Управлінські рішення

Управлінське рішення  – це процес, який реалізується суб'єктом

управління і визначає дії, спрямовані на вирішення поставленого завдання

в наявній чи спроектованій  ситуації. 

За допомогою рішень: 

• встановлюються цілі діяльності; 

• закріплюються  люди за посадами і робочими місцями; 

• визначаються функції, права і відповідальність працівників; 

• встановлюються правила  поведінки на роботі; 

• розробляється  система заходів щодо заохочення і стягнення працівників; 

• розподіляються ресурси  – матеріальні, трудові, фінансові  тощо; 

• оцінюється якість продукції та ін. 

елементом процесу  управління є люди, які беруть у  ньому участь і

приймають найрізноманітніші  за змістом, значенням і характером рішення.

Характер основних рішень менеджера залежить від його місця у системі

ієрархічних відносин організації, а також від предметного  кола функцій,

які закріплюються  за ним в цій організації. При  чому, чим вищим є

ієрархічний рівень менеджера, тим більшою мірою  в його діяльності

присутні стратегічні  рішення, а чим нижчим – тим  більше управлінські

рішення носять оперативний  характер. 

Особи, що приймають  рішення, називаються суб'єктами рішення. Це можуть

бути як окремі менеджери, так і групи працівників, які  мають відповідні

повноваження для  прийняття рішень. 

Отже, будь-яке управлінське рішення має: 

- суб'єкт, тобто  особу або орган, що приймає  це рішення; 

- об'єкт, тобто  трудовий колектив або окремі  працівники, що мають

виконувати це рішення; 

- предмет, тобто  зміст рішення, у якому визначається, що потрібно

робити, як саме і  що в результаті має бути отримано. 

Управлінське рішення  носить комплексний характер. У правовому  відношенні

– це владний акт  суб'єкта керування, у якому він  виражає свою волю,

реалізує надані йому владні повноваження і несе відповідальність за його

можливі несприятливі наслідки. З іншого боку управлінське рішення є

актом соціальним, тому що приймається людьми і стосується людей.

Управлінське рішення  також є психологічним актом, тому що являє собою

результат розумової  діяльності людини і її вольового  зусилля. Нарешті, з

інформаційної точки  зору рішення є результат опрацювання  інформації, у

ході якої здійснюється вибір серед можливих варіантів  такого, що

найбільше близький до оптимального, тобто є найкращим. 

Потреба у прийнятті  управлінського рішення виникає  у зв'язку з різними

обставинами. В організації  приймається велика кількість

найрізноманітніших  рішень, які відрізняються між  собою за змістом,

термінами дій та розробки, масштабами дій, рівнем прийняття,

інформаційною забезпеченістю тощо. Тому у процесі обґрунтування  і

прийняття управлінських  рішень необхідно враховувати їх різновиди. 

Отже, за визначенням  Хміля Ф.І. [115, c.40j:

 У правлінські  рішення — це сукупний результат  творчого процесу (суб 'єк-та) та дій колективу (об 'єкта управління) для вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв’язку з функціонуванням системи.

 Управлінські  рішення є соціальним актом,  що організовує і спрямовує  в певне русло діяльність трудового  колективу та виконує роль  засобу, який сприяє досягненню  мети, поставленої перед підприємством.

 Процес розробки  і прийняття рішень, як правило,  охоплює ряд стадій:

 розробку і  постановку мети;

 вибір і обгрунтування критеріїв ефективності та можливих наслідків рішень, які приймаються;

 розгляд варіантів  рішень, які приймаються;

 вибір і кінцеве  формулювання рішення;

 прийняття рішення;

 доведення рішень  до виконавців;

 контроль за  виконанням рішень.

 Тому під управлінським  рішенням розуміють вибір альтернативи, акт, який спрямований на вирішення  проблемної ситуації. В кінцевому  підсумку управлінські рішення  є результатом управлінської  діяльності. В більш широкому  розумінні управлінські рішення  розглядають як основний вид  управлінської праці, сукупність  взаємопов'язаних, цілеспрямованих  і логічно послідовних управлінських  дій, що забезпечують реальність  управлінських завдань.

 Управлінські  рішення класифікують за такими  ознаками:

 За роллю в  досягненні цілі організації:  стратегічні і тактичні.

 За часовим  горизонтом: прогнозні, планові,  оперативні.

 За результатами: вірогідні, детерміновані.

 За ступенем  жорсткості: директивні, рекомендувальні, орієнтуючі.

 За періодом  дії: довгострокові, середиьострокові, короткострокові.

 За функціональним  змістом: організуючі, координуючі,  активізуючі, регулюючі, контролюючі.

 За широтою  охоплення: вибіркові, систематичні, суцільні.

 За об'єктами: виробничі, фінансові, кадрові  тощо.

 За способом  прийняття: одноосібні, сумісні,  консультативні, парламентські.

 За ступенем  універсальності: загальні, спеціальні.

 За визначеністю: запрограмовані, незапрограмовані.

 За наслідками: ризикові, безризикові.

 За характером: творчі, стандартні.

 Мескон М., Альберт М. і Хедоурі Ф. виділяють організаційні, інтуїтивні й раціональні рішення.

 Організаційні  рішення - це вибір, який повинен  зробити керівник, щоб виконати  обов'язки, зумовлені посадою. Мета  організаційного рішення — забезпечення  руху до поставлених перед  організацією завдань.

 Організаційні  рішення ділять на дві групи:

 запрограмовані;

 незапрограмовані.

 Запрограмовані  рішення - не такі рішення, що  однозначно диктуються обставинами,  постійно повторюються. Вони пропонують  набір стандартних дій: вимагають  від керівника інструктажу, сигналу  про початок дій, контролю, стимулювання.

 Незапрограмовані  рішення пов'язані з унікальними  ситуаціями, пропонують нестандартні  дії та вимагають від керівника  дослідження проблем, розробки  альтернатив, вибір варіантів,  навчання підлеглих.

 Інтуїтивні рішення  грунтуються на припущенні, що вони засновані на "шостому почутті" і на тому, що вибір правильний. Вони приймаються за умов, що є досвід роботи і відсутність часу. Недоліком цих рішень є відсутність гарантії успіху.

 Адаптаційні рішення  базуються на аналогії з минулими  успішними діями. Вони приймаються  за умов, що є добрі загальні  знання, досвід, здоровий глузд. Недоліками  такого рішення є те, що здоровий  глузд зустрічається рідко, необхідний  досвід може бути відсутній,  обставини можуть не відповідати  тим, які уже були.

 Раціональні (аналітичні) рішення грунтуються на всесторонньому науковому аналізі, наявності можливостей дослідження проблеми. Недоліком таких рішень можуть бути великі затрати часу та засобів.

 Відносно альтернативності  рішень потрібно відмітити, що  вони можуть бути безальтернативні, бінарні, багатоваріантні та інноваційні.  Безальтер-нативні рішення це такі, які мають лише один варіант дій. Бінарні передбачають два протилежних варіанти дій. Багатоваріантні мають декілька різних варіантів дій, із яких необхідно вибрати оптимаїьний. Інноваційні штучно складаються із елементів, які підходять і раніше, були відкинуті. Так формується принципово новий варіант.

 Доктор економічних  наук, професор Завадський Й.С.  управлінські рішення класифікує  за такими ознаками: 1) за функціональними  призначеннями — планові, організаційні,  регулюючі, активізуючі, контрольні; 2) за характером дій — директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозволяючі; 3) за часом дії - стратегічні, технічні й оперативні; 4) за напрямом впливу - внутрішні й зовнішні; 5) за способом прийняття - індивідуальні й колективні; 6) за характером і змістом — творчі, прийняті за аналогією, прийняті автоматично: 7) за ступенем повноти інформації — прийняті в умовах визначеності, невизначеності і ризику; 8) за ступенем ефективності - оптимальні, раціональні; 9) за методами підготовки -креативні, евристичні, репродуктивні [38, с.332].

 Рішення можна  класифікувати також за об'єктами  і суб'єктами управління, соціальною  значущістю цілей і завдань  - залежно від стадії процесу  управління, на якій їх приймають,  ступеня детатізації вказівок, що в них містяться, обов'язковості виконання, наявності кількісних і якісних характеристик та ін.

 Класифікацію  рішень слід розглядати як  складовий логіко-пізнаваль-ний процес, який дає змогу упорядковувати їх і виявити загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим їх різновидам. Для кожного виду рішень розробляють систему інформації, що орієнтує керівників у підготовці рішень, вибір кращого варіанта і реалізації прийнятого рішення.

 Для того, щоб  управлінське рішення досягло  своєї мети, воно має відповідати  ряду вимог. Доктор економічних  наук Хміль Ф.1. в підручнику "Менеджмент" розкриває вимоги до управлінських  рішень [115, с.40].

 Наукова обґрунтованість  передбачає розробку рішень з  врахуванням об'єктивних закономірностей  розвитку об'єкта управління, які  знаходять своє відображення  у технічних, економічних, організаційних  та інших аспектах його діяльності.

 Цілеспрямованість  зумовлена самим змістом управління  і передбачає, що кожне управлінське  рішення повинно мати мету, чітко  пов'язану із стратегічним планом  розвитку об"єкта управління.

 Кількісна і  якісна визначеність. Вимога кількісної  визначеності управлінських рішень  задовольняється встановленням  конкретних, виражених у кількісних  показниках, результатів реалізації  рішення, яке розробляється. Результати, які не мають кількісного вимірювання,  мають бути охарактеризовані  якісно.

 Правомірність.  Будь-яке управлінське рішення  повинне випливати з правових  норм та виходити з компетенції  структурного підрозділу управління  чи посадової особи.

 Оптимальність.  Вимога оптимальності зумовлює  потребу в кожному конкретному  випадку вибору такого варіанту  рішення, який відповідав би  економічному критерію ефективності  господарської діяльності, максимум  прибутку при мінімальних витратах.

 Своєчасність  рішень означає, що вони повинні  прийматися у момент виникнення  проблеми, порушень, відхилень у  перебігу господарських процесів.

 Комплексність  управлінських рішень передбачає  врахування всіх найважливіших  взаємозв'язків та взаємозалежностей діяльності підприємств.

 Гнучкість. Будь-яке  всебічно обгрунтоване рішення в управлінській динамічній системі може потребувати коректив, а інколи і прийняття нового рішення.

 Повнота оформлення. Необхідно, щоб форма викладу  рішення виключала непорозуміння  або двозначність у розумінні  завдань. Рішення слід формулювати  чітко, лаконічно. 

Управлінське рішення  — результат вибору суб'єктом  управління способу дій, спрямованих  на вирішення поставленого завдання в існуючій чи спроектованій ситуації.

 Управлінські  рішення спрямовані на розв'язання  конкретних управлінських завдань,  які характеризуються:

 невизначеністю, а в деяких випадках і суперечливістю  умов;

 недостатністю  інформації про можливі способи  їх вирішення та чітких алгоритмів  вирішення;

 необхідністю  вирішення в обмежений час.

 Виділяють три  основні типи управлінських завдань:

 концептуальні  (стратегічні завдання, пов'язані  з довгостроковим плануванням,  прогнозуванням);

 пов'язані з  техніко-технологічним аспектом  функціонування виробництва (створення  і впровадження нової техніки,  технології тощо);

 які виникають  унаслідок дії людського фактора  (кадрові питання, соціально-психологічний  клімат у колективах тощо).    Рішення можуть приймати:

 інтуїтивно (з  відчуттям того, що саме воно  є правильним);

 на основі суб'єктивних  суджень, зумовлених знаннями  та накопиченим досвідом (спираючись  на здоровий глузд, людина обирає  альтернативу, яка принесла успіх  у минулому);

 на основі раціонального  способу вирішення проблеми, в  основі якого — глибокий аналіз  причин, що зумовили проблему, і  логічні міркування щодо можливих  способів її розв'язання. Цей спосіб  найчастіше застосовують для  вирішення складних і нестандартних  проблем; потребує креативного  мислення і застосування різноманітних  засобів активізації творчого  пошуку. 

Рішення лише тоді принесе  користь, коли буде націлене на ефективне  використання ресурсів організації  і може бути нею реалізоване. Воно повинно прийматись особою, що має  відповідні повноваження, і відповідати  чинному законодавству. Прийняте рішення  слід формулювати стисло і чітко  для його однозначного розуміння. Своєчасно  прийняте науково обґрунтоване рішення  стимулює розвиток організації. Рішення  слабке, прийняте передчасно або із запізненням, знижує результативність праці колективу та окремих виконавців.

 Технологія прийняття  управлінського рішення

 Метою управлінської  діяльності є знаходження таких  форм, методів, засобів та інструментів  прийняття рішень, які б сприяли  досягненню оптимального результату  в конкретних умовах.

 Технологія розроблення,  прийняття і реалізації рішень  та процедур, здійснення логічних, аналітичних, інформаційно-пошукових,  обчислювальних та інших операцій  передбачають їх чітку послідовність.  Розробляючи управлінські рішення,  необхідно встановити порядок  здійснення операцій, пов'язаних  із накопиченням, рухом, зберіганням,  обробленням, аналізом інформації, забезпеченням нею структурних  підрозділів і окремих робочих  місць, а також визначити дії,  необхідні для вирішення господарських  завдань.

 Раціональна технологія  прийняття і реалізації управлінського  рішення передбачає такі етапи:  підготовку, прийняття, реалізацію  рішення.

1. Етап підготовки  — проведення економічного аналізу  ситуації на мікро- і макрорівні; охоплює пошук, накопичення, опрацювання інформації, виявлення і формулювання проблем, що потребують вирішення та ретельного вивчення чинників, що їх обумовили.

2. Етап прийняття  — охоплює розроблення й оцінювання  альтернативних рішень, визначення  критеріїв вибору оптимального  рішення, вибір і прийняття  рішення.

 У межах існуючих  ресурсних чи інституційних обмежень  з розроблених рішень вибирають  те, що відповідає обумовленим  критеріям вирішення проблеми. Кількість  запропонованих для вирішення  проблеми варіантів залежить  від наявних ресурсів, часу, інформації, необхідної для обґрунтування  рішення тощо.

3. Етап реалізації  — розроблення заходів для  конкретизації рішення і доведення  його до виконавців; здійснення  контролю за його виконанням; внесення необхідних коректив; оцінювання  результату, отриманого внаслідок  реалізації рішення.

 Реалізація управлінських  рішень — важлива ланка технології  управління. Поки рішення не втілене  у життя — це не рішення,  а лише наміри. Потрібна велика  організаторська робота, щоб досягти  його реалізації. Часто справа  ускладнюється тим, що люди  своєю діяльністю можуть вносити  суттєві корективи у початковий  варіант рішення (поліпшувати  його або погіршувати), і здебільшого  це викликає додаткові «шуми»  в системі, які потрібно долати. Тому в технологічному ланцюзі  управлінських операцій, спрямованих  на розв'язання проблем, складним  і відповідальним є етап виконання  прийнятих рішень.

 Виконання рішення  передбачає здійснення таких  операцій:

 визначення календарних  строків (кінцевих і проміжних)  виконання рішення;

 призначення відповідального  виконавця або кількох виконавців, доведення рішення до виконавців, а в разі потреби — до  всього колективу;

 інструктаж виконавців, роз'яснення кожному з них його  місця в загальному трудовому  процесі, конкретизація завдань  і відповідальності;

 матеріально-технічне  забезпечення процесу праці, в  т. ч. обґрунтований розподіл  ресурсів;

 проведення інструктивної  наради, роз'яснення цілей і завдань;

 координація дій  виконавців;

 коригування раніше  прийнятого рішення;

 мотивація діяльності  виконавців;

 облік і контроль  виконання. 

Умови прийняття управлінських  рішень 

Для прийняття ефективних управлінських рішень необхідні  такі умови: право прийняття, повноваження, обов'язковість, компетентність, відповідальність. 

Право прийняття  рішень окреслює сферу діяльності конкретних менеджерів щодо прийняття відповідних  рішень. Певними правами щодо прийняття  рішень наділені всі менеджери, але  кожен з них чи відповідні їх групи  можуть приймати тільки конкретні рішення. Загальні рішення мають право  приймати лише лінійні керівники. 

Повноваження характеризує межу між групами менеджерів при  прийнятті рішень. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які, згідно з посадовими обов'язками, може приймати тільки директор підприємства. 

Обов'язковість є  здатністю об'єктивно усвідомлювати  необхідність прийняття рішення  відповідно до ситуації, що склалася. Вимагає  від менеджера неминучого прийняття  рішення, якщо цього потребують обставини. 

Компетентність характеризує вміння менеджера приймати адекватні  реаліям, кваліфіковані, обґрунтовані рішення. 
 

Відповідальність  постає як покладений на когось або  взятий на себе обов'язок відповідати  за конкретну ділянку роботи, справу, вчинки; показує, які санкції можна  застосовувати стосовно менеджера  в разі прийняття ним невдалого  рішення. 

У процесі розробки та прийняття управлінських рішень слід ураховувати також необхідність дотримання загальних принципів  управління. Найважливіші з них такі:

1. Оптимальний розподіл  функціональних обов'язків працівників  апарату управління.

2. Раціональне делегування  повноважень і відповідальності.

3. Єдиноначальність  та колегіальність управління.

4. Конкретність та  індивідуальність відповідальності.

5. Оперативність  керівництва.

6. Ефективність управління.

7. Науковий характер  управління.

 Слід особливо  наголосити на оперативності  керівництва за сучасних умов. Економічний аналіз діяльності  підприємства народжувався як  аналіз офіційної звітності, причому  починався він з аналізу балансу  підприємства. Результатом такого  аналізу була аналітична записка.  У міру зростання обсягів виробництва  і прискорення динаміки всіх  суспільних процесів усе більше  зростала потреба в оперативних  рішеннях. Через це у 60-ті роки  виник оперативний економічний  аналіз. Ним користуються для  виявлення відхилень у процесі  виробництва для негайного прийняття  рішень. З допомогою комп'ютерної  техніки оперативний аналіз можна  здійснити безпосередньо в ході  виконання операцій.

 Відповідно до  загальних принципів управління  управлінське рішення має відповідати  певним вимогам, а саме:

1) бути науково  обґрунтованим, тобто формуватися  з урахуванням об'єктивних закономірностей  - тих технологічних, економічних,  організаційних особливостей об'єкта, вплив на діяльність якого  справлятиме рішення;

2) бути цілеспрямованим,  тобто точно відповідати цілям,  які поставлені перед об'єктом  управління або перед його  окремим підрозділом;

3) бути кількісно  та якісно визначеним, тобто обов'язково  містити конкретні кількісні  показники і математичні розрахунки  Щодо результатів здійснення  рішення, а також детальний  якісний опис тих його аспектів, які не можуть бути виражені  кількісно;

4) бути правомірним,  тобто не суперечити чинним  законам, відомчим наказам, нормам, стандартам, інструкціям та іншим  нормативним документам;

5) бути оптимальним,  тобто забезпечувати такий варіант  рішення, який би відповідав  економічному критерію ефективності - одержанню максимальних результатів  з найменшими витратами за  дотримання всіх інших аспектів  управлінського процесу;

6) бути своєчасним, тобто вкладатися в заздалегідь  визначені строки підготовки, доведення  рішень до конкретних виконавців  та контролю їх виконання;

7) бути комплексним,  тобто враховувати всі аспекти  управління;

8) бути гнучким,  тобто негайно реагувати на  зміни кон'юнктури, економічного  оточення;

9) бути повністю  оформленим, тобто містити вичерпні  визначення конкретних способів  здійснення завдання, потрібних  ресурсів, строків виконання, складу  виконавців, порядку їхньої взаємодії,  правомірності документів.

 Дотримання всіх  вимог, які ставляться до управлінських  рішень, є необхідним для забезпечення  їхньої конкретності, належної інформативності,  а також для чіткого розподілу  обов'язків щодо їх виконання.  Якщо управлінське рішення відповідає  вимогам, тоді забезпечується  можливість його виконання та  здійснення цілей управління  об'єктом. 

2. Підготовка, прийняття  управлінських рішень. Організація  і контроль їх виконання 

Механізм функціонування управлінських рішень містить такі взаємопов’язані етапи: 

·            підготовка проекту рішення; 

·            прийняття (ухвалення) рішення; 

·            організація виконання і контроль. 

Підготовка проекту  управлінського рішення передбачає: 

1.      Усвідомлення  та визначення проблеми, необхідності  рішення та його мети. 

2.      Визначення  принципових завдань рішення  і добір виконавців його проекту. 

3.      Вивчення  законодавчих і нормативних актів  та спеціальної літератури з  відповідних питань. 

4.      Інформаційне  забезпечення підготовки та прийняття  рішення: аналіз необхідної інформації, фактичного стану справ. 

5.      Вивчення  і врахування регіональних, галузевих  та інших особливостей, врахування (а в разі потреби й формування) громадської думки. 

6.      Збір  пропозицій, вироблення варіантів  проекту рішення, порівняння й  оцінка їх очікуваних результатів,  витрат сил і засобів, коштів, ступеня ризику, недоліків тощо. При розгляді варіантів проекту  рішення важливо: 

•           виключити (відсіяти) явно нераціональні  й нежиттєві; 

•           порівняти альтернативні варіанти за показниками і відібрати ті, що мають переконливу перевагу; 

•           проаналізувати обгрунтування варіантів з точки зору повноти, якості й достатності використаної інформації; 

•           вивчити реалістичність запропонованих варіантів (чи пропозицій) стосовно до умов їх реалізації, обставин і чинників, які можуть позитивно або негативно  вплинути на виконання рішення. 

7.      Відбір  найвідповіднішої альтернативи, пошук  оптимального варіанту проекту  рішення. При цьому може виявитися  неможливість вибору одного із  запропонованих варіантів, а необхідність  вироблення проекту рішення на  основі поєднання найбільш конструктивних  і раціональних елементів, пропозицій  з усіх варіантів. Так виробляється  проекти оптимального, прийнятного  рішення. 

8.      Вироблення  проекту рішення, узгодження його  в підрозділах, з керівниками  зацікавлених органів і організацій  (візування проекту). Обов’язковою  є віза керівника чи повноважного  працівника юридичної служби, після  якої жодні зміни до проекту  рішення не вносяться.