Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Туристичний гід по Іспанії

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Факультет соціології та права

ТУРИСТИЧНИЙ ГІД

З курсу етнології

На тему:

ІСПАНІЯ

Виконала :

Студентка ІV курсу

Група СР -72

Каленська Ольга

Перевірила:

Київ 2011

План

Загальні відомості про Іспанію
Етногенез Іспанії
Особливості національного характеру іспанців
Сімейні традиції Іспанії
Повсякденне життя іспанців
Національний одяг Іспанії
Національна кухня
Національні свята, фієсти та фестивалі іспанців
Архітектура
Легенди Іспанії

Список літератури

Декілька століть тому назад можна було почути прислів’я «Європа закінчується за Піренеями». Країна за Піренеями і по цей час відрізняється від всього іншого континенту. Іспанія це безкінечні пляжі і довге літо, дика природа, поетичне натхнення, мусульманські традиції, творіння великих архітекторів, дивовижна кухня, особливе розуміння мужності, коні, корида і фієста.

Загальні відомості про Іспанію

Офіційна назва Іспанії - Королівство Іспанія.

Кількість населення Іспанії - проживає близько 40 млн осіб (приблизно 10 млн у містах), середня густота населення - близько 80 осіб на 1 кв. км.

Географічне розташування Іспанії. Іспанія – південно - європейська країна. Вона займає п’ять шостих Піренейського півострова, Балеарські та Пітіузькі острови у Середземному морі та Канарські острови в Атлантичному океані.

Піренейські гори майже «ізолюють» Іспанію від інших європейських країн, крім Португалії, що займає західну частину півострова. Іспанію омиває Середземне море і Атлантичний океан. На суходолі Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон - 1214 км), з Францією - з’єднують гребені Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром (1,2 км), з Марокко (м. Сеута - 6,3 км, м. Ме лілья - 9,6 км). Площа території - 504 782 кв. км, (50 місце у світі).

Столиця Іспанії - Мадрид (2,905 млн жителів). Інші великі міста: Барселона (1,497 млн жителів), Валенсія (741,9 тис.), Севілья (704,5 тис.), Сарагоса (607 тис.), Малага (539,3 тис.).

Релігія Іспанії - римо-католицька.

Близько 95% іспанців - католики. В середині 1990-х років у країні було 11 архиєпископств і 52 єпископства. Є невелика кількість протестантів, 450 тис. мусульман і приблизно 15 тис. юдаїстів.

Державна мова Іспанії - іспанська.

В основі цієї романської мови лежить народна латинь зі значною домішкою лексики, запозиченої від маврів. Іспанську мову вивчають у школах і використовують як розмовну мешканці на всій території країни. Однак у деяких областей поширені місцеві мови: баскська - у Країні Басків і Наваррі, галісійська - у Галісії, каталонська - у Каталонії, валенсійська - у Валенсії (останню іноді вважають діалектом кастильської мови). В цілому 35% населення країни використовує місцеві мови і діалекти, у тому числі більш як 5 млн каталонців, приблизно 3 млн галісійців, понад 2 млн басків.

Іспанська література багата на твори написані місцевими мовами. Після встановлення тоталітарного режиму 1939 р. усі регіональні мови були заборонені, а в 1975 р. знову легалізовані.

Державний устрій Іспанії. Іспанія - конституційна монархія. Глава держави - король, однак реально виконавча влада належить прем’єр-міністру, який очолює уряд. Законодавчу владу здійснюють Генеральні кортеси - парламент, який складається із Сенату і Конгресу депутатів.

Іспанія - парламентська монархія. Головний закон країни - Іспанська Конституція, яка схвалена національним референдумом 6 грудня 1978 р.
і набрала чинності 29 грудня 1978 р., зі змінами, внесеними у 1992 р.
З 19З9 р. у країні існувала диктатура фашистського типу - довічним главою держави був Франсіско Франко Баамонде. У 1969 р. за пропозицією Франко його наступником на посту глави держави і майбутнім королем Іспанії був затверджений принц Хуан Карлос Бурбон, який вступив на королівський престол 22 листопада 1975 р., після смерті Франко.
Відповідно до Конституції 1978 р., главою держави є король, який має лише символічну владу.
Глава держави - Король Іспанії - Хуан Карлос I (Juan Carlos I). Склав присягу 22 листопада 1975 р.

Законодавчу владу Іспанії здійснюють Генеральні кортеси (парламент), які контролюють діяльність уряд у, розробляють і приймають закони, а вже тоді їх затверджує король. Кортеси поділяють на дві палати: конгресу депутатів і сенату. Конгрес депутатів складається не менше як із З00, але не більш як із 400 депутатів. Їх обирає населення Іспанії загальним прямим і таємним голосуванням за системою пропорційного представництва терміном на 4 роки. Сенат теж обирають загальним прямим і таємним голосуванням терміном на 4 роки, але за мажоритарною системою.

Виконавчу владу Іспанії здійснює уряд на чолі з головою уряду, якого, після консультацій з політичними партіями і головами обох палат парламенту, призначає король. А п отім кандидатуру голови має схвалити абсолютна більшість голосів конгресу депутатів. Голова уряду має практично президентські повноваження. Члени уряду, які є одночасно і депутатами, можуть працювати за сумісництвом на обох посадах.

Адміністративний поділ Іспанії - поділяється на 17 автономних областей: Андалузія, Арагон, Астурія, Балеарські острови, Країна Басків, Канарські острови, Кантабрія, Кастилья і Леон, Кастилья-Ла-Манча, Каталонія, Естремадура, Галісія, Мадрид, Мурсія, Наварра, Ріоха, Валенсія, що поєднують 50 провінцій, Мелілья та Сеута - міста на території Марроко, які належать Іспанії.

Грошова одиниця: 1 євро = 100 євроцентів. Грошова одиниця Іспанії Іспанською національною грошовою одиницею до 1 липня 2002 року була песета (ESP). Песетою називалася іспанська монета, яку чеканили ще від початку XVIII століття (5,1 грама срібла), і дорівнювала 1/4 песо. З 1868 року, після приєднання Іспанії до Латинського монетного союзу, песета стала грошовою одиницею Іспанії, замінивши ескудо.
З 2 липня в грошовий обіг ввели євро - єдину грошову одиницю для країн Європейського Союзу.

Всі 11 країн «європростору» передали управління своєю внутрішньою грошовою політикою Європейському центральному банку (ЄЦБ), який визначатиме цю політику для кожної країни, з огляду на інтереси інших партнерів, як Федеральна резервна система США робить це для всіх 50 штатів. Нові євробанкноти увійшли в обіг 2002 року у сімох номіналах, а саме: 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 євро.
Зовнішній вигляд цих купюр розробив графік австрійського національного банку Роберт Калина.

На їхньому лицьовому боці схематично зображені архітектурні стилі семи епох з історії європейської культури. Особливу увагу творець приділив вікнам, воротам і мостам, що уособлює «чільний дух відкритості і взаємного співробітництва». А от на зворотному боці зображені тільки мости - як символ зв’язків, що зміцнюються, між народами об’єднаної Європи.

Розмінні ж монети представлені вісьмома номіналами: 1, 2, 5, 10, 20, 50 центів і 1 і 2 євро. Ескіз цих монет розробив фахівець з інформатики бельгійського Королівського монетного двору Лука Луїкс. На їхньому лицьовому боці зображено Європу, а зворотний бік кожна з 11 країн-учасниць Західної Європи оформила на власний розсуд.

Державний прапор Іспанії - складається з червоної, жовтої і червоної горизонтальних смуг із гербом посередині. Символічне значення кольорів цього прапора легенда пов’язує з його походженням. Відповідно до переказу один із королів Арагону побажав мати свій прапор. Оглядаючи різні проекти прапорів, він зупинився на одному з гладким золотим полем. Потім монарх велів подати келих свіжої крові тварин і, зануривши у нього два пальці, провів ними по жовтому полотнищу, так з’явилися дві червоні смуги. Після встановлення 1938 року режиму Франко прапор Арагону став прапором усієї Іспанії.

Державний герб Іспанії - включає герби земель, що належали Короні. У центрі овального щита розміщений древній герб Королівства Кастилії і Леона: у першій та четвертій чвертях - золотий трибаштовий замок із блакитними вікнами та воротами на червоному тлі, в другій і третій - пурпуровий (червоний) лев на срібному полі, коронований золотою короною. Знизу між третьою і четвертою чвертями розташований герб Гранадської провінції: золотий гранат із червоною серцевиною і зеленими стеблом та листям на срібному тлі.

Державний гімн Іспанії - «Марш гренадерів», або «Королівський марш». Уперше він прозвучав 1910 року. Відтоді його постійно виконували до квітня 1931 року, коли в Іспанії скинули монархію. Короля Альфонса ХIII вигнали, а партитуру «Королівського маршу» відправили до архіву. Але 17 липня 1942 року Франко підписав декрет, відповідно до якого «Королівський марш» знову став національним гімном країни.

Членство Іспанії у міжнародних організаціях - СОТ, МБРР, ОБСЄ, МВФ, НАТО, ООН, МФЧХ, ОЕСР, РЄ, ЄКА, ЄМС, ЄС.

Демографія Іспанії Іспанія визнана єдиною нацією, сформованою на основі різних етнічних груп, основними з яких є каталонці (15,6%), андалузійці (15,6%), кастильці (11,1%), валенсійці (9,7%), галісійці (7,4%) і баски (5,6%).
За переписом 1991 р. в Іспанії проживало 38,9 млн осіб, а 1996 - 39,6 млн. За межами країни проживає більш як 2,7 мільйонів іспанців, в основному в країнах Південної і Північної Америки. Протягом 1970-х років середньорічний приріст населення становив приблизно 1%, однак згодом він знизився, бо зменшилась народжуваність. 1990 р. народжуваність була приблизно 10 у розрахунку на 1000 осіб, а смертність - 9, природний приріст населення становив 0,7%.

2. Етногенез Іспанії

Походження населення Іспанії пов’язане з неодноразовими навалами різних народів. Споконвіків там, ймовірно, жили ібери. У VІІ ст. до н.е. на південно-східному і південному узбережжі Піренейського півострова були засновані грецькі колонії. У середині VІ ст. греків витіснили карфагеняни. У VІ-V ст.ст. до н.е. північні і центральні райони півострова були завойовані кельтами.

Після перемоги в другій Пунічній війні (218-201 до н.е.) здебільшого територіями нинішньої Іспанії заволоділи римляни. Римське панування тривало приблизно 600 років. Потім запанували вестготи. Їх держава зі столицею в Толедо проіснувала з початку V ст. н.е. до вторгнення маврів з Північної Африки 711 року. Араби утримували владу протягом майже 800 років. Євреї, чисельність яких становила 300-500 тис. чоловік, жили в Іспанії протягом 1500 років.

Етнічні та расові протиріччя в Іспанії не перешкоджали численним змішаним шлюбам. У результаті багато представників другого покоління мусульман стали людьми зі змішаною кров’ю.
Після відновлення християнства в Іспанії прийняли укази проти іудеїв (1492) і проти мусульман (1502). Цим групам населення доводилося вибирати між прийняттям християнства і вигнанням.
Тисячі людей віддали перевагу водохрещенню і асимілювалися в іспанському етносі.

У зовнішньому вигляді іспанців і їхній культурі сильно виражені афро-семітські й арабські риси, що стало приводом для крилатої фрази «Африка починається на Піренеях». Однак багато жителів півночі країни успадкували кельтські та вестготські особливості - світлу шкіру, русяве волосся і блакитні очі. У південних районах переважають смугляві та темноокі брюнети.

3. Особливості національного характеру іспанців

Іспанія - країна колоритна. Тут проживають представники різних національностей, а мешканці різних провінцій не схожі один на одного, говорять на різних діалектах, з-за цих відмінностей Ваше спілкування на території Іспанії може бути ускладнене. Ще одна особливість спілкування - швидкий темп мови, жестикуляція і підвищена, емоційна гучність, аж ніяк не пов'язана з виявом якоїсь агресії.

Іспанці - народ галасливий, але відкритий і доброзичливий. Для когось темперамент іспанців стане незвичним. Приїжджого може шокувати особливість іспанців починати розмову з незнайомою людиною на вулиці, "тикати" навіть тому, хто вище за статусом і старше за віком (така особливість мови - поняття "ви" тут не існує), довго і шумно вітати знайомого. У іспанців не прийнято демонструвати образу і розлад. Вони серйозні, галантні, людяні, люблять і цінують гумор, але схильні спізнюватися і ненавмисно затягувати ділові переговори, тому що люблять багато говорити.

Особливості національного характеру знаходять відображення в культурі і звичках. Музикою, загадково-експресивними танцями Іспанія підкорила серця багатьох людей, які проживають далеко за межами країни. Севільяна, фламенко - ці іспанські танці стали яскравою ілюстрацією культури країни, і кохані вони не тільки в Іспанії. Дуже популярно в іспанців канте хондо - монотонне спів, сардана - каталонський хоровод, фанданго - андалузький танець, що виконується з нескінченним притоптуванням і перестукуванням кастаньєт.

Деякі звички іспанців йдуть рука об руку з їх національної любов'ю до задоволень і перетинаються з іспанським темпераментом ... Одне з улюблених занять іспанців - це сієста, двогодинний сон після обіду. У ці години в країні завмирає життя. Інша старовинна традиція Іспанії - це пасео - вечірня прогулянка по місту з метою побачити друзів, а також - як наслідок - Осіо - дозвільна розмова після прогулянки, незмінно на вулиці.

Мабуть, коротко особливості цієї країни, характер і звички її жителів можна охарактеризувати як «поєднання не поєднуваного». Іскрометна пристрасність танців, емоційність спілкування - і при цьому розмірений, неквапливий устрій життя. Любов до задоволень - і тяга до знань, неприховане повагу до інтелектуальних здібностей ... Щира ввічливість - і так прийняте у росіян (і так нас подразнюючу) прагнення всюди пройти без черги. Причому пройти без черги у іспанців не вважається непристойним. А ще в Іспанії неможливо в громадському транспорті побачити стоїть літньої людини - поступитися місцем у транспорті тут високо цінується. Характерною рисою іспанців є і прагнення притримати двері перед що йде слідом людиною, а також пропустити жінку вперед - це само собою зрозуміле.

Іспанці дуже люблять свята і вміють їх проводити. Свята бувають загальноіспанський (день Конституції, в грудні, Різдво і Великдень, дитяче свято Трьох Королів в січні), провінційні (свято вогню у Валенсії, фестиваль "римляни і карфагеняни"в провінції Мурсія, "маври і християни " в провінції Аліканте, севільяна в Севільї і т.д.) і місцеві - міські й навіть сільські. Часто свята оголошуються неробочими днями. Свята, карнавали і фестивалі проходять в Іспанії барвисто й весело. Вам дуже пощастить, якщо Ви потрапите на який-небудь з них.

Невід'ємна частина життя і культури Іспанії, її "душа", її "візитна картка", яскравий, гарячий, пристрасний символ країни - це, звичайно, корида. Коріння цього видовища йдуть у глиб століть. Ритуальні ігри з биками проходили ще в Стародавній Індії і на острові Крит. Бичачі ритуали були поширені у стародавніх євреїв, кельтів і фінікійців, які одними з перших колонізували Піренейський півострів. Сучасна корида вперше була проведена в 1775 році в містечку Ронда, недалеко від Малаги, де "Кінним дворянським суспільством" була побудована арена. З тих пір Ронда стала "Академією кориди", а згодом арени з'явилися в Мадриді, Севільї, Малазі, Кордові.

Треба відзначити, що різні регіони і населені пункти Іспанії мають часто не тільки діалектичні особливості, але власну символіку та геральдику. До конкретного місця буває прив'язана та чи інша фольклорна традиція. Для всієї нації єдині такі символи, як іспанська монархія і король.

Повага до королівського дому тут велике, і Боже упаси Вас у розмові почати критикувати правлячу королівську династію. До слова сказати, "забороненими" темами в розмові є теми смерті (в силу релігійності іспанців), кориди (Ваше дилетантство може зіграти з Вами злий жарт), релігії, футболу (у місцевих жителів вибудувана ціла система симпатій / антипатій, в чому розібратися приїжджому вкрай складно), грошей, достатку, багатства / бідності (не прийнято говорити про рівень доходів, скаржитися на бідність), віку (не варто обговорювати вік не тільки дам, але і чоловіків), політики.

Що стосується традицій і звичаїв, пов'язаних з сім'єю, можна відзначити, що іспанці люблять дітей - діти в Іспанії буквально центр сім'ї. Прийнято відзначати день народження і день іменин - причому другий найчастіше відзначається більш барвисто, бурхливо. Цікаво, що жінка в шлюбі не змінює прізвище. Діти отримують, таким чином, подвійне прізвище - батька і матері. Існує традиція називати першого сина іменем батька, а дочка - ім'ям матері. Використовуються і всілякі прізвиська. Весілля в Іспанії влаштовується за тими ж принципами, що і в будь-якій іншій європейській країні, а ось розлучення тут юридично процедура складна. Оформити офіційно розірвання шлюбу можливе лише після п'яти років.

Традиції присутні, природно, і в кулінарії. Різноманітні овочі та фрукти, ковбасні вироби, в'ялений свинячий окіст, м'ясо, риба, морепродукти, часник, оливкова олія, вино, ароматичні трави і прянощі: шафран, петрушка, розмарин, майоран, мускатний горіх - все це іспанська кухня. Іспанські кулінари - майстри по частині різноманітних соусів.

4. Сімейні традиції Іспанії
Специфіка життя іспанця випливає з характеру його сімейного укладу та соціального стану. В іспанських сім'ях, особливо селянських, традиційний патріархальний уклад, де велика роль батька - глави сімейства. Діти завжди шанобливо ставилися до старших, хоча останнім часом це виражено не так сильно. Для сільської або селянської сім'ї характерно «самозабезпечення»господарство. Такий сім'ї властива обмеженість потреб і велика роль сусідських, сімейних і дружніх зв'язків. Честь сім'ї підтримується і охороняється всіма родичами (особливо честь жінки). У більшості випадків іспанські жінки вступають у шлюб у віці від 20 до 25 років, а чоловіки - від 25 до 30 років.

Шлюб реєструє, як правило, церква, тому розлучення в країні дуже рідкісні. Після реєстрації шлюбу в церкві прийнято здійснювати традиційні весільні обряди. Якщо весілля відбувається в селі, запрошуються всі жителі села. Організовується величезний банкет. Усі запрошені приносять подарунки або підносять молодим грошові суми: перше називають «збирати колоски для нареченої », інше - «перетанцювати наречену ».

Нова сім'я, поки не обзаведеться власним господарством, як правило, живе кілька років у будинку батьків молодого чоловіка або дружини. Зазвичай селянські сім'ї багатодітних, в той час як міські-малодітними. Першу дитину жінка народжує найчастіше у віці 25-30 років, тому вважають, що іспанки відрізняються від інших жінок Європи більш пізнім дозріванням. 13 містах, як правило, сім'я складається з батька, матері і одного-двох дітей. Батько працює на виробництві, а на матері лежать всі турботи по будинку і вихованню дітей. Батько вважається главою сім'ї, господарем і годувальником, а мати розпоряджається в будинку. В останні десятиліття багатовікова ізольованість села і сім'ї від зовнішнього світу зменшилася внаслідок розвитку транспорту, комунікацій, засобів інформації, мобільності людей та ін Поступово міська культура стихійно, безладно проникає в село, порушуються звичні традиції сільських жителів.

5. Повсякденне життя іспанців

Розпорядок життя в Іспанії дещо відмінний від інших країн Європи. Обід в більшості районів у два або три години після полудня, а вечерю о дев'ятій годині вечора. Магазини зачиняються на перерву в дві години, а відкриваються знову в чотири.

В іспанців дуже живучий звичай недільних і вечірніх прогулянок (пасео) по головній вулиці. Часто після цих прогулянок група товаришів чи знайомих збирається в облюбованому ними барі, кафе або таверні (довге, вузьке приміщення, зайняте головним чином стійкою, з дуже невеликою кількістю столів та стільців). У цих барах і тавернах за склянкою легкого вина або чашкою кави іспанці сперечаються, співають, говорять про футбол, політику, то тут же дивляться телевізор, грають у доміно, шахи, карти, а в останні роки - в сучасні ігри-автомати. Ці заклади мають певний вплив на соціальний або професійний уклад іспанців. Бари і таверни зазвичай відвідує простий народ - робочі, шахтарі і т. д. Багато бари і таверни служать центрами місцевих вуличних або мікрорайонних спортивних команд чи товариств (футбольних, рибальських, мисливських та ін.) Часто на стінах цих барів висять розкладу спортивних зустрічей, дати турнірів і зборів тощо Господар бару дуже зацікавлений в такій організаційній роботі, так як це забезпечує йому постійну клієнтуру і, отже, прибуток.

У цих барах чи тавернах іспанці дуже часто відзначають сімейні та інші свята.

6. Національний одяг Іспанії
В даний час всюди в Іспанії носять одяг загальноєвропейського покрою. Народні ж костюми, такі різноманітні і дуже поширені в минулому, нині, у повсякденному житті, надягають лише в окремих ізольованих областях Іспанії. Тепер їх можна побачити в основному на святах, фольклорних уявленнях, національних фестивалях і т. д. Майже у всіх історичних областях країни і в більшості провінцій є свої народні костюми.

В Іспанії, незважаючи на величезні районні відмінності в національному складі і матеріальну культуру населення, можна чітко виділити основні два типи народного костюма: північно-центральний і південний, або андалузький.
Перший тип поширений майже у всіх районах країни, крім Андалузії. Загальне в комплекті жіночого народного костюма північно-центрального типу - це широкі спідниці у вигляді дзвону, кофта з рукавами, фартух, шаль або хустка, зав'язана на грудях, а в якості головного убору - косинка.

Народна жіноче взуття - альпаргатас (парусинові тапочки на підошві з переплетених конопляних мотузок, а іноді зі шкіри) або шкіряні туфлі, а в непогожі дні в багатьох районах, особливо півночі, надягають дерев'яні мадреньяс (типу «сабо»на трьох підборах). Для чоловічого народного костюма характерні укорочені, до колін, облягаючі штани, гетри, сорочка і короткі курточки (іноді жилети). На голову надягають капелюх або хустку, а в північних районах - бере, який носять більшість чоловіків і понині. Основні кольори одягу як у чоловіків, так і у жінок чорні, червоні і білі.

Однак, незважаючи на відносну стереотипність народного костюма північних і центральних районів Іспанії, в кожній провінції тут він відрізняється барвистою вишивкою, кольором і фактурою тканини. Майже скрізь у цих районах (наприклад, у Валенсії, Мурсії) жінки люблять носити прикраси, іноді вигадливі, зроблені з великою майстерністю.
Південний, чи андалузький тип костюма, який носять в жарких районах, характерний своєю простотою і легкістю. У жінок це довгі сукні з воланами, іноді з довгим шлейфом і легкої косинкою або мантильї. Найбільш поширені прикраси-великі, круглі сережки і червона троянда у волоссі.
На ноги надягають легкі шкіряні туфлі, звичайно чорні або червоні.

Чоловіки, як правило, носять довгі чорні штани, що облягають стегна, білу сорочку, іноді фігаро і замість пояса яскравий, звичайно червоний пояс. Головний убір андалузців - чорне крислатому сомбреро.
Баски, каталонці і галісійці також мають свою народний одяг, проте основні їх елементи - це все ті ж варіації північно-центрального іспанського костюма. Національний одяг каталонців відрізняється легкістю, що пов'язано з м'якістю клімату цій галузі. Найбільш типова одяг у чоловіків - чорні короткі (до колін) штани, яскравий пояс і барретіна (каталонська шапочка з пензликом); у жінок - коротка кольорова спідниця, чорний маленький фартух, темна блузка та Мантілья або капюшон, що покриває голову і плечі. І чоловіки, і жінки носять найчастіше чорні чи білі туфлі й білі панчохи, переплетені тасьмою.

7. Національна кухня

Важливим елементом матеріальної культури Іспанії є її національна кухня. Здавна, з тих пір, як фінікійці інтродуковані на Піренейському півострові культури винограду і маслини, основою іспанської кухні стали вино і оливкове масло. Пізніше величезний внесок у формування іспанської кухні (особливо в Андалузії і Мурсії) зробили араби. Вони ввели в неї такі елементи приправи, як лимон, апельсин, багато видів спецій і трав, а з вин - сидр.

Велика кількість визрівають в умовах Іспанії видів фруктів і ягід дозволило створити в країні багатий букет іспанських вин.
Багато хто з них - малага, херес, мансанілья, Амантільядо, пріорату, кларет, Ріоха і ін - стали всесвітньо відомими.
Іспанська кухня дуже багата і різноманітна і сильно розрізняється по районах. Кухня північних районів - Галісії, Астурії, Сантандера, Країни Басків включає кельтські та кастильські елементи. Для неї характерні головним чином молоко, сир, фрукти, овочі, риба. Тут популярні різні соуси, рибні супи та рибні страви. Їжа запивається дуже кислими винами, а також сидром і агуардіенте (іспанська горілка).

У формування кулінарії північних районів, особливо Галісії, великий внесок внесли монастирі, провідні самостійний, ізольований спосіб життя і вигадують свої страви. У Галісії дуже своєрідні місцеві соуси і різні типи кулеб'як. Багато вживають тут продуктів моря: устриць, морських їжаків, раків, крабів, морських черепашок та т. п. Як десерт дуже славиться в Галісії торт мондоньедо, зроблений з меду з мигдалем, а також печиво у духовці фрукти.

Найбільш типове і традиційне блюдо в Астурії - фабада (квасоля). Це дуже густо зварена квасоля з сильно наперчений ковбасками двох сортів (одна кров'яна з цибулею) і свинячі ніжки. У астурійцев є ще свій класичний традиційний напій - сидр. Сидр наливають у великі циліндричні стакани, тримаючи їх у низько опущеною лівій руці, а пляшку - у правій, піднявши її над головою. Треба влучно націлюватися і налити в склянку сидр не більше ніж на два-три пальці, випити залпом, а залишок виплеснути на підлогу. Такий звичай в Астурії.

У селах часто готують фарінас (ма-малигу) і випікають у духовці на двох капустяних листах щільний кукурудзяний хліб (вороння). Скрізь на півночі в селянських сім'ях на вечерю зазвичай подають часниковий суп. Ця страва готують так: у киплячу воду кидають черстві скибочки хліба, а потім додають гостру приправу з підсмаженого на оливковій олії часнику та червоного перцю.

У Країні Басків найтиповіше традиційне блюдо-«тріска по-біськайські».
У центральній частині країни, в цих колись скотарських районах Кастилії, переважають різні гострі страви із смаженого м'яса, популярно також рагу, тушкована баранина.
Саме характерне традиційне блюдо цього району і одне з найбільш поширених в Іспанії - косидо (вариво), або «пучеро», так як його варять у спеціальних горщиках (пучеро). Косидо готують з турецького гороху, картоплі, капусти, м'яса, сала і наперчений ковбасок. Цю страву запивають досить міцним червоним вином.

Туристичний гід по Іспанії 📙 Реферат → 🆔 284591