Тіньова економіка як системна внутрішня загроза економічної безпеки держави

Міністерство освіти і  науки України

Національна Юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Індивідуальна робота з економіки

На тему: «Тіньова економіка як системна внутрішня загроза економічної безпеки держави»

Харків 2010

План:

1. Вступ.
2. Тіньова економіка як економічна категорія: сутність, структура і місце в системі ринкових відносин.
3. Соціально-економічні фактори розвитку тіньової економіки в Україні.
4. Корупція як основний механізм тінізації економіки і суспільних відносин.
5. Загальні засади протидії тіньовій економіці і забезпечення національної економічної безпеки.
6. Висновок.
7. Список використаної літератури.

Вступ.

Сьогодні до найбільш гострих  в Україні відносяться проблеми тінізації економіки і криміналізації суспільного життя, від вирішення яких безпосередньо залежить забезпечення стійкого економічного розвитку, підвищення добробуту народу та зміцнення національної безпеки держави .

Тіньова економіка не є  надбанням сучасної незалежної України. Її феномен з різними назвами («вторинна», «паралельна», «неформальна», «криміногенна» економіка) достатньо  відомий у всьому світі. Провідні учені світу (Е. Фейг, Т. Корягіна, В. Попович, О. Турчинов) у своїх дослідженнях зазначають, що присутність неофіційної  складової властива всім без винятку  державам, має глобальний характер. Проблема полягає в тому, наскільки  значною є її частка і вплив  на суспільство.

Аналізуючи теоретичні основи дослідження тіньової економіки, можна відмітити, що в літературі причини її виникнення та існування трактуються по-різному. Так, А. Базилюк, Є. Воробьйов, С. Коваленко вважають, що історія тіньової економіки починається з виникнення держави. Витоки цього феномену закладені в самій людині, в мотивах її вчинків, в інтересах, специфіці та унікальності психології індивіда¹. Дійсно, за Гегелем, людина як індивідуальність представляє собою втілення безлічі проявів відносин и зв’язків людської душі. В той же час загальновідомо, зо найбільший вплив на поведінку людини як біосоціальної істоти має не її внутрішній морально-психологічний стан, а безпосереднє соціальне оточення. «Ненависть і жага до  зруйнувань (протиправних дій) … зароджуються не в людині, а в його оточенні.»².

Деякі дослідники пов’язують процес тінізації економіки в  Україні та інших постсоціалістичних державах з функціонуванням командно-адміністративної системи в передуючому періоді, з надмірним одержавленням та надцентралізацією економіки. Тому широке розповсюдження отримав, на перший погляд, логічний, а по суті – банальний постулат: коли в результаті ринкових реформ з’явиться «новий хазяїн – власник», то у самого себе він красти не буде. На думку авторів програми «500 днів», більше 90% об’єму операцій тіньової економіки можна усунути за допомогою заходів по формуванню ринку. Дійсно, як справедливо вважає В. Попович, цей лозунг в певній мірі може підтверджуватись, якщо економіка України буде доведена до одноосібної натуральної форми господарювання. Але, як свідчить практика, саме такому хазяїну зручніше за все проводити фінансово-господарчі операції «в тіні», зокрема – ухилятись від оподаткування. Таким чином, такий підхід не має нічого спільного з вирішенням проблем боротьби з тіньовою економікою ³.

На мою думку, генезис  тіньової економіки неможна пояснити окремими причинами або факторами. Своїм корінням походження тіньових процесів уходить в неправильні, не адекватні існуючій економічній  системі дії владних, регулюючих та контролюючих структур держави, форми  і методи господарювання, а також  у соціально-психологічні викривлення  господарчої поведінки суб’єктів  економічного порядку, які вступають  у протиріччя з об’єктивними економічними законами і не відповідають інтересам  більшості населення.

Тіньова економіка як економічна категорія: сутність, структура і місце в  системі ринкових відносин.

Суть поняття «тіньова економіка» спеціалісти визначають по-різному. У західній літературі її зазвичай визначають за Е. Фейгом –  як економічну діяльність, яка через  будь-які причини не враховується офіційної статистикою і не попадає  у ВНП. В Україні найбільш прийнятним можна вважати дещо удосконалене визначення цього поняття О. Турчиновим – як сфери прояву економічної  активності, яка направлена на отримання  прибутків від заборонених видів  діяльності або на ухилення від суспільного (державного) контролю та сплати податків при легальних видах економічної  діяльності.⁴

Існують основні підходи  до визначення цього поняття. Під час ви­вчення тіньової економіки дослідники, як правило, аналізують можливість здійснення фундаментального теоретичного аналізу, статистичної оцінки, оптимізації соціально-економічної політики, вдосконалення правоохорон­ної діяльності, посилення економічної безпеки.

За теоретичного підходу тіньова економіка розглядається як економі­чна категорія, що відображає складну систему економічних відносин.

Прикладний підхід застосовується під час вирішення реальних статистичних завдань, формуванні рекомендацій щодо вдосконалення законодавства і корегуванні соціально-економічної політики.

За методологічною ознакою  розрізняють економічний, соціологічний, кібернетичний і правовий підходи до дослідження тіньової економіки. Розвивається також міждисциплінарний комплексний підхід.

Соціологічні  концепції тіньової економіки розглядають цю сферу з огляду на взаємодію соціальних груп, що відрізняються позицією у системі тіньових інститутів, мотивами економічної поведінки суб'єктів у певних ситуаціях.

У межах кібернетичної концепції тіньова економіка розглядається як самодостатня система. Її прихильники розробляють економіко-математичні моделі прогнозування та управління тіньовою економікою, закономірностей її розвитку і взаємодії з офіційним сектором.

Особливістю економічного підходу є визначення впливу тіньової економіки на ефективність економічної політики, розподіл та використання ресурсів, розробка надійних методів оцінки її обсягів. У рамках економічної концепції досліджують тіньову економіку на глобальному, макро- і мікро рівнях, а також в інституційному аспекті. На рівні глобальної економіки розглядаються міжнародні тіньові відносини (наркобізнес, «відмивання» грошей, отриманих злочинним шляхом тощо). На макрорівні аналізується тіньова економічна діяльність з урахуванням її впливу на структуру економіки, виробництво, розподіл, перерозподіл і споживання валового внутрішнього продукту, зайнятість, інфляцію, економічне зростання та інші макроекономічні процеси. На мікрорівні увага концентрується на вивченні економічної поведінки і прийнятті рішень суб'єктами тіньової економіки, аналізуються окремі складники нелегального ринку. На інституційному рівні аналіз сконцентровується на соціально-економічних інститутах, тобто досліджується система формальних і неформальних правил поведінки, механізм функціонування та закономірності їхнього розвитку.

Складність і важливість проблем тіньової економіки стимулюють розвиток міждисциплінарного підходу до її дослідження. Напрям міждисциплінарного дослідження багато у чому визначається обранням основного критерію зарахування економічних відносин до цієї сфери. З огляду на це розрізняють обліково-статистичний, формально-правовий, кримінологічний і комплексний підходи щодо віднесення тих чи інших видів діяльності до розряду «тіньових».

За обліково-статистичного підходу основним критерієм виокремлення тіньових економічних відносин є їх неврахованість та відсутність фіксації офіційною статистикою. Найбільш послідовним і використовуваним є обліково-статистичний підхід на основі методології системи національних рахунків (СНР) ООН. Поняття тіньової економіки визначається, виходячи з основної мети СНР – максимально точного обліку всіх видів економічної діяльності, що забезпечують реальний внесок у виробництво валового внутрішнього продукту (ВВП). Відповідно до методології СНР усі вияви тіньової економіки поділяються на дві групи:

• продуктивні види діяльності, результати яких враховуються при визначенні ВВП;
• злочини проти особи та її власності, що не враховані у ВВП та фіксуються на спеціальному рахунку для зменшення статистичних похибок.

До складу продуктивної частини  тіньової економіки, що включається  у ВВП, входять такі елементи:

• показники законної діяльності, приховуваної або применшеної виробниками, з метою ухилення від сплати податків;
• показники неформальної (неофіційної легальної) діяльності, у тому числі – діяльність некорпоративних, часто – сімейних підприємств, що здійснюють діяльність для задоволення власних потреб; діяльність некорпоративних підприємств з неформальною зайнятістю (тимчасові бригади будівельників і т.п.);
• показники неофіційної нелегальної діяльності, у тому числі – приховані легальні види діяльності (без одержання відповідної ліцензії, спеціальних дозволів тощо);
• нелегальна діяльність, що передбачає заборонене законом виробництво і поширення товарів і послуг, на які існує попит (виробництво і поширення наркотиків, проституція, контрабанда).

Перевагою цього підходу  є можливість кількісної оцінки прихованої частки продуктивної економічної діяльності на основі загальноприйнятої методології  СНР, використання результатів розрахунків  за формування економічної політики і міжнародних порівнянь.

До недоліків можна  віднести те, що у межах цього  підходу не вдається оцінити масштаби, структуру і вплив іллегальної  діяльності, не пов'язаної з виробництвом реального ВВП. Складовими тіньової економіки, з одного боку, є всі  види суто кримінальних та економічних  злочинів, що надто розширює межі тіньової економіки, а з іншого – СНР, пов’язана  лише з аналізом виробництва та споживання ВВП, що часто супроводжується прагненням зменшити статистичні похибки у  процесі розрахунків. Існує також  категорія економічних правопорушень  і злочинів, для яких у межах  даної методології неможливо  здійснити кількісну оцінку з  огляду на їх специфічний вплив на економічну систему. Наприклад, за умови  перерозподілу ресурсів, що безпосередньо  не впливає на зміну загального обсягу ВВП, або за неможливості визначити  економічну вигоду держави чи окремих  суб'єктів у результаті недобросовісної  конкуренції, монополізації ринку, зростання інвестиційних ризиків. Крім того, не можна визначити збитки, що виникли внаслідок «інформаційної асиметрії», перенесення збитків  від злочинів на споживача шляхом підвищення рівня цін, негативних зовнішніх  ефектів, наприклад, у зв'язку з поширенням наркотиків. Значною проблемою є  недосконалість інформаційної бази статистичних розрахунків. Загалом, обліково-статистичний підхід може бути ефективно використаний для виявлення продуктивних секторів тіньової економіки та оцінки їх масштабів, для формування економічної та правової політики. Отже, він потребує доповнення іншими підходами, більшою мірою  спроможними відтворити перерозподільчий характер протиправної й суспільно шкідливої економічної діяльності.

Широкого розповсюдження набув формально-правовий метод дослідження тіньової економіки, відповідно до якого ключовим критерієм тіньових економічних явищ є відношення до нормативної системи регулювання. Очевидними критеріями є ухилення від офіційної державної реєстрації, державного контролю, протиправний характер діяльності.

У рамках кримінологічного підходу у якості ключового використовується критерій суспільної шкідливості (небезпеки) економічної діяльності. К. Улибін для окреслення тіньових економічних відносин використовує критерій деструктивності – нанесення шкоди суспільству та присвоєння нетрудових доходів. Якщо одержання нетрудових доходів можна не враховувати як очевидно неадекватне сучасному типу економіки, то нанесення шкоди суспільству оцінити досить важко. Тому недоліками цього підходу можна вважати надмірне розширення сфери тіньової економіки за рахунок включення до її легальних, але економічно неефективних, неоптимальних форм економічних відносин, зумовлених недосконалістю структури та інфраструктури ринку і функціонування державних інституцій.

У структурі тіньової економіки  найчастіше виділяють чотири сегменти:

• Легальний «світлий» (legal economy), який користується недосконалістю діючого законодавства;
• Напівлегальний «темний» (dark economy), в якому суб’єкти узаконеної діяльності ухиляються від сплати податків;
• Неофіційний «сірий» ( grey economy), в який входять незареєстровані форми підприємництва;
• Підпільний «чорний» (black economy), пов'язаний з прямими порушеннями діючого законодавства.

Деякі дослідники пропонують інший варіант структури тіньової економіки, який можна представити  схемою:

Згідно цієї структури, складники  тіньової економіки такі:

1. Неофіційний – діяльність домогосподарств, що виготовляють та споживають товари чи послуги власного виробництва для власних потреб чи потреб членів своєї сім’ї;
2. Іллегальний – незаконне виробництво та продаж легальних товарів без їх документального оформлення та/або реєстрації підприємств. Іллегальний складник за ознакою сфери охоплення поділяється на внутрішній, зовнішній та глобальний. Внутрішній включає діяльність у межах національної економіки, зовнішній – поза її межами, а глобальний передбачає транснаціональну (з країною базування) і мультинаціональну (без конкретного центру розташування) частки;
3. Кримінальний – виробництво та продаж заборонених товарів і послуг (наркотики, вибухові речовини, проституція)

Таким чином, науковий аналіз показує, що тіньовий сектор економіки  являє собою достатньо складне  поліморфічне соціально-економічне утворення з високим рівнем скритності та інтеграції. Тому кількісна оцінка тіньової економіки є, напевне, одним з найслабкіших місць у вітчизняній науці. Навіть існує думка, що визначити масштаби тіньової економіки взагалі неможливо. Для їх ймовірного обчислення використовуються наступні основні методи:

• Монетарний;
• Балансу витрат та грошових прибутків;
• Аналізу зайнятості та витрат електроенергії;
• Соціологічних опитувань тощо.

Найбільш достовірним  вважається структурний метод розрахунку всіх основних сегментних джерел прибутків  тіньової економіки.

Соціально-економічні фактори розвитку тіньової економіки в Україні.

Тіньову економіку завжди супроводжують соціальні процеси, які породжують тіньові практики господарювання та виступають причинним  зв’язком тіньових відносин. Це відбувається насамперед тому, що особистість, виконуючи  функцію соціального актора, входить до звичних для неї легальних соціальних груп та організацій і тим самим формує досить стійку основу тіньової економіки. Вона часто стає результатом здійснених дій, які «обійшли» формальні інститути народного господарювання: звітності, ліцензування, податкових операцій, але при цьому сама тіньова економіка не залишається поза інституціонального простору, відбувається селективне ігнорування формальних інститутів, що чітко визначає велику частину сегмента тіньової економіки.

Більшість учених, які займаються проблемами тінізації та породженням  нею корупції, розглядають її в  трьох аспектах:

• Соціально-економічному – спотворення корумпованим держапаратом соціально-економічних рішень держави;
• Політичному – проникнення осіб кримінальної орієнтації до структур політичної влади і використання їх можливостей для задоволення своїх злочинних потреб;
• Правовому – лобіювання інтересів, гальмування прийняття рішень або ж прийняття тих, що дають можливість їх необмеженого тлумачення та використання з власною кримінальною метою.

Важливою соціально-економічною  причиною для розвитку тіньової економіки  стала тенденція криміналізації системи пенсійного забезпечення. Неабиякого масового характеру набули фінансові  зловживання у вигляді незаконного  переведення грошей у готівку, практично  не сплачувалися податки недержавними пенсійними фондами. Усе це спричинило небезпеку для створення нових потужних фінансових пірамід.

Великого значення для  розвитку тіньового сектора економіки  набуває практично безконтрольне  привласнення резидентами та нерезидентами  цінних паперів українських підприємств  за допомогою іноземної валюти (майже  за мізерними цінами) на фондовому  ринку через підставних фірм-посередників, які дають депозитарні розписки, у результаті чого важливі галузі переходять під контроль тіньових магнатів. Контролювати діяльність тих, хто бере участь у ринку явних паперів, майже неможливо, тому що взагалі  відсутня статистика фінансових правопорушень  у цій сфері.

Велика частина державних  коштів відмивається шляхом переведення  за кордон сервісних, валютних, товарних та інтелектуальних ресурсів. Кошти, сплачені за товари, які нібито були поставлені в Україну, або ж за надані послуги, спрямовуються на рахунки  іноземних фірм в українських  банках, а потім через кореспондентські рахунки іноземних банків переводяться за кордон.

Досить часто тіньовий сегмент економіки поповнюється за рахунок того, що відбуваються ухилення від сплати державі частини валютної виручки, проведення валютних операцій, які пов’язані з рухом капіталу без оформлення ліцензії Національного  банку України, нелегального вивезення  з України інтелектуальної власності, яка використовується в держаному  розвитку за кордоном без будь-якої компенсації для України.

У фінансовій та банківській  сфері розвитку тіньової економіки  України сприяють такі фактори економічного та нормативно-правового характеру:

1. Підприємства та організації мають можливості відкривати майже будь-яку кількість рахунків і банках ( бюджетні, депозитні, акредитивні, валютні, за капіталовкладеннями, розрахункові та інші), що надає можливість порушувати першочерговість сплати рахунків.

2. Існують широкі можливості грошових сурогатів, зокрема довготривалих зобов’язань.
3. Господарюючі суб’єкти мають вільний доступ до готівки в умовах відсутності контролю за використанням грошових коштів клієнта.
4. Відсутні межі фінансової та адміністративної відповідальності за порушення підприємствами та організаціями умов роботи з грошима й порядку ведення касових операцій, включаючи відповідальність:
• За здійснення розрахунків готівкою, що більші, ніж встановила держава, з будь-якими особами у двосторонньому порядку;
• За недотримання умов, які буди погоджені з кредитною організацією, на використання готівки, а також використання цих грошей без згоди банку, який обслуговує організацію чи підприємство;
• Відповідальність за перешкоджання проведенню своєчасних перевірок кредитними організаціями умов роботи з готівкою в організації чи на підприємстві;
• За неналежне оформлення та ведення первинної бухгалтерської документації з обліку касових операцій або взагалі їх повна відсутність.
5. Відсутність законодавчих актів, яка забезпечують правову основу для якісного функціонування економічно-ефективних механізмів застави землі та об’єктів нерухомості, які приймають на забезпечення банківських кредитів.
6. Відсутня єдина впорядкована база фізичних та юридичних осіб, які причетні до здійснення економічних правопорушень і злочинів.
7. Недостатньо розроблені правові механізми організації та проведення розрахунків у вигляді електронних платежів.
8. Нерегламентований обіг капіталу всередині фінансово-промислових груп.

Одну з провідних ланок  поповнення значної частини тіньового  ринку займають так звані «приховані гроші», тобто ті кошти, які не потрапили  до податкової звітності. Деформація самої  податкової сфери відображається у  впливі на розподіл податкового навантаження, внаслідок чого скорочується бюджет та деформується його структура. Ухилення від сплати податків – це основний вид податкового правопорушення. Основними формами ухилення є  використання фіктивних документів, несвоєчасне або взагалі неподання  до податкової інспекції звітності  з інформацією про реальні  прибутки, приховування інформації про  прибутки та фальсифікація документів.

У ситуації, коли законодавці  затверджують нові норми, які спрямовані начебто на збір податків, на посилення  відповідальності за податкові порушення  і вносять зміни до вже чинних законів, платники податків, користуючись цим, приховують майже 10-30% своїх прибутків. З одного боку, велика кількість  нормативних актів призводить до того, що деякі платники податків досить спритно «минають» законодавство, а з іншого – порядкі платники податків не встигають відслідковувати  нові поправки в законодавстві, зо спричинює  невимушене податкове правопорушення.

Зокрема, О. М. Литвак визначає, що основними чинниками, які породжують розвиток корупційних відносин в  тіньовій економіці, є:

• Відсутність сприятливого правового та організаційного режиму діяльності вітчизняного виробника, особливо щодо сплати податків, обов’язкових платежів до бюджету, одержання бюджетних кредитів, що сприяє постійному пошуку шляхів протиправного вирішення цих питань;
• Взаємодія організованої злочинності із суб’єктами підприємницької діяльності;
• Правова незахищеність суб’єктів підприємницької діяльності від зловживань, протидії та вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях;
• Відсутність стабільного й збалансованого законодавства, яке б регламентувало підприємницьку діяльність та підтримку вітчизняного виробника;
• Відсутність інвестиційної альтернативи «тіньовим» капіталам;
• Втрата історичних традицій, моральних і етичних норм, які лежать в основі поваги до власності, незалежно від її форм;
• Значне розшарування населення за обсягом доходів, унаслідок чого на тлі збільшення кількості заможних людей значна частина державних службовців не має навіть помірного достатку, що об’єктивно породжує сприятливі обставини для корупційних проявів.

Варто зазначити, які галузі економіки домінують при визначенні масштабів тіньової економіки і  специфічність причин розвитку таких  процесів у конкретній галузі:

1) нафтодобувна галузь. Високий  рівень тінізації тут пояснюється  наявністю корупційних схем при  розподілі спеціальних дозволів  на користування нафтогазоносними  надрами. Обсяг нелегальних операцій  тут у 2006 році порівняно з  2005 зріс на 10% і склав 31% ;

2) сільське господарство. Причинами нелегальних операцій  тут стають правопорушення при  використанні земель сільськогосподарського  призначення, незаконе відчуження  земель і передання їх в  оренду, зниження обсягів урожаю  сільськогосподарських культур  за рахунок прихованих площ  посівів та завищених даних  про втрату врожаю під час  збирання, обмеження зовнішніх ринків  збуту тощо;

3) малий і середній  бізнес. За оцінками експертів  понад 50% підприємств даного сектора  в Україні функціонують у тіньовому  чи необліковуваному сегментах  ринку. Тінізація економіки призводить  до приховування підприємствами  реальних обсягів доходів, ухилення  від сплати податків, створення  фіктивних підприємств.

За оцінками спеціалістів Ради Європи на пострадянському просторі існують 4 основні сфери кримінальної активності, які дають можливість отримувати нелегальні прибутки: контрабанда, ухилення від сплати податків, нелегальне маніпулювання процесом приватизації, корупція.

Корупція як основний механізм тінізації  економіки і суспільних відносин.

Як свідчать окремі енциклопедичні словники, слово «корупція» походить від латинського «соrruptio», що означає  «псування», «розбещення», тобто може розумітися як розбещення окремих посадових  осіб державного апарату, як соціальна  корозія, що роз’їдає державну владу  і суспільство в цілому.

Слід зазначити, що як серед  українських вчених-правознавців, так  і серед практиків не існує  чіткого визначення поняття корупції. Основні підходи до розуміння  корупції можна звести до наступного:

• корупція розуміється як підкуп-продажність державних службовців;
• корупція розглядається як зловживання владою або посадовим становищем, здійснене з певних особистих інтересів;
• корупцію розуміють як використання посадових повноважень, статусу посади, а також її авторитету для задоволення особистого інтересу або інтересів третіх осіб;
• корупція розглядається як елемент (ознака) організованої злочинності.

Нормативно-правові акти України також не дають єдиного  визначення поняття корупції. Так, у  Законі України «Про боротьбу з корупцією» наводиться таке формулювання: «під корупцією  в цьому Законі розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання  функцій держави, направлена на протиправне  використання наданих їм повноважень  для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг».

Інше визначення корупції дається в Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 рр.: «У правовому відношенні корупція – це сукупність різних за характером і ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних дій, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов’язаних зі здійсненням цих дій».

Таким чином, корупція –  це складне соціальне явище, що неґативно  впливає на всі аспекти політичного  і соціально-економічного розвитку суспільства і держави. Воно полягає  як у протиправних діях (бездіяльності), так і неетичних (аморальних) вчинках.

Корупцію можна визначити  як складне соціальне (а за своєю  суттю асоціальне, аморальне і  протиправне) явище, що виникає в  процесі реалізації владних відносин уповноваженими на це особами, що використовують надану їм владу для задоволення  особистих інтересів (інтересів  третіх осіб), а також для створення  умов здійснення корупційних дій, приховування цих дій та сприяння їм.

Корупція є явищем, що переслідує людство практично з  моменту виникнення найперших, організованих  за допомогою певних правил, форм його існування. Пустивши коріння в усі  сфери функціонування держави, корупція здатна поставити під загрозу  існування економічної системи  та громадянського суспільства, що перебувають  на етапі становлення. Тому подолання  корупції перетворюється у надзвичайно  складну проблему.

На міжнародному рівні  Україна має репутацією надзвичайно  корумпованої країни. Підтвердженням цьому є незмінно низький рейтинг  України за рівнем доброчесності, визначеним в результаті проведених протягом останніх років авторитетних міжнародних  досліджень. Одним із показників подібних досліджень є Індекс сприйняття корупції. Виходячи з методології цього дослідження, до країн з небезпечним рівнем поширеності корупції належать ті, де значення індексу менше, ніж 3,0.

Індекс сприйняття корупції (дослідження Transparency International) в Україні:

Населення України дуже високо оцінює масштаби поширення корупції в Україні. Згідно з результатами соціологічних опитувань Центру Разумкова, населення оцінює рівень корупції в державі як масштабне  явище.