Теорії онтогенезу психіки людини. Поняття віку та вікових періодів

Зміст: 

1. Визначення  поняття онтогенезу…………………………………………………….1

2. Теорії  онтогенезу…………………………………………………………………….2

3. Соціальні  та біологічні умови психічного  розвитку індивіда…………………….5

4 .Періодизація  онтогенезу…………………………………………………………….7

5. Визначення  поняття вікова психологія…………………………………………….7

6. Предмет  та завдання вікової психології……………………………………………7

7. Вікова  періодизація………………………………………………………………….9

8.Періодизація  вікових криз………………………………………………………….11

Висновок……………………………………………………………………………….13

Список  використаної літератури……………………………………………………..14 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Психологічна  наука сьогодні оперує кількома термінами  для характеристики індивідуального  розвитку. Найчастіше вживається таке поняття, як онтогенез. Онтогенез є  індивідуальним розвитком людини як організму із закладеною у ньому  філогенетичною програмою. Цією програмою  визначається нормальна тривалість життя, послідовна зміна вікових  стадій, вирішальних моментів цілісності людського організму: зачаття, народження, дозрівання, зрілості, старіння, старості.

Онтогенез - це індивідуальний розвиток, тоді як філогенез є розвитком виду в  цілому. Біологічний онтогенез, згідно з законом Мюллера-Геккеля, є копіюванням  філогенезу. Щодо онтогенезу психіки  людини це твердження не є таким  безсумнівним. Людина народжується саме людиною, і опанування нею вищих  форм психічної діяльності відбувається інакше, ніж у тварин. Соціологізуючи онтогенез людської психіки можна  стверджувати, що ця відмінність остаточно  обумовлюється впливом суспільства. Але якщо застосувати методологічний принцип творчої самодіяльності, онтогенез психіки постане як розгортання суто людської сутності у біологічних і соціальних умовах.

Вивченням онтогенезу психіки людини займаються дві психологічні науки: загальна психологія і вікова психологія.

 Онтогенез  людини вікова психологія поділяє  на сензитивні періоди, кожен  з яких сприяє появі в людини  певних психічних новоутворень. Якщо новоутворення не з'явиться  в свій час, імовірно, що воно  може не з'явитися взагалі,  тому виховний вплив на певні  сторони особистості повинен  бути своєчасним (інакше він буде  неефективним). Сензитивні періоди  об'єднуються у стадії. Ці стадії  існують об'єктивно, вони відокремлюються  одна від одної віковими кризами  (1-го, 3-го, 7-го років життя, підліткового  віку та ін.), проте про зміст  цих стадій у психологів єдиної  думки немає. 

Теорії  онтогенезу :

Теорія  рекапітуляції Холла-Болдуїна, згідно з якою в онтогенезі повторюється соціогенез (розвиток суспільства). Звідси й досить дивні назви стадій онтогенезу: первісне дикунство, мисливство, пастушество, землеробство, торгово-промислова.

Теорія  дитячої сексуальності 3. Фрейда твердить, що стадії онтогенезу обумовлені розвитком  сексуальності. Він відрізняє оральну, анальну, фалічну, латентну та генітальну стадії, прив'язуючи їх до опанування людиною  різними ерогенними зонами. Фіксація на якійсь стадії, обумовлена найбільш яскравими враженнями, пов'язаними  з нею, є джерелом психопатології.

Епігенетична  теорія Е. Еріксона (теорія життєвого  циклу) поділяє онтогенез на вісім  стадій психосоціального розвитку, на кожній з яких людиною вирішується  певна проблема - і наслідком вирішення  є певне вікове психічне новоутворення. У вирішенні проблеми базової  довіри-недовіри до світу народжується надія; у протистоянні автономії  та сорому й сумніву - сила волі; у  виборі між ініціативою та почуттям провини - цілеспрямованість; у протиборстві працелюбності й меншовартості - компетентність; у обранні ідентичності всупереч змішанню ролей - вірність; у конфлікті близькості й ізоляції - любов; у ствердженні генеративності проти стагнації - опікування; у здобутті цілісності всупереч відчаю - мудрість.

Теорія  провідної діяльності О. М. Леонтьєва, згідно з якою змістом стадій психічного онтогенезу є послідовне оволодіння людиною видами діяльності, такими як гра, вчення, труд. 

Характеристику  психічного розвитку особистості дав  Г. С. Костюк, розробивши принцип розвитку у психології, що є центральним  у розумінні природи психічного розвитку особистості.

За положеннями  цього принципу, розвиток людської особистості — це безперервний процес, що виявляється у кількісних і  якісних змінах людської істоти. Кількісні  зміни, тобто збільшення одних і  зменшення інших її ознак, зумовлюють виникнення якісно нових і знищення старих психічних властивостей. Кількісні  та якісні зміни, особливо помітні в  утробному періоді розвитку людини, коли її організм за короткий час перетворюється із зародкової клітини в людську  істоту. Після народження дитини також  відбуваються кількісні та якісні зміни  у будові організму, функціонуванні його як цілого й окремих його органів, що характеризує процес його дозрівання.

Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу. Вони пов'язані  з фізіологічним розвитком, але  визначаються не ним, а наслідками взаємодії  з зовнішнім світом, яка регулюється  нервовою системою та її психічними функціями, а в дитинстві здійснюється за допомогою дорослих у спільній діяльності з ними, регулюється словом. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних  процесів, так і психіки в цілому.

Психіка дитини формується з віком та ускладнюється  як структурно організована динамічна  система. Виникають нові психічні якості, нові складні психічні структури  внаслідок диференціації наявних  структур, виділення окремих функцій  і нової їх інтеграції, тобто об'єднання  у нове ціле. Процес психічного розвитку йде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнюваних  структур, у якій генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають їх у себе в зміненому вигляді.

Онтогенез психіки відбувається не по прямій, а по спіралі. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої. Більш ранні структури не зникають з появою пізніших, в індивіда завжди є можливість повернутися до них.

Ускладнення психічних структур при переході від нижчих до вищих рівнів психічного життя стосується всіх сторін психічного розвитку — мотиваційного плану  психічної діяльності дитини (комплекси  потреб, інтересів та інших спонукань  до дій), змістового боку психічних  процесів (системи уявлень, знань, понять про об'єктивну дійсність), операційного їх плану (системи дій, операцій, навичок), всієї психічної діяльності загалом.

У процесі  психічного розвитку дитини дифузні  прояви її активності перетворюються, за даними Г. С. Костюка, в дії, регульовані  образами об'єктів, що їх викликають. Ці дії ведуть до збагачення чуттєвого  пізнання світу. Сприйняття об'єктів  спочатку включається в акти спілкування  дитини з дорослими, які її доглядають, її хапальних та інших дій, а далі воно перетворюється на особливу перцептивну  дію, спрямовану на споглядання об'єктів, спостереження за ними, обстеження їх, виділення характерних ознак  і утворення цілісних образів  об'єктів. Водночас формуються і так  звані мнемічні, репродуктивні дії, що характеризують розвиток пам'яті. Розвивається мислення, переходячи від наочно-дійової  до наочно-образної та поняттєвої форми. Складаються емоції та почуття.

Під час  набуття дитиною досвіду постають різні види її предметної діяльності, що спричинює подальший розвиток психіки дитини. Взаємозв'язок психіки  і діяльності стає джерелом прогресивних змін. Кожному віковому етапу психічного розвитку властива своя провідна діяльність, у якій, за О. М. Леонтьєвим, передусім  задовольняються актуальні потреби  індивіда, формуються мотиваційні, пізнавальні, цілеутворювальні, операційні, емоційні та інші процеси. Це такі види, як пізнавальна  діяльність, спілкування, гра, виконання  доручень дорослих, навчання, праця, творчість.

Упродовж  психічного розвитку і становлення  різних видів діяльності складаються  психічні властивості індивіда, що являють собою потенційну форму  існування процесів і дій, які  зберігаються й тоді, коли актуально  не функціонують. Це розумові, емоційні, вольові, моральні й трудові якості індивіда, характерні риси його свідомості і самосвідомості.

Створюється система психічних властивостей підростаючого людського індивіда — особистість. Особистість здатна усвідомлювати навколишнє буття, виділяти себе із середовища, виходити за межі минулого і теперішнього, прогнозувати своє майбутнє, передбачати не тільки близькі, а й більш віддалені результати своїх дій, усвідомлювати норми  суспільної поведінки і керуватися ними. Розвиток свідомості особистості  полягає у формуванні світорозуміння, переконань, які забезпечують її моральну стійкість, здатність підпорядковувати нижчі спонукання вищим мотивам  діяльності, тримати правильну лінію  у своїй поведінці.

З розвитком  особистості виявляються типологічні  й індивідуальні відмінності. Вони полягають у функціональних особливостях нервової системи, темпераменті, у потребах, інтересах, характерологічних рисах  дітей та підлітків, моральних, вольових, емоційних, розумових якостях, рівневі  розвитку здібностей тощо. При цьому  складається неповторна специфічність  особистості —її індивідуальність.

Соціальні та біологічні умови  психічного розвитку індивіда.

Психічний розвиток індивіда, формування особистості  є біологічно і соціальне зумовленим процесом.

Людський  індивід розвивається і як біологічна істота, як представник біологічного виду Ноmо sаріеns, і як член людського  суспільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто її філогенез, впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами — біологічним  і соціальним.

За даними Г. С. Костюка, онтогенез людського  організму визначається біологічною  спадковістю, онтогенез особистості  — соціальною спадковістю. Ці дві  детермінанти тісно пов'язані в  процесі розвитку людини. Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався  в процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму. Соціальна  спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених  у процесі його історичного і  суспільного розвитку.

Наявність цих двох детермінант визначила  й два протилежних погляди  на чинники походження особистості. Представники першого погляду вважали, що онтогенез психіки людини детермінується лише біологічним фактором, біологічною  спадковістю. Згідно з іншою думкою, психічний розвиток індивіда визначається не природою, а соціальними умовами  його життя.

З точки  зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність  біологічних і соціальних умов. Останнє  слово у розвитку особистості  належить соціальним умовам, але цей  розвиток неможливий без біологічних  передумов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людського зародку виникає людський організм з притаманними йому можливостями подальшого розвитку. Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомофізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Генотип визначає також динамічні властивості нервових процесів, безумовнорефлекторні мозкові зв'язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов'язані з й органічними потребами.

Людські задатки — це природні потенції виникнення, розвитку і функціонування психічних властивостей особистості. Задатки реалізуються у психічних  властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості. .

Суспільні, соціальні умови впливають на психічний розвиток індивіда завдяки  історично виробленим засобам, притаманним  лише людству. Соціальне середовище, в яке потрапляє і в якому  розвивається дитина, — це і об'єкти, явища природи, і створене людством штучне предметне середовище, а передусім  це люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності загалом культура людської цивілізації.

Онтогенез - це індивідуальний розвиток людини. Рост і розвиток організму - складні явища, результат багатьох метаболічних процесів і розмноження клітин , збільшення їх розмірів, процесів диференціювання, формоутворення тощо.

Процес  росту і розвитку організму характеризуються такими закономірностями:

- диференціація  і інтеграція частин і функцій,  автономізація розвитку, що зростає  в ході філоонтогенезу людини;

- діалектична  єдність безупинного і переривчастого, поступовість і циклічність;

- пубертатний  спурт;

- падіння  швидкості нижче рівня до пубертатного  періоду і припинення росту:

- гетерохронія (різночасність) дозрівання різних  систем організму (чи тканин) і  різних ознак в межах однієї  системи;

- значна  індивідуальна розмаїтість вікової  динаміки в межах виділених  етапів онтогенезу певною мірою  залежить від унікальності спадкоємної  програми.

Розробка  науково обґрунтованої періодизації етногенезу людини винятково складна. Очевидно, що тільки одні які-небудь ознаки - морфологічні, фізіологічні чи біохімічні - не можуть бути покладені в основу періодизації. Необхідний комплексний  підхід. Крім того, при періодизації варто враховувати не тільки біологічні, але й соціальні фактори, пов'язані, наприклад, із навчанням дітей чи виходом на пенсію осіб літнього віку.

Періодизація  онтогенезу

Детальна  схема періодизації онтогенезу людини була запропонована В.В. Бунаком  у 1965 році. За цією схемою весь період онтогенезу поділяється на три стадії:

- прогресивну ( подовжній ріст тіла, припинення його означає кінець стадії)

- стабільну  ( збільшення жирового шару, наростання  ваги, стабільний рівень функціональних  показників)

- регресивну ( падіння ваги тіла, зниження  функціональних показників, зміни  покривів, постави, швидкості рухів).

Вікова  психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя.

Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей і зумовлену віком динаміку співвідношень  між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду  до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування); В її загальній структурі  виокремлюють психологію дитинства, до якої входять психологія новонародженого, немовляти, раннього дитинства, дошкільного  періоду, молодшого школяра, підлітка, юнака, психологію дорослості — психологію дорослої людини, геронтопсихологію  — психологію старості.

Завданнями  вікової психології є дослідження  особливостей розвитку особистості  на кожному її віковому етапі, надання  відповідних рекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічних  проблем, а також конкретної психологічної  допомоги. Не менш важливим є зосередження зусиль вікової психології на розв'язанні таких теоретичних і практичних завдань:

- вивчення  особливостей розвитку людини  на етапах ранньої та зрілої  дорослості (концепції, системи життєдіяльності,  особливостей інтересів та інтелекту,  проблем і криз розвитку тощо);

-розвиток  психічно здорової особистості  та дослідження особливостей  відхилень у психічному здоров'ї  людини;

-дослідження  психології старих людей та  особливостей їхньої життєдіяльності;

-розвиток  обдарованих дітей (їхніх здібностей, особистісних якостей, окремих  психічних функцій);

-з'ясування  індивідуальних відмінностей дітей,  відкриття їхніх творчих здібностей;

-дослідження  сенситивних періодів у розвитку  особистості та окремих психічних  функцій;

-створення  психологічних умов для забезпечення  саморозвитку;

-вивчення  відхилень у психічному та  особистісному розвитку;

-дослідження  взаємин дітей і дорослих;

-з'ясування  особливостей впливу масової  культури та засобів масової  інформації на психічний та  особистісний розвиток дітей;

-забезпечення  психологічних умов розвитку  цілісної та гармонійної особистості  дитини, підлітка та юнака.

Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна й  передбачувана. Кожен період (вік) —  своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими якісними особливостями.

Відомо, що вікові психологічні особливості  зумовлені конкретно-історичними  умовами розвитку, спадковістю, певною мірою — характером виховання, особливостями  діяльності та стосунків з іншими людьми, що впливає передусім на специфіку переходу від одного вікового періоду до іншого. Власне тому, що навчання й виховання організовує діяльність дітей поетапно, керує нею на основі накопиченого досвіду, прагнучи враховувати  наявні психофізіологічні можливості, періоди психічного розвитку дитини виявляються тісно пов'язаними  із ступенями навчання й виховання.

Критеріями  визначення основних періодів індивідуального  психічного розвитку повинні бути якісні й суттєві ознаки, взяті в їх системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соціальні  зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення  до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі (Л.С. Виготський).

Кожен вік або період розвитку людини характеризується наступними показниками (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін):

а) певною соціальною ситуацією розвитку або  конкретною формою відносин, в які  вступає людина з іншими людьми в  даний період;

б) основним чи провідним видом діяльності;

в) основними  психічними новоутвореннями (від окремих  психічних процесів до властивостей особистості).

Взагалі, дослідження в галузі людського  розвитку виявили ряд важливих закономірностей, без урахування яких не можна спроектувати й організувати ефективну навчально-виховну  діяльність. Практична педагогіка ґрунтується  на таких закономірностях фізичного  розвитку:

1. В  юному віці фізичний розвиток  людини здійснюється швидше й  інтенсивніше; з часом темпи розвитку  уповільнюються.

2. Фізіологічно  дитина розвивається нерівномірно: в одні періоди - швидше, в інші - повільніше.

3. Кожен  орган людського тіла розвивається  у властивому лише йому темпі;  в цілому частини тіла розвиваються  нерівномірно і непропорційно.

З фізичним нерозривно пов'язаний і духовний розвиток, в динаміці якого також мають  місце помітні коливання, обумовлені нерівномірністю визрівання нервової системи і розвитку психічних  функцій. Дослідження показують, що суттєві відмінності між людьми виражаються, в рівні інтелектуальної  діяльності, структурі свідомості, потребах, інтересах, мотивах, поведінці, рівневі соціального розвитку.

Вікова  періодизація

1. Пренатальний  період (266 днів). Включає стадію зіготи (з моменту оплодотворення до 14 днів); стадію ембріону (від 14 днів  до 2 місяців - анатомічна і фізіологічна  диференціація органів); від 3 місяців  до моменту пологів (розвиток  систем і функцій, необхідних  для життя у зовнішньому середовищі).

2. Дитинство.  Стадія першого дитинства від  народження до 3 років характеризується  розвитком функціональної незалежності  і мови. від народження до 1 року - вік немовляти (цей період  завершується кризою 1-го року  життя, яку пов'язують з початком  ходіння й нейрофізіологічною  перебудовою, що спричиняють фізичне  стомлення, а також зі смисловим  мовленням та оперуванням великою  кількістю предметів, котрі ведуть  до розумового стомлення; симптомом  цієї кризи є постійний протест дитини); Від 1 до 3 років - період перед дошкільного дитинства (він закінчується кризою 3-х років, що її пов'язують з розвитком предметної діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негативізм - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм).

 Стадія  другого дитинства (3-6 років) - це  розвиток особистості дитини  і когнітивних процесів. Від 3 до 6-7 років - період дошкільного  дитинства (він закінчується кризою 7-ми років, котру пов'язують  із викликаною походом до школи  зміною соціальної ситуації, розумовим  напруженням та розвитком самосвідомості).

 Стадія  третього дитинства (6-12 років) - набуття  основних когнітивних і соціальних  навичок. Від 6-7 до 10 років - молодший  шкільний вік (у цей період  для розвитку самосвідомості  дитини є дуже важливою оцінка  оточуючих, вона оволодіває соціально-нормативною  поведінкою).

3. Підлітковий  вік.

Пубертатний вік 12-15 років Від 10 до 15 років - підлітковий  вік (цей період супроводжується  найбільш помітною кризою в житті  людини, головним фактором якої визнається пубертат - статеве дозрівання; у  підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів  соціальної взаємодії).

Ювенальний  вік -16-17 років характеризується пристосуванням підлітків до сім'ї, до школи, до однолітків. Від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей  період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями  збагнути сутність світу -одразу і назавжди, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується  на певній індивідуалізованій картині  світу).

Юність - 18-20 років - перехід до зрілого віку. Цієї стадії притаманне почуття психологічної  незалежності і соціальної безвідповідальності. Цей вік є періодом першого  випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал  на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення);

4. Зрілість. Основне новоутворення цього  періоду - досягнення особистої  зрілості. Характеризуючи зрілу  людину, психологи виділяють такі  його характеристики: широкі межі  «Я», здатність до теплих соціальних  стосунків, наявність самосприйняття, реалістичне сприйняття досвіду,  почуття гумору, наявність визначеної  життєвої філософії.

Стадія  ранньої зрілості від 21 до 30 років - період молодості, або першої дорослості. У цей вік людина досягає певного  піку своїх можливостей. Саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра  за звичаєм складається із загострення  проблем наслідків професійного визначення. Завдання особистого розвитку - організація і устрій життя в  новій сім'ї. В цьому завданні декілька планів - фізіологічний, соціальний, психологічний. Не менш важливе завдання розвитку - опанування батьківської роллю. Для Матері важливо знайти своє «Я»  не тільки у просторі сім' ї , а й  у просторі суспільства. Для Батька - побудувати «модель правильного  життя» для своєї родини, яка складається  із раціональної оцінки можливостей  і втілення їх у життя.

Стадія  другої дорослості - 30-35 років. Для жінки  основним стає завдання контролю і  самоконтролю, щоби пристосуватися до нової ситуації. Діти підросли, в  них з'явилися нові інтереси, нове оточення. Жінка повинна знайти новий  смисл життя. У чоловіків завдання більш полягають в інтелектуальній  сфері.

5.Стабільна  стадія індивідуального розвитку  включає дорослий, зрілий і похилий  періоди. Дорослий поділяється  на перший і другий етапи  (36-45 років) та (46-55 років). Похилий  поділяється на період з 56 до 70 років.

Періодизація  вікових криз:

1.Дитячі вікові кризи:

- однорічна криза. Це ставлення до світу і базове несвідоме рішення про при прийнятті його або неприйняття. Любити оточуючих, зневажати або боятися.

- трирічна криза. Усвідомлення поняття «ні», «не можна», перший досвід неотримання бажаного.

-семирічна криза. Криза прощанняз дитинством. У цьому віці багато хто з нас вперше навчаються говорити неправду.

-перехідний вік зазвичай спостерігається у віці з 12 до 14 років. Вік настання сексу-альної самоідентифікації і, як наслідок, підвищення агресивності, гормональний сплеск і різкі перепади настрою.

-з 18 до 20 років  зазвичай відбувається остаточне  прощавання з дитинством, вибір  професії, початок довгої і наполегливої ​​боротьби за місце під сонцем.