Трастові компанії в США

«Особливості функціонування трастових компаній в США»

Вступ

Актуальність теми дослідження. Відхід від принципів жорсткого планування розвитку народного господарства і переведення його на ринкові механізми регулювання економічних процесів, заохочення приватного підприємництва ставлять перед державою, законодавчими органами і всіма юристами серйозні завдання щодо детального правового регулювання майнових відносин у цілому і відносин власності зокрема. Як ніколи стає актуальним питання пошуку нових, більш ефективних форм управління. Внаслідок чого в законодавстві та теорії права з'являються нові властиві ринковому господарству правові категорії й інститути. Серед них особливе місце займають інститути довірчої власності та управління майном, сфера застосування яких в усьому світі має пряме відношення до діяльності трастових компаній та довірчих товариств на ринку довірчих послуг.

Трастові компанії відіграють надзвичайно важливу роль в кредитній системі США. Вони здійснюють довірчі операції (управління за дорученням майном приватних осіб та виконання довірчих функцій для корпорацій). Крім того, ці установи виконують роль агента з трансферу цінних паперів (передача права власності за акціями); реєстратора акцій; агента за облігаційними позиками тощо. Саме тому проблема вдосконалення правового регулювання діяльності трастових в США стає все більш актуальним в контексті глобалізаційних процесів.

На сьогодні трастова компанія є одним з найбільш своєрідних і разом з тим надзвичайно поширених у практиці інститутів довірчої власності. Вдосконалення механізму функціонування трастів в США дасть змогу покращити стан економіки в цілому та стане запорукою збільшення довіри з боку фізичних та юридичних осіб.

Дослідженням функціонування трастів в США займалось чимало видатних іноземних та вітчизняних вчених, зокрема: О.В. Дзера, Д.М. Генкін, О.Д. Голубович, М.І. Кулагін, І.М. Кучеренко, В.Г. Марчинський, Р.Л. Наришкіна, М.В. Венецька, М.М. Слюсаревський, Дж. Чарльзворт, Р. Давид, В. Перло, Р. Клотферд, Дж. Чарльзворт, Е. Дженкс, Г. Монті, Р. Гойзер та ін. В їхніх працях відбито сутність трастових компаній та особливості їхнього функціонування та розвитку.

Метою даного дослідження є охарактеризувати особливості функціонування трастових компаній, їх правового регулювання, визначити головні проблеми діяльності трастів в США та розробити рекомендації щодо вдосконалення їх діяльності.

Поставлена мета вимагає вирішення наступних завдань:

• дослідити сутність і правову природу трасту та його особливостей;
• визначити основні принципи на яких базується діяльність трастів та виникають взаємини між трастовими компаніями та їх клієнтами;
• провести аналіз діяльності трастів в умовах глобалізації та визначити особливості їх діяльності.

Об'єктом дослідження є діяльність трастових компаній на ринку довірчих послуг.

Предметом дослідження  є трастові операції, які здійснюються трастовими компаніями в США.

1. Суть трастової компанії, види трастів та трастових операцій

Трастова компанія -  компанія, що здійснює управління майном, грошима, або цінними паперами чи правами за дорученням власника[1, с.308].

На трасті засновані  деякі важливі інструменти корпоративного планування і багато видів фінансових послуг. Трастова компанія може виступати  акціонером в холдингових структурах[2].

Функціонування трастової компанії передбачає досить складну сукупність відносин, що складаються між головними діючими особами, які укладають трастову угоду. До них належать:

- довіритель (принципал) - фізична, або юридична особа, яка є власником капіталу і передає його в управління довіреній особі (управляючому, або менеджеру) для його використання на певних умовах;

- довірена особа - фізична або юридична особа, яка на певних, зазначених в угоді, умовах бере в управління майно довірителя;

- бенефіціар - третя особа, на користь якої здійснюється управління майном, якщо довіритель приймає таке рішення;

Формою організації  відносин між довірителем і довіреною  особою є трастова угода, основний зміст  якої стосується як обов’язків і відповідальності довіреної особи, так і прав та привілеїв довірителя[1, с. 309].

Згідно з угодою про  створення траста, одна особа - або  засновник траста (settlor) - передає іншій – довіреній особі -керівнику (trustee) – будь-яке майно або право, і покладає на нього обов'язки по управлінню даною власністю від свого імені, як незалежного власника, для отримання вигоди на користь третіх осіб - або бенефіціарів (beneficiaries). Трастовим керівником (trustee) виступає приватна трастова компанія, спеціально створена для управління цим трастом в країні створення траста, або професійна трастова компанія, якій довіряє клієнт. При цьому можуть бути поставлені додаткові умови по формах і методах контролю над діяльністю довірчого керівника, формах отримуваної винагороди, термінам існування траста і так далі[2].

До істотних умов трастового договору відносяться:

• вказівка ​​про керуючого майном;
• вказівка ​​про засновника управління;
• предмет договору;
• зазначення майна, переданого в управління;
• порядок здійснення управління;
• вказівка ​​про вигодонабувач;
• порядок отримання відомостей про плодах і доходи від установи управління;
• термін управління;
• порядок повернення майна з управління по закінченні терміну управління;
• розмір, порядок і форма винагороди керуючому майном за здійснювані трастові операції;
• інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

    До договору повинні  додаватися документи, які свідчать про перебування майна управління у власності або повному господарському віданні засновника управління[3, с. 406].

Загальна спрямованість  діяльності трастів дає можливість класифікувати трасти залежно від ступеня свободи довіреної особи відносно об’єкта, який передано в управління на активні та пасивні.

Активний траст - це довірче товариство, котре може змінювати форму майна, переданого йому в управління без додаткової (попередньої) згоди довірителя.

Пасивний траст або  виключає таку можливість узагалі, або  передбачає отримання відповідної  згоди довірителя.

Трастові операції досить різноманітні, але в цілому їх можна  об’єднати в такі групи:

• персональні трастові послуги, що надаються окремим громадянам;
• трастові послуги, що надаються у сфері безпосередньої підприємницької діяльності;
• послуги, що надаються пенсійним та іншим фондам для максимізації їх доходів.

Залежно від загального спрямування управління, яке здійснює трастова компанія, у світовій практиці виділяють два типи трастів - загальні і підприємницькі.

Загальні трастові компанії спеціалізуються на об’єднанні коштів дрібних власників. Ці операції досить складні щодо організації і значні за витратами, оскільки управління невеликими капіталами вимагає додаткових витрат. Через це трастові послуги інколи можуть бути й збитковими для довірчого товариства (наприклад, для банку), якщо останній надав трастові послуги, дбаючи про найбільш широкий спектр своїх послуг для клієнтів. Підприємницькі трасти відрізняються від загальних тим, що в управління передається виробничий комплекс. Мета такого трасту - управління підприємством для його збереження та підвищення рівня ефективності його функціонування. Він викликаний до життя потребою збереження бізнесу в умовах, що тимчасово не дозволяють власнику організувати таке управління самостійно (наприклад, внаслідок неповноліття спадкоємця). Важливою причиною появу й дії таких трастів є бажання пасивних власників забезпечити ефективне управління своїм капіталом[1, с. 308-310].

Основні переваги траста:

• при коректному плануванні траст здатний захистити передане в нього майно від звернення цивільно-правового або кримінально-старанного стягнення;
• траст дозволяє вирішити задачу створення легальної схеми контролю над активами при збереженні конфіденційності;
• активи траста в багатьох юрисдикціях звільнені від сплати місцевих податків;
• активи передаються під професійне управління, що може підвищити ефективність їх використання;
• траст є більш гнучким і конфіденційним, аніж заповіт; дозволяє зберегти контроль над активами, а також упевненість в спадкоємстві їх вказаними особами у разі смерті або недієздатності.

Структура трасту припускає, що ні засновник, ні бенефіціарний власник юридично не можуть розпоряджатися майном, що перебуває у трасті, що, відповідно, захищає це майно від будь-яких виникаючих у тієї або іншої сторони проблем.

Основні чинники вибору юрисдикції для створення траста:

• наявність розробленої правової бази для функціонування траста;
• вимоги до реєстрації траста;
• вартість реєстрації і підтримки траста;
• наявність надійного і кваліфікованого керівника;
• географічна/транспортна/візова доступність;
• ризик визнання іноземних судових рішень і ступінь співпраці з регулюючими органами іноземних держав;
• податкові переваги.

Вартість реєстрації складається з двох складових: фіксована  частина, що включає винагороду за реєстрацію траста і винагороду керівникові, плюс вартість розробки трастової декларації (погодинна оплата)[2].

Під трастовими розуміють послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа - засновник, передає своє майно у розпорядження іншій особі - довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи - бенефіціара.

Виникнення та розвиток трастових послуг пов’язані з цілою низкою факторів, зокрема:

• відсутністю або недостатнім рівнем знань та вміння у власників майна, щоб розпоряджатися ним, особливо великим та різних видів;
• вірогідністю втрати власником свого майна у разі самостійного здійснення ним операцій, які потребують відповідних професійних знань;
• зростаючою заінтересованістю клієнтів в одержанні все більшого набору банківських послуг;
• зростаючою конкуренцією між банківськими та небанківськими фінансово-кредитними установами, між самими комерційними банками на ринку грошей і ринку капіталів та щодо залучення нових клієнтів;
• проблемами ліквідності банків та зниженням рівня прибутковості традиційних банківських операцій і послуг;
• порівняно невеликими витратами на здійснення зазначених послуг.

Залежно від категорії  довірителя майна розрізняють трастові послуги:

• для фізичних осіб;
• для юридичних осіб.

 Інколи в  окремий вид виділяють трастові  послуги, що надаються, наприклад,  пенсійним, благодійним, інвестиційним  фондам. Останні здійснюють нагромадження коштів своїх акціонерів чи засновників, які бажають отримати високі доходи по них за рахунок вкладення об’єднаних грошових коштів у надійні та високоприбуткові активи.

Довірча власність  може виникнути у трьох випадках:

- у результаті  волевиявлення довірителя майна;

- у результаті  укладення угоди;

- згідно з  законом або рішенням суду[4, с.327-329].

 Трастові  послуги на користь фізичних  осіб, як правило, включають такі  послуги:

1. Розпорядження  спадщиною, або заповідальний  траст, тобто розпорядження майном клієнта після його смерті, може здійснюватися відповідно до письмового заповіту, залишеного померлим і в якому зазначений виконавець заповіту, або за рішенням суду, коли заповіт не був складений. Розпорядження майном включає: одержання рішення суду; збір та інвентаризація майна; забезпечення схоронності спадщини; сплату адміністративних витрат та податків; здійснення розрахунків з кредиторами; реалізацію майна, яке не підлягає тривалому зберіганню; контроль за здійсненням комерційних операцій; розподіл майна між спадкоємцями тощо.

2. Управління  майном згідно з договором  або прижиттєвий траст. Сутність  полягає в тому, що довіритель  передає банку в управління  майно, який зберігає його, інвестує, розпоряджається доходом, одержаним  від майна, у визначеному договором порядку. У визначених договором випадках довіритель зберігає право втручатися в процес управління майном. Право управління майном може переходити до банку не лише за заповітом, а й шляхом укладення прижиттєвих угод. Управління майном передбачає прийняття рішень щодо його розміщення, оформлення страхування і внесення страхових платежів, депозитні операції з готівкою, облікові операції, виплату доходів бенефіціару, аналіз ефективності використання майна тощо.

3. Опікунство  та забезпечення зберігання майна передбачає набір операцій, аналогічний управлінню майном. Зазначений вид трастових послуг поширюється переважно на неповнолітніх, які вважаються недієздатними для управління та володіння майном. Якщо неповнолітній дістав у спадщину майно, то в цьому разі призначається опікун, який розпоряджається ним в інтересах спадкоємця. Опікунство та забезпечення зберігання майна існує в двох формах: опікунства індивіда (неповнолітнього, недієздатного) та опікунства майна - у випадку, якщо власник майна фізично неспроможний самостійно здійснювати управління ним.

4. Агентські  послуги характеризуються тим,  що одна особа (агент) учиняє  як юридичні, так і фактичні  дії за дорученням і за рахунок  іншої особи (принципала). Кінцевою  метою агентських послуг є  встановлення договірних зобов’язань між принципалом і третьою особою. Агент, а ним може бути траст-відділ банку, діє, як правило, від імені принципала і відповідно укладені ним або за його сприяння договори створюють права та обов’язки безпосередньо для принципала. У деяких випадках, вступаючи у відносини з третіми особами за дорученням принципала, агент має право діяти від свого імені, не розкриваючи перед третьою особою існування принципала, або може вказати на те, що він виступає за дорученням і за рахунок принципала, не розкриваючи його імені. Незалежно від того, як виступає агент у відносинах з третіми особами, результат укладених ним угод лягає на принципала.

 Агентські  послуги включають, зокрема: збереження  активів, наприклад цінних паперів;  одержання доходів за ними та повідомлення клієнта; купівлю-продаж цінних паперів та доставку їх до клієнта; обмін цінних паперів; погашення облігацій; сплату податків; оформлення страхових полісів; оплату рахунків; укладання від імені клієнта договорів; отримування кредитів; купівлю-продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів[5, с. 212-216].

 Трастові  послуги, що надаються юридичним  особам, як правило, включають:

- обслуговування  облігаційної позики, що супроводжується  передачею довіреній особі права  розпорядження майном, яке слугує забезпеченням позики;

- агентські  послуги;

- створення  фондів погашення заборгованості, з яких, відповідно до умов  договору, може здійснюватись погашення  боргів, сплата відсотків, викуп  облігацій; виплата дивідендів  акціонерам тощо;

- тимчасове управління справами компанії у випадку її реорганізації чи ліквідації;

- послуги депозитарію  (зберігання акцій, за якими  акціонери передали право голосу  уповноваженим представникам);

- розпорядження  активами, включаючи управління  нерухомістю як всередині країни, так і за кордоном;

- обслуговування  працівників компанії. У цьому  разі траст-відділи надають послуги  в інтересах працівників, здійснюючи  управління фондами компаній, призначеними  для виплати пенсій, різних винагород  та допомог;

- інвестування коштів клієнта у визначені ним види активів;

- управління  коштами благодійних фондів[6, с. 546].

 Однією з  довірчих послуг, яку надають  комерційні банки фізичним і  юридичним особам, є послуги щодо  зберігання цінностей. Основною  рисою надання таких послуг є те, що комерційні банки мають відповідні спеціальні приміщення чи спеціальне обладнання, які виключають випадкову втрату або пошкодження цінностей, прийнятих на зберігання. Після закінчення строку зберігання, передбаченого договором, та невитребуванням клієнтом цінностей комерційний банк продовжує їх зберігати до того моменту, поки вони не будуть взяті іншою стороною. В такому разі банк має право вимагати відшкодування йому додаткових витрат зі зберігання цінностей[7, с. 136].

 Послуги  щодо зберігання цінностей надаються комерційними банками у трьох формах: зберігання цінностей клієнтів у сховищі; надання клієнтам сейфів у приміщенні банку; надання нічних сейфів клієнтам.

 При першій  формі послуг банк приймає  цінності згідно з умовами  укладеного між банком і клієнтом договору, причому складаються описи, в яких указуються найменування цінностей і сума оцінки кожного виду цінностей. Цінності мають бути вкладені у пакети або іншу упаковку і відповідно опечатані. Прийняті банком від клієнтів цінності поміщають до сховища, усередині якого вони зберігаються на металевих стелажах (полицях) тощо за умови, що вони мають ґрати і замикаються на замок. За схоронність цінностей, прийнятих на зберігання, установи банків несуть перед їхніми власниками відповідальність у сумі реальної шкоди, але не вище суми оцінки.

 Надання  клієнту сейфа у приміщенні  банку здійснюється шляхом здавання  йому в оренду сейфа для  самостійного використання. Клієнт  не сповіщає банк про вміст  сейфа, отримує ключ від сейфа  і самостійно вміщує або вилучає з нього цінності протягом робочого дня банку. Комерційний банк зобов’язується забезпечити зберігання сейфа та доступ до нього виключно клієнта або уповноважених ним осіб.

 Надання  нічних сейфів клієнтам відбувається  тоді, коли у них виникає потреба здійснювати регулярні внески грошових коштів до банку, після закінчення робочого дня в останнього. Цією послугою користуються клієнти, які мають бізнес, пов’язаний з одержанням готівки, наприклад власники магазинів, кафе, ресторанів тощо. Між банком і клієнтом укладається відповідна угода. Клієнт вкладає готівку у спеціальну сумку, одержану в банку, та опускає її у спеціальний отвір, розміщений на зовнішньому боці будівлі банку. Договором може бути передбачена умова, згідно з якою банк здійснює розкриття сумок, перерахування вкладеної готівки та зарахування її на відповідний рахунок клієнта[8, с. 167].

 За надання  довірчих послуг банк стягує  плату, розмір якої встановлюється  в договорі між банком та  клієнтом[4, с. 329-334].

Цілі засновників  трастів можна звести до наступних основних груп:

- отримання  додаткових можливостей по передачі  спадкового майна;

- захист майна;

- зменшення  оподаткування при спадкоємстві;

- мінімізація  поточних податкових зобов’язань;

- розширення  можливостей ділової активності;

- благодійні  цілі.

Зазвичай засновники переслідують одночасно декілька цілей. Типовою комбінацією можна вважати  захист інтересів окремих категорій  спадкоємців, уникнення примусового  спадкоємства і мінімізацію податкових зобов’язань, що виникають в результаті переходу права власності до одержувача спадку. Часто поєднуються мінімізація поточних податкових зобов’язань по податках на доходи і власність із захистом активів від звернення стягнення по зобов’язаннях засновника. Можливості траста по захисту активів використовуються як для захисту від конфіскаційних заходів держави (націоналізація), так і для побудови шахрайських схем.

Слід зазначити, що різні цілі трастів можуть вступати в протиріччя між собою. Особливості  конкретного трастового механізму, який використовується для досягнення однієї мети, можуть бути пов’язані для засновника або бенефіціарів з істотними обмеженнями і заборонами в реалізації інший[9].

Таким чином, траст - це один з найбільш тонких та універсальних організаційно-юридичних інструментів управління. Функціонування трастової компанії передбачає досить складну сукупність відносин, що складаються між довірителем, довіреною особою та бенефіціаром. У сучасних ринкових умовах трасти за своїм загальним функціональним призначенням націлені на ефективне використання майна, його фінансових форм, зменшення ризиків підприємницької діяльності та вдосконалення інвестиційного процесу.

2. Еволюція розвитку трастових компаній в США

Трастові операції з'явилися  ще в 19 столітті і використовувалися  банками найбільш розвинених країн, передусім США, Великобританії та Німеччини. Найбільшого розвитку трастові операції досягли після Другої світової війни. До цього періоду банки спеціалізувались на управлінні майном фізичних осіб, які передавали це майно банкам для збереження його цілісності. Умовами виникнення і розвитку трастів в США були перенесені в колонії принципи англійського права, які найбільшою мірою захищали інтереси будь-якого власника, швидке зростання економічних зв'язків, фінансових і торгівельних відносин. Сильний вплив на розвиток трастів мали накопичення боргів, потреби в трансформації матеріального майна в фінансові активи, наявність різних валют, неоднакові економічні умови відтворення регіонів, тісно пов'язаних єдиним господарським простором[10, с.352-353].

У ці роки комерційні банки  здійснювали операції по управлінню коштами, переданими їм у довірче  управління приватними пенсійними фондами, і засобами корпорацій, що створюють  спеціальні фонди для виплат службовцям чи персоналу (фонди участі в прибутках, фонди винагород, у тому числі виплачуваних у вигляді видачі акцій ). 

На самому початку 19 століття США з аграрного суспільства  перетворилося на індустріальне. Економічне процвітання прийшло з сільських  поселень до міст. Хоча тоді основне  багатство вимірювалося в основному земельними володіннями, великим будинком і кількістю золота, сьогодні володіння власністю розширилося, включаючи в себе рухому і нерухому власність. Управління такою власністю розвинулося в формальний бізнес, і тепер вже різні організації здійснюють управління майном. Розпорядження майном стало більшим, ніж проста передача ферми спадкоємцям, зараз майно включає в себе також бізнес - інтереси, акції та облігації. Чим більше власність, тим складніше нею керувати, і тим більше виникла необхідність у трастовому управлінні.

Отже, перший етап розвитку трастів в США охоплює період з моменту виникнення перших колоній  поселенців на Американському континенті до початку XIX ст., і характеризувався тим, що управління капіталами вели головним чином окремі юристи. Регулярні операції з управління індивідуальними пакетами акцій, а також власністю корпорацій розпочались в США в XIX ст. З середини XIX в. почався і розвиток спеціалізованих трастових компаній, які займались управлінням власністю за дорученням як основним видом діяльності[11, с.142-143].

Специфіка розвитку американської банківської системи  полягає в тому, що практично на всьому протязі банківської історії  США, починаючи з кінця XIX ст. і  по наші дні, комерційні банки мали обмеження на операції з цінними  паперами корпорацій. Найбільшою свободою в операціях з цінними паперами перших американських корпорацій комерційні банки користувались в 1830-1840 рр. Нова хвиля акціонування і економічний підйом в кінці XIX - початку XX ст. сприяли практичного скасування таких обмежень. Однак в 1902 р. був виданий новий варіант закону про банки в якому операції банків організованих рішенням Федерального правління національних банків були обмежені знову. Банки намагалися обійти діючі рестрикції, використовуючи можливість організовувати спільні компанії по операціях з цінними паперами за законами штатів. Розширення трастової діяльності також було засобом обійти заборону. У 1913 р. банки отримали дозвіл на управління капіталами за довіренністю. Нове обмеження на операції з цінними паперами - історичний закон Гласса-Стігалла сприяло подальшому зростанню трастових операцій комерційних банків.

Наступний етап розвитку трастових операцій в США  починається з 1800р. і продовжується  до цього дня. Корпоративний шлях розвитку трастів - специфічна риса еволюції управління капіталами в США. На цьому етапі управління трастами проводилося інститутами, організованими у формі корпорацій. У 1822 році дві організації - Страхування Ферм від пожежі і Нью-Йоркська Кредитна Компанія стали першими інститутами в Сполучених Штатах, які мали привілей займатися трастовим бізнесом. У цей період індустрія трасту була представлена ​​в основному страховими компаніями, але вже в 1853 році кілька провідних політиків і фінансистів відкрили в Нью-Йорку інститут, присвячений виключно трастовим операціях - Нью-Йоркська Трастову Компанію Сполучених Штатів (United States Trust Company of NewYork).

У 1931р. з'являється  перший трастовий рахунок, на якому  акумулювалися особисті кошти громадян, що передавалися в управління професійним  менеджерам.

Трастові послуги доповнили послуги по страхуванні майна, видачі кредитів, ведення рахунків. Перша спеціалізована трастова компанія була створена в 1853 р. Перші закони, що вимагають особливого нагляду за діяльністю трастів і трастових компаній в з'явилися в 70-х рр. XIX ст. в штаті Коннектикут. Великі акціонерні товариства з'являються до середини XIX ст. і трастові компанії починають активно використовувати акумульовані капітали для біржової гри. Впровадження регулювання трастової діяльності привело до появи перших статистичних даних про діяльність трастових фондів. До середини ХХ в. число трастових компаній становило приблизно 1500[12, с.278].

Специфічні особливості розвитку трастів США виявилися в тісному зв'язку трастів з банківською сферою - найбільші банки США спочатку організовувалися як трастові компанії і лише потім отримували статус комерційного банку. Комерційні банки прагнули розширити свої операції з довгостроковими капіталами і використовувати такі капітали в біржовій торгівлі. Банки створювали трастові відділи і спільні трастові компанії.

У 1913 р. після проведення великомасштабної банківської реформи, в ході якої був організований Центральний Банк США, починається сучасний період розвитку трастових операцій.

Виникли спеціалізовані видів трастів, які відображають специфічні потреби власників капіталу в його управлінні на основі довіреності, з'являються загальні трастові фонди, підприємницькі трасти, універсальні трасти, керовані трастовими відділами комерційних банків.

До основних законодавчих актів, що регламентують управління трастами в США відносяться: Закон про довірчі особи 1925 року; Закон про закріплення землі 1925 року; Закон про управління майном 1925 року; Закон про право власності 1925 року; Закон про зміни в трасті 1958 року; Закон про благодійність 1960 року; Закон про інвестиції довірених осіб 1961р.; Закон про безстрокове володіння та накопичення 1964; Закон про реформу сімейного права 1969 року[11, с.144].

У практику було введено  так зване правило розумності (rule of reason). Загальноприйняте визначення даного правила було сформульовано у відомому судовому рішенні 1830г. Верховного суду штату Массачусетс за позовом Гарврадського коледжу до Френсіс Енорі. Воно говорить: "... все, чого можна вимагати від довіреної особи при інвестуванні, це те, що вона має бути лояльною та розсудливою. Вона повинна спостерігати, як завбачливі, розсудливі і обережні люди залагоджують свої справи не з метою спекуляції, а при постійному вкладі засобів з метою отримання ймовірного доходу, так само як і ймовірної надійності інвестованого капіталу".

Багато штатів згодом прийняли закони про трасти, засновані на даному визначенні. Крім того, федеральні законодавчі влади  заклали ті ж принципи в деякі  державні акти.

При прийнятті  конкретних інвестиційних рішень траст-відділи повинні слідувати загальним банківським принципам розміщення активів. Так, вони не повинні віддавати перевагу виключно надійності, купуючи цінні папери уряду США (казначейські векселі та облігації). В той же час в основі їхніх дій не повинно бути бажання лише отримати максимальну вигоду і дохід, розміщуючи кошти довірителя в цінні папери з великим кредитним ризиком (наприклад, в акції маловідомих венчурних компаній, які не пройшли контроль на фондовій біржі). Таким чином, обов’язком траст-відділів є дотримання політики розумного балансування: вони повинні вдаватися до диверсифікації активів, уникати погоні за прибутком і суворо дотримуватись умов договорів.