Торгівля в системі міжнародного бізнесу

МТ: Тема 1. Торгівля в системі міжнародного бізнесу

План           

1. Сутність міжнародної торгівлі, її суб’єкти та об’єкти.
2. Етапи розвитку міжнародної торгівлі.
3. Система показників розвитку міжнародної торгівлі.

1. Сутність міжнародної торгівлі, її суб’єкти та об’єкти

Міжнародна  торгівля – історично перша форма міжнародних економічних зв’язків, якщо не брати до уваги простий, натуральний обмін. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто державами.

Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває  форми зовнішньої торгівлі. Зовнішня торгівля (ЗТ) – це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з оплачуваного вивозу (експорту) та ввозу (імпорту) товарів і послуг. У сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю.

Міжнародна торгівля – це складна соціально-економічна категорія, яку можна розглядати у двох аспектах: операційному та державно-політичному (рис. 1).

З операційного погляду міжнародна торгівля – це процес безпосереднього обміну товарами та послугами між суб’єктами господарювання різних держав, державами та міжнародними організаціями. В цьому випадку йдеться про рух товарів (у тому числі послуг, ліцензій, ноу-хау, інжинірингу тощо), інструменти та механізми розширення товарообігу, вдосконалення структури експорту та імпорту, прогнозування та оцінку світових товарних ринків, планування можливостей експорту та потреб в імпорті, організацію контрактної роботи, контроль за поставками та відвантаженням, здійснення валютно-фінансових операцій тощо. При цьому предметом міжнародної торгівлі як сфери знань є організація виконання експортно-імпортної операції, а об’єктом, відповідно, будь-яка операція з експорту чи імпорту.

З державно-політичного  погляду міжнародну торгівлю можна розглядати як особливий тип суспільних відносин, які виникають у світовій системі господарства в процесі і з приводу обміну товарами та послугами між державами, що мають власні зовнішні та зовнішньоторговельні політики. Такі відносини регулюються спеціальними міжнародними реґламентами: договорами, угодами, актами та іншими нормами міжнародного права. Та, оскільки суспільні відносини не можуть не залежати від зовнішньої та внутрішньої політики країн, то відносини обміну на світовому ринку регулюються значною мірою й актами та діями політичного характеру.

Рис. 1. Підходи до розуміння сутності міжнародної торгівлі

При державно-політичному підході  до трактування сутності міжнародної  торгівлі її предметом є організація торговельного обміну, виходячи з національних інтересів та глобальних тенденцій розвитку світового господарства в цілому, а об’єктом – торговельний обмін, як сукупність операцій з експорту та імпорту.

Якщо розглядати міжнародну торгівлю як сукупність актів купівлі-продажу товарів, то в цьому процесі можуть брати участь усі суб’єкти міжнародних економічних відносин різних країн (фізичні та юридичні особи, держави, міжнародні організації), метою обміну в будь-якому разі буде задоволення економічних інтересів (при експорті – отримання прибутку, завоювання частки ринку тощо, а при імпорті – задоволення потреб у необхідних ресурсах і товарах), а інструментами досягнення мети – положення та умови контрактів й угод.

При державно-політичному  підході держави можуть не брати безпосередньої участі в торгівлі, однак, обстоюючи інтереси національних суб’єктів зовнішньоторговельної діяльності та державні інтереси в цілому, впливати на зміст міжнародних угод та домовленостей, брати участь у розробці норм міжнародного торговельного права, формулювати власні адаптивні до ситуації зовнішньоторговельні політики. В цьому процесі активну участь беруть і міжнародні організації торговельного спрямування, метою яких є гармонізація світової торгівлі на недискримінаційній основі.

Вся історія розвитку міжнародної  торгівлі є проявом балансування держав між цими двома напрямками. У наш час ці два напрямки взаємопов’язані та тісно переплітаються, хоча чітко проявляється провідна роль принципу вільної торгівлі.

2. Етапи розвитку міжнародної торгівлі

Найбільш розповсюдженою та логічною є періодизація розвитку світових процесів, у тому числі міжнародної торгівлі за основними подіями в світі. Відповідно до цього виділяють п’ять етапів розвитку міжнародної торгівлі:

1. — початковий (з XVIII ст. до І пол. XIX ст.);
2. — друга половина XIX ст. – початок І світової війни (1914 р.);
3. — період між двома світовими війнами (1918-1939 рр.);
4. — повоєнний (50-60-ті роки);
5. — сучасний (від початку 70-х р.).

Сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі вже нині можна поділити на два періоди:

1. конкуренції двох світових систем — капіталістичної та соціалістичної систем господарства (до початку 90-х років);
2. глобалізації світової економіки (від початку 90-х років).

Кожен із зазначених вище п’яти етапів розвитку міжнародної торгівлі характеризується:

1. певними середовищними чинниками розвитку;
2. особливостями, що віддзеркалюють рівень інтернаціоналізації виробництва та роль міжнародної торгівлі в розвитку національних господарств;
3. пріоритетними методами регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу (табл. 1).

Таблиця 1

ХАРАКТЕРИСТИКА  ЕТАПІВ У РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

3. Система показників  розвитку міжнародної торгівлі

Сукупність  показників розвитку міжнародної торгівлі можна поділити на сім груп: об’ємні (абсолютні) показники, результуючі, структурні, інтенсивності, ефективності, динаміки та зіставлення (рис. 1.3). Деякі показники, наприклад, індекс «концентрації» експорту та індекс «диверсифікації» експорту використовуються тільки в міжнародних зіставленнях, інші — для оцінки розвитку як зовнішньої торгівлі, так і міжнародної торгівлі в цілому (обсяг експорту, імпорту, товарна та реґіональна структури торгівлі тощо). Велика кількість показників може бути використана для оцінювання та аналізу розвитку зовнішньої торгівлі фірми (рис. 1.2).

Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група об’ємних індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, «генеральна» торгівля, «спеціальна» торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

1. Об’ємні (абсолютні)  показники.

1.1. Експорт (від. лат. exportare — вивозити) — вивіз товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в тому числі виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов’язання їх зворотного ввозу. Факт експорту фіксується в момент перетинання товаром митного кордону, надання послуг та прав на результати інтелектуальної діяльності. Як експорт може зараховуватися продаж товарів та послуг іноземним особам, фірмам, організаціям і спільним підприємствам, без вивозу їх за кордон.

Обсяги вивозу товарів, робіт, послуг та результатів інтелектуальної  діяльності характеризує показник «експорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період часу, як правило — рік. Експорт може вимірюватися й натуральними одиницями, коли йдеться про однорідні, порівнянні товари (вугілля, нафта, газ тощо).

Згідно з визначенням статистичної комісії ООН, експорт — це вивіз  із країни товарів:

а) вироблених, вирощених або добутих у країні;

б) раніше ввезених з-за кордону та: перероблених на митній території; перероблених під митним контролем;

в) реекспорт — вивіз (експорт) товарів:

• раніше ввезених, але не перероблених у країні (з міжнародних товарних аукціонів, товарних бірж, консигнаційних складів тощо);
• з територій «вільних зон»; з «приписних складів».

Таким чином, реекспортні  операції обліковуються митною статистикою  як експортні, а обсяг реекспорту входить до складу експорту товарів.

1.2. Імпорт (від лат. importare — ввозити) — ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в тому числі виключних прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов’язання про зворотній вивіз. Цей процес характеризує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період часу, найчастіше за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівнянних товарів можуть розраховуватися в кількісних одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

Відповідно  до визначення статистичної комісії  ООН, імпорт — це ввіз у країну товарів:

а) іноземного походження з країни-виробника чи країни-посередника з метою: кінцевого споживання; переробки для вивозу або для кінцевого споживання.

б) для переробки під митним контролем;

в) з територій «вільних зон» та «приписних складів»;

г) реімпорт — ввезення товарів, раніше вивезених, але не перероблених.

Згідно з торговельною традицією, країною експорту вважається країна призначення товару, а країною  імпорту — країна походження товару.

Країною походження може бути: країна виробництва; країна відвантаження; країна продажу.

Країною призначення  експортних товарів може бути: країна споживання; країна поставки; країна купівлі.

Статистична комісія  ООН рекомендує для обліку країн-контрагентів користуватися методом «країна виробництва — країна споживання», а якщо це не можливо, то методом «відвантаження-поставка». Ця концепція ґрунтується на тому, що абсолютна більшість вантажів у міжнародній торгівлі відвантажується з тих країн, де вони виробляються, в ті, де вони споживатимуться.

Використання методу «країна виробництва—країна споживання» дозволяє виявляти та аналізувати спеціалізацію країн на виробництві та споживанні певних товарів та товарних груп. Країна-виробник — та, де товар виробляється або суттєво переробляється, але за великої кількості країн, що беруть участь у виробництві продукту, країною виробництва вважається країна кінцевої (останньої) переробки продукту; за дольової участі країн — країна, що внесла найбільшу частку у вартість продукту. А країною-споживачем є та, де продукт споживається згідно з його споживчими властивостями.

Країною поставки (відвантаження) вважають першу країну, до якої товар  було відвантажено, навіть якщо під  час транспортування мали місце  перевантаження товару, його складування, перефасування, пересортування, але без здійснення комерційних угод з цим товаром.

За прямої торгівлі країна походження може бути одночасно країною  виробництва, продажу та відвантаження, а країна призначення — країною  купівлі, поставки та споживання.

За складних посередницьких схем країною походження є країна продажу, а країною призначення — країна купівлі. При цьому товар може багаторазово перепродаватися.

Кожна країна має фізичну територію, розмір якої та кордони фіксуються у відповідних міжнародних документах, а також митну територію, на якій контроль за ввезенням товарів здійснює єдина державна митна установа. Але трапляються випадки незбігу митної території з територією власне країни:

• в разі утворення між двома або більше країнами митного союзу (зони), тобто міждержавного формування, в межах якого значно знижені тарифи на пересування товарів та встановлено спільний митний тариф, що забезпечує однакові для всіх членів утвореної зони умови прийому товарів з інших держав;
• у випадках, коли встановлення митного контролю на прикордонній території є неможливим або незручним з географічних причин;
• за існування в країні вільних зон.

Уряд кожної країни встановлює кордони  митної території, а також вирішує  питання щодо виділення з неї вільних зон, які не підлягають митному контролю.

Митний контроль — це процес здійснення митними органами необхідних дій, спрямованих на дотримання учасниками зовнішньоторговельної діяльності встановлених законів і правил, які регулюють порядок ввозу, вивозу чи транзиту вантажів, транспортних засобів, валюти та валютних цінностей.

Вільною зоною вважається будь-яка  спеціальна зона (морський порт, аеропорт, склад тощо), теоретично винесена за межі митної території держави. Вільні зони відомі ще під назвою «порто-франко», «вільні склади», «вільні порти», «зони вільної торгівлі» та «зони міжнародної торгівлі».

Узагальнено всі операції на території  вільних зон можна поділити на три групи:

• операції зі стимулювання національного виробництва, особливо експортного, що здійснюється шляхом надання пільг тим, хто здійснює імпортування (зниження сум страхування на товари, розміщені в зоні; необов’язковість оплати мита та податків одразу після прибуття товару; можливість зберігання товару в зоні певний час та вивозу партіями необхідних розмірів; можливість підготовки сировини, товарів для подальшої переробки, а іноді й зменшення ввізного мита за рахунок зміни товарної позиції тощо);
• операції зі стимулювання реекспорту, що базуються на дозволі національним фірмам імпортувати основні частини, агрегати, складові продукції, а кінцевий продукт виробляти на території вільної зони з подальшим його експортом без сплати мита та податків;
• операції з поліпшення задоволення потреб внутрішнього ринку (у вільній зоні товар може бути вироблено, зібрано, перевірено, полагоджено, відібрано, перемаркіровано, перепаковано, очищено, змішано, оброблено, відкладено тощо).

Відсутністю ввізного мита та податків, а також можливістю здійснення ряду операцій на території вільних зон  широко користуються азіатські компанії, які, експортуючи товар до певної країни, повною мірою використовують можливості вільних зон щодо дешевого ввозу комплектуючих та складання на місці готового виробу.

Здійснення зовнішньоторговельних  операцій через вільні зони дає певні  переваги у зниженні накладних витрат як експортерам, так і імпортерам. Крім використання механізму реекспорту, імпортер чи експортер може відремонтувати пошкоджений товар, перемаркувати його, а імпортер має змогу оглянути товар, провести випробування (заміри), отримати необхідні зразки, підготувати товар для продажу в роздрібній мережі.

Спільним для обліку обсягів експорту та імпорту є  те, що у вартість товарного як експорту, так і імпорту, як правило, входять: вартість поставок комплектного обладнання та матеріалів, включаючи вартість технічних послуг; вартість прокату за кордоном теле- та кінофільмів; ліцензійні відрахування та деякі інші послуги.

1.3. Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту та імпорту країни, або груп країн за певний період часу: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто як експорту, так і імпорту разом:

де ЗТО — зовнішньоторговельний  обіг;

Е — обсяг експорту (у вартісних  одиницях);

І — обсяг імпорту (у  вартісних одиницях).

Світовий товарообіг — сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3—6%) вартості імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшість країн визначає за цінами СІФ (FOF < CIF).

1.4. Генеральна (загальна) торгівля — прийняте в міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів; показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввозу, вивозу та транзиту товарів:

де ГТ — показник генеральної (загальної) торгівлі;

Е — вартість експорту;

І — вартість імпорту;

Т — вартість транзитних товарів, перевезених територією країни.

В міжнародній торгівлі транзит умовно поділяють на два  види: прямий та опосередкований. Прямий транзит — це провезення товарів  однієї країни до іншої через територію  третьої без складування. Опосередкований транзит — це провезення товарів однієї країни до іншої через територію третьої з розміщенням їх на митних складах. Він враховується як реекспорт та включається в загальний імпорт та експорт.

1.5. Спеціальна торгівля — експорт та імпорт обумовлені існуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі: спеціальної системи обліку для деяких видів товарів та загальної системи, що застосовується до всіх товарів.

Спеціальний експорт  включає: національний експорт; вивіз товарів після переробки під митним контролем; націоналізовані товари.

Загальний експорт складається  зі спеціального експорту та реекспорту.

Спеціальний імпорт включає:

• товари, ввезені для внутрішнього споживання чи переробки;
• товари, ввезені для переробки під митним контролем;
• товари, ввезені для переробки на приписних митних складах.

Загальний імпорт складається  зі спеціального імпорту та вартості товарів, що перебувають на приписних  складах.

1.6. Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту чи імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило — року) для отримання інформації щодо руху товарної маси, усунувши вплив коливання цін.

2. Результуючі показники, до яких належать сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс «концентрації» експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, в сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Міжнародні відносини (економічні, гуманітарні, політичні, культурні  тощо) знаходять своє віддзеркалення в балансах міжнародних розрахунків. Баланси міжнародних розрахунків  — це співвідношення грошових вимог  та зобов’язань, надходжень та платежів однієї країни по відношенню до інших країн. До системи балансів міжнародних розрахунків входять:

• розрахунковий баланс;
• баланс міжнародної заборгованості;
• платіжний баланс.

Розрахунковий баланс —  це співвідношення вимог та зобов’язань даної країни по відношенню до інших країн на певну дату незалежно від термінів надходження платежів. Вимоги та зобов’язання виникають внаслідок участі в міжнародній торгівлі (експорті та імпорті товарів і послуг), міжнародній міграції капіталу (наданні та отриманні позик і кредитів), міжнародній міграції робочої сили. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог та зобов’язань однієї країни по відношенню до інших, але не може використовуватися для оцінки результативності, збалансованості міжнародних економічних, у тому числі торговельних відносин. Цю функцію виконує платіжний баланс.

У системі балансів міжнародних  розрахунків основне місце належить платіжному балансу, дані якого кількісно  і якісно характеризують масштаби, структуру та характер зовнішньоекономічних зв’язків країни.

Платіжний баланс — це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною  за кордоном, та надходжень, отриманих  нею з-за кордону, за певний період часу (рік, квартал, місяць). Крім того, платіжний  баланс фіксується на певну дату (день) для відслідкування стану та співвідношення платежів та надходжень.

За методологією Міжнародного валютного фонду платіжний баланс — це систематичний перелік усіх економічних операцій, що були здійснені  за певний відрізок часу між резидентами даної країни та нерезидентами (резидентами всіх інших країн світу).

2.1. Сальдо (від італ. saldo — розрахунок, залишок) — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.

2.1.1. Сальдо торговельного балансу:

С_т = Е_т – І_т,

де С_т — сальдо торговельного балансу;

Е_т — вартість товарного експорту;

І_т — вартість товарного імпорту.

Якщо експорт (надходження) перевищує  імпорт (платежі), то сальдо додатне, а  торговельний баланс активний. Якщо ж  експорт (надходження) менший за імпорт (платежі), то сальдо від’ємне, а торговельний баланс пасивний. Рівність експорту та імпорту означає нульове сальдо балансу, а сам баланс у таких випадках називається чистим, чи нетто-балансом.

Сальдо, розраховані за даними статей балансу поточних операцій, показують результат зовнішньоторговельних операцій (перевищення експорту або імпорту) та абсолютний розмір різниці між експортом та імпортом.

2.2. Абсолютні розміри сальдо торговельного балансу, балансу послуг або балансу з поточних операцій дають можливість лише ранжувати країни за цим показником. Зіставляти ж розміри сальдо по країнах некоректно через те, що країни мають різні економічні та експортні потенціали. В цьому випадку доречно використовувати індекс стану балансу, який ще називають індексом покриття експортом імпорту (коефіцієнтом покриття імпорту експортом):

Е та І — відповідно, вартість експорту та імпорту.

Якщо індекс є меншим від 100, то торговельний баланс має від’ємне сальдо, а якщо більшим від 100, то він має позитивне сальдо.

Індекси покриття імпорту  експортом розраховуються не лише по окремих країнах, а й по їх групах, та світу в цілому. В світовій торгівлі за останні 40 років індекс покриття імпорту експортом коливався  в межах 95,0 — 97,8%, що свідчить про те, що сальдо торговельного балансу було від’ємним .

2.3. Індекс «умови торгівлі» — відношення експортних цін країни до її імпортних цін. Якщо розглядати випадок, коли країна експортує та імпортує один товар, то умови торгівлі показують, яку кількість товару А отримує країна за кожну одиницю проданого товару В.

Якщо індекс розраховується по відношенню до великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін.

«Умови торгівлі» є  одним з показників, що характеризують зміну становища країни у світовій торгівлі. Самі умови торгівлі, в свою чергу, залежать від коливань попиту на світовому та внутрішньому ринках, від змін в умовах виробництва, від ступеня монополізації окремих товарних ринків. Але розмір виграша, який отримує країна від зовнішньої торгівлі, залежить не лише від цін, а й від фізичних обсягів експорту та імпорту.

В цілому ж, індекс «умови торгівлі» дає важливу інформацію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використовувати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення чи збільшення) експортних та імпортних.

2.4. Індекс «концентрації експорту» (індекс Хіршмана) — застосовується у світових зіставленнях і показує, наскільки широкий спектр товарів експортує країна. При 238 класифікованих видах продукції (за методологією ООН) він має вигляд:

де H_j — індекс «концентрації» експорту країни j (j — індекс країни);

239 — кількість видів  продукції за класифікацією ООН;

і — індекс товару (від 1 до 239);

Х_і — вартість експорту товарів «і» країною «j».

Х — загальна вартість експорту країни «j», яка розраховується за формулою:

Значення коефіцієнта  розміщуються в межах:

Найменші (позитивні) значення цього показника мають індустріально  розвинуті країни: Італія — 0,056, Франція  — 0,057, Австрія — 0,06 тощо.

Найбільші (негативні) значення показника «концентрації експорту» мають найменш розвинуті країни (Габон — 0,82; Гвінея — 0,84; Уганда — 0,86; Нігерія — 0,95) та країни — експортери нафти (Об’єднані Арабські Емірати — 0,83; Саудівська Аравія — 0,78; Ірак — 0,78; Кувейт — 0,6).

2.5. Коефіцієнт імпортної залежності країни — відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах, внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів, або за умов  економічного та політичного характеру.

Значення коефіцієнту  розміщуються в межах: