Типи та моделі економічних систем

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕСИТЕТ

ІМЕНІ ВІДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

Кафедра політекономіки

 

 

 

 

Реферат

На тему: «Типи та моделі економічних систем»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                    Студентки __курсу

                                                                                                                   спец. ____

                                                                                          Заочної форми навчання

                                                                              ____

 

 

 

 

 

 

Київ-2013

План

Вступ

1. Економічні системи за цивілізаційним аспектом

1.1. Цивілізація як критерій  поділу економічних систем

1.2. Доіндустріальне суспільство

1.3. Індустріальне суспільство

1.4. Постіндустрільне суспільство

2. Сучасні економічні  системи

2.1. Ринкова економічна  система

2.2. Командна економічна  система

2.3. Змішана економічна  система

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Як відомо, економічні явища, процеси та закономірності формуються в рамках економічної системи. У сучасному розумінні економічна система являє собою певну організаційну форму національного суспільства – сукупність всіх економічних процесів, що відбуваються в ньому на основі сформованих відносин власності та господарського механізму .

Тобто ми можемо сказати , що економічна система – це упорядкована структура зв'язків між людьми щодо виробництва і споживання матеріальних благ і послуг.

Економічна система –  це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є  основні системоутворюючи елементи, які визначають природу економічних  систем.

 Без системного характеру  економіки не могли б відтворюватися  економічні відносини та інститути,  не могли б існувати економічні  закономірності, не могло б скластися  теоретичне осмислення економічних  явищ та процесів, не могла  б бути сформована ефективна  та скоординована економічна  політика.

 Коректне та науково обґрунтоване визначення закономірностей функціонування економічної системи завжди мало важливе значення. У важких умовах нашої держави проблема розкриття сутності економічного розвитку набуває додаткової актуальності, так як уже протягом великого проміжку часу не вдається вийти на шлях стійкого економічного росту. До того ж зміна політичного курсу нашої країни також змушують критично оцінювати попередню модель економічного розвитку.

 Головною проблемою  сучасного періоду формування  научних економічних систем у  вітчизняній науці можна вважати  проблему суміщення універсальних,  розроблених світовою економічною  думкою , з необхідністю відображення  важкої картини сучасної економічної  дійсності в Україні.

Розділ І. Економічні системи за цивілізаційним аспектом

1.1. Цивілізація  як критерій поділу економічних  систем

Одним з принципів розподілу  економічних систем є виокремлення аграрної, індустріальної та постіндустріальної цивілізацій у розвитку суспільства, (див. Додаток 1)  а отже, пріоритетність підходу на основі цивілізаційного критерію. Вона запозичена з робіт західних учених, які ігнорують домінуючу роль власності. Тому необхідно стисло розглянути сутність цивілізаційного підходу в економічному дослідженні.

Поняття "цивілізація" розглядають:

— як синонім культури;

— як рівень і ступінь  суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури (при цьому  виокремлюється антична цивілізація);

— як ступінь суспільного  розвитку, що наступає після періоду  варварства. Загалом цивілізаційний підхід передбачає акцентування на ролі культури у розвитку суспільства.

В економічному контексті  окремі вчені цивілізацію характеризують передусім особливим способом праці, певною суспільно-виробничою технологією, відповідною матеріальною і духовною культурою3. Деякі російські вчені  стверджують, що "цивілізаційний підхід, на відміну від формаційного, вважає першоджерелом суспільного прогресу не зміни у матеріальних продуктивних силах і класовій боротьбі, а розвиток самої людини, її духовного світу"1. Крім названих трьох типів цивілізації, вони виокремлюють античне суспільство, середньовікову цивілізацію і передіндустріальну цивілізацію.

Найчастіше цивілізаційний підхід використовують історики і розглядають  його як концепцію періодизації історії  суспільства, що передбачає історичний кругообіг різних типів суспільства  та історичних епох через кілька стадій від зародження до смерті. Так, відомий  історик А. Тойнбі виділяє в минулому існування десятків цивілізацій.

Основою поділу цивілізації  лише на три епохи є критерій розвитку окремих елементів продуктивних сил, передусім засобів праці, зміст  яких в узагальненому вигляді  становить відношення людини до природи. Його конкретизацією є спосіб праці. Так, із понад трьох мільйонів  років існування людства лише приблизно 40 тис. останніх років триває активне втручання людини у природу, розпочате переходом від привласнювального (збирального) до відтворювального господарства (або до виробничої економіки) —  землеробства і скотарства. Матеріальною основою такого переходу було вдосконалення  знарядь праці, однак лише ручної.

Аграрна цивілізація існувала до кінця XVIII — початку XIX ст., тобто  до початку промислової революції, що активізувала взаємодію людини з  природою. Наслідком цієї революції  стала поява індустріального  суспільства, матеріальною основою  якого була система машин, механізація  виробничих процесів. На перших етапах існування індустріального суспільства  ще переважала фізична сила людини, а на наступних, особливо на завершальному, його матеріальною основою стає комплексна механізація. Переважає в цей  час машинна праця.

Наступним етапом розвитку економічної системи за критерієм  засобів праці було постіндустріальне  суспільство, започатковане в 50-ті роки XX ст. з розвитком НТР. Його матеріальною основою є автоматизація виробництва, яке людина лише контролює, займаючись здебільшого творчою працею. Для  постіндустріального суспільства  характерні радикальне зменшення кількості  працездатного населення у промисловості  та аграрній сфері (до 15%) і всебічний  розвиток наук, сфери послуг.

 

 

1.2. Доіндустріальне суспільство

У доіндустріальну епоху господствовало натуральне сільськогосподарське виробництво. Індивід не міг проіснувати, не будучи так чи інакше пов'язаним із землею, із землеробським процесом. Існувала природна єдність праці з його істотними передумовами. Людина була включена в біологічні цикли природи, була змушена підлаштовуватися під них.

Напрямок діяльності , характер її організації , масштаби виробництва  були зумовлені для людини заздалегідь  тієї локальною групою , до якої дана людина належала. Тому виробництво в доіндустріальну епоху завжди носило обмежений, більш-менш замкнутий, локальний характер.

 

Місце безпосереднього виробника  і його функція в процесі виробництва  , мета і засоби його діяльності, якість і кількість продукції визначалися не тільки рівнем розвитку продуктивних сил, а й конкретними

Відсутність суспільного розподілу праці, замкнутість, ізольованість від зовнішнього світу, самозабезпеченість ресурсами а також задоволення всіх потреб за рахунок власних ресурсів становлять головні риси натуральної форми господарства. Для такого господарства переважне значення мала якість продуктів , а не їх ціна, його метою було особисте споживання, яке змінювалося від однієї епохи до іншої.

 

Технічні винаходи і передові виробничі навички поширювалися вкрай повільно , так як в умовах панування натурального господарства рівень продуктивності праці одного господарства майже не впливав на інше. Безпосередні виробники спиралися  на силу традиції.

Особиста залежність охоплювала не тільки відносини безпосереднього  виробництва. Вона поширювалася і на відносини розподілу , обміну та споживання. Належність до того чи іншого колективу зумовлювала місце людини не тільки у виробництві, а й у суспільстві, а отже, відбивалася в його способі життя, «стандартах» його буття. Розподіл, обмін і споживання матеріальних благ набували форму особистих відносин, закріплювалися традицією, нормами права, моралі, а іноді і політичними установами.

 

1.3.Індустріальне суспільство

Удосконалення штучних, створених людиною знарядь праці, безумовно, сприяє подоланню залежності людини від природи , створенню передумов для переходу від природних продуктивних сил до громадських. Розвиток системи знарядь праці, техніки дозволяє людині збільшити міру влади над зовнішньою природою. Техніка виступає як «друга природа».

Промислова революція  означає якісний стрибок у розвитку продуктивних сил, заміну природних продуктивних сил громадськими в якості ведучого і визначального типу. У процесі переростання мануфактурного виробництва в фабричне відбуваються глибокі зміни у змісті й характері праці . Стрімкими темпами зростає урбанізація населення. Товарно-грошові відносини набувають загального характеру. Кожен товаровиробник господарює на свій страх і ризик і сам визначає , що, як і скільки виробляти, кому , коли і за яких умов реалізувати свою продукцію. Однак ця формальна особиста незалежність має в якості своєї основи всебічну речову залежність від інших товаровиробників.

 Економічні кризи надвиробництва, загострення класової боротьби між робочим класом і буржуазією все наполегливіше ставлять питання про історичні долі фабрично - заводської системи. Прагнучи подолати розрив між ідеальними уявленнями про справедливість і прозової реальністю , соціалізм намагається вирішити колізії ринкової економіки шляхом створення умоглядних конструкцій.

У ході розвитку техніки  відбуваються зміни її елементів, структури і функцій Поглиблюється поділ праці, розвиваються його спеціалізація, кооперація і комбінування. Тим самим створюються передумови для ослаблення залежності не тільки від зовнішньої природи, а й від обмежених біологічних можливостей самої людини. Все це висуває нові вимоги до форм організації бізнесу, раціонального використання всіх ресурсів, розвитку наукової організації праці, виробництва і управління. Фредерік У. Тейлор (1856-1915) розробляє основи наукової організацій праці , Генрі Форд (1863-1947) впроваджує поточно-масове виробництво , Ельтон Мейо (1880-1949) створює наукові передумови для розвитку системи людських відносин .

 

1.4.Постіндустріальне суспільство 

У ході науково - технічної  революції наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу, загальні продуктивні сили стають провідним елементом системи продуктивних сил. В ході НТР виникає постіндустріальна економіка.

 Підсумком діяльності інтелігенції є революція у сфері телекомунікацій. Якщо в XIX - першій половині XX в. головною формою комунікації були газети , журнали, книги, телефон, телеграф, радіо і телебачення, то в даний час вони все більш витісняються засобами комп'ютерного зв'язку. Знання та інформація стають стратегічними ресурсами . Це призводить насамперед до суттєвих змін у територіальному розміщенні продуктивних сил. У доіндустріальну епоху міста виникали на перетинах торгових шляхів, в індустріальну - поблизу джерел сировини і енергії; технополіси постіндустріальної епохи виростають навколо наукових центрів і великих дослідних лабораторій.

У розвинених країнах відбувається звуження власне матеріального виробництва  при одночасному стрімкому зростанні " індустрії знань". Таким чином , передумови майбутнього суспільства створюються не тільки і навіть не стільки в матеріальному, скільки , за словами К. Маркса , " по той бік матеріального виробництва".

Найбільш значущі зі змін у постіндустріальному суспільстві – виникнення якісно нового принципу організації економічного і соціального життя взагалі. Якщо для індустріальної ринкової економіки були типовими принципи раціональності та матеріального прогресу, то для нової епохи постіндустріальної «держави-мегахолдингу» ними стають органічна цілісність і оптимальність. Такі принципи зумовлені всіма змінами в технологічній, економічній і соціальній організації суспільства, де автоматизоване машинне виробництво змінюють комунікаційно-інформаційні мережі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Сучасні економічні системи

2.1.Ринкова економіка

У сучасному світі існують  три основні різновиди економічних  систем: ринкова , командна і змішана.

Ринкова економіка характеризується як система, заснована на приватній  власності, свободі вибору і конкуренції, вона спирається на особисті інтереси, обмежує роль уряду .

У процесі історичного  розвитку людського суспільства  створюються передумови для зміцнення  економічної свободи - можливості індивіда реалізувати свої інтереси та здібності  шляхом активної діяльності у виробництві, розподілі, обміні і споживанні економічних благ.

Ринкова економіка гарантує перш за все свободу споживача, що виражається у свободі споживчого вибору на ринку товарів і послуг. Добровільний, без примусу обмін стає необхідною умовою суверенітету споживача. Кожен самостійно розподіляє свої ресурси у відповідності зі своїми інтересами і при бажанні може самостійно організовувати процес виробництва товарів і послуг в тих масштабах, які дозволяють його здібності і наявний капітал. Це означає, що існує свобода підприємництва. 

Особистий інтерес виступає головним мотивом і головною рушійною силою економіки . Для споживачів цим інтересом є максимізація корисності , для виробників – максимізація прибутку. Свобода вибору стає основою конкуренції .

Досконала конкуренція передбачає:

1) Безліч покупців і продавців.  Коли на ринку функціонує безліч покупців і продавців , частка кожного економічного агента надзвичайно мала. Він не в змозі впливати на ціни й обсяг продаваних товарів і послуг.

2) Однорідність товарів і послуг. Це означає , що відсутні будь-які відмінності у товарів однієї якості . Ми абстрагуємося від торгових марок , торгових знаків , реклами , яка може зробити два однакових ( за споживчими властивостями ) товару різноякісні для споживача.

3) Відсутність цінової дискримінації.  Ми припускаємо, що ніхто не піддається цінової дискримінації : продукт однакової якості продається за однією і тією ж ціною всім покупцям, тобто не існує ситуації, коли однаковий продукт продається одним покупцям за однією ціною, а іншим – за  іншою. Тим самим відсутні будь основи для виникнення монопольної влади на ринку.

4) Повну мобільність всіх ресурсів. Повна мобільність ресурсів означає , що не існує будь-яких бар'єрів для входу в будь-яку галузь виробництва або виходу з неї. Відсутні економічні , юридичні або політичні заборони для переливу капіталу, праці та інших ресурсів з галузі в галузь.

5) Абсолютну інформованість про ціни. Відсутність необхідної інформації може стати перешкодою для продажу рівно якісних товарів за однаковими цінами, служити основою для цінової дискримінації або стати перешкодою для переливу капіталу.

Такі ідеальні умови, що заперечують існування монополій, втручання держави, інфляцію і тд. Але у реальній дійсності існують обставини, що значно відхиляються від ідеальних і перетворюють досконалу конкуренцію в недосконалу. Це означає, що економічна свобода існує як потенція, як можливість, перетворення якої в дійсність модифікується багатьма обставинами і в кінцевому рахунку рівнем економічного розвитку.

Основу ринкової економіки  складає приватна власність. Вона є  гарантією дотримання добровільно  укладених контрактів і невтручання  третіх осіб. Економічна свобода - фундамент  і складова частина свобод громадянського суспільства. Вона виступає насамперед як необхідний засіб досягнення політичної свободи; в свою чергу, політична свобода є гарантом економічної свободи. У вільному суспільстві індивід може відстоювати і активно пропагувати будь-які зміни в соціальній структурі. Для пропаганди нових ідей необхідно лише подбати про те, щоб їх публікація мала комерційний успіх.

Різні держави розрізняються  своєю історією, рівнем економічного розвитку, соціальними і національними  умовами, географічним положенням. Тому сучасна ринкова система має  національні моделі господарювання. Найбільш відомі з них :

«Японська модель» відрізняється певним відставанням рівня життя населення від зростання продуктивної праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції, різке підвищення її конкурентоспроможності. Для заохочення підприємницької активності не вживається серйозних заходів щодо контролю за майновим розшаруванням. Існування такої моделі можливе лише при винятково високому розвитку національної самосвідомості (інтереси нації над інтересами конкретної людини).

«Шведська модель» - відзначається сильною соціальною політикою, спрямованою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верств населення. Це створює сприятливі умови для відтворення висококваліфікованої робочої сили як у матеріальних так і в невиробничих, інтелектуальних галузях виробництва. Така модель ринкового господарювання ґрунтується на відносно високому вихідному рівні економічного добробуту країни і кваліфікації працівників.

«Американська модель» - побудована на системі всілякого заохочення підприємницької активності, «збагачення» найбільш активної частини населення. Для зменшення соціальної напруженості малозабезпеченим групам населення гарантується прийнятний рівень життя за рахунок часткового перерозподілу національного доходу. Завдання досягнення «соціальної рівності» тут взагалі не розглядається. Ця модель ґрунтується на соціально-культурних особливостях нації – масовій орієнтації на досягнення особистого успіху, а також на високому рівні економічного добробуту.

 

 

2.2. Командна економіка

На противагу ринковій, командна економіка описується як система, в якій домінує суспільна (державна) власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництво економіки за допомогою державного планування.

У 50-80-ті роки (час розквіту комуністичного табору) близько третини  населення Землі жило в країнах, в яких панувала адміністративно-командна економічна система. Введення цього  укладу почалося з практичного придушення особистих свобод громадян і на протязі  його існування супроводжувалося серйозними людськими жертвами.

 Командна економічна  система СРСР характеризувалася  такими ознаками:

• державний плановий комітет встановлював, що повинні виробляти підприємства;
• галузеве міністерство визначало, як повинно здійснюватися виробництво і диктувало технології, оскільки воно виділяло кошти;
• держкомітет з постачання вирішував, куди буде поставлятися і кому продаватися вироблена продукція, а також визначав , де здобувати ресурси для нових циклів виробництва;
• держкомітет по ціноутворенню розраховував відпускні ціни, які не змінювалися десятками років;
• зарплата робітникам призначалася Державним комітетом по праці і зарплаті;
• розпорядження доходами було в руках Міністерства фінансів;
• Держкомітет з будівництва визначав, в якому напрямку і обсязі буде розвиватися виробництво;
• держбанки встановлювали обсяги коштів, які підприємства могли у них же взяти;
• Міністерство зовнішньої торгівлі диктувало, які товари можуть йти на експорт, а які мають бути реалізовані виключно на внутрішньому ринку.

 

 Командна економічна  система – це, перш за все,  знищення всіх форм власності,  крім державної. Це дає владі  право командувати використанням  всіх економічних ресурсів. На  тлі цього відбувався розподіл  благ для особистого користування  в так званому порядку черги  (або за талонами).

 В цілому, ідея планування  економіки є цілком розумною, але в межах одного підприємства  або, приміром, ферми. Якщо ж  мова йде про планування в  масштабах країни, то це призводить  до спотворення об’єктивних законів  економіки. Доцільним воно може  бути тільки в періоди надзвичайних  ситуацій (війн, революцій, стихійних  лих і т.д.).

 

2.3.Змішана економіка

Змішана економіка – модель соціально-економічного розвитку, що передбачає оптимальне поєднання приватної, колективної і державної типів і форм економічної власності, державного, монополістичного і ринкового механізмів регулювання, проведення інституційно-соціальних реформ та національного економічного планування з метою побудови прогресивнішого ладу.

Сучасна економічна література здебільшого однобічно тлумачить категорію «змішана економіка». Так, у «Великому економічному словнику» вона характеризується як «структура економічного простору, за якої приватна система управляється ринковим механізмом, а суспільні інститути і уряд, спираючись на ринковий механізм, впливають на економіку шляхом директив і податкової політики». У «Сучасному економічному словнику» така економіка розглядається як економіка країни, у якій поєднуються ознаки ринкової та централізованої економічних систем.

основні політекономічні  характеристики змішаної економічної системи:

• функціонування економіки  на засадах плюралізму форм власності – приватної, колективної, державної та розмаїття форм господарювання – оренди акціонування, кооперації, партнерства;

• розвиток державного підприємництва і формування державного сектору  економіки;

• макроекономічне прогнозування, планування і програмування розвитку економіки загалом та її окремих  галузей;

• розподіл і перерозподіл державою ресурсів і доходів на основі формування державного бюджету та державних  фінансів, здійснення податкової політики і соціального регулювання;

• модифікація ринкового  ціноутворення внаслідок запровадження  внутрішньофірмових (трансфертних) цін  і державного регулювання цін  на ресурси і продукти;

• державне регулювання  науково-технічного та інноваційного  розвитку;

• регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринку  праці;

• соціалізація економічної  системи капіталізму на засадах  соціального страхування і соціального  захисту населення, соціального  партнерства;

• підтримання конкурентних умов господарювання і запобігання  монополізму.

Отже, змішана економічна система базується на гнучкому механізмі  державного втручання у соціально-економічні процеси, яке підпорядковане завданню подальшого зростання ефективності суспільного виробництва й забезпечення безперервного і безкризового відтворення.

Американський економіст  П. Самуельсон виокремлював такі основні  види державної економічної діяльності: безпосередній державний контроль над економікою з використанням  переважно економічних важелів; державне виробництво, коли держава  виступає підприємцем, розвиваючи державний  сектор економіки; забезпечення суспільного споживання, коли держава виступає споживачем і покупцем певних видів продукції через систему державних замовлень, контрактів, закупівель; державне соціальне забезпечення, що розвивається на основі соціальних трансфертних платежів з державного бюджету.

Розвиток приватної власності  в умовах змішаної економічної системи  гармонійно доповнюється поширенням колективної  форми власності та модифікується  внаслідок підприємницьких дій  самої держави. Результатом цього  є різноманітність форм власності  й господарювання, притаманна сучасним розвиненим економікам. Однак між  способами виникнення приватного і  державного секторів сучасної економіки  існує глибока відмінність: приватний  сектор справедливо асоціюється  з первинними основами ринкового  господарства, тоді як для державної  власності еволюційний шлях розвитку не характерний.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Наша держава є дуже молодо і її економіка також. Процес переходу нашої економіки від  командно – адміністративної до сучасної ринкової є дуже важливим і складним, проте розпочався набагато пізніше, ніж в країнах Центральної  на Східної Європи. До того ж перехідний період в Україні характеризується не тільки, що почався набагато пізніше, ніж в інших країнах, але й  тим, що всі зміни проходять тут  набагато повільніше, ніж десь у  іншій країні.

 У зв’язку з відносною  замкненістю України і відсутністю  досвіду будівництва незалежної  держави, знання про ринкову  економіку були мінімальні. Пояснюється  це тим, що комуністична ідеологія  та принципи управління у нашій  державі були набагато глибше  укорінені, ніж у інших країнах  Східної Європи. По-друге, тому, що  в економічній політиці не  розрізнялися перехідний період  і сама ринкова економіка й  нерідко застосовувались ринкові  методи в умовах, коли економіка  ще не стала ринковою. Все це  безперечно, значно поглиблювало  економічну кризу, зумовлювало  спад виробництва і падіння  життєвого рівня народу, посилювало  соціальну напруженість у державі,  а також зумовлювало нестабільність  внутрішньої політичної ситуації. Слід також зазначити, що спад  економічного розвитку почав  простежуватись у Радянському  Союзі пізніше, ніж в інших  соціалістичних країнах, а в  Україні – ще пізніше, ніж  в інших республіках СРСР. Тому  готовність як економіки, так  і суспільства до реформ була  в Україні з самого початку  значно меншою.

 Сьогодні більшість  людей в Україні на собі  відчули, що головними помилками економічної політики стали ігнорування специфічності умов ринкової трансформації економіки України, стратегічні прорахунки у здійсненні зовнішньоекономічного курсу, неузгодженість між фінансовою та монетарною політикою, необґрунтованість соціальної політики, не розробленість структурної політики, непослідовність політики економічної лібералізації тощо.

 Отже, ми бачимо, що  проблема формування змішаної, тобто  сучасної ринкової системи, є  вкрай важливою для нашої держави.  І шлях до вимагає від кожного  громадянина України уяснення  суті процесу, який проходить  у нашому суспільстві, змоги  дати належну оцінку тих заходів,  які вживають для досягнення  зазначеної мети, а також зробити  відповідні висновки для визначення  свого місця у цих подіях. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Бойко Є. Про становлення загальної теорії економічних систем // Економіка України. – 2001. – С. 88-89

2. Башнянин Г.І. Копич І.М., Шевчик Б. М. Економічні системи: проблеми структури. – Л.: Коопосвіта, 1999. – 220 с.

3. Гаврилишин  О. Основні елементи теорії ринкової системи. – К: Наукова думка, 1992. – 78 с.

4. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. – К.: Техніка,

1999. – 58 с.

5. Савченко А. “Макроекономіка”. – К.: Либідь, 1999. – С. 23-29.

6. Шніцер М. Порівняння економічних систем. – К: Основа, 1997. – 519 с.