Україна у системі світогосподарських зв'язків

рЕФЕРАТ

на тему:

Україна у системі світогосподарських зв'язків

План.

І. Товарний експорт України у системі світогосподарських зв’язків

1. Експортні можливості  України в галузях народного  господарства

2.Динаміка реальних  цін на традиційні товари українського експорту

3. Формування  нової моделі національної конкурентоспроможності

4. Інвестиційно-інноваційна  діяльність в Україні

Висновки

ІІ. Експортний потенціал України: моделювання та довгостроковий прогноз

1. Моделювання  експортного потенціалу України

2. Етапи формування  експортного потенціалу України.

3. Довгостроковий  прогноз товарної структури експорту  України до 2030 року.

Висновки

І. Товарний експорт України у системі світогосподарських зв’язків

1. Експортні можливості України в галузях народного господарства

Характерною рисою економічного розвитку України в період трансформації стало посилення зовнішнього вектора розвитку. В останнє десятиріччя підприємства чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості, АПК, транспортного машинобудування і ряду інших галузей для збереження обсягів виробництва й рівня зайнятості намагалися повною мірою використати можливості задоволення зовнішнього попиту, що відкрилися для них у результаті лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.

У 2003 р. частка експорту в загальних обсягах випуску в цілому по економіці України досягла 25,6%. Найзначнішою питомою вагою експорту у випуску характеризувалися металургія та обробка металу (78,2%), текстильна і шкіряна промисловість (71,1%), хімічне виробництво, гумові та пластмасові вироби (65,8%), виробництво машин і устаткування (64,6%), нафтопереробка (43,6%), транспорт (42,9%), видобування неенергетичних матеріалів (40,9%), лісове господарство (37,5%), деревообробна та целюлозно-паперова промисловість, видавнича справа (33,6%).

Стиснення внутрішнього попиту і звуження ринків збуту на початку 90-х років XX ст. спонукали вітчизняних виробників до масового виходу на зовнішні ринки та спричиняли аномальне розростання експортного сектора. Однак серед підприємств, породжених плановою економікою, конкурентні переваги на світових ринках мали тільки ті, що спеціалізувалися на виробництві енерго- і матеріаломісткої продукції з низьким ступенем обробки. Слабкість і неефективність промислової політики держави не створювали умов для зародження в Україні нових виробництв, які б у перспективі могли забезпечити якісні зміни у структурі національної економіки та підвищення ефективності експорту.

Сьогодні, як і на зорі незалежності України, найвагоміші експортні можливості зосереджено у традиційно індустріальних і сировинних галузях. Найбільшими товарними групами (за гармонізованою системою) у структурі експорту товарів з України є чорні метали (33% загального експорту товарів); енергетичні матеріали, нафта і продукти її перегонки (відповідно, 10,4%); котли, машини, апарати й механічні пристрої (5,5%); залізничні та трамвайні локомотиви, шляхове обладнання (4,6%); вироби з чорних металів (4,4%); електричні машини і устаткування (3,8%); зернові культури (2,5%); продукти неорганічної хімії (2,4%); добрива (2,3%); руди, шлаки й зола (2,1%). Занепокоєння викликає і досить висока концентрація експорту: три найбільші товарні групи забезпечують майже половину експортних надходжень до України.

При детальнішому аналізі складових вітчизняного товарного експорту очевидним стає факт домінування продукції виробничого призначення з низьким вмістом доданої вартості. Перелік товарів, у виробництві яких Україна має конкурентні переваги, та вартісні обсяги їх експорту наведено у таблиці 1.

Низьку ефективність українського експорту засвідчує також класифікація продукції за ступенем обробки, проведена експертним методом. За нашими оцінками, у 2004 р. Україна експортувала конструкційних матеріалів і напівфабрикатів на 18,5 млрд. дол., готових виробів - на 9,96 млрд. і сировини - на 4,21 млрд. дол. Таким чином, панівні позиції у структурі національного експорту займає продукція проміжного споживання — конструкційні матеріали і напівфабрикати (56,6% сумарного експорту товарів).

Таблиця 1*

Найвагоміші статті українського експорту

(за 4 –  значною класифікацією гармонізованої  системи) у 2004 р.

Архаїчність структури вітчизняного експорту підтверджує і факт надзвичайно низької питомої ваги інноваційної продукції у загальних обсягах продукції, реалізованої за межі України. Так, у 2004 р. підприємствами України продано за кордон інноваційної продукції на 1,5 млрд. дол., що становить лише 4,6% загального експорту товарів. Найбільшими постачальниками інноваційної продукції на світовий ринок ви ступали такі галузі, як виробництво транспортного устаткування (575,7 млн. дол.), хімічна і нафтохімічна промисловість (306,4 млн. дол.), виробництво машин і устаткування (242,7 млн. дол.), металургія і обробка металу (130,8 млн. дол.).

Посилення ролі базових галузей в економіці України, а також наростання диспропорцій між галузями з виробництва кінцевої продукції та галузями проміжного споживання стали закономірними наслідками поспішної, необгрунтованої, не підкріпленої засобами структурної політики лібералізації зовнішньої торгівлі. Дія ринкових сил, які спрямовували свою дію на задоволення зовнішнього попиту, формувала структурні диспропорції в економіці України та сприяла прискореному розвиткові її паливно-сировинних галузей.

Напівсировинна спрямованість вітчизняного експорту породжує не тільки проблему нееквівалентності зовнішньоекономічного обміну, але й проблеми, пов'язані з нестабільністю економічного розвитку. Відомо, що динаміка ВВП, торгового балансу та бюджетних доходів в Україні істотно залежить від коливань світогосподарської кон'юнктури. За визначенням міжнародних експертів, у структурі українського експорту домінують так звані "чутливі товари", ціни на які характеризуються високою нестабільністю.

На сьогодні конкурентні переваги національних виробників зумовлюються наявністю в Україні масштабної транспортної інфраструктури, її вигідним географічним положенням і забезпеченістю деякими природними ресурсами. Конкурентоспроможність українських виробників ґрунтується також на низькому рівні внутрішніх цін на залізну руду, вугілля, електроенергію, природний газ. Факторами, що деформують їх конкурентоспроможність, виступають занижений курс національної валюти, низька вартість робочої сили, пряме і приховане субсидування державою базових галузей економіки.

Крім того, певну роль у справі підтримання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств відіграють низькі витрати на оновлення і модернізацію основних фондів. Знос основних фондів у промисловості України перевищує 50%. Станом на середину 2004 р., відповідний показник в основній експортній галузі національної економіки -гірничо-металургійному комплексі - становив 65%. На підприємствах галузі застосовуються переважно застарілі технології виробництва: 47,9% сталі виплавляється мартенівським способом, тоді як у світовому масштабі цей показник не перевищує 2,5%. Опитування, проведене Світовим банком у 2004 р., вказувало на те, що у найближчі 5-10 років власники підприємств чорної металургії не планували масштабного оновлення основних фондів, а були більше зорієнтовані на використання наявних виробничих фондів до їх повного спрацювання.

На даний час резерви зростання експорту на старій виробничій базі практично вичерпано. Висока енергомісткість базових галузей економіки в умовах постійного зростання цін на енергоносії та використання застарілих технологій у виробничому процесі негативно впливають на рівень виробничих витрат і якість продукції, знижуючи тим самим конкурентоспроможність українських виробників на світових ринках.

2.Динаміка реальних цін  на традиційні товари українського  експорту

 З кінця 90-х років динаміка цін на традиційну продукцію національного експорту характеризувалася висхідним трендом. Так, у 2004 р. номінальні ціни (у доларах) на добрива в середньому становили 135% від рівня 1997 р., на чавун-відповідно, 165%, на феросплави - 121%, на напівфабрикати із заліза та нелегованої сталі - 148%, на плоский прокат - 134-160%, на труби і залізничні вагони -123%, на частини до залізничних локомотивів - 440%. Обчислені нами індекси реальних цін на продукцію українського експорту дещо знижують названі цінові показники. Однак у цілому цінова ситуація за досліджуваний період мала для України оптимістичний вигляд. Серед 12 основних товарів українського експорту найнижчим показником зростання реальних цін відзначалася група "Напівфабрикати із заліза та нелегованої сталі" (7,8%). Найістотніше зросли ціни на частини до залізничних і трамвайних локомотивів або рухомого складу (213,7%) (див. табл. 2).

Таблиця 2*

Індекси реальних цін 1 кг виробів, експортованих з України

(% до 1997р.)

Проте сприятлива динаміка цін на основні товари українського експорту у 1999-2005 рр. не може слугувати надійним показником досконалості структури експорту в довгостроковому періоді. Адже ціни на сировину й товари з низьким ступенем обробки відрізняються високою нестабільністю, і підвищення рівня цін, яке спостерігається в останні роки, є лише відображенням циклічного зростання світових цін на сировину та напівфабрикати.

Рушійною силою зростання світових цін на сільськогосподарську сировину, метали і мінерали стало піднесення економічної діяльності в азійських країнах. Помітну роль на світовому ринку сировинних товарів як споживач і постачальник почав відігравати Китай. Швидке зростання обробної промисловості у Китаї накручувало світові ціни на мідь, залізну руду, нікель. Тим часом нарощування власного виробництва металопродукції у Китаї виступало фактором зниження світових цін на продукцію чорної металургії (за 9 місяців 2005 р. виробництво сталі у Китаї збільшилося на 25,8% і досягло 269 млн. т). У майбутньому дедалі більша частка потреб китайської промисловості у конструкційних матеріалах і напівфабрикатах задовольнятиметься за рахунок внутрішнього виробництва, а тому світові ціни на продукцію чорної металургії, ймовірно, знижуватимуться.

Щодо довгострокових тенденцій, то, за розрахунками Світового банку, у 2004 р. реальні ціни (у доларах) на метали і мінерали були на 19,5% нижчими від рівня 1980 р. і приблизно дорівнювали цінам 1990 р., а ціни на добрива були на 52,1% нижчими від рівня 1980 р. і на 7,5% перевищували ціни 1990 р. Експерти ЮНКТАД вказували на те, що, незважаючи на зростання цін на сировинні товари, яке спостерігалося останнім часом, у реальному вираженні вони перебували на досить низькому рівні - набагато нижчому порівняно з 70-ми - початком 80-х років. За оцінками спеціалістів МВФ, у 2005 р. світові ціни на метали на 50% перевищували рівень цін довгострокової лінії тренду; згідно з їх прогнозом, у 2006 р. ціни на метали зменшаться на 10% і продовжуватимуть знижуватися у середньостроковій перспективі.

За оцінками, реальні ціни на традиційні товари українського експорту в довгостроковому періоді знижуватимуться під впливом таких факторів:

1. низького технологічного рівня продукції (у складі цін на товари, вироблені з використанням технологій низького і середнього рівнів, відсутня інноваційна рента, внаслідок чого зростання цін на них відставатиме від зростання цін на високо технологічні товари);
2. високої конкуренції між виробниками країн, які розвиваються, і країн з перехідною економікою на світовому ринку низькотехнологічних товарів (ринки трудо- і матеріаломісткої продукції виступають сферою дії конкурентних переваг виробників з цих країн);
3. слабкого динамізму попиту на низькотехнологічну продукцію у розвинутих країнах (із зростанням доходів споживачі у цих країнах витрачатимуть дедалі меншу частку своїх доходів на продовольчі та низькотехнологічні промислові товари, а дедалі більшу - на високотехнологічні товари й послуги, які не є об'єктами міжнародної торгівлі).

Тим часом варто зазначити, що в Україні виробництво і експорт продукції базових галузей економіки ґрунтуються на використанні високовартісних (хоча й застарілих) основних фондів. Фінансування масштабних капіталовкладень для створення таких потужностей в інших країнах являє собою один з бар'єрів для входу на світовий ринок енерго- і матеріаломісткої продукції обробної промисловості. Тому на таких ринках інтенсивність конкурентної боротьби є нижчою, ніж на ринках продовольчих товарів і сільськогосподарської сировини (що слугують класичним прикладом ринків з досконалою конкуренцією). З огляду на це, можемо стверджувати, що Україна дістає певні переваги від постачання на світовий ринок металопродукції, добрив, продукції машинобудування.

Проте у довгостроковому періоді надвиробництво у глобальних ланцюгах III і IV технологічних укладів, яке супроводжується зміною структури попиту в розвинутих країнах (внаслідок поширення виробничо-технічних систем V і VI технологічних укладів), виступатиме основним фактором падіння світових цін на продукцію базових галузей економіки України. Інакше кажучи, спеціалізація національної економіки на виробництві продукції з низьким ступенем обробки в умовах дії механізмів нееквівалентного зовнішньоекономічного обміну вестиме до звуження фінансового потенціалу нації.

3. Формування  нової моделі національної конкурентоспроможності

Необхідність структурної диверсифікації вітчизняного експорту та розширення присутності України на нових динамічних ринках зумовлена дією таких факторів зовнішнього і внутрішнього характеру:

• інтенсивної конкуренції на ринках низькотехнологічної продукції та падіння світового попиту на цю продукцію, що вестимуть до зниження реальних цін у довгостроковому періоді;
• мінливості та нестабільності цін на сировину і продукцію з низьким ступенем обробки;
• поступової втрати українськими виробниками конкурентних переваг, пов'язаних з низькою вартістю енергоресурсів, мізерною ціною робочої сили і "проїданням" основного капіталу, успадкованого від СРСР.

Формування нової моделі національної конкурентоспроможності, вдосконалення структури і підвищення ефективності вітчизняного експорту мають ґрунтуватися на ретельних дослідженнях динаміки попиту і особливостей пропозиції на міжнародних ринках. При визначенні перспективних напрямів інтеграції економіки України у світове господарство варто враховувати, насамперед, інтенсивність конкурентної боротьби на ринках експортованої продукції.

Для визначення конкурентності виробників на різних сегментах світового ринку експерти ЮНКТАД розрахували індекси ринкової концентрації (для товарних груп за 3-значною класифікацією СМТК), які опосередковано свідчать про напрямок руху реальних цін.

Дослідження, проведене з використанням даних ЮНКТАД відносно ринкової концентрації, дало такі результати: серед 20 груп товарів обробної промисловості з найвищою інтенсивністю конкурентної боротьби Україна займає вагоме місце на ринках чотирьох з них - прокату із заліза та нелегованої сталі, неплакованого, без покриття (1399,7 млн. дол.), сталі у зливках та інших первинних формах, напівфабрикатів із заліза та нелегованої сталі (1707,3 млн. дол.), чавуну переробного та дзеркального у чушках, болванках, гранулах і порошку з чавуну, заліза і сталі, феросплавів (567,3 млн. дол.), труб і трубок із заліза та сталі (411,6 млн. дол.). Індекси ринкової концентрації для названих груп товарів коливаються від 487 до 635 при мінімальному значенні 441 і середньому значенні для всіх товарів обробної промисловості 957. Згідно з нашими оцінками, більш вигідним, з точки зору концентрації ринкової влади, є експорт такої продукції чорної металургії: прокату плоского із заліза та нелегованої сталі, плакованого, з покриттям; дроту із заліза або сталі; залізних і сталевих прутків і брусків.

Поряд з визначенням конкурентності потенціальних ринків збуту, невід'ємною складовою процесу визначення пріоритетів техніко-економічного розвитку країни має стати оцінка перспектив зростання зовнішнього попиту на продукцію українського виробництва. Розширення експорту продукції, світовий попит на яку стрімко зростає, сприятиме підвищенню доходності зовнішньоекономічних операцій вітчизняних суб'єктів господарювання.

Досить корисним у цьому відношенні є проведене ЮНКТАД дослідження, у рамках якого було визначено показники "ринкового динамізму" для окремих товарних сегментів. Товари, які реалізуються на світовому ринку і світовий попит на які стрімко зростає, характеризуються експертами ЮНКТАД як "динамічні продукти". Постачання їх на світовий ринок надає країнам-експортерам можливості використовувати сприятливі цінові ніші та нарощувати обсяги експорту на вигідних умовах.

У цілому експерти ЮНКТАД виділяють такі групи динамічних продуктів: електронна продукція та електричні прилади (коди СМТК- 75, 76, 77); медичні інструменти і фармацевтична продукція (відповідно, 5, 87); деякі види текстильної продукції та одягу (61, 65, 84); окремі види продовольчих і напівсировинних товарів - шовк, крупи, шоколад, безалкогольні напої (261, 11, 073, 048).

Для оцінки відповідності вітчизняного експорту показникам ринкового динамізму проведено дослідження, результати якого узагальнено у таблиці 3. У ній подано 20 найдинамічніших продуктів з переліку ЮНКТАД, наведено дані про експорт такої продукції з України, а також розраховано відносні показники експорту динамічної продукції у світовій торгівлі та в сумарному експорті товарів з України.

Таблиця 3 *

Зростання обсягів збуту 20 найдинамічніших продуктів

на світових ринках, їх частка у сумарному світовому експорті

та обсяги продажів динамічних продуктів експортерами України

Дані таблиці 3 вказують на те, що реакція експортерів України на сплески зовнішнього попиту не задовільна. Помітною є мізерна присутність нашої держави на ринках динамічної продукції з високою часткою доданої вартості. Так, якщо у загальній сумі світового експорту частка експорту 20 найдинамічніших продуктів становила 22,6%, а в експорті країн, які розвиваються, - 28,7%, то в експорті товарів з України -всього 2,5%. В абсолютному вимірі вітчизняний експорт 20 видів такої продукції сягав тільки 442 млн. дол. Серед 20 динамічних продуктів більш-менш помітну роль в українському експорті відіграють лише електричне обладнання та частини до нього (136,3 млн. дол.); устаткування для передачі електроенергії (84,1 млн. дол.); телекомунікаційне обладнання та частини до нього (71,7 млн. дол.).

Серед динамічних продуктів українського експорту, що не увійшли до першої "двадцятки", слід відзначити:

• шоколад та інші вироби з вмістом какао (33-тє місце в переліку динамічної продукції) (у 2002 р. річний експорт з України становив 120,06 млн. дол.);
• насоси, компресори, вентилятори (відповідно, 47-ме місце) (відповідно,150,09 млн. дол.);
• верхній чоловічий одяг з текстилю (50-те місце) (247,22 млн. дол.);
• мотори неелектричні (52-ге місце) (221,19 млн. дол.);
• вироби з кольорових металів (63-тє місце) (135,75 млн. дол.);
• літаки, авіаційне обладнання та його комплектуючі (79-те місце) (100,88 млн. дол.);
• прилади для вимірювання і контролю (82-ге місце) (104,16 млн. дол.);
• папір і картон (89-те місце) (198,31 млн. дол.);
• устаткування для обробки металу та його комплектуючі (108-ме місце)(104,59 млн. дол.);

-мідь (113-те місце) (113,23 млн. дол.);

• інструменти для ручних і машинних робіт (117-те місце) (599,56 млн. дол.);
• металобрухт і відходи металургійної промисловості (120-те місце) (318,2 млн. дол.).

Наведені дані свідчать, що динамічна продукція українського експорту виробляється переважно у галузях обробної промисловості, які використовують робочу силу середньої кваліфікації та технології середнього рівня. Крім того, в експорті цієї продукції представлено також сировинні й продовольчі товари (мідь, металобрухт, шоколад), ресурсномісткі товари (папір і картон, верхній чоловічий одяг з текстилю), а також товари, виробництво яких ґрунтується на використанні низькокваліфікованої робочої сили і технологій низького рівня (вироби з кольорових металів, інструменти для ручних і машинних робіт).

Лише три групи динамічних товарів, які фігурують у статистиці вітчизняного експорту, виробляються у високотехнологічних галузях - телекомунікаційне обладнання та частини до нього; літаки, авіаційне обладнання та його комплектуючі; прилади для вимірювання і контролю. У 2002 р. експорт цих товарів становив 276,74 млн. дол. Таким чином, у структурі українського експорту високотехнологічна динамічна продукція займає лише 1,5%.

Більш оптимістичний вигляд має ситуація з вітчизняним експортом сільськогосподарської продукції. Серед сільськогосподарських продуктів, віднесених ЮНКТАД до динамічних, Україна є великим постачальником шоколаду (7-ме місце у рейтингу динамічних сільськогосподарських продуктів); твердих сирів і сиру (відповідно, 20-те місце); алкогольних напоїв (13-те місце); тютюнових виробів (6-те місце); зернових продуктів (3-тє місце); свіжих овочів (14-те місце); виробів з фруктів і цукру (18-те і 5-те місця). Ці товари мають високу еластичність попиту за доходом і генерують значну додану вартість. У 2002 р. український експорт динамічних продовольчих товарів становив 459,24 млн. дол. (або 13,5% українського експорту сільськогосподарської продукції та продукції харчової промисловості).

4. Інвестиційно-інноваційна  діяльність в Україні

 Найвагомішими структурними дисбалансами національної інноваційної системи, що створюють перешкоди для масштабного поширення нововведень, є низька інноваційна активність вітчизняного підприємницького сектора; розпорошеність державного фінансування НДДКР і відсутність чітких пріоритетів техніко-економічного розвитку; слабкий розвиток малого інноваційного бізнесу; відсутність інституту "довгих грошей" у фінансово-кредитній системі України; низький рівень розвитку науково-технічної інфраструктури.

Інноваційна діяльність поки що не стала невід'ємною складовою підприємницької діяльності в Україні. Питома вага інноваційно активних підприємств рік у рік знижується. У 2004 р. частка інноваційних витрат вітчизняних підприємств у загальній сумі операційних витрат на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг) становила лише 1,4%, а реалізація ними інноваційної продукції - 18,8 млрд. грн. (або 5,8% загальних обсягів продажів промислової продукції). Такий стан справ відповідним чином позначається на темпах структурних змін і зумовлює загальну траєкторію техніко-економічного розвитку.

Українські підприємства майже не займаються науково-технічними розробками довгострокового характеру, а основним замовником наукових робіт виступає держава. Механізми взаємодії виробничих підприємств з науково-дослідними організаціями практично не діють. За роки трансформації кількість заводських лабораторій та конструкторських бюро підприємств істотно скоротилася.

Актуальною, як і багато десятиріч тому, залишається проблема низького рівня комерціалізації наукових досліджень і доведення їх результатів до виробництва. Щороку в Україні виконується понад 60 тис. науково-технічних розробок, однак тільки близько 16% завершених науково-технічних розробок втілюється на практиці16. Такі процеси, з одного боку, відображають відірваність тематики наукових досліджень від практичних проблем, а з іншого - свідчать про низький попит суб'єктів господарювання на результати науково-технічної діяльності.