Теорії податків, їх розвиток у сучасній економічній літературі

Міністерство освіти і  науки України

                                             Реферат 

                                      з предмету «Податкова система»

на тему: «Теорії податків, їх розвиток у сучасній економічній  літературі»

   Перевірила:                                                             Виконав: 

Житомир 2013

ПЛАН

Вступ 
1. Податки в Стародавньому світі. 
2. Середньовіччя та Епоха Просвітництва. Меркантелізм. 
3. Економісти класичної школи. 
4. Роль кейнсіанської школи у теорії податків. 
5. Основні поняття теорії монетаризму. 
6. Сучасні дослідники теорії податків.

Вступ

       Податки є не лише головним джерелом доходів бюджету, але й потужним фінансовим інструментом регулювання економіки. Здійснюючи регулювання економіки через податки, держава шляхом зменшення або збільшення маси податкових надходжень, зміни ставок податків і форм оподаткування, надання податкових пільг може сприяти створенню умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, стимулювати інвестиційну, інноваційну й підприємницьку активність. Фактично податки на сьогодні використовуються як пасивний інструмент для забезпечення загальнодержавних потреб. Для підвищення дієвості податкового механізму в державному регулюванні економіки країни необхідно посилити наукове обґрунтування податкової політики, з метою забезпечення економічного розвитку, розвитку науки, освіти і культури, охорони здоров’я та дотримання прав людини. Виникнення багатьох теоретико-методологічних проблем та практичних протиріч з приводу оподаткування, що загострилися у зв’язку з розробкою Податкового кодексу вимагає поглиблення дослідження економічної суті податків, їх еволюції розвитку і ролі у ринковій економіці, функцій податків і принципів формування податкової політики, методів оцінки податкового навантаження та його перерозподілу, взаємодії податків з іншими елементами економічної системи тощо.

       Мета дослідження. Метою даної роботи є дослідження теорій податків.

        Об’єктом дослідження є класична й кейнсіанська теорії податкових відносин та монетаризм.

       Предмет дослідження є еволюція теорій податків.

       Методи дослідження. Теоретична й методологічна основа роботи ґрунтується на положеннях економічної науки, викладених у працях зарубіжних і вітчизняних учених, зокрема тих, що спеціалізуються у сфері податкової теорії.

1. Податки в  Стародавньому світі. Еволюція  оподаткування

Фінансові погляди в стародавніх  державах базувалися, в основному, на релігійних уявленнях. Тому на самих  ранніх ступенях державної організації  початковою формою оподаткування можна  вважати жертвоприношення. При тому відсоток збору був достатньо визначеним, так звана «десятина» , тобто десята частка від всіх отриманих прибутків.

Натуральні повинності - являють собою покладену державою на населення повинність виконувати певну роботу і надавати власне майно  в розпорядження органів державної  влади. Населення широко залучалося для утримання палаців, армій; брало  участь в будівництві шляхів, іригаційних  споруд. Але з розвитком товарно-грошових відносин з’явилися також і грошові  податки. Подать - це простіша форма  прямого податку, який стягувався в  різних сумах незалежно від розміру  прибутку чи майна ( це подвірний податок, подушний податок, податок з сім’ї ). Так ще в XII ст. до н.е. у Китаї, Вавілоні , Персії вже відомий поголовний, або подушний податок [16, с48-50]

Стародавній Єгипет

В найдавніші часи в Єгипті стягувався земельний податок, при  цьому він досяг значного розвитку і відрізнявся високою точністю. Общинники (землероби )- основна маса платників податків, які сплати податку віддавали частину врожаю храмам чи певним особам ( від1\3 до 5\6 врожаю ). Весь тягар платежів в Стародавньому Єгипті лягав на землеробів. Різноманітні повинності ( особисті, натуральні ), оброк за землю платились хлібом, рибою, худобою. Крім цього, прибутки держави складались з данини, що сплачувалась підкореними народами. Тобто у Стародавньому Єгипті податкова система була достатньо розгалуженою. Частка податків надходила грішми, інша - натурою. Практично всі галузі господарства оподатковувалися (прямими та непрямими податками ): ввіз та вивіз товарів, продаж, купівля, угоди та комерційні договори. Існував також податок на худобу, будівлю гребель, мостів, подушний податок на чоловіків, натуральний податок на землю, що належала державі. Податкові органи: «Будинок царських скарбів » – відігравав роль податкового відомства. Існувала також посада чиновника з контролю за збиранням податків. Посада, як правило, передавалась у спадщину. Чиновницька посада давала привілеї: тобто звільняла від податків та трудової повинності. Відповідальність від ухилення сплати податків. Хто своєчасно не сплачував податки мав чекати покарання: побиття, конфіскації всього майна або врожаю, відправлення у в’язницю дружини, забирання дітей. У кращому випадку общиннику-землеробу (як вказувалось раніше, вони становили основну масу оподаткованого населення) залишали третину врожаю. Взагалі, за словами грецького історика Геродота, фараон Яхмоc II видав для єгиптян закон, за яким кожен єгиптянин був зобов’язаний щорічно повідомляти обласному начальнику усі свої засоби до життя; той хто цього не зробить або хто не може довести, що він живе на законні засоби, карався на «смерть» [5, с.201]

Стародавня Персія

Період найбільшої могутності Персії відноситься до VI- ІV ст. до н.е. Правителі тієї епохи - Ксеркс , Дарій підкорили Парфію, Єгипет, Мідію,Вавилон, Вірменію, ряд грецьких міст. Ці царі зуміли придушити опозицію, утвердити сильну централізовану владу,всі піддані були зобов’язані платити фіксовані податки і нести обов’язки.  
         В Персії існувала чиновницька посада сатрапа – «хранителя царства», який мав величезну владу і підкорявся лише перському царю, відав господарським життям, слідкував за збором податей і контролював діяльність місцевих чиновників, мав також право чеканити монету.

Стародавній Вавилон

В Стародавньому Вавилоні, наприклад, великі царсько-храмові  господарства існували разом з обособленим общинним господарством основою якого була праця вільних общинників землеробів(селян), які сплачували ренту - податок державі. Общинники-землероби становили основну масу оподаткованого населення, яке експлуатувала деспотична держава.За часів Хаммурапі був введений єдиний податок-десятина. .

Податкові органи: головним помічником царя у сфері управління був нубанда, який мав свій адміністративний апарат за допомогою якого контролював роботу всіх відомств (включаючи збір податків). Особи,що претендували на посаду збирача податей проходили спеціальну підготовку і перевірку на чесність.

Стародавня Індія

Цар, як суверенний правитель, стягував податки з підданих , у  тому числі й селян, оскільки забезпечував їхню «охорону і захист». Брахмани звільнялись  від податків та повинностей. Третя  Варна - «Вайшії» ( займалися ремеслом, землеробством, торгівлею, скотарством), сплачували основну масу податків і податей. В період IV - III ст. ст. до н.е. одним з правових джерел був трактат «Артхашастра», який містив звіт настанов і практичних рекомендацій стосовно політики, фінансів, судової діяльності, збирання податків. Податі із селян правителю становили половину їхнього врожаю. Пізніше здійснюється правове закріплення податків в законах Ману. Відповідальність: В законах Ману система понять злочину й покарання отримали детальну розробку. Злочини у сфері оподаткування відносились до державних злочинів, за які накладались тяжкі покарання (це в основному смертна кара), хоча чітких санкцій стосовно цього питання немає, все залежало від рішення судового органу.

Стародавня Греція

Джерелом державних прибутків  були: прибутки від рабської праці, 
добровільні внески і податки. Прибутки держави поділялися на звичайні і надзвичайні. Звичайні: монополії, регалії, конфісковане майно, мито і добровільні внески. Основою надзвичайних прибутків були податі й займи . Подать, покладена на все майно засновувалась на попередньо зробленій оцінці, яка здійснювалась під присягою самим платником. За часів правління Пісістрата вперше було введено державний податок у розмірі 1/10 частини прибутків. той же час були серйозні протидії прямому оподаткуванню. В Афінах, наприклад, вважалось, що вільний громадянин не повинен сплачувати прямих податків. Інша справа - добровільні внески. Але коли виникали великі витрати, то народні збори встановлювали податки. Податкові органи: Найвище управління фінансовою діяльністю представлялось в особливій Раді. Збиранням податків завідували 10 полетів, які засідали в Полетарині. Поліція стежила за громадським порядком і доповідала властям про факти несплати податків. Відповідальність за несплату податків:Для забезпечення правильності показань платника податків заохочувався донос, допускався насильницький обмін майна вищого класу на майно нижчого класу. Це покарання застосовувалось за заниження вартості оподатковуваного майна. В Спарті - ілоти, основні платники податків, відповідали своїм життям за несвоєчасну сплату натурального оброку чи податі.

Стародавній Рим

Взагалі багато ознак сучасної держави зародилось в Стародавньому  Римі. Простежимо за розвитком в  Римі податкової системи. В мирний час  грошових податків громадяни не сплачували. Витрати на управління містом і державою були мінімальними, тому що виборні  магістрати виконували свої обов’язки  безкоштовно, навіть витрачаючи свої кошти. Це було почесно. В IV - III ст. до н. е. Римська  держава розросталась, завойовуючи  нові території. Відбувалися зміни  і в податковій системі. В завойованих  землях вводились місцеві податки  та повинності. Як і в Римі, їх розмір залежав від розміру майна  громадян. Визначення суми податку  відбувалося кожні 5 років. Римські  громадяни, які мешкали поза межами Риму, сплачували податки, як державні, так і місцеві. У випадку успішних війн, податки зменшувались, а часом  відмінялись зовсім. Місцеві ж  податки з тих, хто жив поза Римом, стягувались регулярно. Єдиної податкової системи не існувало. Головним джерелом прибутків в римських провінціях був земельний податок. В середньому його ставка складала 1/10 прибутків  із земельного наділу, хоча використовувались  і особливі форми оподаткування, наприклад, податок на кількість  фруктових дерев, включаючи і виноградні лози. Оподатковувалась і інша власність: нерухоме майно, живий інвентар (раби, худоба), коштовності. Кожен житель провінції повинен був сплачувати єдину для всіх подушну подать. Податкові органи: Визначення суми податку проводилось кожні 5 років спеціальними чиновниками – цензорами. Цензор від імені держави давав на відкуп збір податків, спостерігав за надходженням податків з провінцій, за збиранням мита на митниці. Громадяни Риму робили цензорам заяву про свій майновий стан і сімейне положення. Таким чином закладались основи декларації про прибутки.

Необхідність реорганізації  фінансового господарства римської держави була однією з найважливіших  задач, які вирішував імператор Октавіан Август (63 р. до н.е. .- 14 р.н.e). В усіх провінціях ним були створені фінансові установи, які здійснювали контроль за оподаткуванням.

Відповідальність від  ухилення сплати податків: Податний перепис  проводили за межами міста на Марсовому  полі. В ньому брали участь глави  сімей. Вартість майна оголошувалась  під присягою. За ухилення від явки на податний перепис винному загрожували: продаж у рабство, ув’язнення або  навіть смертна кара. Майно такої особи піддавали примусовій оцінці. Цікаво, що за свідченнями сучасників - випадків приховування громадянами своїх прибутків не було[9, с.23]

2. Середньовіччя та Епоха Просвітництва. Меркантелізм

Отже ми бачимо, що в історичних і правових пам’ятках Стародавнього  світу вже існують згадки про  податки і податкову систему  Стародавніх країн (це Китай - трактат  «Гуан-Цзи» ІV-III ст.ст.до н.е.; Індія - трактат «Артхашастра» IVст. до н.е., трохи пізніше - закони Ману; Вавилон - закони Хаммурапі ; Рим - закони ХІІ таблиць). В ті часи податки і податкові системи тільки починають розвиватися і вдосконалюватись [9, с.27]

Меркантилізм – це економічна концепція, і сфера економічної політики, що виникла у XVІ ст. - в епоху Великих географічних відкриттів, розвитку торгового капіталу. Меркантилісти - прихильники сильної державної влади. Основні риси меркантилізму: 1) джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі; 2) держава збагачується за рахунок перевищення експортних операцій над імпортом:, 3) головними засобами збільшення активного торгового балансу країни визначаються: посередницька торгівля, експорті галузі промисловості, які працюють на вітчизняній та дешевій імпортній сировині [16. c.71].

Початкові зародки вчення про податки, які поклали початок теорії оподаткування з’явилися в Епоху Просвітництва. Вони дістали назву атомістичної теорії згідно якої податок розуміють як результат договору між сторонами, за яким підлеглий вносить державі плату за різні послуги [13, с. 156]. Головними представниками згаданої теорії стали Ш. Монтеск'є, Т. Гоббс, С. Вольтер, О. Мірабо. Зокрема, Ш. Монтеск’є зазначив: «Податок-частина, яку кожний громадянин надає із свого майна для того, щоб отримати охорону тієї частини, що залишилась або використати її з більшою насолодою». Вольтер підтримувався думки, що «сплачувати податок означає віддавати частину свого майна, щоб зберегти залишкове» [6, с. 356-360].

Вивчаючи етапи розвитку теорії податків можна сказати, що на початку свого виникнення податки  в Стародавніх країнах і в  Середньовіччі були лише державною  функцією. Вивчаючи джерела права  та державну систему цих країн  робимо висновок, що не сплата податків - це державний злочин. В деяких країнах  це було закріплено в пам’ятках  права.

Саме Епоха Просвітництва завершила  формування початкових уявлень про  податки та нерозривно пов’язала  дану категорію з діяльністю державного апарату в цілому та його фінансової структури зокрема.

3. Економісти класичної школи

       До класичної політичної економії варто віднести усі концепції, в основу яких покладені принципи свободи підприємництва і вільної торгівлі, тобто економічного лібералізму. Вчені-класики вважали, що конкурентна економічна система має автоматичні механізми, які здатні забезпечити стабільний розвиток економіки. Податки відігравали лише роль джерел доходу бюджету держави, а полеміка велася навколо справедливості їх справляння та частини вилучення, зумовленої фіскальної потребою завдань держави таких як забезпечення функціонування конкурентного ринку і гарантії стійкості купівельної спроможності грошей.

• Уільям Петті (1623—1687рр.)

Однією з перших була праця  В.Петті «Трактат про податки та збори»(1662).У ній розглядаються державні витрати та з'ясовуються причини їх зростання у зв'язку з виконанням державою її функцій — економічної, соціальної, оборонної, поліцейської та ін. Науковець ставив питання – як оцінити ті багатства, що підлягають оподаткуванню.

З другого боку, зростання  державних витрат потребує збільшення надходжень до державного бюджету, що породжує систему оподаткування. А  це викликає незадоволення платників  податків. Уільям Петті вперше сформулював принципи оподаткування, до яких належать пропорційність оподаткування, відсутність податкової дискримінації, ефективність використання зібраних податків, застосування різних штрафних санкцій до тих, хто ухиляється від сплати податків, запобігання подвійному оподаткуванню, простота та прозорість при обкладанні податками, можливість стягнення податків як у грошовому, так і в натуральному виразі, співвідношення податкових надходжень та державних витрат, неможливість застосування великого розміру податків для всіх громадян і можливість притягнення тимчасово вільних грошових коштів населення тощо.[16, с.85]

• Шарль-Луї де Монтеск’є (1689— 1755рр.)

У ХVІІ ст. у Франції з’явилася  теорія податків, засновником якої був Ш. Монтеск 'є , французький письменник (1689-1755). Суть її полягала в тому, що громадяни повинні ділитися своїм прибутком з державою, тому що вона забезпечує внутрішній і зовнішній захист життя та майна підлеглих, гарантує порядок, спокій і свободу. При цьому повинна зберігатися пропорційність між тією частиною, яка належить громадянинові, і тією, яку в нього забирають, щоб громадянам був гарантований захист їхньої частини майна. У цих питаннях можуть бути рішення двоякого роду: "Доходи держави треба вимірювати не тим, що народ може давати, а тим, що він повинен давати ... Але якщо народу залишить лише те, що потрібно в обріз для підтримки життя, то щонайменша диспропорція призведе до вкрай згубних явищ."[5, с.382]

При встановленні податку держава  має "розміряти своє багатство  за багатством окремих осіб". Ш. Монтеск'є  ставив питання: "Чи почне держава  збагачувати себе за допомогою розорення  своїх підданих або воно почекає, поки досягнуть матеріального добробуту  піддані та збагатять його?" [16, с.94].

• Девід Юм (1711-1776рр.)

Девід Юм - англійський економіст  і філософ у своєму есе "Про  податки" (1752) розмірковував так: «Коли встановлені податки на споживання, то робітники повинні урізати свої потреби, або зажадати збільшення оплати своєї праці - і тоді тягар податків ляже на багатих. Але якщо податки помірні і вводяться поступово, робітники починають працювати більше і краще, а їхній життєвий рівень залишається колишнім без надбавок до заробітної плати. Ця ситуація веде до загального економічного зростання країни. На основі цієї ідеї в XVIII столітті сформувалася теорія "фіскального договору" (Ж. Ж. Руссо) або концепція "обміну послугами між державою і громадянами", яка стверджувала, що податок - це участь окремих осіб у житті суспільства, як цілого[5, с. 321].

Економічні вчення Адама  Сміта

Предметом економічної науки, за Смітом, є суспільний економічний  розвиток і зростання добробуту  суспільства.

• Адам Сміт (1723-1790рр.). У XIX ст. податок стали розглядати як інструмент перерозподілу суспільного багатства:

- більш сильні плечі  повинні нести більш важкий  тягар,

- зовсім слабосильних  слід звільнити від тягаря  податків,

- немічних потрібно підтримувати  за рахунок зібраних податків.

Основні три джерела, яким відповідав вид доходу:

- земля, - рента,

- капітал, - прибуток,

- працю, - оплата праці.

Подальший розвиток ця теорія знайшла в наукових працях А.Сміта. В його "Дослідженнях про природу  та причини багатства народів" (1776) розглядаються питання державних  витрат, доходів і завдань. Розглядаючи  всі державні доходи, джерела їх отримання він поділяє на надходження  від капіталів підприємств, майна  держави та податків. А. Сміт негативно  ставився до податків, він вважав, що це є вилучення народних ресурсів, які можна було б використовувати  на створення нової продукції  та підвищення продуктивності праці. Отримання  доходів з цього джерела, на його думку, неефективне, тому що призводить до обмеження накопичення капіталу, зростання національного доходу та розвитку продуктивних сил.Він вважає, що непрямі податки підвищують не тільки ціну виробу, а й витрати підприємства, а це може призвести до зменшення обсягів виробництва та реалізації .

Сміт сформулював 4 правила  оподаткування:

• пропорційність – податки мають сплачувати всі громадяни відповідно до своїх доходів,
• мінімальність - податок повинен бути мінімальним та встановлюватися за принципом справедливості,
• визначеність – податок повинен бути точно визначеним та не змінюватися довільно,
• зручність до платника – податок має стягуватися у час і спосіб, який найменш обтяжливий для платника [9, с.59].
• Д.Рікардо (1772-1823рр.) - економіст епохи промислової революції, послідовник А. Сміта Д. Рікардо у своїй науковій праці "Початок політичної економії та обкладання податками" висловив думку про роль та значення податків у регулюванні економіки та у соціальній сфері. Він зазначає, що податки впливають на капітал або дохід, які є джерелами їх сплати. Так, оподаткування капіталу призводить до зменшення фонду, спрямованого на розвиток продуктивності праці. Загалом будь-які податки на товари або на доходи впливають на збільшення заробітної плати, тому що об'єктивно зберігається необхідність підвищення продуктивності праці, попиту, пропозиції.Крім того, класова боротьба також сприяє такому підвищенню.А це призводить до зниження прибутку, зростання ціни робочої сили та безробіття [9, с.62].

Податки — це лихо, яке  призводить до зниження виробництва  та інвестиційної активності, споживання, попиту. Тому держава повинна постійно знижувати їх та використовувати  на підвищення добробуту громадян.

Родоначальник економічного романтизму Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773-1842)

Інший зміст має теорія швейцарського економіста Ж. Сімонда де Сісмонді, сформульована у праці "Новий початок політекономії" (1819). Вона полягає в тому, що громадяни прагнуть багатства та розкоші. А головною метою багатства є отримання благ. Тому за допомогою податків кожен громадянин купує у держави блага. Отже, податки потрібно сприймати як винагороду за захист громадян, майна, який повинна надавати держава. Але податки, які сплачує громадянин, повинні бути справедливими і відповідати тій вигоді, яку надає суспільство, а також витратам, які воно має при їх складанні. Тому кожен платник податку бере участь у загальних витратах, які здійснюються для нього [9, с.131].

• Артур Сесіль Пігу (1877-1959рр.) – зробив особливий внесок у загальну теорію оподаткування. У своїй глобальній науковій праці "Економічна теорія добробуту" (1924) А.Пігу розглядає проблеми оподаткування, а також політику держави в напрямі витрат на макро- та мікроекономічному рівнях. Він вперше розглянув питання взаємозв'язку фіскального та економічного характеру бюджетних витрат, коли за рахунок державного бюджету проводиться купівля матеріальних і трудових ресурсів для виробництва. Головним принципом оподаткування А. Пігу вважав принцип найменших сукупних витрат. Він з'ясував вимоги до податків, основною з яких є те, що податки не можуть бути занадто високі і не повинні стримувати розширення трудової діяльності або створювати перешкоди для неї. В оподаткуванні важливо дотримуватися справедливості: розмір податку повинен відповідати доходам його платника. А цього можна досягти за рахунок надання державою різних пільг [5, с.258].

Податок  Фізіократія- течія класичної політичної економіки

Французька школа класичної  політичної економії на відміну від  англійської вела рішучу боротьбу з  політикою меркантилізму.Фізіократія-напрям класичної політекономії у Франції, які вважали, що увага виробництва має бути спрямована не на розвиток торгівлі та нагромадження грошей, а на створення достатку «творів землі» - виражали інтереси великого капіталістичного фермерства.

Оподаткування фізіократи зводили  до трьох принципів:

• оподаткування є джерелом прибутку,
• наявність співвідношення між податками і прибутками,
• витрати на стягнення податків не повинні обтяжувати.

Основоположник школи  фізіократів Франсуа Кене (1694-1774)(рис.9) – автор «економічної таблиці», в якій показано як сукупний річний продукт, що створюється в сільському господарстві, розподіляється між класами: продуктивним (фермери і наймані сільські виробники:, безплідним (робітник в промисловості та купці), і власниками (землевласники та король) [16, с.94]. Податкова теорія оподаткування взагалі, в кінці XIX - початку XX ст. економічний розвиток передових промислових країн і розвиток фінансової науки зокрема призвів до виникнення питання про використання податкової політики держави в цілях підвищення ефективності національної економіки. Переломним моментом стала Велика депресія, що вибухнула в 30-х рр. XX ст. у США.

4. Роль кейнсіанської школи у теорії податків

       У 30-і роки XX ст. втручання держави в економіку науково обґрунтував англійський економіст Дж. Кейнс. Згідно з його теорією головне завдання економічної політики держави полягає в управлінні сукупним попитом, а основним інструментом проведення політики управління попитом є державний бюджет, який розглядався ним як стабілізуючий чинник відтворення. Економічна теорія, яка отримала відображення в працях Дж.М. Кейнса, була створена з урахуванням економічної реальності кризового та посткризового стану національних економік у 20-30 рр. ХХ століття [10, с.165].

       За ситуації, коли американський ринок захлинався у власній безпорадності і безвихідності, а в країні володарювало безробіття й інфляція на тлі кризи перевиробництва, держава узяла на себе повноваження по виправленню ситуації. Не остання роль в державній допомозі відводилася податковій політиці.

       Згідно антикризовій програмі Д.М. Кейнса, податки були вбудовані в систему макроекономічних регуляторів ринку і використовувалися як інструмент кон'юнктурного регулювання економіки. Концепція кейнсіанського "ефективного сукупного попиту" зв'язала державні витрати і податки через ефект мультиплікатора з динамікою основним макроекономічних показників - національним доходом, фондом накопичення, фондом споживання [3, с.361]. Концепція кейнсіанської теорії заснована на понятті “ефективного попиту”, тобто попиту, рівень якого забезпечує максимально повну відповідність пропозиції. На противагу класичній школі кейнсіанство припускає, що сукупний попит створює сукупна пропозиція. Такий підхід до визначення пріоритетів, базуючись на великому та переконливому статистичному матеріалі, супроводжується висновком про те, що вільна ринкова економіка не має у своєму розпорядженні механізму, який би забезпечив рівновагу попиту і пропозиції на рівні повного використання ресурсів. Це може бути досягнуте у будь-якому, у тому числі й кризовому, стані економіки. Термін “ефективний попит" означає, що останній може забезпечуватися лише за участі держави шляхом постійного та цілеспрямованого регулювання економіки різними засобами, у тому числі й через систему оподаткування [3, c.364]. Регулювання попиту через оподаткування в теорії Кейнса базується на положенні про те, що збільшення податків призводить до скорочення попиту через зменшення розмірів доходу і одночасно через споживчі витрати та збереження пропорції, яка визначається відношенням максимальної вартості до споживання і максимальної вартості до збережень. Підвищення рівня оподаткування скорочує приватні сукупні витрати на величину, меншу порівняно з обсягом приросту податків, та призводить до зменшення величини рівноважного національного доходу (ефективного попиту). При цьому виникає ефект податкового мультиплікатора, відповідно до якого зниження ефективного попиту у випадку підвищення податків є більшим за нього. Тобто висновок полягає в необхідності використання для державного регулювання економічного зростання цілеспрямованого управління дефіцитом бюджету, а не податкових джерел [8, с. 190].

       Кейнсіанська теорія державних фінансів відкинула догмат збалансованого бюджету, легалізуючи бюджетні дефіцити для стимулювання економіки. Так, в умовах кризи або депресії держава повинна скорочувати податки і збільшувати витрати державного бюджету, допускаючи бюджетний дефіцит, і, таким чином, створювати додатковий попит у стагнаючій економіці. При високій кон’юнктурі фінансова політика повинна стримувати попит шляхом підвищення податків і обмеження витрат. Бюджетні дефіцити могли зберігатись і при зростаючому виробництві для стимулювання економіки, досягнення найбільших темпів зростання [14, с.237]. Дж. Кейнс вважав, що держава може сприяти досягненню відповідності між платоспроможним попитом і обсягом виробництва за допомогою упорядкування державних витрат, регулювання позичкового процента й податків. Він відзначав, що серйозні зміни в податковій політиці (поряд зі змінами процента) можуть викликати зміни у споживанні, підкреслюючи, що люди схильні збільшувати його із зростанням доходу, але не в тій мірі, в якій він зростає. З цього положення було зроблено висновок про те, що необхідним є державне втручання, спрямоване на стягнення за допомогою податків доходів, розміщених поза банківською системою, і відповідно, фінансування за рахунок цих коштів інвестицій та поточних державних витрат. Урядовий попит повинен, на думку Дж. Кейнса, мультиплікувати (примножувати) виробництво, обмін, зайнятість [7, с. 207].

       Важливою складовою кейнсіанської теорії у частині оподаткування є наявність обґрунтування використання прогресивних податків як автоматичного регулятора економічного розвитку. Існує очевидна необхідність регулювання збережень як джерела інвестицій, а отже, й економічного зростання. Невиправдано великі збереження в умовах неповної зайнятості є пасивним джерелом доходів і не трансформуються в інвестиції, що визначає необхідність їх вилучення (фактично перерозподілу) у вигляді податків для повернення у виробничий, економічний обіг. З цієї точки зору, саме прогресивні податки, які діють за схемою "збільшення/зменшення доходів - збільшення/зменшення податкової ставки", забезпечують випередження обсягів і темпів податкових надходжень над темпами і обсягами доходів, що певною мірою відповідає необхідному інвестиційному перерозподілу. Таким чином, обсяг доходів бюджету у частині податків може формуватися як функція двох аргументів: податкової ставки і ВВП. Це дозволяє за рахунок прогресивного оподаткування гнучко та оперативно, без тривалого перегляду основних положень податкового законодавства реагувати на об’єктивні циклічні коливання економічного росту [2, с.381].

       Таким чином, фіскальна політика розвинених країн демонструвала в цей період усвідомлену послідовну тенденцію використання системи податкових надходжень як інструмент, здатний достатньо ефективно забезпечити перерозподіл ВВП. А в законодавчих актах більшості країн навіть з'явилися положення, що "офіційно" визнають той факт, що оподаткування здатне виконувати не тільки фіскальні функції, але і застосовуватися при здійсненні державного регулювання як усередині країни, так і на зовнішньому ринку. Державними орієнтирами стали: створення "суспільства добробуту" з могутнім державним сектором і обмеженими соціальними витратами, які фінансувалися б за рахунок податків [15, с.381]. В економічній літературі критика кейнсіанської теорії з позиції сучасного стану економіки аргументується, зокрема, такими положеннями: у зв’язку з тим, що інфляція набуває хронічного характеру через зміни у виробництві (інфляція попиту), необхідне втручання у напрямі покращання пропозиції ресурсів, а не попиту на них;