Україна і Всесвітня митна організація

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ МИТНОЇ СПРАВИ ТА ФІНАНСІВ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

“Україна і Всесвітня митна організація”.

Дніпропетровськ

2015

ЗМІСТ

ВСТУП

1.Всесвітня митна організація (ВМО): становлення та розвиток

2. Устрій, цілі, інструменти і функції ВМО

3. Держави-члени ВМО

4. Співробітництво Всесвітньої Митної Організації з Україною.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
ВСТУП

Зацікавленість міжнародного співтовариства у правовому впорядкуванні та розвитку міжнародних митних відносин привела до створення Всесвітньої Митної Організації, в рамках діяльності якої планувалось координувати співробітництво держав щодо митних питань та розробляти єдині міжнародні стандарти в галузі митної справи.

Україна, яка більше двадцяти років тому проголосила курс на інтеграцію у світовий економічний і правовий простір, повинна використати найкращі здобутки як окремих держав, так і міжнародних організацій, щоб знайти своє місце у світовій системі. Безперечно, одним з найбільш гострих питань у сфері економічного розвитку нашої держави, упродовж тривалого часу залишається покращення міжнародного митного співробітництва. Хоча законодавство України у цій сфері постійно змінюється, воно ще далеке від ідеалів. Одним із оптимальних шляхів розв’язання цієї проблеми є використання доробків і стандартів Всесвітньої Митної Організації у сфері митного регулювання.

Саме тому посилення співробітництва України з Всесвітньою Митною Організацією уявляється нагальним засобом, який дасть змогу Україні подолати шлях реформування національного законодавства найменш болісно і створить правове підґрунтя для економічного зростання.

1. Основною метою діяльності Всесвітньої Митної Організації є усунення перешкод при здійсненні міжнародних економічних чи торгівельних відноси, шляхом уніфікації та гармонізації національних митних систем. Саме правовий статус відображає вплив організації на держав-членів в плані координації дотримання єдиних стандартів у сфері міжнародних митних відносин, що суттєво актуалізує дослідження місця Всесвітньої Митної Організації у системі сучасних міжнародних організацій. 
   Всесвітня митна організація (ВМО): становлення та розвиток

Всесвітня митна організація, ВМО (англ. World Customs Organization, WCO; фр. Organisation mondiale des douanes, OMD) – міжнародна міжурядова організація зі штаб-квартирою в Брюсселі, Бельгія. 

На сучасному етапі ВМО являється центральним елементом міжнародно-правового механізму співробітництва в митній сфері. Вона є головною інституційною платформою, у рамках якої здійснюється не тільки співпраця держав, а й окреслюються ключові напрями розвитку міжнародно-правового регулювання відносин у цій сфері.

  Робота над створенням організації, яка б стала центром для координації міжнародної митної співпраці держав, розпочалася 12 вересня 1947 року. Саме тоді уряди 13 європейських держав-учасниць Організації європейського економічного співробітництва виявили бажання створити Дослідницьку групу, яка б вивчала та надавала свої висновки щодо подальшого розвитку відносин у сфері міжнародної економіки. У 1948 році Дослідницька група засновує два робочих комітети: Економічний Комітет та Митний Комітет.

Незважаючи на те, що членами Дослідної групи були 16 європейських країн, Австралія, Канада, Індія, Нова Зеландія, Пакистан та Південноафриканський Союз також брали участь у якості спостерігачів Дослідної групи, зважаючи на їх особливо тісні зв’язки з Великою Британією. Дослідна група схвалила Доповідь Митного комітету, яка містила рекомендації стосовно наступних положень:

  1) розвиток спільної номенклатури;

2) визначення бази оподаткування (специфічна чи адвалерна ставка);

  3) визначення митної вартості;

  4) форма тарифу (одно- чи двоколонна);

5) рівень зобов’язань.

У 1949 році Дослідна група вирішила, що незалежно від прогресу, який міг би бути отриманий за проектом митного союзу, вже отримані досягнення у сфері номенклатури та митної оцінки повинні бути перетворені на реальні переваги, а схожі досягнення повинні бути здобуті в інших сферах митної техніки. Результатом дослідницької діяльності Митного Комітету стало підписання 15 грудня 1950 року трьох основних конвенцій: Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва (англ. Convention establishing a Customs Co-operation Council), Конвенції про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах та Протоколу до неї (англ. Convention on Nomenclature for the Classification of goods in Customs tariffs and Protocol of Amendment thereto) та Конвенції про оцінку товарів у митних цілях (англ. Convention on the Valuation of goods for Customs purposes).

Саме 4 листопада 1952 року (дата набрання чинності Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва) необхідно вважати датою юридичного створення Всесвітньої Митної Організації. Однак фактичним моментом заснування Всесвітньої Митної Організації вважають 26 грудня 1953 року – дату проведення першого засідання Ради Митного Співробітництва. Засновниками Ради Митного Співробітництва стали держави, які представляли винятково європейський континент. Проте Організація не стала європейською регіональною організацією і згодом, через короткий проміжок часу, географічне представництво членів розширилося: у 1955 році до Ради приєднався Пакистан, а в 1956 році – Єгипет.

У становленні та розвитку Всесвітньої Митної Організації та її впливові на покращення співпраці митних адміністрацій держав варто виділити певні історичні періоди. Науковець І.Г. Бережнюк, виділяє такі етапи розвитку управлінських відносин впливу Всесвітньої Митної Організації:

1. Етап заснування (1947–1952). Упродовж цього часу було здійснено порівняльний аналіз митної справи в країнах-учасницях, уніфікацію митних процедур, створення єдиної товарної номенклатури та прийняття єдиних правил митної оцінки товарів. Крім цього, було прийнято Конвенцію про створення Ради Митного Співробітництва, Конвенцію про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах та Протоколу до неї та Конвенцію про оцінку товарів у митних цілях.

2. Етап уніфікації (1953–1984). У цей період було створено  виконавчий апарат Всесвітньої  Митної Організації, здійснювалося  забезпечення узгодженості та  уніфікованості митних систем  і вивчення проблем розвитку  та покращення митних технологій  і митного законодавства. Було прийнято 10 конвенцій.

3. Етап регіоналізації (1984 – 2001). На цьому етапі проведено  розподіл усіх держав-учасниць  на 6 робочих регіонів.

4. Етап безпеки (2001 – по  теперішній час). Цей період характеризується  посиленням антитерористичного  контролю на кордонах без негативного впливу на міжнародну торгівлю. Крім цього, прийнято Міжнародну Конвенцію про взаємну адміністративну допомогу в митних справах (Йоганнесбурзька Конвенція) та Рамкові стандарти безпеки 2005 року.

Розвинувши погляди щодо періодизації становлення та розвитку Всесвітньо Митної Організації, науковець Музика Я.І. запропонував періодизацію розвитку Всесвітньо Митної Організації, яка включає такі два етапи:

- перший – від 15 грудня 1950 року, дати фактичного створення ВМО, до жовтня 1994 року;

- другий – від жовтня 1994 року, часу офіційного закріплення за Радою митного співробітництва статусу універсальної міжнародної організації та запровадження її другої назви «Всесвітня Митна Організація», донині.

Таким чином, членами ВМО стали 176 держав світу та 3 окремі митні території, які контролюють майже 98% міжнародної торгівлі. Більш як за 60 років напрями діяльності Всесвітньої Митної Організації розширилися і охоплюють практично всі сфери міжнародного митного співробітництва.

2. Устрій, цілі, інструменти і функції ВМО

Секретаріат ВМО очолює Генеральний секретар, який обирається членами організації строком на п’ять років. Цю позицію з 1 січня 2009 року займає пан Куніо Мікурія (Kunio Mikuriya) з Японії. Своїми пріоритетами пан Мікурія назвав налагодження зв’язків з громадськістю та розширення програм інституціонального розвитку, а також проведення досліджень. Керівництво ВМО здйснюється Радою, на засідання якої щороку збираються всі керівники митних адміністрацій країн-членів ВМО. Для керівництва роботою Ради обирається Головуючий. Стратегією розвитку організації, а також її тактичними задачами займаються Політична комісія та Фінансовий комітет. Інші комітети ВМО, як Комітет з гармонізованої системи, Постійний технічний комітет, Технічний комітет з митної вартості, Технічний комітет з правил походження, Комітет з інституціонального розвитку та Робоча група з системи рамкових стандартів (SAFE) створюють необхідну платформу для розвитку інструментів та обміну передовим досвідом в рамках компетенції митних служб.

ВМО є міжнародно визнаним у світі центром митної експертизи та відіграє лідируючу роль в обговоренні, розвитку та вдосконалюванні техніки митної справи та митного законодавства. Діяльність організації формується виходячи з запитів її членів. Інструменти та передовий досвід ВМО визнані в якості основи для роботи сучасних митних служб.

Головною метою ВМО є підвищення ефективності роботи митних служб країн-членів організації за допомогою заходів, що сприяють їх національному розвитку: зміцнення національної безпеки, збільшення надходження податків та ведення статистики зовнішньої торгівлі.

Для досягнення своїх цілей ВМО розробила ряд наступних інструментів:

1) Міжнародна конвенція з гармонізированої системи опису і кодування товарів (ГС) була прийнята 1983 року та набула чинності 1988 року. Ця номенклатура використовується в різних цілях в якості основи для розрахунку митних тарифів та ведення міжнародної митної статистики. ГС також використовується для розробки торгівельної політики, розгляду правил походження товарів, моніторингу контрольованих товарів, розрахунку податків, тарифів на перевезення, контролю за квотами та цінами, а також для проведення економічних досліджень та аналізу.

2) Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур (оновлена Кіотська конвенція) була прийнята в 1974 і переглянута 1999 року. Конвенція набула чинності 2006 року. Вона включає в себе кілька основних принципів: прозорість та передбачуваність операцій митного контролю; стандартизацію та спрощення митних декларацій та супровідних документів; спрощені процедури для уповноважених операторів; максимальне використання інформаційних технологій; мінімально необхідний митний контроль при дотриманні митних правил; застосування процедур митного контролю, заснованих на аналізі ризиків та аудиту; проведення сумісних операцій за участю інших прикордонних служб; партнерство з приватним сектором.

3) Конвенція про карнет ATA та Конвенція щодо тимчасового ввезення (Стамбульська конвенція). Обидві Конвенції є інструментами ВМО з тимчасового ввезення товарів. Система АТА, яка є частиною обох Конвенцій, дозволяє свободу пересування через кордони та тимчасове ввезення товарів на митну територію, звільняючи від сплати податків та мита. Товари супроводжуються одним документом, відомим, як карнет АТА. Функціонування системи АТА забезпечується за допомогою міжнародних гарантій.

4) Декларація з професійної етики (Декларація Аруша) була прийнята 1993 року та переглянута 2003 року. Декларація носить необов’язковий характер і являє собою ряд основних положень для просування принципів професійної етики та боротьби з корупцією в митній сфері.

5) Система рамкових стандартів із забезпечення безпеки та сприяння глобальній торгівлі (SAFE) була прийнята в 2005 році. Цей юридично необов’язковий документ містить в собі стандарти із забезпечення безпеки ланцюга постачань та спрощення процедур міжнародної торгівлі, дозволяє реалізовувати інтегроване управління ланцюгом постачань для всіх видів транспорту, сприяє розвитку зв’язків між митними службами з метою виявлення ризикових товарів, а також сприяє співпраці митних органів та ділових кіл за допомогою введення концепції уповноваженого економічного оператора.

Досягнення поставлених перед Всесвітньою Митною Організацією цілей здійснюється шляхом узгодження митної політики держав-членів (наприклад, Міжнародна Конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур, Міжнародна Конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів та ін.), а також шляхом впровадження спільних проектів та програм (наприклад, впровадження пілотного проекту PICARD з імплементації Рамкових стандартів безпеки, створення регіональних відомчих органів зв’язку – RILOs, створення Мережі митної діяльності – CEN та ін.). Як уже зазначалося, Всесвітня Митна Організація, з часу початку її діяльності у 1952 р., стала інституційною основою в системі міжнародного митного співробітництва.

Для досягнення визначених цілей засновники Всесвітньої Митної Організації наділили її низкою функцій, які зафіксовані у ст. ІІІ Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва:

- вивчення всіх питань, що стосуються митного співробітництва, якому договірні сторони погодилися  сприяти згідно з основними  цілями Конвенції;  

- вивчення технічних аспектів  митних систем, так само як  і пов’язаних з ними економічних  чинників, з метою пропонування  членам Всесвітньої Митної Організації  практичних засобів досягнення  якомога вищого рівня погодженості  та однаковості;

- підготовка проектів  конвенцій і поправок до них, а також внесення рекомендацій  щодо їх прийняття зацікавленими  сторонами;

- розробка рекомендацій, що забезпечують однакове тлумачення  і застосування конвенцій, укладених  як в результаті роботи Всесвітньої  Митної Організації, так і конвенцій, що стосуються номенклатури для  класифікації товарів у митних  тарифах і оцінки товарів у  митних цілях, підготовлених Групою  по вивченню можливості створення  Європейського Митного Союзу;

- розробка примирливих  рекомендацій для вирішення спорів  щодо тлумачення і застосування  конвенцій;

- забезпечення розповсюдження  інформації, що стосується митного  регулювання і процедур;

- подання зацікавленим  урядам за своєю ініціативою  або за їх проханням інформації  або порад з митних справ  згідно з основною метою;

- співробітництво з іншими  міжурядовими організаціями з  питань, що входять до компетенції  Ради Митного Співробітництва.

Умовно ці функції можна розділити на чотири основні групи:

 • функції вивчення  основних питань, пов’язаних із  налагодженням міжнародного митного  співробітництва;

• правотворчі функції;

• інформаційні функції;

 • функції щодо  налагодження міжнародного митного  співробітництва.

Об’єктивно центральне місце серед функцій міжнародних організацій посідають функції, пов’язані із вивченням основних питань налагодження міжнародного митного співробітництва. Здійснення цієї функції має значення для Всесвітньої Митної Організації при вирішенні поточних завдань та викликів, які постають перед міжнародною спільнотою. Наприклад, вона вживає заходів щодо боротьби зі світовою фінансово-економічною кризою, яка вирує у світі, починаючи з 2008 року

Необхідно наголосити на трьох основних питаннях, на яких сконцентрувала свою увагу Всесвітня Митна Організація, а саме:

1) уніфікація норм у  сфері класифікації та кодування  товарів;

2) уніфікація норм у  сфері визначення митної вартості  товарів;

3) уніфікація та гармонізація  правових систем у сфері митних  процедур.

Особливо важливими є правотворчі функції Всесвітньої Митної Організації. Одним із основних напрямів та функцій міжнародних організацій є здійснення ними правотворчої діяльності, тобто створення норм у сферах, що належать до їх компетенції згідно зі статутом. Правотворча діяльність із прийняття рішень та розробки і укладення міжнародно-правових актів є однією із ключових функцій Всесвітньої Митної Організації. Саме розробка єдиних підходів та стандартів регулювання митних відносин та їх формальне закріплення у вигляді відповідних норм, узгоджених державами, є одним із найбільш значущих зовнішніх проявів діяльності цієї міжурядової організації Однією із головних форм правотворчої діяльності Всесвітньої Митної Організації є розробка конвенцій з приводу митних правил та процедур. Вони спрямовані на уніфікацію та вдосконалення існуючих міжнародно-правових інструментів у цій сфері. Основними методами правотворчості є гармонізація та уніфікація, а самі рішення можуть прийматися у формі конвенцій (угод); рекомендацій; декларацій та резолюцій.

Однією із основних форм реалізації Всесвітньою Митною Організацією її інформаційних функцій є впровадження різноманітних програм, які, з одного боку, покликані підвищити обізнаність світової громадськості щодо діяльності Організації та стандартів, які вона розробляє, а, з іншого, сприяти розвитку цих стандартів та міжнародно-правового регулювання митних правовідносин на міжнародному рівні загалом. Зокрема, активно такі програми реалізовуються у науковій та освітній сферах.

Розглядаючи функції, пов’язані із налагодженням міжнародного митного співробітництва, слід наголосити на високій активності міжнародних зв’язків Всесвітньої Митної Організації. Крім того, що вона виступає інституційною платформою для міжнародного митного співробітництва між державами, вона також плідно співпрацює з іншими міжнародними організаціями, які прямо чи опосередковано займаються регулюванням міжнародних відносин із митних питань. По суті, можна стверджувати, що всі інші функції лише доповнюють, конкретизують та розвивають цю важливу універсальну функцію.

Отже, для досягнення мети, поставленої перед Всесвітньою Митною Організацією, держави-засновниці наділили її низкою функцій, що знайшли своє закріплення в Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року. У цьому напрямі Всесвітня Митна Організація вивчає та аналізує практику митної співпраці держав та міжнародних організацій з метою налагодження та покращення міжнародного митного співробітництва; розробляє проекти міжнародно-правових актів, які містять єдині підходи і стандарти регулювання митних відносин; інформує міжнародне співтовариство про стан та новітні розробки в галузі митної справи; сприяє налагодженню міжнародного митного співробітництва шляхом реалізації нових програм, проведення конференцій, зустрічей та інших заходів.

3. Держави-члени ВМО

Інститут членства в міжнародній організації є одним із найважливіших у системі права міжнародних організацій. Він слугує юридичним оформленням участі держави в роботі певної міжнародної організації. Норми, що його утворюють, визначають порядок, характер і зміст участі членів міжнародної організації в її роботі, а також основні форми цієї участі.

Держави-члени Всесвітньої митної організації поділяються на 6 регіонів:

1). Південна, Центральна, Північна Америки та Карибський  регіон:

Аргентина, Багами, Бермуди, Бразилія, Канада, Чилі, Колумбія, Куба, Гватемала, Гвіана, Гаїті, Ямайка, Мексика, Парагвай, Перу, Трінідад і Тобаго, США, Уругвай.

2). Північна Африка, Близький та Середній Схід:

Алжир, Єгипт, Ірак, Ізраіль, Йорданія, Ліван, Лівійська Арабська Джамахерія, Морокко, Катар, Саудівська Аравія, Судан, Сирійська Арабська Республіка, Туніс, Об'єднані Арабські Емірати.

3). Європа:

Албанія, Вірменія, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Італія, Казахстан, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Росія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Туркменістан, Україна, Об'єднане Королівство, Узбекистан.

4). Далекий Схід, Південна та Південно-Східна Азія, Австралія та Тихоокеанські острови:

Австралія, Бангладеш, Китай, Гонконг, Індія, Індонезія, Іран, Японія, Корея, Макао, Малайзія, Монголія, Мьянмар, Непал, Нова Зеландія, Пакистан, Філіппіни, Сінгапур, Шрі Ланка, Таїланд, В'єтнам.

5). Західна та  Центральна Африка:

Ангола, Буркіна Фасо, Камерун, Капе Верде, Центральноафриканська Республіка, Конго, Кот Д’івуар, Габон, Гамбія, Гана, Гвінея, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьерра Леоне, Того, Заїр

6). Східна та  Південна Африка:

Ботсвана, Бурунді, Комори, Ефіопія, Кенія, Лесото, Мадагаскар, Малаві, Маврикій, Мозамбік, Намібія, Руанда, Південна Африка, Свазіленд, Танзанія, Уганда, Замбія, Зімбабве.

Всесвітня Митна Організація, у рамках співпраці своїх членів на регіональному рівні, створила мережу регіональних вузлів (центрів) зв’язку із обміну інформацією у сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків та іншими митними правопорушеннями. Такі центри розміщуються в одній зі столиць держав, що входять до цього регіону. Наприклад, центр зв’язку для країн Центральної та Східної Європи знаходиться у м. Варшава (Польща). Аналогічна практика створення центрів (офісів) для співпраці держав- членів на регіональному рівні існує і в рамках інших міжнародних організацій. Крім того, географічний принцип, в певних випадках, застосовується при формуванні окремих органів Всесвітньої Митної Організації.

Так, членський склад такого органу цієї Організації як Політична Комісія формується за таким принципом: від Східної і Південної Африки – 1; від Європи – 7; від Далекого Сходу, Південної і Південно-Східної Азії, Австралії та островів Тихого океану – 4; від Північної Африки, Близького і Середнього Сходу – 1; від Північної, Південної та Центральної Америки і країн Карибського басейну – 3; від Західної і Центральної Африки – 1.

 Права та обов’язки  членів Всесвітньої Митної Організації, як уже зазначалося, закріплені  в її установчому акті. Так, кожен член Ради призначає своїм представником одного делегата. У роботі делегатам допомагають також заступник (один або більше), також можуть призначатися радники. Крім того, з числа делегатів щороку обирається Голова Організації, а також двоє або більше його заступників.

 Стаття 10 Конвенції про  створення Ради Митного Співробітництва  закріплює норму, відповідно до  якої держави-члени призначають  своїх представників у Постійний  Технічний Комітет Всесвітньої  Митної Організації. Як і делегати, представники у Постійному Технічному Комітеті можуть мати заступників, а також в процесі виконання ними своїх обов’язків їм можуть асистувати експерти.

 Єдиною підставою для  позбавлення держави-члена права  голосу, яка передбачена в Конвенції  про створення Ради Митного Співробітництва є несплата членських внесків. Аналогічні жорсткі вимоги щодо необхідності дотримання фінансових умов членства і позбавлення голосу в разі їх порушення містять установчі акти й інших міжнародних організацій. Внески є щорічними, крім того, держави-члени зобов’язані сплачувати їх у повному розмірі за той рік, коли вони приєдналися до Організації та/або вийшли з неї. Так, валютою, в якій вносяться платежі, раніше виступав бельгійський франк, зараз, після введення з 1 січня 2002 року єдиної валюти для більшості держав-членів Європейського Союзу – євро, саме ця грошова одиниця і відіграє роль розрахункової валюти. Найбільшими фінансовими частками є внески США – 120 625 000 (25%), Японії – 80 915 250 (16,77%), Німеччини – 39 468 500 (8,18%), Франції – 24 848 750 (5,15%), Великобританії – 22 484 500 (4,66%), Італії – 20 361 500 (4,22%).

Розмір внесків держав-членів Всесвітньої Митної Організації може змінюватись з року в рік, але існує мінімальний внесок, який теж майже щорічно змінюється, не сплативши який держава позбавляється права голосу у Всесвітній Митній Організації та стає неактивною. Слід відзначити, що у Всесвітній Митній Організації допускається можливість фінансування державами-членами окремих проектів і аспектів функціонування організації, ініціаторами якої вони виступають. Крім того, держави-члени, зобов’язані надавати Всесвітній Митній Організації на своїй території режим, не менш сприятливий, ніж той, що може бути наданий іншому уряду і його дипломатичному представництву, стосовно першочерговості, тарифів і зборів на послуги зв’язку, а також інформаційні послуги.

Підсумовуючи, варто відзначити, що членство у Всесвітній Митній Організації загалом відповідає тенденціям регулювання інституту членства в міжнародних організаціях. За кількісним складом своїх членів ця Організація належить до найчисельніших. Однак аналіз положень Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва, які стосуються питання членства в ній, дозволяє виділити низку особливостей, зокрема:

- членами Всесвітньої  Митної Організації можуть бути  як держави, так і уряди окремих  митних територій, за умови згоди  держави, до складу якої вони  входять або під суверенітетом  якої перебувають;

- участь міжнародних організацій  у роботі Всесвітньої Митної  Організації можлива виключно  на правах спостерігачів;

- не передбачені інші  форми членства, що використовуються  в практиці міжнародних правовідносин (асоційоване, неповне та ін.).

4. Співробітництво Всесвітньої Митної Організації з Україною

Українська Радянська Соціалістична Республіка не була серед держав, які першими підписали Конвенцію про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року. Верховною Радою Радянського Союзу, до складу якого входила УРСР, у 1950 році було прийнято постанову про приєднання Уряду СРСР до Конвенції про створення Ради митного співробітництва. Проте це рішення не передбачало приєднання до Конвенції, і, відповідно, членства в Раді Митного Співробітництва окремих республік СРСР, зокрема і УРСР. Після розпаду СРСР, Митний комітет Російської Федерації з грудня 1991 року на правах правонаступництва став повноправним членом Ради і працював в її комісіях на рівні експертів.

 Саме тому вже після  здобуття Україною незалежності  і з початком формування власної  митної системи питання про  членство України в організації, яка займається міжнародно-правовим  регулюванням митних відносин, одразу  ж вийшло на перший план. Експерти  відзначали, що на той момент  митна служба України була  найбільш розвиненою порівняно  з іншими країнами колишнього  СРСР, оскільки мала власне митне  законодавство, яке розроблялося  і розробляється з урахуванням  принципів, чинних у міжнародній  практиці . Посилення ролі митних органів у сучасному світі зумовлено зміною їх основних функцій від митного захисту національної економіки до більш широкого захисту суспільства і людини.

Такі зміни початкового призначення митних органів потребують чіткої нормативної регламентації як на національному, так і на міжнародному рівнях. Відповідно, у 1992 році, Кабінет Міністрів України звернувся до Верховної Ради України із пропозицією приєднатися до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року. Зрештою, це питання було внесено у порядок денний вісімдесят п’ятого засідання п’ятої сесії Верховної Ради України І скликання. Доповідачем з цього питання від Кабінету Міністрів був О.М. Коваль – тодішній чинний голова Державного митного комітету.