Українська Галицька армія

Зміст

Розділ 1. Українська Галицька армія

Формування Української Галицької Армії.
Командування Української Галицької Армії.

Розділ 2. Військові дії Української Галицької Армії.
Розділ 3. Роди зброї та служб.

Піхота та артилерія.
Кіннота.
Авіація.
Панцерна зброя.
Технічні частини.
Санітарна служба.
Тилові служби.

Висновок. Література.

Розділ 1. Украї́нська Га́лицька а́рмія

Українська галицька армія — назва регулярної армії ЗУНР (ЗО УНР) після договору з Добрармією генерала Антона Денікіна (17 листопада 1919); до цієї дати відома як Галицька армія (ГА). Після злиття УГА з Червоною армією 12 лютого 1920 року отримала назву Червона Українська Галицька Армія (ЧУГА). Зародком ГА були Легіон УСС та підрозділи австро-угорської армії, сформовані з українців, що у Львові й на провінції 1 січня 1918 року підпорядкувалися Українській Національній Раді ЗУНР. Листопадовий переворот (у ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року) у Львові здійснили очолювані Дмитром Вітовським 1410 вояків при 60 старшинах, зміцнені ще 3, 11, 2 куренями УСС з Буковини. Регулярний характер ГА підтверджував закон Української Національної Ради від 13 листопада 1918 року про загальний обов'язок військової служби громадян ЗУНР, на основі якого були проголошені в листопаді розпорядження Державного Секретаріату Військових Справ (ДСВС) про військово-територіальний поділ ЗУНР, організаційну схему ГА та мобілізацію до ГА чоловіків українців віком від 18 до 35 років. Територію ЗУНР (без Карпатської України) поділено на три військові області: Львів, Тернопіль і Станиславів, а з них кожну на 4 військові округи (по 5 — 8 пов.). На чолі кожної з них був окружний військовий комендант, що відповідав за набір новобранців, їх вишкіл і поповнення армії боєздатними частинами.

1.1. Формування Української Галицької Армії.

Перші польові формації УГА творилися стихійно проти повстання польських боївок у Львові 1 листопада 1918 р. та нападу польських військ з Польщі на Галичину вже 11 листопада 1918р. вони зайняли Перемишль). До кінця грудня 1918р. ГА була мішаниною різних військових груп регулярного, напівпартизанського, а навіть і партизанського характеру, що творили залогу Львова або оперували на шляхах наступу польських військ. Ці групи називалися різно й мали дуже різнорідний склад, залежно від місцевих умов. У грудні 1918 в ГА існувало 15 бойових груп різної величини й складу. Найсильнішими були підльвівські групи: «Наварія», «Старе Село», «Схід». На північних кордонах ЗУНР для відбиття польської агресії створено групу «Північ» (полк. Осип Микитка); на південно-західних Обл. Команда в Стрию (полковник Г. Коссак) очолювала різні групи, що створилися самочинно на західному фронті, що тягнувся від Команчі (до 19 січня) до Городка: Команча, Лютовиська, Старий Самбір, Глибока, Крукеничі, Рудки, Південь І і II. Всі ці групи не являли собою суцільної лінії, рідко мали зв'язок з НК ГА і ще рідше між собою. Чисельний стан цих груп у висліді поповнень зростав. На початку грудня 1918, коли генерал М. Омелянович-Павленко перебрав начальну команду ГА, вона нараховувала близько 30000 старшин і вояків, у тому числі в бойовому стані 15000 при 40 гарматах (без наддніпрянських частин). Тоді польсько-український фронт переходив від Тісни на півд.-зах. до Хирова й попри Перемишль до Львова, зі Львова до Яворова й попри Любачів на Раву Руську до Белза, а далі на північ до Крилова на Холмщині. У грудні 1918 всі польові формації підпорядковано одностайному командуванню НКГА, а впродовж січня-лютого ГА реорганізовано за планом полковника Мешковського. Бойові групи зведено в 3 корпуси по 4 бригади, що складалися звич. з 3—6 куренів піхоти (в деяких бригадах об'єднаних у 2 полки), однієї кінної сотні, одного польового гарматного полку з 4—6 батарей, однієї саперної сотні, частин зв'язку та допоміжних відділів і служб. До І Галицького корпусу (команда в Камінці Струмиловій, командант полковник О. Микитка, начальник штабу отаман І. Куніш) увійшли: 5 Сокальська (командант сотник О. Демчук, згодом сотник В. Коссар), 6 Равська (сотник Ю. Головінський), 9 Угнівсько-Белзька бригада (отаман Б. Шашкевич), 10 Янівська або Яворівська (полковник Д. Долуд, згодом сотник М. Климкевич, сотник Ф. Кондрацький) бригади. До II Галицького корпусу (команда в Бібрці, командант полковник М. Тарнавський, начштабу підполковник Й. Папп Де Яноші, згодом полковник А. Шаманек) увійшли: І бригада УСС (командант отаман О. Букшований), 2 Коломийська (підполковник Ф. Тінкль, згодом підполковник А. Виметаль), 3 Бережанська (підполковник А. Вольф, пізніше отаман О. Лисяк), 4 Золочівська (отаман С. Шухевич). До III Галицького корпусу (команда в Стрию, командант полк. Г. Коссак, потім ген. М. Ґембачів, начштабу підполковник А. Долежаль) увійшли бригади: 7 Стрийська (згодом Львівська; командант підполковник Костянтин Слюсарчук, потім підполковник А. Бізанц), 8 Самбірська (отаман К. Гофман), І Гірська (сотник М. Маційович, пізніше отаман В. Перський) і дві групи «Крукеничі» (полковник В. Шепель) і «Глибока» (сотник М. Федик), що з 8-ою Самбірською бригадою були під загальним командуванням полковника А. Кравса. Ця організаційна схема УГА збереглася до кінця її існування. Дальші бригади не можна було створювати через брак старшин і бойового спорядження. За даними документів Харч. уряду ДС ВС, з березня 1919 мобілізовано 126000 старшин і вояків, тобто 5% українського населення, а фактично значно більше, бо численні старшини і вояки, що підлягали мобілізації, не повернулися ще додому з фронтів світової війни чи з полону (тільки в Італії до виїзду на Україну зареєстровано було до 40000 старшин і вояків-українців, колишніх полонених австрійської армії).

1.2. Командування Української Галицької Армії.

Усіма військовими справами ЗУНР відав ДСВС, що діяв до 9 червня 1919 та поділявся на Військову канцелярію ДСВС і 16 відділів. Йому безпосередньо підлягали справи поповнення армії, бойового й харчового постачання. Державними Секретарями Військових Справ були: полковник Дмитро Вітовський (до 13 лютого 1919) і полковник В. Курманович (до 9 червня 1919). Після проголошення диктатури ЗО УНР функції ДСВС перейшли частково до Начальної Команди УГА, а частково до новоутвореної Війської канцелярії диктатора (шеф підполковник К. Долежаль). Утворена в травні 1919 Команда запілля, що перебрала тимчасово функції ДСВС, увійшла в червні до Етапної Команди ГА. Начальним вождем ГА був запрошений голова УНРади (з червня 1919 диктатор) начальний командант УГА, якому до допомоги стояла з функціями генерального штабу Начальна Команда Галицької Армії (НКГА). Її очолював командант УГА, з червня 1919 Начальний вождь з помічником — начальником генштабу. Начальними командантами за організаційного періоду були: полковник Дмитро Вітовський (до 5 листопада 1918), полковник Григорій Коссак (до 9 листопада 1918), полковник Гнат Стефанів (до 10 грудня 1918); згодом генерал М. Омелянович-Павленко (до 9 червня 1919), генерал Олександр Греков (до 5 липня 1919), полковник Альфред Шаманек (до 21 лютого 1920) і полковник А. Вітошинський (до 1 березня 1920). Заступниками начальних командантів і одночасно начальниками штабу були: полковник М. Маринович (до 5 листопада 1918), отаман Сень Ґорук (до 10 грудня 1918), полковник Є. Мєшковський (до 7 лютого 1919), полковник Віктор Курманович (до 9 червня 1919), полковник А. Шаманек (до 7 листопада 1919), генерал Густав Ціріц (до 10 лютого 1920) і знову полковник А. Шаманек (до 1 березня 1920). НКГА керувала операціями УГА на фронті, а також очолювала усі частини УГА, розташованих на фронті. Всі інші частини УГА підлягали через тилові окружні команди — ДСВС. НКГА поділялася за австрійським зразком на оперативний і організаційно-матеріальний відділи. За генерала Олександра Грекова в червні 1919 НКГА реорганізовано — її поділено на Оперативний штаб, Головний відділ фронту і Етапну команду. Зі скасуванням ДСВС НКГА підлягали також усі запасні й вишкільні частини й обозні валки.

Розділ 2. Військові дії Української Галицької Армії.

Хоч численність ГА на фронті нараховувала в квітні 1412 старшин і 52200 вояків (533 кулемети, 188 польових і 13 важких гармат), польське військо вже в лютому-березні 1919 мало чисельну перевагу: у квітні 62000, а ще більшу після спрямування на антиукраїнський фронт 30000 старшин і вояків з 100 тисячної армії генерала Ю. Галлера, що прибула з Франції (всупереч зобов'язанням польського уряду, що армію використовуватимуть тільки проти більшовиків). Не зважаючи на чисельну й технічну перевагу польського війська, за 248 днів війни УГА мала також і перемоги. Але остаточній перемозі українського війська у першому наступі під Вовчухами в лютому 1919 (так звана «Вовчухівська операція») перешкодила Місія Антанти, очолена генералом Бертельмі, яка в дуже прикрій ситуації для поляків наказала перемир'я. Великий польський наступ проти УГА почався 14 травня. Трикратна польська перевага на південному фронті створила безвихідну ситуацію на Прикарпатті. Частини І Гірської бригади і група «Глибока» втратили зв'язки з головними силами і були змушені перейти на Карпатську Україну, де й були інтерновані. Важка ситуація ще погіршилася, коли 24 травня румунське військо з дивізією польського генерала Л. Желіґовського ударило по тилах УГА і почало займати Покуття. 6 червня 1919 УГА, зібрана в південно-східному трикутнику Галичини, здобула перемогу під Чортковом і перейшла в наступ (див. Чортківська офензива). За три тижні наступу здобуто значні успіхи, які не можна було закріпити через повний брак воєнного спорядження в УГА, в основному піхотної амуніції. 28 червня почався другий відступ УГА, який 16—17 липня закінчився переходом через р. Збруч. На територію УНР перейшло 49800 старшин і вояків при 603 кулеметах і 187 гарматах. У складі УГА були також деякі бригади, що постали під час Чортківської офензиви, з яких 12, 14, 18 і 21 піші та 1 кінна брали вже участь у боях. Вже 25 липня 1919 частини II Галицького корпусу вийшли на антибільшовицький фронт, а за ним 2 серпня і вся УГА. 12 серпня почався наступ об'єднаних українських армій на Київ — Одесу, яким керував новостворений штаб Головного отамана з генералом М. Юнаковим як начальником штабу і генералом В. Курмановичем як генерал-квартирмейстром. До кінця серпня 1919 українські армії звільнили від більшовиків 72500 км² території і 6,5 млн населення УНР. Похід на Київ закінчився 30 серпня здобуттям Києва і зустріччю з Добрармією генерала А. Денікіна наступного дня, але згодом і до відступу обох укр. армій на захід. Причиною воєнної катастрофи УГА, до якої згодом дійшло, не були воєнні перемоги ворога, але жахлива епідемія тифу та інших пошесних хвороб, які вивели з армії до 90% стану, так що в листопаді 1919 тільки 7% вояцтва УГА могли лишитися на фронтовій лінії. У січні 1920 стан УГА зменшився до 1373 старшин і 20576 вояків, а в квітні до 1435 старшин і 16688 вояків. Це й примусило НКГА укласти перемир'я, а згодом і союзний договір з російською Добрармією (Одеса, 17. 12. 1919), а потім стати Червоною Українською Галицькою Армією (ЧУГА), коли після розгрому Добрармії частини Червоної армії з'явилися на місці розташування галицьких бригад. Остаточно УГА вийшла з поля боїв, коли у квітні 1920 дві колишні галицькі бригади покинули Червону армію й перейшли до Армії УНР, що була тоді в союзі з польським військом, але попали в польський полон. Поляки звільнили підстаршин і вояків, а старшин інтернували в таборі полонених у Тухолі. Такий був кінець УГА після майже півторарічного її існування. Вишкіл в УГА провадився у старшинських школах і в запасних кошах (полках, куренях) за статутами УСС та австрійської армії. Його слабою стороною була недостача бойового вишколу. Генерал Греков організував у червні 1919 армійський вишкіл, але після переходу УГА за Збруч план не був реалізований. Для старшин були школи добровольців з освітою не менше 6 класів середньої школи; у Галичині діяли 3 піхотні школи, 1 артилерійська, 1 звідомна; на Наддніпрянщині 1 піхотна й 1 артилерійська.

Розділ 3. Роди зброї та служб

3.1. Піхота та артилерія

Найчисленнішим і головним родом зброї УГА (67% усього стану) була піхота, озброєна гвинтівками та карабінами Штаєр. На польському фронті на 1000 багнетів піхоти припадало 25 шабель кінноти та 8 гармат. Основною бойовою одиницею був курінь (на польському фронті — 51, на Наддніпрянщині — 48), що ділився на 4 сотні, а сотні на чети; до цього доходила ще скорострільна сотня (або чета у кожній сотні). На Наддніпрянщині курені мали тільки по 3 стрілецькі сотні й 1 кулеметну (8 кулеметів). Піхота відзначалася великою витривалістю, була краща в наступах і рукопашному бою, ніж в обороні; їй завжди бракувало набоїв, і тому вона часто мусила залишати свої позиції і відступати. У цих випадках піхоту часто рятувала артилерія, яка займала позицію перед відступаючою піхотою й стрільбою на близьку віддаль стримувала противника. Артилерія УГА була не тільки найкращим родом зброї, але й найкращою артилерією з усіх армій Східної Европи. Вона складала 10,5% особового складу усієї УГА; на польському фронті галицька артилерія мала 58 батарей (у тому числі 40 батарей легких гармат, 1 гірську, 1 кінну, 7 гаубичних і 1 далекострільну (2 гармати 122 мм); на Наддніпрянщині 47 з половиною батарей (у них 177 легких і 10 важких гармат). Початково артилерія УГА мала австрійський гарматний матеріал, але ще на польському фронті через брак набоїв виміняла його на російський.

3.2. Кіннота.

Кіннота, не зважаючи на її широкі можливості в рухливій війні, не відігравала в УГА великої ролі, бо в ДСВС панувала доктрина позиційної війни, в якій кінноті не надавали значення. Тільки з ініціативи генерала Грекова під час першого відступу УГА присвячено кінноті більше уваги і в червні 1919 створено Кінну бригаду у складі 2 полків, а в липні перший полк кінноти 1 корпусу — разом близько 1 340 шабель.

3. 3. Авіація.

Авіація постала з авіаційного відділу, що його на авіаційній базі в Красному організував сотник Петро Франко; при допомозі висококваліфікованих пілотів колишньої російської армії організовано авіаційний полк (перший командант полковник Б. Губер, згодом полковник Джам-Булат Кануков), що складався з 3 авіаційних сотень, авіашколи, технічної сотні і сотні обслуги; стан у квітні 1919: 35 старшин і 300 вояків. До квітня українська авіація мало перевагу над польськими арміями, згодом її мало польське авіація (150 літаків проти 40 українських) і добровільна американська ескадра.

3. 4. Панцерна зброя.

Панцерна зброя УГА диспонувала 2 — 3 панцерними автомобілями і 2 панцерними потягами, які успішно оперували на Хирівському й Львівському фронтах. На Наддніпрянщині УГА й Армія УНР мали тільки 3 здобуті від більшовиків сучасні панцерні потяги.

3. 5. Технічні частини.

УГА мала 9 саперних сотень, з яких 4 були приділені до корпусів, 5 до бригад. Ці сотні формував і вишколював Запасний саперний курінь у Чорткові, пізніше реорганізований на Технічний курінь (командант Д. Кізюк); автоколони УГА з 36 автомобілів, 24 мотоциклетів і 2 панцерних автомобілів були реорганізовані в Самохідний курінь. Залізничний курінь, залізничне депо й сотня залізничних мостів були організовані в Стрию, а пізніше перенесені до Станиславова. Телефонні сотні при корпусах, чети при бригадах і телефонні стежі при куренях і гарматних батареях вишколювалися в Звідомному полку в Станиславові. Чотири радіостанції були приділені до ДСВС й до 3-х корпусних команд.

3. 6. Санітарна служба.

Санітарна служба в УГА була організована за австрійським зразком і до переходу за Збруч стояла на висоті завдань. При корпусах працювали 2 — 5 польові лікарні та санітарні потяги. Після переходу за Збруч, санітарна служба була зовсім незадовільна через брак шпиталів, одягу, білизни і ліків. Це й було причиною епідемії тифу. Лікарів було всього 35, санітарних старшин 50, у 8-ох шпиталях тільки 1600 ліжок, а в кінці жовтня вже було 18000 хворих на тиф.

3.7. Тилові служби.

Внутрішній лад берегла польова жандармерія (польова сторожа) при НК ГА і корпусах (поділена на корпусні курені і бригадні сотні). Докладніше див. стор. 2 231). Іншими допоміжними відділами УГА були булавні сотні при штабах корпусів і бригад, харчові сотні при постачаннях корпусів і бригад, ветеринарні відділи при командах корпусів і в Кінній бригаді; пости польової пошти при корпусних і бригадних командах та інші. Загальний стан УГА зазнав таких змін: у березні-квітні на фронті було 65000 старшин і вояків, за чортківського наступу — 70 — 75000; за Збруч перейшло бл. 50000; у січні 1920 їх число зменшилося до 22000, у квітні до 18000 старшин і вояків. Недостатня була кількість старшин — пропорція числа старшин до вояцтва УГА була тільки 2,4% загального стану (коли в польській армії — 5%, на фронті — 7%). Брак штабних і вищих старшин в УГА надолужували вербування старшин — неукраїнців з колишньої австро-угорської армії та призначення старшин з Армії УНР — колишніх старшин російської армії (цей резерв надто мало був використаний). Іменування нових старшин і підстарший та підвищування їх належало до компетенції ДСВС, а з червня 1919 — диктатора.

Висновок

УГА була добре організована, дисциплінована й боєздатна. Бездоганна дисципліна відзначалася високою національною свідомістю старшин і вояків. Слабістю УГА був брак старшин, зокрема вищого ступеня. Престиж старшин УГА був високий, бо вони здебільша мали вищу освіту і значний життєвий досвід. Боєздатність УГА записана в анналах її перемог, часто над краще озброєними противниками. Не зважаючи на великий брак матеріальних засобів і труднощів, УГА була кращою армією серед тих, що постали на руїнах Австро-Угорщини. Існування УГА має історичне значення: вона відновила українську військову традицію на Західних Українських Землях і змогла поширити її серед широких мас. Інтенсивне плекання цих традицій було головною рушійною силою відновлення збройної боротьби в лавах УПА, Українській Національній Армії та ін. українських збройних формаціях у роки другої світової війни.

Література.

Верига В. Визвольні змагання в Україні. 1913-1923: у 2-х томах. - Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1998. - Т. 1. - 523 с.; Т. 2. - 503 с.
Винниченко В. Відродження нації. (Історія української революції [марець 1917 - грудень 1919 р]). - Ч. 2-3. - Київ; Відень, 1920. (Київ: Видавництво політичної літератури, 1990). - 330. 542 с.
Волинець С. Стрілецький театр // Український голос. - 1964. - 11 січ.
Гордієнко В. Українська Галицька Армія. - Львів: Меморіал, 1991. - 112 с.
Гунчак Тарас. Україна: перша половина ХХ століття. - Київ: Либідь, 1993. - 288 с.
Енциклопедія українознавства. Т. 4. - Львів: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1994.

Українська Галицька армія 📙 Реферат → 🆔 285661