Творчість – основа розвитку архітектурно- будівельної практики та архітектурної освіти

73

Олена Горова

УДК 159.923

Олена Горова,

м. Київ

ТВОРЧІСТЬ – ОСНОВА РОЗВИТКУ АРХІТЕКТУРНО-

БУДІВЕЛЬНОЇ ПРАКТИКИ ТА АРХІТЕКТУРНОЇ ОСВІТИ

В статье акцент осуществляется на современном состоянии  архитектурно-

строительного образования. Определены пути и возможности развития архитектур-

но-строительного  образования на основе творчества. Выявлен основной источник но-

вой системы  взглядов в архитектурно-строительном творчестве и образовании, как

актуальном  направлении - непрерывности традиций и преемственности, и элементе

специфики архитектурно-строительного творчества – новаторстве.

Ключевые  слова: архитектурно-строительное образование, архитектурно-стро-

ительная практика, новаторство, творчество.

The paper is focus on the present state of Architectural Education. The ways and

possibilities of Architectural education through art. The basic source of new belief systems in

the architectural and construction work and education as the actual direction of the continuity

of tradition and continuity, and cell specifi city of Architectural creativity - innovation.

Key words: architectural education in construction, architectural and construction

practice, innovation and creativity.

Ми вважаємо за необхідне розглянути специфіку сучасних тенденцій у практиці

архітектурно-будівельної творчості та важливі її елементи через те, що архітектурно-

будівельна практика сьогодні набагато випереджає архітектурну освіту. Її результати,

без сумніву, відображаються в освітньому процесі, але відбиття носить несистемний

характер, без врахування загальних прогресивних тенденцій у науці, техніки, нових

технологіях, які спрямовані на творення.

Креативність і новаторство  в архітектурно-будівельній практиці і в освіті викори-

стовуються, як близькі поняття  за визначенням: креативність, творчість, новаторство,

творення. Особливо це характерно для  молодого покоління, хто тільки починає

професійний шлях. Ці поняття мають  особливості й значення, хоча чітко  позначених

межпереходу не існує. У чомужсутність  поняття креативності?

Креативність − це загальна здатність до творчості, творення особистості, що

характеризує, в цілому, прояв активності в різних сферах: архітектурній діяльності,

мистецтві, математиці, фізиці, біології, механіці. Розвиток цієїздібності, на основі врод-

жених якостей, припускає наявність низки умов. Однієюз них є організована діяльність,

обумовлена різними факторами  й аспектами реальної дійсності. Тому креативність − це

органічна частина цілого творчого процесу. Планувати та заздалегідь  визначати рух про-

цесу креативності практично неможливо, однак, існують стимули стратегіїі тактики дляНавчання і виховання обдарованої дитини: теорія та практика

74

її прояву. Наприклад, з математики ми знаємо поняття «алгоритм», з  філософії −

«інтуїція». Перше дає ґрунт, базу для креативних осягнень, друге − шлях, стан, обсяг

завдань ізміст цілі, що зростають  у процесі просування до мети. Поняття  креативності

тісним чином пов’язано з  досвідом. Ми спостерігаємо цю закономірність, що

проявляється в архітектурно-будівельній  освіті.

Системне бачення, синтез, що формується в людини, яка одержала освіту і

підкріплена досвідом, дає можливість почувати «автоматизм у творчій  діяльності».

Отже, креативність, більшою мірою  – різноспрямовані вектори пошуку й численних

поверненьдовихідної точки, яккомпонентпотужноготворчогопроцесу. Вархітектурно-

будівельній освіті вона проявляється у вільних польотах фантазії студентів, що допо-

магають формувати культуру мислення; в усвідомленні діалектичного розвитку,

потенціалі творчого методу архітектора, будівельника; синтезу матеріального й духов-

ного; єдності протиріч частини  й загального; комплексного підходу; емоційних

протиріч – раціонального й  ірраціонального; уміння мислити абстрактно на рівні ноос-

ферного підходу; понятті самої  суті й змісту архітектури. Особливе значення має

закономірність діалектичного  розвитку науки, творчості й освіти, як взаємозалежної

системи.

Креативність – властивість  особистості архітектора, будівельника розглядається в

процесі професійної підготовки, як одне з провідних важливих якостей. У контексті роз-

витку креативності архітектора й  будівельника велике значення має організація

безперервної архітектурно-будівельної  освітипротягомусьогойогожиття. Креативність

стимулює безперервність одержання  більш високого рівня освіти (удосконалювання), а

безперервність освіти – творення.

Отже, метою нашої статті є висвітлення  можливих шляхів подальшого розвитку

архітектурно-будівельної освіти на основі творчості з застосуванням  такого інституту,

як новаторство, наступність у  переданні й прийнятті суттєвих здобутків попередніх

поколінь, архітектурно-будівельних  шкіл.

Новаторство – це процес і тенденції, що передбачають майбутнє: внесення повної

ясності в існуючі соціологічні й філософські концепції, справжнє вираження діючих у

світі сил; підвищення ролі підсвідомого процесу: почуттів, фантазії; концентрація, що

веде до «компактної архітектури, будівництва; розширення накопиченого арсеналу

форм; використання форм органічних, виразних простих, породжених захопленістю;

розвиток сприйнятливості п’яти видів почуттів; розширення ділянки охоплення проек-

тно-планувальними роботами, включаючи  архітектуру й будівництво підземних, надво-

дних, підводних, просторових, космічних  споруджень; скасування розмежувань  між

образотворчим мистецтвом і архітектурою, будівництвом.

Прогрес науки в галузі будівельної  техніки настільки великий, що є  повна

можливість здійснювати будь-яку  конструкцію, якою б безглуздої вона не була. Однак,

ящо конструкція розрахована правильно  – не гарантія того, що вона гарна. Архітектори-

новатори виступають проти деяких тенденцій, що проявляються сьогодні: проти75

Олена Горова

технічного раціоналізму, прагматичногофункціоналізму, проти пріоритету конструкцій.

«Псевдоноваторство» побудоване на основі «пошуків», у якому лежить прагнення до

оригінальності за будь-яку ціну, бажання здивувати й уразити. Під приводом «пошуку

виразності» приймаються пропозиції не зовсім раціональних рішень. В освіті, щоб по-

збавити людей від одноманітності небажаних кварталів, приймаються  проекти, хоча

відома їх нереальність.

Загальноприйнятим є вважати креативними  й новаторськими об’єкти, високої

творчої й інженерної думки спорудження  й архітектурні пам’ятникиСтародавності: Айя

Софія в Константинополі, Альгамбра, Мачу Пикчу, Петра, Ангкор Ват. Не втратили

своєї актуальності, креативність ідей і творчого, новаторського мислення, теорії сучас-

них архітекторів, містобудівників, художників: В. Гропіус, ЛеКорбюзье, К. Танге, Мисс

Ван дер Рое, Н. Ладовського, братів Весніних, В.Татліна, К. Мельникова, І. Леонідова,

В. Кринського, М. Гінзбурга, Канділіса, Л. Кана, Є. Кастильоні, І. Іогансена, І. Фридма-

на, Н. Шеффера, Б. Фуллера, Р. Ле Риколе та багатьох інших.

Таким чином, характерною рисою  креативності й новаторства є  здатність до

здійснення «прориву» усталеного світогляду та перехід до нового контекстуального

мислення. Необхідна фундаментальна критична розробка основних понять і  уявлень

професії, що склалися раніше. Потрібні нові віртуальні форми мислення про  об’єкти

діяльності, нестандартні вміння та навички, нові образотворчі рішення, методи та засо-

би. Зростає значення творчості, креативності архітектора, будівельника. Як феномен

культури, архітектурно-будівельна творчість  ґрунтується на джерелах національних

культур, одночасно збагачуючи їх здобутками архітектури, створенням соціальних, ду-

ховних, значущих у світі. Це характерно для архітектурно-будівельної творчості  й

архітектурно-будівельної освіти.

Інтегруючи поняття «освіта», необхідно  його трактувати не тільки як освітній про-

цес у складній багаторівневій і багатофакторній сфері. Коло завдань, що виникають у

такій специфічній діяльності, досить велике. Структурним ядром освітнього процесу є

вища освіта, а передує йому довузівська  підготовка й наступна – професійна

компетентність у рамках ідентифікації  входів і виходів освітнього процесу.

Отже, безперервність майбутньої освіти, повинна забезпечувати творчий  і нова-

торський характер, подальший розвиток системи оперативної, обновлюваної освіти

протягом усьогожиття людини, практичну  спрямованість освіти, її адекватність спожи-

вачам та завданням розвитку економіки, культури, науки й технологій. У  сучасному

світі, безперервна послідовна архітектурно-будівельна освіта розглядається, як важли-

вий фактор політичного, економічного й науково-технічного прогресу. Постійно

здійснюється накопичення науково-технічної  інформації, збільшення знань у

гуманітарній сфері, культурних знань  і, одночасно, збільшується розрив з  виробничою

діяльністю людини. Незадоволеність  керівників-практиків у підготовці молодих

фахівців, відмова від розуміння освіти, як одержання готових знань, де вузівська про-

грама – це єдиний його носій.Навчання і виховання обдарованої дитини: теорія та практика

76

Процес послідовної безперервної архітектурно-будівельної освіти покликаний вдо-

сконалювати існуючу систему освіти (сьогодні юридично незалежні одиниці процесу

це: довузівські – школа, ліцей, коледж, ізостудія, дитяча художняшкола; післявузівські – 

курси підвищення кваліфікації, школа  вищої професійної майстерності, магістратура,

аспірантура, докторантура). Такий ланцюжок розглядається, як: довузівські освітні по-

слуги; середньо-спеціальна підготовка (коледж); додаткові освітні послуги (суміжні

галузі науки); бакалаврат, магістратура (з можливими формами навчання: очне, заочне,

дистанційне, скорочені курси тощо); післявузівська підготовка; підготовка кадрів вищої

кваліфікації; науково-дослідні центри й науково-виробнича діяльність; матеріально-

технічне забезпечення (видавництва, бібліотеки, електронні інформаційні ресурси

тощо).

Актуальним для архітекторів й будівельників стає питання про послідовний без-

перервний процес творчого (архітектурно-будівельної) освіти. Причина формулюється

так: це потреба ринку праці. Програмні  документи багатьох держав компонент  освіти

ставлятьурядпріоритетівподальшогорозвитку. Встановлено, щооднієюзі специфічних

особливостей творчої освіти є  те, щоб навчатися у ВНЗ одній  з цих професій, необхідні

елементарні вміння та навички майбутньої професії, певний рівень самодисципліни,

перебування у відповідному соціальному йматеріальному середовищіі наявність талан-

ту, а після закінченняВНЗ –  удосконалювати свій професійний рівень.

Вчитися по-новому, бачити повсякденні  проблеми, нестандартно підходити до

розв’язання проблем, бути на висоті досягнень нових технологій у різних галузях знань

і вміло їх застосовувати, випереджати  час, глибше розуміти роль культурної спадщини

та їх цінність. Іншою специфікою стає індивідуальний підхід до процесу  освіти

особистості, який визначає нарощування  творчого потенціалу й формує особистість.

Досліджується специфічний характер архітектурно-будівельної освіти з  його

унікальними вимогами, що прописується в офіційних документах (Стандарт освіти

спеціальності), наприклад, приміщення, в яких навчається студент творчої  професії;

період навчання у кожному блоці (циклі) дисциплін за роками, як правило, перевищує

термін навчання на інших технічних  спеціальностях. Тому, архітекторів не можна го-

тувати масово. Тут основна тенденція  − індивідуальна підготовка і, відповідно,

збільшується витратна, фінансова сторона одержання творчої освіти. Однак, яким би

не був рівень і вид фінансування, необхідний більш широкий доступ до архітектурно-

будівельної освіти. Це не тільки важливо  для потенціалу держави, але й  вигідно для

суспільства в цілому, висвітлюючи внесок архітектури й будівництва у створенні

гуманітарних і естетичнихцінностейпротягомстоліть. Отжефахівці творчихпрофесій

мають здатність надихати інших  творчістю, новаторським підходом до будь-якої,

навіть незначної проблеми, своєю  неповторністю.

Ознаками стійкості системи  є її здатність повертатися до вихідного стану після

коротермінового зовнішнього впливу, готовність до розвитку й відкритості. У цей час

аспект стійкості характерний  і проявляється в архітектурнихшколах  країн пострадянсь-77

Олена Горова

кого простору: в Україні, Росії, Казахстані. Для позитивного сталого  розвитку

архітектурно-будівельної школи  існують зовнішні й внутрішні  ресурси (підходи).

До зовнішніх ресурсів (підходів) віднесено: модернізація, як тимчасова  реформа,

просторове охоплення, матеріальні витрати на розробку архітектурних освітніх про-

грам. Це призводить до збільшення витрат різного роду дефіцитних засобів. До

внутрішніх ресурсів (підходів) відносяться: збереження кращих традицій архітектурної

освіти; потенціал творчості(науково-педагогічного складу кафедри й студентів); мето-

дична база для кожної школи; організаційно-методична  цілісність освіти; соціально-

економічніформивзаємодії; екологічнийпідхід; підвищенняякостіпроектноїпідготовки

студентів і науково-педагогічних працівників (мотивація «конкурсного проектування»,

впровадження сучасних методів  інтенсифікації творчого процесу; індивідуалізація

особистості, виявлення й розвиток здібностей).

Визначено риси й особливості стійкості  освітніх програм: невичерпність підходів

сталого розвитку архітектурної освіти; якщо система  архітектурно-будівельної

підготовки  професіонала гнучка, неприпустимо однобічне  «профілювання»; періодично

необхідно змінювати форми й умови проведення практики, оскільки повинна

здійснюватися орієнтація на мінливі умови й динамічний розвиток. Аспекти взаємодії

ресурсів, що визначають стійкість розвитку освіти. Важливими є поняття:

1. Стійкий  і нестійкий розвиток, де нестійкий  розвиток – це «вибух» (якісно  новий

рівень) ізнову сталий розвиток на новому рівні.

2. Тенденції  стійкості архітектурно-будівельної  освіти усередині «періоду», між

якісними  змінами в підготовці архітектора (між «вибухами»).

Специфікою  сучасних тенденцій в архітектурно-будівельній  творчості й

архітектурно-будівельній  освіті є глобалізація процесу інтеграції багатьох сфержиття й

діяльності  людини. Сучасний подальший розвиток системи вищої архітектурно-

будівельної освіти неможливий без інтеграції в  міжнародний освітній простір. Термін

«міжнародний  освітній простір» − відносно нове поняття, що позначає сукупність

освітніх  і виховних установ, науково-педагогічних центрів, урядових і громадських

організацій з освіти в різних геополітичних  регіонах і в глобальному масштабі, їх

взаємовплив, в умовах інтенсивної інтернаціоналізації  різних сфер громадського життя

сучасного світу (Г. Лазарєв). Встановлено, що на сьогодні тількиЮНЕСКО має значний

досвідміжнародної освітньої діяльності, обмеженої  культурно-історичними традиціями

розвитку  системи освіти. Що ж стосується СОТ, що регулює ринок послуг, то для цієї

організації культурно-історичний вимір освіти особливого інтересу не представляє.

Певною  мірою Болонський процес можна розглядати, як відповідь Європи на

ринковівикликиглобалізаціївгалузіосвіти. НацьомуетапіреалізаціїпунктівБолонської

декларації в системі вищої  освіти країн СНДвводиться кредитна технологія навчання з

метоюміжнародноговизнаннянаціональнихосвітніхпрограмізабезпеченнямобільності

студентів танауково-педагогічнихпрацівників (С. Смирнов). Восвітніхколахпереважає

позиція, відповіднодоякоїнеобхідно «поступововбудовуватисяузагальноєвропейськийНавчання і виховання обдарованої дитини: теорія та практика

78

освітній простір, при цьому  визначаючи власну політику». Встановлення будь-якої

європейської ідентичностізажадає  відВНЗ перегляду власних освітніх концепцій, але з

іншого боку, зможе збагатити  і європейську сферу освіти.

Такимчином, кожнийВНЗмаєправозберегтипевніособливостівсистеміінтеграції

в європейський освітній простір. Ф. Кессіді  стверджує, що світовому історичному  про-

цесу властиві дві протилежні, але рівноправні тенденції: 1) загальний контакт культур, з

одногобоку, 2) етнокультурне збереження – зіншої. Уцьомуконтекстірольрегіональних

ВНЗ, як оптимізучого фактора вищезгаданих тенденцій, зростає. Відзначимо, що в

регіональних умовах реформа освіти повинна мати, крім ринкової і соціальну

спрямованість. Говорячи про інтеграцію освітніх програм, часто використовують

англійський термін: dual program і dual degree (дуальні  програми й дуальні ступені), в

американськихВНЗ доситьпопулярні комбіновані (combined degree program) і об’єднані

(joint degree program). Їхнійзміст заслуговуєособливогорозгляду. Мовайдепроподвійну

освітувумовахсистемноїінтеграціїзмістунавчаннязатими, абоіншимиспеціальностями,

на тому самому, або різних рівнях, з присудженням відповідних ступенів. Відбувається

взаємодія освітніх програм і практичного  досвіду.

Глобальна кооперація виводить університетську  освіту на метарівень, де не тільки

зосереджено новітні досягнення науки, але й задіяно кращих науково-педагогічних

працівників. Значні зміни розглядаються, як виникнення метауніверситету. Саме,

метауніверситет – глобальне співробітництво  науково-педагогічних працівників  і

дослідників на основі електронних  технологій стрімко розбудовується, що, у свою чер-

гу, забезпечує стійкість освітніх програм, сприяє вдосконалюваннювищої освіти в усьо-

му світі.

Світовий досвід показує, що інтеграція адміністративних, фінансових, наукових

навчальних структур, великих промислових  підприємств, малого й середнього бізнесу,

що базується на кластерному підході, збільшує темпи росту обсягів виробництва. Ядром

такого кластера виступають університети й наукові центри, що є центрами генерації

наукових знань, бізнес-ідей, підготовки висококваліфікованих кадрів. Кластер  стає

ефективним тоді, коли створюється зініціативи підприємств, змушених шукати шляхи

підвищення конкурентоспроможності. У таких умовах університети повинні  сприяти

регіональному економічному розвитку, через уміння працювати в партнерствіз промис-

ловими підприємствами.

Підтримувати високі технології, що використовуються на практиці й розбудовувати

через бізнес-інкубування, молоді підприємства, що здійснюють комерціалізацію

університетських досліджень. Нажаль, сьогодні їхмісія й політика не збігаються. Мало

усвідомлюється взаємовигідний характер співробітництва. Основним принципом

інтеграціїдлявищоїшколиєпідвищенняякостіпідготовкикадрівізапитинавипускників

ВНЗ на ринку праці, можливість підвищення ефективності науково-інноваційної

діяльності. Стимуломдля академічної  науки виступаєможливість залучення додаткових

кадрових ресурсів до наукової діяльності, а для бізнесу – поява нових  ефективних сфер79

Олена Горова

вкладення капіталу. Стимулом підвищення конкурентоспроможності виробництва

товарівоб’єктівархітектурийбудівництва, послуг – єосвіта. Основноюметоюінтеграції

наукових організацій і ВНЗ  є підвищення якості й економічної  ефективності спільних

дій у науковій, освітній та інноваційній сферах.

Поставлена мета може бути досягнута  за рахунок об’єднання кадрових,

інтелектуальних, творчих, матеріально-технічних, інформаційних і адміністративних

ресурсів на основі асоціативного, або договірного об’єднання партнерів. Більш ефек-

тивним механізмом дії й інтеграції є спільно реалізовані комплексні інноваційні проек-

ти. Інноваційний розвиток системи вищої освітимає таку спрямованість: удосконалення

змісту освіти; підготовку нових  навчальних програм; розробку й застосування нових

технологій в освіті (у першу  чергу, інформаційно-телекомунікаційних технологій,

дистанційних освітніх технологій); формування у науково-педагогічних працівників но-

ваторських якостей; інноваційної активності; структурних перетворень  у вищій школі;

створення нових і вдосконалювання  діючих державних освітніх стандартів.

Як показує досвід, країни-лідери характеризуються талановитим керуванням

макроекономікою й сучасною системою підготовки науково-інженерних кадрів. Напри-

клад, у Фінляндії число фахівців, залучених до дослідницької діяльності, за останні 10

років зросло з 42 до 75 тисяч людей. Фінляндія має найвищий потенціал інновацій у

таких галузях, як: освіта, дослідження  й розробки, інформаційні технології. У цей час

вона займає за рівнем ВВП на душу населення 17-е місце у світі, а  за індексом

конкурентоспроможності міцно  стоїть на першому місці.

Таким чином, для успішної конкуренції на світовому ринку нам не обійтися

усередині кластера без власної  школи підготовки елітних кадрів. Необхідно мати базові

(елітні) університети, через які  молодь набагато швидше долучиться  до наукового й

освітнього досвіду провідних університетів світу. Створення елітного архітектурно-

будівельного, гуманітарного, інженерно-технічного університету легко погодити з кла-

стерною моделлю розвитку вищої  освіти, структура якої, окрім навчальних, наукових і

дослідно-виробничих підрозділів, на різнійюридичній основі, містить науково-дослідні

інститути, бізнес-інкубатори, технопарки. У результаті, базовий (елітний) університет

стає вершиною піраміди, що визначає кадрову, науково-технічну, соціально-культурну,

національно-історичну політику у галузі інновацій та інвестицій.

Необхідно також акцентувати увагу  на процесі трансформації, як актуальному

векторі в архітектурно-будівельній  освіті й специфіці сучасних тенденцій  наступності

соціокультурних цінностей. На основі проведеного аналізу й дослідження визначається

спрямованістьрозвиткукультурнихтрадиційіноваторства, якспецифікивархітектурно-

будівельній творчості. Визначена  основна ланка освітнього процесу  і його ступінь впли-

ву на архітектурно-будівельну творчість.

У дослідженні сучасного процесу трансформації в освіті, актуальних векторів

архітектурно-будівельної освіти й специфіки сучасних тенденцій  в архітектурно-

будівельній творчості не важко  помітити, що захоплюючись впровадженням  новихНавчання і виховання обдарованої  дитини: теорія та практика

80

освітніх технологій, які дійсно представляють науковий і практичний інтерес для

дослідника, учасники інноваційного  процесу досить часто «забувають»  важливий еле-

мент культурної спадщини – наступність  кращих якостей, на основі чого й відбуваються

сьогодні події.

Можна такожзазначити, що зв’язок, який існуєміжявищами й процесами  розвитку

у практиці архітектурно-будівельної  творчості й архітектурно-будівельній  освіті, в умо-

вах активного впровадження досягнень  науки, техніки й технологій у  сфери

життєдіяльності людини, розвитку соціальних перетворень і нових вимог  більшвисоко-

го порядку, пізнанні й у природі  в цілому – важливий фактор філософського  підходу й

діалектичного розвитку, впроцесах  трансформації світоглядуйпереходу  доформування

нового контекстуального мислення. Коли проявляються нові сучасні тенденції в

архітектурно-будівельній творчості, змінюючи старі або перетворюючи їх якісні харак-

теристики, несуть кращі рисиминулого, відбувається передача й засвоєння  соціальних і

культурних цінностей від одного покоління до іншого, у цьому полягає філософсько-

методологічна основа.

Спираючись на проведені нами дослідження  впливу архітектурно-будівельних

шкіліконцепціїмайстрівархітектури, будівництванапроблемиархітектурно-будівельної

творчості, а такожрозгляд специфіки сучасних тенденцій в архітектурі й освітіми вста-

новили, що філософський підхід і методологічна  база сучасних процесів – основа

соціально-культурної сфери. Розглянутий  і систематизований матеріал підготовки

професійних кадрів новоїформації, які володіють здатністю до швидкого реагування на

зовнішні й внутрішні зміни  в практиці архітектурно-будівельної  творчості, на зміни у

процесі архітектурно-будівельної  освіти; здатності продовжити й збагатити  кращі

традиції архітектурно-будівельних шкіл, сформувалися й склалися в епоху сучасної

архітектури.

Встановлено, що підготовка професійних  кадрів має національно-стратегічне  зна-

чення в період вступу у міжнародний  освітній простір, поповнює й збагачує культурні

традиціїнародівсвіту. ТеоріяпровзаємодіютрадиційіноваторстваК. Танге, підтверджує,

що синтез традиції й антитрадиції (новаторства) є справжня творчість.

Таким чином, традиції, що зберігаються протягом тривалого часу, це здобутки

архітектурно-будівельної творчості, новаторськіідеї в архітектурі й будівництві, що слу-

гують збереженню культурних форм, які  сприяють розвитку творчості в архітектурно-

будівельній практиці й архітектурній  освіті. Вони є джерелом нової системи  поглядів

архітекторів, будівельників-теоретиків і практиків, учених і філософів, сприяють роз-

виткусоціокультурнихвідносиніздатностідокультурноїсамореалізації. Підтверджується

зміст безперервного зв’язку поколінь, якийформує архітектурну картину світу  на основі

побутового підходу.

На основі дослідження специфіки  сучасних тенденцій в архітектурно-

будівельній практиці, знання актуальних векторів архітектурно-будівельної  освіти,

їх взаємному впливу, ми вважаємо важливим висвітлити шляхи подальшого розвит-81

Олена Горова

ку й перспективи феноменологічних процесів у галузі контекстуального мислення.

А також визначити процеси, що опосередковують  і наповнюють зміст духовним

смислом і якісно розбудовують системне розуміння явищ, які відбуваються. Причи-

ни й процеси, що спонукали ці явища, суб’єктивні й об’єктивні фактори, впливають

на процес розвитку.

Необхідно розглянути питання про  взаємодію учасників освітнього процесу, де

визначається, хто й скільки  суб’єктів будуть брати активну  участь і керувати освітнім

процесом. Для цього, необхідно  використати закордонний досвід провідних навчально-

науково-виробничихкомплексів іцентрів – головноїформувальноїланкиновоїосвітньої