Традиційні види круп'яних культур

Крупи

Крупи — харчовий продукт, одержаний  від переробки круп'яного зерна, в якому сконцентровані добре  засвоювані поживні речовини. Крупи  займають важливе місце в харчуванні жителів України.

Крупи виробляють із зерна багатьох культур, але до істинно круп'яних належать лише просо та гречка.

Крупи виробляють із зерна багатьох культур, але до істинно круп'яних належать лише просо та гречка.

Крупи, які виготовляють із зерна  цих культур, є цінними продуктами харчування для населення. Завдяки  хімічному складу й поживним якостям  гречана крупа й пшоно вирізняються високою перетравністю, містять  у собі значну кількість органічних (лимонна, щавлева, яблучна, фолієва) та амінокислот (аргінін, лізин, лецитин). Багаті вони також на сполуки заліза, фосфору й кальцію, вітаміни В1 і  В2, а також рутин - вітамін для  лікування серцево-судинних та нервових захворювань. Крім цього, пшоно містить  селен. Тому гречана й пшоняна  крупи вважаються дієтичними й лікувальними продуктами.

Солома, полова та відходи круп'яного  виробництва, особливо проса, є цінним кормом для тварин.

Гречку й просо як культури пізніх строків сівби використовують для  пересівання озимих і ярих культур  у разі їхньої загибелі. Крім того, їх висівають як поукісні й післяжнивні  культури, а оскільки це скоростиглі  сорти, вегетаційний період яких становить 60-65 днів, вони встигають сформувати врожай у південних і центральних  областях.

Слід також зазначити, що гречка є доброю медоносною культурою, з  кожного гектара посіву якої бджоли можуть зібрати близько 60 кг меду.

Історично в усі часи крупи мали велике значення в харчуванні населення  й посідали третє місце після  борошна та картоплі. В 70-ті роки минулого століття Україна за виробництвом круп посідала одне з перших місць серед  країн Європи, а кількість їхнього  виробництва (з усіх видів культур) сягала 767 тис. т. У 80-90-ті роки накреслилася стійка тенденція до скорочення виробництва - із 773 до 532 тис. т. Особливе зниження круповиробництва припадає на 2000-2002 роки, коли в країні виробили лише 290-300 тис. т цього продукту. В перерахунку на одного споживача  виробництво крупи за період з 1980 до 2006 року зменшилося більше ніж у 2,5 раза - із 15,3 до 6,0 кг на рік. Вагома частка серед асортименту всіх круп припадає на крупи, виготовлені із зерна проса  й гречки.

Згідно зі статистичними даними (див. табл.), через недбале ставлення  та недотримання технології вирощування  гречки й проса, що є основною причиною низької врожайності, площі під  круп'яними культурами, особливо під  просом, постійно зменшуються. Якщо у 80-ті роки просо вирощували на 340 тис. га, то в 90-ті - лише на 200 тис., а за останні 15-17 років площі скоротилися до 120-92 тис. га. Посівні площі під  гречкою скорочено менше, вони сталіші  за роками й становлять 310-370 тис. га. За нашими підрахунками, для повного  забезпечення внутрішніх потреб у крупах гречки й проса круп'яні культури слід висівати на площі 750-800 тис. га. Це забезпечить валовий збір зерна  близько 1 млн т, а виробництво  крупи - 600 тис. тонн.

Маючи низку спільних ознак (у т. ч. і призначення вирощеної продукції) за своїм походженням, біологією  та вимогами до умов вирощування, ці культури різняться між собою, що слід враховувати  у технології вирощування.

Агротехнічні заходи вирощування  проса й гречки як інтегруючі й  динамічні елементи технології мають  враховувати грунтову відмінність, погодні умови, чергування культур  у сівозміні, попередники, систему  основного й допосівного обробітку  грунту, систему застосування мінеральних  добрив та захисту (агротехнічна, хімічна, інтегрована) від шкідливих консументів  та вилягання, строки й способи сівби, норми висівання насіння тощо.

Концепція розвитку технологій вирощування  круп'яних культур обов'язково має  бути спрямована на підвищення врожайності  й поліпшення технологічних показників якості зерна та крупи: зменшення  плівчастості, збільшення маси зерна, виходу й збирання ядра та зростання  вмісту білка.

ПРОСО

Вимоги до грунтів. Просо - не дуже вибаглива культура щодо грунту. Воно добре росте й дає високі врожаї за відповідного догляду не лише на чорноземах, а й на легких суглинкових  грунтах. Просо краще за інші культури росте на засоленому грунті. Воно може розвиватися й давати врожай за концентрації солей до 0,6 відсотка.

Кращими грунтами є чорноземи, темно-сірі опідзолені та сірі лісові. Зовсім не придатними є малородючі піщані й заболочені грунти.

Попередники. Добрими попередниками  для проса є культури, під які  вносять органічні добрива і  які залишають після себе чисті  від бур'янів поля, не мають спільних хвороб та шкідників. Найвищі врожаї просо забезпечує після піднятої цілини, багаторічних трав, зернобобових культур. Непоганим попередником є  озима пшениця, вирощена за інтенсивною  технологією, цукрові буряки, картопля, овочеві й баштанні культури за широкорядного  способу сівби, а також ярі  зернові.

Просо - досить добрий попередник для  кукурудзи. Пізній строк сівби та незначна кількість посівного матеріалу  дають можливість використовувати  його як страхову культуру.

Обробіток грунту. Систему обробітку  грунту встановлюють залежно від  рівня культури землеробства, попередника, погодних умов року. Основним завданням  підготовки грунту під просо є  очищення верхнього шару від бур'янів завдяки провокації насіння до проростання  в осінній та весняний періоди. Зяблевий полицевий обробіток, проведений на глибину 23-25 см, порівняно з безполицевим на таку саму глибину, не лише в 2,7-3 рази зменшує забур'яненість посівів  проса, а й значно поліпшує фітосанітарний стан посівів.

Ефективним профілактичним заходом  у боротьбі з багатьма шкідниками проса є лущення стерні з подальшою  глибокою зяблевою оранкою. Після злакових стерньових культур обробіток грунту під просо розпочинають із лущення  стерні. В разі засміченості однорічними  бур'янами використовують дискові  гідрофіковані лущильники типу ЛДГ-10А, ЛДГ-15А, з кореневищними бур'янами - дискові борони БДВ-7, БДВ-3. На полях, де залишається велика кількість  соломи, стебел, гички, поле лущать у  два сліди.

Якщо поле засмічене коренепаростковими бур'янами, його треба обробляти  полицевими знаряддями: лемішними лущильниками ППЛ-10-25 або ППЛ-5-25. Зяблеву оранку злущеного поля в усіх випадках проводять  після проростання бур'янів плугами  з передплужниками на глибину 23-25 см. Залежно від запасів вологи в орному шарі грунту, оранку потрібно поєднувати з боронуванням або прикотковуванням.

Добрі результати забезпечує система  обробітку грунту, що передбачає лущення  стерні, а також (у міру потреби) після  появи сходів бур'янів - культивацію, яку здійснюють культиваторами зі стрільчастими  робочими органами в агрегаті з боронами. За таких умов глибоку зяблеву  оранку в зоні Лісостепу проводять  у середині жовтня.

Після просапних культур, урожай яких збирають пізно, залишається велика кількість насіння проса курячого, мишію сизого, редьки білої, лободи білої. Щоб частково зменшити негативну  дію цих бур'янів, оранку слід проводити  з передплужниками.

Весняний обробіток під просо  розпочинають із розпушування грунту боронами БЗВС-1 або культиваторами УСМК-5,4 по діагоналі чи впоперек поля, а по безполицевому зяблевому  обробітку - БИГ-3А, БМШ-3А. Для активної провокації проростання насіння  бур'янів і збереження вологи в посівному  шарі грунту слідом за першим і дальшим  весняним розпушуванням треба прикочувати  грунт кільчасто-шпоровими котками. Приріст урожаю від цього заходу становить 0,32 т/га. Водночас поліпшуються агрофізичні властивості та водний і повітряний режими грунту.

Слід зазначити: у весняний період, разом із передпосівною, має бути не більше трьох культивацій.

 Передпосівний обробіток грунту  під просо здійснюють комбінованими  агрегатами типу РВК-3,6, РВК-5,4, "Європак", які створюють дрібногрудкувату  структуру, ущільнюють посівне  ложе.

Удобрення. За врожайності 4 т/га зерна  і відповідної кількості соломи просо виносить із грунту близько 130-140 кг азоту, 60-70 - фосфору, 85-120 - калію 40-55 - кальцію та 30-35 кг магнію.

Велике значення для формування продуктивності проса має азот. Найбільш економічно вигідною дозою азоту  на сірих лісових грунтах є 60-90, а на чорноземах опідзолених - 45-60 кг/га. Ефективність азотних добрив за рахунок  приросту врожаю зерна проса закономірно  знижується від провінції Західного  Лісостепу до Східного, з півночі  до півдня з 0,5-0,8 до 0,2-0,3 т зерна на центнер діючої речовини азоту.

 Найраціональніше просо використовує  азот із грунту та добрив  за співвідношення вмісту N:Р,  яке становить 1:2. Для одержання  на сірих лісових грунтах 4-4,5 т/га зерна проса в 100 г грунту  має бути 10-15 мг Р2О5 і 12-17 мг  К2О і приблизно стільки ж  на опідзолених чорноземах і  некарбонатних грунтах. За вмісту  в грунті менше 3-4 мг рухомих  форм фосфору і 5-6 мг калію  висівати просо не рекомендується. Середні дози фосфору й калію  на сірих лісових грунтах становлять: 40-50 кг/га Р2О5 і 50-70 кг/га К2О,  на опідзолених і чорноземних  суглинкових грунтах - 90-100 і 70-80 кг/га, відповідно.

Враховуючи високі потреби проса  в кальції й магнії, важливе  значення має внесення доломітового борошна, особливо на кислих і слабокислих  грунтах.

На сірих лісових грунтах  ефективне позакореневе підживлення  рослин у фазі повного кущіння  та викидання волоті. Дози внесення азоту встановлюють, за результатами рослинної діагностики, залежно  від рівня забезпечення ним рослин.

Для оптимального розвитку рослини  проса потребують відповідних кількостей мікроелементів, зокрема бору, цинку  й марганцю, які вносять разом  із добривами або обробляють ними насіння перед сівбою.

Вибір сортів. За результатами досліджень науково-дослідних установ, правильний вибір сорту гарантує підвищення врожайності проса на 0,2-0,4 т/га. Кращими  вважаються ті сорти, які найбільше  пристосовані до грунтово-кліматичних  умов, стійкі до вилягання, хвороб та осипання зерна, високопродуктивні, з хорошими технологічними показниками якості.

У "Каталог сортів рослин, придатних  для поширення в Україні" записано 19 сортів проса, зокрема: Веселоподолянське 76, Веселоподільське 16, Київське 87, Київське 96, Сяйво, Миронівське 51, Харківське 31, Слобожанське, а також нові сорти: Омріяне, Константинівське й Золушка.

Підготовка насіння до сівби. Проти  сажки та інших збудників хвороб необхідним є завчасне протруювання з інкрустацією насіння (за два-три  тижні до висівання). Як плівкоутворювач  використовують водні розчини клеїв: NaKMЦ (2,5%) та полівінілового спирту - ПВС (5,0%), у розчини яких додають один із протруйників: Фундазол, Вітавакс - із розрахунку 1,5-2 кг/т насіння. На тонну  насіння витрачається 10 л робочого розчину.

Строки сівби. Просо потрібно сіяти  тоді, коли температура грунту на глибині  загортання насіння сягає 13...15°С, що в південній і східній частині  Лісостепу буває в третю декаду квітня - першу декаду травня, в північній - у середині травня. Рання сівба  затримує появу сходів, може призвести  до пошкодження їх заморозками й  надмірного забур'янення площ. Не можна  й запізнюватися з висівом, особливо у східних і південних областях, бо верхній шар грунту швидко пересихає.

Норми висіву. Оптимальна норма висіву проса за рядкового способу сівби  для Північного Лісостепу - 4,0-4,2 млн/га, для Центрального - 3,5-3,7 і для Пвденного - 3,5 млн/га схожого насіння. За широкорядного  способу висівання норму зменшують  на 25, а за стрічкового - на 10-15%. За дефіциту вологи в грунті, а також у разі проведення післясходового боронування  норму висіву рекомендується збільшувати  на 7-10 відсотків.

Способи сівби. Якщо застосовують грунтові та страхові гербіциди, тоді просо висівають  звичайним рядковим або вузькорядним способами з міжряддям, відповідно, 15 і 7,5 сантиметра.

Якщо гербіциди не застосовують, просо слід висівати широкорядним або  стрічковим способом. Для цього використовують зернотукову сівалку СЗА-3,6 або  бурякову ССТ-12А, обладнану спеціальним  пристосуванням СТЯ-23000.

Глибина загортання насіння. За наявності  вологи у верхньому шарі грунту на важких грунтах насіння проса  загортають на глибину 2-3 см. На легких за гранулометричним складом грунтах, або якщо верхній його шар пересушений, глибину загортання насіння збільшують до 5-6 сантиметрів.

Догляд за посівами. Боротьбу з  бур'янами на посівах проса треба  проводити інтегрованим способом, поєднуючи  агротехнічні та хімічні методи.

У період вегетації культури проти  однорічних дводольних бур'янів потрібно застосовувати Агрітокс (0,7-1,7 кг/га) до виходу в трубку, Базагран (2,0-4,0 кг/га) - у фазі трьох листочків, 2М-4Х (0,5-1,1 кг/га) - від фази кущіння до виходу культури в трубку. Крім наведених  вище гербіцидів, ефективними на просі  є також Примекстра (3,0-3,5 кг/га), Лонтрел 300 (0,16-0,60 кг/га), ПІК 75 WG (15-20 г/га) та Пріма (0,4-0,6 л/га), які треба вносити не пізніше фази кущіння.

Догляд за посівами розпочинають із досходового (на третій-четвертий день після сівби) боронування середніми  зубовими боронами впоперек або по діагоналі до напрямку сівби за швидкості  руху агрегату 5-6 км/год. У разі появи  значної кількості сходів бур'янів після укорінення рослин на суцільних  посівах боронування повторюють. На широкорядних та стрічкових посівах  здійснюють розпушення міжрядь. Перший раз міжряддя розпушують після появи  трьох справжніх листочків проса  культиваторами УСМК-5,4 із лапами-лезами на глибину 4-5 см. Удруге міжряддя розпушують і легко підгортають стрілчастими лапами на глибину 6-8 см на початку фази стеблування.

У фазі викидання волоті посіви проса  обстежують, щоб виявити інтенсивність  льоту просяного комарика. Якщо є  загроза, крайові смуги, 50-100 м (а за потреби й усе поле), слід обприскати Бі-58 новим, 40% к.е. (0,7-1,0 л/га).

Підживлення посівів поліпшує умови  живлення рослин і, як наслідок, забезпечує підвищення врожайності проса. Перше  підживлення азотом (N15-20) треба здійснити  на III-IV етапах органогенезу, друге й  третє (за умови, що азот не вносили  в основне удобрення) в тій  самій кількості - на VII і ІХ етапах органогенезу.

Збирання врожаю. Доцільно здійснювати  роздільним способом, коли в більшості  волотей достигне 80-85% зерен. Скошують просо жатками різних модифікацій  на висоті 15-20 см упоперек або по діагоналі  до напрямку рядків. Підбирають і обмолочують  валки через три-п'ять днів за вологості зерна не більше 16%. Тривалий період зберігати просо у валках не слід, бо зерно пошкоджується  меланозом. На чистих від бур'янів посівах  можливе збирання проса прямим комбайнуванням, яке слід розпочинати тоді, коли у волоті достигне понад 90% зерна, а  його вологість не перевищуватиме 18 відсотків.

Зібране зерно потрібно своєчасно  очистити на зерноочисних машинах від  домішок та підсушити до кондиційної  вологості.

Споживні властивості крупів

Споживні властивості крупів залежать від їх хімічного складу, засвоюваності  окремих речовин (вуглеводів, білків, жирів), енергетичної цінності, органолептичних  показників, використання.

Споживні властивості крупів у  цілому та їхній хімічний склад зокрема  визначаються, насамперед круп'яною культурою, з якої вони виготовлені. Хімічний склад  крупів залежить також від технології їх виготовлення. Вона полягає у  тому, що зерно повністю вивільняють  від неїстівних квіткових плівок і частково або повністю від плодових і насіннєвих, до складу яких входить  переважно клітковина. Білки крупів, особливо, гречаних, вівсяних і рисових, здебільшого повноцінні, однак вони не збалансовані за вмістом лімітованих  амінокислот (триптофану, лізину, метіоніну). У зазначених крупів співвідношення цих кислот становить відповідно 1 : 2,6 : 1,1; 1 : 2,8 : 0,8; 1 : 2,5 : 1,3 при оптимальному співвідношенні у продуктах 1:3:3. Білки  пшона і кукурудзяних крупів за амінокислотним складом поступаються білкам крупів інших культур. У пшоні є дуже мало лізину, у кукурудзяних, крім того, метіоніну і триптофану.

У більшості крупів міститься від 1 до 1,5% жирів, у гречаних і пшоні  —до 3%, у вівсяних — понад 6%. При  зберіганні жири крупів швидко окислюються.

Крупи багаті на вуглеводи, особливо на крохмаль. Вміст цієї речовини складає 75—80% загальної кількості сухих  речовин і 95—96% кількості вуглеводів.

Вуглеводи і жири крупів засвоюються  на 90—92%, білки — дещо гірше. Енергетична  цінність крупів коливається від 314 ккал/100 г (горох лущений) до 348 ккал/100 г (пшоно).

Біологічна цінність крупів визначається залежно від вмісту повноцінних  білків, поліненасичених жирних кислот, мінеральних речовин і вітамінів.

Крупи використовують у кулінарії  для виготовлення перших і других страв, у харчоконцентратній промисловості—для  виробництва овочевих, м'ясних та рибних консервів. З усіх крупів найкращими органолептичними властивостями (смаком і зовнішнім виглядом) характеризуються манні, рисові та гречані крупи. Ці крупи  використовують для дієтичного і  дитячого харчування.

На формування споживних властивостей крупів впливають такі фактори:

вид круп'яної культури, якість зерна (плоду гречки, насіння бобових), технологія виготовлення. Крупи різних круп'яних культур відрізняються  за формою, розміром, кольором, структурою, смаковими властивостями, хімічним складом. Крупи з високими поживними  властивостями одержують із свіжого  і добре виповненого великого зерна.

Технологія виготовлення впливає  на вміст у крупах квіткової плівки і плодової оболонки, зародка, алейронового шару, їх розмір, форму і колір.

3. Класифікація та асортимент  крупів

Формування асортименту крупів залежить від виду круп'яної культури і технології виготовлення.

Залежно від виду круп'яної культури, крупи поділяють на види (пшеничні, ячмінні, вівсяні, кукурудзяні, рисові, гречані та ін.), а від технології виготовлення — на різновиди, номери, сорти. Технологічні операції, які впливають  на формування асортименту крупів, це: термічна обробка (звичайні, із скороченим часом варіння, швидкорозварювані  і такі, що не потребують варіння), цілісність ядра (неподрібнені, подрібнені, плющені), спосіб обробки поверхні (нешліфовані, шліфовані), крупності (номери), вміст  доброякісного ядра і домішок (сорти).

Крупи із скороченим часом варіння  одержують з пропареного круп'яного  зерна. Для виготовлення швидкорозварюваних крупів проводять зволоження, пропарювання, іноді розплющування і висушування  круп деяких культур. Крупи, що не потребують варіння, одержують доведенням круп деяких культур до повної кулінарної готовності, здійснивши їх попереднє  очищення, миття, сушіння, плющення, а  потім висушивши їх до встановленої вологості.

Пшеничні крупи. Із зерна пшениці  виробляють пшеничні шліфовані і  манні крупи. Крупи пшеничні шліфовані  поділяють на п'ять номерів —  від 1 до 5. Крупи № 1—4 називають Полтавськими. П'ятий номер круп має назву Артек. Крупи № 1 мають розміри, які не набагато менші від розмірів цілого зерна (3—3,5 мм) і видовжену форму. Крупи від № 2 до № 5 являють собою  подрібнене зерно. Форма крупів № 2 овальна, № 3, 4 і 5 — округла. Тривалість варіння крупів — від 15 (Артек) до 60 хв (№ 1). Після варіння їхній  об'єм збільшується у 4—5 разів. Крупи  Полтавські і Артек на товарні  сорти не поділяють. Випускають також  пшеничні крупи швидкорозварювані  і такі, що не потребують варіння. Манні  крупи виготовляють не на крупозаводах, а дістають при сортових помелах  зерна пшениці в борошно. Рідше  ці крупи виготовляють спеціальним  розмелюванням твердої пшениці. Манна крупа має дрібні частинки (1,0—1,5 мм) майже чистого ендосперму. Залежно від виду зерна пшениці  розрізняють три марки манних крупів: "М", "Т" і "МТ". Крупи  марки "М" виготовляють із м'якої пшениці, "Т" — з твердої  і "МТ" — із м'якої з домішкою твердої пшениці (дурум).

Тривалість варіння манних круп невелика: марки "М" — від 5 до 8 хв, "Т" —10—15 хв. У першому випадку  крупи мають більший об'єм, у  другому— кращі смак і консистенцію. Крупи марки "МТ" за всіма показниками  займають проміжне місце між крупами  марок "М" і "Т". Хімічні речовини манних крупів легко засвоюються. Тому вони дуже високо ціняться, особливо у  дитячому і дієтичному харчуванні. Манні крупи на товарні сорти  не поділяють.

Ячмінні крупи. Залежно від технології виготовлення крупи з ячменю поділяють  на перлові і ячні.

Перлові крупи — це ядро зерна  ячменю, вивільнене від квіткових  плівок і відшліфоване. Виготовляють перлові крупи п'яти номерів  — від 1 до 5. Крупи № 1 мають найбільші  розміри (3—3,5 мм), а № 5 — найменші (менші від 1,5 мм). Крупи № 1 і № 2 — це відшліфовані цілі зерна ячменю, а № 3, 4 і 5 — подрібнені, відшліфовані його частинки. Форма перлових крупів № 1 і № 2 видовжена, колір білий  або жовтуватий. Крупи № 3, 4 і 5 мають  округлу форму і білий колір  з темними смужками на місці борозенки. Випускають також перлові крупи  із скороченим часом варіння, швидкорозварювані  і такі, що не потребують варіння.

Ячні крупи — це частинки подрібненого ядра різного розміру і форми. Для їх виготовлення крупів використовують склоподібний ячмінь. Залежно від  розміру крупинок ячні крупи поділяють  на три номери: 1, 2 і 3. Крупинки мають  неправильну форму, гострі грані  і жовтувато-сірий колір. Найбільші  розміри крупинок у крупах № 1.

Ячні крупи варять 40—50 хв, перлові  — значно довше — 60—90 хв. Тривалість варіння залежить від розміру  крупинок. Крупи № 1 варять довше, ніж  крупи № 2, а крупи № 2 —довше, ніж крупи № 3. Ячні і перлові  крупи збільшуються в об'ємі у 5—6 разів. У кулінарії їх використовують для приготування каш і супів. Каші з ячних крупів мають в'язку консистенцію, а з перлових— розсипчасту, недоліком перших є те, що вони твердіють  після охолодження.

Вівсяні крупи. Залежно від технології виробництва розрізняють вівсяні  крупи неподрібнені і плющені. Неподрібнені пропарені крупи мають вигляд шеретованих зерен вівса і  гладеньку поверхню. При пропарюванні утворюються меланоїдіни, які надають  їм світло-кремового кольору. Плющену  крупу виготовляють із неподрібнених  заново пропарених крупів пропусканням через рифлені вальці. Такі крупи  мають вигляд пластівців 1—1,2 мм завтовшки. На поверхні крупинок помітно рисунок  від вальців. Вівсяні крупи характеризуються високими споживними властивостями, добре  засвоюються і використовуються для дієтичного харчування. Смакові  якості вівсяних каш не високі. Плющені  крупи порівняно з неподрібненими швидше варяться. Крупи пропарені  неподрібнені шліфовані і плющені  залежно від якості поділяють  на три сорти — вищий, перший і  другий.

Існують також вівсяні крупи  для дитячого харчування. Це неподрібнені крупи, одержані із зерна, вирощеного на полях без використання пестицидів.

Кукурудзяні крупи. Виготовляють два  види кукурудзяних крупів: шліфовані  і подрібнені. Шліфовані крупи  являють собою частинки ядра кукурудзи  різної форми, добуті відокремленням плодових оболонок і зародка, зашліфовані, з  заокругленими гранями. Залежно  від розміру крупинок кукурудзяні  крупи поділяють на п'ять номерів. Найбільші за розміром крупи № 1, найменші — № 5. Крупи подрібнені поділяються на три різновиди: великі, середні і дрібні.

Кукурудзяні крупи варять довго  — близько 1 год. При варінні вони збільшуються в об'ємі в 3—4 рази. Каші мають тверду консистенцію і  специфічний присмак, що є їхнім  недоліком. Кукурудзяні крупи на товарні сорти не поділяються.

Рисові крупи. Залежно від технології виготовлення розрізняють шліфовані  неподрібнені і подрібнені рисові крупи. Рис шліфований — це оброблені  на шліфувальних машинах зерна шеретованого рису. Він має дещо шорстку поверхню, інколи із слідами насіннєвих оболонок. Рис подрібнений шліфований

— це побічний продукт при виробництві  шліфованого рису, додатково оброблений на шліфувальних машинах. Крупа має  биті ядра рису розміром менше 2/3 цілого ядра. Тривалість варіння рисових  круп 30—40 хв. Крупи характеризуються добрим смаком, приємним зовнішнім  виглядом, високою засвоюваністю, вони широко використовуються для дитячого і дієтичного харчування. Шліфовані  неподрібнені рисові крупи поділяють  на три сорти: екстра, вищий, 1-й, 2-й, 3-й. Подрібнений рис на товарні сорти  не поділяють. Крупи рисові екстра мають  білий колір, крупи вищого, 1-го, 2-го, 3-го сортів та дроблені — білий з  різними відтінками.

Крупи з проса. Із зерна проса  виготовляють пшоно. Ця крупа буває  тільки одного різновиду — пшоно  шліфоване, яке має колір від  білого до жовтого. Кращими споживними властивостями характеризуються крупи  жовтого кольору. Вони мають склоподібне  ядро і високі смакові якості. Каша з таких крупів розсипчаста. Крупи  білого кольору мають борошнисте ядро. Тривалість варіння пшона — 40—50 хв. Крупи при варінні збільшуються в об'ємі в 6—7 разів. Шліфоване  пшоно поділяють на три сорти: вищий, 1-й та 2-й. Випускають також  пшоно шліфоване швидкорозварюване.

Гречані крупи. Залежно від технології виготовлення гречані крупи поділяють  на ядрицю (звичайну і швидкорозварювану) та проділ (звичайний і швидкорозварюваний). Крупа ядриця — це цілі ядра гречки, вивільнені від плодових оболонок. Колір крупи зеленкуватий або  кремовий. Проділ — це подрібнені крупи, які утворюються при виготовленні ядриці. Швидкорозварювані гречані  крупи виготовляють термічною обробкою звичайних гречаних крупів. Тривалість варіння крупи ядриці звичайної  від ЗО до 40 хв, швидкорозварюваної — 15—20 хв. Крупа ядриця при варінні  значно збільшується в об'ємі —  у 5—6 разів. Це підвищує споживні властивості  цих крупів. Проділ вариться швидше ядриці (близько 20 хв), однак він характеризується гіршими споживними властивостями. Каша, виготовлена з проділу, має  в'язку консистенцію. Ядрицю звичайну і швидкорозварювану поділяють  на три товарні сорти: 1-й, 2-й, 3-й. Проділ на сорти не поділяють. Випускають також  гречані крупи, що не потребують варіння. Із зерна, вирощеного на полях без  використання пестицидів, виготовляють гречану ядрицю для дитячого харчування.

Крупи з гороху. Існують такі різновиди  крупів гороху — горох лущений  цілий полірований; горох лущений  колотий полірований.

Крупи з квасолі. Насіння квасолі  використовують для харчових цілей  без попередньої машинної обробки, крім видалення сторонніх домішок. Колір насіння квасолі визначає її використання в кулінарії: як правило, з білонасінної квасолі готують  перші страви, з кольорової—другі.