового менеджменту можна зарахувати до таких трьох основних

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

сфер операцій з активами: інвестиції, фінансування й управління ними. Ці рішення визначають вартість фірми для її акціонерів.

І. Балабанов вважає, що фінансовий менеджмент - це управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі руху фінансових ресурсів. Фінансовий менеджмент дає змогу відповісти на запитання: як можна вдало керувати цим рухом та відносинами.

І. Бланк, вітчизняний дослідник у галузях фінансового та інвестиційного менеджменту тлумачить цей термін як систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів підприємства й організацією обороту його грошових коштів.

І. Герчикова стверджує, що фінансовий менеджмент - це вид професійної діяльності, спрямований на управління фінансово- господарською діяльністю підприємства за допомогою сучасних методів.

Поряд з цим зазначимо, що вітчизняні підприємства в умовах діючої податкової політики та інших економічних чинників можуть мати різні цілі в питаннях регулювання обсягу та динаміки прибутку, збільшення майна акціонерів, контролю за курсовою вартістю акцій, дивідендної політики, але всі вони піддаються управлінню за допомогою методів, об'єднаних у науці фінансового менеджменту в корисну в практичному відношенні систему. Найповніше це поняття трактує О. Стоянова: «Фінансовий менеджмент - це наука управління фінансами підприємства, спрямована на досягнення його стратегічних і тактичних цілей»¹.

З урахуванням вищесказаного можна запропонувати таке визначення. Фінансовий менеджмент — це система управління грошовими потоками, рухом фінансових ресурсів і організацією фінансових відносин, які забезпечують досягнення головної мети функціонування підприємства.

Як система управління фінансами підприємства, фінансовий менеджмент є процесом розробки мети управління фінансами суб'єкта господарювання та її досягнення за допомогою методів і важелів фінансового механізму. В цьому аспекті фінансовий менеджмент не лише система ефективного управління фінансовими ре-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

сурсами та оборотом грошових засобів, а й одна з головних підсистем загальної системи управління підприємством.

Матеріальною основою фінансового  менеджменту є грошові патоки підприємства, які втілюються в реальному  грошовому обігу, зумовленому рухом вартості.

Ефективне управління фінансовою діяльністю підприємства забезпечується реалізацією певних принципів, основними з яких є такі:

• стратегічна орієнтованість - орієнтація на стратегію довгострокового розвитку підприємства, випереджувальне управління фінансами підприємства;
• системність і плановість — системність у розробці стратегії й тактики фінансування, в реалізації запланованих заходів; планування матеріальних, трудових і фінансових ресурсів з метою забезпечення їхньої збалансованості;
• варіативність підходів до розробки управлінських рішень — прогнозування різних варіантів розвитку фінансової системи підприємства, пошук та обґрунтування альтернативних фінансових рішень. За наявності альтернативних управлінських рішень їхній вибір для реалізації має базуватися на системі критеріїв, які визначають фінансову ідеологію, фінансову стратегію чи конкурентну фінансову політику підприємства;
• цільова спрямованість — орієнтація на цілі та завдання, які на певний момент визначило підприємство;
• диверсифікованість капіталовкладень за двома напрямками: по-перше, інвестування грошових коштів у різні цінні папери, інвестиційні проекти; по-друге, створення багатопрофільних підприємств;
• високий динамізм управління, який дає змогу врахувати зміну чинників зовнішнього середовища, ресурсного потенціалу, форм організації виробничої та фінансової діяльності, фінансового стану та інших параметрів функціонування підприємства.

Фінансовий менеджмент, організований з урахуванням  викладених принципів, дає можливість сформувати ресурсний потенціал високих темпів приросту виробничої діяльності підприємства, суттєво підвищувати його конкурентну позицію на ринку, забезпечувати стабільний економічний розвиток на стратегічну перспективу.

Фінансовий менеджмент як система управління складається  з двох підсистем: підсистеми, якою керують, або об'єкта управління, та підсистеми, яка керує, або суб'єкта управління. Об'єктом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

управління в системі фінансового менеджменту є сукупність умов здійснення грошового обігу, кругообігу вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин між суб'єктами господарювання та їхніми підрозділами в господарському процесі. Суб'єкт управління - це фінансова служба підприємства (фінансова дирекція як апарат управління, фінансовий менеджер як управляючий), яка за допомогою різних форм управління забезпечує цілеспрямоване функціонування об'єкта. Загальна схема управління фінансами на підприємстві представлена на рис. 1.1.

 

 

 

 

 

 

Система управління фінансами підприємства передбачає прийняття стратегічних і тактичних фінансових рішень щодо управління фінансовими ресурсами підприємства, а також фінансовими відносинами, які виникають у процесі руху фінансових ресурсів. Діяльність фінансового менеджера, який приймає ці рішення, концентрується на вирішенні питань, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, тобто з кругообігом капіталу на підприємстві. Вона охоплює всі види діяльності підприємства - операційну, інвестиційну та фінансову (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Основні напрямки діяльності фінансового менеджера

 

Ефективний фінансовий менеджмент сприяє формуванню ресурсного потенціалу підприємства, зростанню його продуктивності, забезпечує постійне накопичування власного капіталу. Це дає змогу підвищити конкурентну позицію суб'єкта господарювання на фінансоному і товарному ринках, стабілізувати економічне становище, сформувати стійку стратегію розвитку і збільшити ринкову вартість підприємства загалом.

 

 

 

1.2. Мета і завдання  фінансового менеджменту

З урахуванням принципів формують мету і завдання фінансового менеджменту. Розглянемо, як з розвитком мікроекономічної теорії (а далі — теорії фірми) змінювалися підходи економістів до визначення головної мети функціонування підприємства.

1. Модель максимізації прибутку. Вперше цільову модель діяльності підприємства сформулював у 1938 р. французький економіст А. Курно і розвинули представники неокласичної школи. Разом з цим, використання як головної цільової функції моделі максимізації прибутку підприємства не задовольнило багатьох науковців. Так, отриманий прибуток можна використати для поточних потреб, унаслідок чого підприємство може позбутися основного джерела формування власних фінансових ресурсів для майбутнього розвитку. Відсутність зв'язку моделі максимізації прибутку з характером його розподілу не дає змоги ефективно реалізувати дивідендну політику підприємства, оскільки вказаний цільовий критерій не відображає рівня капіталізації прибутку. Крім цього, високого рівня прибутку підприємства можна досягти за значного фінансового ризику, пов'язаного зі здійсненням його господарських операцій.

З урахуванням вищеподаного, можна  зробити висновок, що в ринкових умовах максимізація прибутку - це одне з найважливіших завдань господарської діяльності, але не головна мета функціонування підприємства.

2. Модель мінімізації транзакційних витрат базується на теоретичних підходах неоінституціоналізму, зокрема, його основоположника - лауреата Нобелівської премії з економіки Р. Коуза. Він першим увів поняття «витрати транзакцій», які визначив як витрати з обслуговування операцій на ринку. Разом з цим, запропонований головний цільовий критерій функціонування підприємства має певні істотні недоліки.

Насамперед зазначимо, що інформаційне забезпечення процесу формування «чистих витрат» транзакцій підприємства потребує значного розширення обсягу облікових робіт і зумовлює зростання «облікових витрат» транзакцій (замість їх економи^-).

Крім цього, критерій мінімізації  витрат транзакцій не дає змоги оцінити зусилля підприємства щодо комплексної економії його

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ресурсів оскільки при цьому поза увагою залишається всі інші види нили Його втрат

Отже, будя яка економія витрат підприємства не може бути за характером головною метою його функціонування, оскільки не пов’язана з розвитком суб'єкта господарювання і з кінцевими економічними інтересами основних груп учасників цього господарем кого процесу

З Модель максимізації обсягу продажів. Прихильники цієї моделі пояснюють її переваги таким чином. По-перше, зазначений цільовий критерій найбільш оптимально відображає результати ділової активності підприємства в ринковому середовищі. По-друге, він двс змогу визначити результати реалізації не тільки економічної, а й соціальної місії підприємства, спрямованої на забезпечення потреб покупців товарів і послуг. По-третє, максимізація обсягу продажів інтегрує і максимізацію прибутку. По-четверте, зростання обсягу продажів потребує не тільки активізації маркетингових зусиль підприємства, а й постійних змін у технології виробництва і реалізації продукції.

Разом з цим, об'єктивне  оцінювання цієї моделі як головної цільової функції підприємства підтверджує, що вона має певні істотні недоліки. Так, споживацький вибір товарів і послуг є функцією ринкового середовища, яке надзвичайно мінливе під впливом багатьох чинників. З позицій перспективності оцінювання вказана головна цільова функція підприємства виявляється дуже вразливою. З цих самих позицій не завжди ефективними є інноваційні зусилля суб'єкта господарювання із забезпечення високих обсягів продажів власної продукції. Уразливістю цієї моделі є також те, що, хоча її цільова функція підтримує зростання доходів підприємства, вона практично не пов'язана з економією його витрат.

Висловлене дає змогу  констатувати, що модель максимізації обсягу продажів не може бути використана  як головна цільова функція підприємства.

4. Модель максимізації темпів зростання підприємства У складі цієї моделі, на відміну від попередньої, присутні темпи зростання операційного прибутку підприємства, основні пропорції розподілу прибутку (тобто елементи дивідендної політики), найважливіші структурні параметри фінансового стану господарюючого суб'єкта.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Разом з цим, практичне  використання цієї моделі (як альтернативної моделям максимізації прибутку або продажів) дало змогу розкрити доволі істотні її недоліки. Насамперед ця модель як цільова функція може функціонувати лише в умовах стійкості попиту на продукцію. Проте в умовах високого коливання кон'юнктури ринку вона стає дуже вразливою. Модель також фіксує як основну передумову фактично досягнутий рівень прибутку підприємства, не оцінюючи ступінь його достатності для вирішення завдань перспективного періоду.

Резюмуючи вищевикладене, зазначимо, що максимізацію темпів зростання підприємства можна вважати одним з важливих завдань, але не головною метою його функціонування.

5. Модель забезпечення конкурентних переваг. Перевагами цієї цільової концепції підприємства є те, що вона відображає результати діяльності практично всіх його основних служб - конкурентні переваги можуть бути досягнуті за рахунок упровадження нового продукту, підвищення якості товарів і послуг ефективного маркетингу, оптимальної цінової політики, зменшення витрат тощо. Крім цього, конкурентні переваги забезпечують формування надмірної прибутковості підприємства.

Разом з цим, указаний цільовий критерій функціонування підприємства має певні недоліки. Поняття «конкурентна перевага» характеризується такими показниками, які дуже складно інтегрувати в єдиному вимірнику. Конкурентна перевага також характеризує відносне становище підприємства в межах конкретної галузі, тоді як значна частина суб'єктів господарювання є багатогалузевими. Крім цього, значна кількість економістів зазначає, що конкурентну перевагу підприємство може підтримувати лише у відносно короткотривалому періоді.

Таким чином, забезпечення конкурентних переваг можна розглядати як завдання основних функціональних систем управління, але не як головну мету функціонування підприємства.

6. Модель максимізації доданої вартості як основну цільову функцію підприємства запропонували японські економісти, тому вона отримала назву «японська модель розвитку фірми». Перевагою цього цільового критерію оцінювання діяльності підприємства є те, що він дає змогу забезпечувати максимізацію економічних інтересів не тільки робітників і менеджерів, а й власників підприємства. При формуванні вказаного цільового показника враховують

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

інвестиційні потреби підприємства. Крім цього, критерій є довгостроковим за характером, тобто його не складно змоделювати в стратегічній перспективі. Разом з цим, зазначена цільова модель має істотний недолік — вона вступає в конфлікт з економічними інтересами покупця продукції. З урахуванням цього «японська модель розвитку фірми» не мала підтримки у європейських та американських економістів.

7. Модель максимізації ринкової вартості підприємства. Протягом останнього десятиліття ця концепція отримала пріоритетний розвиток у США, країнах Європи та в Японії. Вказана модель характеризується такими головними особливостями:

1. цільова модель, орієнтована на вартість, дає змогу визначити власників головними суб'єктами у системі економічних інтересів, пов'язаних з діяльністю підприємства;
2. цільова модель максимізації ринкової вартості підприємства інтегрує мету і завдання ефективного функціонування різних його служб і підрозділів. Жодна з раніше розглянутих цільових моделей функціонування підприємства не суперечить його орієнтації на максимізацію ринкової вартості;
3. показник ринкової вартості підприємства має ширший спектр і глибший потенціал зростання порівняно з іншими цільовими показниками. Крім збільшення доходів і зменшення витрат, зростання ринкової вартості суб'єкта господарювання може забезпечуватися підвищенням його іміджу, організаційною культурою, використанням ефекту синергізму. Зазначимо, якщо розміри прибутку або економії витрат мають певні межі на кожному підприємстві, то величина зростання його ринкової вартості цих меж практично не має;
4. модель максимізації ринкової вартості гармонізує поточні та перспективні цілі розвитку підприємства. Ца гармонізація досягається шляхом приведення ринкової вартості підприємства на будь- якому з етапів його розвитку до єдиної вартісної оцінки на основі її дисконтування;
5. показник ринкової вартості забезпечує можливість оцінювання більш віддаленої перспективи функціонування підприємства порівняно з іншими цільовими орієнтирами;
6. показник ринкової вартості дає змогу реалізувати якнайповнішу інформацію про функціонування підприємства порівняно з іншими оцінними показниками;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. ця  модель охоплює всі основні напрямки фінансової діяльності - інвестування, фінансування, управління активами і грошовими потоками, а відповідно дає змогу оцінити якість усього спектра фінансових рішень;
8. динаміка ринкової вартості є критерієм ефективності використання капіталу підприємства. Кількісний вираз цього критерію - співвідношення ринкової вартості підприємства (або однієї його акції) до суми його чистих активів (або чистих активів з розрахунку на одну акцію);
9. динаміка ринкової вартості підприємства формує думку інвесторів про здатність його менеджерів ефективно управляти цим процесом, а відповідно визначає мотивацію їх економічної поведінки.
10. моніторинг ринкової вартості є одним з найбільш ефективних засобів контролю інвесторів за діями менеджерів.

Висвітлення сутності й особливостей окремих  моделей цільової функції підприємства підтверджує, що найбільш прийнятною з них в умовах ринкової економіки є модель максимізації ринкової вартості підприємства.

Враховуючи  те, що найбільш активну роль у реалізації цієї моделі відіграють фінансові служби підприємства, її можна визначити як найвищу фінансово-економічну мету діяльності менеджменту. Отже, головна мета фінансового менеджменту - максимі- зація вартості підприємства, оскільки досягнення першої свідчить про значний економічний потенціал суб'єкта господарювання та забезпечення достатку (wealth) його власників у довгостроковому періоді.

Завдання  фінансового менеджменту визначено  під впливом багатьох чинників: конкурентного  середовища, необхідності постійного технологічного вдосконалення, потреби в капітальних вкладеннях, змінного податкового законодавства, світової кон'юнктури, політичної нестабільності, інформаційних тенденцій, змін відсоткових ставок і ситуації на фондовому ринку. Формуючи відповідну фінансову політику, фінансовий менеджер має розробити алгоритм досягнення фінансового успіху.

У процесі  реалізації головної мети фінансовий менеджмент спрямований на вирішення  основних завдань, які передбачають отримання таких результатів:

1. Забезпечення високих темпів економічного зростання підприємства. Стратегія розвитку будь-якого підприємства з моменту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

його  створення передбачає його постійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів діяльності, зміни її видів. Це зростання забезпечується насамперед шляхом ефективної інвестиційної діяльності, в процесі якої реалізуються стратегічні цілі підприємства.

2. Зміцнення конкурентної позиції підприємства. Конкурентна позиція підприємства - це його місце на ринку певного виду товару або групи товарів. Зміцнення ринкової позиції підприємства означає, що останнє, потіснивши конкурентів, розширило ринок збуту, або, знизивши витрати, підвищило прибутковість, або, виробивши новий товар, завоювало нові ринки тощо. Все це в підсумку веде до підвищення прибутковості, сприяє зростанню ринкової вартості випущених цінних паперів, поліпшенню можливостей доступу підприємства до фінансових ринків, переходу на вищий рівень у конкурентній боротьбі за ринки збуту.
3. Забезпечення достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до завдань розвитку підприємства. Це завдання реалізується шляхом визначення загальної потреби у фінансових ресурсах підприємства на наступний період, збільшення обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, визначення необхідних обсягів формування власних фінансових ресурсів коштом зовнішніх джерел, оптимізації структури джерел формування ресурсного фінансового потенціалу.
4. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства. Це завдання реалізується шляхом формування ефективної політики фінансування господарської та інвестиційної діяльності підприємства, оптимізації структури капіталу й активів.
5. Оптимізація грошового обороту. Це завдання досягається шляхом ефективного управління грошовими потоками підприємства в процесі кругообігу його грошових коштів, забезпечення синхронізації обсягів надходження і видатків грошових коштів за окремі періоди, підтримання необхідної ліквідності його оборотних коштів на рівні, що забезпечує постійну платоспроможність.
6. Забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах його розвитку. Вирішення цього завдання пов'язане із забезпеченням максимі- зації доходів від інвестиційної діяльності та мінімізацією інвестиційних ризиків, пошуком шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Забезпечення реалізації економічних інтересів суб *єктів фінансових відносин здійснюється за допомогою ефективного управління активами підприємства, оптимізації їхнього розміру і складу. При цьому важливе значення має зменшення різниці між величиною номінального прибутку і реальним прибутком, що забезпечується реальним надходженням грошових коштів на підприємство.
8. Забезпечення мінімізації фінансових ризиків реалізується шляхом їхнього ефективного управління, що передбачає оцінювання окремих видів фінансових ризиків, застосування превентивних заходів і ефективних норм зовнішнього та внутрішнього страхування.

Підходи до вирішення управлінських завдань можуть бути різними, тому фінансовий менеджмент є багатоваріативним, що означає поєднання стандарту і неординарності фінансових комбінацій, гнучкість і неповторність тих чи інших способів дії в конкретній господарській ситуації. Головне у фінансовому менеджменті - правильна постановка мети, що відповідає фінансовим інтересам об'єкта керування. Фінансовий менеджмент дуже динамічний. Ефективність його функціонування багато в чому залежить від швидкості реакції до зміни умов фінансового ринку, фінансової ситуації, фінансового стану суб'єкта господарювання. Таким чином, фінансовий менеджмент має базуватися на знанні стандартних прийомів управління, умінні швидко і правильно оцінювати конкретну фінансову ситуацію, здатності швидко знайти оптимальний, якщо не єдиний, вихід з цієї ситуації.

1.3. Функції та  механізм фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент реалізує свою головну мету і завдання шляхом здійснення певних функцій. У науковій літературі немає єдиної точки зору щодо функцій фінансового менеджменту. Визначення функцій здебільшого залежить від концепцій і теорій, наукових напрямків щодо з'ясування сутності фінансового менеджмент а також від підходів у встановленні функцій фінансів підприємств та управління.

20

Умовно функції управління фінансами можна поділити на дві основні групи, що визначаються комплексним змістом фінансового менеджменту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

• функції фінансового менеджменту як керуючої підсистеми;
• функції фінансового менеджменту як керованої підсистеми управління підприємством.

функції фінансового менеджменту як керуючої підсистеми - це конкретний вид управлінської діяльності, що передбачає збір, систематизацію, передачу, зберігання інформації, ухвалення рішення та перетворення його в команду. Ці функції охоплюють:

1. Здійснення планування фінансової діяльності підприємства. Реалізація цієї функції пов'язана з розробленням системи поточних планів та оперативних бюджетів за основними напрямками фінансової діяльності суб'єкта господарювання. Підґрунтям цього планування є розроблена фінансова стратегія підприємства, що потребує конкретизації на кожному етапі його розвитку.

Різновидом цієї функції є прогнозування (грець. «prognosis» - «передбачення»), тобто розробка на тривалу перспективу можливих напрямків фінансової діяльності та змін фінансового стану підприємств. На відміну від власне планування, прогнозування не ставить за мету безпосереднього здійснення на практиці розроблених прогнозів і вирізняється більшою альтернативністю у побудові фінансових показників і параметрів. Управління на основі передбачення потребує у фінансового менеджера визначеного чуття ринкового механізму й інтуїції, а також застосування гнучких негайних рішень. -^йш^хк *'

2. Створення організаційних структур, що забезпечують при- йняття управлінських рішень. Реалізація цієї функції полягає в створенні підрозділів фінансової служби, визначенні їхніх повноважень, установленні вертикальних і горизонтальних зв'язків між ними, координації їхніх дій, розробленні норм, нормативів, методик тощо.
3. Створення і практична реалізація діючої системи стимулювання ефективних рішень у галузі фінансового управління підприємством. Реалізація ціп функції передбачає стимулювання фінансових робітників до виконання визначених завдань. Від зацікавленості фінансових менеджерів у результатах власної праці значною мірою залежніь ефективність фінансової діяльності підприємства. До мотиваційних чинників належить не тільки заробітна плата, а й політика підприємства і стиль керівництва, особисті відносини % безпосереднім керівником, колегами та підлеглими, гара-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

нтія зайнятості, умови праці, соціальне забезпечення, статус робітника.

4. Здійснення ефективного контролю за реалізацією рішень у сфері управління фінансовою діяльністю підприємства. Реалізація цієї функції виявляється в тому, що фінансова служба підприємства встановлює ступінь відповідності одержуваних доходів, структури грошових фондів згідно з накресленими планами щодо розширення обсягів виробництва і продажів, коригує невідповідність між доходами і витратами у використанні не тільки коштів, а й матеріальних ресурсів. За допомогою фінансового контролю збирають інформацію про використання фінансових коштів і про фінансовий стан підприємства, виявляють додаткові фінансові резерви і можливості, вносять зміни у фінансові програми, організацію фінансової роботи, фінансового менеджменту. Контроль припускає аналіз фінансових результатів. Аналіз відповідно є частиною процесу планування фінансів. Отже, контроль є зворотним боком фінансового планування і його треба розглядати як складову останнього: контроль за виконанням фінансового плану, прийнятих рішень.

Функції фінансового менеджменту  як керованої підсистеми управління підприємством:

• організація обороту грошових коштів суб'єкта господарювання;
• забезпечення фінансовими ресурсами й інвестиційними інструментами;

• забезпечення основними й оборотними засобами;

• організація фінансової роботи.