Управління вищою освітою в Україні

 Зміст:

1. Вступ.
2. Управління вищою освітою, проведення  підготовки фахівців з вищою освітою.        
3. Ступеневість професійно-технічної та вищої освіти, освітньо-професійна післядипломна підготовка.
4. Стратегічне завдання системи управління вищою освітою України.
5. Висновки.
6. Використана література.

 Вступ

        Освіта та професійна підготовка є фундаментом людського розвитку і прогресу суспільства. Вони також виступають гарантом індивідуального розвитку, виховують інтелектуальний, духовний та виробничий потенціал суспільства. Розвиток держави, структурні перетворення на мікро- та макроекономічному рівнях мають гармонійно поєднуватись з реформою освіти, професійною підготовкою для того, щоб задовольнити потреби і прагнення людей. Формування ринкових відносин, становлення в Україні демократії зумовлюють зміну цільових настанов професійної освіти. Першочерговості набуває задоволення різноманітних освітніх потреб особистості заради її розвитку і самореалізації, а також для забезпечення її конкурентоспроможності на ринку праці.  

       В будь-якому суспільстві одним із загальних законів його розвитку є закон підвищення якості населення, яке проявляється в тому, що кожне наступне покоління має більш високі якості в порівнянні з минулим. Це визначається закономірностями розвитку науково-технічного і соціальне-економічного прогресу.

 Підвищення  освітнього й культурного рівня  працівників, їх професійної компетентності є не тільки важливим резервом удосконалення  системи управління трудовими ресурсами, а й одним із вирішальних факторів успішного вирішення багатьох соціальних та економічних проблем.

 Розвиток  науки і техніки, ринкової економіки  вимагають зовсім іншого професійно-кваліфікаційного рівня трудових ресурсів. Зростає  потреба в кваліфікованих працівниках, які мають високий загальноосвітній рівень, широкопрофільну професійну підготовку, спроможні швидко оволодіти новими технологіями, орієнтуватися у виробництві, яке динамічно змінюється, готові до постійного вдосконалення своїх знань і вмінь, конкурентоспроможних на ринку праці. Отже, виникає необхідність удосконалення системи формування якості трудового потенціалу, створення єдиної національної системи загального, безперервного професійного навчання з відповідним науково-методичним, фінансовим та кадровим забезпеченням.

 За даними наукових досліджень, 34 % випускників  середньої загальноосвітньої школи  приступають до роботи без попередньої  професійної підготовки, що гальмує  раціональне використання трудових ресурсів. Ринок вимагає людей  високої кваліфікації, професійних та мобільних.

 Кваліфікація - це якісна характеристика працівників певної професії. Вона залежить від рівня професійних знань, вмінь, навичок і здібностей до праці. Ринок вимагає працівника, який має дві-три професії, оскільки постійно виникають нові і відмирають старі традиційні професії. І це вимагає підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників.

 Високий рівень кваліфікації працівників супроводжується  зростанням продуктивності праці, сприяє підвищенню якості роботи. Кваліфікований працівник характеризується більшою мобільністю на ринку праці і є більш конкурентоспроможний.

 Професійна  освіта, кваліфікація і знання розглядаються  як особлива форма інтелектуальної  власності людини, її приватний людський доход. [4] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Управління вищою освітою, проведення  підготовки фахівців з вищою освітою 

       Вища освіта – рівень освіти, який здобуває особа у навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній середній освіті й звершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації. [5]

   Освітній  рівень вищої освіти – характеристика  вищої освіти за ознаками ступеня  сформованості інтелектуальних  якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню. Під освітньо-кваліфікаційним рівнем освіти розуміється характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знать, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов’язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

   Вищий  навчальний заклад – це освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований  і діє згідно законодавства  про освіту, реалізує відповідно  до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

   Підготовка  фахівців у вищих навчальних  закладах може здійснюватися  з відривом (очно), без відриву  від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а  з окремих спеціальностей – екстерном. Прийом громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності закладу освіти та джерел оплати за навчання. Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання і стажування за індивідуальними планами, встановлення спеціальних державних стипендій, створення умов для навчання за кордоном.

   Для управління  вищою освітою створюються система органів управління і органи громадського самоврядування, які діють у межах своїх повноважень. Органами державного управління вищою освітою є Кабінет Міністрів України, який через систему органів виконавчої влади здійснює державну політику у галузі вищої освіти. Управління у галузі вищої освіти в межах їх компетенції проводить спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки; інші центральні органи виконавчої влади України, що мають в своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади; Вища атестаційна комісія з України; органи влади Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування; власники вищих навчальних закладів, органи громадського самоврядування. Структуру системи вищої освіти складають освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні. 
 
 
 
 
 
 
 

Ступеневість  професійно-технічної  та вищої освіти, освітньо-професійна післядипломна підготовка 

          Відповідно до статті 30 закону України «Про освіту» підготовка кваліфікованих робітників, а також молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів та магістрів здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями (ступеневою освітою) згідно з відповідними освітньо-професійними програмами. Підвищення кваліфікації, перепідготовки кваліфікованих робітників і фахівців з вищою освітою проводиться за відповідними освітньо-професійними програмами післядипломної підготовки. [2]

   Освітньо-професійні  програми підготовки кваліфікованих  робітників та фахівців з вищою  освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних  рівнів – це державні документи,  що визначають зміст і нормативний  термін навчання та передбачають  відповідні форми контролю та державної атестації.

   Освітньо-кваліфікаційні  характеристики фахівців з вищою  освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних  рівнів – це державні документи,  що визначають цілі освіти  у вигляді системи виробничих  функцій, типових задач діяльності та умінь, необхідних для вирішення цих задач. Зміст навчання – це науково обґрунтований методичний і навчальний матеріал, засвоєння якого забезпечує здобуття освіти і кваліфікації згідно з освітньо-кваліфікаційним рівнем.

  Кваліфікований робітник – це освітньо-кваліфікаційний рівень робітника, який на основі повної або базової загальної середньої освіти здобув спеціальні уміння та знання, має відповідний досвід їх застосування для вирішення професійних завдань у певній галузі економіки.

   Професійно-технічна освіта має три ступені. Кожний ступінь навчання визначається теоретичною та практичною завершеністю і підтверджується присвоєнням випускникам робітничої кваліфікації згідно з набутими професійними знаннями, уміннями та навичками.  Навчальні плани і навчальні програми кожного ступеня професійно-технічної освіти складаються таким чином, щоб випускники першого ступеня мали можливість продовжувати навчання на другому ступені, а випускники другого ступеня – на третьому. Відповідно до ступенів професійно-технічної освіти встановлюється три атестаційні рівні професійно-технічних навчальних закладів.

   На першому  ступені професійно-технічної освіти  забезпечується формування відповідного  рівня кваліфікації з технологічно  нескладних, простих за своїми  виробничими діями і операціями професій, що дає змогу робітнику вільно працювати з раніше вивченими предметами, об’єктами, виконувати конкретні дії, виробничі операції та роботи під контролем робітника з більшим досвідом й вищим рівнем кваліфікації.

   Навчання  здійснюється шляхом прискореного формування необхідних умінь і навичок в учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів першого атестаційного рівня та шляхом індивідуального чи групового навчання на виробництві, у сфері послуг. Воно не вимагає від учнів, слухачів базової чи повної загальної середньої освіти і здійснюється за навчальними планами та навчальними програмами, що затверджуються відповідним місцевим органом управління професійно-технічною освітою.

   Нормативний  термін навчання визначається навчальними планами і навчальними програмами, але не повинен перевищувати 1 року. Навчання на першому ступені завершується кваліфікаційною атестацією. Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідно розряду (категорії) та видається свідоцтво.

   На другому  ступені професійно-технічної освіти  забезпечується формування відповідного  рівня кваліфікації з масових  робітничих професій середньої  технологічної складності у різних галузях економіки, що дає змогу робітнику самостійно виконувати по пам’яті чи з допомогою технологічних карт, інструкції, креслень або іншої документації типові дії, виробничі операції, роботи за встановленими нормами часу і забезпечувати необхідну якість. Навчання здійснюється в професійно-технічних навчальних закладах другого атестаційного рівня та вимагає, як правило, від учнів, слухачів базової загальної середньої освіти.

   Нормативний  термін навчання визначається  державними стандартами професійно-технічної освіти, але не повинен перевищувати:

а) для осіб, які мають повну загальну освіту, – 1,5 року;

б) для осіб, які мають базову загальну середню освіту і здобувають повну загальну середню освіту, – 4 роки;

в) для осіб, які мають базову загальну середню освіту або, як вийняток не мають її і поки не здобувають повну загальну освіту, – 2 роки.

   Навчання  на другому ступені завершується  кваліфікаційною атестацією. Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну  атестацію, присвоюється кваліфікація  «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії) та видається диплом.

   На третьому  ступені професійно-технічної освіти  забезпечується формування високого  рівня кваліфікації з технологічно  складних, наукоємких професій і  спеціальностей у різних галузях економіки, що дає змогу робітнику чи службовцю на основі отриманих знань та вивчених раніше типових дій самостійно виконувати складні виробничі операції, продуктивні дії, створювати алгоритми діяльності в нетипових ситуаціях. Навчання здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах третього атестаційного рівня і вимагає від учнів, слухачів повної загальної середньої освіти.

   Нормативний  термін навчання визначається  державними стандартами професійно-технічної  освіти. Але не повинен перевищувати 2 роки. Навчання завершується кваліфікаційною атестацією. Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії) та, за умови закінченні відповідного курсу навчання в акредитованому професійно-технічному навчальному закладі, - кваліфікація молодшого спеціаліста і видаються дипломи.

   Молодший спеціаліст – це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

   Освітньо-професійна  програма підготовки молодшого спеціаліста забезпечує одночасне здобуття базової вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації молодшого спеціаліста на базі повної загальної середньої освіти або на базі базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту. Зазначена програма складається з навчальних дисциплін фахового спрямування та з різних видів практичної підготовки і може включати окремі дисципліни освітньо-професійної програми підготовки бакалавра. [4]

   Освітньо-професійна програма підготовки молодшого спеціаліста реалізується, як правило, вищими навчальними закладами першого рівня акредитації. Вищий навчальний заклад більш високого рівня акредитації може здійснювати підготовку молодших спеціалістів, якщо в його складі є вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або відповідний структурний підрозділ. Нормативний термін навчання не може перевищувати на базі повної загальної освіти трьох років, а базової загальної середньої освіти – чотирьох років. Для осіб, що мають повну загальну освіту та освітньо-кваліфікаційний рівень кваліфікованого робітника за спорідненою професією, термін навчання зменшується на один рік.

   Особи,  які успішно пройшли державну  атестацію, отримують документи  встановленого зразка про здобуття базової вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації молодшого спеціаліста.

   Бакалавр – це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. [4]

   Освітньо-професійна  програма підготовки бакалавра забезпечує одночасне здобуття базової вищої освіти та напрямом підготовки та кваліфікації бакалавра на базі повної загальної середньої освіти. Ця програма підготовки бакалавра реалізується вищими навчальними закладами II-IV рівня акредитації.

   Нормативний  термін навчання визначається  програмою, але не може перевищувати  чотирьох років. Нормативний термін  навчання осіб, які мають освітньо-кваліфікаційний  рівень молодшого спеціаліста  за відповідною до напряму  підготовки спеціальністю, зменшується на 1-2 роки.

   Особи,  які успішно пройшли державну  атестацію, отримують документи  встановленого зразка про здобуття  базової вищої освіти за відповідним  напрямом підготовки та кваліфікації  бакалавра. У вищих навчальних  закладах II – IV рівнів акредитації в період навчання освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра у разі припинення подальшого навчання студент може за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста.

   Спеціаліст – це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатньо для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад, у певному виді економічної діяльності. Освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра. Ця програма підготовки спеціаліста реалізується вищими навчальними закладами III-IV рівнів акредитації. Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року (для окремих спеціальностей може бути встановлено термін півтора року). [4] Освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста медичного, ветеринарно-медичного, мистецького, а також юридичного спрямування в разі цільової підготовки за замовленням правоохоронних органів може забезпечувати одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста на базі повної загальної середньої освіти. У цьому разі нормативний термін навчання визначається відповідним міністерством за погодженням з міністерством освіти і науки України.

   Особи,  які успішно пройшли державну  атестацію, отримують документи  встановленого зразка про здобуття  повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста.

   Магістр – це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання достатні для виконання професійних завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. [4]

   Освітньо-професійна  програма підготовки магістра  забезпечує одночасне здобуття  повної вищої освіти за спеціальністю  та кваліфікації магістра на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста (нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року, а для окремих спеціальностей може бути встановлено термін півтора року). Здобуття кваліфікації магістра може здійснюватися на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста (нормативний термін навчання визначається індивідуальною програмою з урахуванням академічної різниці між освітньо-професійною програмою спеціаліста та магістра, але не може перевищувати одного року).

   Вищий  навчальний заклад реалізує освітньо-професійні  програми підготовки магістрів  за спеціальностями IV рівня акредитації.

   Освітньо-професійна  програма підготовки магістра  медичного і ветеринарно-медичного спрямування може забезпечувати здобуття кваліфікації магістра на базі освітньо-професійної програми післядипломної підготовки (клінічної ординатури, інтернатури тощо). Освітньо-професійна програма підготовки магістра юридичного спрямування в разі цільової підготовки за замовленням правоохоронних органів може забезпечувати здобуття кваліфікації магістра на базі повної загальної середньої освіти.

   Особи,  які успішно пройшли державну  атестацію, отримують документи  встановленого зразка про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магістра.

    Освітньо-професійна  програма післядипломної підготовки  забезпечує післядипломну освіту (підвищення кваліфікації, перепідготовку  кадрів, стажування, клінічну ординатуру, інтернатуру тощо) на базі освітньо-професійної програми підготовки кваліфікованого робітника, молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста чи магістра. Зазначена програма післядипломної підготовки розробляється і контролюється професійно-технічними та вищими навчальними закладами відповідного рівня акредитації.

   Післядипломна  освіта є системою фахового  удосконалення громадян, що забезпечує  поглиблення, розширення і оновлення  професійних знать, умінь та навичок, одержання нової кваліфікації, нової професії й спеціальності на основі здобутого раніше рівня освітньої і професійної підготовки та набутого практичного досвіду роботи.

   Метою  системи післядипломної освіти  є створення умов безперервності, єдності і наступності освіти  громадян, здобуття ними більш  високого рівня кваліфікації чи одержання нової професії або спеціальності в навчальних закладах.

   Післядипломна  освіта населення наплавлена  на задоволення потреб та інтересів  громадян у постійному підвищенні  професійного рівня, запобігає  втратам трудового потенціалу  суспільства засобами оновлення і корекції професійної підготовленості робітників та фахівців до змінюваних умов духовно-інтелектуального середовища, сфери виробництва і послуг, попиту ринку праці. Вона виступає одним із засобів соціального захисту населення та забезпечує потреби суспільства і ринкової економіки у висококваліфікованих, конкурентно спроможних робітниках й фахівцях. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Стратегічне завдання системи  управління вищою  освітою України 

     Для  України на етапі становлення ринкової економіки надзвичайно важлива усвідомити вирішальну роль людських ресурсів в економічному, а також те, що людина при цьому є кінцевою метою будь-якого виробництва.

   Науково-технічний прогрес – один із основоположних факторів сучасного економічного розвитку – передбачає як найважливішу умову кардинального вдосконалення робочої сили, покращення її характеристик на ринку праці. Особливість сучасного стану української економіки полягає в тому, що процеси ринкових перетворень здійснюються в умовах глибокої затяжної кризи і в часі, коли нагальною є необхідність подолання значного відставання в науково-технічній сфері.

   Зазначені  процеси, що відбуваються в  економіці, формують нові вимоги  до якості робочої сили, які  визначають конкурентоспроможність працівника на ринку праці. Умовно їх можна поділити на дві підгрупи: вимоги на зовнішньому і на внутрішньому ринках праці. [1, с.91-92]. До першої підгрупи вимог належать такі:

• Соціальна компетентність і нормативно-правова підготовленість у питаннях прав людини, побудов стосунків із роботодавцем, працевлаштування, соціального захисту, трудового права, діяльності профспілок, пенсійних, страхових та інших фондів тощо;
• Знання законів ринкової економіки, кон’юктури ринку праці ті його конкретного сегмента;
• Гнучкість, тобто здатність працівника швидко пристосовуватися до зміни ситуації на ринку праці;
• Професійна та територіальна мобільність;
• Готовність і вміння самостійно приймати правильні рішення відповідно до потреб ринку праці й відповідати за виконання цих рішень;
• Бажання працівника підвищувати якість свого трудового життя в усіх аспектах, відповідальності за добробут своєї сім’ї;
• Стійка мотивація до постійного підвищення конкурентоспроможності своєї робочої сили;
• Уміння правильно обрати й успішно реалізувати свою трудову кар’єру.

У другій підгрупі вимог є такі:

• Відповідні знання, вміння, навички, висока професійна компетентні сит, інтелектуальний і творчий потенціал, здатність сприймати та впроваджувати нововведення (інноваційність), мотивованість;
• Адаптованість працівника до умов виробництва, що змінюються, різнобічне застосування наявних знань та навичок, профорієнтованість, професійна придатність;
• Наявність високих ділових характеристик: дисциплінованості й організованості, відповідальності, ініціативності, працелюбності, самостійності; уміння ставити мету й наполегливо її досягати, комунікабельності; уміння знаходити і використовувати інформацію тощо; прихильне ставлення до свого підприємства;
• Особисті риси: відповідні фізичні дані, розумові здібності, спеціальні нахили, інтереси й характер особи, мотивованість, профорієнтованість, профпридатність, інноваційність, відсутність шкідливих звичок, моральність, воля, кмітливість, надійність, упевненість у собі, доброзичливість, тактовність, справедливість тощо.

    Якість робочої сили – це совокупність характеристик людини, що проявляються в процесі праці. Серед них назвемо кваліфікацію, особисті й ділові риси працівника: фізичні характеристики (стан здоров’я, вік та ін.), розмові (інтелектуальні) здібності, здатність адаптуватися, гнучкість, мобільність, мотивованість, інноваційність, професійну придатність, здатність навчатися, відповідальність, дисциплінованість, працездатність тощо.

   Кваліфікація працівника – поєднання його загальної і спеціальної професійної освіти, інших умінь, професійних навичок та виробничого досвіду, для виконання в даних організаціоно-технічних умовах певних видів робіт певної складності.

   Виявлення  змістових і кількісних характеристик  якості робочої сили має не  лише теоретичне, а й прикладне значення, яке суттєво зростає в умовах ринкової економіки. Так, багато підприємств, фірм залежно від особливостей конкретного робочого місця, використовуючи спеціальні методики, розробляють вимоги до якості робочої сили як розділи посадових інструкцій.

   Конкурентоспроможність  працівника є відповідністю якості  робочої сили потребам ринку,  можливість перемагати в конкуренції  на ринку праці, тобто повніше,  порівняно з іншими кандидатами,  задовольняти вимоги роботодавців  за рівнем знань, умінь, навичок, особистих рис. [1, с.99] Конкурентоспроможніть працівника на зовнішньому ринку праці – це сукупність характеристик, які визначають порівняльні позиції конкретного працівника на цьому ринку і дозволяють йому претендувати на здобуття певних вакансій. Окрім високої якості робочої сили, що є визначальним параметром конкурентоспроможності, певне значення мають також і вимоги працівника до умов праці та її оплати, ціна робочої сили у співвідношенні з її якістю. Конкурентоспроможність працівника на внутрішньому ринку праці означає вміння проявити і використати свої особистісні, професійні та ділові якості, швидше й краще від інших реалізувати власний потенціал у конкретних умовах діяльності підприємства, а це дає можливість отримувати відповідну винагороду, досягти певного соціального статусу та забезпечити надійність свого службового становища і професійне зростання.

   У наш  час особливо зростає значення  творчих здібностей працівника. Відомий науковець у галузі  економіки праці Д. П. Богиня  підкреслює неабияке значення «… володіння суміжними професіями, здатності до освоєння нових знань, нової техніки і технології, економіко-правової і політичної поінформованості, ініціативності, високих ділових якостей, неординарності у прийнятті рішень, прагнення до підтримки трудової дисципліни в колективі, а також здатності до виконання трудових функцій на рівні міжнародних стандартів». [3, с.138]